1. Десь близько першої нічної варти я прокинувся від раптового переляку. Розплющивши очі, бачу, як з морських хвиль повагом винурюється повний, напрочуд лискучий місяць. Довкіл панувала таємнича глуха ніч, і я перейнявся вірою, що велична богиня місяця наділена особливою владою, що всі людські справи залежать від її волі; здавалось, що не лише свійських і диких тварин, а й неживі предмети приводить у рух чудотворний вплив божественного місячного світла, що всі тіла на землі, на небі і в морі то зростають, відповідно до того, як місяць збільшується, то дрібнішають, у міру того, як він зменшується. Нараз я відчув, що Доля вже достатньо наситилась моїми незліченними тяжкими випробуваннями і подає мені, хоч і пізно, надію на порятунок. От і вирішив я звернутися з покірною молитвою до богині в тій постаті, в якій вона мені з'явилася(1). Негайно долаю в собі млявість, схоплююсь на ноги і, прагнучи очистити себе, входжу в море, щоб викупатися. Занурив у хвилі сім разів свою голову, бо це число божественний Піфагор проголосив як найбільш догідне для релігійних обрядів(2). Опісля, не втираючи сліз, що так і котились від радості по моїх щоках, шлю до всемогутньої богині таке благання:
2. - Володарко неба(3),- може, ти є доброзичливою Церерою, праматір'ю плодів, яка, рада своїй віднайденій дочці, подарувала людям, що колись за образом і подобою диких звірів живилися жолудями, ніжну їжу і тепер населяєш Елевсінські ниви(4), чи звати тебе небесною Венерою, котра на самому початку світу за допомогою сина Амура з'єднала дві різні статі і, вічно новою зміною помножуючи рід людський, нині втішаєшся шаною в Пафоському храмі, морем омиваному, чи ти - сестра Феба, що благодатними ліками облегшуєш пологи роділлям і стільки народів виростила, через те сьогодні тебе вшановують у преславному Ефеському храмі(5), чи, може, ти - Прозерпіна і наводиш жах нічним виттям, потрійним своїм обличчям докучливі привиди вгамовуєш і під землею ув'язнюєш(6), різними гаями блукаєш(7); тебе по-різному вшановують, богине, що лагідним сяйвом освітлюєш кожне поселення і вологими променями живиш буйні посіви, а коли зайде сонце, не шкодуєш тьмяного світла. Отож, як би тебе не величати, яким би обрядом, в якій подобі не личило б тебе вшановувати,- в скруті моїй [195] подай мені руку, підтримай хитку мою долю, після тяжких випробувань моїх зішли мені нарешті відпочинок і спокій! Поклади край моїм терпінням, поклади край моїм. небезпекам! Зніми з мене цю огидну подобу чотириногої тварини, хай знову побачу я моїх рідних, поверни ж мені постать Луція! І якщо так жорстоко й невблаганно мене-переслідує якесь ображене божество, дозволь хоч померти, якщо не судилося жити як слід.
3. Після такої щиросердої, молитви й жалісливої скарги . знову налягла на мою немічну душу сонливість. Не встиг я ще добре заплющити очі, як із моря викурюється божественне обличчя, що самим богам вселяє пошану. Поступово зринула вся промениста постать і в повному сяйві постала перед моїми очима. Спробую хоч якось описати вам цю дивовижну з'яву, якщо тільки дозволить мені убозтво людської мови або якщо саме божество зробить мене красномовнішим. Насамперед - довге, густе, злегка закучерявлене волосся в приємному, безладді спадало, м'яко хвилюючись, на божественну шию. Верх голови прикрашав строкатий вінок із різноманітних квітів, а посередині, над чолом, яскрів плоский диск, немов дзеркало, або радше справжня ознака богині місяця. Зліва і справа оповивали його змії, що звивались і витягувались уверх, а вад усім- стрункі хлібні колоски(8). Багатобарвна, з тонкого льняного полотна шата мінилася то сліпучою білизною, то золотисто-жовтим кольором шафранової квітки, то пломеніла, немов червона троянда(9). Та найбільше вразив мене плащ, чорний-пречорний з темним відливом(10). Перекинутий з правого стегна на. ліве плече, він огортав її тіло і спадав густими складками, а краї були обшиті торочками.
4. На витканій облямівці та й по всій поверхні плаща мерехтіли розсипані тут і там зірки, а посередині сліпучо сяяла повня місяця: Уздовж кайми цього величного плаща тяглася довга гірлянда з вигаптуваними найрізноманітнішими квітами і усілякими плодами. Руки в неї були зайняті. В правій руці тримала вона мідне брязкальце(11), крізь вузьку, вигнуту, неначе пояс, підставку того брязкальця проходили три маленькі палички. Коли їх потрясати, вони пронизливо деренчать. З лівої руки звисав золотий посуд у вигляді судна (12); на його ручці, з видного боку, стирчала змія, з високо піднятою головою й надмірно роздутою шиєю. Божественні стопи жінки взуті були в сандалії, виготовлені з листків переможної пальми(13). [196]
У такому вбранні, розсіваючи духмяні пахощі Аравії, величава богиня удостоїла, мене такої промови:
5. - Ось я й з'явилась, Луцію, зворушена твоїми благаннями,- мати природи, повелителька всіх стихій, первісне породження віків, найвища серед божеств, володарка тіней померлих людей, перша з-поміж небожителів, втілення богів і богинь в одній постаті: помахом руки я керую променистим небосхилом, цілющими подувами моря, похмурою тишею підземного царства. Весь світ мене поважає як єдине божество під різними постатями, під різними назвами, у вигляді різних обрядів. Там фрігійці, первістки людства(14), називають мене Пессінунтською матір'ю богів(15), тут одвічні жителі Аттіки - Мінервою Кекропічною(16), далекі кіпріоти, омиті морем,-Пафоською Венерою(17), крітські лучники - Діаною Діктинською(18), тримовні сіцілійці(19) - Стігійською Прозерпіною, елевсінці - Церерою, стародавньою богинею, одні - Юноною, інші - Беллоною, ці - Гекатою, ті - Рамнузією(20), а ефіопи, яких осявають перші промені вранішнього сонця, арійці(21) і уславлені давньою вченістю єгиптяни вшановують мене належними обрядами і під справжнім іменем царської Ізіди(22). Приходжу до тебе, співчутлива до твого горя, приходжу, сповнена доброзичливості й милосердя. Годі плакати й нарікати, геть відчай! Завдяки моїй турботі вже видно твій порятунок. Тож слухай уважно, що я тобі повелю. День, що народиться з цієї ночі, споконвіку мені присвячений. Тоді зимові хуртовини вщухають, бурхливі морські хвилі стихають, море стає доступним для плавання, а мої жерці, спускаючи на воду нове судно, як первинку мореплавства(23), присвячують його мені. Цього свята чекай сумирно й побожно.
