Мовчання ягнят

Розділ 12

Ось і Поттерське похоронне бюро, найбільший білий каркасний будинок на Поттер-стрит у Поттері, Західна Вірджинія, яке також виконує функції моргу округу Ранкін[59]. За медексперта править сімейний лікар на прізвище Ейкін. Якщо йому не вдається встановити причину смерті, тіло передають у Клакстонський регіональний медичний центр, що в сусідньому окрузі, де вони мають професійного патологоанатома.

Від аеродрому до Поттера Кларіс Старлінг їхала на задньому сидінні патрульної машини, і їй довелося нахилятися впритул до переділки для затриманих, щоб почути, як помічник шерифа пояснював усі ці речі Джеку Кроуфорду.

У похоронній залі незабаром мала розпочатися поминальна служба. Скорботні друзі та родичі, вдягнені в своє найкраще недільне сільське вбрання, шикувалися на доріжці між перерослими кущами самшиту й гуртувалися на сходинках, чекаючи, поки їх впустять усередину. Свіжопофарбований будинок і сходинки хилилися врізнобіч одне від одного.

На приватному паркінгу за будинком, де чекали катафалки, під голим берестом стояли двоє молодих помічників шерифа, один старий і ще двоє гвардійців. Було не дуже холодно, їхнє дихання не парувало.

Старлінг поглянула на цих чоловіків, коли патрульна машина завертала на паркінг, і одразу все про них дізналася. Вона знала, що вони живуть у будинках, де замість шаф шифоньєри, і їй було чудово відомо, що в тих шифоньєрах зберігається. Вона знала, що ці чоловіки мають родичів, які складають одяг у чохли й вішають на стіни житлових трейлерів. Вона знала, що старий помічник шерифа народився в будинку, де колонка для води стояла просто на ґанку, і що навесні він босоніж ішов брудною дорогою до шкільного автобуса, почепивши взуття на шию за шнурівки – так само як робив її батько. Вона знала, що вони носили до школи ланч у паперових торбинках з масними плямами, бо ж їх багато разів використовували, і що після ланчу вони згортали ті торбинки та засовували в задні кишені джинсів.

Старлінг замислилася, що про них відомо Кроуфорду.

Зсередини задніх дверей патрульної машини не було ручок, як це з’ясувала Старлінг, коли водій та Кроуфорд вибралися з автомобіля й попрямували до похоронного бюро. Їй довелося молотити по склу, поки її не помітив один із помічників, який стояв під деревом, і тільки тоді почервонілий водій повернувся та випустив її.

Помічники краєм ока спостерігали за Старлінг, яка проходила повз них. Один промовив:

– Мем.

Вона кивнула, пустила усмішку тактовної, малої потужності та приєдналася до Кроуфорда на задньому ґанку бюро.

Коли вона відійшла на достатню відстань, один із молодших помічників, щойно одружений, почухав підборіддя й мовив:

– Вона й уполовину не така гарна, як собі думає.

– Ну, якщо вона думає, що має достобіса гарний вигляд, то я й сам з нею погоджуся, – сказав інший молодий помічник. – Я б її одягнув, як протигаз п’ятої марки[60].

– А я б радше з’їв кавунчика, тільки холодненького, – промовив старший помічник, наче сам до себе.

Кроуфорд уже розмовляв зі старшим помічником, маленьким струнким чоловіком в окулярах зі сталевою оправою та черевиках з еластичними латками по боках, які у взуттєвих каталогах називаються «Ромео».

З чорного ходу вони пройшли в темний коридор, де гудів автомат кока-коли, а до стіни тулилися дивні, не пов’язані між собою предмети: ножна швацька машинка, триколісний велосипед, рулон штучного газону, смугастий брезентовий тент, обгорнутий на кінцях. На стіні висіла сепія зі святою Цецилією[61] за піаніно. Навколо голови в неї були заплетені коси, а на клавіші просто нізвідки сипалися троянди.

– Дуже вам вдячний, шерифе[62], що ви нас так швидко сповістили, – сказав Кроуфорд.

Але головний помічник на це не купився.

