Кохати або помститися

Глава п'ята ВЕЛИКА ГРА

Тася відпочила в Іспанії та повернулася до Києва. Спершу почали охоту на пана Кохановича. Як і наказував Ігор Тася тепер зовсім не сиділа вдома. Іноді їй здавалося, що для життя вже немає жодної вільної хвилинки. Вона мала відвідувати усі можливі виставки та благодійні заходи. Ігор або Олександр власноруч дбали, щоб у Тасі було запрошення. Дивлячись на всі ці виступи та звіти різних організацій Тася так втомлювалася, але треба було ще пам'ятати мету її перебування там. «Дивись та слідкуй. Уважно слухай, що про кого кажуть», — тримала у пам'яті вона слова Ігоря. На одному такому заході Тасі пощастило бути поруч з потрібним об'єктом. Тася так про себе назвала потрібного їй чоловіка. Вони були майже поруч фуршетного столу й Тася вирішила скористатися старою але дієвою тактикою знайомства. Вона поклала на стіл свою маленьку сумочку та відійшла на певну відстань від столу. Почала дивитися, що буде далі. Об'єкт не зреагував. Замість нього до неї підійшов зовсім інший чоловік середнього віку з залисинами на голові. Він простягнув їй сумочку та промовив: «Ось. Ви забули це на столі». «Так. Дякую», — відповіла вона та ледь посміхнулася до чоловіка. Але одним оком продовжувала дивитися за потрібною їй людино. «Знаєте, береш келих у руки та забуваєш, що тепер дві руки має бути зайняті. Тому так. Взяла шампанське, а сумочку забула», — Тася спробувала віджартуватися от своєї дії. «Так дівчатам краще мати сумочку на ремінці», — весело промовив до неї незнайомець. «Так. Згодна. Наступного разу візьму з ремінцем», — погодилася Тася. «Наступного разу?» — запитав чоловік. Він ближче придивився до дівчини та побачив, що на шиї Таїсії висів бейджик на довгій жовтій стрічці. Він узяв його до рук на прочитав: «Недержавний благодійний фонд «Наша турбота». Помічник організатора фонду Панасюк Таїсія». «О, так ви тут по роботі?» — здивовано промовив чоловік — «А я вже вирішив…», — й не доказав. «Що?» — запитала Тася, зробивши вигляд немов не дочула. «Та нічого, Таїсія. Мене Володимир звати», — відповів чоловік. «Дуже приємно», — відповіла Тася та подумала: «Як же мені від нього звільнитися?». «А чим ваш фонд займається?» — знов запитав чоловік. «Наш фонд надає допомогу літнім та хворим людям, які вже не можуть самі доглядати себе. Зараз працюємо у напрямку, щоб знайти медичних працівників, щоб доглядали саме тих, хто вже прикутий до ліжка, особливо таких, хто самотній та не може вже дати собі ради», — розповіла Тася. Тепер Олександр звітувався перед нею, які фонд ставить перед собою задачі. Тася мала бути в курсі роботи свого ж фонду. «А тут що робите?» — вже запитав Володимир. «Як? Ми спілкуємося з іншими благодійними структурами. Цікавимося, де інші подібні структури беруть фінансування?» — на ходу придумала Тася. «А що грошей не вистачає?» — запитав Володимир. «Грошей ніколи не буває достатньо», — промовила дівчина. Вона простягнула чоловікові візитку фонду й він побачив, що один з телефонів був Олександра Богданова. «Так це фонд Богданова?» — промовив він. Тася кивнула. «Але знаєте люди жертвують на благодійність більше за все якось одноразово. Дав гроші, щоб щось придбали. Фонд звітував та людина заспокоїлась. А гроші потрібні постійно. Наприклад, треба платити працівницям, таким як і я. Набрати штат медичних сестер теж треба гроші», — розповіла Тася, що пам'ятала, коли робила ще в Дніпрі. Чоловік взяв візитку та посміхнувся. Тася одним оком побачила, що її об'єкт починає кудись рухатися. Вона почала нервувати. «А принесіть мені будь ласка води», — попрохала вона чоловіка. Той пішов до столу. Тася миттю змішалася з натовпом та поспішила за паном Кохановичем. Але він її розчарував, за весь вечір в неї нічого не вдалося. Після закінчення вона викликала таксі та поїхала до дому. Повернувшись с цієї вечірки вона було не в гуморі. Приїхавши, не дивлячись на пізній час вона зателефонувала Олександру. Він узяв трубку:

— Тася то ти?

— Я. Звітую. В мене нічого не вдалося. Весь вечір, як дурна, за ним проходила й нічого.

— Та не переймайся. Він бачив твоє обличчя. Може й не запам'ятав. Але якщо ще побачить, то щось й пригадає. Тепер ти йому не чужа. Можна й так сказати.

— Мабуть вирішив, що за ним якась дурепа ходить.

— Та нічого він не вирішив. Не бійся. Тоді зробимо наступне. Я через тиждень поїду у кінний клуб, у суботу. Запрошу з собою одного мого старого знайомого та попрохаю його, щоб той запросив Кохановича, бо вони теж давні знайомі. Подивимося, що буде. А ти теж приїжджай. Обов'язково. Знов покажешся на очі.

— Добре. А коли це буде?

— У наступну суботу. Й не переймайся так. Якщо у клубі не вийде. То далі будемо думати.

У п'ятницю Олександр зателефонував Таїсії та нагадав про суботу. Тася відповіла, що пам'ятає. Тоді той спитав: «А що то за Володимир, га?». «Який ще Володимир?» — не могла пригадати Тася. А потім згадала. «А він приніс мені сумочку, яку я начебто забула на столі. Потім ми почали розмовляти. Він запитав хто я, що я тут роблю. Побачив мій бедж. Розповідала йому про нагальні проблеми фонду. Таке», — нецікаво розповіла Тася. «Ну ти молодець! Не для Ігоря, то для мене щось робиш. Це приємно. Той Володимир перерахував до фонду грошики. Отак», — розповів чоловік. «Хоч тут є якась користь», — подумала Тася.

В суботу зранку Таїсія приїхала до клубу. Там вже були Олександр, якийсь його знайомий та її об'єкт. Тася попрямувала до стайні. Там їй приготували коня. Вона вивела Лорда на вулицю, дала йому самому трохи пробігтися. Та почала на нього залазити. Сіла. Почала рухатися по колу. З під очей подивилася на чоловіків та на самого Олександра. Чоловіки це помітили. Вони стояли та розмовляли. «Чого це вона так на тебе дивиться?» — запитав його знайомий. «Та то моя колишня», — якось між іншим відповів Олександр. «А чого розійшлись?» — втрутився у розмову Коханович. «А чого люди розходяться? — відповів Богданов — «Трохи бриклива була!». «А чи не твій кінь під нею?» — запитав його знову Коханович. «Мій. Тобто був мій, а став її», — відповів на це Олександр та додав: «Отак пішла та ще мого коня забрала». «Нічого собі! Губа не дурна», — промовив Коханович та присвиснув. «А що, так буває. В мого одного друга колишня жінка пішла від нього та забрала з собою його собаку. Та він казав, що добре, що ще рибок залишила», — розповів знайомий. Чоловіки засміялися. Коханович розмовляв, а сам вже одним оком поглядав на Таїсію, яка вже їхала по колу риссю. «А що в неї з рукою?» — раптом запитав він. «З коня впала. Зламала. Важкий перелом був», — придумав Олександр. «Погано!» — була відповідь. Чоловіки почали розходитися. Богданов та його товариш пішли вже до стайні, завели вже розмову з робітниками. А Коханович стояв та дивився на Таїсію. Вона під'їхала вже ближче до нього та привіталася. «Чи не вип'єте зі мною кави?» — раптом знайшовся чоловік. «Допоможіть мені, будь ласка, злізти з цього коня, та я подумаю.» — відповіла жінка. Тася стала на землю та посміхнулася до нього. «На землі краще. Чи не так?» — промовила до нього. «Мабуть так», — відповів він. Тася взяла коня за вудила то пішла із ним до стайні. Коханович пішов поруч, ще чекаючи на її відповідь. Вона зняла з коня сідло. Почала чесати його спеціальною щіткою, а чолові стояв поруч та дивився на неї. «То як? Ви підете зі мною на каву?» — нагадав він. «А в який ресторан ви мене запрошуєте?» — вже запитала Тася. Він назвав якийсь ресторан, про який Тася ніколи не чула. Це був маленький ресторан, зовсім не в центрі міста, як потім це з'ясувалося. Таксі ледь його знайшло. Тася погодилася.

В ресторані вони спочатку спілкувалися, як кажуть, ні про що. Потів він сказав, що вона нагадує йому про його молодість. Звісно Тасі це лестило. Але як вона згадувала про головне, то в душі становилося гидко. «Ви навчаєтесь?» — запитував він. «Вивчаю міжнародний туризм», — придумала вона, щоб не казати про вищий заклад. Будете працювати в туристичних агенціях?» — питав чоловік. «Можливо, можливо. Можливо в агенціях, а можливо й в міністерствах», — кокетливо та багатозначно відповідала Тася.

«А поїхали до мене», — раптом так зненацька перейшов чоловік у наступ. «Та ні. Вибачайте. Я з малознайомими чоловіками нікуди не їжджу», — промовила на це Таїсія. «Зрозумів», — серйозно відповів той та запропонував Тасю відвезти до дому. Тася погодилася, але у машину сіла на заднє сидіння. «А можна вас запросити на одну виставку?» — запропонував він їй, вже коли вони були біля її під'їзду. «Добре. На виставку піду», — погодилася дівчина та попрохала його: «Зателефонуйте мені ближче до цього дня. Я вам відповім, чи не буду я зайнята?». На цьому й порішили.

Вже після виставки пан Коханович проводив Тасю до самих дверей квартири. «Дивно, що студентка може собі дозволити квартиру в такому домі?» — голосом кішки розпитував він її. «Не може», — твердо відповіла Тася. «Мені тато знімає. Допомагає», — пояснила потім вона. «А хто в нас тато?» — також улесливо знов розпитував чоловік. «Для мене він тільки мій тато», — хитро відповіла дівчина. «Он як!» — зробив репліку пан Коханович. Вони разом увійшли до квартири. «А чи не пригостити мені вас чаєм?» — запитала сміливіше Тася. Гість явно оживився. «Було б дуже добре!» — відповів він радісно. Тася пішла на кухню поставила чайник. Поки він закипав, вона пройшла у кімнату. Там зняла підбори й аж гучно видихнула. «Ненавиджу таке взуття!» — тихо промовила до себе. Вийшла знов на кухню. Чоловік вже сидів на табуретці. Вона повернулася до нього спиною та попрохала: «Будь ласка, розстебніть мені цю кляту змійку». Чоловік здивувався. Це було видно на його обличчі та погодився. Поки він її тягнув у низ, Тася жалілася на сукню: «От придумають сукню, зроблять в ній таку довжелезну змійку. Потім ніяких рук не вистачає, щоб її розстебнути. Угору ще якось можна. А от у низ. Хоч до сусідів йди по допомогу». «Дякую!» — відповіла вона на його допомогу. Пішла знов до кімнати, а потім повернулася назад. «А можна ще це намисто?» — знов попрохала вона. Чоловік знов встав з табуретки та почав крутити у руках намисто, щоб розстібнути малесенький замочок. Вона взяла намисто та віднесла у кімнату. Прийшла знов на кухню. Сукня ще була на ній. Почала робити чай. «А може ну його той чай?» — запитав чоловік. Вона пішла у кімнату мовчки. А він це прийняв як запрошення. Та теж пішов за нею. Там він допоміг зовсім зняти їй сукню. Сукня полетіла на бильце ліжка. Тася стояла перед ним у чорній нижній білизні та панчохах. Чоловік аж весь напружився. «Що буде далі?» — не своїм голосом вже запитала Таїсія. Чоловік почав роздягатися. Він поліз до дівчини, то прохав в неї вибачення, то ставав більш нахабним. Коли все закінчилося, він знов став випитувати в неї, хто її батько. Тася загадково посміхнулась, та нагадала, що завтра понеділок та їй треба в університет. Чоловік пішов. Тася пішла у душ. Їй було так гидко від самої себе. Вона взяла мочалку та терла себе так, немов хотіла здерте з себе свою шкіру. Від болю у шкірі на душі ставало легше. Сиділа у душі та плакала. А зверху текла тепла вода.