6. Річ у тім, що жрець, який очолюватиме врочистий похід, за моєю вказівкою, у правій руці триматиме систр, оповитий вінком із троянд(24). Отже, не гаючись, втиснись у натовп і бадьоро візьми участь у поході, покладаючись на мій дозвіл. Потім, непомітно наблизившись до жерця, немов із наміром поцілувати його руку, скубни троянди і скинь із себе оцю гидку й давно мені ненависну ослячу шкуру(25). Не вагайся виконати мої настанови: вони не .важкі. Адже я в цю ж саму хвилину, коли стою перед тобою, водночас перебуваю в іншому місці, щоб моєму жерцю уві сні дати подальші вказівки, що і як робити. На моє веління юрба розступиться і пропустить тебе. На твою потворну зовнішність ніхто під час веселого походу [197] і врочистого видовиська не зверне уваги і, якщо ти раптово зміниш свій вигляд, то й ніхто це перетворення не буде хибно тлумачити й тебе осуджувати. Але запам'ятай собі добре і глибоко заховай у своєму серці, що з сьогоднішнього дня решта твого життя аж до останнього подиху належатиме мені. Цілком справедливо, щоб усе твоє життя належало тій, з чиєї ласки ти знову будеш серед людей. Житимеш у щасті, житимеш у славі під моєю опікою. А коли дійдеш кінця свого життєвого шляху, зійдеш у підземне царство, то, як бачиш мене сьогодні тут, так і на тому світі, у підземному півкрузі, знайдеш мене й побачиш, як я освітлюю морок Ахеронта(26), як паную над Стігійськими просторами(27) і сам, перебуваючи на Елісейських полях(28), незмінно вшановуватимеш мене, свою доброзичливу опікунку. Якщо ж зразковою слухняністю, сумлінним виконуванням обрядів та непохитною непорочністю життя здобудеш нашу ласку, то переконаєшся, що я, і тільки я, спроможна продовжити навіть твоє життя за межу, що тобі накреслила Доля.
7. Закінчивши своє важливе для мене віщування, непереможне божество зникло. Сон мов руками зняло. Схоплююсь на ноги, сповнений радості й трепету, піт заливає мене від хвилювання. Вражений очевидною появою могутньої богині, я ще раз пірнув у морську вологу. Думаючи лише про її неоціненні веління, я згадував по черзі все, що вона мені навіяла. Та ось розтанула нічна темінь, зблиснуло золотом сонце, і всі вулиці запруджуються юрбою людей, які в побожному збудженні звеселялися так, як це буває під час тріумфального походу. Я мав враження, що не тільки мене, а й усіх довкола охопила якась особлива радість. Здавалось, що навіть тварини, будинки і сам цей погожий день сповнені були піднесеного настрою. Після вчорашньої холодної ночі несподівано заяснів сонячний, ласкавий день. Співуча пташня, надихана весняним теплом, ніжними голосочками навперебій вітала матір небесних світил і пір року, володарку всесвіту. Навіть дерева,- ті, які рясно плодоносять, і безплідні, котрі вдовольняються тим, що кидають тільки тінь, огріті подувом південного літру, виблискують свіжими бруньками й листками та, легко колихаючи гілочки, м'яко шелестять. Ущухли гуркотливі урагани, вляглись неспокійні гребеш хвиль, море хлюпалось об берег. З безхмарного неба спливало яскраве й чисте світло.
8. Ось і початок величного походу. Кожний учасник [198] ішов гарно одягнений, відповідно до свого бажання и смаку. Той з військовим поясом зображав воїна, іншому короткий плащ, чоботи й рогатина надавали вигляду мисливця, ще інший в позолочених черевиках, у шовковій шаті, з дорогоцінними прикрасами, з заплетеним у коси волоссям, легкою ходою наслідував жінку. Далі ступав один, що звертав на себе увагу поножами, шоломом та мечем; можна, було подумати, що він щойно вийшов із гладіаторської школи. Був навіть такий, хто в пурпуровому вбранні і з пучками прутів наслідував ліктора, і такий, хто в плащі і плетених сандаліях, з палицею й цапиною бородою вдавав із себе філософа. Не бракувало й таких, хто ніс різні очеретини: один із них тримав намазану клеєм на птахів - цей був за птахолова, у другого на кінці її гачок,- той був за рибака. Бачив я також приручену ведмедицю у жіночій шаті, яку несли в кріслі, бачив і мавпу у тканій шапці та фрігійській сукні шафранового кольору з золотою чарою в руці, неначе пастух Ганімед. Видно там було й осла з приклеєними крилами, а поруч - немічного старця; справжнісінькі вам Пегас і Бедлерофонт -обидва однаково смішні.
