Голодомор – 1933: міфи і реальність

Загальносоюзний голод в Україні

Кількість публікацій про український Голодомор 1932–1933 рр. уже обчислюється у світовому масштабі кількома десятками тисяч. Мабуть, найбільш поширеним міфом з тих, які наросли на цій темі, є уявлення про те, що найтяжча в історії українського народу трагедія стала наслідком реквізиції зерна. Насправді колективізація сільського господарства, яка технічно полегшили хлібозаготівлі, і безрозмірні реквізиції зерна, як підкреслювалося вище, були передумовами, а не причинами Голодомору. В Україні теж мав місце той голод, який в російській історіографії називають загальносоюзним. Він став результатом конфіскації врожаїв 1931 та 1932 рр. і тривав майже весь 1932-й рік, за винятком двох останніх місяців. У листопаді і в грудні 1932 р. механізм майбутнього Голодомору відпрацьовувався в деяких селах, занесених за велике відставання у виконанні хлібозаготівельного плану на «чорну дошку». Отже, датування Голодомору двома роками є досить умовним. На всій велетенській території України і Кубані він відбувався у 1933-му році.

Загальносоюзний голод був викликаний соціально-економічними причинами, які не підпадають під визначення геноциду в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. в Україні він мав особливість, яка засвідчувала намір Кремля перетворити хлібозаготівлі у зброю, спрямовану проти українського народу як національної спільноти (що підпадає під визначення геноциду у згаданій Конвенції). У цьому переконує співставлення хлібозаготівель в Україні і в чотирьох інших зернових регіонах (Центральна Чорноземна область, Північний Кавказ, Середня і Нижня Волга). У 1930 р. влада реквізувала у чотирьох регіонах 400 млн. пуд. зерна, тоді як в Україні — 437 млн. Ні до революції, ні в роки непу Україна не давала стільки товарного зерна, скільки всі інші зернові регіони Європейської Росії, разом взяті. У 1931 р. з України взяли 415 млн. пуд. зерна проти 439 млн. в чотирьох регіонах. Реквізиції в таких розмірах вщент зруйнували продуктивні сили українського села. У 1932 р. влада заготовила у чотирьох регіонах 432 млн. пуд. зерна, але з України їй вдалося вичавити тільки 263 млн. пуд., включаючи продовольчий, насіннєвий і фуражний фонди, що забезпечували весняну посівну кампанію 1933 р. Загальносоюзний голод на території України у 1932 р. виявився руйнівним (аж до випадків канібалізму).

Розверстка хлібозаготівельного плану по регіонах є суто суб’єктивною дією. Ми не знайдемо документів, які пояснювали б, чому Сталін так натискував на Україну. Однак варто згадати, що суцільна колективізація у березні 1930 р. була припинена через масові селянські протести на півроку, а після відновлення продовжувалася в артільній, а не в комуній формі, тобто колгоспники відвоювали для себе присадибне господарство. 45 % селянських хвилювань у березні 1930 р. припало на Україну — найбільшу національну республіку на кордоні з Європою, з великими традиціями визвольної боротьби. Те, що реквізиції зерна стали зброєю Кремля у придушенні національного руху, чудово розуміли українські інтелектуали. Науковий співробітник ВУАН В.Денисенко попросив свого колегу, який у вересні 1932 р. поїхав до Москви працювати в архівах, передати їхньому спільному учителю М.Грушевському таке: «Про політичне становище сказати, що на Україні панує справжній голод, вимирають цілі села та повіти, особливо підкреслити жахливу смертність серед дітей. Пояснити це як політику, спрямовану на те, щоб остаточно зламати українську націю як єдину національну силу, здатну на серйозний опір. Одні вимруть, інші розпорошаться по безкрайніх просторах Росії».

Коли колгоспники переконалися, що держава прагне забрати у них мало не весь урожай, вони припинили турбуватися про його вирощування. О.Шліхтер оцінював втрати урожаю 1931 р. орієнтовною цифрою в 150 млн. пуд., а М.Скрипник — до 200 млн. пуд. Втрати урожаю 1932 р. були істотно більшими, але їх вже не підраховували. Цього року, як і раніше, кліматичні умови були сприятливими, але внаслідок втрат урожай різко зменшився, і у селян забрали буквально все, ще й звинуватили їх у «розкраданні» великої кількості хліба. Колгоспники справді робили спроби приховати хліб від заготівельників. Однак кількість прихованого зерна була мізерною. За звітами чекістів, в ході подвірних обшуків в грудні 1932 — січні 1933 рр. вони виявили тільки 1,7 млн. пуд.

На дії держави селяни реагували передбачувано: зосереджували свої трудові зусилля на присадибному господарстві, яке рятувало від голоду. Повертаючись у серпні 1932 р. залізницею з відпустки через Україну, К.Ворошилов і С.Будьонний, не зговорюючись, звернулися до Сталіна з довірчими листами, щоб повідомити: поля стоять пусткою, ніхто не працює. Керівник польського консульства у Харкові доповідав послу у Москву, що він зробив 27 вересня авіа переліт до Одеси, щоб пересвідчитись, як колгоспники працюють. Шестигодинне перебування у повітрі в безхмарний день переконало його, що по маршруту літака на полях була невелика кількість людей, хоч осінні сільгоспроботи добігали кінця.

Незважаючи на переможні газетні реляції про пуск новобудов першої п’ятирічки, для багатьох керівників партії на третьому році продрозверстки стала очевидною загроза економічного колапсу. Деякі з керівників, зокрема група О.Смирнова в російському уряді, наважилися відкрито виступити проти генеральної лінії ЦК ВКП(б) в її сталінському виконанні. У нашому уявленні Сталін виступає як всесильний диктатор, але таким він став тільки після Великого терору 1937–1938 рр. і особливо після Другої світової війни. В тоді він міг позбутися посади генсека, якби в країні піднялася нова протестна хвиля. Чекісти сигналізували, що вона визріває.

22 жовтня 1932 р. рішенням політбюро ЦК ВКП(б) були створені надзвичайні хлібозаготівельні комісії і Україні на чолі з В.Молотовим і в Північно-Кавказькому краї під керівництвом Л.Кагановича. 27 листопада Сталін скликав спільне засіданні політбюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б), на якому поставив питання про засудження групи О.Смирнова. Генсек попередив, що держава незабаром завдасть «сокрушительный удар» по «деяких» колгоспниках та одноосібниках. У промові перед вищим партійним керівництвом він назвав регіони, в яких діяли надзвичайні хлібозаготівельні комісії, а також конкретних ворогів: петлюрівців і білогвардійців. Зміст «сокрушительного удара» не розкривався.