Зранку в ніякий університет вона звісно не йшла, а викликала таксі та поїхала у кінний клуб. Взяла коня та вже поїхала ним просто кататися. Навколо неї буяла красива зелень. Ярко-зелені древа та кущі бігли із нею дорогою. Але в неї не вистачало не сил, ні бажання нею милуватися. Зупинивши коня вже далеко від клуба, стайні, людей, вона злізла та обняла шию коня. «Ой мій конику, хто ще мене зрозуміє та вислухає?» — звернулася вона до Лорда. Вона розповідала коню, як їй на душі прикро та важко, немов сповідувалася йому. Кінь стояв мовчки та тільки тикався мордою в її обличчя. «Ти мене так уважно слухаєш?» — сказала вона коню — «Ти мій найдобріший та найкращий друг!». По дорозі з клуба прийняла рішення вилетіти в Іспанію. Замовила квітки на рейс «Київ — Мадрид» та через два дні вона була вже в своєму маленькому містечку. Звідти подзвонила Ігорю та розповіла, що вже в Іспанії. Та якщо він бажає її бачити, вона вже в Європі. Ігор прилетів наступного тижня. Вона зустріла його мотаючи стрічкою з флешкой. Він узяв із рук флешку. «Що? Ще один компромат?» — запитав. «Так!» — холодно відповіла Тася. Він всунув флешку у ноутбук, почав дивитися. «Більше компроматів цікавих та різних!» — промовив він. Тася вже чула цю фразу, але не могла згадати, про що саме вона була. «Фу, яка гидота!» — прокоментувала вона те, що почула у кімнаті. «Гидота!» — погодився з нею чоловік. Тася пішла до кухні по дорозі голосно запитуючи: «А хочеш, я приготую запечену курку з яблуками?». «А приготуй!» — голосно відповів їй Ігор. Тася заходилася біля курки, яку придбала ще вчора у місцевого м'ясника. Її тішило, що та курка два дні назад ще бігала у когось по двору та вела щасливе своє куряче життя. Коли вони вже їли, Ігор помітив на руці в неї браслет з камінчиками. «Ти почала любити прикраси?»- запитав він. «Не зрозуміла?» — промовила дівчина. «В тебе на руці браслет. Це не мій. Я пам'ятаю все, що дарував тобі», — промовив Ігор. «А, цей. Це подарунок пана Кохановича. Він надіслав його наступного дня кур'єром», — повідомила Тася історію браслета. «Береш подарунки? Бери-бери, але знай міру», — відповів чоловік. «Ти проти цієї дрібнички?» — здивувалася Тася. «Ні. Дрібнички хай будуть. Але, раптом комусь забажається подарувати щось більш коштовне, от як кінь, наприклад. То тримайся подалі від таких подарунків. І я це тобі не з ревнощів кажу. Тому, що такі подарунки приковують, роблять тебе зобов'язаною», — сказав їй чоловік. «Добре!» — погодилася Таїсія. «Я краще сам буду робити тобі такі подарунки. Що ти хочеш отримати за цього товариша?» — запитав Ігор. Тася розвела руками. «Я знаю — маленьку червоненьку машинку. Так, в тебе не має машини. Як тобі така пропозиція?» — запитав чоловік. «Але ж я не вмію водити», — заперечила жінка. «Я буду оплачувати тобі ще водія. Бо я знаю яка ти. Ще вб'єшся сама», — вмовляв він її погодитися на його подарунок та сам дивувався, що ще вмовляє її про це. «Я нічого не розумію у тих машинах. Яку я маю придбати? Я ж навіть марки машин не знаю», — казала вона. «Нічого в салоні тобі все розкажуть.» — заспокоював він її. «Тепер ще про машину голова буде боліти», — подумала Таїсія. Ігор піднявся за-за столу, підняв обидві руки до гори та потягнувся. «Ой, як добре з тобою вечеряти», — промовив він та підійшов до Таїсії позаду. Обняв її за шию та поцілував у потилицю, проказав: «Дякую за смачну вечерю!». «Який ти відразу добрий!» — якось похмуро відізвалася дівчина. «А як в мене все добре, то і я добрий», — відповів Ігор. «Ти приїхала. Плани мої потрошку ідуть. Чого мені сумувати?» — відповів він. Вона теж встала. Взяла брудні тарілки, поклала їх у мийку. Ігор стояв поруч та дивився як Тася миє посуд. «Майже ідилія!» — подумав він. Вечір закінчився переглядом кіно. «А пам'ятаєш, як ми дивилися наш першій фільм? Чим там в нас все закінчилося?» — пригадав чоловік. Тася пильно подивилася на нього, він був налаштований романтично. «І що?» — промовила Тася. «А як ти гадаєш?» — запитав він. Тася повернулася та поцілувала його у губи. «Як я сумував за тобою такою!» — сказав Ігор. Знов фільм шов без них.

Вранці прокинувшись Тася помітила, що Ігор поруч спить на боку, а його нога закинута на неї. «От коли він поруч. Мені так добре. Та не хочеться не про що думати», — подумала вона. Вона скинула с себе його ногу. Чоловік поворушився. Відкрив одне око, подивися на неї та обняв рукою. Закрив око. Тася почала усміхатися сама собі. «Чому так не може бути завжди?» — промайнула в неї думка.

Ігор пробув з нею ще два дні, потім повернувся у Лондон до своїх справ. Потім зателефонував та сказав, що в нього для неї є дуже термінова робота. Але вона тут у Європі. «Знову!» — занила Тася по телефону — «Я не відпочила, може потім, вже дома?». «Ні. Він мешкає у Франції, та в країні не буває. Там тільки його бізнес. Тому збирай валізу. Я прибуду через день або два разом із Сашком. Відкривається виставка найкращих та найдорожчих автівок у світі. Виставка буде у Монако. Тася, ти побачиш Лазурний берег. А чому так терміново? Бо виставка буде працювати тільки тиждень». «І хто це?» — запитала Тася. «Є такий мій бувший партнер — пан Тимощук». «Мені це ім'я нічого не каже», — сказала Тася. «Звісно не каже. Але він буде з дружиною. Буде добре, якщо в тебе щось вийде». «А як не вийде?» — напружено запитала дівчина. «Не вийде, й ну його», — була відповідь. «Тільки Тася, я спочатку привезу туди тебе. А потім поїду назад по сім'ю. Так, я буду з дружиною та синами. Тому, ти мене не знаєш. Добре?» — попередив він Таїсію. Вона погодилася. Як домовилися, через два дні Ігор прибув за Таїсією. Сашка разом не було. «А де Сашко?» — запитала Тася в чоловіка. «Він чекає на нас у Мадриді. Звідти ми поїдемо на потязі у Францію. А звідти, вже у Монако» — відповіли їй. Там вони посилилися разом в одному готелі, крім Олександра. Той зупинився у власному будинку.

Тася прибула на цю виставку автомобілів. Все навкруги сіяло та ревло: красиві та розкішні автомобілі, спортивні боліди, навіть мотоцикли та велосипеди, оснащені моторами. Чого тут тільки не було. Тасі було одночасно цікаво та страшно. «Я ж нічого про це все не розумію. А ціни які?!» — дивувалася дівчина. Тася ледь не роняла щелепу на підлогу. А людей навколо це зовсім не бентежило. Повз неї пройшлись якісь чи принци чи шейхи, вона таких тільки по телебаченню й бачила. Вгадала їх по білому та довгому національному одягу. «Скільки тут всіх. І де ж я тут знайду того, хто мені потрібен?» — міркувала вона. Ігор строго наказав їй, якщо побачить його, не підходить та не розмовляє. Ігор був тут з усією сім'єю — дружиною та двома синами. Вона побачила й пана Кохановича. Злякалась. Але він її не бачив. Той теж був з дружиною. «От і добре!» — подумала Тася — «Значить сам до мене не підійде». Блукаючи поміж виставкових експонатів вона придивлялася до людських облич. «Які всі були веселі та щасливі. Усі були задоволені», — зробила висновки Тася. «Одна я тут сама невпевненість», — подумала вона. Опустивши очі у низ вона вирішила підійти до стіни та просто постояти та подивитися на усіх з боку, та раптом на когось наштовхнулась. Підняла голову. Отак сюрприз! Це був Олександр. Вона подумала, що він теж зробить вигляд, що не знайом із нею. Але ні. Він посміхнувся та запитав: «Ти теж тут?». «Так. А хіба ти не з кимось?» — вже запитала вона. «Ні. На передодні я посварився з Оксаною. Тому я тут сам», — відповів він. «А її зовуть Оксана?» — хитро перепитала Тася. «Звали Оксана. До Оксани була Марія. Тобі це для чого?» — відповів він та хитро на неї подивився. «Та ні до чого», — чесно відповіла дівчина. «Та і я тут сама. Ходжу собі одна», — проказала Тася. «А як же Ігор?» — поцікавився чоловік. «О, Ігор тут з дружиною та синами», — відповіла вона. «Ходи зі мною», — запропонував Олександр. Він узяв Тасю під руку та запропонував підійти та взяти келих Шампанського. Повз них як раз проходив чоловік з тацею у руках. «А ти тут по справах?» — запитала Тася «Ні. Придивляюсь. Насолоджуюсь життям», — відповів Олександр. «А от я по справах», — сумно відповіла дівчина. «І хто він?» — запитав чоловік, зрозумівши, що вона має на меті. «Пан Тимощук», — відповіла Таїсія. «Нічого собі! А хочеш я тебе з ним познайомлю? Якщо ми тут його зустрінемо». «І як ти мене представиш?» — запитала Тася. «Скажу, що ти моя кузина», — відповів чоловік. «Ага. Скажи ще, що небога», — весело запропонувала Тася. Він розсміявся. Такі вони зустріли й чету Тимощуків. Тася не дуже розуміла, що їй тепер з цим робити. Але вони почали розмовляти. В розмові домінував Олександр та все пройшло дуже пристойно та, навіть, весело. Пан Тимощук мило дивився на Таїсію. А той було якось ніяково. Вона сором'язливо опустила очі та тільки тихо піддакувала, коли її запитували. Ігор побачив ту картину з боку та сам оторопів. Тася стояла під руку із другом Санею. Вони весело розмовляли с подружжям Тимощуків. Ігор показав рукою жест, що відріже Тасі голову, коли вона раптом побачила його та подивилася в його бік. «І тут не вгодила!» — подумала дівчина. Поспілкувались та розійшлись. Саня провів Таїсію до самого номера та пішов. Через годину, хтось постукав в її двері. «Мабуть Сашко щось забув та повернувся?» — вирішила дівчина. Тася не спитавши, відчинила двері у номер. За дверима стояв Віктор Тимощук. «Ви?» — здивована промовила дівчина. Вона мовчки впустила його у номер. Він зайшов та роздивився. «Мені Олександр сказав де ти живеш», — промовив чоловік щоб випередити Таїсині запитання. «Я знаю, що ви з Олександром не разом та ніяка не рідня. Тому не видумуй мені нічого», — проказав він. «Так. Я, навіть, не знаю, що на все це відповісти. Я шокована, чесно кажучи», — чесно відповіла дівчина. «Та я і сам це бачу», — відповів Віктор Тимощук. Він підійшов до бару, узяв бутилу віскі та сам собі налив. Потім запропонував Тасі. Вона погодилася та сказала: «Тільки один палець». «Так мало?» — промовив чоловік та простягнув їй склянку. «Що ти тут робиш? Дорогий номер у готелі, проводиш час на респектабельній виставці? Дівко, ти шукачка пригод? Всі ви шукаєте красивого життя — таку собі дільче-віту!» — промовив він їй таким недобрим тоном. Тася навіть не встигла знайти якихось слів для відповіді. Коли випили він навіть не став більше нічого питати. А дуже грубо повалив її на ліжко, закрив рукою рот та зґвалтував її. Після промовив: «Я завжди отримую, чого бажаю! А бажання в мене одне — вчити таких хвойд, як ти!». Швидко вдягся та пішов. Тася лежала на ліжку, навіть не роздягнена, подивилася, що на підлозі лежали порвані панчохи та заплакала. Втомилася від власного плачу і заснула. Ні про що думати сил вже не було.

