Кохати або помститися

Глава друга З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ІГОР

Коли в кишені залишилося тільки на декілька раз проїхатися транспортом Тася засумувала дужче. Після двох днів роздумів вона вийшла на вулицю. Чепурненько одягнена, добре підфарбована, вирішила поїхати до центра. Вже на станції метро Театральна вона обрала одну з вулиць, на якій вирішила прогулюватися туди та назад. Вона ходила вулицею, поки не змерзла, але ніхто не звертав на неї ніякої уваги. «Ну от, — міркувала вона собі — повією теж треба вміти бути. Ходжу тут як дурепа якась. Скоріше тонзиліт зароблю, ніж гроші».

Раптом на дорозі не так вже й близько від неї зупинилась велика чорна автівка. З авто вийшов чоловік та погукав її. Вона підійшла до нього, а він запросив підійти до його машини. В машині сидів ще один чоловік. «От я потрапила!» — встигла подумати Тася. Чоловік був не знайомий та знайомий одночасно. Він промовив до неї: «Ви змерзли, я дивлюсь. Куди вас довезти? Де ви мешкаєте?». «О, не зрозумів, начебто», — знов подумала Тася та промовила: «В мене і грошей таких немає, я далеко живу. На Борщагівці». «Нічого, доїдемо й до твоєї Борщагівки. Сідай та зігрійся!» Тася мов зачарована сіла у машину. Зараз їй здавалося, що її загіпнотизували. Вона сіла подивилася на чоловіка поруч та до неї знов прийшла думка, що вона знає його, але звідки — не пам'ятає. Другий чоловік був водієм, бо сів потім за кермо. Машина тихо рушила. Чоловік подивився на неї, представився, протягнув їй руку та назвався: «Я — Ігор». «Таїсія», — відповіла дівчина. Чоловік подивився знов на Тасю та тихо звернувся до неї:

— Ну, будемо знайомі, Таїсія.

— А за кермом мій водій Григорій.

— Я подумала, що ви друзі?

Він нічого на це не відповів, а тільки криво посміхнувся та продовжив розмову: «А ти, мабуть студентка? С батьками живеш, чи в гуртожитку?» «Дивне питання? Навіщо це йому?» — подумала Тася. Та відповіла: «Не студентка, вже відучилася. Я тут у Києві сама. А батьки, їх вже немає». Сказала та злякалась: «Навіщо я призналась, що сирота? Я не знаю цього Ігоря, як він може скористатися цією інформацією. От дурна!»

— Давно у Києві?

— Місяць. (казати, що тільки 2 тижні, якось не солідно).

— А сама звідки?

— З Лебедину. Це місто таке.

— Не чув. А де?

— Сумська область.

— Роботу приїхала шукати?

— Так, приїхала.

— Знайшла?

— Шукаю.

— А яка в тебе освіта?

— А ви що, на роботу візьмете?

— Все можливо.

— Вища. Я еколог, правда, ніколи ним не робила.

— А ким працювала?

— Всюди потроху. Лаборанткою у лікарні робила в нашій лебединській. Потім пішла, бо мало платили. Їздила до Сум прибиральницею в багатому домі. Потім дітей доглядала те ж у Сумах. А на останок всунулася у якийсь благодійний фонд покоївкою, рік проробила, а фонд той — недофонд розвалився сам по собі.

— В тебе ще є медична освіта?

— Де там. Я мріяла бути лікарем, але не вийшло. Лаборанткой коли працювала, то без освіти. Сама курси масажистів закінчила. Але якось воно не знадобилося.

— Зрозумів, ти різні склянки мила?

— Так, склянки, підлогу. Їздила у Харків поступати двічі, але не так сталося, як гадалося. Потім поступила, куди поступалося — на еколога.

— Поступають люди, куди поступається, а потім пів країни не знає де роботу їм знайти.

Так він відреагував на її останні слова та продовжив: «А запроси мене на каву до себе». Вона глянула на нього знизу угору. Було видно, що він її дуже здивував. Вони вже майже приїхали й водій запитав, як йому під'їхати до її будинку. «Я не знаю, я ж тільки переїхала до нього. Поблукали дорогами. Знайшли. Автівка зупинилася. Він вхопив її за руку та подивився у вічі. Нагадав: «Я би кави зараз випив». Таїсія мовчала, а потім знайшлась: «А в мене немає кави, тільки чай». Сказавши, вона потихеньку висмикнула долоню з його рук. «Хай буде чай!» — весело приказав він та вийшов слід за нею. Підморгнув водію та пішов з нею у під'їзд. «А раптом він маніяк?» — лізли страшні думки у голову Тасі. «Чи не тому я його начебто впізнаю, що десь по телебаченню про нього казали?» — ця думка налякала її ще більше. Серце забилося частіше. Вона зняла квартиру на четвертому поверсі в п'ятиповерховому будинку. Дійшли до квартири й Тася засмикала ключами. «Руки змерзли», — виправдовувалася вона перед дверима. «Я бачу», — він взяв ключ та сам відчинив її двері. Зайшов без всякого дозволу. Допоміг зняти їй шубку, повісив її на гачок. «От мені щастить. Тепер в мене з'явився маніяк — джентльмен. Заріже, зате красиво!» — подумала Таїсія. «Там в мене кухня. Тут поруч ванна.» — показувала вона йому рукою. Він розглядав квартиру. «Яка маленька? Давно не був у таких маленьких квартирах», — сказав він. «А де були?» — насторожилася дівчина. «Та якось більше по за кордонах, у Європі, Лондоні, Нідерландах. Я теж — не киянин. Раніше мешкав у Дніпропетровську, по новому у Дніпрі», — відповів він. «То ви…», — вона нарешті здогадалася хто перед нею та осіклась. «Так, це я. Ти вірно здогадалася», — відповів чоловік та посміхнувся. «А я все їхала та думала, де я могла бачити ваше обличчя?» — хвилюючись сказала Тася. Перед нею стояв олігарх Ігор Бжезовський. Коли він зняв пальто, то Таїсія змогла краще його роздивитися. Перед нею стояв чоловік середнього віку, трішки повний, з круглим обличчям та сивим, але колись дуже пишним волоссям, ще й з невеличкою сивою борідкою. «Не молодий, але цікавий» — спочатку подумала Тася. А потім: «Якась маячня. Де він та де я!». «Я бачу, ти дуже здивована», — відповів він, — «То де твій чай? Зараз сядемо, поговоримо про життя. Та про те, що я роблю у твоїй квартирі». Тася увімкнула елктрочайник. Він швидко закипів. Дівчина заварила чай.

