Ніжно відданий Декстер

А сам я тим часом танцював колами, немов доктор Данко ампутував мені одну ногу.

Ну що ж: припустимо, що зараз доктор Данко знаходився в будинку однієї зі своїх жертв, не беручи до уваги будинок Доукса. Звісно ж, мені не було відомо, чий саме це мав бути будинок. І куди ж мене це приведе? Якщо наукове дослідження не допомагало, то залишалося лише сподіватися на удачу. Елементарно, дорогий Декстер. Ені, мені, міні, мо...

Мій палець зупинився на імені Інгрейхама. Що ж, це вже щось певне, хіба не так? Звісно, що певне. Таке певне, як і те, що я — норвезький король Олаф.

Я піднявся зі стільця і ​​підійшов до вікна, з якого я стільки разів дивився на сержанта Доукса, який припаркувався через дорогу у своєму каштановому Taurus. А тепер його там не було. Скоро його взагалі-то ніде не буде, якщо я його не знайду. Доукс хотів бачити мене мертвим, або у в'язниці, і я був би набагато щасливіший, якби він просто зник... зникав по одному маленькому шматочку, одним за одним, чи разом з усіма — це різниці не грало. І ось, я працював понаднормово, штовхав могутню інтелектуальну машину Декстера із неймовірними темпами заради того, аби врятувати його... для того, щоб він мав змогу вбити мене, або посадити у в'язницю. Чи не варто після цього погодитися, що я переоцінював саму ідею життя?

Ця парадоксальна, повна іронії ситуація змусила майже повний місяць виглянути з-за дерев. І чим довше я дивився з вікна, тим сильніше на мої плечі давив старий злючий місяць, який всього кілька хвилин тому незв'язно лопотів щось, перебуваючи за горизонтом, і ось тепер, показавши, він обпік мій спинний мозок, змушуючи до негайних дій аж поки я не схопив ключі від машини і рушив до дверей. Чому б справді не поїхати туди і не переконатися у всьому особисто? Це займе не більше години, після чого я зможу поділитися ходом своїх міркувань із Деборою і Чатскі.

Я зрозумів, що ідея сподобалася мені тому, що поїздка здавалася легкою і не займала багато часу, до того ж, вона би відплатила мені за важку роботу і дала би можливість вже завтра ввечері приступити до ігор із Рейкером. Більше того, у мене раптом виникло бажання взяти трохи закуски. Чому б мені злегка не розігрітися на докторі Данко? Хто засудить мене за це, якщо я вчиню з ним так само, як він вчинив із іншими? І якщо, щоб дістатися до Данко, я повинен був врятувати Доукса, то нехай так і буде, бо, все ж таки, ніхто не буде казати, що життя ідеальне.

І отже, я рушив на північ по Діксі Хайвей, а потім по Ай-95 проїхав на Сімдесят дев'ятій Стріт, після чого шлях привів мене в Майамі Біч на Норманді Шор, де мешкав Інгрейхам. Вже настала ніч, коли я повільно проїхав повз будинку. На під'їзній алеї стояв темно-зелений фургон, схожий на той, який кілька днів тому розбив доктор Данко. Він стояв поруч із новеньким Mercedes і виглядав доволі недоречно із таким сусідом. Чудово, подумав я. Темний Мандрівник почав бурмотіти щось, підштовхуючи мене до негайних дій, але я проїхав повз будинок до вигину вулиці і зупинився на незабудованій ділянці.

Зелений фургон, судячи по добробуту округу, був тут чужаком. Втім, не можна було виключати і того, що Інгрейхам затіяв у будинку штукатурні роботи, і роботяги вирішили залишити свій фургон до тих пір, поки не закінчать справу. Але я так не думав, як і Темний Мандрівник. Я дістав мобільний і подзвонив Деборі.

— Я можливо дещо знайшов. — сказав я, коли вона підняла слухавку.

— Чому ти так довго?

— Я думаю, що доктор Данко трудиться в будинку Інгрейхама в Майамі Біч.

Пішла пауза, і я майже побачив, як вона нахмурилась.

— Чому ти так вирішив? — запитала вона.

Пояснювати їй те, що моя здогадка була не більше, ніж здогадкою, мені не хотілося, і я обмежився тим, що промовив:

— Це довга історія, сестричка. Але думаю, що не помилився.

— Думаєш, — сказала вона. — Але не впевнений.

— Буду через кілька хвилин. Я припаркувався за рогом, а перед його будинком стоїть фургон, що здається дещо недоречним у такому райончику.

— Залишайся на зв'язку, — розпорядилася вона. — Я тобі подзвоню.

