Мистецтво і життя. Збірник

1

Дослідження творчості Андре Моруа належить відомому радянському літературознавцю Ф. Наркір’єру. Див. його передмови до збірок А. Моруа: От Монтеня до Пруста. М.: Радуга, 1983; Шестьдесят лет моей литературной жизни. М.: Прогресс, 1977; Литературные портреты. М.: Прогресс, 1970, а також монографію: Андре Моруа. М.: Худож. лит., 1974. — 222 с.

2

З нічого (лат.).

3

Мішель Ейкем де Монтень (1533–1592)

4

Ідеться про «Думки» Блеза Паскаля (1623–1662), французького математика, фізика, релігійного філософа, і «Максими» Франсуа де Ларошфуко (1613–1680), французького письменника і філософа-мораліста, де трактуються проблеми етики.

5

Жід Андре Поль Гійом (1869–1951), французький письменник, Ален (Шартьє Еміль Огюст, 1868–1951), французький філософ, письменник і педагог.

6

Сен-Сімон Луї де Рувруа, герцог де (1675–1755), придворний, автор відомих мемуарів.

Рец Жан Франсуа Поль де Гонді, кардинал де (1613–1679), активний діяч Фронди — руху проти абсолютизму 1640-х років, автор історичних творів та мемуарів.

7

Горацій Квінт Флакк (65—8 до н. е.), давньоримський поет.

8

Плутарх (бл. 46 — бл. 127), грецький письменник і філософ-мораліст.

Сенека Луцій Анней (бл. 4 — бл. 65), римський філософ, представник стоїчного платонізму (ідеалістичного напряму античної філософії, основаного на вченні Платона, 428/7— 348/7 до н. е.).

9

Ніщо так не користується любов’ю народу, як доброта (лат.).

10

Ідеться про релігійні війни у Франції між католиками і протестантами у 1562–1594 роки.

11

Ла Боесі Етьєн де (1530–1563), французький письменник-гуманіст.

12

Давньогрецький філософ Сократ (бл. 470–399 до н. е.), несправедливо засуджений до смерті, не побажав утекти з-під варти і випив отруту з поваги до законів свого міста.

13

«Апологія Раймонда Сабундського» — назва одного з розділів «Нарисів» Монтеня.

14

Декарт Рене (1596–1650), французький учений і філософ-раціоналіст.

15

Жан де Лабрюйєр (1645–1696). «Характери»

16

Теофраст (372–287 до н. е.), давньогрецький філософ, автор книги «Характери», що стала взірцем для Лабрюйєра.

17

Боссюе Жак Бенінь (1627–1704), французький письменник, релігійний діяч.

18

Лафонтен Жан де (1621–1695), французький письменник-байкар.

19

Фонтенель Бернар Ле-Бов'є де (1657–1757), публіцист і вчений, член Французької академії.

20

Кольбер Жан-Батіст (1619–1683), Лувуа Франсуа Мішель Летельє, маркіз де (1639–1691), міністри і фаворити Людовіка XIV.

21

Буало-Депрео Нікола (1636–1711), теоретик французького класицизму.

22

Ціцерон Марк Туллій (106—43 до н. е.), давньоримський державний діяч, оратор, теоретик риторики, філософ.

23

Бенда Жюльєн (1867–1956), французький письменник і філософ.

24

Валері Поль (1871–1945), французький поет, прозаїк, теоретик мистецтва, член Французької академії.

25

Сезанн Поль (1839–1906), французький живописець, представник постімпресіонізму.

26

Сент-Бев Шарль Огюстен (1804–1869), французький критик і письменник.

27

Монтеск’є Шарль Луї де Секонда, барон де Лабред, де (1689–1755), французький філософ-просвітитель, історик, письменник.

Гонкури, брати Едмон (1822–1896) і Жюль (1830–1870), французькі письменники.

28

Тен Іпполіт (1828–1893), французький літературознавець, філософ, історик.

29

Франсуа Марі Аруе Вольтер (1694–1778). Романи і повісті

30

Ідеться про твір Монтеск’є «Персидські листи».

31

«Енциклопедія» — багатотомний словник (1751–1772), де викладено основні ідеї Просвітництва. Одним з його авторів був Вольтер.

32

Плавт Тіт Макцій (бл. 254–184 до н. е.), давньоримський комедіограф.

Менандр (бл. 342 — бл. 292 до н. е.), давньогрецький комедіограф.

33

Фрерон Елі (1718–1776), французький літературний критик, автор памфлетів проти Вольтера.

34

Парнелл Томас (1679–1718), англійський поет.

35

«Подорожі і пригоди трьох принців із Сарендипа» — збірка анонімних новел у дусі «Тисячі й однієї ночі».