Ігор сів за стіл. А Тася почала розливати чай по чашках. Долила його окропом, поставила на стіл цукорницю. А потім згадала, що в неї залишився ще пиріг, який вона пекла два дні назад. «А в мене пиріг залишився» — повідомила вона та полізла у кухонну шафку, звідки дістала тарілку з третиною пирогу. «А чому він такий жовтий?» — запитав її Ігор. «Він такого кольору, бо зроблений з кукурудзяного борошна», — м'яким голосом відповіла дівчина. «Беріть, спробуйте!» — й вона відрізала йому шматок пирогу. «Он яка ти, ще печеш!» — Ігор похвалив Таїсію. «Так чого ж вам, шановний Ігорю, забажалося мого чаю?» — пішла у наступ дівчина. «Яка ти? Все тобі виложи та поклади!» — здивувався такій її прямоті. Зараз розповім:

– Є в мене одна мрія. Чи мрія, чи таке велике бажання, а для нього потрібна отака дівчини, як ти.

— В чому суть?

— Я не впевнений, що ти мене зрозумієш. Але мені здається, що ти добре мені підійдеш.

— Підійду в чому?

— Тобі ж потрібні гроші?

— О, починаю розуміти. Але все ж кажіть ясніше.

— Суть в тім, що ти для мене будеш робити деякі невеличкі справи, а я платитиму за це гроші.

— Які невеличкі справи?

Він встав з-за столу підійшов до Таїсії зі спини та поклав руки їй на плечі. Вона здогадалась, що це щось нелегальне, темне та не чесне. А він інтуїтивно став позаду, тому, що в обличчя такі речі казати було важко. Зараз, він був немов едемській змій — спокусник, що спокушав першу жінку, обвів її шию руками та перейшов на шепіт: «Розумієш, мені буде одному важко йти до цієї своєї мрії. Мені знадобиться допомога. Ти така проста, в тебе немає роботи, а значить купа вільного часу». Ігор казав все це недуже впевнено, бо ще не знав які слова підійдуть, щоб вмовити цю дівчину. Але в житті він був зовсім не такою людиною, як зараз могло здаватися. «Ну звідки ви взяли, що я підійду? Я не маю амбіцій, проста, не маю багатого життєвого досвіду. А з чоловіками, то, взагалі, не знаю як спілкуватися. Можливо, навіть, мені буде не доставати потрібних для цих справ якостей?» — відповіла Тася. Їй потрібні були гроші, страх знову піти на вулицю, штовхав її на те, щоб не одмовити йому. Але ще була живе її сумління, яке навпаки гальмувало такі думки, і її сумніви — це був прояв саме її сумління. Яке волало: «Не смій. Не погоджуйся!». «А мені подобається твоя невпевненість», — заявив чоловік. «Я навчу тебе. І щось підказує мені, що ти навчишся. Можливо, більш амбіційна, чи самовпевнена дівчина мені б тільки заважала та все псувала би. А так я буду немов твоїм поводирем», — шепотів він їй біля вуха. «Погоджуйся!» — раптом дуже голосно вимовив Ігор. Тася аж підстрибнула на стільчику. Вона мовчала. Тоді він продовжив: «Ти щира та добра дівчина. Щось мені підказує, що я не помиляюсь. І в тебе така приємна посмішка! Вона обеззброює, і це дуже добре», — закидав він свою вудку. «А якщо, раптом, мене у в'язницю посадять?» — спитала Тася. Цікавість почала брати верх. «Ні», — збрехав він. «Ну чому відразу в'язниця? Я про все подбаю. Нехай твоя голівонька про це навіть не думає. Вона потрібна мені весела та без зайвих дурних питань», — підбадьорював Ігор дівчину. Після всього сказаного він поцілував її у потилицю.

«Можна я подумаю?» — запитала Таїсія. «Подумай!» — погодився він. Чоловік відійшов від неї на два кроки та подивився зверху вниз. Потім повернувся та вийшов у коридор. Вона вирішила, що він пішов збиратися та вийшла за ним з наміром проводити його. Але він не одягався. «Вже йдете?» — запитала вона. «Куди?» — відповів він. «До дому, чи в готель. Я не знаю де ви живете?» — здивовано промовила Тася. «Ні. Я вже відпустив свого водія. А від так залишусь у тебе на ніч.» — відповів Ігор. Тася аж присіла від його слів. А він безцеремонно зайшов до кімнати. Тася зайшла за ним. «А в мене тільки один диван», — констатувала вона. «Та нічого помістимося», — розсміявся він. «Хто з нас спатиме на підлозі? — ще не второпала, що коїться Тася. «Я не хочу на підлозі. І тебе туди не пущу». Він зняв піджак, бо був у сірому діловому костюмі. Зняв краватку. Повісив все це на стілець. Підійшов до дивана, став розглядати йото та спробував його розібрати. Тася стояла не в сих не в тих. «Що коїться? Її що, знову зґвалтують й дозволу не спросять?» — думала дівчина. Її руки затрусились на обличчі виступили сльози. Він повернувся до неї та дуже здивувався. Вигляд дівчини більш нагадував якийсь припадок. «Що с тобою? Тобі погано? Визвати швидку?» — він справді налякався. «Ні!» — розревілася вона. «Так чого ж ти?!» — запитав він. Вона нічого не казала, плакала та трусилася ще більше. Тоді він обійняв її, притягнув до себе так міцно. «Тихше!» — заспокоював він її, зовсім не чекаючи такої реакції. «Сядемо!» — наказав він та посадив її біля себе. «Що ви хочете зі мною робити?» — про лепетала вона. «Зовсім нічого. Якщо ти не згодна, то нічого», — двічі відповів Ігор. Він пішов до кухні та приніс їй склянку води. Вона пила воду повільними ковтками, а він гладив її по волоссю. «Скажи, коли ти казала, що не вмієш спілкуватися с чоловіками, ти мала на увазі, що..?» — він протягнув ці слова та не закінчив. Вона закивала головою. «Ну нічого, то зовсім нічого», — промовив він та подумав про себе: «Що я кажу, що роблю?». Зараз він й сам почував себе дійсно невпевненим. Він водив рукою по волоссю, витирав хусткою краплі на обличчі. «Давай лягай, будемо просто спати», — сказав він. Але вона вже не вірила таким словам. «Ні», — тихо відповіла вона. «Тоді я лягаю», — сказав твердо Ігор. Вона залишилася в кімнаті сама. А він пішов до ванни, прийняв душ та повернувся в її махровому халаті. Халат був йому замалий й він виглядав дуже кумедно. «Де в тебе ковдра та все інше?» — запитав чоловік. Вона зрозуміла, що він не жартує та залишається. Встала дістала все із шафи, кинула йому до рук. Він заходився сам все стелити. Тоді вона теж пішла прийняти душ, халата вже в неї не було й вона взяла із собою спортивний костюм. Повернулася, а він лежав в ліжку. Світло було вимкнено ї горіла тільки лампа над диваном. Соромлячись вона лягла поруч. Він посунувся ближче до стіни. Вона не стала йому розповідати про свій першій сумний досвід, що стався з нею у Києві. Але про те, що з чоловіками вона не спала, розповіла. Він протягнув руку на її подушку та вона лягла на неї. Вони розговорилися, спочатку так, ні про що. Здебільшого розмовляв Ігор. Він розповів про свою молодість, про свою маму. Потім перейшов на те, де він був, як і де подорожував. «Який він цікавий», — помітила для себе Тася. Побалакали, а потім позасинали. Зранку він попив з нею чай та зателефонував водієві. Одягнувся, попрощався. Поїхав.