Вона роз'єдналася, і мені не залишалося нічого іншого, як розглядати будинок. Кут зору був незручним, і я не міг нічого побачити, не зав'язавши вузлом шию. Тому я розвернув машину до вигину вулиці, звідки з презирливою посмішкою на мене дивився будинок і я відповів йому тим же. Крізь гілки дерев на весь цей мерзенний ландшафт лилося якесь сумовите, бліде світло. Світло того місяця, який завжди був моїм маяком посеред ночі.

Я відчував, як холодні пальці нічного світила тикали мене, штовхаючи на якісь дурні, але прекрасні вчинки, і вже дуже давно я не чув таких гучних звуків, які, омиваючи мою голову, стікали уздовж спинного мозку. Що поганого, якщо я все перевірю ще до того, як мені подзвонить Дебора? Звісно ж, ніяких дурниць я робити не буду. Вийду з автомобіля і пройдуся повз будинок. Прогулянка під місяцем по тихій вулиці. А якщо з'явиться можливість трохи пограти з доктором Данко...

Мене трохи засмутило те, що дихання, коли я вибирався з машини, виявилося прискореним. Соромся, Декстере! Куди подівся твій знаменитий крижаний спокій? Ймовірно, він занадто довго перебував в оковах, як і я сам занадто довго перебував у спокої, через що і палав нетерпінням, але ж такого бути не мало. Я зробив глибокий вдих і покрокував по вулиці, являючи собою чудовисько, що здійснювало вечірню прогулянку повз імпровізований анатомічного кабінет. Привіт, сусіде, прекрасна ніч для того, щоб відрізати ногу, чи не так?

З кожним кроком, який наближав мене до будинку, я відчував, що Дещо, що сиділо всередині мене ставало більшим і вимогливішим, але й одночасно я відчував, як старі, холодні пальці вчіплюються в нього, щоб утримати на місці. Я представляв собою полум'я і лід, місячне життя і смерть. А коли я, підійшовши будинку, почув ритмічні звуки голосів і саксофонів, дуже схожих на оркестр Тіто Пуенте, шепіт всередині мене став звучати голосніше. Проте, аби переконати мене в моїй правоті, ніякого шепотіння і не треба було. Тепер я точно знав, що не помилився і це було саме тим місцем, де доктор Данко відкрив свою клініку.

Він знаходився тут і тут же захоплено працював.

А тепер: що мені робити? Звісно, наймудрішим рішенням було повернутися до машини і чекати дзвінка Дебори. Але хіба ця ніч могла бути ніччю мудрості, якщо з неба мені посміхався повний місяць, а лід бурлив у моїх жилах, штовхаючи вперед?

Обійшовши будинок, я ковзнув у тінь сусідньої споруди і через двір обережно підкрався до місця, з якого можна було побачити задню стіну будинку Інгрейхама. У вікні сяяло яскраве світло, і я, ховаючись в тіні дерева, рушив до нього. Ще кілька котячих кроків, і я вже майже міг зазирнути у вікно. Я наблизився, намагаючись не потрапити в смугу світла на землі.

Звідси я вже міг побачити кут стелі, на якому було прикріплено дзеркало, яке так полюбляв доктор Данко. У дзеркалі відбивалася половина столу і...

...і більша половина того, що залишилося від сержанта Доукса.

Сержант був міцно прив'язаний до столу і лежав нерухомо, навіть його недавно поголений череп був закріплений клейкою стрічкою. Багатьох деталей я не бачив, але мені вдалося розгледіти, що обидві його руки були ампутовані в області зап'ясть. Значить, руки пішли першими? Дуже цікаво, цей підхід докорінно відрізнявся від методики, яка була задіяна на Чатскі. Як же доктор вирішує, з чого починати обробку кожного, окремого і унікального пацієнта?

Ця людина і його робота інтригували мене все сильніше; у діях простежувався елемент гумору, і як би нерозумно це не звучало, мені хотілося дізнатися трохи більше про те, в чому тут була суть. Я наблизився до вікна ще на півкроку.

Музика зупинилася і я теж зупинився, і як тільки відновився ритм мамбо, я почув позаду себе металеве клацання і відчув удар в плече, за яким мене охопив пекучий біль. Я обернувся і побачив перед собою маленького чоловічка в окулярах із товстелезними лінзами, який витріщався на мене. В руках чоловічок тримав щось схоже на пістолет для гри в пейнтбол, і у мене вистачило часу лише на те, щоб відчути обурення, а потім здалося, що хтось витягнув із мене всі кістки. Мішком опустившись на залиту місячним світлом росисту траву, я поринув у темний світ, переповнений темними сновидіннями.

