Кримськи спогади

8

Там, за мiстом, понад шляхом битим,

По гарячiм каменистiм полi

Йде дiвча татарськее вродливе,

Молоденьке, ще гуля по волi.

На чорнявiй смiливiй голiвцi

Червонй шапочка маленька,

Вид смуглявий ледве прикриває

Шовком шитая чадра бiленька.

То закриє личко, то вiдкриє, -

А очицi, наче блискавицi,

Так i грають з-попiд брiвок темних!

Що за погляд в цеї чарiвницi!

Moв зачарований, стоїть Бахчисарай.

Шле мiсяць з неба променi злотистi,

Блищать, мов срiбнi, 6iлi стiни в мiстi,

Сиить цiле мiсто, мов заклятий край.

Скрiзь мiнарети й дерева срiблисті

Мов стережуть сей тихий сонний рай;

У темрявi та в винограднiм листi

Таємно плеще тихий водограй.

Повiтря дише чарiвним спокоєм,

Над сонним мiстом легкокрилим роєм

Витають краснi мрiї, давнi сни.

I верховiттям тонкії тополi

Кивають стиха, шепотять поволi,

Про давнi часи згадують вони…