- Бабо, бабо! Лис! Я лиса бачив! — влетів Лялечка до хати і ледь не впав, перечепившись об поріг. — Бабо, лис, я бачив!
Бабця саме чистила картоплю і від несподіванки впустила ножа:
- Який лис?
- Дуже гарний! Такий гарний, такий!… — Лялечка аж захлинався. — Бабо, ходімо. Може, він ще в малині!
Бабця підхопилась і пішла за онуком надвір.
- Де ж твій лис?
- Там!
Лялечка прикипів очима до кущів. Йому здалося, що там знову зашаруділо.
Дід теж виглянув:
- Що за лис?
- Діду! — залебедів Лялечка. — Злови мені того лиса! Діду!
- А, це той лис, що курей краде! — здогадався дід.
- Ой-йо-йой! — зойкнула бабця і побігла до стайні.
- Та він не курей крав, діду! — тупнув ногою Лялечка. — Він фарбу вкрав!
- Що ти мелеш? Яку фарбу?
- Взяв у зуби відерце і поніс. Він, певно, хотів перефарбуватись. Ой, діду!
Дід спересердя плюнув:
- Вигадуєш, сам не знаєш що!
Надійшла захекана бабця:
- Слава богу, не встиг вкрасти ні одної! Скільки тобі казала, пса завести!
- Бабо, не треба пса! То фарбований лис!
- Господи! — перелякалась бабця і притулила руку до чола онука. — Та в тебе, дитино, гарячка!
Лялечка вирвався:
- Бабо, він вкрав фарбу, щоб перемалюватись!
Дід стис кулаки і грізно мовив:
- Ану признайся, що ти розлив фарбу і сховав, щоб дідо не видів!
- Неправда! То лис!
- Не муч дитину! Малий заслаб, — розгнівалась бабця. — Ходи, Олежку, до хати! Той лис більше не прийде. Дідо купить рушницю і його вб’є!
- Не треба вбивати! — заголосив хлопчик. — Хай приходить! Бабо, скажи, щоб дідо не купував рушниці!
- Добре, добре… На другий раз не кричи, а тихенько поклич діда і він його зловить. Ходімо, я тобі чаю гарячого дам.
Бабця взяла Лялечку на руки й понесла до хати.
- Бабо, а Славко казав, що він лиса припильнує і вб’є з рогатки1 То, певно, не той лис. Мій лис хіба фарбу вкрав. Він хоче царем усіх звірів стати.
- Забиваєш дитині голову байками! — бурчав дід, йдучи позаду.
- А ти би спав менше і дитину пильнував!
- Бабо!
- Що, моє золото?
- А як лис перемалюється на зелено, то я його не побачу?
- Побачиш, побачиш… Боже мій, чого ти чекаєш? Клич сусідку, хай вроки зніме. Він тепер цілу ніч спати не буде…
Залишившись сам у темній кімнаті, Лялечка прошепотів:
- Узяв відерце в зуби і поніс.
Він ніяк не міг зрозуміти, навіщо такому гарному лисові малювати себе фарбою для паркану.