Глава 29

Я з насолодою обробляв надійно прив'язану до столу дуже нехорошу людину, але ніж був гумовим і не різав плоть, а просто вигинався на всі боки. Простягнувши руку, я взяв велику кісткову пилку і вставив її затискач типу алігатора, який лежав на столі. Але справжнє задоволення так до мене і не прийшло. Замість насолоди я відчув біль і побачив, що відпилюю власні руки. Зап'ястя палали вогнем, але я продовжував різати. Потім я розсік артерію, рана вивергнула потік крові, червоний туман засліпив мене, і я став провалюватися все глибше і глибше в нескінченну, темну порожнечу. Страшні тіні з криками кружляли наді мною до тих пір, поки я не опинився у жахливій криваво-червоній калюжі на підлозі, а зверху на мене витріщалися дві брехливі пики місяця, гучно при цьому вимагаючи: Відкрий очі. Ти прокинувся...

Коли всі предмети відновили свій нормальний вигляд, я побачив, що дві брехливі пики місяця перетворилися на пару товстих лінз у великій оправі, яка сиділа на носі маленького, жилавого чолов'яги з вусами. Він схилився наді мною, тримаючи в руці шприц.

Доктор Данко, я гадаю?

Не думаю, що я вимовив ці слова вголос, але він чомусь кивнув і сказав:

— Так, вони саме так мене називали. А хто ви?

Він говорив напружено, ніби продумував кожне слово. Я вловив легкий кубинський акцент, але я не думав, що іспанська була його рідною мовою. Його голос здався мені дуже неприємним, немов у ньому був присутній репелент, розрахований лише на Декстера, а десь у глибинах мого мозку стародавній динозавр підняв голову і видав войовничий рик. Я не став перед ним підлещуватися, як хотілося, а спробував покрутити головою. Однак у мене не вийшло.

— Поки вам не треба рухатися, — сказав він. — Все одно нічого не вийде. Але тривожитися не варто, ви зможете побачити все, що я зроблю з вашим другом на сусідньому столі. А потім настане і ваша черга. Тоді побачите себе в дзеркалі, — він підморгнув і продовжив з іронією: — Дзеркало — чудова річ. Вам ніколи не спадало на думку, що якщо хто-небудь знаходиться на вулиці і дивиться в дзеркало, то його відображення можна побачити і в будинку?

Він говорив тоном вчителя початкової школи, який роз'яснював просту істину своєму любому, але тупуватому учневі. Я дійсно відчував себе повним йолопом, оскільки влип у цю історію, коли у мене в голові крутилися думки лише на кшталт: Ха, цікаво. Моя власна місячна нетерплячка, яка так підганяла мене, і моя власна допитливість позбавили мене пильності, і він помітив, що я за ним підглядав. Оскільки його зловтіха мене трохи злила, я усвідомлював, що повинен відповісти йому — нехай і слабенько.

— Ні, чому ж? Я це знав. А ви хіба не знали, що в будинку є і вхідні двері? І ніяких павичів на сторожі цього разу.

Він кліпнув очима.

— По-вашому, я повинен турбуватися?

— Ну, ніколи не знаєш, хто може вдертися без запрошення.

Доктор Данко підняв лівий куточок рота приблизно на чверть дюйма і вимовив:

— Що ж, якщо ваш друг, який знаходиться на столі є типовим зразком рятівника, то я, погодьтеся, можу відчувати себе в безпеці, як ви думаєте?

Я був змушений визнати, що в його словах була частка істини. Гравці основного складу показали не надто вражаючу гру; а яку ж гру могли продемонструвати ті, хто сидів на лаві запасних? Якби я не знаходився під впливом ліків, якими він мене накачав, то сказав би щось більш розумне. Однак я все ще блукав у хімічному тумані.

— Сподіваюся, ви не хочете змусити мене повірити в те, що допомога вже в дорозі?

Я задавав собі аналогічне питання, але вимовляти його вголос було б легковажно.

— Можете вірити у що самі захочете. — промовив я в надії, що моя відповідь звучала досить невизначено для того, щоб він міг зробити паузу, і одночасно я проклинав неповороткість свого зазвичай гострого розуму.

— Ну гаразд, — продовжив він. — Гадаю, ви з'явилися сюди один. Мене з'їдає цікавість — нащо?

— Збирався ближче познайомитися з вашою технікою.