36

З нічого (лат.).

37

Парі Гастон (1839–1903), французький літературознавець.

38

Ален (прим. автора).

39

«Діалоги про торгівлю зерном» — трактат італійського економіста і письменника Фернандо Галіані (1770).

40

Фаге Еміль (1847–1916), французький критик і літературознавець.

41

Помпадур Жанна Антуанетта Пуассон, маркіза де (1721–1764), фаворитка Людовіка XV.

42

Фома Аквінський (1227–1274), італійський філософ і теолог.

43

Бекон Френсіс (1561–1626), англійський філософ-матеріаліст.

44

Сен-Ламбер Жан Франсуа де (1716–1803), французький поет, близький до енциклопедистів.

45

Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646–1716), німецький філософ-просвітитель, учений і громадський діяч.

46

Бенвіль Жак (1879–1936), французький історик і публіцист.

47

Жан-Жак Руссо (1712–1778). «Сповідь»

48

Фуше Жозеф (1759–1820), політичний діяч, міністр поліції за Наполеона І. У роки революції дворянські титули було скасовано, і титул герцога він одержав пізніше від Наполеона.

49

«Жіль Блаз» — «Історія Жіль Блаза з Сантільяни», роман французького письменника Алена-Рене Лесажа (1668–1747).

50

Геліогабал (Секст Барій Авіцій Бассіан, 204–222), римський імператор, правління якого позначалося занепадом моралі.

Порцій Катон Молодший (93–47 до н. е.), давньоримський політичний діяч, який уособлює доброчесності республіканського Риму.

51

Комічна опера Ж.-Ж. Руссо «Сільський чаклун».

52

Мається на увазі твір Ж.-Ж. Руссо «Еміль, або Про виховання».

53

Ермітаж — будинок у містечку Монморансі, де жив Ж.-Ж. Руссо.

54

Гійємен Анрі (1903), французький критик і літературознавець.

55

Грімм Мельхіор (1723–1807), німецький літературний критик, який жив у Парижі.

56

«Сповідання віри савойського вікарія» — частина твору Ж.-Ж. Руссо «Еміль, або Про виховання».

57

Моруа має на увазі твір Ж.-Ж. Руссо «Прогулянки самітного мрійника».

58

Франсуа Рене де Шатобріан (1768–1848). «Замогильні записки»

59

Шатобріан був на державній службі, коли Наполеон Бонапарт був першим консулом республіки, і перейшов до політичної опозиції незадовго до того, як Наполеон став імператором.

60

Тібоде Альбер (1874–1936), французький літературознавець і критик.

61

Баррес Моріс (1862–1923), французький письменник і політичний діяч.

62

Мальзерб Кретьєн Гійом де Ламуаньйон де (1721–1794), ліберальний державний діяч, Віллель Жан-Батіст Гійом Жозеф, граф де (1773–1854); Поліньяк Жюль Огюст Арсан Марі де (1780–1847), консервативні політичні діячі, прем’єр-міністри Франції у часи Реставрації.

63

Шатобріан подав у відставку з дипломатичного поста на знак протесту проти жорстокої розправи — розстрілу за наказом Наполеона герцога Енгієнського, члена королівської родини, засудженого як політичного злочинця.

64

Адольф — герой однойменного роману французького письменника Бенжамена Констана (1767–1830), Оберман — герой однойменного роману французького письменника Етьєна де Сенанкура (1770–1844).

65

Мешасебе — стара назва штату Міссісіпі.

66

Буалев Рене (Рене Тардіво, 1867–1926), французький письменник.

67

Перікл (V ст. до н. е.), вождь афінської демократії; Аспазія, подруга Перікла, яка славилася своєю красою і розумом.

68

Фіваїда — місцевість у Верхньому Єгипті, де жили починаючи з III ст. н. е. християнські відлюдники.

69

Стендаль (Анрі Бейль, 1783–1842). «Червоне і чорне»

70

Лакло П'єр Амбруаз Франсуа Шодерло де (1741–1803), французький письменник, автор єдиного роману «Небезпечні зв’язки».

Кребільйон Клод-Проспер Жоліо де (старший, 1674–1762), французький драматург.

71

Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770–1831), німецький філософ, представник німецької класичної філософії, одного з теоретичних витоків марксизму.

72

Ідеться про рицарські романи і «Дон-Кіхота» М. Сервантеса.

73

Оноре де Бальзак (1799–1850). «Батько Горіо». «Цезар Бірото»

74

Деворанти — назва однієї з общин Підмайстрів, підпорядкованої колись великій співдружності містиків, заснованій християнами-ремісниками з метою відновлення Єрусалимського храму. У Бальзака в романі «Історія тринадцяти» — це таємна співдружність тринадцяти чоловік, романтичні пригоди яких описує автор.