Наступного дня, Тася вийшла з готелю та наштовхнулась на вулиці на Олександра. Він як раз прямував у готель до Ігоря. «Я маю зустрітися з Ігорем зранку. Чого йому спокійно тут не сидиться?» — повідомив чоловік та запитав: «А чого ти вся така ніяка? Ти не захворіла тут часом з вчорашнього вечора. Ти не отруїлася?». «Мені так не вистачає мого коня. Дуже хочу назад у Київ», — відповіла Таїсія. «Тут теж можна замовити кінну прогулянку. Якщо ти почекаєш, то пізніше я для тебе це зроблю», — відповів Олександр, намагаючись показати їй, що він поспішає. Але жінка показалася йому такою розгубленою і він трохи пригальмував. «Я хочу до Лорда, бо він вислуховує мене. Я можу з ним поділитися найтяжчим», — пояснила Тася своє бажання. «Зрозумів. Кінна прогулянка тебе не врятує. А в мене тут є яхта. Саме на лазурному березі. Хочеш я тебе покатаю на ній. От як на човні, тільки на яхті. Ввечері будемо вже на землі», — запропонував він їй та посміхнувся. «Ні. Не треба», — промовила дівчина та якось відштовхнулася від нього. «Розумію Таєчко. Ти зараз вже жодному чоловікові не віриш. Але я не мав на увазі нічого ганебного. Лише прогулянка морем і все», — теплим голосом сказав він. Тася погодилася й вони пішли до причалів. Ігор не дочекався свого друга. «Почекає той Ігор», — подумав Олександр, вже коли вони підходили до причалу.

Вийшли у море. Тася та Олександр не були на яхті самі. Й Таїсію це якось заспокоювало. «Дивись Тася, як тут красиво! Який простір!» — промовляв до неї чоловік та показував руками як у морі просторо. Він сам управляв яхтою. Очі в нього блищали від всього цього. «Ого. Я бачу тобі все це до вподоби», — сказала Тася. «Так. От як для тебе твоя піца, або взагалі випічка. Я теж люблю людей, які чимось захоплюються, я відразу побачив, що піца для тебе не просто їжа», — розповів він. Вона стояла та дивувалася ним. Він все так легко робив, наче знав де, що та для чого. «Я тут тільки заважаю», — сказала дівчина. «Не кажи так. А краще дивись навкруги. Море — це така неймовірна стихія», — промовив Олександр. Їх обдало свіжим повітрям та бризками з моря. Вони сиділи разом на палубі та розмовляли:

— А от Ігор зараз захоплюється тільки своїми компроматами. Я бачу як в нього блищать очі. Коли ще один компромат лягає на його стіл, він стає якимось дивним.

— Ти маєш його зрозуміти. В нього, та і в мене забрали найдорожче. От якби в тебе була твоя маленька піцерія або кав'ярня. Ти вклала в неї не тільки гроші — душу. А прийшли якісь невігласи та відібрали б все. Що б ти відчувала?

— Та я розумію! Ігорю важко через це. Може тому я й погодилася на всю цю гидоту. Я немов облегшую його життя. Комусь треба допомагати фізично, комусь психологічно. А Ігорю мабуть була потрібна саме така моя допомога. Я навіть не знаю з чим це порівняти. Та як все це сталося. Ігор для мене немов роковий чоловік. Знаєш, є таке слово «рокова жінка»? А от Ігор для мене саме така людина. Я сама не можу зрозуміти, що він для мене.

— Бідолашна! Ти кохаєш його. Чоловіка, який ніколи не буде тобі належати. Робиш для нього всі його забаганки. А він, навіть, не розуміє, що ти це робиш не за гроші. Я ж бачу, що вони тебе зовсім не цікавлять. Що Ігор пообіцяв тобі за цих чоловіків?

— За одного червону машину. Каже, що як приїду у Київ, можу сміливо йти у салон. А за останнього вже сказав, що придбав для мене якусь дуже коштовну шубу. Навіть в його жінки такої не має.

— А тебе щось нічого з цього не збуджує?

— Яке ти слово підібрав. Може саме й так. Що там за шуба така? Мені дійсно однаково.

— В Лондоні, як на мій погляд, вічний листопад. Тому можливо й шуба не потрібна.

— А от в Південній Африканський Республіці одвічний травень, кажуть.

— Можливо. А в Іспанії теж майже літо цілий рік. Може тому тебе Ігор там оселив? Ти в нього асоціюєшся з сонцем, теплом та коханням. Не погано я придумав, так?

— Так. Кохання, літо — приємні речі. Приїжджає в Іспанію за теплом та коханням.

Олександр після таких її слів поклав руку їй на плечі. А Тася дивно подивилася на нього та хитро запитала:

— Що це за залицяння?

— Які ще залицяння?! Я ж як друг. Як друг, я досі пам'ятаю, що в тебе, наприклад, навіть вуха не проколоті. Ти не носиш сережки.

— Треба таке?! Так, не має в мене сережок. Бо це ще з дитинства. В нашій церкві не прийнято було жінці прикрашатись.

— Отак. Я ж про тебе нічого навіть не знаю. Розкажи мені про себе. Я пам’ятаю, як ти казала, що ти хотіла бути лікарем. Чому?

— Хотіла. Бо в мене в останніх класах мама захворіла та потім від рака померла. Це дуже важко. Людина завжди перед такими речами стає безпорадною.

— Згоден.

— Так от коли ти не знаєш, що робити. Як треба діяти. Розводиш руки у своїй безпорадності. Це так страшно. Страшно залишатися з бідою сам на сам.

— Тому ти вирішила стати лікарем?

— Так.

— А саме яким?

— На той час звісно хірургом.

— А змогла би?

— Мені здавалося, що так. Але не так сталося як гадалося. Розкажи тепер ти про себе.

— Добре. Я був звичайним хлопцем. Добре вчився. Жив в нормальній сім'ї. Моя мама була вчителькою. А тато інженером. Тому я теж пішов по стопам тата. Закінчив інститут. Ми з Ігорем один виш закінчили. Та є друзями ще з дитинства.

— Отакої?

— Так. А потім перебудова почалася. Якщо ти ще пам'ятаєш, що це?

— Ні я тоді зовсім мала була. В колисці ще лежала.

— Он як. А Ігор придумав кооператив організувати. Та пішло — поїхало. Як стало виходити, в нас аж кров закипала! Які то були часи!

— Добре, коли люди отак дружать, та підтримують один одного. А я залишила усіх друзів. Та зараз відчуваю себе такою самотньою. Коли Ігор поруч, тоді тільки щаслива. Іноді думаю, як йому не противно, що він відправляє мене до цих своїх конкурентів?

– Ігор ніколи не плутає, де в нього власне життя, а де бізнес. А от ти мабуть вже заплуталась?

— Мабуть.

Розмова вщухла. Таїсія якось сумно подивилася на чоловіка. «Хочеш вина?» — раптом запропонував він. «Ні. Мені й так тут добре. Дякую! Тут у морі мені стало спокійніше», — промовила жінка. «Добре!» — відповів Олександр.

А навкруги була така красота. «Дивись!» — показав він рукою кудись удаль. «Що там?» — не зрозуміла Тася. «То дельфіни плигають. То вони гонять рибу», — промовив він, пояснюючи її. «Малі. А в Дельфінарії я бачила великих», — промовила дівчина. «Порівняла. Тут вони на свободі. Їм треба самим про себе дбати», — сказав чоловік. «Хотіла б я бути дельфіном та не від кого не залежати!» — мрійливо проказала Таїсія. Він подивився на неї але нічого не сказав.

Коли вона відчула, що врешті решт спокійна, тоді запитала про наболіле. «А що ти про мене казав Тимощуку?» — промовила тихо Тася. «Та дивна річ. Він зателефонував мені, тільки я проводив тебе. Я ще з готелю не встиг вийти», — відповів він. «І що ти сказав? — повторила своє запитання вона. «Сказав, що про кузину, то жарт був. А ще, що ми колись зустрічалися. Ти моя колишня співробітниця, проста жінка та усе», — проказав чоловік. «Дійсно це дивно.» — промовила Тася. «А що?» — запитав Олександр та додав: «Я свої помилки враховую.». «Та нічого», — відповіла Тася. Вони гуляли так морем до самого вечора. Коли повернулися, Олександр допоміг Тасі зійти на берег. «А тепер я маю бігти до Ігоря. Він на мене вже зачекався.» — пояснив свою квапливість чоловік. Вони узяли таксі та поїхали до готелю. Тася пішла у свій номер, а Олександр побіг до друга. Він застав Ігоря перед ноутбуком. «Де ти, в біса, був? Я весь день тобі дзвонив. А ти як у воду канув. І Таська теж десь зникла. Чи не разом ви там були?» — образливо він звернувся до чоловіка, коли той зайшов у кімнату. «Разом. Ми були у морі», — спокійно промовив Олександр.

Ігор сидів та дивився в екран ноутбука. Він тепер радів кожному компромату, немов дитина. Передивляючись відео, він казав сам собі: «Більше компроматів цікавих та різних». Треба сказати, що для цієї своєї ідеї він не тільки використовував Тасю, він залучив самих різних людей — економістів, аудиторів, спеціалістів з фінансів та юристів — все для перемоги. «Я гадаю, що війни майбутнього — це будуть війни компроматів. В кого з'явиться найсильніший та найцікавіший компромат, той буде переможцем», — казав він своєму другу Олександру. «А що ти будеш робити з цим відео, де Тася та той покидьок Палкін?» — запитав його Саня. «А що я маю з ним робити? Хай буде. Поки що, цей Палкін — ніхто та звати його ніяк. Але він десь у команді президента під номером сто з гаком та товаришує з людиною, до якої я так мрію підібратися. Тому можливо воно мені ще стане у пригоді. Можливо колись мені цей Палкін допоможе. А як ні? То відео раптово потрапить до рук журналістів або поліції. Подивимось?» — відповів той.

Розглядаючи всі свої компромати Ігор зробив висновок, що якщо опустити людину на рівень тварини, то з неї обов'язково починає лізти всілякий бруд. «Дивна річ?» — розмірковував він — «Коли людям дається хоч яка, хоч малесенька влада, то людина починає себе вести зовсім по-іншому, принижуючи іншого та отримуючи від цього задоволення й насолоду.» Як там колись казав цар Соломон? «Усе це я бачив і роздумував у серці про кожну справу, яка робиться під сонцем. Весь час людина панує над людиною їй на кривду», — зробив такий висновок чоловік.