— О, прекрасно, буду щасливий продемонструвати її вам — спочатку ручки, — він послав мені коротку посмішку і додав: — а потім ніжки. — доктор зробив паузу, мабуть, очікуючи, що я засміюсь від його лиховісного каламбуру. Я відчув прикрість, розчарувавши його, але можливо потім це здасться мені більше смішним, якщо я виберусь звідси живим.

Данко ласкаво поплескав мене по руці і трішки нахилився.

— Мені потрібно дізнатися ваше ім'я. Без нього ми не зможемо гарно повеселитися.

Я уявив, як лежу прив'язаний до столу, а він звертається до мене по імені, і ця картинка мене не дуже розвеселила.

— Рамплестілскін. — відповів я.

Доктор подивився на мене — за товстими лінзами його очі здавалися величезними — потім запустив руку в задню кишеню моїх штанів і витягнув гаманець. Відкривши його, він витягнув на світло моє водійське посвідчення.

— О. Так ви і є ТИМ Декстером. Вітаю з заручинами, — він кинув гаманець поруч зі мною і поплескав мене по щоці. — Дивіться і вчіться, бо скоро всі ці речі відбудуться і з вами.

— Як мило з вашого боку.

Данко нахмурився.

— Насправді вам слід було б відчувати більший страх. Чому ви не боїтеся? — він пожував нижню губу. — Цікаво. Наступного разу дозування доведеться збільшити. — він випрямився і кудись відійшов.

Я лежав у темному кутку поряд із відром для сміття і віником та спостерігав, як доктор возився в кухні. Він змайстрував собі чашку розчинної кубинської кави, наваливши туди гірку цукру. Потім він повернувся в центр кімнати і почав вивчати стіл, задумливо попиваючи солодкий напій.

— Нахма, — сказала благальним тоном річ на столі, що колись була сержантом Доуксом. — Нахана. Нахма.

Звісно, язик сержанта був відрізаний, що, напевно, відповідало тому символізму, що саме Доукс настукав на доктора.

— Так, розумію, — усміхнувся доктор. — Але ти поки не вгадав жодної букви.

Він майже посміхнувся, коли говорив це, хоча його обличчя не було створеним для прояву будь-яких почуттів, що виходили б за межі стриманого інтересу. Але цього вистачило, щоб Доукс почав щось безупинно бурмотіти і битися в спробі звільнитися від пут. Однак й у нього нічого не виходило. У всякому разі, доктора це не турбувало. Він відійшов від столу, попиваючи каву і фальшиво наспівуючи якусь мелодію Тіто Пуенте. Поки Доукс бився на столі, я побачив, що його права стопа була відрізаною, так само як кисті рук і язик. Чатскі сказав, що всю нижню частину його лівої ноги ампутували відразу. Цього разу доктор, схоже, задумав продовжити задоволення. Цікаво, з чого він почне і чим продовжить, коли настане моя черга?

Мій мозок мало-помалу очищався від туману. Скільки часу я пробув без свідомості? Однак це, як мені здавалося, не було тією темою, яку можна було обговорити з доктором Данко.

Дозування, сказав він. Коли я прийшов до тями, він стояв наді мною зі шприцом в руках і дивувався, що я не дуже злякався. Так, чудова ідея впорснути пацієнтові психотропний препарат, що підсилює його жах, але шкода, що я не вмів цього робити. Чому я не отримав медичної освіти? Але вже пізно засмучуватися. В будь-якому разі, для сержанта Доукса дозування було підібрано абсолютно точно.

— Що ж, Альберт, — попиваючи каву, вимовив доктор в тоні дружньої бесіди. — Спробуй здогадатися.

— Нахана! На!

— Боюся, ти помилився. Хоча, можливо, якби в тебе був язик, то ти потрапив би в точку. У будь-якому випадку... — він нахилився над столом і олівцем зробив крихітну позначку на аркуші паперу. — Це дуже довге слово. Дев'ять букв. Проте і з помилок можна витягти щось корисне, правда?

Данко поклав на стіл олівець, взяв кісткову пилку і відпиляв Доуксу ступню трохи вище щиколотки, абсолютно не звертаючи уваги на конвульсії, якими билася жертва, намагаючись врятуватися. Данко зробив це дуже швидко і акуратно, поклавши ступню біля голови Доукса, коли він проходив по проході до таці із інструментами і вибрав щось схоже на великий паяльник. Доктор провів головкою паяльника по свіжій рані, пролунало шипіння, і з неї піднявся струмінь пари. Данко зумів припекти пошкодження з мінімальною втратою крові.

— Ось так. — промовив він.

