Двiр Рябка; на дворi стоїть хата з ганком; направо - баркан з брамою i хвiрткою, налiво, пiд гору - сад, обгороджений тином. Далеко видно гори, на горах - Андрiївська церква, Десятинна, Софiйський собор.
Сонце на заходi.
Химка сама.
Химка (замiтає двiр мiтлою). Другим людям недiля, а тобi нема нi празника, нi недiлi в сих хазяїнiв. Вони весiлля справляють, а ти мети двiр у недiлю, ще й пiском посипай, ще й зеленою травою потруси, бо бач велика панi поїде вiнчатись. Знаємо, з яких ви панiв. I я була б такою самою панею, якби був живий мiй чоловiк.
Химка й Сидір Свиридович.
Сидір Свиридович. Химко? Пiймай собаку та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обiрвала якiй-небудь паннi весiльної сукнi. (Входить у хату.)
Химка. Хiба в мене собачi ноги, щоб я за собаками бiгала?
Настя, Ольга й Варвара.
Настя входить в хвiртку i йде до ганку.
За нею входять Ольга й Варвара, убранi по-весiльному.
Ольга i Варвара (до Настi). Добривечiр тобi! Потривай лиш! Як ми разом з'їхались, неначе змовились.
Настя (стає серед двора). Доброго здоров'ячка, мої дорогi. (Цiлується з обома.)
Ольга (до Настi). Як же ти гарно убралась! Зовсiм, як до вiнця. Яка гарна матерiя! (Лапає.) А по чому аршин?
Настя. Трошки дорога матерiя: по два карбованцi платила.
Варвара (тихо). Отже й збрехала; я вже знаю, що платила по пiвтора карбованцi.
Ольга (до Настi). Для твоєї сукнi коли б не одкинувся Гострохвостий од своєї Євфросини.
Варвара. Я б на його мiсцi одкинулась од неї й без того.
Настя. Вже й бере! I де в його тi очi були? Хiба ж у нас нема кращих паннiв. Сам як чорнобривець, а бере сову.
Варвара. Вже й бере! Нiс, як карлючка! (Смiється.)
Ольга. Очi, як цибуля. (Смiється.)
Настя. Одначе чого ж ми тут стоїмо? Ходiмо в хату.
Всі три. Ходiмо! Ходiмо! (Йдуть у хату.)
В хвiртку входять два Митрополичі баси в сiртуках.
1-й бас. Та цей дом менi по знаку. Я тут був з Кирилом та Тарасом.
2-й бас. Чи добре ж приймали?
1-й бас. О, ще й як добре! Хазяїн i хазяйка дуже люблять пiснi i трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало не двi вiдрi горiлки. Он де Гострохвостий надибав собi дiвчину! Ой братику, та тут нас жде велика випивка. Спасибi Гострохвостому, що попросив нас на весiлля. За те ж я йому так одкатаю апостола, що церква буде дрижати!
2-й бас. Пiддам i я басом жару. Ну вип'ємо ж цього вечора!
1-й бас. О, що вип'ємо, то вип'ємо! От буде лахва!
Ті самі i Гострохвостий з двома шаферами.
Гострохвостий. (до басiв). Здрастуйте! Як живете, як двигаєтесь!
Баси. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей двiр нам трошки по знаку. Добрi люди живуть в цiм дворi i, здається, не вбогi.
Гострохвостий. О, не вбогi.
Шафери. Авжеж не вбогi. Рябкова лавка швидко перейде на першу улицю на Подолi.
Баси (до Гострохвостого). Наберете в кишенi всякого добра?
Гострохвостий. (гордо). Авжеж наберемо: не в дурнiв удались.
Всі. От щасливий чоловiк. Багатому чорт дiтей колише.
Всі йдуть до хати.
Гострохвостий зостається й виглядає в хвiртку.
Гострохвостий. Ой боже мiй! Аж трушусь. А що, як почує та й прибiжить скажена Скавичиха! Ой-ой-ой! Душа моя тривожиться. (Зiтхає i йде в санок. Йому назустрiч виходить Сидiр Свиридович, обнiмає його й цiлується.)
Гострохвостий, Сидір Свиридович, шафери й два баси.
Сидір Свиридович. От тепер ви вже наш. Вже нас нiхто не розлучить. Будьте ж щасливi в новiй жизнi. Вас жде Євфросина. Прошу до хати. Поблагословимо вас, та, про мене, й до вiнця. Здрастуйте. (Здоровкається з паничами. Всi входять у хату. Сидiр Свиридович з сiней.) Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.
