Скорочена та перероблена стаття, прочитана на особливе запрошення Королівського медичного товариства, відділ психіатрії, у Лондоні 15 червня 1954 року. (Тут і далі прим. авт., якщо не зазначено інше.)
Слід, однак, пам’ятати, що в логотерапії поняття «духовний» не має релігійної конотації, але стосується людини.
Психічний стан, зумовлений незадоволеними інстинктами, недосягнутою метою тощо. (Прим. перекл.)
З грецької νοῦς (ноос) – дух, розум, інтелект. (Прим. перекл.)
Після мене – хоч атомна бомба (фр). (Прим. перекл.)
Дослівно з латини – «до нудоти» або «до відрази» – аргумент, який дуже часто повторюють. (Прим. перекл.)
Шори – спеціальні пластини, які кріплять біля очей коня і закривають йому огляд із боків, щоб тварина під час руху нічого не злякалась. (Прим. перекл.)
Психоаналіз та індивідуальна психологія зосереджуються на одній стороні життя. Але інтимний зв’язок між свідомістю і відповідальністю виражається за допомогою мови. Наприклад, у французькій та англійській мовах наявні слова зі спільним коренем для вираження понять «свідомість» та «совість», друге з яких є схожим до поняття «відповідальність». Свідомість і відповідальність об’єднуються, щоб сформувати сутність. Разом вони формують цілісність людського буття. Це можна пояснити онтологічно. Почнемо з того, що «бути» завжди означає «бути по-різному». Ми можемо виявити певні аспекти тільки виділяючи їх із масового потоку. Лише тоді, коли один аспект реальності протиставляється іншому, може існувати і перше, і друге. Тобто будь-що реальне вимагає реальності чогось іншого. «Бути» означає «бути відмінним від чогось». Це відношення дуже важливе. Отже, усе відбувається тільки у відношенні до чогось іншого. Відмінності в станах буття можуть бути одночасними або послідовними. Свідомість передбачає одночасність суб’єкта та об’єкта – «різне буття» в просторовому вимірі. А відповідальність передбачає послідовність різних станів, відділення майбутнього від сучасного – «різне буття» в часовому вимірі. Воля як основа відповідальності прагне перетворити один стан на інший. Ідентичність понять-близнюків «свідомість» – «відповідальність» переходить із цього першого розділення буття у два аспекти – одночасності та послідовності. З двох можливих, базованих на представленій онтології поглядів щодо людини, психоаналіз та індивідуальна психологія використовують або один, або другий.
Це стосується тільки лікування духовних страждань.
Джерелом і психологізму, і біологізму, і соціологізму є натуралізм. Отже, синтез біологізму та соціологізму спричинив появу колективного біологізму, одним із аспектів якого є расизм.
Латинський вислів, що означає унікальність правової конструкції (акта, закону, статусу тощо), яка, незважаючи на схожість з іншими конструкціями, загалом не має аналогів. (Прим. перекл.)
Утома від життя (лат.). (Прим. перекл.)
На підставі цього (лат.). (Прим. перекл.)
Відносини між (вузьким) тваринним середовищем та (ширшим) світом людини, а також між людським світом і (всеосяжним) суперсвітом можна пояснити на основі явища «золотого перетину» в геометрії.
Час, який минув, є, безумовно, незворотним, але те, що протягом цього часу сталося, є незаперечним і непорушним. Будь-яка філософія, яка звертає увагу на тлінність буття, не обов’язково є песимістичною. Образно кажучи, песиміст нагадує людину, яка зі страхом і смутком спостерігає за своїм настінним календарем, щодня зриваючи з нього листок, від чого календар стає щораз тоншим. З іншого боку, особа, яка сприймає життя саме так, подібна до людини, яка акуратно відриває сторінку з блокнота й записує свої враження, після чого спокійно відкладає її до купки раніше вирваних сторінок. Вона може з гордістю розмірковувати про викладене в цих замітках, про повноту свого життя. Як усвідомлення старіння зашкодить такій особі? Чи є в неї якісь підстави заздрити молодим людям, яких вона зустрічає у своєму житті? Чи повинна вона сумувати за власною молодістю? Чому вона має заздрити молодості? Може, прихованим у майбутньому можливостям? Вона думає: «Ні, дякую. Замість можливостей я вже маю в минулому не тільки виконану роботу і любов, але й пережиті страждання. Це те, чим я найбільше пишаюсь, те, що не надихає на заздрість». Усе, що було добрим і гарним у минулому, у ньому й лишається. З іншого боку, поки життя триває, усі свої помилки ще можна виправити (Шелер, «Wiedergeburt und Reue»). Тож наш світ не схожий на завершений фільм (як, наприклад, теорія відносності зображає процес тривання світу в сукупності чотирьох вимірів), який треба лише відтворити. Фільм цього світу ще знімають. Отже, минуле, на щастя, уже відбулося, тоді як майбутнє, на щастя, ще треба сформувати, тобто воно залежить від людської відповідальності. Що ж таке відповідальність? Відповідальність є тим, із чим ми стикаємося в житті і від чого намагаємося втекти. І справді, у відповідальності є щось бездонне. Що довше ми думаємо про неї, то більше усвідомлюємо її жахливі глибини – доки нас не здолає запаморочення. Як тільки заглибимося в сутність людської відповідальності, нас охоплює нестримне тремтіння: у відповідальності є щось страшне і водночас славетне! Страшним є усвідомлення, що саме в цю мить ми відповідаємо за прийдешнє і що кожне наше рішення вже незмінне, що кожної хвилини ми або щось творимо, або втрачаємо – утрачаємо єдину і неповторну можливість. Кожна мить містить тисячі можливостей, але ми можемо вибрати лише одну з них. Усі інші – приречені на вічне забуття. Але як приємно усвідомити, що майбутнє, наше власне і всього світу, залежить – хоча й незначною мірою – від нашого рішення. Те, що ми робимо в конкретну мить свого життя, стає реальним і вже ніколи не перейде в небуття.