75

З відповідною поправкою (лат.).

76

Балтасар Клаас — герой філософської повісті Бальзака «Пошуки абсолюту».

77

На Капітолії у Римі знаходились головні храми і будинок Сенату. З Тарпейської скелі, що була неподалік, скидали засуджених злочинців, і тих, хто зазіхав на владу, і був небезпечний для республіки.

78

Ідеться про роялістське повстання у Парижі 13 вандем’єра IV року республіки (5 жовтня 1795 р.).

79

Моньє Анрі (1799–1877), французький карикатурист і письменник-сатирик.

80

Альфред де Мюссе (1810–1857). Театр

81

Маріво П'єр Кар де Шамблен де (1688–1763), французький комедіограф.

82

Кларісса — героїня роману англійського письменника Семюеля Річардсона (1689–1761) «Кларісса, або Історія молодої леді».

83

Герцог Орлеанський Фердінанд Філіпп Луї Шарль Анрі (1810–1842), син короля Луї-Філіппа.

84

«Листи до провінціала» — полемічний твір Блеза Паскаля.

85

Віньї Альфред де (1797–1863), французький поет і прозаїк, один з визначних представників романтизму.

86

Кармонтель (Луї Каррожі, 1717–1806), Колле Шарль (1709–1789), Леклерк Мішель Теодор (1777–1851) — французькі комедіографи.

87

Готьє Теофіль (1811–1872), французький письменник-романтик, театральний критик.

88

Червнева революція — повстання робітників у Парижі 1848 року.

89

Остен Жюль Жан-Батіст Іпполіт (1814–1879), французький драматург і директор кількох театрів.

90

Скріб Ежен (1791–1861), французький драматург.

91

Клодель Поль (1868–1955), французький поет і драматург.

92

Ріхтер Жан-Поль (Йоганн Пауль Фрідріх, 1763–1825), німецький письменник.

93

Альф’єрі Вітторіо (1749–1803), італійський драматург.

Макіавеллі Нікколо ді Бернардо (1469–1527), італійський політичний мислитель і письменник.

Варкі Бенедетто (1502–1565), італійський гуманіст, автор «Історії Флоренції».

94

Банделло Маттео (1485–1561), італійський письменник.

95

Малларме Стефан (1842–1898), французький поет-символіст.

96

Ідеться про Поля Валері.

97

Дебюссі Клод Ашіль (1862–1918), французький композитор.

98

Гюстав Флобер (1821–1880). «Мадам Боварі»

99

Дю Кан Максим (1822–1894), французький письменник і журналіст.

Буйє Луї (1822–1869), французький письменник і драматург.

100

«Поль і Віргінія» — сентиментальний роман французького письменника Бернардена де Сан-П’єра (1737–1814).

101

Руссо Анрі (1844–1910), французький художник-примітивіст.

102

Кучук-Ханем (або Рушук-Ханем), єгипетська танцівниця і куртизанка.

103

Коле Луїза (1810–1876), французька поетеса, хазяйка літературного салону.

104

Готьє Жюль де (1858–1942), французький письменник і критик.

105

Трістан, Ланселот — герої середньовічних рицарських романів.

106

Вермеєр Ян (1632–1675), голландський живописець.

Коро Жан-Батіст Каміль (1796–1876), французький художник-пейзажист.

107

Гаварні Поль (Сюльпіс Гійом Шевальє, 1804–1866), художник-графік, майстер сатиричних гравюр.

108

І. С. Тургенєв (1818–1883). Мистецтво Тургенєва

109

Шарден Жан-Батіст Сімеон (1699–1779), французький живописець.

110

З нічого (лат.).

111

По Едгар Аллан (1809–1849), американський письменник; Жаррі Альфред (1873–1907), французький письменник.

112

Делакруа Фердінанд Віктор Ежен (1798–1863), французький живописець і графік.

113

Бурже Поль (1852–1935), французький письменник і критик.

114

Мередіт Джордж (1828–1909), англійський письменник; Еліот Джордж (Мері-Анн Еванс, 1819–1880), англійська письменниця.

115

В середину речей, тобто у саму суть (лат.).

116

Ада, це твій батько (франц.).

117

Проси його зі мною (франц.).

118

Так це батько?.. (франц.).

119

Так, моя дитино, правда ж, ти його любиш? (франц.).

120

Ну, як, пані? (франц.).

121

Та так, Жюстіно (франц.).

122

На війні як на війні (франц.).

123

Віардо-Гарсіа Мішель Поліна (1821–1910) — французька співачка.

124

Орнаментами (франц.).

