Голодомор – 1933: міфи і реальність

Загальносоюзний голод

У Кремлі аж до грудня 1987 р. заперечували наявність голоду 1932–1933 рр. Те, що тоді відбувалося в Радянському Союзі, називали «тимчасовими продовольчими утрудненнями». Коли згадана вище конгресово-президентська комісія США та її виконавчий директор Джеймс Мейс почали оприлюднювати результати своїх досліджень, наявність голоду довелося визнати. Австралійським вчений Стівен Віткрофт, який першим скористався відкритою у 1989 р. в Центральному архіві народного господарства СРСР демографічною статистикою, опублікував результати своїх багаторічних досліджень у додатку до багатотомного документального збірника «Трагедия советской деревни» (том 3, М., 2001). Остання фраза його статті «Про демографічні свідчення трагедії радянського села в 1931–1933 рр.» звучала так: «По одній лише Україні можна говорити про 3–3,5 млн. додаткових смертей, а по СРСР в цілому, мабуть, про 6–7 млн».

У книзі Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і терор голодом», яка сенсаційно з’явилася в Нью-Йорку ще в 1986 р., були схожі цифри (по Україні надсмертність оцінювалася в 5 млн. осіб, а по СРСР в цілому — 7 млн.), але вони являли собою експертні оцінки, а не більш-менш точний результат, одержаний аналізом демографічної статистики. Російським політикам довелося визнати як голод початку 1930-х рр., так і його жахливі демографічні наслідки. Щоправда, 14 лютого 2017 р. в Державній Думі РФ відбулися парламентські слухання на тему «Патріотичне виховання громадян Росії», де озвучувалися нові оцінки втрат радянського населення в 1941–1945 рр.: не 26,6 млн. осіб, як твердила утворена в 2009 р. Міжвідомча комісія з підрахунку втрат в роки Великої вітчизняної війни, а 41 979 тис. осіб. Ця пробна куля (вже розкритикована в західній історіографії) цілком явно спрямовується на те, щоб приховати лакуни в чисельності населення, викликані голодом 1932–1933 рр. і репресіями 1937–1938 рр.

Пояснюючи народу причини «продовольчих утруднень», Сталін у доповіді «Підсумки першої п’ятирічки», проголошеній 7 січня 1933 р. на об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б), заявив: «Не можна не підганяти країну, яка відстала на сто років і якій загрожує через її відсталість смертельна небезпека… Тому партія була змушена підхльостувати країну, щоб не прогаяти часу, використати до дна передишку і встигнути створити в СРСР основи індустріалізації, які становлять базу його могутності».

Теза про «підхльостування» була й досі залишається в російській історіографії одним-єдиним поясненням голоду 1932–1933 рр. Аякже, гітлерівська Німеччина справді напала на СРСР, вождь за півтора десятиліття до нападу передбачив таку можливість і в грудні 1925 р. взяв курс на індустріалізацію країни…

Тим часом загальносоюзний голод початку 1930-х рр. був закономірним наслідком будівництва штучного соціально-економічного ладу, який молоді німецькі революціонери К.Маркс і Ф.Енгельс у 1847 р. нарекли комунізмом. У 1891 р. (вже після смерті Маркса) стало відомо, що він поділив комунізм на дві фази за ознакою розподілу матеріальних благ — соціалізм (з розподілом по труду) і повний комунізм (з розподілом за потребами). В його уявленні й відповідно в уявленні В.Леніна і Й.Сталіна обидві фази різнилися між собою тільки за розподілом. За виробництвом матеріальних благ комуносоціалізм нібито не відрізнявся від повного комунізму, тобто мусив бути соціально-економічним ладом, позбавленим приватної власності на засоби виробництва, товарно-грошових відносин і вільного ринку. Товари перетворювалися на продукти, а заробітна плата повинна була обчислюватися не в грошах, а в трудових одиницях. Виявилося, однак, що з робітниками можна було так експериментувати, але з хліборобами не вдалося. Коли держава проголосила ліквідацію приватної власності і почала реквізувати у селян методами гумової продрозверстки вироблену продукцію, вони припинили працю, і в країні назрів економічний колапс, супроводжуваний голодом. Ленін скасував двохрічні продрозверстку переходом до нової економічної політики, тобто визнав продукцію селян їхньою власністю, обмеживши завчасно відомим для них відсотком у вигляді натурального податку. Сталін зробив це саме у січні 1933 р., тобто після трьох років продрозверстки, яка зруйнувала економіку і викликала загальносоюзний голод. Надалі він без зайвого галасу відсунув скасування товарно-грошових відносин на другу, цілком гіпотетичну фазу комунізму, а у повоєнних томах своїх «Творів» зробив виправлення з метою замаскувати попередні уявлення про комуносоціалізм.