Холодний Яр

Передмова до автентичної редакції (версії) «Холодного Яру»

Моя мати, Галина Гришко, повернулася до України в 1992 році після тривалого вигнання. Україна нарешті стала незалежною, і вона прибула до Львова, аби відродити книгу мого батька «Холодний Яр». Совіти заборонили цю книгу. Мати домовилася з видавцем опублікувати її і надала йому кошти. Книга стала одкровенням для українців, які ніколи не чули про цей розділ української історії.

Коли я приїхала в Україну, то почула відгуки людей. Вони говорили, що їхні очі відкрилися, адже у школі вони ніколи не вивчали те, що відбувалося 20-х роках минулого століття. Ця книга, за їх словами, змінила їхнє життя. Я повернулася до України на постійне проживання з місією врятувати батькову книгу. У 2006 році моя мати отримала поштою останнє видання «Холодного Яру». Вона дозволила цій людині видати цю книгу, однак отримавши її, дуже засмутилася.

«Це не Юркова книга, — заявила вона. — Її настільки змінили, що важко впізнати».

Тоді я цього не зрозуміла, але це стало початком моєї подорожі до видавничого світу.

Між «тоді» й «тепер» трапилося багато чого. Я пережила життєво рятівну операцію, і минуло багато років, перш ніж я була готова повернутися і здійснити свою місію. Я взялася за перевидання книги в її первісному вигляді, без змін. Пішла до бібліотеки у Львові та відшукала оригінал батькової книги. Дедалі очевиднішим ставало, наскільки важливо було видати це першоджерело. До мене приходили люди і вказували, як багато змінено в широко відомій книзі, котру читала і коментувала моя мама. Тоді якраз я стала задумуватися над тим, скільки митців потерпають від підробок їх творів?

Окрім приємних зустрічей з людьми, більшість з яких говорили мені, що книга змінила їхнє життя, на Майдані повсюди траплялись ті, хто читали її багато разів. Це наче повторення 1940-х років, коли повстанці використовували книгу мало не як підручник з військової справи, тільки цей «підручник» вселяв вогонь натхнення в їхні душі, надихав повторити жертовність козаків, гаслом яких було «Свобода України, або смерть!».

Коли я вперше прибула в Україну, то говорила з людьми, котрі розповідали, що в школі вивчали «Холодний Яр». Тепер же, спілкуючись з молоддю, складається враження, що «Холодний Яр» та інші книги вилучені зі шкільної програми — вони ніколи не чули про них. Які разючі зміни відбулися в Україні за неповних шість років!

Ця книга стала не лише символом патріотичного духу, а й українською літературною класикою — її слід перечитувати знову і знову, і кожного разу можна виявити нові тонкощі. Книга відкриває людям очі на справжню природу ворога — написане тоді, так само правдиве і сьогодні. «Холодний Яр» слід знову ввести до шкільної програми — це водночас і історичний документ, і літературний твір мистецтва. Але вона має бути прочитана в первісному вигляді — нікому не можна дозволяти змінювати ні єдиного слова з цієї важливої книги.

Тож я вдячна читачеві, що обирає цю автентичну книгу з усіх інших версій, що нині наводнили всю Україну. Моя мама вам дякує (і в дев’яносто років вона залишається сильною!), і Юрій Горліс-Горський дякує вам. Дух Юрія Горліса-Горського ніколи не спочине в мирі, доки Україна не стане справді вільною і незалежною.

Дякую наступним людям за допомогу мені:

За редагування з архівів у Львові, Галині Капініс, редактору.

За підтримку і допомогу Оксані Осінчук, Світлані Хавенко, Марії Джурі, Богдану Горбовому, Христині Забураній, Володимиру Стебелько, Василеві Ілечко, Іванові Даніву, Анні Кос, Петрові Кравцеві, Олені Базилевич, Любі Іваськевич, Олені Кіс-Федорук, Андрієві Грінчаку, Анатолію Дорошенку, Людмилі Кучеренко, Станіславу Бондаренку, Ігорю і Олені Сусяк.

За оригінальний дизайн Людмилі Лукяненко та Олександру Стебеляку.

За порятунок мого життя Лялі Лісовській, Др. Юрію Генику і Ользі Старовій.