Доукс прохрипів і обм'як, а по кімнаті поширився запах горілого м'яса. Якщо сержанту дуже пощастить, то він деякий час зможе побути без свідомості.

А до мене, на щастя, почала повертатися свідомість. У міру того як організм очищався від хімікатів доктора, в моєму затуманеному мозку з'являлося більше просвітів.

О, пам'ять! Хіба це не прекрасна річ? Навіть коли ми перебуваємо у найгіршому становищі, наша пам'ять продовжує зігрівати нас. Ось я, наприклад, будучи абсолютно безпорадним і здатним лише спостерігати за жахами, що відбуваються із сержантом Доуксом, зберіг свої спогади. І зараз же я пригадав слова Чатскі, сказані ним після того, як я його врятував. «Коли Данко привіз мене сюди, він сказав «Сім», додавши: Спробуй здогадатися». У той час мені це здалося дуже дивним, і я навіть подумав, що слова Чатскі були свого роду побічним ефектом від препаратів, якими накачав його лікар.

Але я тільки що своїми вухами чув, як доктор Данко сказав: «Спробуй здогадатися», а потім: «Дев'ять букв». Завершилося це поміткою на паперу, який доктор прикріпив до столу.

Як і зараз, поряд із кожною жертвою ми знаходили шматок паперу; кожного разу на ньому було одне єдине слово, а літери були перекресленими однією лінією. «HONOR-Честь». «LOYALTY-Відданість». Данко із властивою йому іронією нагадував своїм колишнім товаришам про моральні цінності, якими вони знехтували, здаючи його в лапи кубинців. А нещасний Бердет, якого ми знайшли в каркасі будинку, на думку доктора Данко, навіть не заслуговував розумових зусиль. Поруч із ним на шматку паперу було накреслено коротке слово «POGUE». І його руки, ноги і голова були швидко відрізаними і відділеними від тіла. P-O-G-U-E. Рука, нога, нога, рука, голова.

Невже це дійсно можливо? Я знав, що мій Темний Мандрівник мав почуття гумору, але його гумор був набагато більш чорним у порівнянні із гумором доктора Данко. Гумор Данко виявився пустотливим, ексцентричним і навіть дурнуватим.

Про це свідчив і номерний знак машини: «Обираю життя». Та й все інше, що я зміг дізнатися про поведінку доктора.

Все це виглядало таким малоймовірними, але тим не менше...

Доктор Данко грав у свою невеличку гру, коли відрізав і розчленовував. Швидше за все у нього були партнери по іграх, як в кубинській в'язниці, так і на острові Пен. З часом йому стало здаватися, ніби це найкращий спосіб здійснити свою екстравагантну відплату. Бо все це виглядало так, ніби він просто грався: тоді із Чатскі, зараз із Доуксом, з іншими. Абсурдно, але іншого логічного пояснення у мене не було.

Доктор Данко грав у «Шибеника».

— Тож, — промовив він, звертаючись до мене. — досягає успіху ваш друг?

— Думаю, ви його злегка препарували. — відповів я.

Він схилив голову набік, дивлячись на мене крізь лінзи немигаючим поглядом і облизуючи губи.

— Браво! — вигукнув доктор і поплескав мене по руці. — Мені здається, ви по-справжньому не вірите в те, що це трапиться з вами. Ймовірно, цифра десять зуміє переконати вас.

— Чи є там буква «E»? — запитав я, і він відсахнувся, точно його ніздрі торкнувся запаху моїх шкарпеток, які я дуже давно не прав.

— Що ж, — сказав доктор, все ще не мигаючи; інколи його куточок роту смикався, ніби він хотів посміхнутися. — Так, є навіть дві букви «E». Але ви спробували здогадатися без черги, тому... — Доктор ледь помітно знизав плечима.

— Можете зарахувати це сержанту Доуксу як його помилку. — люб'язно запропонував я.

Він кивнув.

— Бачу, ви його недолюблюєте, — посміхнувся він і спохмурнів. — Але навіть так, ви повинні були би більше боятися.

— Боятися чого?

Це було бравадою, але скажіть, як часто кому-небудь доводилося жартувати над справжнім лиходієм? І куля, схоже, потрапила в ціль. Доктор Данко довго мовчки дивився на мене.

— Ну, Декстер, вважаю, настав час звільнити для вас місце, — він обдарував мене своєю мініатюрною непомітною посмішкою. — Крім усього іншого. — додав він, а за його спиною піднялася чорна тінь, яка гучно рикнула, тим самим кидаючи виклик моєму Темному Мандрівнику, на що останній відповів грізним ревом.