Філософський напрям етики, що трактує фізичне задоволення як найвище благо і запоруку щастя. (Прим. перекл.)
Філософський напрям етики, згідно з яким метою життя є щастя. (Прим. перекл.)
Система засобів наукового чи логічного пізнання. (Прим. перекл.)
До 70 років ХХ століття до категорії ідіотів відносили осіб, рівень інтелекту (IQ) яких становив 30 і менше пунктів. Пізніше поняття «дебіл», «імбецил» та «ідіот» замінено на «легку розумову відсталість», «розумову відсталість середньої тяжкості», «значну розумову відсталість» та «глибоку розумову відсталість». (Прим. перекл.)
Тим самим, з огляду на сам факт (лат.). (Прим. перекл.)
Часто постає питання про те, чи для того, щоб скоїти самогубство, слід бути сміливим чи боягузом. На нього не так легко відповісти. Ми повинні зважати на внутрішній конфлікт кожної особи, який зазвичай передує спробі самогубства. Мабуть, самогубець сміливий у смерті, але боягуз у житті.
Можемо погодитися з твердженням, що тільки деякі індивіди є по-справжньому хороші й добрі. Але якщо так, то чи не повинен кожен із нас стати одним із тих виняткових і рідкісних людей?
Печаль над недоліками світу (нім.). (Прим. перекл.)
Конкретний приклад проілюструє поглибленість усвідомлення відповідальності в релігійних людей. Цитуємо з есе Л. Г. Бахмана про композитора Антона Брюкнера: «Його відчуття відповідальності перед Богом зростало до нескінченних пропорцій. Він сказав своєму другові доктору Йозефу Клугеру, канонікові Клостернойбурга: «Вони хочуть, щоб я писав по-іншому. Я міг би, але не маю права. З тисяч Бог у своїй милості вибрав мене і наділив мене талантом, мене посеред усіх людей. Якогось дня мені доведеться звітувати перед Ним. І як же я встою перед нашим Господом, якщо б я слухав інших, а не Його?» Твердження про те, що релігійне ставлення обов’язково робить людину пасивною, малопереконливе. Навпаки, воно може неймовірно активізувати людину. Це стосується передусім тих людей, які вважають себе за Божих союзників на землі. Для такої людини те, що відбувається тут і зараз, є вирішальним. У цьому контексті цікава хасидська притча про мудреця, якого одного разу учні запитали: «Скажи ж нам, коли і як людина може зрозуміти, що Небо пробачило їй її гріх?» Він відповів: «Людина зрозуміє, що Небеса простили її гріх, якщо більше його не повторюватиме». Унікальне досягнення Мойсеєвого монотеїзму можна вбачати в тому, що воно передає людям постійне усвідомлення божественного авторитету. Людина, що вірить у Бога, усвідомлює свою відповідальність за виконання завдання, визначеного Богом. Але нам не слід забувати, що моральні спонуки, які виникають на підставі усвідомлення своєї відповідальності, пов’язані передусім із творчими цінностями. А християнство заклало в підвалини людської моральності усвідомлення того, що ми називаємо цінностями ставлення. Християнське життя, з погляду розіп’ятого Христа, набуває особливого значення через вільний вибір своїх страждань. Тепер протестантизм має закцентувати увагу на понятті благодаті, пов’язавши відчуття відповідальності із цінностями досвіду. З погляду протестантської теології благодаті усе, що з нами стається, є сповненим благодаті дарунком Бога. На нашу думку, є узгоджене співвідношення між трьома категоріями цінностей, з одного боку, і трьома основними відгалуженнями західної релігії – з другого.
Ми говоримо тут, звичайно, лише про той тип релігійного досвіду, де Бог – це особливе поєднання всіх первинних образів особистості, або, іншими словами, перше та останнє «Ти». Для релігійної людини в цьому сенсі усвідомлення Бога означає усвідомлення остаточного «Ти».