9. Поки переряджені веселуни так смішили стиск місцевих жителів, вишикувалась урочиста процесія богині-рятівниці. Одні жінки, сяючи білосніжними шатами, хизуючись різноманітними оздобами, прикрашені весняними вінками, сипали з подолів квіти на дорогу, по якій сунув священний похід. Інші несли на плечах блискучі дзеркала, щоб богиня могла в них бачити покірну шанобу всієї юрби, яка сунула позаду, ще інші з гребенями зі слонової кістки робили такі рухи, ніби й справді вони розчісують та причепурюють волосся богині, а деякі скроплювали вулиці запашним бальзамом та різними пахощами. Щільний натовп чоловіків і жінок лампами, смолоскипами, свічками та всілякими іншими світильниками славив першоджерело небесних світил. Далі милували вухо музичні інструменти: сопілки і флейти награвали чарівних мелодій. За музиками крокував чудовий хор окремо підібраних юнаків у білосніжному, пишному одязі і співав захоплюючу пісню, слова й мелодію якої талановитому поетові навіяли самі Камени(29). її зміст являв собою, між іншим, заспів ще врочистішої молитви. Йшли також флейтисти, посвячені великому Серапісові(30), які на вигнутих дудках, що сягали їм, аж до правого вуха, виконували мелодії на честь цього бога та його храму. Останніми йшли [199] оповісники, котрі наказували дати прохід священній процесії.
10. Далі пливла юрба посвячених у священнодійство - чоловіки й жінки різного віку і стану, сяючи свіжою білизною льняного одягу; у жінок під прозорими хустинами ясніли намащені коси, чоловіки мали голови гладко виголені, так що тім'я аж блискотіли. Вони - земні світила великої релігії - калатали мідними, срібними і навіть золотими брязкальцями, видзвонювали ними на різні лади. За ними йшли верховні жерці містерій у тісних шатах з білого льняного полотна, підперезаних на грудях, довгих аж до п'ят; несли вони знаки достоїнства всемогутніх богів. Перший із них тримав лампу(31), яка палахкотіла яскравим світлом, нітрохи не схожу на наші лампи, які горять на вечірніх бенкетах, бо був це золотий човник з отвором посередині, крізь який прорізувався широкий пломінь. Другий жрець, у такому ж одязі, ніс в обох руках два вівтарики, звані «помічниками»; цю назву дала їм запопадлива турботливість високої богині. Третій крокував, тримаючи в руці пальмову віть із золотими листками тонкої роботи, а також кадуцей Меркурія(32), Четвертий показував символ справедливості - вирізьблену ліву руку з витягнутою долонею, бо ліва здавалась більш підхожою для зображення правопорядку, оскільки вона від природи не така міцна й не така метка, як права; він ніс також маленький золотий посуд, схожий на сосок, з якого лив у жертву молоко(33). П'ятий ніс золоту віялку(34), наповнену лавровими гілочками, а ще інший - амфору(35).
11. Трохи перегодя почався похід богів, які зводили рухатися за допомогою людських ніг. Попереду страшний посередник між «небом і підземним світом, з обличчям то похмурим, то ясно-золотистим, високо піднімає свою собачу голову Анубіс(36), у лівій руці тримає кадуцей, правою потрясає зеленою пальмовою віттю. За ним - корова(37) - уособлення плодючості богині, створительки всього сущого. Несучи її на плечах, один із жерців крокував вдоволено і жваво. Другий ніс закриту скриню, яка містила в собі нерозгадані тайни благородної релігії. Ще інший тримав на своєму щасливому лоні всіма шановане зображення верховного божества. Воно не було схоже ні на домашню тварину, ні на птаха, ні на дикого звіра, ні навіть на саму людину, але самобутнім задумом, самою новизною привертало до себе увагу, втілюючи невимовно [ 200] святий зміст високої віри, оповитої глибоким, мовчанням. Зображення це було виконане з осяйного золота й виглядало так: це була невеличка, "майстерно оброблена скринька, з круглим дном, іззовні прикрашена химерними єгипетськими візерунками, її невисока шийка переходила в довжелезний носик, аз другого боку була прикріплена широка ручка, на якій сиділа змія, що згорнулася в клубок, високо висунувши лускату, роздуту й поморщену(38) шию.,
12. І ось нарешті з'являється добродійство, яке обіцяла мені найласкавіша богиня,- настає вирішальна хвилина моєї долі: наближається .жрець, несучи в руках мій порятунок. Точнісінько так, як віщувала мені божественна обіцянка, тримає він у правій руці чудесний систр для богині, а для мене вінок - вінок перемоги, клянусь Геркулесом, цілком заслужений, бо після. багатьох тяжких випробувань, подолавши стільки небезпек, я з ласки наймогутнішої богині щасливо переборов усі перешкоди, які чинила мені лиха доля. Але хоч якою радістю я раптом сповнився, проте не жену чвалом, бо, ясна річ, боявся, щоб несподівана поява чотириногої тварини не порушила спокійного порядку врочистого свята. Через те проходжу спокійною ходою, цілковито так, як людина, повільно, бочком, прямо через натовп, який, звісно за божим велінням, розступився переді мною.