Деякий час ми мовчки витріщалися один на одного, а потім Данко кліпнув очима першим, лише раз, і пішов до столу, на якому в мирній відключці лежав сержант Доукс, а я, знову сховавшись у своєму затишному куточку, став роздумувати про те, яке чудо повинен здійснити Великий Декстер, щоб врятувати своє дорогоцінне життя.

Звісно, я знав, що Дебора і Чатскі зараз були в дорозі, і це тривожило мене найбільше. Щоб відновити свою пошкоджену чоловічу гідність, Чатскі може спробувати пришкандибати в будинок на милиці і розмахувати пістолетом в одній руці. І навіть якщо він дозволить Деборі виступити в якості підмоги, то та була закутана в гіпсовий панцир, який заважав вільному руху. Подібна рятувальна команда навряд чи здатна була вселити надію. Боюся, мій маленький, затишний куточок у кухні незабаром буде переповнений. Ми всі опинимося пов'язаними, а допомоги нам чекати вже не доведеться.

Незважаючи на героїчну спробу вести діалог, мій розум і раніше залишався затуманеним. На нього все ще діяла субстанція, яку випалив у мене доктор Данко зі свого іграшкового пістолета. Отже, я був один, міцно пов'язаний, і мене накачали наркотиками. Але в будь-якій ситуації, якщо гарненько пошукати, можна знайти щось позитивне, і, трохи подумавши, я знайшов цей позитив. На мене досі не напали скажені щури.

Тіто Пуенте затягнув нову мелодію. Вона була набагато ніжнішою, і я впав у філософський настрій. Нам всім коли-небудь доведеться покинути цей світ. Але навіть з урахуванням цього призначений мені спосіб відходу не входив до числа моїх пріоритетів. Заснути і не прокинутися стояла під номером один у моєму списку, а все, що знаходилося після цього, здавалося мені огидним.

Що я зумію побачити, якщо помру? Я ніяк не міг змусити себе повірити в існування душі, в рай, пекло та іншу імпозантну нісенітницю. Більше того, якщо допустити, що людські істоти мають душу, то виникає питання — чи є така у мене? Запевняю вас, душі у мене не було. І як я міг її мати, будучи тим, ким я є? Немислимо. Мені і без того досить важко бути самим собою. А залишатися таким, який я є, маючи душу, совість і розуміючи, що тобі загрожує якесь існування після смерті, просто нестерпно.

Однак думка, що я, такий єдиний і неповторний, піду назавжди і не повернуся, навівали на мене смуток. Це було не тільки сумно, але й навіть трохи трагічно. А чи не подумати про реінкарнацію? Звичайно, процес контролювати не вийде. Але можна відродитися у вигляді гнойового жука або чогось ще більш гидкого, наприклад, у вигляді такого ж монстра, яким я є зараз. У світі не залишиться нікого, хто стане мене оплакувати, якщо Деб піде разом зі мною. Будучи закінченим егоїстом, я сподівався, що покину цей світ трохи раніше її. Пошуки відповіді на шараду затягнулися, і настав момент покласти всьому цьому край. Можливо, що все це тільки на краще.

Тіто затягнув нову пісню. Цього разу дуже романтичну. Він співав «Te amo», і я відразу згадав про Риту, про те, що ця ідіотка напевно буде плакати за мною. Коді і Астор теж будуть сумувати, хоч і у своєму унікальному покаліченому вигляді. Дивно, але останнім часом за мною тягнувся хвіст емоційних уподобань. Як це могло статися? Адже я вже думав приблизно про те ж саме, висячи вниз головою під водою у перевернутій машині Дебори? Чому в останні дні я так часто лежав, роздумуючи про смерть, але так нічого і не зробив? І все, що я міг придумати було те, що з цим зробити нічого й не можна було.

Почувши, як Данко почав погрюкувати лежачими на підносі інструментами, я повернув голову. Рухатися було як і раніше важко, але я зумів зловити доктора в полі зору. У його руці був великий шприц, а наближався він до Доуксу так, наче хотів, щоб його бачили і ним захоплювалися.

— Прокидайся, Альберт. — весело вимовив доктор і встромив голку в руку сержанта.

Спочатку нічого не сталося, але потім Доукс сіпнувся, прокидаючись, і видав на знак вдячності серію стогонів і хрипів, а Доктор Данко, стоячи над сержантом зі шприцом напоготові, явно насолоджувався поточним моментом.

З боку вхідних дверей долинув звук сильного удару. Данко обернувся і схопив свій пістолет для гри в пейнтбол якраз в той момент, коли масивна фігура Кайла Чатскі заповнила собою дверний проріз. Як я і побоювався, він спирався на милицю і тримав пістолет в пітній, тремтячій руці.

