Метаморфози, або Золотий осел

Книга десята

1. Що сталося з моїм хазяїном на другий день, поняття не маю. Той самий легіонер, якому здорово-таки попало за його виняткову невитриманість, забрав мене зі стайні - ніхто цьому не заперечував - і повів до своєї казарми (так мені принаймні здавалося). Звідти, після того, як навантажив мене своїми пожитками, він причепурив і оснастив цілком по-військовому і вивів на дорогу. Ніс я сліпучий шолом і щит з іще сліпучішим блиском, а також спис, що звертав на себе загальну увагу довжелезним ратищем. Цю зброю він поклав і прикріпив на видному місці зверху поклажі, відповідно до військового розпорядку, очевидно, не стільки для того, щоб вправлятись у військовому ремеслі, скільки для того, щоб лякати нещасних перехожих. Посувались ми польовою дорогою і після не дуже втомливого походу дійшли до якогось невеликого міста. Зупинились тут не в заїзді, а в будинку одного декуріона. Мене легіонер передав якомусь слузі, а сам поквапом пішов до свого начальника, якому підлягала одна тисяча озброєних воїнів.

2. Кількома днями пізніше, пригадую, скоїлось там небувале, страхітливе лиходійство; щоб і ви могли прочитати про нього, включаю і його в свою книжку. Один домовласник мав сина, чудово вихованого й надзвичайно скромного, який при цих своїх прикметах дуже любив і поважав батька. Кожний хотів би мати такого сина або принаймні хоч трохи схожого на нього. Коли мати цього юнака померла, батько через деякий час знову одружився і від другої жінки мав сина, якому в цей час пішов тринадцятий рік. Мазуха верховодила в сім'ї радше завдяки вроді, аніж з огляду на гарну вдачу. Невідомо, чи штовхнула її на ганебний злочин вроджена безсоромність, чи Доля до цього спонукала, досить того, що не зводила вона очей із пасинка. Отож знай, дорогий читачу, що маєш справу з трагедією, а не казочкою, і через те треба тобі взутись у котурни(1), скинувши звичайні черевики. Але поки любовна пристрасть не спалахнула на повну [173] силу, жінка ця ще сяк-так з нею боролася, мовчки гасячи в собі слабе її полум'я. Коли ж нестямний Амур наповнив серце її шаленим вогнем і розбурхав справжню пожежу, переможена, вона здалася цьому безжалісному богові і, щоб приховати душевну рану, вдала із себе тілесно хвору. Кожному добре відомо, що занедужалим і закоханим властиві ті ж самі хворобливі ознаки: надмірна блідість, погаслий зір, слабість у колінах, неспокійний сон, тяжкі зітхання, які поступово посилюються. Якби не сльози, можна було подумати, що цю жінку мучить пропасниця. О безмежне неуцтво лікарів! Як тут не знати, що означає прискорений пульс, безкровний колір обличчя, тяжкий віддих, неспокійне перевертання з боку на бік? Добрі боги, не треба тут бути досвідченим лікарем, досить трішки вміти розбиратись у любовних справах, щоб здогадатися, в чому річ, коли в когось тіло палає, хоч усередині й немає гарячки.

3. Таким чином, коли мачуха ніяк не може приборкати любовного палу, вона перериває довге мовчання, яке досі зберігала, і каже покликати до себе сина,- як би радо відмовилася вона так його називати, щоб не доводилось їй соромитись цього при згадці про свою ганьбу! Юнак негайно виконує наказ хворої мачухи і, зморщивши чоло, мов старець, входить до її спальні, виявляючи належну слухняність перед дружиною свого батька і матір'ю брата свого. Проте вона, геть знесилена від довгого й томливого мовчання, тепер вагається, немов осіла на мілині непевності, і відкидає всі слова, які щойно здавались їй підходящими для того, щоб завести розмову; відчуває ще не зовсім погаслий сором і не знає, з чого почати розмову, А юнак, який нічого поганого не запідозрював, похнюпивши погляд, сам став розпитувати про причину хвороби, що їй докучає. Тоді вона, скориставшись згубною нагодою, що зосталася наодинці з юнаком, набралась відваги і вся в сльозах, закриваючи лице кінчиком сукні, каже: йому трепетним голосом: - Ти - вся причина і джерело моїх страждань і водночас ліки та єдиний порятунок! Погляд твоїх очей запав глибоко в моє серце і розпалив у моїх жилах бурхливу пожежу. Змилуйся над тією, що гине через тебе! Не зважай на докори совісті, що, може, чиниш нечесно щодо батька: адже саме для нього врятуєш життя жінки, приреченої на смерть! Люблю тебе щиро, бо в твоєму обличчі бачу його риси. Не вагайся! Нікого тут немає, і часу достатньо, щоб ти зробив те, що [174] треба. Бо про що ніхто нічого не знає, того ніби й не було.

4. Несподіване лихо ошелешило юнака. Він попервах жахнувся такого злодіяння, але все-таки вирішив, що не варто озлоблювати мачухи різкою відмовою, краще заспокоїти її обіцянками й обережним зволіканням. Отже, він нібито охоче погоджується, гаряче радить їй прийти до себе, поправити своє здоров'я й сили, поки якийсь виїзд батька не дасть їм змоги безперешкодно насолоджуватись любов'ю. А сам чимскоріш виходить зі спальні, щоб не бачити небезпечної мачухи. Вважаючи, що в такій родинній біді добре було б порадитися в когось більш досвідченого, він іде негайно до свого колишнього вихователя, всіма шанованого старця. Після довгих роздумів вони дійшли висновку, що найкращим виходом із цього становища буде втеча від бурі, яку наслала лиховісна Доля. Але нетерпляча жінка, не спроможна перенести найменшого зволікання, вигадує відразу якийсь привід, з дивовижною спритністю намовляє чоловіка негайно відправитись у найвіддаленіше помістя. Коли настав момент для здійснення її мрій, охоплена пекучою пристастю, вона вимагає, щоб юнак прийшов і наділив її обіцяними розкошами. Але той то під тим, то під іншим приводом уникав неприємної для нього зустрічі. З його відмовок вона ясно зрозуміла, що він і не думав дотримати слова, і з жіночою мінливістю від злочинної любові переходить до далеко небезпечнішої ненависті. Негайно бере в допомогу собі раба-негідника, що його колись одержала в придане, готового на будь-який підлий вчинок, втаємничує його у свій підступний замір. Визнали вони обоє за найкраще звести зі світу нещасного юнака. Отже, негідник, не гаючи часу, мотнувся роздобути сильно діючої отрути, дістав її, вміло влив у вино і так підготував загибель невинного пасинка(2).