По дорозі Ігорю кортіло комусь розповісти про Таїсію. В голові бігали думки: «Може це саме вона. Саме така жінка, про яку ти так мріяв. Самотня, без грошей, без родини — чом ні?!» та зовсім інші: «Ти дорослий чоловік — тримай емоції при собі. Менше знають про твої задуми, краще життя». Він їхав, міркував та таки не втримався. Як завжди, зателефонував своєму кращому другу Олександру. Олександр майже відразу узяв слухавку та почув:

— О. Які люди! Як справи?

— Ну, що мрії збуваються.

— Мрії? Про що ти?

— Після неприємних для нас обох подій, засяяло світло.

— Ти впевнений, що виграєш суд?

— До чого тут це. Я про інше. Пам'ятаєш, я колись казав, що, якби я мав добрі компромати на деяких людей, все було би по іншому.

— Ти, нарешті, знайшов такий компромат?

— Ні, краще. Я знайшов ту, яка буде мені їх робити.

— Людина, яка на це погодиться? Хотів би я таку побачити.

— Може й побачиш згодом. Вона поки не дала згоду. Але це справа часу.

— Чому ти такий впевнений?

— Бо все як мені треба. Самотня, сирота, безробітна. Молода та цікава. Та ще наївна, немов дитина.

— Де ти її здибав?

— Це випадок. І я думаю ним скористатися. Щоб там не було, але мені здається, що сили на моєму боці.

— Які ще сили?

— Не важливо. І це мовний зворот такий.

— Чому ти такий впевнений в цій особі?

— Принаймні мені так хочеться. Сьогодні ні, а завтра я поїду знов до неї, поспілкуюсь. Вона без грошей. А я без потрібної людини. Може це доля?

— Пригальмуй! Згадай свої ж слова, що по переду каса. Ти подумав, скільки тобі все коштуватиме? І я зараз не тільки про гроші.

— Та подивимось. Потім, коли людині потрібні гроші…

— А може вона не така? І як зрозуміє, чого ти бажаєш, то не погодиться.

— Тоді, мені треба її приручити. Так, саме над цим я зараз й поміркую.

— Добре. Потім розповіси, приручив ти свою наївну безробітну, чи ні?

— Все тобі розкажи. Подивимося.

Весь цей день та наступний Тася ходила, немов у тумані. Щось готувала, щось робила.

Увечері наступного дня Ігор знову приїхав до неї. «Я на вас не чекала», — сказала Таїсія. «А я приїхав. Дивись, що я для тебе привіз!» — відповів чоловік та дістав з пакету пакетик кави в зернах, кавомолку та джезву. Тася запитально дивиться на чоловіка:

— Що це?

— Буду вчити тебе варити каву. Я каву на сніданок люблю. А ти мене чаєм частуєш.

— Так, я пам'ятаю.

Він пройшов на кухню та відкрив двері холодильника: «Що тут у нас є?».

Холодильник був майже порожній. «Нічого немає», — вивів він. «Як немає? Ось макарони, ось гречка», — відповіла Тася. «Макарони, гречка», — передражнив її чоловік і вимовив це якось протяжно. «Я не хочу ні макаронів, ні гречки. Збирайся, ми поїдьмо десь поїмо!» — наказав він. Вона вийшла на кухню в сірій плетеній сукні через декілька хвилин. «В тебе більш нічого немає іншого?» — запитав Ігор. «Ні, це найкраща», — відповіла дівчина. «Ну добре», — видохнув він. Вийшли на вулицю, сіли у машину. «А куди ми їдемо?» — запитала Тася. «До ресторану. Я зголоднів. А в тебе нічого немає», — відповів їй чоловік. «А ви не боїтеся, що нас побачать разом? Ви ж одружений», — знов запитала Тася. «Звідки знаєш?» — він відірвався від керма і так подивився їй у самісінькі вічі. «Ви медійна людина, про вас пишуть в Інтернеті», — відповіла Тася та потупила очі долу. «Не такий я вже і відмий», — відповів він — «Ні, я не боюсь!».