13. А втім, жрець згадав, як міг я переконатися, про нічне видіння, і здивований, що все докладно збігається з дорученням, яке він одержав уночі від богині, одразу ж зупинився і, простягуючи до мене праву руку, підніс до самого рота трояндовий вінок. Я затремтів, а серце мало з грудей не вискочить, та, не подавши виду, жадібно хапаю губами вінок, що наче сміявся вплетеними в нього чарівними трояндами, і пожираю його, прагнучи побачити здійснення обіцянки. І воістину не обмануло мене божественне віщування: умить з мене спадає потворна осляча машкара. Передусім зникає жорстка шерсть, далі груба шкура тоншає, стухає роздутий живіт; копита стають пальцями, передні ноги - руками, що служать людині, коротшає шия, морда і голова заокруглюються, велетенські вуха набувають попереднього вигляду, тверді, як камінь, зуби дрібнішають, стають як у людини, і нарешті хвіст, який був найбільшим моїм соромом, пропадає так, начебто його й не було. Люд оторопів, побожні дивуються такому очевидному проявові могутності - верховного [201] божества, його чудотворній силі, яку можна бачити лише у сновидіннях, і" легкості перетворення. Вони голосно й одностайно, піднімаючи руки до неба, як очевидці неймовірного чуда славлять богиню за таке знамените добродійство. . .
14. А я, остовпілий від подиву, стояв, немов укопаний, . бо не міг отямитись від раптової й великої радості, що переповнювала моє серце. Від хвилювання я не знав, з чого почати, як скористатися новими звуками, якими словами відновити повернену мені людську мову, як висловити всемогутній богині свою вдячність за її ласку. Але жрець, який внаслідок божественного втручання добре знав про всі мої біди від самого початку, хоч і сам був вражений незвичайним чудом, насамперед знаком звелів подати мені льняний одяг, щоб я міг прикрити своє голе тіло. Бо як позбувся я злощасної ослячої оболонки, так і стояв голий, стискаючи стегна, сплетеними руками, природною заслоною, закривав соромливо, як і годиться голому, свою наготу. Тоді хтось із віруючих відразу ж охоче зняв із себе верхню туніку і нею швиденько огорнув мене. Потім жрець з радісним і, клянусь Геркулесом, воістину натхненним виразом обличчя, вражений моєю переміною, так промовив:
15. - Довелось тобі, дорогий Луцію, зазнати безліч різних страждань, переслідували тебе люті негоди і грізні буревії, які насилала на тебе лиха Доля, поки прибув ти нарешті в тиху гавань Спокою, до вівтаря Милосердя. Не знадобилось тобі в твоїй біді ні походження, ні становище, ні навіть освіченість, якою ти виділяєшся. Молодеча легкодушність штовхнула тебе у вир низьких утіх, дорого заплатив ти за свою недоречну цікавість. Хоч як лютувала сліпа Доля, піддаючи тебе найжорстокішим випробуванням, все-таки у своїй непередбачливій злобі привела тебе до цього високого щастя. Нехай тепер вона пропаде пропадом, шаліє скаженою люттю й шукає для своєї жорстокості нової жертви. Бо ті, кого велич нашої богині покликала на свою, службу, не підвладні шкідливій випадковості. Ні на що не здались нікчемній Долі ні розбійники, ні дикі звірі, ні довга неволя, ні твої блукання по непрохідних Дорогах, ні твій щоденний страх перед смертю,- взагалі всі пастки, які вона проти тебе готувала. Тепер ти вже перебуваєш під опікою Долі, але на цей раз зрячої, яка промінням свого світла осяює навіть самих богів. Хай заясніє усмішкою твоє лице, як яснів твій [202] сніжно-білий одяг, хай радісно ступає твоя нога в поході богині-рятівниці. Хай бачать безбожники, хай бачать і розуміють свою помилку: ось визволений від нещодавніх лих завдяки турботі великої Ізіди Луцій святкує перемогу над своєю долею. Проте, щоб ти почував себе безпечніше і впевненіше, вступи у це святе вояцтво (від тебе вимагала щойно присяги богиня) і віднині покірно присвяти себе нашому культові й добровільно візьми на себе ярмо добровільного служіння. Коли почнеш служити богині, тоді лише відчуєш справжню насолоду від своєї свободи.
16. Після такого натхненного віщування жрець замовк, важко переводячи віддих. А я, втиснувшись у натовп віруючих, ішов за священним зображенням. Усім я став відомим, усі мною цікавились, на мене показували пальцями, в мій бік кивали головами. Розмови велися тільки довкола моєї особи:-Ось той, тому велична воля всемогутньої богині сьогодні повернула людську подобу. Воістину, клянусь Геркулесом, щасливий він тричі щасливий, бо, безумовно, своїм чесним і правим попереднім життям заслужив на таке небувале піклування небес. Тепер він, неначе заново народившись, відразу може присвятити себе священній службі.
Серед отаких розмов, серед гамору святкових побажань, повагом просуваючись уперед, підходимо ми до побережжя і досягаємо саме того місця, де я попереднього дня відпочивав у подобі осла. Там поставлено у відповідному порядку священні зображення богів, а верховний жрець, промовляючи непорочними вустами слова, вельми врочистої молитви палаючим смолоскипом, яйцем і сіркою " очистив якнайдокладніше корабель, майстерно побудований і розписаний з усіх боків дивовижними єгипетськими узорами, дав йому назву і посвятив богині. На сліпучо-білому вітрилі щасливого судна виднів витканий напис - побажання щасливого плавання на нових морських шляхах. Піднімалась там щогла - кругла сосна, височенна, блискуча, яку здалеку було видно завдяки чудовому топу; сяяла вигнута, неначе гусяча шия(40), оббита золотими листами корма корабля, та й увесь він милував людське око ясним полірованим цитрусовим-деревом. Потім увесь людський натовп, як посвячені, так і непосвячені, навперейми підносять корзини з прянощами та іншими дарунками, а на морські хвилі виливають у жертву молочну страву. Коли, нарешті, корабель було наповнено [203] щедрими пожертвами, з побажаннями щастя, відрубують якірні канати і при попутному й спокійному вітрі пускають його в море. Коли вже він ледве виднівся на обрії, носильники знову взяли священні предмети, які сюди принесли, і всі, вишикувані, як і раніше, в урочисті колони, жвавою ходою повертаються в храм.
