Марсіанська хроніка

ЛЮТИЙ 2002. САРАНА

Ракети палили зелені луги, перетворювали дерева на вугіль, воду на пару, камінь на магму, пісок та кварц на скло, що лежало скрізь, наче розбите дзеркало, відбиваючи картини вторгнення. Ракети звучали, як барабани, що б’ють уночі. Ракети прилітали, мов сарана, кружляючи роями й сідаючи в квіти рожевого диму. А з ракет вибігали люди з молотками в руках, щоб перекувати чужий світ, надати йому звичної для їхніх очей форми, вибити з нього все незнайоме. З рота в них стриміли цвяхи, і вони скидалися на сталевозубих хижаків. Вони раз у раз випльовували цвяхи в мозолясті долоні, споруджуючи каркаси котеджів, квапливо настилали дахи, щоб сховатися від моторошного світла зірок, вішали на вікна зелені фіранки, щоб відгородитися од ночі. А коли теслярі, скінчивши роботу, поспішали далі, приходили жінки з горщиками квітів, ситцем, каструлями і здіймали гармидер, щоб відігнати тишу, яка чатувала за дверима та запнутими вікнами.

За шість місяців на голій планеті з’явився десяток містечок з вулицями, освітленими шиплячими неоновими трубками та жовтими електричними ліхтарями. Загалом близько дев’яноста тисяч людей прибуло на Марс, а ще більше на Землі пакували свої манатки…