В ресторані їх посадили десь у кутку, де було полу-темно, та ледь лунала музика. Тут їх навряд чи хтось примітив та впізнав би. Таїсія видихнула та в душі заспокоїлась. Тася заспокоїлася та почала роздивлятися навколо. Ресторан був не дуже великий. Десь, вона не побачила де само, грав саксофон. Вона подивилася на стіл. Там лежало меню та лляна серветка. «Поклади свою серветку на коліна» — запропонував чоловік, бо Таїсія дивилася на неї, неначе ніколи не бачила, та не знала, що з нею робити. Вона узяла цей чотирикутник та поклала на коліна. «Наче, щоб весь ресторан бачив», — жартома сказав чоловік. Тася насупилася. «Ти ж не бачила, коли я поклав серветку собі на коліна?» — запитав він її. «Начебто ні», — відповіла вона. «То тому, що треба її туди класти так, щоб ніхто не бачив.» — почав її повчати Ігор. «Не зрозуміла? Я що маю соромитися, що кладу серветку на коліна?» — невдоволено промовила Тася. «Та ні. Я не це мав на увазі. Просто робити це якось буденно. А не так демонстративно, як тільки-но зробила ти», — відповів їй чоловік. Він взяв до рук меню та почав його роздивлятися. Тася сиділа мовчки. Чоловік підізвав офіціанта та зробив заказ. Через кілька хвилин їм його принесли. «Ти, мабуть, не вмієш їсти ножем та виделкою?» — запитав її Ігор. «Ні», — тихо та не сміливо відповіла Тася. «Давай я тебе навчу», — він почав показувати як брати виделку, як різати м ясо ножем. Бо вони замовили два стейки. Тася дивилася та не дуже вдало повторювала за чоловіком. «То нічого, ще навчишся. Дома будеш тренуватись і вже не прийдеться соромитися у ресторані», — вивів він. «Цікаво, ви мене по ресторанах возити будете? То я ж звикну до такого красивого життя», — відповіла Тася і перший раз за вечір посміхнулася. «Звикнеш, тобі ще сподобається», — якось хитро подивившись відповів чоловік.

Приїхали назад. Він зняв у кімнаті піджак, вона перевдягнулася в домашній одяг. Ігор повів її на кухню. «А тепер будемо вчитися варити каву. В мене мати варила таку смачну каву. Мабуть це ще з дитинства йде. У твоїй сім'ї як снідали? Ні кажи, я сам відповім. Мабуть, пили чай?» — посміхнувся чоловік. «Так, саме чай на сніданок та бутерброди», — відповіла Тася також усміхаючись йому у відповідь. Не помітно, поки каву мололи, поки варили, вона розповіла йому про себе. Як поїхала без грошей у кишені. Як помер батько, як її без кінця сварили брат з невісткою. Як невістка виганяла її з дому, а брат мовчки дивився з-за її спини. Як повідверталися друзі, і навіть про пастора із церкви та свої останні враження, коли їй самій здавалося, що сам Всевишній відвернувся від неї в її горі та вже не допомагав. Як втративши останнє здоров'я, коли працювала покоївкою, вона втратила і сили шукати роботу. Бо через хворобу навіть не знала чим же їй тепер заробляти на хліб.

«Ти віриш у долю? — наприкінці розмови Ігор запитав у неї. «Мабуть, так», — відповіла Тася. «То це доля звела нас у двох», — сказав Ігор. Ти йшла вулицею, а я тебе побачив у твоїй чорній шубці, таку замерзлу, таку невпевнену.» — сказав він знову. Її досі точило питання, чи зрозумів він тоді хто вона така, чи відразу впізнав в неї повію. Що думав про неї того вечора, коли вони познайомилися, коли вона сідала до його авто. Але вона так і не наважилася його про все це запитати.

Пили каву і Тася промовила: «Ось на ніч напилися кави, не будимо тепер спати». «Та й не треба. Я до тебе не за цим приїхав», — весело подивився чоловік на Тасю. В душі Тася напряглася уся. Допивши каву чоловік поставив чашку у рукомийник, та потягнувся руками до дівчини. Він весело обійнявши її за талію, сказав: «Пішли у кімнату!»- та пхнув іі у сіднички. «Що?» — незадоволено промовила вона. «У кімнату!» — знов скомандував він. «Що ти любиш робити ввечері?» — запитав він у неї. «По різному. Коли сиджу у Інтернеті. А здебільшого, кіно люблю дивитися, а потім міркую: могло так трапиться у житті, чи ні? Або, що чекає героїв далі, коли кіно скінчилося, а їхнє життя продовжується? Якщо це кіно про кохання, то думаю, а буде ця пара разом надалі? Таке», — розповіла йому Стася. «Цікаво!» — сказав він, — «То давай щось подивимось, а потім поміркуємо.». «Пропоную комедію «За бортом». Це одна з моїх улюблених», — сказала Тася — «Чи вам таке не сподобається?». «А давай! Хоча я не фанат таких фільмів.» — відповів чоловік. Тася встала, підійшла до комп'ютера, увімкнула його у розетку. Включила та почала в Інтернеті обирати фільми. Почали дивитися. Фільм був смішний та водночас романтичний. Й вони сміялися та обговорювали ті моменти, які вважали спірними або найсмішнішими. Але коли була сцена, де головний герой почав цілувати свою вигадану дружину на романтичному фоні моря, Ігор також не втримався та поцілував Тасю у щічку. А вона замість того, щоб якось заперечливо відреагувати, повернулася до нього та поцілувала його у губи, так по дитячому, бо по-дорослому ніколи це не робила. Він відреагував на це так само й теж поцілував її у губи. Спочатку просто торкаючись її губ своїми, а потім з натиском міцно та по справжньому. Поцілував та відхитнувся від неї на мить, бо не знав якої реакції йому на це чекати. Але вона не заперечувала. Навпаки обвила його шию руками та ледве чутно промовила: «Ще!». Вже фільм йшов без них. Коли весь запал їх скінчився, то вони знов сиділи разом. «От і поміркували над фільмом», — пожартував Ігор. «Так», — відповіла Тася, роблячи великі очі та подумки питаючи себе: «Як так сталося, що ще вчора вона боялася цього чоловіка, як вогню. А зараз вона дивиться на нього та почувається такою щасливою?». У відповідь на його жарт вона засміялася та промовила: «Так подивилися і наміркувалися досхочу». «Як ти смішно смієшся!» — сказав їй Ігор. «Дякую, аж підскакую», — весело вона відповіла. Ігор подивився на неї та притиснув до себе. «Яка ти гаряча!» — пошепки сказав він їй та вже голосніше запитав: «Я не образив тебе? Тобі було добре зі мною?» «Дякую, дуже добре! Я й не знала, що так може бути», — сором'язливо відповіла дівчина, побоюючись, навіть очі підняти на нього. Він торкнувся рукою її обличчя. Обвів його контур пальцями та узяв її за підборіддя й промовив: «Я сам дуже здивований. Це ж просто була романтичка комедія!». «Я теж про це щойно подумала. Як так могло статися?» — тихо сказала вона Ігорю. Тоді він сказав: «Мабуть я вже нікуди не поїду». «Тебе чекає водій?» — здивовано запитала Тася. «Ні, я сьогодні сам за кермом», — відповів він. «То давай спати», — запропонувала дівчина. Вони обидва встали з дивану, почали його розкладати. Тася подоставала з шафи ковдру та подушки. Постелила все це на диван. Ігор почав м'яти свою подушку, потім покрутив у руках ще й Тасину. Вона забрала в нього ту подушку поклала під голову та почала на ній моститися. Він у ліжку ще раз обняв та поцілував дівчину. «Що тепер буде?»- раптом запитала вона. «А що тепер буде?» — не зрозумів Ігор. «Ну ти ж одружений?» — тихо промовила Тася. «Одружений. І ти маєш це прийняти. А ще, я сподіваюсь, що ти приймеш і все інше», — твердо відповів він їй. «Що то інше?» — про це вона побоялася його запитувати. Він поцілував її у лоба та у ніс, нависаючи над нею жартівливо їй підморгнув. Вона посміхнулася та побажала йому на добраніч. «На добраніч, душа моя!» — відповів Ігор. «Душа», — вона двічі про себе промовила це слово. Вони позасинали.

