Житія Святих - Квітень

Страждання святого священомученика Артемона

За царювання Диоклитіяна було гоніння велике на християн, послані-бо були кати у всі гради і краї землі Римської, аби приносити жертви ідолам і примушувати християн до ідолопоклоніння, а тих, що не коритимуться, мучити і вбивати. Тому прийшов у Лаодикійські краї комит на ім'я Патрикій і здійснював наказ царський. Перед його приходом єпископ Лаодикійський Сісиній блаженний, довідавшись про наближення комита, узяв пресвітера, Артемона святого, і деяких християн і пішов у жертвище Артеміди вночі. І всіх, що там були, ідолів розбив і вогнем попалив. Повернувся у свою церкву християнську, яка була за п'ять миль від града, звичні сповнював молитви й утверджував вірних, кажучи: «Діти мої, чуємо, що йде антихрист у град, який хоче убивати християн. Хай ніщо не відлучить вас від любови Христової: ні вогонь, ні меч, ні звірі, ні будь-яка лютіша смерть». Коли увійшов у град комит Патрикій, приніс спершу жертву в капищі Аполоновому, і зробив у той день збори людей, і погрозу царську повідомив. Забарився п'ять днів у зборах і ловитвах, тоді увійшов в Артемідине капище, хотівши нечисту здійснити жертву, і не побачив ідолів, питався про них: «Де вони?» І сказали деякі з еллінів, що Сісиній-єпископ зі священиком своїм Артемоном та иншими християнами розбили статую Артеміди та инших, що там були, богів. Питався ж комит: «Де єпископ і християни?» Відповідали, що зібралися у своїй церкві. Зразу комит, сівши на коня, пішов з озброєними воїнами до християнської церкви, аби пролити кров вірних, Сісинія ж і Артемона на частини розрубати. Коли наближався до церкви і був десь за одну милю, раптом охопила його трясовиця велика, що з коня впав, і вогонь безмірний охопив його, і на ношах, які хтось мав, у дім його занесли. Коли ж настала ніч і воїни з кадилами сиділи біля хворого комита, сподіваючись його смерти, сказав комит до домашніх своїх: «Християни прокляли мене, і Бог їхній мучить мене». Казали йому домашні: «Сильні боги і світла богиня Артеміда здоровим тебе зробити». Тяжко ж він хворів і втратив надію на життя, сказав до воїнів: «Ідіть у церкву християнську, скажіть єпископові Сісинію»: Так говорить комит Патрикій: «Великий Бог християнський, помолися до Нього за мене, єпископе, хай встану з хвороби цієї важкої — і зроблю образ твій із золота і посеред града поставлю». Коли пішли воїни, сказали слова комитові єпископу, відповів той: «Золото твоє з тобою хай буде. Якщо віриш в Господа нашого Ісуса Христа, позбудешся хвороби тої». І знову послав комит, кажучи: «Вірую в Бога твого, лише хай буду зцілений». Тому помолився за нього єпископ — і зразу комит став здоровий, не мав зовсім недуги тілесної. Через декілька днів комит Патрикій пішов у град Кесарійський, що в Палестині, і коли був від Лаодикії десь за три милі, зустрів святого Артемона-пресвітера, який ішов з ловів: словом Христовим диких звірів ловив, і йшли за ним два олені і шість онагрів, їх же вів пресвітер до єпископа, мав-бо єпископ Сісиній сад гарний, і в ньому хотів мати диких звірів. Звелів комит стати колісниці, спитав раба Божого Артемона: «Як зловив ти звірів цих?» Він же відповів: «Словом Христа мого зловив». І сказав комит: «Старче, виявляєшся переді мною християнином?» Відповів святий: «З юности християнином є». Тоді, зв'язавши його двома веригами, передав двом воїнам, звелівши їм вести за ним Артемона до Кесарійського града. Святий же, зв'язаний, обернувшись до звірів, що за ним йшли, сказав: «Ідіть до Сісинія-єпископа». І пішли ті, і при дверях церковної загороди стали. Спитав єпископ воротаря, звідки прийшли ці звірі. Тоді, велінням Божим, один олень, людський голос прийнявши, сказав: «Артемона, раба Божого, схопив злочестивий комит і зв'язаного повів до Кесарії, нас же до тебе