Зранку Ігорю зателефонувала Тася. «Ти маєш прийти до мене та подивитися на це.» — сказала вона йому по телефону. «Добре. Як тільки матиму вільну годину.» — відповів він та поклав слухавку. «Хто там ще?» — запитала його дружина, що була поруч. «То Саня», — збрехав Ігор. Коли Ігор зрозумів, що є хвилинка, він пішов до номеру Таїсії. Він навмисно поселив її у одному готелі, щоб можна було легко її контролювати. Коли зайшов, дівчина його запитала: «Ти встановлював в моєму номері камеру, чи ні?». «Навіщо це тобі знати?» — почав відпиратися чоловік. «Навіщо?» — Тася обурилася його словами. «Добре. Тоді скажу відверто. Тимощук був тут вчора ближче до ночі та зґвалтував мене у цьому самому ліжку. Я більше до нього не піду. І я хочу знати, чи зафіксувала це твоя камера? Твоя улюблена манюня!» — вона вже майже кричала на нього. «Тихше — тихше!» — Ігор намагався заспокоїти дівчину. Але Таїсія була вже не в собі. «Я більше до нього не піду!» — повторювала вона. «То це ультиматум?» — суворо запитав чоловік. «Обіцяй мені! Обіцяй, що більше не примусиш мене це робити! Обіцяй, що це останній!» — скрізь сльози прохала Ігоря Таїсія та благаючи дивилася йому у вічі. «Подивимось!» — тихо, але твердо відповів чоловік. Поки вони спілкувалися, у номер хтось постукав. «Хто там?» — голосно запитав Ігор. «Це я — Саня», — відповіли за дверима. «Заходь Саня!» — запросив його чоловік. Той зайшов та дивлячись здивовано на Таїсію, запитав: «Що тут знов трапилось?». «Істерика!» — буденно промовив Ігор. «Саню, а допоможи мені її заспокоїти. Може знов її кудись відвезеш. Чи ти зайнятий?» — попрохав друга Ігор. «Та ні. Я саме йшов до Таєчки запросити її на прогулянку», — відповів Саня. Він допоміг Тасі встати з ліжка та почав вмовляти піти з ним на прогулянку. Тася плакала. Потім припинила та погодилася. «Але не одягай підбори, бо будемо багато ходити», — попередив її Олександр. Вони пішли. А Ігор залишився у номері. Він встав з ліжка та підійшов до меблів, відкрив дверцята та дістав свою маленьку відеокамеру зі словами: «Ти моя манюня! Добре, що ти в мене не одна така!». Поклав у пакет та вийшов з номеру, зачинивши двері.

Тася поїхала на екскурсію в старе місто. Гуляючи там майже до вечора, вона домовилася з Олександром, що знов повернеться у Дніпро та буде працювати в його фонді. А Олександр допоможе вмовити Ігоря.

Через Францію Таїсія повернулася з-за кордону вже через три дні після закриття грандіозної виставки автомобілів у Монако. «Відпочила, аж противно!» — думала вона про себе. Перш за все навідалася до жіночого лікаря. Той зробив потрібні обстеження, узяв потрібні аналізи, потім запевнив Таїсію, що з нею все гаразд. Наступного дня вона поїхала до свого улюбленця — Лорда. «Привіт мій коник!» — привіталася вона з твариною. Він простягнув до неї свою волохату морду та потягнув повітря ніздрями. Вона простягнула на долоні шматочок хліба. Кінь обережно узяв той шматочок своїми губами. «Лоскотно!» — засміялася дівчина. Вона узяла щітку та почала чесати коня. Він сам підставляв їй свої боки, які бажав, щоб вона почухала. Дівчина зібрала свого коня на прогулянку. Вийшла з ним зі стайні та сівши верхи попрямувала гуляти лісом. За звичаєм вже знов спішилася з коня та присіла поруч нього на колоду, що валялася на землі. Кінь ходив біля неї та зривав листя з дерев. «Літо вже кінчається», — повідомила вона чи собі, чи коню. Кінь не звертав на її розмову ніякої уваги, а вона незважаючи на це почала йому розказувати, що з нею трапилося та як важко було на душі. Як боліло усе разом й тіло, й душа. Що не можна було відразу зрозуміти фізичний той біль чи душевний. «Ти мій найкращий психолог, ти мене чуєш?» — наприкінці розповіді промовила вона, звертаючись до тварини. Кінь мотав головою. Тася притягнула його морду до свого обличчя та поцілувала. Кінь зафиркав. А потім раптом подумала: «От було би добре дійсно звернутися до психолога. Але мабуть розповідати таке, що зі мною трапилося це дуже соромно». Потім вона подумала, що краще мати психолога у фонді, в якому вона тепер працювала. «Мабуть треба подати цю гарну ідею самому Олександру. Що він на це скаже? Дівчата іноді так важко працюють, а ніякої психологічної допомоги не отримують», — промайнуло в голові. І вона згадала, як працювала в невеличкому недержавному фонді в своєму маленькому містечку. Як важко іноді їй давалася та робота. Пригадалася одна найвередливіша бабуся, яка сварила Тасю с приводу або без. Як Тася не намагалася, ніяк не могла той вгодити. То купе щось не те та треба віддати свої гроші, бо товар їй не такий. То прибере погано. «Умочай ганчірку дужче! Підлога суха», — вередує баба. «От що ти робиш? Підлога уся мокра. Я піду та впаду!» — кричить вона наступного разу, коли Тася миє підлогу за її попередніми наказами. Кожного разу нова історія. Тася посміхнулася, згадуючи усі ці крики своєї вередливої підопічної. Добре, що були інші. Які цінували Тасину працю. Їх дуже шкода! Як фонд розвалився, то її самітні підопічні залишилися зовсім без допомоги. Безкоштовно ж ніхто допомагати не буде. Жінкам, з якими у Тасі склалися добрі стосунки вона ще так-сяк намагалася сама допомагати. То хліба принесе, то сніг взимку повідкидає з ганку чи листя восени прибере. А отой вередливій зась. Тася навіть боялася той вулицею ходити, коли фонду не стало. Жінка уперто не хотіла розуміти, що її працівниці вже немає. Ніхто не прийде більше, бо немає фінансування. Кожного разу, коли Тася йшла повз її будинок, кожен раз на неї нападав страх. Бо, якщо бабця була на вулиці, то невідмінно починала сварити Тасю на усю вулицю, підіймала такий галас, що сусіди вибігали за ворота подивитися, що там сталося. «Шкода моїх приятельок!» — так вона їх назвала для себе. «Поїхала, навіть нічого їм не сказала. А от цю вередливу Маргариту Степанівну зовсім не шкода!» — промовила про себе Таїсія та сумно зітхнула. «Невже я на неї досі серджуся?» — раптом подумалося.

Повернулася з кінної прогулянки та почала збирати речі, щоб їхати у Дніпро.

Наступного дня вона купила квіток на потяг, який повіз її у Дніпро. Знов влилася в новий старий колектив, почала допомагати людям.

Але Ігор не покинув її використовувати. Дуже скоро він надіслав їй фото чоловіка, якого вона мала звабити та все це зафіксувати на камеру. «Страшна людина! Як він не розуміє, що це мене вбиває?» — бідкалася Тася в душі. На фото був дуже відомий олігарх пан Поліщук.

Через три тижні Олександр повідомив, що в Києві буде чи то виставка, чи то просто благодійний захід й вони мають прийняти в ньому участь. Почали думати, що будуть робити. Вирішили підготувати стенди зі звітом про свою працю, потім Олександр знайшов місцеву знімальну групу, яка зняла невеличку стрічку про роботу їхнього фонду. Тасі запропонували зробити промову. «Так треба! Я один не можу тягнути фінансування мого фонду. Сама бачиш, те що маємо — це замало», — пояснював він Тасі, коли вони вже йшли сідати на потяг. «Як домовилися, я вийду представлю нашу благодійну організацію. Потім іде кіно. Потім за ним виходиш ти та робиш свою промову», — казав він жінці. «Я хвилююсь. Можливо треба було взяти більше людей», — схвильовано казала Таїсія. «Справимося!» — заспокоював її чоловік. З ними були ще дві жінки, яких Тася сама обрала собі у допомогу. Їдучи вже у потязі та розмовляючи Тася дивилася на Олександра, а головного, що її бентежило не питала. Чоловік це помітив та промовив: «Ну давай, вже Таїсія питай, що задумала. Я, що не бачу, що ти хочеш мене щось запитати, та вагаєшся». «Добре», — відповіла дівчина та запитала: «Вибач, але ж ти одна з найбагатших людей у країні. Якщо я не помиляюсь то десятий у списку найбагатших людей країни. І кажеш, що грошей замало.». «На восьмому місці», — поправив її чоловік та якось засоромився. А потім сказав: «Давай поясню. Дивись, коли кажуть, що в людини стільки то грошей. То це зовсім не означає, що вони всі лежать в нього в кишені та він може їх витрачати, як сам забажає. Ці цифри — це його рахунки, вартість його нерухомості, акцій та підприємств. І так буває, що грошей, щоб отак витрачати зовсім й не багато. Тому ми їдемо на цю конференцію, де будемо, якщо грубо казати, то вимагати ці гроші». «А як же…», — Тася хотіла запитати про так зване відмивання грошей. Але Олександр наче зрозумів її думки, ще до того, як вони вийдуть з неї словами, та не дав нічого сказати, промовивши: «Не хочеш отримати дивних відповідей. Не став дурних питань!».

Тася поселилася знов у своїй київській квартирці на Печерську та ще з двома жінками. «Яка в тебе в Києві квартирка?! — дивувалися вони. «А навіщо ти тоді працюєш у Дніпрі, Таїсія? Чи не коханка ти нашого начальника?»- питалися вони. «Була», — відповіла Тася серйозним тоном. Жінки повитріщали очі. «Не хочете отримати дивних відповідей. Не ставте дурних питань!» — суворо промовила вона. «Та дійсно, чи це наша справа?» — погодилися жінки. До вечора Тася приготувала собі діловий костюм. Пішла зробила зачіску та допомогла причепуритися своїм напарницям. У вечорі за ними приїхало таксі та відвезло їх на благодійний захід.

Вже на заході, коли основна частина закінчилася, люди пішли до фуршет них столів. Почали спілкуватися. У VIP зону, де були головні організатори звісно ні Тасю, ні її помічниць ніхто не пускав. «От де зараз мала я бути!» — згадала Тася слова Ігоря, який завжди наказував їй пробиратися до усіх цих ділових шишок та кружляти між ними. Вона ще пам'ятала, що в неї не вирішена справа з новою рибою пана Бжезовського, а саме з його одним з найголовніших конкурентів — олігархом Поліщуком. А треба сказати, що цей благодійний захід організовував саме він. «І де я візьму тобі цього Поліщука?» — міркувала Тася. Поки вона розмірковувала до неї підійшов Олександр. Дівчата я ходжу тут вас шукаю, де ви всі поділися?» — запитав він свою команду. Дівчата, які вже побували біля фуршетного столу задоволено показували йому свої тарілочки, що їм тут зовсім не сумно та дуже добре. «Гаразд їсти. Тася пішли зі мною. А ви тут будьте, та чекайте на неї!» — скомандував чоловік та узявши Тасю під лікоть, увів її за собою. «Куди ми?» — запитала Тася, дивуючись такому звороту подій. «Хтось хоче з тобою познайомитися», — була відповідь. Вони підійшли до купи чоловіків. «Ось та, хто надихнув мене на створення мого благодійного фонду. Керівник. Помічниця. Муза. Самі вирішуйте!» — представив він Таїсію. «Таїсія», — промовила вона. «Раді знайомству!» — відповіли їй та почали знайомитися. Серед чоловіків, хто почав приділяти їй більш уваги виявився і пан Поліщук. «Хто б міг подумати?» — дивувалася Тася такому звороту подій. Він почав розпитувати, яким чином Тася спромоглася вплинути на Олександра та на заснування фонду. Тася хитро відмовчувалася. «Я би хотів подивитися, як ваш фонд працює. Щоб приймати такі рішення, повинен все бачити.» — казав він. «Чому ні. Приїжджайте до нас у Дніпро, я все, що зможу, все покажу вам. Покажу та розповім», — запропонувала Тася. На диво пан Поліщук погодився. А Тася повернулася до дівчат, що вже зачекались. Вони знов узяли таксі та поїхали до дому. Наступного ранку вони вже були на вокзалі та покупали квітки на потяг.