Вранці прокинулась від сонячного проміння. Хоча на дворі ще був лютий, але сонце якось гаряче пекло у скло. Від цього тепла та світла вона і прокинулась. Розплющила очі та побачила, що Ігор лежить та дивиться на неї. «Доброго ранку!» — привіталась вона. Він посміхнувся та привітався у відповідь. Склонився над нею та поцілував її у лоб, потім знову у ніс. «В тебе смішний ніс» — прокоментував він. «Нормальний ніс», — якось образливо відповіла Тася. «В мене є велике бажання повторити цю нашу ніч!» — посмішки сказав він. «Велике бажання», — повторила вона за ним та відчула як червоніє. Торкнулась до своїх щік, вони здалися їй гарячими, чи то от сонця, чи то от його слів. Вони знову почали цілуватися.

«Дякую тобі за такий чудовий ранок! — подякував він їй. «В тебе чарівні пальці!» — сказала вона йому і засоромилася. «Чарівні значить? Це цікаво», — з іронією відповів Ігор та усміхаючись подивився на неї.

Коли вони ще досхочу покаталися у ліжку, то Ігор раптом схаменувшись, нагадав їй: «В нас же нічого немає їсти. Вставай, йдемо десь поснідаємо! А потім підемо за продуктами, а то в тебе одні макарони». «Бо гроші в мене кінчаються», — зі смутком відповіла Тася. «Тепер все буде добре!» — сказав він дівчині та знову поцілував у лоба. «Вставай, вставай!» — він вже настійливо підіпхнув її у спину. «Встаю!» — протяжно відповіла Тася. Вона скинула з себе ковдру, та знову натягла назад. Ігор зареготав. «Що забула, що я такою тебе вже бачив?» — сказав він. Вона гнівно поглянула на нього. А він якось не соромлячись виліз з-під ковдри та попрямував у душ. «Ой лишенько, що я роблю? Де були мої принципи, а моє сумління?» — прокинулася не лише Тася, прокинулося і її сумління. Ігор вийшов з душу та почав одягатися. Він був у доброму гуморі та щось собі під носа наспівував. Тася закутавшись у ковдру, пройшла у ванну кімнату. Там вона помилася. Але настрій у неї впав. В душі вона корила себе і за ніч, і за ранок, і за те, що впустила цього чоловіка в своє життя. Вийшла з ванни похнюпившись. Вони одяглися та вийшли з дому. Сіли у машину та Ігор повіз Тасю до великого супермаркету. Там вони спочатку поснідали у маленькому кафе. Ігор замовив собі міцну каву, а Таїсія — чай з молоком.

А вже після попрямували у сам супермаркет. У супермаркеті, узявши візок, вони почали скуповуватися. Тася йшла мовчки, а Ігор кидав у візок, що забажалося. Кидав та навчав Тасю, як і що обирати. «Дивись, який сир!»- показував він їй — «Треба його добре роздивитися, щоб обрати найкращій шматок. А ось хамон. Ти, коли-небудь куштувала таке? Смакота!» — запитав він. «Ні. Тільки чула», — відповіла дівчина. «Наріжте нам, будь ласка так грам триста», — звернувся Ігор до продавця. «Дивись, він не має відрізати цю шкірку, вона не їстівна. Тільки м'ясо під нею», — повчав Ігор дівчину. Візок все наповнювався всякою всячиною. «Ми ще вино не взяли», — згадав Ігор. Вони пішли у відділ горілчаних напоїв. «І часто ти так ходиш за покупками?» — запитала дівчина. «У супермаркет майже не ходжу», — така була відповідь. «А взагалі давно ти щось купував?» — не вгамовувалася Тася. «Тиждень тому», — відповів чоловік. «Так. І що придбав?» — поцікавилась знов Тася. «Авіакомпанію», — знов відповів чоловік. Тася повернула обличчя в його бік та дуже дивно подивилася на нього. Він посміхнувся та у відповідь показав їй язика. Вони у двох засміялися. Тасі було так приємно везти візок такий весь наповнений продуктами. Вона ще ніколи в житті не дозволяла собі такого, щоб просто йти та брати з поличок все, що забажається. «А в мене ще пральний порошок закінчився, та паста кінчається», — згадала Тася. Пішли туди. Поступово повний візок витискав з її голови гірки та сумлінні думки, з'явилася якась радість від витрачання грошей на касі. Сума на їхнім чеку просто зашкалювала. «Ось тепер ніяких макаронів. Будеш їсти, як пані!» — підбадьорював Ігор Тасю. «Так, треба забирати тебе з цієї Борщаговки. Я подбаю про тебе вже!» — зробив висновки чоловік. «Але ж в мене ні всі комунальні платежі заплачені?!» — бідкалася Тася, — «Та ще півтора тижня залишилося». «Ну добре, за півтора тижня я щось знайду ліпше для тебе. А поки скільки тебе треба грошей, щоб усе оплатити?» — запитав він. «Ще залишилося заплатити за опалення, та гарячу воду — це найдорожче.» — відповіла Тася. «Скільки, Тасю, кажи?» — сказав та подивився на неї. «Тисяча гривень — все разом», — пригадала дівчина. «Хіба це гроші?» — посміхнувся він у відповідь. Ігор дістав гаманець й витяг звідти дві купюри по п'ятсот гривень. А вона згадала, як майже місяць тому ось так Максим давав їй такі ж самі гроші. На душі стало лячно. «Чого ти?» — глянув на неї Ігор. «Та так нічого», — прийшла до тями дівчина. Взяла гроші, поклала до сумочки.