5. В той час, як злочинна пара радилась, як непомітно подати отруєне вино, трапилося, що малий хлопчик, рідний син цієї мерзенної жінка, вертався зі школи після закінчення занять. Коли після сніданку захотів чимось запити, знайшов чару з вином, у якій містилась невидима для ока отрута. Не підозрюючи ніякого підступу, він одним ковтком випив вино. Ледве вихилив смертоносний напій, приготовлений для старшого брата, упав на землю без ознак життя. Його вихователь вражений раптовою смертю малого, страшним голосінням кличе матір та всіх [175] домашніх. Коли побачили вони, що дитина помирає від отрути, кожний з присутніх робив різні здогади, хто міг зазіхнути на життя невинного хлопця. Але бридка жінка, рідкісний зразок мачушиних підступів, не зворушена ні жахливою смертю сина, ні докорами сумління з приводу вчиненого злочину, ні нещастям усього дому, ні скорботою чоловіка, ні похоронною жалобою, користається з горя, яке спіткало родину для розправи з пасинком. Вона тут же висилає посланця до чоловіка, який був у дорозі, щоб повідомив про страшний удар. І коли чоловік чимдуж повернувся додому, мерзотниця, сповнена безмежного нахабства, обвинувачує пасинка, мовляв, він отруїв її сина. У цій брехні було зернятко правди в тому розумінні, що хлопчик справді помер через старшого брата, випивши отруєне вино, призначене для того. Вигадала, однак: пасинок тому скоїв цей злочин і погубив молодшого брата, бо вона не погодилась задовольнити його хіті, не дозволила себе зґвалтувати. Мало того, ще й додала, що пасинок погрожував їй мечем на той випадок, якби вона задумала виказати його підлі дії. Нещасний батько, прибитий згубою двох синів, упав у безмежний розпач. Він бачив похорон молодшого сина й усвідомлював, що старшому, грозить неминуча смертна кара за кровозмішання і вбивство. На додачу лицемірне голосіння жінки, яку кохав над усе, заронило в його серці ненависть до власної дитини.

6. Як тільки закінчився сумний обряд і похоронено було тіло його сина, сердешний старець прямо від могили зі сльозами, що не висохли ще на щоках, із сивиною, посипаною попелом, спішно йде на міську площу. Не здогадуючись про обман підлої жінки, він ридає, благає, покірно припадав до колін декуріонів, уперто вимагає засудити на смерть його єдиного живого сина. Він,- каже,- кровозмісник, що осквернив ложе батька, він - убивця власного брата, він - злочинець, що посягав на життя мачухи. Старець викликав у сенаті, а також у народі таке співчуття й обурення, що всі присутні одностайно висловились за те, щоб без судової тяганини, без пред'явлення доказів обвинувачення й хитроумних викрутів захисників тут же каменувати цього суспільного виродка(3).

Тим часом службовці, злякавшись небезпеки, яка загрожує їм самим, якщо обурення призведе до підриву громадського порядку й викличе бунт, з одного боку, стараються переконати декуріонів, а з другого,- вгамувати [176] юрбу. Вони стояли на тому, що суд повинен бути проведений згідно з законом і звичаями предків і вирок винесений обґрунтовано, після вислухання обох сторін. Звернули увагу, що ніхто не може бути покараний без суду, як це буває там, де панує варварська жорстокість і свавілля тиранів, і що не слід давати в мирний час поганого прикладу для майбутніх поколінь.

7. Ця розумна рада зустріла загальне схвалення. Негайно наказано було окличникові скликати сенаторів у курію(4). Коли вони, відповідно до звання, зайняли свої місця, на вимогу окличника першим виступає обвинувач. Опісля викликано обвинуваченого. Відповідно до аттічних законів і судилища бога Марса(5), окличник попереджає захисника й обвинувача, щоб уникали довгих вступів і не зловживали співчуттям суддів. Про весь хід процесу я дізнався з багатьох розмов, які проводили між собою люди. Оскільки я особисто не був на цьому, суді, не можу вам точно передати, якими вловами обвинувач нападав на підсудного, від яких закидів виправдав себе обвинувачений і взагалі, які були промови та обмін думками між сторонами. Постараюсь, однак, вірогідно описати вам те, що мені добре відомо. Як тільки закінчилось слухання двох сторін, суд. вирішив, що правдивість обвинувачень треба підтвердити переконливими доказами і що не годиться опирати такий тяжкий закид тільки на підозру. Вирішено було викликати в першу чергу як головного свідка того раба, який може сказати, як усе відбулося. Цей паскудник, не збентежений ні виглядом сенату у повному складі, ні повагою суду, ні докорами сумління, почав верзти небилиці, видаючи їх. за чистісіньку правду. Почав розповідати, як юнак, обурений відмовою мачухи, щоб відомстити їй за образу, звелів йому умертвити її сина, обіцяючи щедро винагородити за мовчання, а на випадок відмови погрожував смертю. Твердив далі, що юнак передав йому власноручно, приготовлену отруту, але потім забрав назад, бо боявся, щоб він, не виконавши доручення, не зберіг чару як предметний доказ, через те сам подав трунок хлопцеві. На цих, на перший погляд дуже переконливих показаннях цього негідника, який при тому вміло розіграв переляк, завершився розгляд справи.

8. Не було серед декуріонів жодного, хто б доброзичливо ставився до юнака; видно було, що він викритий у злочині і вони будуть голосувати за його страту: зашити [177] в мішок(6). Коли вже сенатори мали, за стародавнім звичаєм, кинути у бронзові урни свої голоси(7), всі однакові, тому що всі без винятку написали те саме, і якби камінчики, до голосування були зібрані, то доля підсудного була б вирішена і нічого не вдалося б змінити, тому що влада над життям засудженого потім переходить до рук ката. Та от один літній сенатор, лікар, людина виняткової чесності, великої поваги в народі, закрив рукою отвір урни, щоб хтось похапцем не кинув свій камінчик, і так промовив до сенаторів:- Я пишаюся тим, що упродовж свого життя користувався вашим довір'ям, і не можу допустити, щоб ви, засудивши невинного юнака, здійснили явне убивство, ні щоб ви, зобов'язані присягою справедливо судити, стали клятвопорушниками під впливом брехливих показань раби. Якщо йдеться про мене самого, то я не можу голосувати несправедливо, всупереч власній совісті, і виявляти зневагу до богів. Отож дізнайтесь від мене, як насправді все було.

9. Не так давно прийшов до мене оцей мерзотник-раб, щоб купити сильнодіючу отруту, готовий за неї заплатити сто повноцінних золотих. Твердив, що ця отрута потрібна для якогось невиліковно хворого, який хоче покласти край нестерпним мукам. Я зразу зметикував, що цей злодюга теревенить без ладу і складу і затіває якийсь підлий злочин. Щоправда, я дав йому напій, але, передбачаючи в майбутньому розслідування у цій справі, не прийняв ніякої плати, а так йому сказав:

- Я не впевнений, чи серед тих золотих, що ти їх мені хочеш дати, немає часом підроблених або невартісних, тому поклади їх у цей гаманець і запечатай своїм перснем, а завтра перевіримо у присутності міняйла.- Він погодився й запечатав гроші. Як тільки його привели сюди, у суд, я негайно послав одного із своїх слуг на коні де себе додому за цими грішми. Тепер вони ось тут. Нехай . він приглянеться й пізнає свою печатку. Справді-бо, як тут можна обвинувачувати брата у виготовленні отрути яку купив цей падлюка?