125

Герої поеми Гомера «Іліада».

126

Серед афоризмів, опублікованих Полем Валері, я з задоволенням знайшов два тексти, які чудово пояснюють тургенєвське «бути оригінальним, не будучи ексцентричним». Ось вони: «Вже з першого погляду мені пригадалися слова, які я чув від Дега[318]: «Це плоско, як прекрасний живопис».

Ці слова важко коментувати. Їх можна найкраще зрозуміти, подивившись прекрасний портрет Рафаеля. Божественна плоскість: ні зображення, яке створює ілюзію реальності, ні пастозності, ні кам’яних підпорок, ні штучного освітлення, ні підкреслених контрастів. Я гадаю, що досконалість досягається тільки повним нехтуванням усіх засобів, які дозволяють перебільшувати».

«Новаторство, прагнення до новаторства. Нове — одна з тих збуджуючих отрут, які зрештою стають необхіднішими за будь-яку іншу; коли вони одного дня заволодіють нами, виникне потреба все збільшувати дозу, поки вона не стане смертельною».

«Дивно так чіплятися за тлінне у речах, якою є якраз їхня новизна.

А чи вам невідомо, що навіть найновішим ідеям слід надати благородної форми, не скороспілої, а зрілої, щоб вони мали вигляд не незвичайних, але споконвічних і не винайдених сьогодні вранці, а лише забутих і відроджених».

127

Лев Толстой (1828–1910). Найвизначніший. «Війна і мир»

128

Фрейд Зігмунд (1856–1939), австрійський психіатр, основоположник вчення про підсвідоме — психоаналізу.

129

Прудон П'єр Жозеф (1809–1865), французький дрібнобуржуазний соціаліст, теоретик анархізму.

130

Ватерлоо — 18 червня 1815 року під Ватерлоо була розгромлена армія Наполеона англійськими і австрійськими військами.

131

Ромен Жюль (Луї Фарігуль, 1885–1972), французький письменник.

132

Мистецтво А. П. Чехова (1860–1904)

133

Марк Аврелій (121–180), римський імператор.

134

Бунін Іван Олексійович (1870–1953), російський письменник.

135

Крамськой Іван Миколайович (1837–1887), російський живописець і художній критик.

136

Плевако Федір Никифорович (1842–1908), російський юрист, адвокат, судовий оратор.

137

Бос Шарль дю (1882–1939), французький письменник і критик.

138

Справа Дрейфуса — судова справа у свідомо фальшивому звинуваченні у зраді офіцера французького Генерального штабу, єврея А. Дрейфуса (1859–1935), сфабрикована 1894 року реакційною французькою вояччиною.

139

Суворін Олексій Сергійович (1834–1912), російський видавець, журналіст.

140

Верден — 1916 року, у першу світову війну бої між німецькими і французькими військами закінчилися тут перемогою французів;

«Люди доброї волі» — багатотомна серія романів Жюля Ромена.

141

Піранделло Луїджі (1867–1936), італійський письменник.

142

Бодлер Шарль (1821–1876), французький поет.

143

Ідеться про молодіжний рух так званої епохи джазу, який знайшов своє відображення у ранньому романі американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда (1896–1940) «По цей бік раю».

144

Навічно (лат.).

145

Вульф Вірджінія Аделіна (1882–1941), англійська письменниця і критик.

146

Таціт Публій Корнелій (бл. 55 — бл. 120), римський історик, оратор і політичний діяч.

147

Едгар Морен.

148

Аналізу творчості цих письменників присвячено есе А. Моруа, вміщені далі.

149

Грін Грем (1904), англійський письменник.

150

Прістлі Джон (1733–1804), англійський філософ-матеріаліст, хімік, громадський діяч.

151

Цими словами відомий державний діяч Стародавнього Риму і письменник Марк Порцій Катон Старший (234–149 до н. е.) закінчував кожну свою промову в Сенаті (Плутарх. «Життя Марка Катона»).

152

Спіноза Бенедікт (Барух, 1632–1677), нідерландський філософ-матеріаліст.

153

Стаття написана у формі діалогу.

154

«Ернані» — романтична драма Віктора Гюго. Поставлена на сцені, вона спричинилася до боїв між «класиками» і романтиками.

155

Курбе Жан Дезіре Гюстав (1819–1877), французький художник.

156

Джойс Джеймс (1882–1941), ірландський письменник.

Кафка Франц (1883–1924), австрійський письменник.

Фолкнер Уїльям Гаррісон (1897–1962), американський письменник.

157

Роб-Грійє Ален (1922), французький письменник, представник школи «нового роману».

158

Моріак Клод (1914), французький літературознавець і письменник.