— Сучий ти сину. — сказав він, але доктор Данко вистрілив зі свого пістолету для пейнтболу раз, а потім другий. Чатскі витріщався на доктора із звислою щелепою, а Данко опускав свій пістолет разом із тим, як Чатскі звалювався на підлогу.

І тут прямо за спиною Чатскі, невидима аж поки Кайл остаточно не впав на підлогу, стояла моя люба сестричка Дебора, і що найкраще — у своїй твердій правій руці вона тримала глок. Вона не стала витрачати часу на те, щоб пустити краплю поту або назвати Данко на ім'я. Вона просто стиснула щелепи і два рази поспіль випалила в груди доктора, що зірвало його з ніг і повалило на стіл із Доуксом, який несамовито верещав.

Доволі довго у приміщені панувала тишина і спокій, якщо не вважати криків невгамовного Тіто Пуенте. Потім Данко зісковзнув зі столу, а Дебора, опустившись на коліна поруч із Чатскі, перевірила його пульс. Вона уклала його в більш зручну позу, поцілувала його в чоло і нарешті повернулася до мене.

— Декс, — сказала вона. — Ти в порядку?

— Я буду в повному порядку, сестричко, — відповів я, відчуваючи приємне запаморочення. — якщо ти вимкнеш цю жахливу музику.

Вона підійшла до старої магнітоли і висмикнула шнур із розетки. Настала милостива тиша, і Дебора подивилася на сержанта Доукса. Намагаючись не видати своїх почуттів, вона вимовила:

— Зараз ми тебе звідси вивеземо, Доуксе. Все буде добре.

Вона поклала руку на плече сержанта, коли він заплакав, а потім різко розвернулась і наблизилася до мене. Сльози заливали її обличчя.

— Господи, — прошепотіла вона, вивільняючи мене. — Доукс у жахливому стані.

Коли Дебора зірвала останні залишки клейкої стрічки з моїх зап'ясть, я, треба було зізнатися, не відчував сильних страждань у зв'язку зі станом сержанта. Не відчував тому, що нарешті звільнився; звільнився від клейкої стрічки, від доктора, від необхідності надавати послуги і так, схоже від самого сержанта Доукса.

Я встав, що було зробити не так легко як сказати. Потягнувся, аби розім'яти мої бідні кінцівки, коли Дебора викликала по рації наших друзів із поліцейського управління. Потім підійшов до столу з інструментами. Звісно це була дрібничка, але мене розпирало від цікавості. Я потягнув руку і вхопив шматочок паперу, який був прикріплений до краю столу.

Своїм знайомим тонким почерком, Данко написав «TREACHERY-ЗРАДА». П'ять із літер були перекресленими.

Я поглянув на Доукса. Він поглянув на мене, очі були широко відкриті і переповненими ненависті від того, що він вже не зможе говорити.

Тож тепер ви бачите, що деякі історії мають по-справжньому щасливий кінець.

Епілог

Дуже приємно спостерігати, як в тиші субтропічного ранку південної Флориди над нерухомою поверхнею води встає сонце. А коли на протилежній від сонця стороні неба величезний жовтий місяць в цей же час опускається за горизонт в океан, картина виходить ще прекраснішою. Місяць, поступово стаючи сріблястим, почав зникати за хвилями океану, дозволяючи денному світилу заполонити небо. А спостерігати за цим особливо приємно з точки, звідки не видно землі; перебуваючи на палубі великого катеру і розминаючи затерплі від нічної роботи шию і руки та будучи таким щасливим, завершивши те, чого так довго довелося чекати.

Скоро я підіймусь на свій крихітний катер, який тягнувся на буксирі позаду, скину буксирний трос і попливу в напрямку, де сховався місяць. Я попливу в свій спокійний дім, несучи із собою нове життя людини, яка скоро буде одруженою. А взятий мною в борг розкішний катер «Олспрі» тихим ходом рушить у протилежному напрямку; у бік острова Біміні, до Гольфстріму, до бездонної блакитної ріки, яка на щастя, протікає через океан поблизу Маямі. «Олспрі» не зможе дістатися до Біміні, і йому не вдасться перетнути Гольфстрім. Задовго до того, як я закрию очі в своєму ліжку, його моторний відсік заповниться водою. Потім вода повільно затопить все судно, і воно, злегка гойднувшись востаннє на хвилях, сховається в нескінченних, кристально-прозорих водах Гольфстріму.