10. Тоді цього раба-мерзотника пойняв страшний переляк: він весь затрусився, смертельна блідість покрила його рум'яне лице, на тілі виступив холодний піт. Невпевнено переступав він з ноги на ногу, чухав голову то з одного, то з другого боку, крізь зуби бурмотів якісь недоладні слова, так що вже ніхто не сумнівався в його причетності до злочину. Але небавом знову вернулась до нього [178] нахабність, він почав уперто заперечувати все і доводив, що показання лікаря брехливі. Той, бачачи, що зневажається не тільки повага суду, а й привселюдно підривається його власна чесність, тим більше намагався викрити негідника, поки, нарешті, за наказом властей слуги не схопили його за руки й не забрали в нього залізного персня. Порівняння його з печаткою на гаманці зміцнило попередні докази провини. Тепер, згідно з грецьким звичаєм, чекали його колесо й диби, але його незвичайної впертості не зломили. ні побої, ні навіть припікання вогнем(8).

11. Тоді лікар так сказав: - Не допущу, клянуся Геркулесом, не допущу, щоб усупереч справедливості цей юнак без будь-якої вини був покараний, а раб, який глумиться з нашого суду, уник покарання за свій осоружний злочин. Зараз я дам вам безперечний доказ у нинішній справі. Отже, коли цей злочинець хотів у мене за будь-яку ціну купити смертельну отруту, я вважав, що не личить званню лікаря давати будь-кому засіб смерті. Мене-бо навчили, що медицина покликана рятувати людей, а не губити їх. Разом з тим я боявся, що на випадок відмови з мого боку я не припиню йому шляху до злочину, бо він може дістати смертоносний напій у когось іншого або виконати злочинний задум при допомозі якоїсь іншої зброї. Дати то я дав йому ліки, але це було снотворне, мандрагора(9), відома своєю наркотичною дією, яка викликає глибокий сон, цілком схожий на смерть. Нічого дивного, що цей відчайдушний мерзотник, знаючи, що його чекає найсуворіша кара, переніс усі тортури як щось легке. Отже, якщо хлопчик випив напій, виготовлений моїми руками, то він живе, тільки лежить у летаргічному сні і, позбувшись оціпеніння й дурману, вернеться до життя. Якщо ж він замордований, якщо його забрала смерть, то слід вам шукати інших причин його загибелі.

12. Усім ця промова старця здалася дуже переконливою. Не гаючи часу, вони йдуть до гробниці, де спочивало тіло хлопця. Не було жодного сенатора, жодної людини знатного походження, жодного навіть чоловіка з простолюду, хто не пішов би туди з цікавості. Ось і батько власноручно піднімає віко труни - саме в ту хвилину, коли синок, прокинувшись від летаргу, вертався із царства смерті; щасливий батько міцно обійма хлопця і, не . знаходячи слів, гідних такої радості, веде його до народу. Оповитого похоронними пеленами підлітка несуть у суд. Тоді злочини підлого раба і ще підлішої жінки повністю [179] були викриті, правда перемогла. Мачуху засуджено на вічне вигнання, а раба розіп'ято на хресті. Чесний лікар за згодою всіх одержав гроші як плату за рятівне снотворне. Такий кінець мала ця знаменита і зворушлива пригода старого батька, у якого в невеликий проміжок часу, майже в коротку мить, страх зостатися бездітним несподівано перейшов у невимовну радість, бо двоє синів,; живих і здорових, залишилося при ньому.

13. Тим часом бурхливі хвилі долі ось як кидали моєю, особою. Той легіонер, який придбав мене, хоч ніякого продажу й купівлі не було, і став моїм власником, хоч нікому навіть ламаного гроша не заплатив, повинен був; вирушити у Службове відрядження до Рима, щоб за наказом трибуна(10) передати листа всемогутньому імператорові. Через те він продав мене за 11 денаріїв двом якимось братам, що жили по сусідству. Були це раби, які служили в дуже багатого пана. Один із братів випікав хліб і солодке печиво; другий працював кухарем,- мастак тушкувати соковите м'ясиво зі смачними приправами. Жили вони разом, ведучи спільне господарство. А мене використовували для перевезення великої гори посуду, потрібного їхньому хазяїну для різних цілей, бо він частенько подорожував. У такий спосіб я приєднався, так би мовити, як третій співмешканець до цих двох чоловіків. Ніколи я не почував себе так прекрасно, як тепер. Мої хазяї мали звичку щовечора приносити в своє помешкання безліч усіляких решток з розкішних та багатих обідів. Один приносив великі куски свинини, курятини, рибу та іншу різноманітну їжу; другий - хліб, тістечка, млинці, медівнички, печиво та багато інших солодких ласощів. Замкнувши помешкання, брати йшли в лазню, щоб відсвіжитись, а я в цей час донесхочу смакував божественні наїдки, бо не був я настільки тупоумний і не осел у повному розумінні цього слова, щоб жувати жорстке сіно, коли можна, поласувати залишеними найвишуканішими харчами.

14. Довго вдавалися мені ці злодійські штучки, бо попервах я несміливо й досить скромно брав з великого запасу то се, то те, та й хазяїнам у голову не приходило запідозрювати в таких витівках віслюка. Коли ж, однак, я, впевнений, що мене ніхто ніколи не викриє, почав поїдати щонайжирніші кусочки, вибирати й ласувати найсмачнішими солодощами, тоді-то в головах братів зародилася сильна підозра, що тут щось негаразд. Хоч далекі [180] вони були від того, щоб у мені шукати винуватця, все ж намагались будь-що вистежити причетного до щоденних крадіжок.

Дійшло до того, що вони почали обвинувачувати один одного в безсоромному злодійстві, уважніше пильнували і приглядалися, хто ж може їх обкрадати, навіть лічили шматки. Нарешті одному з них увірвався терпець, і він каже до другого: - Хіба це гарно, і справедливо, що ти щодня цупиш найкращі кусні, потай продаєш їх і наживаєш грошву? Мало того, ще й хочеш ділити порівну те, що залишається. Якщо тобі не до вподоби вести спільне господарство, то ми можемо в усьому іншому залишитись братами, а в цьому відношенні роз'єднатись. Мені стало ясно, що від цих безконечних суперечок про пропадання їства може прийти край нашій дружбі.- На це другий відповідає:

- Слово честі, я дивуюсь твоїй нахабності: не досить, що ти кожного дня тягнеш усе, що можеш, а щоб відвернути від себе увагу, ще й першим виступаєш з наріканнями проти мене. Я вже сам стільки часу стримувався з докорами і мовчки терпів, бо не зважувався обвинувачувати свого брата у брудному злодійстві. Дуже добре, що ми сказали один одному те, що нам наболіло. Тепер треба спільно подумати, - як зарадити пропажі, щоб наша тиха ворожнеча не призвела до повного розриву, як це сталося між Етеоклом і Полініком(11).