Через тиждень Тасі зателефонував Сашко та сказав: «Ну що, ти — молодець. Він їде до нас». «Хто їде?» — не зрозуміла Таїсія. «Пан Поліщук. Будь із ним ласкава. Та покажи все як требо. Може він зацікавиться?» — відповів чоловік.

«Отакої!» — Тася злякалася, потім заспокоїлася. Почала готувати звіти на роботі, думати яку ж ланку фонду перш за все показувати. А вдома теж кипіла робота. Прибрала квартиру та знайшла ту камеру, яку вона привезла з собою. Про всяк випадок. Почала думати, що вдягне. Потім поцікавилася в дівчат, що можна цікавого показати людині в Дніпрі. Вирішила, що треба бути чимось гостя пригощати. А значіть треба знайти та обрати ресторан. В Інтернеті почала пошук гідних закладів громадського харчування. Розробила програму й на роботі й для відпочинку. Все, можна гостя приймати.

В призначений час Тася зустріла свого поважного гостя, провела його у офіс, що знаходився у скромному приміщенні. Показала графіки праці дівчат, робочі папки людей, яких вони доглядають, познайомила з головним бухгалтером, який в свою чергу зробив свій звіт та познайомив з тим, як та куди витрачаються кошти. Скільки потребує грошей заробітна платня працівників та все інше. Коли вся ця церемонія закінчилася, Тася вирішила запросити чоловіка у ресторан та сама йому це повідомила. «А чи не погодитися ви зі мною пообідати? Як у вас будуть ще якісь питання, я із задоволенням на них відповім. Та взагалі в мене були плани ще показати вам наше місто.» — проказала Тася вже виходячи з приміщення. «З задоволенням приймаю вашу пропозицію та поїду у ресторан. А може й прогуляюсь з вами містом. Бо це місто для мене теж сакральне. Я вчився в ньому, коли був студентом. Так, Дніпро — це місто моєї молодості», — повідомив їй гість. «Дуже добре!» — зраділа Таїсія. Вони вирушили до ресторану. В ресторані Тася вже замовила столик, й коли вони прибули, то на них там вже чекали. Почали обідати та спілкуватися.

— Тася, а що вас спонукало відкрити цей фонд?

— Це не мій фонд. Я тільки допомагала. А господар — це Олександр Віленович Богданов.

— А він казав, що саме ви так подіяли на нього, що…

— Можливо. Я якось розповідала йому, що працювала у подібному фонді. Де допомагали хворим людям. Спочатку я й не думала, що мої розповіді про страждання літніх та хворих людей справлять на нього таке враження. А потім коли він запросив мене допомагати, то я й погодилася.

— А у вас звідки такий досвід?

— Було діло. Я працювала зовсім у іншому місті й це було за довго до знайомства з паном Богдановим.

— А чому пішли?

— Я не пішла. Цей фонд сам припинив існування, саме через брак коштів. Так ніхто й не знайшовся, щоб його фінансувати належним чином, а не одноразово. Ви ж бачили звіти. Велика сума виходить для того, щоб найняти медичний працівників, які би надавали саме медичну допомогу. Ми ледь-ледь справляємося, щоб утримувати покоївок. А в них дуже важка праця. Я сама була раніше покоївкою. Я знаю, що це таке.

— О, ви не гребуєте важкою та брудною роботою?

— Ні. Майже з дитинства я мріяла бути лікарем. Але в мене нічого не вийшло.

— Я вас дуже розумію. Я сам мріяв бути лікарем, та не зміг потрапити до цього вишу.

— Мабуть ми думаємо про одне, бо той хто вважає себе лікарем за покликанням, він це пронесе через усе життя. Я хотіла допомагати людям з болем, з страхом перед смертю. Тому я колись закінчила курси покоївок та сама пішла працювати до такого фонду. Бо лікар — це покликання життя. Це немов стан душі.

Чоловік закивав головою. В нього в очах розширилися зіниці. Він промовив:

— Тася, ви так кажете, немов, заглядаєте у мою душу.

Я теж почав займатися благодійністю саме через таке ставлення до життя. Якщо я можу допомогти, то я повинен допомогти.

— Так. Головне слово — допомогти. Для мене воно, немов, код якийсь. Скажи мені, що потрібна допомога й я не можу заспокоїтися, поки не надам її.

— Таїсія, ви мене дуже дивуєте. Ви дуже нагадуєте мені самого себе.

— Мабуть тому, що ми не стали лікарями. А може саме це було наше головне покликання. Я не знаю.

— Можливо.

Закінчили обід та пішли гуляти містом. Але вже не Тася водила свого гостя, а пан гість на правах господаря водив Тасю зовсім інакшими шляхами. Вони гуляли там, де був інститут, в якому він навчався, гуртожиток, де раніше мешкав. Він показував їй все це та радів, немов опинився в своїй молодості — у тому часі, коли був безтурботним парубком. Догулялися до ночі. Тася проводила пана Поліщука до готелю. А потім поїхала до дому. Він обіцяв подумати з приводу їхнього фонду. Зранку він повернувся до Києва. Тася повернулася с прогулянки додому. Зайшла у квартиру, зачинила за собою двері та промовила: «А нічого й не було. Й не мало бути!». Наступного дня вже було так само, як до приїзду поважного пана. Але через кілька днів їй зателефонував Олександр. «Тася, за які нитки ти там тягнула, чи за які струни зачіпала? Він погодився! Й погодився не на одноразову допомогу. Ми зможемо найняти медичних сестер, принаймні чоловік з десяток.» — весело промовив чоловік. «Ура! Що я можу ще сказати», — відповіла Таїсія.

Через пів місяця Олександр знов відправив її у відрядження до Києва. Вона знов мала побувати на деяких благодійних заходах міста. Наступного дня вже після заходу вона вирішила зайти в один з ресторанів на бізнес-ланч та пообідати. Замовила обід та пішла до свого столику. Проходом її хтось зачепив за руку. «Яка приємна зустріч!» — промовили їй. Тася підняла голову та придивилася «Пан Поліщук?!» — здивувалася вона. «Так це я. Але тільки не пан Поліщук, а Андрій. Ви мене ж не забули?» — сказав чоловік. «Так, Андрій. Я теж рада вас зустріти.» — промовила дівчина. «Ходіть за мій столик», — запросив він її. Вона погодилася. Спілкувалися. Тася розповідала про роботу фонду. Проте, що відвідує у Києві виставку товарів для інвалідів та людей, прикутих до ліжка. Згадали, як раніше всі ці товари були дефіцитом, а зараз можна придбати будь-що. «Тася, а що ви робите в вечорі?» — запитав її вже її знайомий. «Зовсім нічого. Мабуть буду відпочивати», — проказала Таїсія. «А я хочу запросити вас у театр. В мене є два квітка на одну оперу. Але зараз так сталося, що супутниці в мене не має», — запитав він та так подивився на неї, що вона не змогла йому відказати. В вечорі він заїхав по неї сам та вони поїхали в театр. Тасі дуже подобалися опери, від того дня, коли Ігор почав водити її на опери. Тася одяглась дуже красиво. Завдяки тому гидкому випадку, Ігор вже дбав про те, щоб в неї були гроші та не скупився на дорогі наряди. «Ти маєш виглядати дорого. Щоб ніхто не казав, що ти повія. Хай всі думають, що ти жінка або дочка когось с заможних людей. Не одягайся химерно. Але так, щоб було приємно на тебе дивитися», — приказував їй свого часу Ігор. От і зараз Тася була у довгій вечірній сукні кольору морського бризу. Сукня пишно спадала до самої підлоги. На шиї були діаманти. Красива висока зачіска та вечірній макіяж доповнювали її вигляд. «Яка ви?» — промовив та довгим поглядом подивився Андрій. Тася сіла у машину й вони поїхали в оперу. Андрій привіз її назад та піднявся з нею сходами до самої квартири. «Щоб ніхто не вкрав вас по дорозі», — жартував чоловік. Вони разом зайшли у квартиру. Тася не встигла щось збагнути, як Андрій вже цілував її та піднявши на руки заніс у кімнату. Саме цікаве, що й вона не хотіла чинити йому опір. «Що ми робимо?» — голосно промовила вона. Й камера-невидимка почала працювати. Чоловік допоміг зняти з неї сукню. Ніч пройшла дуже жарко. Зранку Тася запитала, що він буде пити. Та чоловік погодився пити з нею чай. «Хоч хтось як і я полюбляє чай», — подумала вона та поставила на вогонь чайник. Зробивши чай вона наробила звичайних бутербродів, пожалкував у душі, що в неї зовсім нема чогось смачного, та що вона вже давно нічого не пекла. «Його я би хотіла пригостити, наприклад, хоч яблучним пирогом», — сумно подумала вона. Вони поснідали та чоловік пішов. Двері зачинилися й Таїсія отямилася. «Що я, в біса, таке роблю?! Я не можу навіть оправдатися, що це зараз було за для Ігоря. Бо я сама всього хотіла», — йшли в голові дивні думки. Бо від самого Сашка до цього гидкого пана Тимощука їй було гидко бути з тими чоловіками. Все що було, вона оправдувала роботою для коханого Ігоря. А тут таке? Вона не очікувала, що Андрій їй сподобається, як чоловік та як людина. Він дивився на неї зовсім інакше, ніж всі хто був до нього. «Він дивився на мене як на жінку, як на людину. Поважав кожне моє бажання. А усі ті дивилися на мене як на ляльку, з якою було добре бавитися, та питати ляльку, чи добре їй не треба», — вона міркувала та сама злякалася своїх думок. «А як же тепер Ігор? Він же зрозуміє! Він же не дурний», — думала вона. «Й кого я тепер люблю?» — сама запитала, сама й відповіла: «Звісно Ігоря. А це якась мана!» «Чи хочеш ти образити Ігоря? Чи хочеш зробити йому боляче? Він же теж робить тобі боляче, коли відправляє тебе на ці його ігри?!» — питав в голові її якійсь жіночій голос. «Ні! Ні!» — закричала вона. Й голос у голові зник. «Ні. Я не хочу робити йому боляче. Нічого йому не розповім. То все мана, все обман. Я люблю тільки його. Тільки мого Ігоря.» — відповідала вона сама собі.

В вечорі Андрій зателефонував Таїсії та сказав. Що хотів вибачитися за свою негативну поведінку. «Я одружений чоловік. Що на мене найшло, я досі не розумію. Я хочу попрохати у вас вибачення» — проказав він у трубку. «Так. Я все розумію. Я теж хочу поросити у вас вибачення», — відповіла Тася. Потім вона в нього запитала: «Значить ви вже не будете співпрацювати з нашім фондом?». «З чого ви це взяли? Звісно буду. Тепер я майже не можу вам відмовити. Не бійтеся, Олександр не буде вас сварити», — сказав Андрій та поклав трубку. Він не зрозумів, чого вона перед ним вибачається. Вирішив, що це, через Олександра та їхній фонд. Бо Олександр розповів йому, що Тася колись була з ним. Олександр не боявся це розповідати іншим чоловікам, які питали у нього за долю жінки. Тому, що вирішив, що хай краще усі думають, що вона його колишня коханка, ніж шукають, чия вона могла бути. Бо Ігор хотів в цій своїй грі залишатися невидимим — таким собі сірим кардиналом, щоб на нього ніхто не мав вийти. Олександр звісно погодився йому в цьому допомагати. А Таїсії було насамперед прикро, що вона має здати його Ігорю.