Артемон послав». І вражений був єпископ мовою оленя, і через взяття Артемона важко зітхнув, прикликав диякона Філея, сказав йому: «Нове чудо сталося, ось-бо один із цих звірів, яких бачиш, олень, людським промовляв голосом, розповідаючи, що раба Божого Артемона нечистий комит взяв і відвів у Кесарію зв'язаного. Жах охопив нас через промовляння людське оленеве, жалість важка — через схоплення Артемона. Візьми-бо просфори і йди в Кесарію з одним слугою і довідайся, чи правда те, що сказав олень». Взяв же диякон просфори і слугу, і, помолившись, пішов. І прийшов до Кесарії, знайшов Артемона святого, що у в'язниці сидів, і цілував його, кажучи: «Рабе Бога Вишнього і пастирю словесних овець, як ти покинув нас і впав у руки ката, ми ж не відали, але один з диких звірів сповістив єпископові про тебе, заговоривши людською мовою. Через те послав мене єпископ сюди довідатися, чи правда сказане, тяжко-бо через тебе журиться». Святий же Артемон сказав: «Слуго Господній Філею, йди сповісти владику мого святого єпископа, що на муки я взятий Христа ради і сиджу у в'язниці. Хай же помолиться за мене, щоб зміг я перемогти лукавий помисел христоненависника-ката і сподобитися стати сопричасником Христу Господу». І, давши один одному цілування, розлучилися: диякон до себе повернувся, Артемон же в ув'язненні залишився. Коли прийшов диякон до єпископа і слова Артемонові розповів, помолився єпископ зі сльозами до Бога, кажучи: «Господи, Ісусе Христе, Ти, що визволив Даниїла з уст левових і трьох юнаків із вогненної Навуходоносорової печі врятував, Ти і раба свого Артемона від ворожого Патрикія визволи, і дай йому перемогти всі катівські задуми, і зачисли його до святих мучеників лику».

В один ж із днів комит Патрикій, у Кесарійському граді збори народні роблячи, звелів привести перед себе святого Артемона, пресвітера Лаодикійського, і сказав до нього: «Скажи нам, старче, своє ім'я?» Він же відповів: «Артемон називаюся, раб Христа, Бога мого». Сказав комит: «Чи це ти розбив статую великої богині?» Відповів святий: «Я». Сказав комит: «Скажи мені, старче, як переміг ти силу її і не пощадив образу її? Не побоявся помсти її? Але вона, лагідна, дозволила тобі ще жити». Святий Артемон сказав: «І тебе зневажаю, молячись до Бога мого, і переможу катування твоє, мертвого ж і німого ідола як мав не зневажити?» Сказав комит: «Я, почувши ім'я твоє, що називаєшся Артемон, сподівався, що рабом ти є богині Артеміди, думаю, що вона життя тобі дала через тезоіменство твоє». Відповів святий: «Прескверний, нечестивче, сину диявола, отемнений розумом, якщо хочеш почути ім'я моє, розумій, що ще коли я був у лоні матері моєї, дарувалося мені ім'я те від Бога». Комит сказав: «Пошануй свою старість, пожалій сивину свою і принеси жертву великому у граді цьому богу Асклипію». Відповів святий: «Шістнадцять літ був анагностом і читав книги у церкві Бога мого, двадцять вісім років був дияконом, священні читав Євангелія, тридцять три роки закінчив у пресвітерстві, навчаючи людей і наставляючи на путь спасення допомогою Христовою — і нині велиш мені, щоб я був подібний на тебе і щоб приніс жертву бісові, який у бездушному ідолі перебуває? Проте я хочу побачити бога твого і зрозуміти силу його». Сказав комит: «Велику силу і славу має великий бог Асклипій. І якщо хтось перед дверима храму його не принесе кадила з молінням, увійти всередину не може». Змії жили у храмі Асклипієвому, і приносили жерці їм солодкі страви раз на рік. Сказав же святий: «Ходімо до храму Асклипієвого, і якщо не допустить мені увійти всередину, тоді кадило принесу йому». Ішов же комит і народ зі святим, і до храму того наближалися. Змії, більше ж нечисті у них духи, не терплячи приходу мученикового і сили в ньому Христової, вчинили свист страшний у храмі і галас, що й храм