15. Ось так і подібно до цього брати перемовлялись, потім клятвено запевнили один одного; що ніхто з них не допустить ніякого ошуканства, ніякої кражі, і зійшлись на тому, що треба спільними зусиллями знайти грабіжника, що їм стільки завдав шкоди. Вони не допускали думки, що осел, який один залишається вдома, може тягнутися до такої їжі, або, що в-їхнє помешкання проникають мухи, такі великі, як колись гарпії, які пожирали обід Фінея(12). Проте, як не дивно, найкращі шматки і далі щодня пропадали.

За цей час чудовий стіл з людськими наїдками, якими я кожен день напихався, відбився на моєму зовнішньому вигляді: моє тіло обросло жиром і погладшало, шкура вір соковитого жиру пом'якшала, шерсть набралась благородного лиску. Але ця зовнішня краса стала для мене в причиною великого сорому. Річ у тім, що брати, насторожені надмірною гладкістю моєї спини і помітивши, ще сіно щоденно залишається нез'їденим, звернули на меш [181] пильну увагу. Якось, вдаючи, що йдуть у звичний час до лазні, зачинили, як завжди, за собою двері і крізь якусь маленьку щілинку стали підглядати, як я порядкую коло розставлених усюди страв. Не думаючи вже про свої збитки, зачудовані незвичайним ослиним апетитом, гучно зареготали. Покликали одного, другого, нарешті зібрали цілу юрбу слуг, своїх товаришів, і показують їм нечувану ненажерливість тупої в'ючної тварини. Нестримний регіт охопив усіх і дійшов до вух хазяїна, який, проходив мимо.

16. Здивований, він почав розпитувати, з чого так сміються слуги, і, дізнавшись, у чому річ, сам зазирнув у дірку: втіха його не мала меж, сміявся він так довго, що аж у животі заболіло. Потім, відчинивши двері, зайшов у середину приміщення, щоб приглянутись зблизька до такої чудасії. А я, бачачи, що доля мені нарешті в деякому відношенні усміхається ласкавіше - та й веселі усмішки присутніх підбадьорювали мене - аніскілечки не знітився, навпаки, преспокійно і безтурботно їв собі й далі. Хазяїн, якого таке небувале видовисько добряче забавляло, наказав мене завести, мало того - сам власноручно й завів у їдальню. Там велів накрити мені стіл і подати повні тарілки різноманітних страв, яких ще ніхто не торкнувся. Хоч я добре-таки вже й до того напакувався, все ж, бажаючи догодити хазяїнові і здобути його прихильність, хапкома змітав усе, що мені підсували. Тепер люди почали сушити собі голову над тим, щоб вигадати такі наїдки, які не будуть до вподоби ослу, і подавали їх, щоб перевірити, наскільки я ласкавий і слухняний. Отож подавали мені м'ясо з прянощами, птицю, добре - поперчену, заливну рибу з закордонними соусами, одне слово, всілякі найвибагливіші страви. Весь зал здригався від оглушливого реготу. Нарешті, якийсь жартун вигукнув:

- Дайте-но нашому гостеві що-небудь випити! - Хазяїн підхопив цю пораду: - Жарт не такий-то вже й безглуздий, веселуне! Цілком можливо, що наш столовник не відмовиться вихилити чару вина.- Потім заволав: -Гей, хлопче, помий добре золоту чару, наповни її вином і подай моєму дармоїдові, причому нагадай йому, що я ширший випив за його здоров'я.

Напруження всіх, що були на обіді, дійшло крайніх меж. А я, нітрохи не збентежений, преспокійно і навіть досить визивно, висунувши нижню губу, немов язик, одним [182] духом випорожнив величезну чару. Піднявся страшенний галас. Усі як один пили за моє здоров'я.

17. Кінчилося тим, що хазяїн, переповнений невимовною радістю, покликав рабів, які купили мене, велів виплатити їм учетверо більшу суму від тої, за яку вони мене придбали, і передав мене своєму улюбленому вільновідпущенникові, людині досить заможній, з дорученням доглядати мене якнайдбайливіше.Той ставився до мене досить доброзичливо, кормив відмінно і, щоб здобути ще більшу ласку в свого пана, запопадливо вчив мене різних фокусів. Так, насамперед, він навчив мене лежати за столом, спершись на лікоть, далі боротися, навіть і танцювати з піднятими вверх передніми ногами і, що було найдивовижніше, розуміти слова й відповідати на них порухом голови. Як я чогось бажав, то кивав головою, а як чогось не хотів, то відвертав її. Коли мав спрагу, розглядався за виночерпієм; вимагав вина, підморгував йому то одним, то другим оком. Уся ця наука давалась мені дуже легко, та й якби навіть ніхто й не показував, я міг би запросто виконати Ці дурощі. Але я боявся іншого: якби я без учителя поводився, немов людина, мій порив могли б загально визнати за лиховісну прикмету, зарізати як якесь чудовисько і виродок природи і кинути коршунам у поживу. Блискавично серед людей розійшлася чутка пре мої дивовижні штучки, а мій хазяїн завдяки мені став знаменитістю, про яку всі говорили. На нього показували: - Ось,- казали,- той, у кого кумедний осел: товаришує з ним, сідає за стіл, бореться, танцює, розуміє людську мову й виражає свої почуття знаками.

18. Раніше, ніж продовжити розповідь, у першу чергу хочеться повідомити вам хоч тепер те, що слід було мені зробити ще на початку: хто і звідки родом був мій новий хазяїн. Тіаз було його ім'я, походив він із Корінфа столиці всієї Ахейської провінції. Відповідно до свого високого походження й становища, він займає поступове щораз вищі посади, а тепер був призначений на керівна посаду строком на п'ять років(13). Щоб гідно відзначити свій вступ на високе становище, він обіцяв влаштувати триденні гладіаторські ігри, проявляючи для цього необмежену щедрість. З метою здобути славу в народі, вії вирушив у Фессалію, щоб там придбати найбільш поро дистих звірів та іменитих гладіаторів. Коли він згідні із своїм бажанням все залагодив і все, що треба, купив став лаштуватися в дорогу додому. Відмовився від свої: [183] чудових колісниць, знехтував і прекрасними возами, відкритими й закритими, які тяглись у хвості обозу порожняком. Не скористався також ні фессалійськими верховими і кіньми, ні в'ючними кіньми з Галлії(14), породисте потомство яких у великій ціні, а сів на мене, після того як прикрасив золотими фалерами(15), строкатими чапраками, пурпуровими попонами, срібними вуздечками, гаптованими-попругами та дзвінкими балабончиками. Вряди-годи він пестливо заговорював до мене, визнаючи, що серед усього іншого найбільшу. втіху знаходить у тому, що може їздити на-мені й обідати разом зі мною.