– То вам зателефонували з офісу окружного прокурора, – відказав він. – Я знаю, що шериф вам не телефонував, бо сам шериф Перкінз наразі подорожує Гаваями з місіс Перкінз. Сьогодні о восьмій я говорив із ним по міжміському, о третій ночі за гавайським часом. Він зв’яжеться зі мною трохи згодом, але сказав, що завдання номер один – це з’ясувати, чи то не одна з наших місцевих дівчат. Бо може бути, що нам просто підкинули тіло з іншого штату. Тому треба пересвідчитися, перш ніж переходити до інших справ. Бо нам сюди тягнуть трупи аж із Фенікса, штат Алабама.

– І саме з цим ми можемо вам допомогти, шерифе. Якщо…

– Я розмовляв телефоном із польовим командиром Гвардії штату в Чарльстоні. Він пришле офіцерів зі слідчого відділу. Вони й нададуть нам усю необхідну допомогу.

Коридор повнився помічниками шерифа та гвардійцями, тож у головного помічника з’явилося забагато слухачів.

– Ми приділимо вам час, щойно знайдеться можливість, – продовжував він, – і радо будемо співпрацювати з вами й допомагати, як тільки зможемо, але зараз…

– Шерифе, подібні злочини сексуального характеру мають певні аспекти, які я радше переказав би вам наодинці, між нами чоловіками, розумієте? – сказав Кроуфорд, легким порухом голови відзначаючи присутність Старлінг.

Він поманив маленького чоловіка з коридору в якийсь захаращений кабінет і зачинив за собою двері. Старлінг лишалося тільки приховувати образу від зграї помічників. Міцно зчепивши зуби, вона поглядала на святу Цецилію та всміхалася їй у відповідь тою ж неземною усмішкою, прислухаючись до розмови за дверима. Вона розчула гучні голоси та уривки телефонної розмови. Чоловіки повернулися в коридор менш ніж за чотири хвилини. Губи головного помічника були щільно стиснуті:

– Оскаре, піди до головного входу й поклич лікаря Ейкіна. Він начебто має бути присутнім під час тих церемоній, але я не думаю, що вони вже розпочали. Скажи йому, що Клакстон на дроті.

Медексперт, лікар Ейкін, пройшов до маленького кабінету й поставив ногу на стілець, постукуючи по зубах віялом із Добрим Пастирем[63], поки проводив по телефону невеличку консультацію з патологоанатомом із Клакстона. Він на все погодився.

Отож, у кімнаті для бальзамування зі столистими трояндами на шпалерах і запліснявілим розписом під високою стелею, у білому каркасному будинку, звичному та зрозумілому для Кларіс Старлінг, вона вперше зіткнулася з прямими доказами злочинів Баффало Білла.

Єдиним сучасним предметом у кімнаті був ретельно застібнутий зелений мішок для трупів. Він лежав на старомодному керамічному столі для бальзамування і безліч разів відбивався у скляних дверцятах шаф, де зберігалися троакари[64] й пакунки розчину «Кам’яні нутрощі»[65].

Кроуфорд пішов до машини по дактилоскопічний передавач, а Старлінг розпаковувала обладнання на зливній поличці великої подвійної раковини під стіною.

У кімнаті було забагато людей. Кілька молодших помічників, головний помічник шерифа, усі вони зайшли за Старлінг і не виявляли жодного наміру звільняти приміщення. Це було неправильно. Чому Кроуфорд не прийшов і сам їх не позбувся?

Шпалери понапиналися від протягу, а потім здулися, коли лікар увімкнув великий запорошений вентилятор.

Стоячи перед раковиною, Кларіс Старлінг шукала для себе приклад мужності – більш дієвий та влучний, ніж будь-який морпіх, який стрибає з парашутом. І до неї прийшов образ і допоміг їй, але й пронизав болем.

Мати стоїть біля раковини, змиває кров із батькового капелюха, поливає холодною водою капелюх і каже: «З нами все буде гаразд, Кларіс. Скажи братам і сестрі, щоб мили руки й спускалися до столу. Треба поговорити, а потім будемо збирати вечерю».

Старлінг зняла шарф і обв’язала ним голову на кшталт гірської повитухи. Вона дістала зі своєї валізи пару хірургічних рукавичок. Коли вона вперше за весь час перебування в Поттері подала голос, у ньому чулося більше гортанної говірки, ніж зазвичай, а його сила привернула увагу Кроуфорда, і він підійшов до дверей послухати.

