Нічого особистого

Епізод 13.2 Стеся Мороз

Перший робочий день.

Ось що класно у цих пострадянських напівдержавних монополіях, так це могильний спокій і звертання по батькові незалежно від віку.

У Стесі вже сверблять руки, так хочеться поковбасити в екселі. Новий бос провів її офісом, педантично знайомлячи з усіма співробітниками.

— Стефаніє Марківно, ви, головне, не вагайтеся. Усі маркетингові аналітики підконтрольні та підзвітні лише вам. Будь-якої миті смикайте їх із місця. І форми звітів можете побудувати як вам зручно… Будь-які нововведення розсилайте їм по імейлу. Вони у нас хлопці непогані, більшість навіть із маркетинг-директорів прийшли… Тільки-но лінькуваті, весь час підганяти треба. Правду кажучи, у нас безлад у документах та попередніх звітах. Особисто я вважаю, що чоловіки не придатні вести це все акуратно. А який же аналіз та стратегічне планування, коли такий безлад у даних за попередні періоди? Тому я весь час казав рекрутеру: новий стратег лише жінка.

— О, за це не хвилюйтесь. На попередній роботі мене називали міс педантичність. Окрім порядку в документах й файлах, навіть кругові діаграми мали лише чітко визначену кольорову гаму. Щодо хлопчиків-аналітиків, не турбуйтеся, построїмо і їх.

— От і добре. Для зручності та першого знайомства Наталя Сергіївна, наша офіс-менеджер, надішле вам організаційну схему, щоби ви чітко розуміли, як працює компанія, і хто кому підзвітний.

— Дякую!

— Гарного вам дня, Стефаніє Марківно!

— Вам також, Миколаю Степановичу.

Стеся плюхнулася у крісло. Bay, окремий кабінет. Обід в офіс та ще й купа хлопчиків-аналітиків. І хто сказав, що «лічная жізнь не удалась»!

Тим часом від офіс-менеджера надійшла організаційна схема. Аби не псувати очі, Стеся кинула на принтер. Надрукувалося чимало, сторінок п'ятнадцять. Ой, і не мала ж контора. А що ж там із маркетинговими аналітиками?

Іван Затулій, маркетинг-аналітик сегмент інформаційні послуги.

Стеся підняла слухавку та набрала ресепшн. За кілька хвилин у двері обережно постукали.

— Заходьте!

— Стефаніє Марківно, до вас можна?

— До мене треба… Сподіваюсь, звіт за минулий тиждень ви взяли із собою? — з хижацькою посмішкою запитала Стеся, вказуючи пальцем на маленький стілець навпроти, та вихоплюючи із непевних рук Затулія звіт.

Потім вона повернулася всім кріслом до вікна та почала вивчати документ.

— Поганий звіт. Відверто поганий звіт, Іване… Федоровичу. Неповний, аналізу й висновків немає, формат подачі даних незручний, форми діаграм неілюстративні. Мені продовжувати? Переробіть до вечора. За пів до шостої я вас чекаю із виправленнями.

Затулій підвів до неї свої змучені телячі очка в окулярах та важко сковтнув. Цікаво, за що його поперли з попередньої контори? За відкат чи некорпоративну поведінку? Чи він плановий дауншифтер?

— І пам'ятайте. Це дійсно поганий звіт. Нічого особистого. Ну, ви ж знаєте…

Стеся уїдливо посміхнулася на всі тридцять шість. Може, й схоже на оскал. Крокодила. Та хіба тепер це її має хвилювати?