І можливо десь далеко від поверхні води катер ляже на дно серед скель і інших затонулих кораблів. Він буде тихо спочивати, і поряд із ним стануть пропливати величезні риби. Мене особливо радувало, що десь неподалік від «Оспрі» буде ніжно похитуватися обліплений крабами згорток, в якому знаходилось те, що залишилося від Рейкера; це був акуратно обв'язаний мотузками і ланцюгами, абсолютно не заплямований кров'ю згорток, з якого, правда, стирчали ковбойські чоботи жахливого червоного кольору. До згортку я прикріпив чотири якоря, і, коли кинув його у воду, він миттєво зник, несучи із собою згадані чоботи. Від Рейкера залишилася лише крапля крові, яка дуже швидко висохне і буде знаходитись на скельці в моїй кишені. А скоро це скельце займе своє місце в шкатулці поряд із давно висохлої краплею крові МакҐрегора. Рейкер стане годувати крабів, а життя триватиме. Воно знову знайде свій звичайний ритм — спочатку буде йти удавання, а потім виникне несподіваний удар.

Через кілька років я привезу із собою Коді і познайомлю його з усіма чудесами Ночі Ножа. Поки він був дитиною, і йому доведеться починати із малих справ. Він буде вчитися планувати свої дії і поступово стане підніматися все вище і вище. Гаррі вчив мене, а я буду вчити Коді. І ймовірно, настане день, коли він, слідуючи по моїх стопах, сам стане Темним Месником, який буде ділиться вченням Гаррі із черговим поколінням чудовиськ. Життя, як я вже сказав, триває.

Я зітхнув, будучи цілком щасливим і готовим до всього. Все навколо таке прекрасне! Місяць сховався, а сонце вже випалювало прохолоду ранку. Настав час повертатися додому.

Я перебрався в свій катер, запустив двигун і відкинув буксирний трос. Потім я розгорнув катер і попрямував слідом за місяцем до свого ліжка вдома.

Нотатки

[

←1

]

Вбивство перерване (лат.)

[

←2

]

Кубинський вид сандвіча. Назва перекладається як опівнічний (ісп.)

[

←3

]

Батиста також є прізвищем одного кубинського диктатора

[

←4

]

Вколоти дозу заспокійливого

[

←5

]

Привіт (ісп.)

[

←6

]

Дивись (ісп.)

[

←7

]

Кладу десятку (ісп.)

[

←8

]

People for the Ethical Treatment of Animals — організація, що веде боротьбу за права тварин (англ.)

[

←9

]

В палкому злочині (лат.)

[

←10

]

Натяк на сатиричний роман Іри Левін 1972 року «Степфордські дружини» (лат.)

[

←11

]

Південноамериканська золота монета

[

←12

]

Рибний суп із французької кухні (фр.)

[

←13

]

Те ж саме, що й у американців Джон Сміт (англ.)

[

←14

]

Тип вулиці, що не має наскрізного проїзду (фр.)

[

←15

]

Позаземна гуманоїдна раса із серіалу «Стар Трек»

[

←16

]

Відкритий внутрішній дворик житлового будинку (ісп.)

[

←17

]

Популярний вид сорочок, що поширений у Латиноамериці (ісп.)

[

←18

]

Перепрошую, сеньйора (ісп.)

[

←19

]

Моя сестра не говорить іспанською (ісп.)

[

←20

]

Новою жертвою стала кохана людина моєї сестри (ісп.)

[

←21

]

Кубинська національна страва із м'яса з овочевим гарніром (ісп.)

[

←22

]

Банани (ісп.)

[

←23

]

Четверта група крові

[

←24

]

Miller Brewing Company - американська пивоварна компанія

[

←25

]

Містечко на півдні штату Флорида, північно-західне передмістя Маямі.

[

←26

]

Other Government Agency (Інше Урядове Агентство), евфемізм до ЦРУ (англ.)

[

←27

]

Як ти? (ісп.)

[

←28

]

Більш-менш (ісп.)

[

←29

]

Кубинські тістечка (ісп.)

[

←30

]

Французький вислів, який означає закінчення страждань поранених людей чи тварин (фр.)

[

←31

]

Джон Едгар Гувер — майже протягом півстоліття займав пост директора ФБР (англ.)

[

←32

]

Кармен Міранда — бразильська співачка самби, танцівниця, актриса Бродвею (англ.)

[

←33

]

Ієронімус Босх — нідерландський художник XV століття (нід.)

[

←34

]

Чотириструнний музичний інструмент

[

←35

]

Крокодили (ісп.)

[

←36

]

Шкода (ісп.)

[

←37

]

NAMBLA (англ.)