159

«Андромаха» — трагедія Жана Расіна.

160

Мадам де Лафайєт Марія Мадлена (1634–1693), французька письменниця епохи класицизму.

161

Кант Іммануїл (1724–1804), німецький філософ, родоначальник німецького класичного ідеалізму.

162

Бютор Мішель (1926), французький письменник, представник школи «нового роману».

163

Анатоль Франс (Анатоль Франсуа Тібо, 1844–1924). Гумор і почуття міри

164

Бержере, герой багатотомного роману Анатоля Франса «Сучасна історія».

165

Мішле Жюль (1798–1874), французький історик.

166

Брюнетьєр Фердінанд (1849–1906), критик і історик літератури.

Моррас Шарль (1868–1952), письменник, політичний діяч.

167

Стерн Лоренс (1713–1768), англійський письменник, один із засновників сентименталізму. Йдеться про його пародійний роман «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена».

168

Ренан Жозеф Ернест (1823–1892), французький філософ, історик релігії, позитивіст, який водночас визнавав усі філософські системи. Його вихідна позиція — «доброзичливий скептицизм».

169

Стаття Брюнетьєра про роман Поля Бурже «Учень».

170

Леметр Жюль (1853–1914), французький письменник і критик.

171

Асоціація з італійською комедією масок (комедія дель арте), де діяли постійні персонажі — маски, а автори вдавалися до вільних імпровізацій.

172

Жорес Жан (1859–1914), французький політичний діяч, один з лідерів соціалістичної партії. Напередодні першої світової війни був убитий шовіністом.

173

Пегі Шарль (1873–1914), французький письменник.

174

Ромен Роллан (1866–1944). «Жан-Крістоф», «Над сутичкою», «Кінець подорожі»

175

Ідеться про повість Вольтера «Простодушний».

176

Так, як я можу (нім.).

177

Брамс Йоганнес (1833–1897), німецький композитор, піаніст і диригент, який розвивав класичні традиції, збагативши їх романтичним змістом.

178

Цвейг Стефан (1881–1942), австрійський письменник.

179

Мейзенбуг Мальвіда фон (1816–1903), німецька письменниця.

180

Мірбо Октав (1848–1917), французький прозаїк і драматург.

181

Жійє Луї (1876–1943), французький письменник.

Блок Жан-Рішар (1884–1947), французький письменник, публіцист.

182

Гауптман Герхардт (1862–1946), німецький драматург і прозаїк.

183

Малін (Мехелен) — старовинний культурний центр Бельгії, зруйнований німцями під час першої світової війни.

184

Аттіла (бл. 395–453), вождь гуннів, навали яких зазнала Європа у V ст.

185

Рассел Бертран Артур Уїльям (1872–1970), англійський математик і філософ, борець за мир.

186

Донне асоціює ім’я Роллана з Роландом з епосу «Пісня про Роланда» (французькою мовою вони звучать однаково). Дюрандаль — меч Роланда.

187

Мається на увазі біблейська легенда про царя Соломона, який мав вирішити хто справжня мати дитини, за яку сперечалися дві жінки. Він віддав наказ розрубати дитину навпіл — і та жінка, яка відмовилася від дитини аби та лишилася живою, була визнана справжньою матір’ю.

188

Мирна конференція відбулася у Парижі 1919–1920 року. Серед учасників її були Вудро Вільсон (1856–1924), президент США, і Жорж Клемансо (1841–1929), прем’єр-міністр Франції.

189

Шеллі Персі Біші (1792–1822), англійський поет.

190

Мюнхенська угода 1938 року правителів Великобританії і Франції з Гітлером відкрила йому шлях до вторгнення у Чехословаччину.

191

Даладьє Едуард (1884–1970), прем’єр-міністр Франції, учасник Мюнхенської угоди.

192

Бій під Вальмі — 20 вересня 1792 року війська революційної Франції здобули першу перемогу над військами австро-прусських інтервентів і французьких дворян-емігрантів, прибічників Бурбонів.

193

Марсель Пруст (1871–1922)

194

Лемер Мадлен Жанна (1845–1928), художниця, яка багато працювала в галузі ілюстрації.

195

Ан Рейнальдо (1875–1947), композитор, відомий як автор оперет.

196

Рескін Джон (1819–1900), англійський критик і соціолог.

197

Стан здоров’я не дозволяв Прусту залишати Францію.

198

Гольбейн Ганс Молодший (бл. 1497–1543), німецький художник.

199

Доде Леон (1868–1942), французький письменник.

200

Ортега-і-Гассет Хосе (1883–1955), іспанський філософ і теоретик мистецтва.

201

Моне Клод (1840–1926), французький художник-імпресіоніст.