той, як дерево від вітру, хитався. Бачили те люди і комит, втікали зі страху. Після того сказав комит до святого: «Чи бачиш, яка велика сила Асклипієва: нікого не допускає увійти до себе без кадила?» Сказав святий: «Звели жерцеві своєму, щоб відчинив мені храм, і я увійду». І звелів комит жерцеві, щоб храм відчинили. Жрець же на ім'я Віталій сказав до комита: «Прошу твою пресвітлу владу, що не можу відчинити без кадила і молитви, великі-бо погрози бога Асклипія». І, взявши кадило, приніс жрець, за звичаєм нечистого жрекування свого, і відчинив замкнені двері. І зразу сам утік. Тоді комит, здалеку стоячи, мовив до святого: «Старче, якщо можеш увійти, увійди». Святий наблизився до дверей і, зробивши на собі знамення хресне, сміливо увійшов, і стали змії нерухомі. А святий помолився до істинного Бога свого, кажучи: «Господи, Боже мій, Ти, що через раба свого Даниїла вавилонського Вила розламав і змія убив, Ти і нині, Господи, при мені, грішному, силою своєю божественною убий змія цього, щоб прославилося ім'я Твоє святе». Тоді заборонив зміям, щоб нікому не шкодили, звелів їм іти за собою і вийшов з ними геть. Люди ж і комит, бачивши змій, які вийшли з Асклипієвого храму, налякалися й кинулися бігти. Закричав же услід їм святий: «Чого втікаєте? Не бійтеся, станьте і побачите нині, що силою Бога мого істинного помруть змії ці перед очима вашими». І дмухнув на них — зразу зробив їх мертвими, потріскали перед ногами його, наче громом побиті. І сказав Артемон святий до комита: «Чи бачиш, Патрикію, шанованих у вас богів, як силою Бога і Отця, Господа нашого Ісуса Христа померли?» Налякані були комит і весь люд, бачивши зміїв, без заліза убитих, серед них же один змій був вельми великий, мав п'ять ліктів. Те бачивши, Віталій-жрець підняв голос свій вельми, кажучи: «Великий Бог християнський, і велика сила мужа цього, що подихом уст своїх убив зміїв цих!» І, припавши до ніг святого, говорив: «Рабе Бога Вишнього, не відступлю від тебе, але прошу тебе: знаменуй мене силою Бога твого, хай буду досконалою вівцею твого стада, досі-бо перебував у звабі, дивлячись на кумирів і зміїв цих, нині ж істинного пізнаю Бога». Нечестивий же комит мав осліплені очі духовні, що й, таке чудо бачивши, не хотів пізнати істини. І не силі Божій, а чарам Артемоновим убивство зміїв зараховував. Не міг знести сорому і, сповнюючись гніву через своє осоромлення і через страту зміїв, звелів знову мученика святого схопити й поставив перед неправедним судом своїм на допит. І сказав з люттю до святого: «Так мені велика богиня Артеміда і світозорний Аполон: якщо не розкажеш, якою силою убив ти превеликих зміїв, то на частини тебе розірву». Відповів мученик: «Силою Христовою і допомогою святого архангела Рафаїла, на те від Бога посланого, убив я зміїв ваших». Сказав комит: «Хіба той, з роду жидівського, може мати таку силу?» Сказав святий: «О потемнений злістю, постарілий змію, спадкоємцю тартару, ти чув і ще послухай, що від сили Бога мого звірі ваші померли». Тоді комит люті сповнився, розжарив сильно сковороду і на ній простягнув нагого мученика святого, ще ж і рожна залізні розжарив і звелів колоти його й иншим гострим залізом відрізати частини тіла його. І сказав до нього: «Чи бачиш, непокірний старче, як плоть твоя від мук гине?» Страждалець, поглянувши на небо, сказав: «Господи Ісусе Христе, не дай нечистому комитові насміхатися з мене, раба Твого, знай-бо, що задля Тебе страждаю. Дай же мені терпіння до кінця, щоб осоромився ворог зовсім. Почуй, Боже, молитву раба Твого і прохання моє прийми, Господи Саваоте. Ти-бо створив небо, і землю, і все чудесне під небом, і Господом є всіх, і нема такого, хто б міг противитися Тобі, у милості своїй спаси мене, Господи. Ти освятив незлостивого свого отрока Авеля, невинно заколеного. Оправдав і на