Лікарські рослини в лікуванні неврозів

Передмова

Проблема функціональних порушень з боку вищої центральної нервової системи та її вегетативного відділу залишається актуальною і на початку двадцять першого сторіччя. Результати масового епідеміологічного дослідження, проведеного Г.К. Ушаковим, свідчать, що різні форми невротичних порушень і нині зустрічаються досить часто — у 80—90 % обстежених людей. Інтерес до проблеми неврозів визначається значною поширеністю цієї хвороби. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, протягом останніх десяти років число неврозів збільшилось майже у 24 рази.

В анамнезах пацієнтів практично ключовими у розвитку невротичних станів, неврозів зокрема, є психотравми, психотравмуючі фактори (службові, сімейні, інтимні, шкільні, несприятливі соціально-побутові умови життя тощо), які немов океанська хвиля щоденно навалюються на життєву діяльність людини.

Найбільш типовими є астенічні порушення у вигляді фізичної і розумової втоми, зниження пам’яті, уваги, підвищеної дратівливості, нестійкості настрою, іпохондричних проявів, головних болей, порушень сну (утруднене засинання, відсутність глибокого сну) як прояви невротичного стану.

Серед функціональних порушень з боку нервової системи найбільш поширеними серед неврозів є неврастенія, істерія, неврози нав’язливих станів, рухові неврози, заїкання, епілептичні припадки та ін.

Неврози — це функціональні порушення центральної нервової системи, найбільш поширена група нервово-психічних захворювань, до яких належать емоційно-афектно і сомато-вегетативні розлади, що виявляються афективними ознаками страху, тривоги, неспокоєм, депресією, коливаннями настрою, переживаннями, хворобливими проявами.

Неврози виникають під впливом гострих або тривалих психотравмуючих чинників, перенапружень основних нервових процесів: збудження, гальмування та порушення їх рухливості.

Провідним етіологічним фактором неврозів є гостра або хронічна психічна травма — перенапруження подразнювального процесу, викликаного різними важкими переживаннями, прикростями внаслідок мікросоціальних конфліктів, складними життєвими ситуаціями, небезпеками, страхітливими моментами.

У причинах неврозів як психічних захворювань основна роль належить різноманітним психічним впливам, які супроводжуються сильним страхом, підгострими і гострими психотравмуючими ситуаціями (конфлікти в сім’ї, школі, розлучення батьків, дефіцит позитивних емоцій, кохання, ласки, заохочень тощо).

Поряд з гострими конфліктами, причиною виникнення неврозів нерідко є тривалі переживання, які травмують психіку людей, що приводить нервові клітини головного мозку до стану позамежного гальмування.

До внутрішніх факторів належать деякі особливості особистості, пов’язані з психічним інфантилізмом, комплексом негативної і емоційної нестабільності, незрілістю механізмів вегетативної регуляції, що розпочинається ще з юнацьких років.

Психотравмуючі чинники залежать від внутрішніх і зовнішніх умов, які мають відповідне значення як психотравмуючі переживання, пов’язані з хворобою або смертю близької людини, нещасні випадки, важливі події в оточенні близьких, випадки серйозних невдач в особистому житті.

Поряд зі складним, багатогранним механізмом виникнення і розвитку неврозів, провідним, основним є психотравмуючий вплив; відбувається психологічний «вибух», який веде до «зриву» вищої нервової діяльності за наявності слабкого психофізіологічного захисту. При неврозах спостерігається багаторівневий характер патодинамічних змін функціонального стану, у яких беруть участь як кора головного мозку, так і механізми підкоркових відділів, в тому числі лімбікоретикулярного комплексу та гіпоталамусу. При цьому у хворих неврозами відбуваються також значні біохімічні порушення в системі гіпоталамус-гіпофіз-кора наднирників.

Неврози не завжди виникають безпосередньо після дії психотравмуючого фактора, вони можуть розвинутись і через певний період часу після його впливу. Крім самостійних неврозів бувають неврозоподібні стани при різних соматичних захворюваннях: гіпертонічній хворобі, захворюваннях залоз внутрішньої секреції, органічних захворюваннях нервової системи, травм голови тощо.