17. Коли ми підійшли вже аж до самого храму, верховний жрець, ті, що несли зображення богів, і ті, хто вже й раніше був посвячений у гідні шани культові таїнства, ввійшли до святилища богині і там поклали в належному порядку статуї, що нагадували живих істот: Тоді один із жерців, якого всі іменували писарем, вийшов перед двері, покликав пастофорів(41) (так називалася свята колегія), неначе на зібрання, і, виступивши на підвищення, почав читати з книги добрі побажання для великого імператора, сенату, вершників і всього римського народу, для мореплавців і-кораблів, взагалі для всіх, хто живе в нашій державі і під римською владою. Закінчив читання, згідно грецького звичаю: оголосив про відкриття мореплавання(42). Кінець його промови народ зустрів гучними вигуками, висловлюючи побажання, щоб його слова принесли всім удачу. Громадяни на радощах, триманий в руках гілки священних дерев(43) і вінки, цілували ступні срібної статуї богині на постаменті, після чого розійшлись по домівках. Я, однак, не міг ні на крок відійти від цього місця і, зосереджено вдивляючись у зображення богині, згадував свої пригоди.
18. Проте невтримна Чутка не дала спочити своїм крилам і не забарилася: вмить розголосила про незвичайне добродійство чуйної богині і про мою небуденну долю. Мої друзі, слуги й найближчі родичі, негайно облишивши, жалобу, в яку вони поринули через неправдиву звістку про мою смерть, не тямлячи себе від радості, спішать до мене, кожен із іншим дарунком, щоб побачити, яким я повернувся на білий світ з підземного царства. їх поява була для мене справжньою розрадою, адже я вже втратив надію побачити їх коли-небудь, та й їхні щирі подарунки були мені до душі,- мої друзі передбачливо потурбувалися для мене про все необхідне для заможного прожиття.
19; Порозмовляв я з кожним сердечно, розповів про своє недавнє бідування та про нинішню радість. Опісля знову звертаю свій вдячний погляд на богиню. Домовившись про приміщення в межах храмової огорожі, влаштовую [204] собі там тимчасове житло, беру участь у богослужіннях поки що для непосвячених, постійно спілкуюся з жерцями, стаю найвідданішим шанувальником великого божества. Не було такої ночі, такого сну, щоб переді мною не з'являлась богиня і не напучувала мене; своїми частими настановами вона намовляла мене прийняти, нарешті, посвячення в її таїнства, до-чого я вже давно, на її думку, був готовий. Хоч я й сам гаряче прагнув задовольнити її. бажання, проте мене стримував якийсь побожний трепет, бо я достеменно переконався, ще виконування релігійних постулатів -справа не з легких, та й недосяжною здавалась мені вимога, щоб я відрікся від усіляких життєвих насолод, бо аж надто переконався, що людське життя, наражуване на незліченні випадковості, треба якнайобачніше оберігати. Роздумуючи над усім цим раз у раз, я, хоч і самому не терпілось прийняти посвячення, чогось відкладав, не знати й чому, своє рішення.
20. Одного разу вночі наснилось мені таке: примарилося, неначе верховний жрець підносить мені з наповненого вщерть подолу різні речі. Коли питаю, що це за речі і . звідкіля вони, він пояснює, що це дари, прислані для мене з Фессалії, що вернувся звідти мій слуга на ім'я Кандід(44). Коли я прокинувся, сновидіння ще довго стояло в мене перед очима; я ніяк не міг второпати, що ж воно віщує, надто, коли зважити ще й на те, що в мене ніколи не було слуги з таким іменем. Однак, що б не значило те сновидіння, я твердо, вірив: згадані дари, так чи інак, означають якусь користь. Схвильований і овіяний надією на якийсь чималий прибуток і успіх, я зранку чекав, коли відчинять храм. Та ось розсунулися білосніжні завіси, ми стали молитися до величного зображення богині, а жрець, обходячи різні вівтарі, відправляв богослужіння з врочистими молитвами, потім зачерпнув води з таємного джерела і здійснив узливання з чари. Після священного ритуалу богомольці, вітаючи схід сонця(45), вигуками повідомляють про першу годину дня. І в цю ж хвилину з'являються мої слуги з Гіпатії, що я їх там залишив, ще коли Фотіда втягнула мене у злощасні пригоди..- Приходять вони, дізнавшись про мою пригоду, приводять із собою навіть мого коня: після того, як він побував у різних людей, вони впізнали його нарешті по особливій плямі на спині й зуміли мені повернути. Ось коли зачудувала мене природа віщого сну, тим паче, що не тільки збулась обіцянка щодо прибутку, а й в образі слуги Кандіда [205] мені пророковано було повернення коня, який був білої масті.