– Джентльмени! Джентльмени! Офіцери та джентльмени! Послухайте мене хвильку. Прошу. Дозвольте, я сама про неї подбаю, – казала вона, натягаючи перед ними гумові рукавички. – Нам треба дещо для неї зробити. Ви привезли її здалеку, і я певна, що її рідні подякували б вам, якби могли. А тепер, прошу, вийдіть і дозвольте мені про неї подбати.

Кроуфорд побачив, що чоловіки раптом замовкли, сповнилися поваги та почали підштовхувати один одного до виходу, шепочучи: «Ходімо, Джессе. Вийдемо надвір». Кроуфорд помітив, як змінилася атмосфера в присутності мертвого тіла: хоч би де жила жертва, хоч би ким вона була, річка занесла її в сільську місцевість, і, поки вона безпорадно лежала в цій кімнаті сільського похоронного бюро, Кларіс Старлінг мала з нею особливий зв’язок. Кроуфорд бачив, що в цих місцях Старлінг вважалася спадкоємицею старих мудрих жінок, знахарок, міцних селянок, які завжди допомагали та оберігали, а коли варта завершувалася, то мили й одягали сільських покійників.

В одній кімнаті з жертвою лишились тільки Кроуфорд, Старлінг і лікар. Лікар Ейкін і Старлінг дивилися одне на одного з солідарністю. Обоє вони були дивним чином задоволені, дивним чином знічені.

Кроуфорд дістав із кишені баночку ментолової мазі «Вікс» та пустив її колом. Старлінг дивилася, що вони стануть із нею робити, а коли Кроуфорд і лікар змастили верхню губу під носом, то зробила так само.

Повернувшись обличчям до стіни, Кларіс видобула фотоапарати з сумки для обладнання, що стояла на зливній поличці. За її спиною пролунав звук, із яким собачка ковзнула застібкою на мішку.

Старлінг кліпнула на столисті троянди на шпалерах, вдихнула й випустила повітря. Вона обернулася та подивилася на тіло, що лежало на столі.

– Вони мали вдягти їй на руки паперові мішечки, – сказала вона. – Я їх загорну, коли ми закінчимо.

Перевівши автоматичний фотоапарат на ручний режим, щоб виставити експозицію, Старлінг старанно сфотографувала тіло.

Жертвою виявилась жінка з широкими стегнами, шістдесят сім дюймів[66] на зріст, згідно з рулеткою Старлінг. Річка вилужила до сірого кольору місця, де бракувало шкіри, але вода була холодною і дівчина явно пролежала в ній не довше ніж кілька днів. Шкіру було знято починаючи з того місця, де закінчувалися груди, і до колін, тобто з ділянки, яка в тореадорів прикривається бриджами й поясом.

Груди були маленькі, а між ними, над грудиною, зяяла очевидна причина смерті – рвана зірчаста рана діаметром із ширину долоні.

Голова була оббілована до черепа – розріз починався одразу над бровами й тягся далі, від вух до потилиці.

– Доктор Лектер казав, що він почне знімати скальпи, – сказала Старлінг.

Кроуфорд стояв, склавши руки на грудях, поки вона робила знімки.

– Захопіть поляроїдом її вуха, – ось і все, що він сказав.

Кроуфорд хіба що стиснув губи, поки обходив тіло колом. Старлінг стягла рукавичку, щоб провести пальцем по одній із литок. Шмат перемету й потрійні гачки, які обплутали та зупинили її тіло в річковому потоці, і досі чіплялися за ногу нижче від коліна.

– Що ви бачите, Старлінг?

– Ну, вона не місцева – у неї тричі проколоте вухо, а на нігтях лак із блискітками. Як на мене, вона з міста. Таке волосся на ногах з’являється тижні за два, десь так. Бачите, яке м’яке відросло. Мабуть, вона депілювала ноги воском. І під пахвами теж. Дивіться, як вона вибілювала волосся над верхньою губою. Вона старанно доглядала за собою, але певний час не мала такої можливості.

– Як щодо поранення?

– Не знаю, – відповіла Старлінг. – Я сказала б, що це вихідне вогнепальне поранення, тільки тут, угорі, є щось схоже на поясок зсадніння[67] та відбиток від дула.

– Добре, Старлінг. Це контактне вхідне поранення над грудиною. Вибухові гази розширюються між кістками й шкірою та розривають її, утворюючи зірчастий отвір.

По інший бік стіни засопіли органні труби, коли перед похоронним бюро розпочалася траурна процесія.

