Ковалі щастя, або новорічний детектив

ПЕРЕВЕРТНІ

Чаклун Зландій і його прислужник Посіпака блукали по лісах, прислухаючись до кожного свисту. Чаклуну весь час доводилося чекати прислужника.

— Ну що ти повзеш як черепаха?! — роздратовано казав Зландій.

— Еге! Хе-хе! — задихаючись, відказував Посіпака. — Вам добре, ви чаклун, ви собі линете, линете над землею… А я по тій землі ногами біжу… Та й нащо ви мене чекаєте? Нащо я вам здався?

— Бо разом треба! Разом! — гримнув Зландій.

— То ви самі боїтеся?

— Перестань! Бо я тобі! Бо я тебе… — несамовито закричав Зландій. — Одна справа переляк, інша — тактика. Ти підеш перший, а я за тобою.

— Ага! Щоб мене вбили, а ви втечете…

— Ну досить, досить! Розбалакався! — гримнув Зландій. — Треба негайно перевтілюватися, щоб нас не впізнали.

— А в кого будемо перевтілюватися?

— Я — у Діда Мороза, ти — у Снігуроньку. Ковалі саме чекали на Діда Мороза.

Посіпака зайшов за кущ і вийшов звідти вже у подобі Снігуроньки. А чаклун вів далі:

Зландій зайшов за кущ і повернувся звідти Дідом Морозом.

Здаля почувся свист. На нього й попрямували Зландій з Посіпакою.

А з-за товстелезного дуба за ними стежив казковий детектив Бровко Барбосович.

— Та-ак! — почухав він себе лапою за вухом. — Заарештовувати їх ще рано. Хай приведуть мене до Ковалів Щастя. А там буду ловити їх на гарячому! Слідство триває!

І Бровко Барбосович продовжив переслідування.

А тим часом Баба Свистуха пританцьовувала перед кліткою з Ковалями Щастя і весело співала:

Затим вона пронизливо свиснула, і в клітці перед братами з’явився стіл із смачними наїдками та напоями.

— Їжте, пийте і гуляйте. Тільки куйте мені оті щастинки-золотинки. І я для вас нічого не пошкодую! Житимете в мене, як у раю! Все матимете! — говорила Баба Свистуха.

— Нічого нам не треба! Звільніть нас! — відповіли брати.

— От уперті! Звільнити я вас не можу! Та й нащо вам свобода, як ви все матимете?

— У неволі кувати не будемо! — категорично сказали брати. — Щастя у неволі не кується!

— Ото непоступливі! — вигукнула Баба Свистуха. — Як ви так, то і я…

Баба свиснула, і стіл із наїдками та напоями зник.

— Нікуди не дінетеся! — мовила Баба Свистуха. — Голод і спрага примусять вас підкоритися. Нічого не дам, поки не почнете кувати.

— А казала, що добра! — похитав головою Майстер Тік.

— І ми повірили! У добру відьму повірили! — зітхнув Майстер Так.

— За добро слід платити. Заробити треба добро, — сказала Баба Свистуха. — Поголодуйте, поголодуйте — тоді побачимо.

І тут раптом…