21. Після цієї події я ще наполегливіше почав служити богині, тому що її добродійства,- а я вже пересвідчився в них,- були запорукою якнайкращого мого майбутнього. З кожним днем зростало моє прагнення прийняти посвячення, і я все частіше турбував верховного жерця проханням, щоб він посвятив мене нарешті в таїнства священної ночі. А він, людина статечна й відома суворим дотримуванням релігійного статуту, лагідно й ласкаво гамував мого нетерпеливість, як то батьки звикли стримувати несвоєчасні забаганки своїх дітей, втішав мене і розвіював мій смуток: все, мовляв, буде добре. Адже навіть день посвячення, казав він, призначається велінням богині, а жрець, який повинен виконати священне дійство, вибирається божественним провидінням; мало того, необхідні витрати на обряд визначаються волею богині. Зваживши на все це, він попереджав мене, що треба зачекати, виявляючи виняткову стриманість, через те слід остерігатись жадібності й зарозумілості, уникати двох крайностей: не баритися, коли мене покличуть, і не спішити, коли мене не кличуть. Та й навряд чи знайдеться серед жерців хтось настільки безглуздий або, більше того, готовий піти на неминучу загибель, щоб зважився сам, без волі богині, піти на такий зухвалий і блюзнірський обряд посвячення й наразити себе на смертельну небезпеку, бо ж у руках тієї богині ключі від підземного царства й охорона життя. До того ж саме посвячення відбувається врочисто, як свого роду добровільна смерть і подароване богинею спасіння. Всемогутня богиня, звичайно, сама вибирає собі тих, хто, закінчуючи життєвий шлях, стоїть на порозі смерті, бо їм надійно можна довірити глибокі таємниці релігії. її всемогутністю, немов якоюсь мірою ще раз народжені, вони дістають змогу пройти шлях нового життя. Отож і мені слід сумирно ждати небесного знамення, хоча завдяки очевидній і особливій ласці великого божества я давно покликаний і обраний до блаженного служіння. Тим-то повинен уже тепер нарівні з іншими шанувальниками богині оберігатись забороненої й звичайної їжі(46), щоб тим легше збагнути глибокі таємниці істинної віри.
22. Так мовив жрець, а я озброївся слухняністю, якої вже більше не порушила моя нетерпеливість. Зосереджений, в тихому супокої і хвалебному мовчанні, щодня вперто & запопадливо відвідував богослужіння. І не обманула [206] мене благословенна доброта могутньої богині, і не мучила мене довгим зволіканням. Однієї темної ночі недвозначно, а ясно сповістила мене, що настає мій довгожданий день, коли вона задовольнить моє найпотаємніше бажання; додала, яку суму грошей повинен я внести на спокутні молебні, а виконавцем священного обряду призначає самого Мітру, верховного жерця, тому що його,- так твердила вона,- єднає зі мною якась божественна спорідненість світил(47).
На радощах від подібних ласкавих напучень всевишньої богині я, ледь розвиднілось, спішу чимдуж, тільки-но проснувшись, до помешкання жерця. Він саме виходив з келії. Привітавши його, я вже збирався ще настирливіше, ніж раніше, вимагати посвячення в містерії, як річ мені належну. Але він, тільки-но побачив мене, заговорив перший:- Мій Луцію, ти щасливий і благословенний, бо велична богиня удостоїла тебе незвичайної ласки! Чого ж ти стоїш, марнуючи час, і- сам зволікаєш? Настав для тебе жаданий день, коли за божественним велінням багатойменної богині я власноручно введу тебе в пречисті таємниці священного служіння! - Тут привітний старець подав мені правицю й повів до брами величезного храму. Після врочистого обряду відкриття храму ц ранкового богослужіння він приносить із сховку святилища якісь книги, списані незрозумілими письменами. Вони містили частково в скороченому вигляді слова таємничої мови, зображені у вигляді всілякого роду тварин(48), частково їх читання було недоступне для цікавості непосвячених через дивовижно переплетені, або на зразок кіл вигнутих, або, як вусики винограду, звивисті розчерки(49). З цих книг жрець прочитав лише те, що мені треба було конче підготувати для ритуалу посвячення.
23. Невідкладно і з запалом, не шкодуючи грошей, я заготовляю все, що мені було велено, частково сам особисто, частково з допомогою друзів. Коли вже, за словами жерця, настала слушна пора посвячення, він веде мене в супроводі почту віруючих до найближчої лазні. Після того, як я там прийняв звичайну купіль, він просить богів про ласку й очищає мене ретельно, скроплюючи з усіх боків бризками чистої води, після чого знову веде у храм. Минули, вже дві третини дня, коли він посадовив мене біля самих стіп статуї богині. Там пошепки дав мені деякі настанови, надто глибокі, щоб їх-можна було передати словами, потім у присутності. багатьох свідків наказує [207] мені постувати протягом десятьох днів, не приймаючи ніякої тваринної їжі й утримуючись також від вина. А коли я сумлінно виконав ці вимоги, настав нарешті день посвячення, і призахідне сонце саме видовжувало вечірні тіні. Тепер звідусіль почали напливати юрби богомольців і, згідно з предковічним звичаєм, кожний з них вшановує мене якимсь подарунком. Потім жрець, відсторонивши всіх непосвячених, накидає на мене плащ з грубого льняного полотна і, тримаючи за руку, веде в святая святих храму.
Ласкавий читачу! Можливо, ти, зацікавившись, запитаєш, про що мовилось там, що там робилося? Звичайно, я радо сказав би тобі про це, якби можна було говорити, а ти дізнався б, якби можна було тобі слухати. Але й вуха, і язик однаково поплатилися б за таку зухвалу цікавість. Зрештою я не-буду довше тримати тебе в очікуванні, якщо ти охоплений побожною жадобою пізнання. Отож слухай і повір мені, що це чиста правда. Я дійшов уже межі між життям і смертю, торкнувся порога. Прозерпіни і знову вернувся, пройшовши через усі стихії. Опівночі я бачив сонце в сліпучому сяйві, опинився віч-на-віч з підземними й небесними богами і зблизька бив їм земні поклони(50). Ось я й розповів тобі, що і як, а ти, хоч і почув, вдавай, ніби нічого не знаєш.
А тепер повідомлю тільки те, що без гріха святотатства можу виявити непосвяченим слухачам.