– Насильницька смерть, – вставив лікар Ейкін і закивав. – Мені треба потрапити туди, хоч на якусь частину служби. Родини завжди сподіваються, що я проводжатиму їх в останню путь. Вам на допомогу прийде Ламар, щойно він закінчить грати музичне приношення[68]. Повірю вам на слово, що ви збережете всі докази для патологоанатома з Клакстона, містере Кроуфорд.

– У неї зламано два нігті на лівій руці, – сказала Старлінг, коли лікар пішов. – Вони загнулися назад від одного швидкого поруху, а під іншими, здається, набилося бруду або якихось твердих крихт. Вважатимемо за речовий доказ?

– Візьміть зразки бруду та кілька лусочок лаку, – відповів Кроуфорд. – Ми їх повідомимо, коли отримаємо результати.

Ламар, сухорлявий асистент похоронного бюро з рум’яною плямою посеред обличчя, що розквітла від віскі, увійшов у кімнату, поки Старлінг займалася зразками.

– Ви, ма’ть, колись манікюршею працювали, – сказав він.

Вони зраділи, коли побачили, що на долонях молодої жінки не було слідів від нігтів, що свідчило про те, що вона, як і решта, померла до того, як із нею вчинили все інше.

– Хочете перевернути її на живіт, щоб зняти відбитки, Старлінг? – спитав Кроуфорд.

– Було б легше.

– Спочатку зробимо зуби, а потім Ламар допоможе нам її перевернути.

– Тільки світлини чи зубну карту також?

Старлінг прикріпила стоматологічну насадку спереду до дактилоскопічного фотоапарата, подумки зітхнувши з полегшенням, бо в сумці знайшлися всі деталі.

– Тільки світлини, – відповів Кроуфорд. – Карта може збити з пантелику, якщо нема рентгенівських знімків. За фотографіями ми зможемо виключити кілька зниклих жінок.

Своїми руками піаніста Ламар дуже ніжно відкривав рот дівчині за вказівками Старлінг і відтягував їй губи, поки Кларіс прикладала поляроїд масштабу один до одного до її обличчя, щоб детальніше схопити передні зуби. То було неважко, але Старлінг довелося фотографувати кутні зуби за допомогою піднебінного рефлектора, при цьому стежачи за світлом, що проходило крізь щоку, щоб стробоскопічна лампа навколо лінзи освітлювала рот ізсередини. Вона тільки бачила, як це роблять на заняттях із криміналістичної експертизи.

Старлінг почекала, поки проявиться перший знімок кутніх зубів, тоді налаштувала яскравість і спробувала знову. Цей знімок вийшов кращим. Цей був дуже непоганим.

– У неї щось у горлі, – сказала Старлінг.

Кроуфорд поглянув на світлину. На ній виднівся темний предмет циліндричної форми, просто за м’яким піднебінням.

– Дайте-но мені ліхтарик.

– Коли тіло дістають із води, то до рота часто набивається листя й усяке таке, – зауважив Ламар, допомагаючи Кроуфорду роздивлятися.

Старлінг дістала з сумки пінцет. Вона глянула на Кроуфорда, який стояв по інший бік тіла. Він кивнув. За якусь мить вона витягнула той предмет.

– Це що, якийсь стручок із насінинами? – спитав Кроуфорд.

– Та нє, сер, то ж кокон від жука, – сказав Ламар. Він був правий.

Старлінг поклала кокон у склянку.

– Може, дасте подивитися якомусь консультанту з сільського господарства? – запропонував Ламар.

Коли тіло лежало на животі, знімати відбитки було легше. Старлінг наготувалася до найгіршого, але жодні втомливі й делікатні методи ін’єкцій чи напальчники не знадобилися. Вона знімала відбитки стосиком тонких платівок, що тримався на пристрої у формі підкови. Також вона зняла відбитки з ніг, на той випадок, якщо вони зможуть посилатися лише на дитячі картки з лікарні.

Біля плечей бракувало двох трикутних шматків шкіри. Старлінг їх сфотографувала.

– І виміряйте, – сказав Кроуфорд. – Він поранив дівчину з Акрона, коли зрізав із неї одяг, не більш ніж подряпав, але рана збігалася з розрізом на спині її блузки, яку знайшли при дорозі. А це щось новеньке. Такого я ще не бачив.