202

Сіслей Альфред (1839–1899), французький художник-імпресіоніст.

203

Вагнер Ріхард (1813–1883), німецький композитор.

204

«Мадлен» — солодке печиво.

205

Жан Кокто (1889–1963)

206

Дягілєв Сергій Павлович (1872–1929), російський театральний діяч, з 1907 року організатор симфонічних концертів, оперних і балетних вистав у Парижі.

207

Сарасате (Пабло Сарасате-і-Наваскуес, 1844–1908), іспанський композитор і скрипаль.

208

Муне Сюллі (Жан Сюллі, 1841–1916), Бернар Сара (Розін Бернар, 1844–1923), Режан (Габріель Режю, 1856–1920), де Макс (Едуард Александру Макс, 1869–1924), видатні французькі драматичні актори. Де Макс родом з Румунії.

209

Бланш Жан Еміль (1861–1942), французький художник, письменник і критик.

210

Стравинський Ігор Федорович (1822–1971), російський композитор.

211

Брак Жорж (1882–1963), французький художник-кубіст.

212

Гаррос Ролан (1888–1918), льотчик.

Саті Ерік (Альфред Ерік Леслі-Саті, 1866–1925), композитор.

Жакоб Макс (1876–1944), поет, близький до сюрреалізму.

213

Аполлінер (Вільгельм Аполлінаріс Костровицький, 1880–1918), поет, поляк за походженням, під час першої світової війни був добровольцем у французькій армії.

214

«Шестірка» — група молодих французьких композиторів, які об’єдналися навколо Е. Саті. До неї входили Жорж Орик, Луї Дюрей, Артюр Онеггер, Даріус Міло, Франсіс Пуленк, Жермена Тайфер.

215

Гра слів: peinture означає і «живопис» і «пофарбування». Слова плакату означають: «Обережно, пофарбовано».

216

Монпарнас — район у Парижі, де у 20—30-ті роки нашого століття зустрічались художники, актори, письменники.

217

Радіге Раймон (1903–1923), французький письменник.

218

Малерб Франсуа де (1555–1628), французький поет і теоретик літератури, зачинатель класицизму, школи, яка остаточно оформилася тільки приблизно через тридцять років після його смерті.

Ронсар П’єр де (1524–1585), французький поет, глава нової поетичної школи «Плеяди», яка вперше поривала з традиціями придворної поезії і висунула ідею оновлення французької поетичної культури, насичення її гуманістичним змістом.

219

Брей Івонна де (1889–1954), Фейєр Едвіга (1907), французькі артисти театру і кіно.

220

«Трістан та Ізольда» — опера Р. Вагнера.

221

Джеймс Генрі (1843–1916), американський письменник.

222

Енгр Жан Огюст Домінік (1780–1867), французький письменник, був ще й скрипалем-аматором. Скрипка Енгра — вираз, який став загальним. Тут використаний у розумінні «друге уподобання», хоббі.

223

Паскаль розумів розвагу як те, що відволікає людину від роздумів і усвідомлення своєї скороминущості.

224

Бюнюель Луїс (1900–1983), іспанський кінорежисер.

Клер Шомет Рене (1898–1981), французький кінорежисер і кінодраматург.

225

Роже Мартен дю Гар (1881–1958)

226

У монастирі Понтіньї, що стояв порожнім, з 1910 року відбувалися міжнародні зустрічі літераторів.

227

Сума — жанр середньовічної наукової літератури.

228

Жан Жіроду (1882–1944)

229

Жуве Луї (1887–1951), французький актор і режисер, Ренуар П'єр (1885–1952), Тессьє Валентина (1893–1981), французькі актори театру і кіно.

230

Пуанкаре Раймон (1860–1934), президент Франції у 1913–1920 роки, 1922–1924 — прем’єр-міністр і міністр закордонних справ.

231

Жірандоль — фігурна люстра; Бернар Кристіан (1902–1949), французький театральний художник.

232

До таких спокус Жіроду відносить: життя, буржуазію, жінок, світське товариство, скептичну філософію.

233

Жак Простодушний і Жозеф Прюдом — загальні імена. Перше означає «селюк», друге — «обмежений буржуа» за ім’ям героя п’єс Анрі Моньє.

234

Обігрується прізвище Лафонтена, яке походить від французького слова la fontaine, що означає «фонтан».

235

Ренар Жюль (1864–1910), французький письменник.

236

Ватто Антуан (1684–1721), французький живописець.

237

У романі «Сюзанна і Тихий океан» розповідається про долю юної француженки, яка опинилася після корабельної аварії на безлюдному острові і прожила там до кінця першої світової війни.