19. Коли після довгої сухопутної й морської подорожі ми прибули в Корінф, великі юрби людей напливали не , стільки, як мені здавалося, щоб віддати шану Тіазові, скільки з цікавості: кортіло подивитись на мене. Справді- , бо, про мене розійшовся аж до цих місць такий поголос, що я став для свого наглядача джерелом чималого прибутку. Як тільки він помітив, що безліч людей будь-що прагне розважитися моїми фокусами, зачинив двері на засуви і впускав відвідувачів по одному за вхідну плату, через що щодня загрібав купу грошей.

У цій юрбі була одна знатна й багата жінка. Як усі інші, вона заплатила за вхід і, намилувавшись різними, моїми витівками, від постійного подиву поступово перейшла до незвичайної любовної пристрасті. Не знаходячи ліків проти своєї божевільної хтивості, жона жагуче прагнула моїх обіймів як ослина Пасіфая(16). За великі гроші домоглася в мого наглядача дозволу провести зі мною одну ніч. Наглядач, зовсім не цікавлячись, яку насолоду вона може від мене мати, легко погодився, зацікавлений лише в доброму заробітку.

20. Якось, коли вийшли ми після обіду з їдальні хазяїна, застали біля мого приміщення оцю хтиву даму, яка вже давно на мене чекала. Добрі боги, як чудово готувалися до цього діла! Чотири євнухи лаштували м'яке ложе. На підлогу наскладали стос невеликих подушок, напханих ніжним пухом, заслали їх покривалом, витканим із золотих ниток, мережаним тірським пурпуром, на нього зверху намостили ще й інших малесеньких, але у великій кількості, м'якеньких подушечок, що їх розпещені жінки полюбляють підкладати собі під шию і щоки. Євнухи, щоб не відтягувати своєю присутністю розкошів своєї пані, вийшли, зачинивши двері. Всередині горіли воскові свічки, ясним сяйвом освітлюючи нічну темряву. [184]

21. Тоді ця жінка, скинувши із себе все вбрання, а також стьожку, якою підв'язувала собі прекрасні груди, підійшла ближче до світла і, набираючи з олов'яного слоїка, натерлася запахущою бальзамічною олією, потім, звідти ж беручи, і мене щедро намазала, навіть набагато докладніше, бо й ніздрі мені натерла. Після цього почала засипати мене міцними поцілунками, не такими, як у домі розпусти звичайно обмінюються продажні дівки із скупими відвідувачами, а щиросердими й чесними. Водночас нашіптувала мені чулі слова, як-от: - Люблю тебе, жадаю, тебе одного обожнюю, без тебе жити не можу, та інші подібні їм, якими жінки вміють інших до себе прихилити і виявляти свої почуття. Далі, тягнучи за вуздечку, легенько спонукає мене лягти, до чого я вже був привчений, тим більше, що для мене не було новизною і не становило труднощів те, що я мав робити. Слухався я з великим задоволенням, якщо ще й зважити на те, що після довгого стримування мене чекали обійми такої вродливої і чарівної жінки. А ще ж і чудове вино, яким я не поскупився для себе, одурманювало і підсилювало хтивість і сильні пахощі.

22. Взяв мене неабиякий страх, коли я подумав, як то я з такими-от великими і грубезними ногами маю голубити тендітну даму, як маю обіймати своїми твердими копитами таке ніжне й сяюче тіло, немов створене з молока і меду, як таким широченним ротом, спотвореним твердими, як кремінь зубами, буду цілувати тоненькі рожеві губки, зволожені пахучою росою. Нарешті мене цікавило, як жінка, хоч би яка, аж до кінчиків пальців, розпалювала її хіть, може прийняти такенних розмірів дітородний орган. Ой леле! За покалічення жінки благородного походження можуть мене кинути на поталу диким звірам, і я стану оздобою ігрищ, які влаштує мій хазяїн. Тим часом вона й далі мовила пестливі слова, не переставала мене цілувати, солодко щебетала, очима мене пасла і врешті-решт озвалася: - Тримаю тебе, тримаю, мій голубчику, мій горобчику! - Цими словами вона довела, що безплідними були мої вагання і страх мій безпідставний. Притулилась вона до мене щільно і всього мене, геть усього прийняла. Мало того, кожного разу, коли я, щадячи її, трохи відсахувався, вона в шаленому пориві накидалась на мене, охоплювала мене тіснішими обіймами, так що, їй-право, я схилявся до думки, що в мене ще чогось не вистачає, щоб задовольнити її хіть. Тоді-то [185] мене осінила думка, що мати Мінотавра недарма парувалася з биком-полюбовником. Так цілу ніч ми провели працьовито й безсонно, а вдосвіта, уникаючи світла білого дня, краля пішла геть, домовившись з наглядачем за та ку ж плату прийти ще й наступної ночі.

23, Мій опікун давав їй дозвіл на цю розпусту без обмежень, частково тому, що тягнув з неї гроші, скільки влізло, а частково з наміром приготувати своєму хазяїнові нове видовисько. Ось він кличе його й показує йому сцену наших любощів. Тіаз щедро винагородив вільновідпущеника, а мені призначив зіграти цю роль на очах у всіх. Проте моя шановна дружина не захотіла взяти участі в цьому видовиську, та й ні за які гроші не можна було знайти іншої жінки для такого виступу. Аж нарешті знайшли якусь нікчемну злочинницю, яка вироком намісника провінції була засуджена на розтерзання дикими звірами. Вона-то разом зі мною й мала виступити в театрі перед публікою. Причини її покарання, як я дізнався, були такі.

