Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

МЕДАЛІ

Коли друзі разом із котом ступили до бабусиного садка, їх просто вразили чистота й лад, що панували скрізь. Стежинки охайно заскороджено, садову меблю привабливо пофарбовано в червоне. Ніде ні крапелини молока, ні лусочки. А сама бабуся в білосніжному фартушку, зі щасливим лицем, поспішала їм назустріч.

— Нарешті ви прибули, золотенькі мої, — сяючи, примовляла вона і мерщій схопила кота в пелену. — Какао тільки-но закипіло, а торт чекає на вас ще зранку.

Друзі здивовано перезирнулися.

— Як ви довідалися, що ми прибудемо саме сьогодні? — запитав Муфтик.

— А чому б мені не знати? — здивувалася старенька в свою чергу. — Радіо весь час говорить про вас — із вертольота стежили за всіма вашими вчинками. Ви провели героїчну операцію — саме так і повідомили. Я гадаю, що ми накриємо стіл тут же, в садку, на свіжому повітрі…

Не дочекавшись відповіді, вона заквапилася в дім і незабаром повернулася з чистою скатеркою і тацею. Бабуся поралася, метушилася, а кіт ходив за нею слідком. Скоро стіл було накрито. Какао парувало у пузатому глечику, а великий круглий торт пахтів так апетитно, що Півчеревичок замість пальців на ногах почав ворушити ніздрями.

Звичайно, двічі трійцю припрошувати до столу не довелося. Ніяковіючи, але з натхненням взялися вони до торта, сьорбали какао великими ковтками.

— Я сподіваюся, що цей кіт усе-таки вдовольнить вас, — сказав нарешті Муфтик, трохи під’ївши.

— Ще б пак! — засміялася бабуся. — Свого Альберта я полюбила ще з того дня, коли він малесеньким немічним кошенятком ледве переліз через поріг мого будинку.

Муфтик зблід.

— Ви упевнені, що…

— Так, так, — урвала його старенька. — Я впевнена, що Альберт — найкращий і найввічливіший кіт, який будь-коли жив у цьому місті.

— Але ж він зовсім не…

— Авжеж, — знову перебила бабуся Муфтика. — Він не вчинив нічого лихого. Він завше був такий милий і скромний.

Півчеревичок всіляко моргав Муфтикові, аби той замовк, але він не давав збити себе з пантелику.

— Поет повинен дивитися правді у вічі, — мовив він. — І в ім’я правди…

Цього разу його урвала не старенька, а пожежна машина, яка, ревучи сиреною, наближалася. Скреготнули гальма, машина спинилася, і у хвіртку зайшов начальник пожежної охорони сусіднього міста. З серйозним і урочим виглядом він ступив до друзів.

— Дозвольте нагородити вас медалями «За мужність і винахідливість у боротьбі з кішками», — проголосив він. — Відзнаки виготовив наш найкращий золотар — на них зображення кішки, щоб усі знали, за який героїчний вчинок їх вручено. Бажаю вам подальших успіхів і преміцного здоров’я.

Мовивши це, він почережно потиснув сміливцям руки і прикріпив до грудей медалі.

Трійця мовчки вклонилася.

— На цьому офіційну частину закінчено, — сердечно додав начальник пожежної охорони. — Та, можливо, вам потрібна якась допомога?

— У мене є одне невеличке прохання, — обізвалася бабуся. — Чи не могли б ви зі шланга скупати мого Альберта? Котунчик так забруднився у лісі, що видається сірим, а не білим.

— Ну, це для пожежників дрібниця, — усміхнувся начальник.

Він підійшов до машини і щось сказав пожежникам. Двоє з них тут же метнулися в садок, розмотуючи за собою шланги. На кота спрямували потужний струмінь води, і за хвилю його шерсть вилискувала сліпучо-біло.

— Чудово! — аж підскочив Півчеревичок.

— Це ж і є Альберт! — здивувався Муфтик.

— Може, й ви зі своїми підлеглими вип’єте по чашечці какао? — запитала старенька в начальника пожежної охорони. — 3 нагоди знаменного дня…

— З величезним задоволенням, — погодився той, і пожежники приєдналися до товариства.

Мохобородько завовтузився. Нарешті він схилився до Муфтика й прошепотів на вухо:

— Ми повинні теж щось сказати.

Муфтик кивнув. Він став і подзеленькав ложечкою об чашку з какао. Гамір за столом стих.

Але Муфтик був дуже схвильований і боявся збитися, виголошуючи промову, тож сказав лише кілька слів, невимушено й просто:

— Усе добре, що на добре виходить.