24. Настав ранок, і я після богослужіння вийшов з храму, одягнений в дванадцять священних стоп(51). Був це ритуальний одяг, але ніщо не забороняє мені говорити про нього, бо тоді бачив цю церемонію цілий натовп. Мені звеліли піднятись на дерев'яний поміст посеред храму, навпроти статуї богині. Звертав я на себе загальну увагу своєю шатою із тонкого віссону, з яскравими узорами. З плечей аж до самих п'ят спадав у мене коштовний плащ. Звідки б ти не глянув, мене прикрашали різноколірні зображення тварин: тут видніли індійські дракони, там гіперборейські дракони-чудовиська(52), схожі на крилатих птахів, породжені іншим світом. Така шата в мові посвячених має назву олімпійської столи. У правій руці я тримав смолоскип, що палахкотів яскравим світлом. На моїй голові був чудовий вінок з блискучих листочків .. пальми, які розходились навсібіч, неначе сонячні промені. Коли я, так наряджений, яснів, як сонце, і наче сам був статуєю, завіса раптом розсунулася, і в мене вп'ялась [208] очима багатоголоса юрба. Опісля бучним і веселим бенкетом відсвяткував я, посвячений, день свого народження. Такими ж урочистостями, ритуальною трапезою й завершенням церемонії посвячення був відзначений треті день. Провів я там ще кілька днів, не зводячи зору і: статуї богині; невимовна радість і почуття неоплачено вдячності за неоціненну благодать переповнювали і-од моє серце. Нарешті, з волі богині, віддячивши їй далеке недостатньо, але, звичайно, в міру своїх скромних можливостей, я почав лаштуватись додому. Із щирим жалем покидав я улюблену богиню. Розлучаючись із нею, я припав ницьма до її зображення, довго тулився до її стіп, а сльози все котилися по щоках. Згодом, ковтаючи слова, часто схлипуючи, ледве промовив:
25. - О найсвятіша, вічна покровителько людського роду, невтомна захиснице смертних, ти завжди сповнена материнського співчуття до знедолених у їхніх стражданнях. Жоден день, жодна ніч, навіть найменша мить не проходить без твоїх добродіянь: ти заступаєшся за людей на морі й на суходолі, ти втихомирюєш життєві буревії, подаючи рятівну десницю, якою, розмотуєш заплутані нитки Долі(53), ти вгамовуєш негоди фатуму й протидієш шкідливому впливові небесних світил. Поважають тебе небесні боги, схиляють перед тобою чоло боги підземного царства, ти змушуєш небосхил обертатися, запалюєш сонце, керуєш всесвітом, підкоряєш Тартар. На твій заклик відгукуються зірки, завдяки тобі чергуються пори року, веселяться боги, тобі підвладні стихії. Від помаху твоєї руки дмуть вітри, живляться хмари, сходять посіви, буяють вруна. Твоєї могутності лякаються птахи, що ширяють у піднебесних просторах, звірі, котрі никають по горах, змії, поховаються в землі, страховиська, котрі плавають у морських глибинах. Але я занадто вбогий кебетою, щоб належно тебе звеличити, занадто скромний і мій маєток, щоб ушанувати тебе вдячними жертвами. Мої слова не спроможні висловити почуття, з яким я схиляюсь перед твоєю величчю, не вистачило б мені й тисячі язиків і стільки ж уст та невичерпного потоку красномовства. Отже, постараюсь виконати те єдине, що в силах благочестивого, але бідного чоловіка: твій божественний образ і найсвятішу велич твою я збережу в глибині свого серця і вічно буду мати перед очима.
Після того, як я отак помолився верховній богині, стиснув у своїх обіймах, немов рідного батька, жерця Мітру і, [209] цілуючи міцно, попросив у нього пробачення, що не можу йому як слід віддячити за його добродійство.
26. У довгій і сердечній розмові висловлюю йому свою вдячність, нарешті попрощавшись, вирушаю в дорогу, щоб після довгої відсутності знову побачити отчий дім. А втім, побув я там лише кілька днів, бо за спонукою могутньої богині, запакувавши нашвидкуруч свої пожитки, сідаю на корабель і вирушаю в Рим. Непутні вітри благополучно і швидко доставляють мене в Автустовий порт(54), ввідти коляскою мчу вже суходолом ї під вечір, напередодні грудневих ід(55), в'їжджаю в це святе місто(56). З цього часу моїм наймилішнм заняттям було щоденно молитись неперевершеній величі Ізіди - володарки, якій там поклонялися з найбільшою шанобою під найменням Польової, названої так від місця, де стоїть її храм(57). Став я її ревним шанувальником, хоч у цьому храмі я був людиною новою, але вчення її я неабиякий знавець.
Ось велике Сонце, обійшовши все коло Зодіака, вже завершило свою річну мандрівку, як негадано чуйна турбота доброзичливого божества перебиває мій нічний спокій і нагадує мені знову про посвячення, знову про таїнства. Я ламав собі голову, що значать віщі слова богині. Бо ж я вважав себе повністю посвяченим у божественну таїну.