Був у неї чоловік. Батько чоловіка, вирушаючи в далеку подорож, велів своїй вагітній жінці, матері цього молодого чоловіка, на випадок, якщо вона народить дочку, негайно цей плід знищити. Коли під час його відсутності і справді народилась дочка, мати не послухалась наказу чоловіка, бо взяла в неї верх природжена матерям любов до дитини, і вона віддала дочку сусідам на виховання. А після повернення чоловіка додому сказала йому, що таки народилася дочка, та вона, згідно з його бажанням, убила. Минали роки. Дівчина підросла й розцвіла, неначе -квітка. Настала пора видати її заміж. Тоді мати, яка не могла без відома чоловіка дати дочці придане, гідне її походження, в скрутному становищі не знайшла нічого кращого, як звіритися про це своєму синові. Зробила це ще й тому, що дуже боялася, аби він, у пориві юнацької легковажності, не залицявся часом до власної сестри. Син, людина незвичайної доброти й чесності, виявився слухняним і сумлінно дотримав свого обов'язку щодо сестри. Він священно зберігав родинну таємницю, нікому про неї не обмовився й словом, а під приводом звичайного людського співчуття взявся за виконання того, що підказував йому кровний обов'язок: він узяв під свою опіку сусідку, круглу сирітку, й незабаром видав її заміж за свого найближчого й улюбленого друга, а багате придане дав їй з власних статків. [186]

24. Але це зворушливе і вище всілякої похвали добродійство, зроблене від щирого серця, не приховалось від-лиходійної руки Долі. З її намови незабаром у сім'ю молодого чоловіка, брата виданої заміж Дівчини, вторглася дика Незгода(17). Невдовзі його дружина, саме та, яку було засуджено, кинути диким звірам на розтерзання, спершу почала ревнувати дівчину, вбачаючи в ній свою суперницю й коханку чоловіка, згодом зненавиділа і, нарешті, задумала вкоротити їй віку у найжорстокіших муках. А придумала вона такий мерзенний злочин.

Забрала крадькома в свого чоловіка перстень і виїхала в село. Звідти послала одного слугу, беззастережно їй вірного (він, однак, зробив погану послугу Вірності(18)), щоб він повідомив молоду жінку, начебто її чоловік виїхав у сільський маєток і кличе її до себе з тим, щоб вона з'явилася сама, без будь-яких супутників і то якнайскоріше. А щоб часом та не зволікала з прибуттям, передає украдений у чоловіка перстень, який слуга мав показати, щоб словам надати достовірності. Та, радо виконуючи волю брата (тільки вона одна знала, що може так називати молодого чоловіка), особливо ж, коли побачила його перстень, негайно вирушає в дорогу, як і було сказано, наодинці. Але стала жертвою підлого обману, потрапивши в хитро придуману пастку. Бо ця «шановна» жінка, знавісніла від шаленої й нестримної люті, насамперед роздягла сестру чоловіка и безжалісно її відшмагала, хоч та з плачем казала, як є насправді, і з обуренням заперечувала закиди в перелюбстві, хоч безугавно повторювала ім'я брата, однак негідниця не йняла їй віри. Вважаючи молоду жінку брехункою, не повірила жодному її слову і закатувала її в найжорстокіший спосіб, встромивши бідолашній між стегна розпалену головешку.

25. На звістку про цю страшну смерть прибувають спішно брат і чоловік небіжчиці і, оплакавши нещасну серед гірких ридань, ховають її. Але молодий чоловік не міг спокійно перенести такої жахливої й наглої смерті невинно загиблої сестри. Дошкульний біль пройняв його до глибини душі, від нестямного гніву жовч у нього розлилася, і він запалав у нещадній пропасниці, так що йому самому потрібна була невідкладна допомога. Тоді його жінка, яка вже давно разом із чесністю втратила й право називатися його жінкою, звернулась до одного лікаря, відомого своїм віроломством, який прославився багатьма перемогами в подібного роду розправах і міг би похвалитися довгим переліком людей, що їх зігнала зі світу його лиходійна рука. Вона обіцяла йому п'ятдесят тисяч сестерціїв за те, що вір продасть їй яку-небудь швидкодіючу отруту, і вона купить смерть для свого чоловіка. Горе-лікар погодився. Обоє вдають, нібито готують для облегшення болю в грудях і виведення жовчі відомий і чудодійний напій, який вчені люди задля благодатної дії називають «священним»(19), але замість нього підсовують інший - цілющий хіба що з точки зору Прозерціни(20), У присутності челяді, кількох друзів і родичів той лікар подає хворому чару, в якій старанно розмішав у напої отруту.

26. Але проклята жінка, бажаючи позбутися і спільника свого злочину, і не дати обіцяних грошей, на очах у всіх затримала його руку з чарою і сказала: - Не раніше, вельмишановний лікарю, не раніше даси моєму найдорожчому чоловікові цей напій, поки сам не надіп'єш із нього чималу частину. Звідки мені знати, чи часом у ньому не прихована якась небезпечна отрута? Адже ти, розумна і вчена людина, аніскілечки не образишся на мене за те, що я, турботлива жінка, занепокоєна станом здоров'я свого чоловіка, виявляю таку обережність.

Лікар настільки був збитий з пантелику безсоромною нахабністю несамовитої жінки, що, розгубившись, зовсім утратив голову. Не маючи змоги подумати, як йому бути: обставини аж ніяк не дозволяли, він, щоб своїм переляком, чи зволіканням не викликати якоїсь підозри, над-сьорбнув добрий ковток із чари. Молодий чоловік, заспокоєний таким доказом довір'я, не завагався ні на хвилину, взяв чару й випив повністю те, що йому було подано. Коли лікар у такий спосіб зробив своє діло, збирався одразу ж піти додому, щоб якнайшвидше випити якоїсь протиотрути і таким чином знешкодити згубну дію надвипитого. Проте страшна жінка, із злочинною впертістю продовжуючи розпочату справу, не дозволила йому ні на крок відійти від себе.- Поки,- сказала,- напій не почне діяти і не виявиться його цілюща сила, я тебе не відпущу.- Тільки з великою бідою, коли їй остобісіли його безконечні прохання та благання, вона дозволила йому піти геть. Тим часом смертоносна отрута почала розноситись по всіх нутрощах і нарешті проникла до самого шпику. У жахливих муках, опанований сонливим отупінням, [188] лікар насилу добрався до себе додому. Там, помираючи, ледве встиг розповісти про все жінці і наказати їй, щоб принаймні вона вимагала обіцяної винагороди за цю подвійну смерть. Ось так сконав «знаменитий» лікар від раптової дії отрути.

27. Та й молодий чоловік не прожив довго: кінчив життя в таких же муках, лицемірно і вдавано оплакуваний своєю жінкою. Після його похорону, коли пройшло кілька днів, протягом, яких за звичаєм виконуються обряди за упокій душі покійного,, прийшла жінка лікаря, вимагаючи плати за подвійне вбивство. Але клята жінка залишилась вірною собі. Втративши дощенту чесність, вона прикрила її видимістю, дала ввічливу відповідь, обіцяла задовольнити якнайсумлінніше й найщедріше всі вимоги, зобов'язалась також виплатити негайно домовлену ціну, але хотіла б дістати ще трішечки цього напою, щоб завершити те, що почала. Навіщо широко розводитись? Жінка лікаря, обплутана тенетами підлої підступності, легко погодилася. Щоб догодити багатій жінці, вона поспіхом побігла додому й незабаром принесла їй всю шкатулку з отрутою. А ця, заволодівши неоціненним засобом для своїх злодіянь, простягає далеко свої криваві щупальці.