висоту підніс угодника свого Єноха. Зберіг у ковчезі Ноя, возніс задля благословення святителя Мелхиседека, через жертву прославив Авраама. Примножив у народженні дітей Яковових, витягнув із содомського вогню Лота, винагородив за терпіння Йова. Твоєю допомогою переміг тілесні пристрасті Йосиф, піднявся на ворогів Мойсей, раб Твій, і всі, кому дав Ти закон, хвалять Тебе, Бога, що прославляє. І я, Господи, раб Твій, прошу Тебе, помилуй мене милістю своєю і поможи мені силою своєю». Коли так святий молився, олень той, що людським голосом в Лаодикії до єпископа промовляв, прибіг до Кесарії і посеред людей на зібрання те вийшов, припав до ніг святого мученика і лизав ноги його чесні. Тоді, ставши проти комита, Божим велінням, на викриття й осоромлення нечестивих, знову, людський голос прийнявши, почав говорити: «О комите найзлочестивіший, пізнай, що нема нічого такого, що було б неможливим для Бога, який сильний і безсловесним подати людське слово на виявлення божественної своєї сили. Знай-бо, що раб Божий Артемон скоро звільниться, тебе ж дві небесні птиці схоплять і в киплячу бочку будеш вкинений, бо, кого визнав Богом і повірив у Нього, Того відрікся і праведного чоловіка жорстоко мучиш». Нечистий же комит, якого дикий звір викрив, вважав те волхвуванням, і розгнівався вельми, і звелів воїнам оленя убити. І один з воїнів, взявши сулицю, кинувся проколоти оленя. Олень відскочив, а сулиця вдарила стольника комитового в живіт і проколола його — і зразу проколений на тому місці викинув душу свою. Те бачивши, комит пожалів за стольником своїм і, вставши зі судища, пішов до дому свого, мученика звелів знову вкинути до темниці.

Наступного дня звелів приготувати бочку велику, і наповнив її смолою, і вельми розварив, хотівши в неї стрімголов вкинути мученика. Коли ж те було, прийшли слуги, сповіщаючи, що розжарена вже бочка і розварена смола, а комит, хотівши своїми очима те бачити, сів на коня і до бочки поїхав. Коли ж наближався, спустилося з неба два ангела, на подобу орлів, і, вихопивши комита з коня, вкинули його у киплячу в бочці смолу. І так розварився, що навіть костей його не зосталося. Воїни ж і весь люд, бачивши те, налякалися і розбіглися. А святий, виведений до бочки, залишився сам на місці, де стояв, славлячи Бога. І схилив коліна, помолився, і вийшло з місця того джерело водне. І прийшов Віталій, жрець ідольський, й инших багато огласилося й охрестилося від святого. У ніч ту був голос зверху до мученика, який говорив: «Вийди з града цього і йди в Азію на місце, що називається Були, яке є у примор'ї. І там знайдеш Олександра і його матір Піронію, і будеш з ними очищати багатьох від бісів і різних недуг. І багатьох охрестиш, і будуть вони прославляти Бога». І коли настав ранок, зійшлися до святого Артемона всі новоохрещені, він же, взявши Божественні Таїнства, хліб розломив на частки і чашу святу розчинив, дав їм, кажучи: «Цей хліб — тіло Христове, а ця чаша — кров Христова, пролита за ваші душі. Тому пильнуйтеся, діти, щоб ні один з вас любови Христової не відлучився, стійте непорушно у вірі. Мені ж наказано йти до Азії». Чув же єпископ Кесарійський все про святого мученика Артемона: і що охрестилося від нього багато, і що вчить народ словом істинним, — прийшов до нього з вірними. І, привітавши святого й помолившись, назначив знаменням місце, де страждав святий мученик Артемон, і потім збудував на ньому церкву. А тих, кого охрестив мученик, декого освятив у єреї, инших — у диякони, а Віталія поставив єпископом і вручив йому палестинські землі. Святий же мученик Артемон, попрощавшись з єпископом і людьми, пішов у вказаний йому азійський край, і на путі підняв його ангел, заніс і поставив на місці, куди йому веліли, де ж, великою силою Божою знамення вчинивши, багатьох просвітив і до Бога привів.

