Холодний Яр

Післямова від редакції або Роздуми про «академічні» видання

Можливо ці роздуми видадуться частині читачів дещо недоречними, але редакція вважає своїм обов’язком ознайомити читацький загал з методами «академічних» дослідників «Холодного Яру».

Академічні примітки і дана післямова від редакції з’явилися після прочитання «академічного видання», як ілюстрація «пафосу» певних «дослідників».

Вся «академічність» вмістилася на одну сторінку — це справді примітки варті уваги, решта — це «пафос» від псевдо-академіків.

Більшість пересічних читачів, ймовірно, не читатимуть післямов, тому ці рядки адресовані «академікам».

Отже, почнемо?

Перше, що впадає в око при читанні «академічної» праці, більше 97% «академічних» приміток — це блукання серед трьох сосен українських діалектів чи говірок видавців і редакторів різних років видань. Всі ці «примітки» не несуть ніякої практичної інформації, зате добре відволікають читача від захоплюючого сюжету. З 340 приміток тільки біля десятка справді вартих уваги і претендують на горде звання «академічні», а решта схожа на повітряну кулю, роздуту в десятки разів для більшого «пафосу».

Друге, вражає легкість, з якою «академік» позбавив нас половини (другої частини) «Холодного Яру». Які аргументи? Цитуємо: «На жаль, видання львівського „Рекорду“ 1938 р. досі не знайдено... Отже, академічне видання обох частин сьогодні здійснити неможливо.» Тобто, якщо б доля видання залежала тільки від «академіків», ми б навряд чи коли-небудь повністю ознайомилися з працею.

Третє, під позолотою гучної назви «Академічне видання» вже з перших абзаців отримуєш «поливання брудом» всіх без винятку попередніх видань «Холодного Яру» і зокрема їх видавців — українських патріотів. Видавців, які в різні роки комуністичного терору і після нього вже в роки так званої «демократії» (за якою успішно ховаються і донині колишні комсомольці-олігархи), звинувачено в спотворенні тексту. Дочекалися подяки від «академіка» патріоти, які переважно власним коштом, чи коштом таких же українських меценатів намагалися донести до земляків замовчувану правду про визвольну боротьбу з тоталітарним комуністичним режимом.

Більшість відмінностей в текстах різних видань зводиться до заміни окремих слів чи діалектичних зворотів на більш звичні на той час наступному редактору. В деяких виданнях з’являються заміни на «галицизми», в інших вони заміняються на сучасні слова. Зокрема більше всього цим «грішив» Роман Коваль, який сам здійснив понад десяток перевидань праці Горліса-Горського, і якому ми фактично завдячуємо тому, що всі українці хоча б чули про «Холодний Яр». Можливо, з деякими редакційними змінами, що зовсім не вплинули на загальний зміст, але книга стараннями того ж Коваля потрапила в бібліотеку кожного патріота України.

Правда, за ці редакційні зміни його і критикувала дочка автора. Але там, де два українці конфліктують, несподівано з’являється «третя» сила — каталізатор, який одразу намагається перевести «конфлікт» в юридичну площину. З конфіденційних джерел відомо, що цей «провокатор» схиляв нащадків Горліса до судових позовів до Романа Коваля. Спрогнозуємо, що ж би сталося в такому випадку, якщо б це вдалося? Після позовів видавці, звичайно, не стали б ризикувати і видавати «Холодний Яр». Тобто книга б перестала видаватися! І що цього не сталося, ми завдячуємо тільки мудрості дочки Горліса-Горського Ларисі, яка не підтримала ідей «академіка» і відкинула юридичний шлях з’ясування стосунків з чисельними видавцями «Холодного Яру».

На погляд редакції, «Холодного Яру» багато не буває! Після нашого автентичного видання світ побачило ще кілька видань, які з деякими відмінностями і незначними помилками все ж несуть правду людям.

Четверте, горезвісне «Академічне видання» з’явилося без благословення родини Горліса-Горського.

Насамкінець застерігаємо всіх українців від співпраці з іншомовними «академіками» чи іншими дутими «авторитетами», які, прикриваючись науковою діяльністю, вносять хаос і свідомий деструктив у наші українські справи.