Тася відпросилася у Олександра та з Києва вже вилетіла до Мадриду в Іспанію до Ігоря. По телефону вона повідомила, що в неї є, що його так цікавить та полетіла до нього. Ігор прибув в Іспанію першим. Він дуже радів у душі. Щоб якось порадувати Таїсію він нарешті привіз подарунок, який обіцяв ще у Монако. Вона підійшла до дверей свого маленького біленького будиночка. В душі якось навіть йому зраділа. Дивно, двері були відчинені. Вона зайшла. Поставила біля дверей валізу. Зняла кросівки та зайшла у кімнату. В кімнаті на дивані сидів щасливий Ігор. На ньому була надягнена красива коштовна шуба коричневого кольору та ще прикрашена коштовними камінчиками. А на голові була ще хутряна шапочка такого же кольору. «Куріпочка моя! Моя квіточка! Моя принцеса!» — звернувся він до неї. Тася аж злякалася. Такого прийому вона не очікувала. «Це та сама шуба?» — запитала вона. «Так. Вдягни її. Я хочу бачити, чи вгадав я з розміром», — запропонував він їй та накинув шубу на її плечі. Тася одягнула шубу. Руками вона чіпала хутро. «Яке воно дивовижне!» — промовила вона. «Це все для тебе!» — сказав чоловік. «Навіть більше. Мої люди вже купляють тобі квартиру на Печерську. Не треба нікуди їхати навіть. Бо це в будинку поряд. Твоя квартирка. У моєї куріпочки тепер є своє житло!» — знов радісно повідомив Ігор. «Он значить як?!» — сказала дівчина. «Ні. Я знаю, моя дівчинка золота, що для тебе все це — попіл. Я знаю, як я тобі віддячу. Ми поїдемо разом знов до Малаги. Я винайму яхту. Я пам'ятаю, що тобі сподобалося кататися. Мені Саня розповів. Ми будемо удвох цілий тиждень у морі. Я буду кохати тебе, як ти тільки забажаєш. Що ти забажаєш, все тобі купуватиму.» — розповів він про свої плани. «От значить, як йому був потрібен саме цей компромат? Пів царства він за нього готов віддати.» — подумала Таїсія. «Ти щаслива?» — запитав він. «Я щаслива, коли ти щасливий», — відповіла йому вона. «Але ти сумно виглядаєш», — помітив чоловік. Вона обняла його та вони поцілувалися. Вона посміхнулася до нього та відповіла: «Вже ні». Тася навіть не розбирала валізу, бо наступного ранку вони поїхали до Малаги. Взяли в оренду велику білу яхту. Звісно на ній був ще капітан та його команда. Тася дуже раділа. Вона знов з ним, страшно становилося, тільки коли вона думала, що він подивиться відео і все. Але вона, як та героїня книги «Звіяні вітром» Скарлет, казала собі: «Я подумаю про це завтра». Так вона намагалася себе заспокоїти. Вони проводили гарно час. Але все ж нарешті Ігор сів подивитися, що привезла Таїсія. Він робив це сам. Але під кінець гучно покликав її у каюту. Вона стояла на палубі та насолоджувалася заходом сонця. В руці вона тримала келих хересу. Коли почула його крик, аж злякалася. Келих впав з її рук та розлетівся на шматочки об підлогу. Вона побачила, що стоїть в калюжі з хересу та битого скла. Спустилася у низ. «Відповідай мені, що в тебе з ним було?». «Та нічого», — невпевнено промовила йому Тася. «Це отак нічого?» — він почав перемотувати відео та показувати їй якісь фрагменти запису. «Я люблю тільки тебе. Я тільки з тобою», — сказала вона вже гучніше та сміливіше. «Слухай мене, якщо я щось взнаю, то ти пожалкуєш, що на світ народилася. Я закатаю тебе у асфальт, зрівняю тебе з землею. Ти зрозуміла мене!» — гримав він на неї. Вона заплакала. Тоді він обняв її та притиснув до себе. «Ти тільки моя, так?!» — промовив вже тихо до неї. Вона кивнула головою. Тоді він поцілував її у лоб, а потім у ніс. Їй це так подобалося. Він піднявся сходами на палубу та подивися, що там була калюжа зі осколками келиха. Крикнув служницю та нагримав на неї. Вона почала збирати скло.

Засмучена Тася роздяглася та лягла спати. Вона дуже швидко заснула, мабуть, через свою втому та легку качку яхти. Коли він повернувся, то побачив, що вона вже спить. Він присів біля ліжка та зазирнув їй у обличчя. Вона тихо та рівно дихала. Він доторкнувся долонею до її волосся та посміхнувся. Тоді він встав, узяв стілець та сів поруч ліжка. Сидів та тихо дивився на неї. Потім сам пішов спати. Вони провели на яхті дуже приємний тиждень. Ігор більше нічого не казав Таїсії про те відео, не сварив її, не погрожував, навпаки, був наче сама ніжність. Тасі здавалося, наче вона закохалася в нього знову та по-новому. «От чому він такий? Хочу від нього бігти та не можу!» — міркувала вона собі.

Повернулися знов до Сетениль — де — лас — Бодегас. Ігор почав підготовлювати Тасю до того, щоб вона зрозуміла, що гра ще триває. «Скоро все зміниться!» — казав він їй. «Що зміниться? Що має змінитися?» — міркувала Тася, але запитати прямо не намагалася, вона пам'ятала того розлюченого Ігоря, який, немов Зевс метав іскорки та блискавки, та баялася вже його такого. Тася розуміла, що Ігор ніколи не покине дружину. Такі дружин не залишають й кохання тут ні до чого. Тому їй важко було зрозуміти, що чоловік мав на увазі. «Я підібрався до нього дуже близько й в мене вдосталь інформації, яка мене дуже допоможе. Але якщо цю справу завершиш ще ти, то буде дуже добре!» — знов натяками розповідав їй Ігор. «Але не будемо поспішати. Ти поїдеш та відпочинеш. Займешся своїми справами. А я ще все маю підготувати», — казав він. Те, що він не поспішає Тасі сподобалось. В цьому маленькому місті вони пробули разом ще пів тижня та роз'їхалися. Він полетів у свій Лондон, а вона до дому.

Першім ділом Тася відвідала свого коня Лорда, знов поїхала на ньому на прогулянку. Від'їхавши подалі від людей, вона знов, як і раніше, злізла з коня та почала з ним розмовляти. Вона гладила коня по морді, тріпала його гриву та виказувала йому, що в неї на серці. «Лорде мій коник, що мені робити? Підкажи мені, як зможеш.» — промовляла вона до нього. «Що ти мені кажеш?» — питала вона в коня, намагаючись придумати, що може їй відповісти кінь. Вона сама це уявляла. «Тікати від нього, га? Таке скажеш!» — казала дівчина. «Не можу я мій Лорде. Не виходить в мене. Все розумію, а сама як прив'язана до нього. Та не бачу вже сенсу», — сама відповідала на свої ж питання Таїсія. «Зрозумій мене, от коли немов після серйозної травми або немов після кризи, коли перший шок відходить та нерви більше не зводить, ти починаєш звикати до нового положення речей. Тому, що вже знаєш, що шансів щось змінити вже не залишилося. Ти бачиш вже усю картину, її повноту, але вже запізно щось змінювати, залишилося тільки звикнути до неї. Ось і все», — розповідала вона тварині та виправдовувала сама себе. «Мені здається, що я вже знаю, для чого або для кого він мене весь цей час готував. І все це він вирішив так давно, що змінити вже не можливо. Тільки діяти за його планом», — казала Тася, розмірковуючи вголос біля коня. Поговоривши з твариною, вона заспокоїлася та немов вже погодилася в душі з певним станом речей, який її очікує. Приїхала назад до стайні, зістрибнула з коня та повела назад, віддала працівникам клубу та повернулася у місто.

Після цього посилено зайнялася новою квартирою. Придбати авто так й не захотіла, замість цього зайнялася ремонтом та почала купувати нові меблі. Її життя наповнилося дією. Вона найняла людей, які б робили ремонт, ще тих, хто б займався дизайном. І тепер майже не думала про слова Ігоря, бо в голові були думки про те, де краще купити душову кабіну або який придбати унітаз, купувати килим у кімнату чи ні. З дизайнером вони навіть посварилися на цій темі. Але потім Тася погодилася та килим вже придбати не хотіла. Кахель на стіни, кахель на підлогу, сантехніка, спеціальні розчини, мішки з цементом, матеріали для підлоги, шпалери — їй це вже снилося у вісні. Квартирка потрошку ставала затишною й Тася вже пишалася своєю працею та її виглядом. Тому, коли в неї випала така можливість, вона похвалилася Ігорю, коли він був на зв'язку в Інтернеті. «Ну то покажи мені, чим ти там зараз займаєшся!» — запропонував чоловік. Таїсія поважно пройшлась по кухні. Потім зайшла у ванну кімнату та під кінець повернулася у кімнату та показала он-лайн, що в неї вже було зроблено. «Молодець!» — похвалив її Ігор, — «Я радий, що ти там не сумуєш. Дійсно добре придумала». Було видно, що Тася уся світилася від щастя. «Яка я була би рада, якщо б ти зміг до мене навідатися.» — мрійливо відповіла вона. «Може якось і навідаюся, коли ми все правильно зробимо», — якось загадково відповів їй Ігор. Настала німа пауза. Ігор знайшовся та запитав: «А що ти плануєш робити в кімнатах?». «Маленька буде за спальню. А велика, звісно, вітальня. Її я бачу рожевою, або бузкового кольору. Який колір краще?» — сказала дівчина. «Та то вже тобі вирішувати. Я люблю холодні кольори — синій або зелений», — відповів Ігор. Дівчина надула губки. «Чого ти скривилася?» — весело запитав чоловік. «Не хочу синю, не хочу зелену», — ледь промовила вона. «То й не роби. Я що наказую?» — промовив Ігор. Розмова якось зайшла в нікуди. Вони попрощалися. Після розмови Тася чогось зажурилася. Потім пішла на кухню готувати. Нова чепурна кухня піднімала їй настрій. Готувати на такій було саме задоволення й Тася швидко забула про розмову. Так пройшло кілька місяців. Вже в середині осені вона почала відчувати, що з нею щось так та не так. Перша її реакція була — страх. Вона злякалась та побігла до жіночого лікаря, де той підтвердив їй, що вона вагітна десь приблизно два місяця, або як кажуть лікарі — дев'ять тижнів. Тася дійсно злякалася. «Що тепер буде? — думала вона. А потім на одній з благодійних вечірок, які Тася досі мала відвідувати, вона натрапила на Олександра, якого вже певний час не бачила. Він побажав відвезти її до дому, щоб подивитися, де вона тепер мешкає, та як обставила квартиру. Коли вечірка закінчилася Олександр та Тася вийшли з будівлі та пішли разом до стоянки. Тася сіла у авто. «Як я давно тебе не бачив? Ти повернулася у Київ, а чому не захотіла знов поїхати у Дніпро?» — питав її чоловік. «Не знаю. Мабуть через цю нову квартиру. Вона мене вся захопила», — відповіла Тася. Приїхали. Вони зашли у під'їзд та Олександр запитав: «Ти навмисно купила квартиру в тому ж районі, де я її тобі колись зняв?». «Так. Мені дуже подобається цей район. Та квартиру мені купували без мене. Дякую, що врахували моє таке бажання», — відповіла Таїсія. Вони зайшли у квартиру. Олександр почав її роздивлятися. Квартира мала дві кімнати та велику кухню. В кухні вже був зроблений ремонт, а от в кімнатах тільки на половину. Тася запросила його саме в кухню. «Цікава задумка!» — похвалив її друг. Кухня була зроблена в національному етнічному стилі. Навіть була зроблена штучна цегляна піч, в якій знаходилася вбудована духовка. Піч була ще й розмальована. «Це ти її розмалювала?» — спитав чоловік. «Ні. Це дизайнер», — відповіла Тася. «Дуже нагадує стару літню бабусину кухню. В неї майже така піч була, тільки справжня», — пригадала Тася. «Сідай зі мною та повечеряємо!» — запропонувала вона та дістала щось з холодильника. «Це запіканка», — пояснила вона другу. Олександр повернувся з ванної кімнати та похвалив ремонт, що там був. «То все дизайнер. Але вони враховували і мої побажання. Я теж задоволена», — сказала Таїсія. «Так значить тобі віддячив Ігор?» — зробив підсумок чоловік. «Та вже ж віддячив», — відповіла Тася та сумно подивилася на Олександра. Він побачив, що ця тема неприємна для неї. Тася розігріла страву та розрізала на шматки. Почали вечеряти. «Ну як твої справи зараз?» — спитав Олександр. «Ти ж вже питав», — промовила Тася. «Та я бачу, що ти якась дивна зараз. От мені й здалося, що ти мені щось не договорюєш», — промовив чоловік. «Тоді скажу тобі, як другу. Я вагітна, вже приблизно два місяці», — відповіла дівчина. «А Ігор знає?» — запитав Олександр. «Ні. Ти перший», — відповіла Тася. «Такі речі спочатку кажуть коханому чоловікові», — промовив Олександр. «Але ж ти казав, що ти мій друг. Друг з яким я ще сплю», — нагадала Тася. «Так. Але ж між нами вже давно нічого нема. Окрім дружби», — нагадав чоловік. «Тому тобі й кажу. Що ти мій найкращий друг. Бо більше нікому. Твоя дружба дуже коштовна для мене», — відповіла Таїсія. «За це дякую», — сказав Олександр та запитав: «А що ж ти будеш робити? Коли Ігорю скажеш?». «Я не знаю. Я боюся. Останній раз ми дуже посварилися. Я бачила який він може бути лютий. Та тепер боюся його такого», — пояснила Тася своє вагання. «Та не бійся. Може він ще зрадіє. Він дуже мріяв мати маленьку донечку. То народиш дівчинку й він зрадіє ще дужче», — якось намагався підбадьорити її Сашко. «Але ж ти знаєш, в нього свої плани», — заперечила йому дівчина. «Та не звір же він?» — сказав Олександр — «Не гайся, кажи йому скоріше». Якось на тому й порішили. Олександр поїхав, а Тася вирішила полетіти знов у Іспанію та вже там все розповісти своєму чоловіку. Вона знов вирушила у дорогу. А Ігор прилетів до Іспанії вже зі своїми планами.