Тоді взяли його невірні й відтяли голову, відійшов він до Вічних Осель, щоб прийняти вінець шани від Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава і поклоніння навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Крискента, який із Мир Ликійських був, за Христа ж вогнем спалили його елліни.

У цей-таки день у Пролозі згадано святого мученика Фусика і доньки його Аскитреї, але вони будуть цього ж місяця в 17-е число разом зі священомучеником Симеоном, єпископом Перським.

У той самий день пам'ять святої мучениці Томаїди, яка за цноту постраждала від свекра свого

Ця свята мучениця Томаїда, народжена в Олександрії від батьків благочестивих, ними в настанові книжній і в добрих звичаях вихована була. Коли досягла п'ятнадцятилітнього віку, батьки поєднали її законним шлюбом з одним юнаком християнським. І жила молода Томаїда в домі мужа чесно, мала похвалу за цноту і лагідність, незлостивість та инші свої звичаї добрі. Жив же в тому домі батько мужа, а її свекор. Він, сатанинською дією, задумав лукаве на невістку свою, зранившись красою її, і розпалювався плотським бажанням на неї, і шукав зручного часу, щоб з нею гріховно бути, але не знаходив, лише щодня якось пестив: часто обіймав і цілував її. Молода цнотлива жінка не розуміла звабливого цілування його і лукавого помислу, але думала, що з батьківської любови це робить, і соромилася його як батька. Був же муж її рибалкою, і однієї ночі прийшли до нього инші ловці, взяли його ловити рибу. Після відходу хлопця з дому піднявся батько його на дівчину і почав на гріх її змушувати. Вона ж зразу настрашилася через таке несподіване зло, почала боронитися від безсоромного старця і говорила йому: «Що робиш, батьку, зроби знамення хресне на лиці своєму і відійди, бо диявольське це діло». Старець же не відступав, примушуючи і словами любодійними, і дерзновенням безсоромним. Але вона, цнотлива і страху Божого сповнена, боронилася перед ним завзято, просила ж і вмовляла свекра свого, щоб зупинився в такому беззаконному нечистому бажанні. Але скільки вона боронилася, настільки він сильніше примушував її, палаючи, наче полум'ям, пристрасною похіттю до неї. Був же над ліжком на стіні меч, старець меча того рукою дістав і з піхви висунув, почав страшити, говорячи: «Якщо не послухаєш мене, ось мечем цим відітну голову твою». Відповіла дівчина: «Якщо на частини потнеш мене, все одно не зроблю безсоромного цього діла». Тоді старець великої сповнився люті, вдарив мечем тим сильно невістку свою, блаженну Томаїду, і вбив її, зразу перетяв пополовині. Передала вона душу свою в руки Божі і прийняла славний вінець мучеництва за таку свою чистоту і цноту, за які подвизалася аж до крови, і поклала душу свою за Божий закон, бажаючи краще померти, ніж таким беззаконням прогнівати Бога й осквернити своє тіло й ложе мужа свого. Убивцю ж того зразу наздогнала кара Божа: осліп-бо очима той, хто сліпував душею, і кинув меч, шукаючи дверей, хотівши вийти з покою того і втекти безвісти, але не зміг втрапити, і довго мучився, обмацуючи стіни і дверей шукаючи, проте не знайшов, був безвихідний. Тоді прийшли инші ловці і, постукавши, кликали сина його на діло своє, батько ж відповів, кажучи: «Пішов син мій ловити рибу, покажіть мені двері хати моєї, бо не можу потрапити». Вони ж, відчинивши, увійшли й побачили старця, який закривавлені мав руки й одяг і обмацував стіни, і жінку мертву, що на землі перетята навпіл лежала у крові своїй. Те бачивши, настрашилися і питали: «Що це таке? Хто і для чого вчинив убивство це?» Старець же визнав гріх свій і просив, щоб вели його в претор і передали законному суду, щоб прийняв достойну кару за ділами своїми. Повернувся й чоловік з риболовлі і побачив, що сталося, невимовного жалю й сорому сповнився, ридав за дружиною