Приїхали до дому. Ігор вийшов з машини, почав виносити важкі пакунки. Тася чекала його біля лавочки. Раптом в Ігоря задзвонив телефон. Встановивши пакети на лаву, чоловік бере слухавку. Чує там голос свого друга:

— Це я.

— Привіт!

— Тут деякі цікаві речі я знайшов. Але це не телефонна розмова.

— Які речі. З якого приводу?

— Приїжджай у Дніпр! Все побачиш.

— У Дніпр?

— Так! І якомога швидше.

— Добре я приїду найближчим потягом.

— Чекатиму!

Поговоривши, Ігор звернувся до Тасі: «Бачиш, вихідні закінчилися! Я маю їхати».

Таїсія сумно зітхнула. Таїсія та Ігор стоять біля машини вже без пакунків. Прощаються. Ігор цілує її у губи. Таїсія трохи соромиться та дивиться навкруги, чи ніхто їх не помітив. Чоловік сідає за кермо та каже: «Приїду назад. Відразу тебе відвідую. Дня через два, або як обставини складатимуться».

Машина тихенько від'їхала від під'їзду. «Бувай!» — відповіла Тася уже в повітря. Повернулася, зайшла у під'їзд. Дома вона подоставала все с важких пакетів, які ледь-ледь занесла на свій четвертий поверх. Викладала продукти та міркувала: «Навіщо вино брали? А стільки м'яса куди? Не ковбаси же мені з нього робити? А риба? Я її зовсім не їм. Овочі у низ. Ковбасу на стіл». Коли все повикладала та порозкладала, то сіла на стільчик біля столу. Стомилася. Відпочила. Заходилася готувати. Під час приготування їжі вона розмірковувала: «Що їй тепер робити.? Хто він мені тепер? Коханець. В житті це так називається. А що він від мене хоче? Щось хоче, таке, що я ніяк не можу зрозуміти. Аби ж то був тільки секс. Але я відчуваю, що коїться щось повз моєї власної волі, повз моїх бажань. В яку халепу я з ним ще ускочу?».

Цілий тиждень Таїсія була сама собі господиня. Чоловік не навідувався та навіть не телефонував. «Що це за поведінка така? Чи все — набридла йому?» — гадала собі Тася. «Дивна річ, знаю його зовсім нічого, а вже скучила за цим чоловіком? Що я в ньому знайшла? Він немов чарівник зачарував мене та підчинив своєї владі. Саме так — він вже має владу наді мною», — міркувала вона часом. «Він такий харизматичний! Такий цілеспрямований та владний, аж страшно!» — намагалася зрозуміти вона, що її так утримувало біля нього та змушувало частіше битися її серце. Сум за ним та ще за домівкою змусив Таїсію зателефонувати старій подрузі, хоча вони недуже добре якось розійшлися. Принаймні Таїсія так вважала. Але вона пересилила себе та змусила набрати номер подруги. «Алло», — почула вона на тому боці. Таїсія почала розмову:

— Це я.

— Як ти?

— Та живу потроху.

— Житло знайшла? А роботу?

— Знайшла житло, а роботу ще шукаю.

— А за що житло знімаєш?

— Та так люди добрі допомогли.

— Це цікаво?

— Та нічого цікавого. Краще скажи, як там мій брат. Ти його не зустрічала?

— Зустрічала. Він спочатку думав, що ти в мене мешкаєш. Питав, коли ти повернешся.

— Отакої?

— Так!

– І що ти йому відповіла?

— Відповіла, що ти тепер киянка.

— Він здивувався?

— Здивувався та начебто зрадів.

— От козел!

— Таїсія!

— Що?

— Я думала, він страждатиме, а він зрадів.

— Не можна так на рідного брата казати!

— Добре, не буду.

— А яку ти роботу шукаєш?

— Різну. Ходила в одну приватну лабораторію. Ще в декілька магазинів. Їздила навіть на якійсь склад. Але щось поки мовчання в ефірі.

— За який же ти кошт живеш?

— Ой, слухай, в мене там риба горить. Я тобі передзвоню.

Таїсія швидко поклала слухавку та вся почервоніла. Вона перший раз збрехала та ще кому — ліпшій подрузі та ще й про рибу, яку вона зовсім не їсть. «Ні, не треба їй знати правду. А брат мій все одно — козел!» — подумки сказала сама собі.

Пройшов тиждень, Ігор приїхав тільки один раз та запросив її на балет до театру. Тася ніколи не була на балеті. Та одягнути їй було нічого. В той же день він вивіз Тасю у красивий магазин, де вони придбали довгу чорну сукню. Такої в Тасі ніколи не було, й вона і мріяти про таку не мріяла. Одягнула сукню, підбори, вийшла до нього з примірочної. «Красуня!» — відповів він їй — «Як тобі все це пасує!». Прямо з магазину поїхали до театру. Свої речі вона склала в пакунок та залишила в його машині. По дорозі Ігор почав її знов навчати. «Ти дуже нервово поводиш себе. Ти про це знаєш?» — запитав він її. Тася помотала головою. «Так от, коли ми приїдемо до театру не вискакуй сама з машини, немов пожежу тобі ще гасити. А почекай, коли я вийду та відчиню тобі двері. Тоді я допоможу тобі вийти. Так благородні дівчата виходять з машини, виставляючи обидві ніжки відразу. А потім встають. Запам'ятай це назавжди. Пригодиться. Бо по такому нервовому поводженню, через звичку кудись поспішати можна впізнати тільки якусь селянку». «Я — не селянка», — образливо промовила Тася, — «Лебедин — це місто!». Коли приїхали до театру Тася зробила все як навчав її чоловік.

