Листи до себе

До читача

Задуму написати книжку про своє дитинство, вік зростання у мене не було.

Лише на зламі 80‑х років минулого століття все частіше поставала думка — залишити своїм дітям, онукам згадку про себе, про своїх батьків. Поступово почав робити записи «до шухляди».

В процесі роботи з’ясувалось, що не знаю майже нічого про свій рід, його генезу. Почав шукати, розпитувати, звертатись до архівів і … вжахнувся.

Революція в Росії, братовбивча громадянська війна «пожирали» людей лише тому, що «мудрі вожді» хотіли цим людям створити «краще життя».

А далі більше: продрозкладка несла голод, колективізація — голодомор, класова боротьба — знищення класу, жорстока боротьба між одно партійцями за владу — політичні репресії, і все заради того, щоб «жить стало лучше, жить стало веселей».

В гонитві до «щасливого майбутнього» в мирний час (!) загинуло стільки людей, що й досі не можемо порахувати — скільки ж?!

Потроху з тієї гаспидської круговерті почали відшуковуватись долі (не всіх) моїх кревних: хто голодом заморений, хто розстріляний, хто «Гулагами» заморожений, тортурами замучений, «щасливі» — на війні убиті.

Шановний читачу! «Листи до себе» (книга перша) пролежали в шухляді понад два десятки літ. Лише згодом, потрапивши до близького мені подружжя Єршінів, «побачили» світ. Заздалегідь прошу вибачення за композиційну недосконалість, огріхи літературного та стилістичного плану, бо то ж робота не професіонала…

І головне. Всі події, обставини, випадки, факти, про які йдеться «В листах…» не є (на жаль) винятковими, як не є винятковою особа автора. Такими в нашому містечку були десятки, в окрузі — сотні, на Поділлі — тисячі, в країні — мільйони. Кожен з них жив, зростає, бачив світ, сприймав і навколишнє по-своєму. Я лише один з них.

Буду вдячний, якщо вважатимете за потрібне виказати свою думку.

04060, Київ, вул. Ольжича, 9а, кв.25 Борис Іванович Кульчицький