Лисовичі: хроніка галицького приходства

ПЕРЕДМОВА

Мене нераз дивувало, що в нашій літературі майже не було творів, які реально зображували б життя галицького сільського приходства, от хочби таких, як «Люборацькі» Свидницького — роман про священичу сім’ю на Східньому Поділлі, чи прекрасна коротка повість із життя волинського духовенства «Під крилами церков» (незнаного автора). А в Галичині були трохи сентиментальні спогади-нариси Богдана Лепкого — або антиклерикальні карикатури типу Мартовичевого «Забобону». Це тим дивніше, що якраз там, у Галичині, сільські священики і їхні сім’ї відограли особливу й вирішальну ролю в культурному й політичному відродженню ХІХ-ХХ віків.

Я хотів би, щоб моя скромна «хроніка» хоч невеликою мірою виповнила цю прогалину в галицькій і все-українській літературі. Це тим більше, що нині життя й побут колишніх галицьких приходств належать уже до минулого. Целібатна реформа 1920-30 років, далі війна й совєтська окупація і врешті — насильна ліквідація всієї Української Католицької Церкви 1946 року довели до того, що тепер про життя галицьких священичих родин залишилися лиш давні спомини — і спомини ці чим раз більше поринають у темряву, в міру того, як свідки минулого старіються й відходять.

Марсель Пруст назвав колись свій славетний роман «Шукання пропащого часу» («A la recherche du temps perdu»). Коли можна порівняти мале з великим, то власне таким «шуканням» є й мій твір і пропащий час у нім, це не лиш загублена молодість автора, а й безповоротно минула доба колишніх галицьких приходств.

Було б невіджалуваною втратою, якби пам’ять про людей, які жили в тих давніх провідних центрах галицького села, живих, гарних людей з усіма їх людськими прикметами й хибами, загинула без сліду. Бо хоч село їх пережило великий перелом у 1930-их і 1940-их роках нашого віку, хоч воно дало перший в Европі приклад «Господарського чуда» — кооперативного відродження в середині світової Депресії, хоч згодом воно дало також приклад першої в світі суцільної (не лиш міщанської) національної революції, то заслуга тут була в здоровості консервативного, вбогого, неймовірно видержливого середовища, де ті явища створилися — села з його традиційним проводом — галицьким приходством.

О. Михайлів

Нью-Йорк, у черені 1980 р.