В театрі Таїсія відчувала себе королевою. Вони сиділи в окремій ложі та дивилися балет. «Тобі буде про що міркувати!» — глузливо промовив він. Коли збиралися до дому, Тася знов почала поспішати й Ігор тихо зробив їй зауваження: «Тася, коли люди збираються йти, то роблять все навпаки. Спочатку одягаюсь я, потім одягаю тебе. Це такі правила етикету». По дорозі до дому він їй повідомив, що вже знайшов нове житло для неї. «Зараз там маленький ремонтик. Але скоро я перевезу тебе туди», — сказав він Тасі. Привіз до дому та залишив саму, пославшись на деякі проблеми з бізнесом. Тася довго не знімала сукню, крутилася перед великим дзеркалом, яке було у шафі-купе. «Це ж моя перша вечірня сукня!» — захоплювалась вона. Вона дійсно виглядала в ній такою чарівною, такою тендітною. То вона кожен день їла поїдом сама себе, а зараз ця сукня наче вимкнула її совість на один вечір.

Ще через кілька днів приїхав Ігор та наказав збирати речі. Переносили все до його машини та він повіз її у нову квартиру. Квартира знаходилася у самому центрі, перед самим Майданом, у старому будинку, де ще були дуже великі стелі та величезні вікна. У квартирі було дві кімнати, велика кухня. «А дві нащо?» — запитала Тася й додала: «Я ж сама буду жити?». «Значить так треба. А потім я буду до тебе навідуватися, мені кімнати замало. Я простір люблю», — відповів їй Ігор.

Так крок за кроком він готував Тасю до своїх підступних планів. Бо все це — нова квартира, театри, ресторани, гарний одяг в деякій мірі розбещували Таїсію та прив'язували її до Ігоря невидимими нитками.

Для початку Ігор мав наміри познайомити Тасю зі своїм давнім другом Олександром Богдановим, який був не тільки другом, а ще й бізнес-партнером, та цікавився меценатством. «Треба ж її якось починати використовувати для цієї справи», — розмірковував він, відколи в нього налагодилися з дівчиною добрі стосунки. «А як що, раптом, вона не підійде для цього діла?» — так сидячи за столом у своєму кабінеті, та дивлячись на екран монітору, міркував він. «Плани планами, але хто знає, чи витримає все це, що я собі задумав, ця дівчина? З одного боку вона в мене вже майже закохана. І це добре, бо таку буде легше тримати на короткому ланцюжку. А з іншого боку, якщо ці її почуття до мене стануть заважати справі? Честь, совість — для одного це пустий звук. А для когось і ні. Раптом вона з цієї другої групи?» — в голові Ігоря роїлося ціла купа думок. Він думав, та думки, про те, що Тася починає в нього закохуватись, довіряти йому тішили його. Та водночас ці ж самі думки його лякали та приводили у смуток. «А якщо вона не зможе все це розділити в собі? Розділити особисте, тобто почуття до нього та всі ті завдання, які потрібно буде їй для мене виконувати?» — думам він. Її простота, наївність, якась ще дитячість притягувала його самого та він розумів, що він не один такий. Й він сам вже не розумів погано це, чи добре. Все це дуже бентежило його. «Господи, я вже сам не знаю, чого мені потрібно. З одного боку я хочу її вірності, а з іншого — доброї робітниці та чіткої виконавиці моїх планів, яку не будуть бентежити та турбувати моральні аспекти. До чого я дійшов?» — міркував він сам собі. Більш за все його турбувало, а як все це піднести Тасі, під яким «соусом», щоб вона Тася погодилася, та водночас не засумнівалась у його почуттях, та в ньому як у її чоловікові? «Так завдання не з простих, умовити Тасю та ще тримати її при собі, як раз в такому закоханому у нього стані», — вивів він у себе в голові. Саме в цей момент йому зателефонував його друг та діловий партнер Олександр та перервав Ігореві міркування. Ігор почув голос друга та зрадів:

— Добрий вечір! Як справи?

— Привіт! Все добре.

— Знов приборкуєш свою безробітну?

– Її звати Таїсія. А для мене Тася.

— Ого! Навіть так?

— Так, ми вже близькі знайомі.

— Отже приборкання триває?

— Триває. Вже водив її на балет. Треба її окультурювати якось.

— Ну ти скажеш.

— Не смійся. Вона алмаз без огранки. Треба попрацювати.

— Й скільки працюватимеш?

— Час покаже. А поки треба її багато чого навчити.

— Наприклад?

— Ну, вона, навіть, ножем не вміє користуватися.

— Така темна?

— Не смійся. Люди по-різному живуть. Крок за кроком буду її привчати до іншого життя. Дивитимусь, чого її ще треба навчати.

— Мені вже цікаво її побачити?

— Вона не мавпа у зоопарку.

— Не сердься!

— Нічого! А може колись й побачиш. Подивимося.

— Слухай, а як твоя дружина почувається? Вона не здогадується, що в тебе з'явилась така собі іграшка?

— Начебто ні. Але я тут по справах. Чого їй нервувати? І потім, Таїсія — це мій майбутній компроматороб. Це інструмент. Як до інструменту можна ревнувати?

— Друже, ти мій герой! Таке вигадати. Назвати привабливу дівчину інструментом.

— Саме так я її і буду подавати. Дружина навряд, чи здогадається, про що іде мова.

— Супер!

— А як там наші справи?

— Вже краще. Ти поїхав й тут все завертілося. Якось викрутимося з цією екологією. Чи це вперше?

— Не в перше. Але у Європі, знаєш, які до цього прискіпливі. Требо якось зробити, щоб там не дізналися про забруднення грунтових вод. Або дізналися якомога пізніше. А ми поки все владнаємо. Їм потім не буде чого говорити.

— Я теж так думаю. Я постійно дивлюсь дослідження. Зміст мікрокомпонентів у підземних водах нестабільний. Будемо над цим працювати.

— Ну, то бувай!

— Бувай! Гарно попрацювати з компроматоробом!