238

Бергсон Анрі (1859–1941), французький філософ-інтуїтивіст.

Спенсер Герберт (1820–1903), англійський філософ-позитивіст.

239

Родріго і Хімена — герої трагедії П’єра Корнеля «Сід».

240

«Принцеса Клевська» — роман мадам де Лафайєт.

241

«Тóска» — опера Джакомо Пуччіні (1858–1924) за однойменною п’єсою французького драматурга Віктор’єна Сарду (1831–1908).

242

«Зіпсовані» — п’єса французького драматурга Ежена Брійє (1901).

243

Кальдерон де ла Барка Енао де ла Барреда-і-Ріанйо Педро (1600–1681), іспанський драматург.

244

Ідеться про комедії Плавта і Мольєра, що мали однакову назву — «Амфітріон».

245

Юбю — герой п’єс французького драматурга Альфреда Жаррі (1873–1907), який використовує традиції лялькового театру-гіньйоля.

246

«Учені жінки» — комедія Мольєра.

247

Франсуа Моріак (1885–1970)

248

«Херувим з різниці». «Я входив у літературу, наче херувим з різниці, який грав на своєму маленькому органі», — писав Моріак.

249

Кібела — в античній міфології богиня плодючості.

250

Ідеться про роман англійського письменника Девіда Герберта Лоуренса (1885–1930) «Коханець леді Чаттерлей».

251

Мане Едуард (1832–1883), французький художник-імпресіоніст.

Ель Греко (Доменіко Теотокопулі, 1541–1614), іспанський художник, грек за походженням.

252

Бійї Андре (1882–1971), французький письменник і критик.

253

У середину речей, тобто у саму суть (лат.).

254

Герен Жорж Моріс де (1810–1839), французький поет-романтик, Рембо Жан-Нікола-Артюр (1854–1891), французький поет-символіст.

255

Мендес-Франс П’єр (1907–1982), діяч радикальної, потім соціалістичної партії, прем’єр-міністр Франції у 1954–1955 роках.

256

Пор-Рояль — жіночий монастир, що знаходився неподалік від Парижа і став центром боротьби янсеністів (неортодоксальний напрям у католицизмі за ім’ям голландського теолога Янсенія, 1585–1638) проти єзуїтів, на бік яких став Людовік XIV. Янсеністські громади були розігнані, монастир Пор-Рояль зруйнований, а янсенізм як єретичне вчення засуджений папською буллою.

257

Малагар — родовий маєток Моріака.

258

Антуан де Сент-Екзюпері (1900–1944)

259

Вовенарг Люк де Клап'є (1715–1747), французький письменник, Руа Жюль (1907), французький письменник і драматург.

260

Кіплінг Редьярд Джозеф (1865–1933), англійський письменник.

261

Конрад Джозеф (Юзеф Теодор Конрад Коженевський, 1857–1924), англійський письменник польського походження.

262

Мермоз Жан (1901–1936), Гійоме Анрі (1897–1940), французькі льотчики.

263

«Голод» — так перекладено французькою мовою оповідання Р. Кіплінга «Вільгельм Завойовник».

264

Ренуар П’єр Огюст (1841–1919), французький художник-імпресіоніст; Пастер Луї (1822–1895), французький хімік і біолог.

265

«Аліса у Країні Чудес» — казка англійського письменника і математика Льюїса Керрола (Чарльз Латуїдж Доджсон, 1832–1898).

266

«Так говорив Заратустра» — філософський твір німецького філософа Фрідріха Ніцше (1844–1900).

267

Ламенне Фелісіте Робер де (1782–1854), французький публіцист і філософ, абат, один з родоначальників християнського соціалізму.

268

Ружмон Дені де (1906), швейцарський письменник.

269

Андре Мальро (1901–1976)

270

Буадеффр П’єр де, сучасний французький літературознавець.

271

Калігула Гай Цезар Германік (12–41), римський імператор, який уславився своїм деспотизмом.

272

Лоуренс Томас Едвард (1888–1935), англійський розвідник і письменник. Під час війни 1914 року робив спробу підняти проти Туреччини аравійські племена.

273

Ван Гог Вінсент Віллєм (1853–1890), французький художник, голландець за походженням.

274

Фробеніус Лео (1873^—1938), німецький етнолог і філософ.

275

Ур — стародавнє місто в Месопотамії, у III тисячолітті до н. е. — столиця шумерської держави.

276

Грааль — так називалася у середньовічних романах чаша, де була зібрана кров Христа і яку шукали мандрівні рицарі. Вона ототожнюється з найвищою духовною цінністю. За іншою версією, образ Грааля взято із кельтських сказань, його розуміли як талісман, що мав властивість підтримувати сили і життя людей.