Неврастенія є одним із синдромів сукупності ознак подразливої слабкості нервових процесів, який зумовлений перенапруженням нервової системи у зв’язку з непосильним перевантаженням, непомірними вимогами, новими враженнями. Неврастенія — це нервове виснаження, перевтома, що проявляється поєднанням підвищеної дратівливості і слабкості. Вона розвивається частіше в осіб з астенічною конституцією внаслідок перенапруження нервової системи, яке перевищує межі її ви-носливості, що призводить до послаблення внутрішнього гальмування і виснаження нервової системи. Такі люди надто дратівливі, капризні, схильні до аффектних реакцій.

Істерія — це різновид неврозу, в основі якого лежить функціональна слабкість кори головного мозку та другої сигнальної системи. Для неї характерна можливість рухати ногами при повній неможливості ходити або стояти. Інколи спостерігається істеричний параліч в’ялого або спастичного характеру, навіть можлива істерична сліпота (амавроз) з істеричним блефароспазмом. При тривалих і повторних психічних травмах істеричні реакції набувають затяжного характеру і часто рецидивують.

Істерія має найрізноманітніші клінічні прояви, найбільш яскравим з яких є істеричний напад, який починається з відчуття підкочування до горла. Потім у хворого з’являється плач з викриками, що переходять у регіт. Істеричний невроз може симулювати різні органічні захворювання нервової системи. Наприклад, може розвинутись істеричний парез або параліч (моно-, пара— або геміплегії).

Невроз нав’язливих станів, як окремий вид неврозу, може проявлятись нав’язливими образами, страхами (фобіями), рухами, (чиненими проти бажань хворих), сумнівами, спогадами, під час яких хворий часто повторює про себе одну й ту ж фразу або думку, усвідомлюючи одночасно їх безглуздість, нав’язливим бажання вкрасти яку-небудь річ, навіть непотрібну хворому, так звана клептоманія. Бувають нав’язливі страхи смерті, закритих приміщень або відкритих просторів, висоти, самотності, гострих предметів, дрібних звірів.

Неврози нав’язливих рухів спостерігаються у формі тіків, мимовільних рухів в окремих групах м’язів, які нагадують захисну реакцію, скеровану на звільнення від неприємних відчуттів типу миготливих рухів (звільнення від яскравого світла, смітинки в оці, рух головою як від’ємна реакція).

Неврози страху проявляються бурхливо, несамовито: раптово людина з криком зривається з місця, метушиться, не впізнає оточуючих, очі в неї широко розкриті, зіниці розширені, тіло покрите холодним потом. Такі неврози страху найчастіше виникають вночі, спричиняються сновидіннями, які пов’язані з баченим упродовж дня. Неврози страху подібні до шизофренії. Бувають страхи темноти, самотності.

Іпохондричні неврози. Під іпохондрією розуміють хворобливу сконцентрованість уваги на власному здоров’ї зі схильністю приписувати собі захворювання з незначних приводів При цьому легко виникають больові відчуття в тих чи інших частинах тіла.

Заїкання — це невроз як результат судоми м’язів мовного апарату. Заїкання може бути тонічним або клонічним. Найчастіше зустрічається змішана форма — клоніко-тонічна. Такі люди легко збудливі, з нестійкою психікою, дуже вразливі, дратівливі. У багатьох з’являється схильність до афектних реакцій, замкнутість.

Бувають неврози з вегето-соматичними порушеннями із нестійкими змінами з боку шлунково-кишкового апарату, типу неврозу анорек-сії, неврозу звичної блювоти. Інколи спостерігається так званий «нервовий кашель».

Відомі також і астено-гіперадинамічні стани у формі підвищеної втомлюваності з в’ялістю рухової активності — рухи сповільнені, інколи незручні.

Серед сомато-вегетативних порушень з невропатією характерними є судинні порушення, які проявляються швидкими коливаннями судинного тонусу, змінами артеріального тиску, нападами ціанозу. Можуть виникати напади бронхіальної астми, афективно-респіраторні напади, спостерігається утруднене дихання під час засинання, неспокійний сон, інколи ранні пробудження.

В останні роки помітно зросла зацікавленість до пароксизмальних станів, які характеризуються проявами вегетативної симптоматики, що досить часто можуть німувати хвороби вісцеральних органів, в тому числі на фоні функціональних порушень, реакції серцево-судинної діяльності або порушень з боку нервової системи.