Сказавши останні слова Олександр дуже гучно засміявся. Так гучно, що у Ігоря аж засвербіло у вусі. Він поклав слухавку та сам трохи засміявся. Але телефон знов задзвонив й посмішка зійшла з обличчя Ігоря. Він узяв слухавку та почув там голос одного зі своїх адвокатів:

— Алло. Доброго вечора Ігор Борисович!

— Доброго вечора!

— Я телефоную, щоб сказати, що тут наші справи трохи зависли.

— Що це значить?

— Думаємо, за що можна ще зачепитися?

— А я вам скажу. Треба чіплятися також за моральні риски. Хто мені дасть гарантію, що з моїм бізнесом більше такого не станеться? Що ці люди, або наступні знов так зі мною не зроблять.

— Так. Я зрозумів вашу думку. Будемо її опрацьовувати.

— Добре. Ми маємо показати в суді нашу позицію. Позицію жертви. Яку обманули та обікрали, використовуючи закони, яких не існує.

— Це цікаво.

— То дійте в цьому напрямку. За що я вам гроші плачу?!

— Зрозумів. Тоді до побачення!

— До побачення.

Ігор видихнув та відчув себе розчарованим. «Десь щастить, а десь навпаки…», — промовив він до себе.

Ще один місяць прибування Тасі в Києві добігав кінця. Життя в новій квартирі було таким легким, таким приємним. Бо жінці приємно, коли голова ні про що не болить. Тобто не треба турбуватися про майбутнє, думати де заробити кошти, що їсти, що приготувати із нічого. А тут з Ігорем кожен день перетворився майже на свято. І от свято мало закінчитися. Ігор ходив наче сам не свій і Тася це вже відчувала на собі. Його хвилювання вже якось механічно передавалося й жінці. В голові Ігоря постійно блукали думки: «Як почати розмову? Як їй сказати, що він вже має їхати назад за кордон?». Тому одного вечора (а він вже перебував у цій квартирі чи не кожен день, залишався, ночував) він вирішив зробити Тасі таку собі романтичну вечерю. Ні, сам він майже не готував, все замовив у ресторані. Щоб це було якось несподівано, відправив Тасю до салону краси. Тася повернулася з новою зачіскою та пофарбованим волоссям. «Була руда, а стала червона!» — радісно повідомила дівчина, коли повернулася. А в кімнаті на неї чекав сюрприз. Як вона потім зрозуміє, не дуже приємний. «Сідай, моя люба!» — улесливо заговорив до неї чоловік. Тася сіла до столу. Ігор сів навпроти неї. Сів, узяв у руки її долоню, почав по одному смикати її пальці. Подивився їй у вічі, а потім опустив голову у низ. «Розумієш…», — почав він розмову ніяковіючи. Бо він майже місяць збирався зі словами. А тепер от цей час настав. Продовжив: «Тася, ми повинні поговорити. Я вже маю їхати до дому. За кордон. Справи в Києві у мене закінчилися. Він добре розумів, що оте слово «до дому» може її образити, зробити дуже боляче, але нічим його й не зміг замінити. За весь цей час він ніколи й нічого не розповідав їй про своє подружнє життя за кордоном. А вона боялася його сама про це питати. А тепер їй прийшлося зустрітися із правдою, що він не її чоловік, що настане день (вже настав), що він поїде від неї. І от, нарешті, не Ігор, а Правда посадила її за цей чарівний стіл і тепер намагається з нею розмовляти.

Ігор продовжив: «Ти ж це завжди розуміла, чи не так?!» — намагався він якось виправдати себе в своїх очах. Тася кивнула головою. «Але ж я повернуся, як зможу», — казав він їй ще. «Добре!» — тихо відповіла Тася. Їй хотілося плакати, але вона поки що тримала себе. «А ще ти маєш мені допомогти», — знов почав він, нагадуючи їй ту колишню першу розмову за чаєм у старій квартирі». «Чим, Ігорю?» — запитала Тася. «Ти маєш допомогти мені контролювати моє життя», — докінчив нарешті речення. «Як я маю це робити?» — не зрозуміла Таїсія. Ігор почав розповідати, що хотів мати над своїм оточенням більше влади. Що це допомогло б його бізнесу та навіть змінило на краще країну. Тася зробила великі очі й запитала: «Як компромат на людей може змінити країну? Чи може компромат бути рушійною силою?». «О, ти не знаєш. Іноді компромат — це така рушійна сила, що війни починалися та кінчалися через неї», — відповів їй Ігор. Ось тепер, нарешті, Тася зрозуміла, навіщо Ігор привчав її до себе, до свого оточення і до такого життя. Нарешті вона зрозуміла яку роль в своєму житті він відводить для неї. «Тебе це лякає?» — запитав він, дивлячись у самі очі та сам знайшов у них відповідь. «Так», — Тася знов кивнула головою. «Не бійся! Просто зрозумій. Так ти допоможеш мені та навіть країні (це вже він перебільшував, але для більшого аргументу, вважав це за потрібне), коли треба!» — підговорював він дівчину. «А як же мої почуття? Як же наше кохання? Чи не було нічого?» — вже не утримуючи сліз запитала Таїсія. Він підняв її зі стільця. Та вони пересіли на диван. Там від обняв її й пригорнув. «Як не було? — запитав він її. Намагаючись виправдатися — «Все було. Я ж не бездушна людина. Я також буду переживати за тебе. Ти мені зараз зовсім не чужа. Але благаю, допоможи мені!». Й він опустився з дивана на підлогу, та стояв перед ній на колінах, вклавши свої руки в її, а потім почав цілувати її пальці. Він заглядав їй у вічі так ласкаво й ніжно. Що Тася розтанула. Вона не утрималась та таки погодилась. «Це все зовсім не значить, що я покину тебе та перестану кохати!» — запевнював Ігор Таїсію. «Але ж я повинна буду спати з іншими чоловіками? Хіба це нормально?» — не вгамовувалась Тася. «Не нормально!» — погоджувався Ігор та тиснув на Тасю ще більше: «Я не хочу на тебе тиснути, але це допоможе мені. І потім це не обов'язково має значення, що ти мене зраджуєш. Це тепер така твоя робота. Уяви себе актрисою. Або шпигункою, у них в житті може різне трапитися». Ігор намагався заспокоїти дівчину та разом з тим якось вплинути на її вибір. Він же розумів, що її згода на словах не означала згоду в її голові, а тим паче у серці.