Химка виходить, одчиняє ворота.
В ворота заглядають погоничі й міщанки.
Химка вертається в хату.
З хати на ганок виходять шафери з образами й свiчками, сходять по схiдцях i стають по обидва боки ганку; за ними виходить один бас i несе хлiб-сiль, за басом виходить другий бас.
Гострохвостий i Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, убрана в чудний старомодний чепчик, дружки, кілька міщанок i Химка.
Євдокія Корніївна i Міщанки плачуть i втирають очi хусточками.
Гострохвостий, Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, шафери, дружки, Митрополичі баси, Міщанки й Химка.
Гострохвостий. (до одного баса). Гукнiть, будьте ласкавi, щоб звощики пiд'їхали пiд самi ворота.
1-й бас (вибiгає за ворота й гукає). Гей, звощики! Сiдайте на козла та подавайте конi, бо вже молодi йдуть. (Вертається.)
Євдокія Корніївна (плачучи). Нiхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати замiж одним одну дочку. Була, жила в хатi, а завтра хто його зна де й дiлась. Нi до кого буде й слова промовити. Так, неначе й не було в мене дочки.
Сидір Свиридович. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а все-таки дiвчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.
Гострохвостий. (тихо). Нема Скавичихи на весiллi. Слава ж тобi, господи! Збувся я клопоту.
Сидір Свиридович (бере хлiб i сiль). Ще раз благословляю вас святим хлiбом перед вiнцем. Даруй же вам, боже, щастя й здоров'я i добра повну хату!
Ті самі й Горпина Корніївна.
Горпина Корніївна (прожогом вбiгає в ворота, розпихаючи людей, i кидається з плачем i з криком до ганку). Стiй, брате! Стiй, не благослови!
Гострохвостий. (тихо, ламаючи руки). Боже мiй! Нещастя моє! Скавичиха прибiгла i все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!
Горпина Корніївна. Так оце у вас крадене весiлля, ховане вiнчання! Так оце ви недурно справляєте весiлля крадькома од своєї сестри! Ви мене не просили на весiлля, а я перечула через людей та й сама прийшла. Ви хотiли вкрасти мого зятя, жениха моєї Оленки, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!
Сидір Свиридович i Євдокія Корніївна. Сестро! Бога ради, не кричи! Бога ради, не роби сорому! Дивись, люди дивляться в ворота.
Горпина Корніївна. Нехай збiгаються з усiх Кожум'якiв, нехай збiгаються з усього Києва! Нехай дивляться на моє горе! Люди добрi! Дивiться на мене, дивiться на оцього шибеника (показує на Гострохвостого), що манив мою дочку, дурив моє дитя. Дивiться на сестру, що хотiла вкрасти в мене зятя!
Шафери (кричать). Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Бiжать, виганяють людей за ворота i зачиняють ворота.)
Горпина Корніївна. Ти, Свириде Йвановичу, покинув мою дитину i береш носату багачку!!!
Євфросина й дружки. Ой, який страм! Який шкандал!
Горпина Корніївна. Не пущу до вiнця! Стiй! Не пiдеш вiнчатись! Не пущу! (Розставляє руки перед ганком.) Не пущу без суда! Пiд суд його, в полiцiю, в тюрму! Дай попереду одвiт за моє дитя!
Євдокія Корніївна (сходить з ганку). Сестро! Горпино Корнiївно! Не безчесть нас, не губи моєї Євфросини! Голубко сестро!
Горпина Корніївна. Сестро! В тебе дочка, i в мене дочка! Нехай я буду сяка й така, i проста, i п'яниця, нехай я буду ликом шита, а все-таки я мати своїй Оленцi. Не дам знущатись над моєю дитиною! (До Гострохвостого.) Нащо ти дурив моє дитя? Нащо ти топтав до неї стежку, нащо заручався, коли ти не думав її брати?
Гострохвостий. Горпино Корнiївно! Я вам не дозволю так говорити на мене публiчно, перед людьми!
Горпина Корніївна. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я перед цiлим свiтом буду кричати, буду плакати, буду голосити, бо я мати своїй дочцi. Як тобi не робити страму, коли ти пройдисвiт, цiлосвiтнiй брехун, поганець, сибiрний!
