Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

ВЕЧІР У ЛІСІ

Друзі оглянули лісову галявину. Сонце вже сховалося за кронами дерев, але птахи ще виспівували, радіючи прозорості літнього неба. Пахощі квітів приємно лоскотали в носі. Мандрівникам було тут невимовно хороше.

— Сьогодні в нас знаменний день, — задумливо сказав Муфтик. — Адже ми вперше вкупі.

— Авжеж, — пожвавішав Півчеревичок. — Цю подію варто якось відзначити.

— Неодмінно, — підтримав Мохобородько. — Але ти, Півчеревичку, відзначиш сьогоднішній день перш за все тим, що вип’єш чаю з оленячого моху, який я для тебе з любов’ю і старанням зварив.

— Увесь? — ураз скис Півчеревичок.

— Увесь, — відповів Мохобородько. — До останньої крапелини.

По хвилі він приніс із машини каструлю і рішуче передав її Півчеревичкові.

— Це несправедливо, — запротестував той. — У місті немовлята без молока, а такий старий мандрьоха, як я, в цей час дудлить цілющий напій з оленячого моху. Щодо малюків це страшенно несправедливо.

— Нумо без витребеньок, — застеріг Мохобородько. — По-перше, в тебе кашель, а по-друге, цей чай такий гіркий, що ніяке нормальне дитя і до рота його не візьме.

Півчеревичок з невимовною відразою зиркнув на оповитий парою відвар з оленячого моху. — Ага, такий гіркий, — тихо повторив він і забухикав.

— Ну, будь мужнім, — утрутився Муфтик. — Ти ж не дитина, що тобі, чоловікові, заподіють кілька ковтків гіркоти!

Півчеревичок ще раз прокашлявся і зрозумів, що така вже його доля.

— Ви гадаєте, що я боюся? — Він із викликом поглянув на Мохобородька й Муфтика.

Тоді підніс каструлю до рота. І став пити.

Нараз у його очах промайнув розпач, та, заплющившись, він пив далі. Мохобородько з Муфтиком мовчки дивилися, як його борлак рухається вгору-вниз.

Нарешті каструля спорожніла.

— Все, — видихнув Півчеревичок, — ні крапелини не зосталося.

— Ти просто молодчина, — похвалив його Мохобородько. — Саме так треба пити чай з оленячого моху.

Півчеревичок глипнув радісно-переможно.

— А що далі? — бадьоро запитав він. — Як ми ще відзначимо свій найзнаменніший день? Мо’ ще зваримо чаю з оленячого моху, щоб і ви могли поласувати?

— Мгмм, — гмукнув Муфтик. — Чесно кажучи, мені зараз аж ніяк не хочеться сідати за кермо, ця гонитва неабияк вимотала.

— Любий друже, — усміхнувся Півчеревичок, — не тільки ж із допомогою машини можна закип’ятити воду. Гадаю, ми розкладемо багаття.

— Правильно! — скрикнув Мохобородько. — Чай з оленячого моху чудово вплинув на Півчеревичка, у нього виникають просто блискучі ідеї. Звичайно, ми розкладемо багаття і біля нього прекрасно відпочинемо.

— До речі, в моєму холодильнику є кілька мисливських ковбасок, — сказав Муфтик. — Щоправда, мав намір приберегти їх до свого дня народження, проте зараз вони набагато доречніші. Уявімо, як вони шкварчатимуть над вогнем.

— А коли твій день народження? — поцікавився Мохобородько.

Муфтик махнув рукою.

— До нього майже цілий рік, — пояснив він. — Відзначав два тижні тому.

— Гадаю, до іменин ще роздобудемо мисливських ковбасок, — пообіцяв Півчеревичок. На це й пристали.

Мандрівники заходилися ревно поратися на галяві. Муфтик і Мохобородько один з-перед одного збирали для вогнища шишки та хмиз. Потім Муфтик вирізав вільхові прутики, щоб понаштрикувати ковбаски, а Мохобородько натрапив у лісі на чудовий оленячий мох, так що не доведеться ошпарювати свою бороду. І навіть знайшов неподалік джерельце з кришталевою водою. Півчеревичок у цих клопотах зовсім не брав участі, та ба, зате наділяв супутників численними вказівками.

Коли опустилися присмерки, до вечора коло багаття все було готове. Вогнище спалахнуло від першого ж сірника, що його черкнув Мохобородько, і Півчеревичок зазначив, що це на диво гарна прикмета.

— Я завше витрачаю на розпалювання вісімнадцять — двадцять два сірники, — сказав він. — Мохобородько в нас хлопець хоч куди!

А Мохобородько налив у казанок джерельної води, на двох розсохах прилаштував його над вогнем і запитав:

— Який приготуємо чай — слабкий, помірний чи міцний?

— Гадаю, що якомога слабіший, — сказав Муфтик. — Може, не буде таким гіркучим. А Півчеревичок іншим разом приготує собі міцний лікувальний напій із моху.

— Гіркий чай, безперечно, надзвичайно цілющий, — похвалив Півчеревичок. — Але зараз і я за слабенький. Гіркий присмак ніби не пасує до нашого чудового настрою — адже ми разом!

Мохобородько не перечив і кинув у казанок лиш кілька стеблинок оленячого моху. Тоді проткнув кожну ковбаску прутиком і підніс до полум’я, аби підрум’янилися.

Півчеревичок простягнув ноги ближче до багаття.

— Моїм пальцям ще ніколи не було так по-домашньому тепло. — Його лице аж розпливлося у вдоволеній усмішці.

— А мені біля вогнища завше трохи лячно, — зізнався Мохобородько. — Бороді багато не треба, найменша іскрина — і все.

— Якщо спіткає таке лихо, негайно занур свою розкішну бороду в чай, — порадив Півчеревичок. — Нічого, що напій буде трохи гіркішим.

А Муфтик додав:

— Твоя мохова борода, любий Мохобородьку, багато важить для нас. Заради неї ми питимемо чай будь-якої гір кості.

Мохобородька розчулили ці сердечні слова друзів.

Дякую вам, — зворушено мовив у відповідь. — Звісно, я намагатимуся бути подалі від іскрин. Сподіваймося на ліпше.

Невдовзі мисливські ковбаски апетитно підсмажилися, чай закипів. Друзі їли, пили, тоді притулилися один до одного біля вогню і повели мову про всякі дива на білому світі. Це був справді приємний вечір.

— Припікає, — сказав урешті Муфтик. — А від тепла мене завжди хилить до сну.

— То зніми свою муфту, — порадив Півчеревичок.

— Це неможливо, — одказав той. — Адже мене звуть Муфтиком. Якщо скину муфту, який же з мене Муфтик!

Із цим хоч-не-хоч довелося погодитись.

— Коли так, давайте спати, — запропонував Мохобородько.

— Сон ми цілком заслужили, — додав Півчеревичок.

А було вже, здається, пізненько. Небо оповила темінь, а над верховіттям лельом-полельом котився великий золотаво-жовтий місяць.

Муфтик із Півчеревичком послалися в машині, а Мохобородько вирішив лягти просто неба, як звик ще від народження.

— Сподіваюся, що не потурбую тебе, коли вві сні випадково поворушу пальцями ніг, — сказав Півчеревичок Муфтикові.

— Та, пусте, — усміхнувся той. — Головне, щоб ти не кашляв.

Півчеревичок вдоволено хихотнув.

— Щодо бухикання будь певен, — ствердив він. — Мій кашель після чаю з оленячого моху мов рукою зняло.

Друзі приязно побажали один одному «на добраніч», і вже за кілька хвилин на галяві запанували спокій і тиша.