277

«Едіп-цар» — трагедія давньогрецького драматурга Софокла (бл. 430 до н. е.). Її герой, який дізнається, що несвідомо вчинив злочин (вступивши у кровозмісний зв’язок), виколює собі очі.

278

У статті, присвяченій Алену, Андре Моруа пише: «Світ речей не може існувати без розуму. Але, з іншого боку, реальність — єдине, що спрямовує наші думки».

279

Руо Жорж (1871–1958), французький художник.

280

Мелвілл Герман (1818–1891), американський письменник.

Хокусаї (1760–1849), японський живописець і гравер.

281

«Пошуки абсолюту» — філософська повість Бальзака.

282

Жан-Поль Сартр (1905–1980)

283

К'єркегор Серен Аабі (1813–1855), датський філософ-ідеаліст і теолог, один з попередників екзистенціалізму;

Хайдеггер Мартін (1889–1976), німецький філософ, засновник екзистенціалізму;

Гуссерль Едмунд (1859–1938), німецький філософ-ідеаліст.

284

Шлегель Фрідріх фон (1772–1829), німецький письменник і філософ, один з основоположників романтизму.

285

Бовуар Сімона де (1908), французька письменниця, дружина Сартра.

286

«Великий Ларусс» — французький енциклопедичний і тлумачний словник, названий за ім’ям його видавця П’єра Ларусса (1817–1875).

287

Альбер Камю (1913–1960)

288

Мораліте — дидактичний жанр у західноєвропейському театрі XV–XVI століть, виник у Франції.

289

Оруелл Джордж (Ерік Блер, 1903–1950), англійський письменник.

290

Цими словами, за Біблією, змій спокушав Єву.

291

Хакслі Олдос Леопард (1894–1963), англійський письменник.

292

Вега Карпіо Лопе Фелікс де (1562–1635), іспанський драматург.

293

Жан Ануй (1910)

294

Ідеться про п’єсу Ж. Жіроду «Зігфрід».

295

Пітоєв Жорж (1884–1939), французький актор і режисер російського походження;

Барсак Андре (1909–1973), французький режисер і театральний художник.

296

Ідеться про реставрацію Бурбонів після поразки Наполеона під Ватерлоо.

297

Мається на увазі роман Чарльза Діккенса «Посмертні записки Піквікського клубу».

298

Ім’я Тартюфа, героя однойменної п'єси Мольєра, стало загальним і означає «лицемір».

299

Мерда Шарль Андре (1770–1812). У 1794 році під час Термідору заарештував Робесп’єра і тяжко поранив його.

300

Беккет Томас (1117 або 1118–1170), архієпископ Кентерберійський, міністр Генріха Плантагенета.

301

Луї Арагон (1897–1982)

302

Рух дада — французьке слово «dada» означає дитячою мовою «дерев’яний коник», у переносному розумінні — дитячий лепет. Дадаїзм — модерністська літературно-художня течія, яка існувала між 1916 і 1922 роками. Ініціатором дадаїстського руху був французький поет, румун за походженням, Трістан Тзара (1896–1963).

303

Верлен Поль (1844–1896), французький поет.

304

Стівенсон Роберт Льюїс (1850–1894), англійський письменник.

305

Лем Чарльз (1775–1834), англійський письменник-романтик.

306

Згадується п’єса Луїджі Піранделло «Шестеро персонажів у пошуках автора».

307

Тріоле Ельза (1896–1970), французька письменниця, дружина Арагона.

308

У чудовому місяці травні (нім.).

309

Вірш Генріха Гейне з циклу «Ліричне інтермеццо».

310

Струензе Йоганн Фрідріх, граф фон (1737–1772), прем’єр-міністр Данії, був обвинувачений у заколоті і страчений.

311

«Книга пісень» Генріха Гейне (нім.).

312

Рільке Райнер Марія (1875–1926), австрійський поет.

313

Бріон Фредеріка, дочка пастора у Зезенгеймі поблизу Страсбурга, якою був захоплений Гете і яка викликала цілу низку його ліричних віршів, а також була прототипом Гретхен у «Фаусті».

314

Арнім Беттіна фон (у дівоцтві Брентано, 1785–1859), німецька письменниця.

315

Обігрується назва роману французького письменника Кребійона-сина (Клода Проспера Жоліо, 1707–1777) «Омана серця і розуму».

316

«Правдива брехня» — назва новели Арагона. «Поезія і правда» — назва твору Й.-В. Гете.

317

Малібран Марія де ла Фелісідад Гарсія (1808–1836), французька оперна співачка, іспанка за походженням.

318

Дега Ілер Жермен Едгар (1834–1917), французький живописець-імпресіоніст.