Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у Чужому лісі

Розділ VII

Як же сталося, що природолюб Буртіус - а це був він, - замість того, щоб їсти спечені його матусею пундики з повидлом, опинився у лісі, далеко від рідної домівки?

Розпрощавшись із африканськими звірятками, яких він урятував від Толябуна, Буртіус збагнув: хоч би куди занесло лева на повітряній кулі, він усюди буде однаково небезпечний для людей і звірів. Зрозумівши це, мандрівник засів за обчислення. Він визначив напрям вітру і виміряв його швидкість. Підрахував, скільки кілометрів пролетіла б куля порожня і куля з Толябуном. А обчисливши все те, він обвів на карті кружечком район, де, за його підрахунками, мав приземлитися лев, і, поглянувши на компас, рушив у дорогу.

Він дуже поспішав. Він їхав на верблюді, на віслюкові й коні, машиною, поїздом і пароплавом, літаком, вертольотом і велосипедом і зрештою натрапив на свою кулю. Від неї вели кудись у степ ледь видимі сліди Люсьчиних лапок і Толябунових лапищ, а поруч сиділа згорьована Люсьчина мама.

Наповнивши кулю летючим газом, що був у балоні в кошику, Буртіус разом із Люсьчиною мамою вирушили на пошуки. Два дні літали вони над лісами і на третій день надибали наших друзів саме в скрутну для них хвилину.

- Познайомся, мамо, - сміялася Люська, - це мої нові товариші. Тільки завдяки їм я врятувалась у цьому Зовсім Чужому лісі. Проте ні, адже з такими чудовими друзями ліс уже зовсім не чужий для мене.

Прив’язані до дерева, стояли в місячному сяйві Вовк і лев.

Наступного дня друзі прокинулись іще вдосвіта. Та хоч як рано вийшли, великий природолюб уже порався коло своєї кулі, а поруч висів на гілці дядько Кажан.

- Доброго ранку, шановний Буртіусе! Доброго ранку, дядьку Кажан! І ви з нами?

- І я, і я, діточки. Хоч подивлюсь, як воно літає без крил. Може, й комарця якогось уполюю заодно.

З’явилась на ґанку й Люсьчина мама.

- Ти поїдеш із нами, мамусю? - спитало дівча.

- Ні, люба, їдьте вже самі. А я тим часом приготую щось смачненьке вам на обід. Ось, візьміть із собою дещо на дорогу.

І вона простягнула Люсьці кошик із харчами.

- Прошу, - мовив природолюб. - У мене все готове. Він одкрутив кран балона, і летючий газ із свистом почав наповнювати кулю. Та здригнулась і трохи піднеслась над землею.

- Ой! - скрикнула Люська. - Здається, полетіли. Може, досить надувати, бо ще лусне?

Але Буртіус тільки всміхнувся.

Все вище й вище здіймалася куля над ранковим лісом.

- Як страшно, - притиснувся Бурмосик до Буртіуса. - А й справді, вона не лусне? Було б прикро упасти з такої висоти.

- А хоч і лусне, - втішив дядько Кажан, - можна ж буде стрибнути з неї й полетіти самому.

- Так то вам можна, а ми ж літати не вміємо, - сполошилася Люська.

- Не бійтесь, не бійтесь, - заспокоїв усіх Буртіус.

- А я взагалі нічого не боюсь, - хоробро мовило зайча.

- А Толябуна? - спитав Буцик.

- А Вовка? - додав Бурмосик.

- А темряви? - кинув цапок.

- А Болотяника? - поцікавився Кажан.

- Я маю на увазі - тепер уже нічого не боюся, -відповіла Люська. - Ой, дивіться, як усе-таки гарно навкруги.

Довкола і справді було гарно. У білих променях сонця мчала куля. Внизу на моріжках поблискувала роса, і видно було далеко-далеко.

- Ой, диви, наша хатка! - радо скрикнув Бурмосик.

- А он дерево дядька Кажана, - вказав Буцик.

- Дивіться, то ж наша Сунична галява, - раділа Люська.

- А просто під нами… - гордо почав дядько Кажан, але друзі так і не довідалися, що знаходилося просто під ними, бо Кажан заплющив очі й захропів.

Та от іще трохи, і вони пізнали Страшне болото. Над ним клубочився, підіймався й опадав густий туман. Усі принишкли.

- Бідний Болотяник, - зітхнула раптом Люська. - Йому там, мабуть, зовсім холодно.

- Який це Болотяник? - поцікавився природолюб. - Я вже вдруге чую це ім’я.

Друзі коротко розповіли йому про найстрашнішого у світі Болотяника.

- Ми мусимо спуститись і все розвідати, - рішуче сказав учений.

- Яка благородна людина! - прошепотів Буцик. - Чого тільки не зробить заради науки!

- А я думаю, все це вигадки, - озвався Бурмосик.

- І я, - докинула Люська, але на всяк випадок полізла під лавку.

- От зараз ми й пересвідчимось у всьому, - мовив природолюб Буртіус і сіпнув за спеціальний мотузок. Летючий газ почав виходити з кулі.

- Я так і знав, - промимрив Бурмосик. - Зараз ми впадемо в болото.

Але, трохи спустившись, куля полетіла далі. Даремно вдивлялися всі в довколишній туман: ніхто нічого не бачив.

- Я ж казав, що то все вигадки, - похвалився Бурмосик.

- І я, - докинула Люська, вилазячи з-під лавки.

І в цей час десь зовсім поруч почулося:

- Агов! Сюди! Сюди!

Крик линув із самої середини болота.

- Знаєте, мені вже набридло кататися, - першою подала голос Люська. - Давайте повернемося додому.

Та дослідник-аматор, здавалося, не чув її - мовчки дививсь уперед.

- Дерева! - остеріг Буцик. Дослідник крутнув кран балона. Куля підстрибнула, і раптом внизу, за деревами, які, здавалося, росли просто з води, всі побачили невеличкий острівець. Якась постать у білому підстрибувала на ньому, вимахувала руками і шось кричала.

- Мамо! - сказала Люська.

Буртіус смикнув спеціальний мотузок - куля почала спускатись. Він підніс до ока підзорну трубу, якусь мить вдивлявся в постать, а потім заплющив очі і впав на самісіньке дно кошика

- Болотяник! - вигукнув Бурмосик. - Летімо назад! Навіть найхоробріший у світі дослідник знепритомнів од страху!

- Хочу додому, - хлипала Люська. - Я не хочу туди. Але вже було пізно. Куля швидко спускалася. Друзі затамували подих.

Раз, і другий, і третій кошик легко вдарився об землю і завмер, а до нього біг, і кричав, і сміявся чоловік у білому, сивий і в окулярах - дуже схожий на аматора Буртіуса.

- Раді вас бачити, шановний досліднику Буртіус-старший, - привітався Буцик і перший вистрибнув із кошика.