Лялечка і Мацько

Розділ третій,

Лялечка крізь сон почув, як його поцілувала мама, але не міг розплющити очей. Тільки згодом, коли прокинувся, згадав, що мама поїхала з дядею Володею відпочивати на море. Проте не заплакав, а встав і пішов у піжамці просто надвір. Не треба було спускатися з четвертого поверху, щоб потрапити на вулицю, коли заманеться. Це дуже сподобалось хлопцеві. Він зупинився перед великим кущем з блідо-рожевими квітами, спробував відламати одну гілочку, але та гнулась і ніяк не хотіла піддаватись. Коли Лялечка нарешті впорався з нею, то квітки пом’ялись і зовсім не пахли.

Лялечка наступив на край бляшанки з водою і замочив ногу. І тут почулося тихе, але настирливе дзижчання. Щось кружляло навколо хлопцевої голови, наближаючись до вуха. Або муха, або бджола. Він не став придивлятись і втік до хати.

У кухні сичала плита, заставлена каструлями, а біля столу сидів дідо і снідав. Бабці не було. Лялечка бачив тільки дідову спину. Він хвильку постояв на порозі, а тоді тихенько вийшов.

Діда він побоювався. Той любив удень поспати, і щоб довкола було тихо. Лялечці, коли він приїжджав сюди з мамою, не раз перепадало від діда.

Хлопчик сів на порозі і став чекати. Довго, ясна річ, він не витримав. Згадав, що міг би зараз бавитися у садку з усіма дітьми, і розплакався. Може, бабця теж поїхала на море? Залишила його самого з дідом.

Та тут надійшла звідкись бабця, і малий, все ще схлипуючи, обняв її за шию.

- Дурненький мій, чого ти плачеш? — гладила його бабця. — Ти вже великий хлопчик. П’ять рочків маєш. Ходи, я дам тобі машину. А я тим часом приготую тобі сніданок.

- Лялечка неохоче взяв іграшковий автомобіль і раз проїхав з ним подвір’ям. Згодом повернув назад. На третій раз йому це набридло. Він підняв голову й угледів перед собою діда. Той посміхався:

- Молодець, Олежку, молодець! Ану, давай ще раз…

Лялечка слухняно проїхав машиною подвір’ям, оминаючи камінці й тріски, і коли хвацько загальмував біля сходів, то уже не побачив дідових ніг. І сам дідо кудись зник.

Коли він снідав, до хати зайшла сусідка.

- Фе, такий великий, атак пізно встав! У мене є такий самий хлопець, як ти, вдома. Хочеш з ним бавитися?

Лялечка подумав і спитав тихенько:

- А він що, хворий, і не пішов до садку?

- Боже, борони! Пек на пек! Здоровий, як огірочок. Цілу миску борщу спер одним махом…

- А-а, то в нього мама поїхала на море!

Сусідка закліпала очима:

- Ви щось розумієте, що він каже?

- Він вам наговорить! — махнула рукою бабця. — У місті ходив до садку, то думає, що в селі так само.

- А я думаю, чого він у вас такий бліденький. А то садок…Ну, як, підеш, Олежку, до нас бавитися?

- Піду. А у вас є собачка?

- Пес? Аякже! Але ти не бійся, він припнутий…

- Та я не боюсь. У нас в садку цілих п’ять собак живе і аж десять котів!

- Господи! — перехрестилась сусідка. — Бідні ж ваші голівоньки!

І посміхнулась до бабці. Хлопчик взяв її за руку, і вони пішли до хвіртки.

- А знаєте, що у нас в садку є? Такий великий-великий трактор. Я одного разу як сів на нього, як поїхав, як розігнався, а потім — бах! — і наїхав на паркан!

- Йой, що ти кажеш?! — перелякалась жінка. — Тебе ж могло скалічити!

- Ні! — хитнув Лялечка головою. — Я як розверну-увся!

На подвір’ї Лялечка побачив двох хлопчиків, котрі бавились у футбол. Один, вищий за Лялечку, він одразу йому сподобався, стояв на воротях, за які правили два камінці. Другий, менший, весь час витирав рукавом зашмарканого носа. Хлопці по черзі били по облізлому брудному м’ячеві.

- Бабо! — зраділо повідомив вищий. — Я забив уже вісім голів!

Побачивши Лялечку, він замовк і став прискіпливо розглядати чужинця.

- Ото маєте, хлопці, Олежка. Бавтеся з ним, і щоб мені не бились…

- Та-ра-ба-ра! — викривився услід бабі вищий й додав: — Краба-раба-жаба!

Лялечка несміливо наблизився до нього і сказав:

- Моя мама поїхала на море. А ви що, не ходите в садок?

- Мо-мо-море! — засміявся хлопець. — А мій тато возить людей в авто-авто-бусі!

Він підбіг до м’яча і щосили його копнув. М’яч вдарився об стіну, аж посипалась штукатурка.

- Тікаймо! — крикнув менший і перший кинувся за хату.

- Бачиш? — гордо сказав вищий. — Отож-то!

Він швиденько видерся на яблуню, виліз на сам вершечок і спустився донизу.

- На, бери!

Лялечка взяв маленьке зелене яблучко, надкусив. Яблуко було страшенно кисле, але він не насмілився виплюнути шматочок.

- А в мене є машина! Кузов жовтий, а на ньому червона ракета. Отак натиснеш — і стріляє.

У меншого захоплено спалахнули очі.

- Принеси! — сказав вищий.

- Бабцю, дай мені мою машину! — прибіг захеканий лялечка додому.

Бабця саме прала.

- Бався тут, а то хлопці поламають. Мама грошей не має, аби тобі кожного дня купувати машину.

- Дай! — тупнув ногою Лялечка, і очі в нього налились слізьми.

- Он ти який! Не встиг приїхати, а вже командуєш! — строго сказала бабця і облишила прання. — Чекай, я мамі напишу!

- Та-ра-ба-ра-ба-ра! — викривився Лялечка і хотів утекти, але йому конче треба було показати машину хлопцям.

Він зітхнув і сів. Бабця мовчала. Лялечка ще трохи посидів і, нарешті, не витерпів:

- Ба, дай…Хлопці не схочуть зі мною бавитися.

- А будеш мені викривлятися?

- Не буду!

- То бери, — змилувалась бабця. Вона мала повно роботи, і онук хіба їй заважав.

Лялечка радо схопив машину і побіг. Хлопцям машина дуже сподобалась, і вони взялись її ремонтувати, бо одне колесо весь час спадало й машина гальмувала не там, де треба.

Старшого звали Славком, меншого — Михаськом. Якби Лялечку не забрали на обід, то вони, напевно б, відремонтували машину. А так він поніс колесо в руках.

- А що я тобі казала! — вичитувала бабця.

Лялечка сердито мовчав. Він знав, що його після обіду покладуть спати.

- А Славко з Михаськом теж підуть спати? — понуро спитав він.

- Аякже! — запевнила його бабця. — Поспите і знову підете бавитися.

- А ти розкажеш мені казку?

- Розкажу.

- Яку?

- Про фарбованого лиса. Чув таку?

- Ні, — відказав хлопець. — А я знаю про фарбованого, фарбованого… вовка! Але тобі не розкажу! Краба-раба-жаба!