28. Була в неї від недавно загиблого чоловіка маленька донечка. Загребуща жінка аж ніяк не могла змиритися з тим, що закони забезпечували за дитиною частину спадщини по батькові. Зазіхаючи на весь маєток, вона посягнула й на життя рідної дитини. Впевнившись, що після смерті дітей навіть матері(21), заплямовані злочином, стають спадкоємицями, вона виявилась такою ж матір'ю, якою була дружиною. Скориставшись нагодою, влаштовує сніданок, на якому одночасно тією ж самою отрутою зводить зі світу жінку лікаря й рідну доньку. Смертоносна отрута хутко впоралась із кволим здоровлям і ніжним та слабеньким тілом малятка. А жінка лікаря, як тільки відчула, що згубна дія жахливого трунку розходиться по легенях, спочатку лише здогадувалась про страшну правду, згодом, коли все більше й більше почала задихатися, упевнилася в тому, що вона отруєна. Тоді-то вона й зібралася з останніми силами і дісталась до будинку намісника. Там із розпачливим криком просить у нього допомоги. На її вереск зібрався натовп схвильованих людей, і вона заявляє, що хоче розповісти про мерзотні злочини. Нарешті домоглась того, що перед нею вмить відчинилися двері будинку намісника і він сам вислухав її скаргу. [189] Йому жінка лікаря вже розповіла детально від самого початку про всі жорстокості жінки-потвори, коли раптом темрява огорнула її зір, напіввідкриті губи в неї зімкнулися, зуби заскреготали, і вона впала без будь-яких ознак життя біля ніг намісника. Той, людина великого досвіду, не хотів, щоб безліч злочинів цієї отруйної змії поблякли через довге відкладання слідства, наказав негайно схопити її покоївок і. на тортурах витягнув з них усю правду. На цій підставі намісник і засудив злочинницю на розтерзання дикими звірами і не тому, що таку кару визнав достатньою, а тому, що іншої, яка б більше відповідала її злодіянням, неспроможний був вигадати.

29. Такою була жінка, з якою я мав привселюдно взяти законний шлюб. Охоплений неймовірним страхом, я з тривогою чекав видовиська. Нерідко спадало мені на думку швидше покінчити з собою, ніж зганьбити себе, чесного осла, зв'язком з цією злочинницею і перед усім народом покритися соромом. Проте, позбавлений людських рук, позбавлений пальців, я аж ніяк не міг круглим і тупим копитом оголити меча. В цій скруті я все ще втішав себе слабеньким промінчиком надії, що з весною, яка саме входить у свої права, прикрашає природу пуп'янками квітів, одягає луки сліпучими переливами барв, скоро, пробившись крізь свою колючу оболонку, з'являться і троянди, розсіваючи духмяний запах. Вони й перетворять мене знову в попереднього Луція.

Ось і настав день, призначений для відкриття ігрищ. Мене ведуть в урочистому поході при супроводі великого натовпу до арени амфітеатру. Тут довелося мені чекати, бо початок видовиська був присвячений виступам танцюристів. Мене поставили біля брами, і я з задоволенням поскубував смачну травичку, яка росла при самому вході. Притому вряди-годи через відчинену браму з великим зацікавленням зиркав на захоплюючу виставу.

Юнаки й дівчата, у розквіті своєї молодості, гарні на вигляд, у чепурному вбранні, вправними рухами виконували грецький піррічний танок(22), то кружляли у колі, то з'єднувались у звивистий ряд, то утворювали квадрат, то знову розділялися на дві частини. Коли заключний звук сурми поклав край цим складним видам танцю, опустилась головна завіса, складені були ширми, і перед глядачами відкрилася сцена(23).

30. На ній стояла гора, споруджена з дерева напрочуд [190] майстерно, на зразок тієї уславленої Ідейської гори(24), яку оспівував віщий поет Гомер. Вкрита вона була кущами й живими деревами. На її вершині було штучне, утворене вмілими руками митця джерело, з якого струмувала прозора вода. Кілька кізок скубали на горі травичку, а доглядав череду юнак, який зображав фрігійського пастуха Паріса(25). Був він чепурно одягнений, у чужоземному плащі, що складками спадав йому на плечі, з золотою тіарою на голові. Трохи згодом з'являється гарненький хлопець, не одягнений, бо, крім хламиди, яку носили ефеби на лівому плечі(26), іншого вбрання на собі він не мав, з чудовим русявим волоссям, крізь кучері якого проглядали золоті крильця, з'єднані золотою стрічкою. Кадуцей(27) і різка вказували на те, що це - Меркурій. Підбігав він з підстрибом, тримаючи у правій руці золоте яблуко. Це яблуко подавав юнакові, який грав роль Паріса, за допомогою жестів показуючи, що передає волю Юпітера. Після цього, спритно повернувшись, відходить. Потім швиденько вбігає дівчина шляхетного вигляду, схожа на богиню Юнону, бо її голову оповивала блискуча діадема і в руці у неї був скіпетр. За нею вбігає ще й інша, в якій зразу можна було впізнати Мінерву: її голова вкрита була сяючим шоломом, а сам шолом обплетений оливковим вінком, у руці тримала щит, у другій був спис, яким потрясала вона, подібно до того, як потрясає богиня Мінер-ва, коли вступає в бій. . .

31. За ними з'являється ще інша, краса якої привабила до себе погляди всіх присутніх: з божественної вроди видно було, що це Венера, причому така, якою була вона ще дівчиною. Оголене тіло її нічим не було прикрите, якщо не брати до уваги шовкову пов'язку, що злегенька заслоняла прекрасну ознаку жіночої статі. Але й цей клаптик тканини жартівливий вітерець, пустотливо граючись, то трішки підіймав, так що відслонював її розквітлу юність, то розв'язним подувом щільно притискав до неї, виразно відтінюючи звабливу принаду її тіла. Впадали у вічі два кольори в зовнішності богині: тіло сліпучо-біле, тому що вона з неба спускається, шата голуба, бо вона, в море повертається. Кожну з цих дівчат супроводив свій почет: за Юноною йшли Кастор і Поллукс(28), голови яких покривали яйцевидні шоломи, зверху прикрашені зірками; в ролі цих Діоскурів також виступали молоді актори. Дівчина, яка зображала Юнону, йшла у супроводі іонійської флейти, що награвала різні мелодії, повагом [191] і природно, жестами обіцяючи віддати пастухові владу над усією Азією, якщо він присудить їй нагороду за красу. А ту, яку військове спорядження перетворило в Мінерву(29), охороняли два молоді хлопці, зброєносці войовничої богині - Жах і Острах; Вони йшли пританцьовуючи, з оголеними мечами в руках. За її спиною флейтист, виконував бойову дорійську мелодію(30) і, чергуючи глухе гуготіння низьких тонів з пронизливим свистом високих, на зразок військової сурми, спонукував до прудкого танка. Сама богиня рвучкими рухами голови і грізним поглядом, виразними й різкими жестами давала зрозуміти Парісові, що, якщо він присудить їй перемогу у цій суперечці щодо краси, то при її допомозі він стане героєм, уславленим видатними перемогами.

