Лялечка і Мацько

Розділ сьомий,

Лис став диким і несамовитим. Після стількох днів творчого натхнення він знову відчув той голод, який відчувала кожна істота в лісі.

Мацько ніяк не міг насититись. Кожнісінького вечора навідувався до сільських курочок, і врешті так розперезався, що люди змушені були відв’язувати на ніч своїх псів й одного разу ті добряче полатали лисові боки. Мацько відлежувався у норі, але, якщо раніше він віддавався глибоким філософським роздумам, то тепер у голові його зринали тільки криваві апетитні видіння.

Якось до лиса навіть з’явилась сестричка Мінка, як завжди вишукана і елегантна. Принесла хворому щільника.

- Ми такі раді, такі раді, — щебетала вона, — що ти нарешті почав провадити гідне життя. Приходь до нас у гості. Братику, будь обережний! Прошу тебе… Ми так переживаємо, щоб з тобою щось не трапилося гіршого!

Лисичка грайливо провела пухнастим хвостиком по носі Мацька і побігла додому, навіть не вислухавши рідного брата.

Проте наступного дня лис не впізнав своєї ніжної сестрички. Вона увірвалась до його помешкання, наче фурія, тягнучи за собою чоловіка Маркіяна.

- Яка ганьба! — закричала вона, гнівно блискаючи очима. — Що ти накоїв, негіднику?! Тебе викликають до суду! Подумати тільки, ти з’їв Сороку!

Мацько хотів сказати, що він нізащо у світі не їв би тієї старої брехухи, але Мінка почала вищати, а її виску лис боявся більше, ніж суду.

Маркіян терпляче вичекав, коли дружина врешті замовкне, й офіційним голосом адвоката почав:

- Якщо щиро розкаєшся, тобі пом’якшать вирок…

- Вона мене оббрехала! — випалив лис.

- Так…А докази? Свідки? Зрештою, ти міг звернутися до нашого суду.

- До суду?! — зойкнула Мінка, бо ж її чоловіченько працював у тому суді, й вона чудово знала, що там відбувається, і у скільки обійдеться родині витягти брата-халамидника з неприємної історії.

Та вона швидко оговталась і кволим голоском промовила:

- Вибач, любий…Це все нерви. Я була у Вовка без твого відома. Він люб’язно пояснив мені суть справи. Сорока не винна: вона діяла для загального добра.

- Ну, це не міняє справи, — почухав Маркіян вухо. — Більше того, це її ускладнює. Повір, Мацьку, я щиро тобі співчуваю, але закон є закон.

Приголомшений Мацько мовчав. Сестра знову заголосила:

- Я цього не переживу!

І зомліла. Прийшовши до тями на березі струмка, Мінка розплющила очі й сказала несподівано твердим голосом:

- Якщо я помру від ганьби, можете не приходити на мій похорон!

Мацько чудово знав характер сестри і спокійно чекав, що буде далі. А от Маркіян не на жарт перелякався і забелькотів:

- Не вмирай, любонько! Не покидай нас!

Мінка розплющила очі:

- Якщо ти нічого не придумаєш, я помру зараз же!

- Ради тебе я зроблю все, що завгодно! — ридаючи, видушив з себе Маркіян.

- Обіцяєш?

- Обіцяю!

- Поклянись!

- Клянусь!

- Гаразд, любий. Я тобі вірю. А зараз підемо додому, а то ви мене так облили водою, що я, чого доброго, схоплю запалення легень.

Отож слухайте, що було далі. Наступного дня Мінка прийшла знову, елегантна і самовпевнена.

- Як твоє здоров’ячко? — запитала вона.

- Добре, — відповів пригнічений лис.

- А гарно я вчора зомліла? — засміялась, показавши білі зубки сестричка. — Маркіян усе влаштував. Виявляється, Сорока померла від серцевого нападу. Є свідчення лікаря. Але ти за самовільне влаштування виставки караєшся штрафом у розмірі тридцять курей. Сам розумієш, це скоріше не штраф, а подарунок. Вовк дуже незадоволений. Сорока завжди була в курсі справ…

- Мацько мовчав.

- Чого ти не радієш? Що таке тридцять курей у порівнянні з тим, що тебе могли б вигнати з лісу?

- Ну, й нехай, — буркнув лис.

- Запам’ятай, — лукаво пригрозила лисичка, — ти й переді мною у боргу!

- Добре, — неохоче мовив Мацько. — Мені все одно. Можу намалювати твій портрет.

- Красно дякую, ти мені зробиш більшу приємність, коли взагалі не візьмешся до малювання! Коли б ти мав талант, то міг би прославити родину. До речі, я уже замовила свій портрет маестро Альцесту. У сірих тонах. Це зараз наймодніший колір. Такий шляхетний! І нагадує мені дитинство, коли ми з тобою ще не мали шерсті, а були вкриті сіреньким пухом. Між іншим, я чула, що в тебе є якісь окуляри…

- Я їх згубив, — сухо відповів лис. — Слова сестри зачепили його за живе.

- Шкода… — зітхнула Мінка. — Ну, гаразд, я побігла! Видужаєш, берися за виплачування штрафу.

Ні, лис не загубив своїх окулярів. Він запорпав їх у куряче пір’я. Втім, після того, що трапилось, Мацько не мав бажання в них дивитись.

Охлялий після хвороби лис вирішив прогулятись. У голові ще трохи паморочилось від слабкості. Сумний і пригнічений йшов Мацько лісом, забувши навіть відповісти на привітання Білочки, яка співчутливо дивилась на нього з сосни. Вряди-годи він сідав відпочивати і без цікавості дивився, як у траві снують меткі руді мурахи. Отак він дістався до озерця з темною, аж чорною водою. Озерце було в глибокій улоговині. Навколо росли дерева, але після довгих дощів вода сягала їхніх стовбурів, погрожуючи затопити ліс.

Мацько дійшов до берези, що нависала над озерцем, і аж присів від несподіванки. Біля самої води у височезних чоботях стояв лісник і закидав довгого гнучкого прута — вудку. Час від часу він витягав сріблястих рибин і кидав їх у відерце з водою.

Лис, припавши до землі, не спускав очей з риби. Як йому хотілось їсти! Аж слинка текла. Коли дід знову витяг рибку, лис не втримався і тихенько дзявкнув. Дід обернувся і засміявся:

- А, то ти, волоцюго! Що, вже кури набридли? Рибки закортіло?

Лис хотів утекти, але невидима сила прикувала його очі до відерця з рибою. Він знову дзявкнув і вдарив хвостом по землі.

- Ну й ну! — здивувався дід. — Скільки лісникую, ще-м не видів, щоб старий лис хвостом молотив!

На підтвердження його слів Мацько ще енергійніше пометляв хвостом.

- На, бери вже, коли ти такий гречний!

Дід кинув лисові рибку і той спіймав її на льоту. Так само з’ів другу і третю.

- Досить з тебе!

Лис жалібно заскавчав. Дивився на діда таким поглядом, що тому аж страшно стало.

- Тьху, маро! — дід перехрестився, однак лис не зник. — На ще одну рибу, тільки не дивись такими очима! Бігме, заговорить по-людськи…

Лісник хутенько зібрав пожитки і пошкутильгав геть, бурмочучи щось про себе.