Вона приїхала у свій будиночок перша. Він був якийсь сирий та неприбраний. Хоча вона дуже втомилася, але почала його прибирати. Вона протерла вікна, усю пилюку в домі витерла, а потім зайнялася підлогою. З ніг вже валилася, але потім згадала, що нічого не їла, бо їсти зовсім нічого. Вона одягнулася та поспішила в давно вже знайомий ресторан. Там вона придбала якийсь тістечка, хліб. Зайшла в лавку поруч та купила сир, декілька видів. Ось тепер можна бути спокійною. Прийшла та лягла на ліжко. Їй здалося, що хтось на неї дивиться й вона кинулася. Дійсно над ліжком стояв Ігор та дивився на неї. Він ще був одягнений. «Ти так чудово виглядаєш, коли спиш!» — повідомив він їй. «Я заснула?» — запитала вона. «Так. Я стукав у двері. Потім сам відчинив», — відповів їй чоловік. «О-о-о» — тільки й відповіла вона. Тася сіла на ліжку, роздивилася навкруги. Ігор вийшов, заніс у кімнату валізу. «Як я за тобою скучила!» — промовила Тася та протягнула до нього руки. Він нахилився до неї та обійняв її. «Я тут кругом прибиралася, навіть не одпочила після літака та дороги. Сил не маю зовсім», — намагалася виправдати свій стан Таїсія. Він стягнув її з ліжка. Вона стала на підлогу. Ігор знов почав її обіймати та цілувати. «Я так радий тебе бачити!» — промовив він до неї. Пішли до кухні. Тася показала йому, що має на вечерю та Ігорю було якось однаково. Сіли разом вечеряти. «Завтра поїдемо у Ронду скуплятися. А потім будемо робити, що заманеться», — сказав він Таїсії. Вона посміхнулася. Вона вже знала, що в нього означає те «що заманеться». Втомлені дорогою, а Тася ще й працею, полягали спати. Зранку їх збудив будильник, який грав на Ігоровім телефоні. Вони узяли таксі та, як робили раніше, поїхали скуплятися у великий торговий центр міста Ронда. Тася хотіла погуляти містом та Ігор наполягав їхати як найшвидше назад. Повернулися у своє маленьке біленьке містечко. Тася вже подумала, як вона буде тушкувати овочі та пекти піцу, та у Ігоря були свої плани на неї. Ігор почав до неї приставати та запропонував повернутися у ліжко. «Ігор, ти — хитрун!» — намагалася вибратися з його обіймів дівчина. Але в неї нічого не вийшло й вона здалася на радість переможцю. Все пройшло так феєрично, що й Тася сама от себе такого не очікувала. Вона вся аж горіла та тремтіла в його руках. «Ось він який, секс під час вагітності», — подумала вона. Від одного його дотику в неї пробуджувалася безліч різних бажань. Іноді їй здавалася, що вона зараз вмре від насолоди. Мить та її не стане від щастя. Ігор це теж помітив, але вирішив, що вона за ним так сумувала та скучила й це його дуже тішило. «Ти якась сама не своя», проказав він їй, як вони заспокоїлися. А потім поспішив перед нею вибачитися: «Вибач мене, що я так мало надавав тобі уваги. Займався чим завгодно, тільки не тобою». «Нічого. У тебе дружина, сім'я та ще бізнес» — заспокоїла його вона, намагаючись показати, що вона не сердиться та розуміє його. Він притягнув її до себе та поцілував. А в неї промайнула думка: «Коли сказати про вагітність? Зараз, чи почекати ще?». Вона промовчала. Ближче до вечора Тася таки пішла тушкувати овочі, на піцу вже якось не було часу. Повечеряли та пішли гуляти містечком. Тася йшла та раділа, Ігор тримав її за руку. «Можливо, все ще буде добре? Можливо, він ще зрадіє такій новині?» — думала вона дорогою. «Ти така добра й чуйна» — раптом сказав Ігор та порушив ташу навкруги, — «Я з дружиною останній час сваримося та сваримося. А ти ніколи мені нічого не виказувала, навіть тоді, коли була зі мною не згодна. Я ж бачу». «Не сварюся з тобою, бо який сенс», — відповіла Тася та продовжила: «Мене так навчали. Чоловік — то голова. Виказувати йому свою неповагу — це порушувати біблійні заповіді. Бо жінка перш за все потребує любові, а чоловік — поваги». Пригадала вона слова свого пастора. «Ти кажеш, немов священик», — сказав Ігор та подивився на неї дуже уважно. «Можливо. Але я на цьому зростала та саме це бачила у батьків. Я не вмію перечити чоловікам» — пояснила Тася свої слова. «Ти моя ягідка!» — відповів чоловік та поцілував її у щоку. «Хотів би я бути з тобою одвічно», — мрійливо проказав Ігор. Вони повернулися до дому. Зранку вона збудила його, зваривши йому каву. Ще залишилися два тістечка. «Які в тебе плани?» — запитала вона. «Поки залишаюсь», — відповів їй та притягнув до себе. Вони поцілувались. «Кава чекає!» — нагадала йому Тася. «Почекає!» — тихо відповів він. Він знов поцілував її, повільно доторкнувся до її губ та відчув, як вони відкриваються йому на зустріч. Поцілунок пробуджував в ньому нестерпиму жагу володіти нею. А Тася з задоволенням відповідала йому та жадала йому належати. Кава остигала та вони більше не розмовляли. За них це робили їхні тіла — занадто відверто та дуже ясно.

Тася проснулася знов першою, подивилася на годинник — була одинадцята година. Вона солодко потягнулася. «От чому так не може бути завжди? Настане час та він скаже, що йому треба їхати», — сумно подумала дівчина.

Він прокинувся десь через пів години. Вона не вставала, а була поруч та дивилася на нього. «А де кава?» — запитав він. Тася дуже голосно засміялася. «Кава холодна», — відповіла вона. Він знов поцілував її та промовив немов вередливий хлопчик: «Так зроби іншу!». Тася піднялася з ліжка. Він дивився на неї, поки вона не зникла за дверима ванної кімнати. «Ти, наче стала більше?» — промовив він, коли вона повернулася вже у халаті. Тася нічого не відповіла та в душі напружилася, трошки злякалася. Пішла варити нову каву. Принесла йому каву, а собі чашку чаю. Вони поснідали у ліжку. «Ігор, які ти маєш наміри сьогодні?» — запитала вона в нього. А Ігор ще був у ліжку та під ковдрою. Він напружився та відповів: «Давай поїдемо гуляти у Ронду?». Тася погодилася, а Ігор заспокоївся. Перш ніж знов заговорити з нею про справи та про нове та таке важливе для нього завдання, він хотів ще більш прив'язати її до себе, знов нагадати їй про почуття. Для цього він намагався бути щедрим та добрим другом для неї.

Вже гуляючи вулицями міста, вони заблукали в один маленький ресторанчик. Замовили обід. Там Ігор й почав свою розмову:

— Тасю, я маю тобі дещо сказати.

— Що саме?

— Пам'ятаєш, я колись казав, що скоро все зміниться?

— Пам'ятаю. Але я не дуже розумію, що ти маєш на увазі? Якщо ти мені не поясниш, я так і буду губитися в здогадах.

— Ще одне та останнє завдання.

– Ігорю!

— Слухай! Це для мене дуже важливо! Я хочу тобі сказати, що в мене майже усе готово. Але поки я ще не знаю, як я можу познайомити тебе з цим чоловіком, бо він дуже поважна особа.

– І хто це?

— Він наш президент.

Тася вилупила очі, в неї сам собою відкрився рот. А Ігор продовжив:

— Так. Не треба так дивуватися.

— Але ж, Ігорю, він — президент? Навіщо це тобі?

— Я тобі колись вже казав.

— Ти хочеш йому помститися?

— Я ще не вирішив, як це має називатися. Але не треба було так робити з моїм бізнесом.

— Але ж він жонатий? В нього діти?

— А хіба, ті, хто були раніше не були одружені? Вони не мали дітей?

— Але ж вони не були президентами.

— Яка різниця. Він такий же багатій, як всі інші. Як і я.

— Яким же чином все це має бути?

— Про це я ще думаю. Але треба квапитися, бо можна все зіпсувати. Скажу тобі, що працюю в різних напрямках. Згадав, що ти в нас колишній еколог, та, навіть екологів підключив.

— Щось знайшов?

— Щось знайшов. А спочатку думав, може тебе туди якось впровадити, а ти мені чорну бухгалтерію, тобто екологію принесеш, як сорока на хвості.

— Зараз на завод важко всунутися. Вважаєш, я не пробувала?

— Ти була сама по собі. А тепер ти зі мною. Я різні варіанти продивляюсь. Й такий теж, якщо основним не зможемо скористатися.

– Ігор, ти ж мені обіцяв!

— Обіцяв, що буде останній. От цей останній. І все. Потім ти вільна. Можеш повертатися у країну, можеш оставатися у Києві, а можеш їхати у Дніпро. Це тобі вирішувати.

— А як же ми?

— Це теж тобі вирішувати. Я би хотів, щоб ми залишилася разом. Я ще не думав про це так серйозно.

Тася замовкла та на її обличчі з'явився смуток. Вечір був зіпсований. Назад вони поверталися майже мовчки. Тепер Тася навіть не знала, як їй завести ту розмову про свою вагітність. Але це треба було зробити. Тепер Тася навіть не уявляла Ігорової реакції на свою новину. Вона була налякана, але розуміла, що мовчати не має сенсу.