своєю, настільки цнотливою, соромився за батька свого, настільки беззаконного, що ані Бога не побоявся, ані своєї сивини не посоромився, вчинивши таке. Переданий був старець судові і прийняв кару меча. А до тіла убитої зійшлося багато людей олександрійських. Дивувалися такому дивному й страшному ділу і цноту її похвалами прославляли. Трапилося ж у той час бути там преподобному отцеві Даниїлу Скитському, він сказав до учня свого: «Дитино, ходімо, побачимо мощі святої отроковиці». І пішли, подивилися і, повернувшись, ішли в монастир, названий Октодекат, тобто вісімнадцятий, і зустріли монахи отця чесно й люб'язно його прийняли. Розповів же їм отець про страждання Томаїди святої і сказав: «Ідіть принесіть сюди чесні її мощі, не годиться-бо, щоб тіло її покладене було з мирянами, але зі святими отцями». Деякі брати почали обурюватися, що тіло жіноче наказує зі святими отцями покласти. Преподобний же відповів їм: «Та дівчина, яку принести сюди не хочете, матір'ю є і мені, і вам, бо за цноту померла». Тоді монахи не сміли противитися святому отцеві Даниїлу, пішли, взяли те тіло й поховали з честю в гробниці монастирській з отцями святими. Після цього попрощався преподобний зі всіма отцями й з учнем у свій скит пішов. Трапилося ж, що одного брата блудний біс вельми змагав, і прийшов він до преподобного Даниїла, розповів про плотську свою пристрасть велику. І сказав йому преподобний: «Іди в монастир Октодекатський і, увійшовши в гробницю святих отців, помолися, кажучи: «Боже, молитвами мучениці Томаїди, поможи мені і визволи мене від боротьби блудної». Уповаючи на Бога, звільнишся від спокуси диявольської». Брат же, заповідь отчу прийнявши, пішов туди і зробив, як же йому звеліли. І закінчилася боротьба плоті його, і повернувся він у скит, припав до ніг преподобного отця Даниїла, кажучи: «Молитвами святої мучениці Томаїди і твоїми, отче, звільнив мене Бог від боротьби блудної». Спитав же його старець, як звільнився. І сказав брат: «Дванадцять лише молитов помолився, ще ж і з лямпади при гробі святої мучениці Томаїди єлеєм помастився, і поклав голову свою на гробі її, і заснув. І ось явилася мені дівчина світла, свята Томаїда-мучениця, і сказала мені: «Отче-отче, прийми благословення це і йди з миром в келію свою». Я ж, взявши благословення, збудився зі сну і відчув себе зовсім звільненим від тілесних пристрастей. Не відаю, чим було благословення те, яке мені уві сні свята дала, лише звільнення від пристрастей пізнав». І сказав Даниїл преподобний: «Таке дерзновення в Бога мають ті, що подвизаються у цноті». І жив собі далі брат той, не мав більше ніякого плотського турбування і славив Бога, прославляв і святу мученицю Томаїду, лікарку своїх пристрастей. Так само потім робили й инші, що такими пристрастями бентежилися: сходилися до гробу її й отримували розраду і звільнення від тілесної боротьби, святими її молитвами, і славили у тій святій славленого Христа Господа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і поклоніння навіки. Амінь.

У мученикослів'ї римському 14-ого квітня згадано цю святу так: «Олександрії святої Томаїди, діви-мучениці, дивися». Хоч і чоловіка мала, проте мученикослів'я називає її дівою без вагань, бо була вельми юна і недавно дівство в подружжя цнотливо принесла, ще й тому, що за чистоту постраждала і достойна виявилася перед Господом в лику чистих дів вшанованою бути. Велика Мінея Четья називає її преподобномученицею, а той титул належить тільки черницям, які за Христа постраждали. Свята ж Томаїда, хоч і не була черницею чином, проте чернечі показала чесноти, за цноту постраждавши до крови. Через те і в гробниці чернечій між преподобними отцями блаженний Даниїл Скитський покласти її не завагався, тому достойно преподобномученицьким титулом у Четьї вшанована.