32. Ось тепер Венера, яка здобула повну прихильність ; публіки, плавною ходою виходить на саму середину сцени і сяє променистою усмішкою, оточена юрбою веселих малят. Можна було подумати, що ці стрункі і молочно-білі дітлахи - справжнісінькі купідони, які тільки що прилинули з неба чи з моря. Справді-бо, своїми крильцями й стрілами і взагалі всім чарівним виглядом вони точнісінько скидались на бога кохання Купідона, тим паче, що палаючими смолоскипами освітлювали своїй володарці дорогу, немовби вона вирушала на якийсь весільний бенкет. Сюди напливали й прекрасні невинні дівчата: звідси привабливі Грації, звідти - милі Ори. Вони кидають перед богинею вінки й букети «квітів, для її втіхи пускаються в жвавий танок, розвеселяють богиню насолоди всілякими весняними чарами. Вже пливуть з багатоголосої флейти ніжні лідійські мелодії(31). Хоч як солодко вони заворожували душі глядачів, проте стократ приємніша Венера починає плавно рухатися, спочатку повільними й немов несміливими кроками, м'яко вигинаючи спину і злегка похитуючи головою. Танцюючи, вона принадними жестами вторує ніжним тонам флейти і поводить очима, то томливо напівзаплющеними, то грізно розкритими, так що інколи здавалося, що тільки її очі продовжували танцювати. Як тільки вона опинилась перед лицем судді, рухом руки, видно, пообіцяла Парісові дати за дружину чудесну жінку, ,схожу на неї саму, якщо він віддасть їй перевагу над іншими богинями. Тоді фрігійський юнак від усієї душі дав дівчині золоте яблуко, неначе віддаючи голос за її перемогу.

33. Тож не дивуйтесь, пусті голови, чи радше худобо [192] суддівська, а ще краще - шуліки у тогах, що тепер усі судді гендлюють своїми рішеннями, якщо ще на самому початку світу судову справу, яка стосувалась людей і богів, опоганила упередженість. Адже вибраний за порадою великого Юпітера суддею простий селянин, пастух, продавав своє рішення, Спокушений обіцянкою насолоди, внаслідок чого спричинився до загибелі свого роду(32). Але й на цьому не кінець, клянусь Геркулесом, бо згадайте інше загальновідоме судилище серед знаменитих ахейських вождів, як уславлений вченістю і мудрістю Паламед(33) на основі фальшивого, обвинувачення був засуджений за зраду; або як віддали перевагу мізерному Уліссу над велетнем Аяксом(34), якому .рівного не було щодо військової доблесті. Такого ж роду був горезвісний вирок, винесений славетними законодавцями афінянами, кебетливими людьми, винахідниками всіляких знань(35). Хіба ж не став жертвою злоби й підступу нікчемної зграї літній чоловік, сповнений божественної мудрості, якого сам дельфійський бог визнав наймудрішим з-поміж усіх смертних, хіба ж не загинув він несправедливо від смертоносного соку отруйного зілля як розбещувач молоді, тієї молоді, яку він прагнув вдосконалювати? Ця ганебна пляма вкрила вічним соромом його співвітчизників. Ще й нині визначні філософи високо цінують його вчення і клянуться його ім'ям у своєму прагненні до найвищого щастя. А втім, нехай ніхто не докоряє мені за цей вибух обурення й не подумає: - Гляди! Тепер доведеться нам терпеливо слухати філософський виклад осла про мораль, бо я після цього відступу знову повертаюсь до перерваної розповіді.

34. Як тільки закінчився суд Паріса, Юнона з Мінервою у тривожному й гіркому сумі і в страшному гніві залишають сцену, виражаючи мімікою незадоволення з приводу того, що ними знехтувано. Венера, навпаки, дуже задоволена й весело усміхнена, танком виявляє свою радість разом із усім своїм почтом. У цю хвилину з самої вершини гори через якусь невидиму трубу високо вгору вибризнув струмінь вина, змішаний з шафраном, і, спадаючи краплями вниз, скропив пахучим дощем кіз, які паслися, так що вони замінили білу від природи вовну на жовто-золотисту, завдяки чому набагато виграв їх зовнішній вигляд. Коли по всьому амфітеатрі розійшовся приємний запах,, то вся ця дерев'яна гора раптом крізь землю провалилася. [193]

Отоді й біжить серединою проходу якийсь легіонер, щоб на вимогу всього народу забрати з міської в’язниці і привести в театр оту жінку, яка, як я вже згадав, за цілий ряд злочинів була засуджена до страти через розтерзання дикими звірами і призначена на славний шлюб зі мною. І вже старанно готували для нас подружнє ложе, індійською черепахою прикрашене, купою подушок заповнене, барвисто-шовковим покривалом застелене. Мені не тільки соромно було злягатися на очах у всіх, не тільки було гидко торкатись цієї заплямованої злочинами й розпустою жінки, а й діймав величезний страх, що доведеться розпрощатися з життям. Бо я собі так міркував: -. Як же мені бути, коли під час наших любощів випустять якогось дикого звіра, щоб розірвав на шматки цю негідницю; адже важко допустити таку можливість, що звір буде від самої природи настільки розумний, або настільки вміло видресируваний, або настільки стриманий і вгамований, і розтерзає лише жінку, що лежатиме поруч зі мною, а мене самого пощадить як невинного й незасудженого.

35. Тим-то я турбувався тепер більше про врятування свого життя, аніж про сором. І тут мені випала зручна нагода вирватись на волю. У той час, як уся увага мого наглядача була звернена на приготування розкішного ложа, а інші слуги або зайняті були підготовкою полювання на звірів, або захоплено стежили за виставою, я скористався можливістю виконати свій задум, бо ніхто не вважав за потрібне пильнувати такого ласкавого осла. Непомітно нога за ногою підкрадаюсь до найближчої брами, а вийшовши назовні, пускаюся галопом і, так промчавши на найбільшій швидкості шість миль, опиняюсь у Кенхреї(36), який славиться як одна з найкращих колоній Корінфа і омивається хвилями Егейського та Саронічного морів(37). Є там порт - найбезпечніше пристановище для кораблів, завжди велелюдний. Але я уникаю натовпу людей і обираю собі затишну місцину на березі моря. Там відпочиваю неподалік від шумливих морських хвиль, простягнувши натруджене тіло на м'якому піску. Колісниця сонця дійшла вже крайнеба на іподромі дня, і в вечірній тиші на мене наліг солодкий сон. [194]