Вночі, коли Тася вже майже спала, Ігор почав її ворушити. Тася прокинулася та подивилася на нього. «Тасю, ти дуже хочеш спати?» — якось невпевнено запитав чоловік. «Не дуже», — промовила дівчина. Вона почала ластитися до нього, як той любив. «А раптом це наш останній раз?» — промайнуло в її голові. Вони почали цілуватися й Тася була з Ігорем знов сама не своя, немов повірила в свої думки. Все було так, немов в останнє. Ігор сам собі не вірив. Ніч пройшла дуже бурхливо. Коли прокинулася, то вже Ігор готував їй сніданок. Він зайшов у кімнату із тацею в руках. На ній були кава та чай, а ще скибочки сиру та шматки в'яленої свинини. «Отакий в мене ранок!» — посміхнулася Таїсія. «Тася ти тепер сама не своя!» — промовив чоловік на поставив тацю на ліжко. Й добре, що поставив, бо відповідь Таїсії його налякала. Була б таця в долонях, впала би. Вона взяла у руки гарячий чай, відпила трошки та відповіла: «Ти помітив. Ігорю, це все через мою вагітність». Ігор остовпів. Він все ж присів на ліжко, але снідали вони мовчки. «Як це сталося?» — запитав Ігор та перший порушив їхню тишу. «Я думаю, що, коли ми були на яхті в Малазі», — відповіла Тася. «А може це не моя дитина? Хто там був до мене?» — покосився на неї чоловік. «Ігорю, по строкам вона твоя дитина. Твоя та тільки твоя», — заперечила Тася. «Я перевірялася після них усіх», — додала вона знов. «Що ти накоїла!» — казав Ігор. Він вже помітно нервував. Тася напружилася, бо пам'ятала його дуже лютого на яхті. «Ти все мені зіпсувала. Як ти не розумієш?» — злився Ігор. Тася мовчала. Ігор вдягнувся дуже швидко та вийшов з кімнати. Тася залишилася сидіти на ліжку. Почула, як він відчинив двері та вийшов з будинку. «Пішов. Куди він пішов?» — подумала вона.

Ігор злий блукав вулицею. Довгі та вузькі вулиці розлючували його ще більше. Зайшов у маленький ресторанчик та замовив віскі. Думки не давали йому спокій, навіть вже після третьої чарки. «Як вона могла зі мною так вчинити? В мене вже все виходило. Через того дурня Палкіна я зміг дібратися вже навіть до нього. А тут така халепа! Її вагітність. А я навіть не спитав строк. Скільки ж тут пройшло часу? Приблизно два місяці. Це не багато. Але, якщо це робити завтра, або на протязі цього місяця, або наступного. Але ж я поки не все підготував. Ні. Час затягується й вагітність не зупинити. Клята вагітність!» — він сидів та міркував. Потім зі злістю стукнув кулаком об стіл. Люди навколо почали на нього косо дивитися. Ігор вийшов з ресторану, подивився на годинник — вечір. Ігор повернувся до будинку.

Тася весь цей час, поки Ігоря не була відчувала себе не живою не мертвою. Вона склала ліжко. Пішла у душ. Все робила якось повільно, мов нежива. Пішла на кухню щось приготувала. Сіла на кухні за стіл та заплакала. «Боже, що я накоїла? Боже, я так до тебе давно не зверталася. Це кара? Ну скажи мені, будь ласка, це так ти мене караєш? Що мені робити? Дай мені відповідь. Дай мені сил все перенести, Боже, мій Боже!» — промовляла вона собі таку молитву та плакала. «Ігор може примусити зробити мене аборт!» — раптом подумала вона та злякалася. «Боже, я не хочу аборт. Ти слухаєш мене, Боже святий? Я не хочу вбивати цю дитину, ти чуєш мене, Господи?» — вона знов молилася та билася лобом об стіл. До неї повернувся той жах, що тримав її ще в Лебедині, а потім у лікарні. Її знов почала турбувати її доля. «Знов ця невизначеність! Що тепер зі мною буде?» — запитувала вона сама в себе. «Ігор утримував мене. Через нього в мене знайшлась робота. А раптом Богданов викине мене зі свого фонду. Бо це ж й Ігоря фонд. Вижене мене, як приблуду. Що мені робити?» — страшні думки заполонили мозок. Таїсія не знаходила собі міста. Металася по дому, як впечена. Невідоме лякало її.

Почула, як стукнули двері. Це повернувся Ігор. Тася підійшла до мийки та почала вмиватися. «Не требо, щоб він бачив мене заплаканою», — подумала вона. Обтерла обличчя рушником для кухні. Ігор знайшов її у кухні. «Нам треба серйозно поговорити!» — сказав він та пішов у кімнату. Тася зайшла за ним у кімнату та побачила, що Ігор сидить у кріслі. Вона стала перед ним, немов школярка, що провинилася. Він почав її вичитувати, а вона мовчала. Потім промовив, як вирок:

— Ти повинна зробити аборт. Я все вирішив.

— Чому я повинна робити аборт? Ігорю, це ж вбивство, це ж гріх?

— Ти згадала про гріх? А чому ти не згадувала про гріх, коли спала з цим депутатом Шажко, а з Кохановичем. А з Поліщуком, до якого ти так линула?

— Мовчи! Мовчи!

— Ні, я продовжу. Коли ти була зі всіма цими чоловіками, чому тоді ти не згадувала про гріх?

— Згадувала, Ігорю, згадувала. Ти не знаєш, що я відчувала кожного разу, йдучи до кожного з них. Ти мене все одно не зрозумієш. Бо я перш за все тоді думала про тебе. Як вгодити тобі, мій коханий?! Як ти потім будеш мною задоволений, та щасливий, що все іде за твоїм хитромудрим планом. Невже ж я не бачила, як ти потім радієш наступному твоєму компромату. Все було тільки за ради тебе. А ти цього не зрозумів?

— Тільки мене? А як же всі шубки, автівки, квартирки, будиночки?

— Не кажи мені це. Не за шубки й не за будиночки. А тільки, щоб ти — моє кохання, був щасливий та задоволений. Бачити твої щасливі очі. Але ти був щасливий тільки, коли тобі на стіл лягав наступний компромат.

— Ти перебільшуєш!

— Перебільшую? Я все вмовляла себе тим, що любов прощає тисячі гріхів. А тепер бачу, що помилялася. Й моя любов до тебе нічого не виправдовує, не виправдовує вона не мою вагітність, ні аборт, на який ти мене так вмовляєш. Бо я живу с чудовиськом. Бо ти, Ігор, ти — чудовисько!

Ігор замовк. Йому нічого було казати. Тоді Тася запропонувала, про що так давно хотіла йому сказати, про що мріяла. «Ігорю, нехай я народжу цю дитину, або хай це буде, ще до великих строків вагітності? Невже не можна знайти вихід?» — проказала вона з надією, що він погодиться із нею. Ігор підняв на неї очі та відповів: «Вихід — це аборт. Як ти не розумієш? Я ще не все продумав. Ніхто не знає скільки часу в мене займе підібратися до нього, придумати сценарій цього знайомства. А якщо все це буде, коли ти будеш з величезним животом? А згаємо час, чекаючи народження дитини, і все гра програна. Ситуація вже буде не актуальна. Вибори пройдуть. Ти дуже невчасно завагітніла». «Невже нічого не можна зробити, щоб залишити дитину?» — знов запитала Тася. «Ти ще не така стара. Тобі ж не сорок. Потім народиш», — відповів холодно чоловік. «Ігорю?!» — скрикнула Таїсія та продовжила, наполягаючи на своєму:

– Ігорю, як ти можеш так казати? Це ж і твоя дитина. Невже ти сумніваєшся? Тільки ти був зі мною, як мій чоловік та не дбав про захист.

— Ти ж пила пігулки.

— Пила. Але це дев'яносто відсотків захисту. А ще існує десять. Це теж дуже багато.

— Та вже ж розумію, що багато.

– І для мене ця дитина тільки моя. Я вже її люблю і хочу, щоб вона жила.

— От знов ти за своє!

Таїсія заплакала. Сіла на підлогу та так гучно розридалася й довго не могла заспокоїтися. Чоловік не витримав та вийшов з кімнати. Він весь аж кипів із середини. Після такої роботи все покинути через якусь там вагітність. Крок за кроком він підбирався до цієї людини. Навіть свої минулі поразки він спромігся перетворити на перемогу та знайшов спосіб, як підбереться до свого ворога. А тут така несподіванка. Він корив Таїсію, він корив себе за свою ж необережність. Він повернувся до кімнати, де ще плакала дівчина та промовив: «Я все вирішив. Ти робиш аборт». Тася ще й дужче зайшлася слізьми. А Ігор продовжив: «Богданов знов зараз у Києві. Він подбає про лікаря. Завтра же вилітаєш до Києва. А потім подивимося. Якщо тобі так потрібна дитина, значить потім буде в тебе дитина. Але потім, коли ти все зробиш правильно». «Я не хочу до Києва. Я не хочу вбивати цю дитину. Вона вже є, моя та твоя», — ледь пролепетала Тася. «Тася, це не обговорюється. Це мій наказ!» — суворо промовив Ігор та знов вийшов з кімнати. Від нервового стану та від плачу в Тасі сильно заболіла голова. Вона вийшла на кухню, почала шукати знеболювальне. Випила та пішла прилягти. Лягла та знесилена заснула.

А Ігор пішов телефонувати другові. По телефону він коротко розповів в якій пригоді опинився, та попросив завтра зустріти Тасю в Аеропорту та домовитися, як найшвидше з лікарем у платній лікарні.

Серед ночі Тася, раптом, прокинулася від жахливого сну. Вона поворушила головою та відчула, що вона досі болить. Потім подивилася на пальці на руках. Пальці теж пекли вогнем. Тася стиснула їх у кулаки. «Боляче», — тихо промовила до себе. Біль у пальцях нагадав їй її першу роботу, коли вона працювала у лабораторії та мила лабораторний посуд. «Я вже давно там не працюю. Пальці, що вам треба?». — подумалося їй. Потім Тася згадала свій сон. «Жахи не пускають мене. Яке в мене велике відчуття провини. Навіть у вісні мене сварить Ігор», — подумала вона. Їй наснилося, що на неї кричав Ігор. Потім наснився брат, який сварив її через житло, через брак кошт. У вісні вона намагалася сказати, що вже має житло. А той відповів, що жити вона в ньому не буде. «Ти знов прийдеш на мою шию!» — кричав брат їй у вісні. Таїсія встала з ліжка, подивилася, що Ігоря поруч немає та пішла у кухню на пошуки знеболювального. На кухні вона зігріла трохи води та розчинила в них порошок від болі у суглобах. Випила. Пішла назад. Лягла у ліжко та знов заснула.

Тасі знов наснилася мама, що кликала її до дому. У вісні вона стояла біля воріт їхнього дому та кликала її з вулиці. Казала, що та вже загулялася, та треба робити уроки. Мама була якась незвична молода та красива. Такою Тася її, навіть, не пам'ятала. Тася знов прокинулася та зрозуміла, що знайшла вихід. Вона вб'є не дитину, вона вб'є себе. Колись, коли вона ще читала Біблію на пам'ять їй сплинули її рядки з листа апостола Павла до Римлян: «Бо заплата за гріх — смерть…». І вона раптом подумала: «А може своєю смертю я заплачу за всі свої гріхи — за ненароджену мою дитину, за стосунки з Ігорем та за все інше, що робила проти божих заповідей?». Вона вирішила, що вийде з аеропорту так, щоб Олександр її не помітив та поїде до найближчого мосту, неважливо якого. А там вже й Дніпро. Подумала ще трохи та вже заспокоєна заснула.

Коли Ігор замовив квіток на літак, то вона погодилася та поїхала до Мадриду спокійна, вже не чинила істерик. Ігор не вірив своїм очам. Знав би він тоді, що вона задумала. Покірно приїхала із ним в аеропорт, покірно сіла в літак. Літак підняв її в небо, а вона була сама не своя, бо в серці вже прийняла рішення. Чоловік спокійно покинув будівлю аеропорту, знаючи, що вона вже летить у Київ. Там її повинен був зустріти Олександр. А от, що він її вже не зустріне цього Ігор не знав.