27. У той час, як я почасти сам намагався розплутати свої релігійні сумніви, почасти звертався за порадою до жерців, дізнався про дивовижну новину, а саме, що мене посвячено лише в містерії богині, без посвячення в таїнства великого бога, верховного батька ботів, непереможного Озіріса. Незважаючи на те, що сутність цих богів і їхній культ тісно пов'язані між собою, мало того,- вони творять навіть єдність,- все-таки в посвяченнях існує суттєва різниця; через те я повинен був зрозуміти, що від мене вимагалося стати слугою також і цього великого бога. Сумніви не довго тривали. Річ у тім, що найближчої ночі я уві сні побачив якогось жерця в полотняному одязі, у руках він тримав тирсову палицю, плющ і ще щось, про що слід промовчати; все це він кладе перед моїми дарами, опісля, розсівшись у моєму кріслі, загадує влаштувати трапезу, якої вимагає високе посвячення. Розпізнати його має облегшити мені певна прикмета, а саме: п'ята лівої ноги в нього трохи викривлена, через те [210] він накульгує. Внаслідок такого очевидного виявлення божої волі будь-яка непевність зникла, і я, не гаючись, після ранкового молебня почав уважно приглядатись до кожного а жерців, чи хто а них не ходить так, як той із сновидіння. Побачене уві сні незабаром виявилось достовірним: скоро я помітив одного із пастофорів, який, якщо не брати до уваги спотикливої ходи, поставою й зовнішнім виглядом точнісінько нагадував мов нічне видіння. Звали його, як я пізніше дізнався, Азініем Марцеллом(59) - ім'я, яке своїм звучанням мало відношення до мого перетворення в осла. Не барячись, я підійшов до нього, але, як виявилось, він знав, про що йтиме мова, бо так само, як і я» вже давно був попереджений подібним же велінням виконати посвячення. Напередодні снилось йому, що він кладе вінки до підніжжя статуї великого бога і в, цю хвилину чує з уст бога, які визначають долю людини, що до нього направляється один уродженець Мадаври(60), людина дуже бідна, призначена для посвячень. Він повинен виконати посвячення, бо посвячений завдяки божественній опіці здобуде велику славу своєю вченістю, а він, жрець, дістане велику за це винагороду.
28. Хоч мені в такий спосіб і було призначено посвячення, все ж нестача засобів затягувала, всупереч моєму бажанню, його виконання. Нужденна частка моєї спадщини пішла на сплату коштів подорожі(61), до того ж витрати в столиці були далеко більшими, ніж у провінції. Через те, з одного боку, дошкульна бідність давалась мені взнаки, з другого, натиск божества посилювався, отже, я опинився, як каже старе прислів'я, «між молотом і ковадлом». Дедалі частіше підстьобуваний божеством, я втратив душевну рівновагу і, нарешті, коли злинуло пряме веління мені довелося продати свій скромний запас одягу і таким чином зібрати потрібну суму. Саме тоді почув я таке особливе повчання: - Невже ти, - сказано було, - поскупився б своїм лахміттям, якби намірився задовольнити свої забаганки? А тепер, коли тебе чекав посвячення, ти лякаєшся вбогості, в якій, до речі, тобі не доведеться розкаюватись?
Отже, коли все було достатньо підготовлене, я знов; протягом десята днів утримувався від тваринної їжі, і аж занадто мені було оголено голову. Нарешті мене допустили до нічних містерій Всевишнього бога, і я з повної довірливістю ходив на богослужіння цієї спорідненої [211] релігії. І це було для мене найбільшою розрадою в моєму становищі чужоземця, а також забезпечувало кращий прожиток. Справді-бо, ласкавий Успіх(62) усміхнувся мені, бо я заробляв добре як захисник із знанням латинської, мови.
29. І ось через деякий час неждано-негадано боги знову звернулись до мене з предивним велінням: вимагали вони, щоб я втрете прийняв посвячення. Ця надмірна турбота бентежила, більш того,- непокоїла. Я поринув у глибокі роздуми, намагаючись збагнути, що б значили ці нові й незрозумілі задуми небожителів, що мені ще залишилось для посвячення, якщо мене вже двічі посвячували. Очевидно,- міркував я подумки,- один і другий жрець щось-тут переплутав або щось недоробив. Я почав, клянусь Геркулесом, навіть сумніватися в їхній Сумлінності. Коли я отак блукав у морі неспокійних думок, немов доведений до божевілля, озвалося до мене ласкаво нічне видіння:
- Не лякайся тих численних посвячень і не думай, що в попередніх щось було пропущено. Ні, радій цим безустанним виявам божественної ласки і радше пишайся, що на твою долю втрете випаде честь(63), якої інші удостоюються лише один-єдиний раз. Вже із самої кількості посвячень май певну надію на вічне блаженство. Зрештою посвячення, яке тебе жде, тобі вкрай необхідне, якщо зважити, що шата богині, яку ти вдягнув у провінції, залишилась напостійно у храмі, і в Римі ти не зможеш ні молитися в свята, коли буде потрібна ця шата, ні оздобити себе цим щасливим плащем, якщо так звелять. Хай нове посвячення принесе тобі щастя, благополуччя, здоров'я! З радісним настроєм прийми це посвячення, бо така воля божа.
30. Ось що сповістила мені ласкаво нічна з'ява і пояснила, що далі слід робити. Не гаючи часу і не відкладаючи справи, повідомляю своєму жерцю про все, що я бачив, зобов'язуюсь утриматись від споживання м'яса, самохіть продовжую десятиденний строк посту, визначений одвічним законом, завершую приготування до обряду посвячення, не шкодуючи коштів, бо я керувався не стільки майновою спроможністю, скільки побожним запалом. Тож, далебі, не пошкодував ні зусиль, ні витрат, бо завдяки щедрій опіці богів мої виступи в суді принесли мені чималенькі прибутки., Нарешті через кілька днів бог серед [212] богів, наймогутніший, серед могутніх, найвищий серед високих, володар серед владик - Озіріс - не в чужій подобі, а у власному божественному вигляді віч-на-віч удостоїв мене ласкавою мовою: я повинен,- казав він,- продовжувати свою славну діяльність захисника успішно, як досі, не лякаючись наклепів недоброзичливців, яким не прийшлась до смаку моя вченість, здобута клопітною працею. А щоб я-міг йому служити не в громаді всіх інших посвячених, вибрав мене в колегію своїх пастофорів, навіть призначив одним із п'яти п'ятилітніх декуріонів(64). Отже, я, знову оголивши голову, вступив у цю старовинну колегію, засновану ще в часи Сулли(65), і ходив з непокритою головою, не приховуючи своєї лисини, і з радістю показував її будь-якому зустрічному.