Кримськи спогади

12

Смутна оселя!.. В веселiй країнi,

В горах зелених, в розкiшнiй долинi

Мiсця веселого ти не знайшов,

Смутний спiвець! умирать в самотинi

В смутну оселю прийшов.

Звiдси не видно нi моря ясного,

Гомону з мiста не чутно гучного,

З бору соснового шум тут iде,

Гори лунають од вiтру буйного,

Часом де дзвiн загуде…

Стали в саду кипариси стiною

Оберiгати в оселi cпожою,

Лаври - неначе зсушила журба,

Тихо, журливо кива головою,

Вiттям плакуча верба.

Все тут журливе кругом сеї хати,-

Та найсмутнiшi отії кiмнати,

Де безталанний поет умирав:

Все тут забрали, що можна забрати, -

Смутку ж нiхто не забрав.

Вiкна тьмянії, мов очi слабого,

В хатi порожнiй самотньо, убого,

Висить свiчадо на голiй стiнi,

Mлою повите, - дивитись на ньогo

Сумно здавалось менi…

Тута останнi “о г н i д о г ор i л и”,

Тута останнi “к в i т к и о б л е т i л и”,

Тiльки зосталася муза одна,

Що не лишила спiвця до могили,

Тута витає сумна.

Тiло поета в далекiй чужинi, -

Там, у тiй самiй холоднiй країнi,

Серце на смерть отруїли його!

Смутная муза лiта в самотинi,

Кличе поета свого.