Гострохвостий. (сходить з ганку). Я такого шкандалу не попущу, не прощу нiколи. Мене та лаяти публiчно! Наробити такого шкандалу на цiлий Київ! Менi, Свиридовi Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зiйшла! Вiзьмiть її та одвезiть в Кирилiвське i запрiть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нiчого нам звертати увагу на дурну бабу!
Горпина Корніївна. Я сумасшедша! Мене одвезти в Кирилiвське? Мене, Горпину Корнiївну Скавичиху, чесну хазяйку й матiр, одвезти в Кирилiвське й заперти трьома замками! Не дiждеш, поганий.
Гострохвостий. Цитьте, бо своїми руками одвезу в Кирилiвське, а таки сьогоднi звiнчаюсь.
Горпина Корніївна. Не дiждеш ти, нi твiй поганий батько, нi твоя дурна мати. А вiнчатись не будеш! Не пущу!
Євдокія Корніївна й Сидір Свиридович плачуть.
Євфросина. Ой, який страм, який шкандал! Не видержу далi! (Збiгає з ганку.) Не видержу бiльше! Тiтко! Ви ж оце мене обидили, острамили на всю губернiю на всю мою жизнь! Хоч за границю тiкай! Я вас випхну з двора оцими своїми руками!
Горпина Корніївна. Ану, ну! Приступи до мене. (Показує кулаки.) Побачимо, чий батько дужчий! А вiнчатись все-таки не будете! Побiжу слiдком за вашим возом в церкву, нароблю галасу в церквi при всiх людях, при всьому хрещеному мировi. Не пущу вiнчатись! Не пущу попа в ризи! (Розставляє руки перед молодими.)
Всі. Ой боже мiй, яке нещастя! Ой, який шкандал!
Горпина Корніївна. Побий вас сила небесна, скарай вас братська богородице на душi й на тiлi, на ваших унуках i правнуках! (Плаче.) Дочко моя! Оленко моя! Я ж тобою втiшалася, як весняною квiткою! Я ж думала, що вже прийшло до тебе твоє щастя, що я вже спокiйна ляжу в домовину i не покину тебе на смiх поганцям. Ой, сирiтство наше гiрке! Нема в нас батька, нема нас кому оборонити! (Дуже плаче)
Ті самі й Оленка.
Оленка (вбiгає в двiр через хвiртку i прожогом кидається до Гострохвостого). Милий мiй! Любий мiй, серце моє! Чи вже ж правда, що ти покинув мене? Чи вже ж ти з iншою йдеш вiнчатись? Я не вiрю!
Горпина Корніївна. Коли не ймеш вiри, то подивись! Оце тобi твiй Свирид Йванович.
Оленка (дивиться мовчки на церемонiю i кидається до Гострохвостого.) То ти йдеш вiнчатись з iншою? Скажи ж менi сам, бо я не вiрю рiднiй матерi. Скажи! Еге не скажеш?
Гострохвостий. (тихо). Боже мiй милосердний! Що тут їй казати? Оце попався! (Голосно.) Що ж маю робити, коли так дiло само склалося.
Оленка. Чи вже ж я тебе втеряю навiки? Я ж тебе люблю, несамовито люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми. Я люблю тебе i вмру за тобою! (Кидається Гострохвостому на шию. Вiн одпихає її.)
Горпина Корніївна (кидається до Оленки). Безстиднице! Нема тобi сорому перед матiр'ю, перед людьми, перед богом! Ти б постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе.
Оленка. Ти мене одпихаєш, Свириде Йвановичу! Я собi смерть заподiю. Дай виплакати всi свої сльози, бо мене сльози душать, давлять, хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий камiнь. (Хватається за груди й кричить.) Ой, душить мене гаряче залiзо в грудях… Ой!.. Рятуйте!.. ой?.. поможiть… хтось ухопив мене за горло. (Ледве дише.) Ой, умру… мамо! Серце! Рятуйте, бо вмираю! (Падає на землю.)
Всi паничi кидаються до Оленки, виносять на ганок i садовлять на стiльцi. Дружки пiддержують її.
Горпина Корніївна (кидається до дочки). Вбили моє дитя, вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, нiж мала терпiти таку напасть од своєї рiднi! Серце моє, дитя моє! (Плаче.)
Всі. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?
Євдокія Корніївна (плаче). О боже мiй милостивий! Десь покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за вiщо! I хто ж його знав, що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидiр Свиридович, я б зроду не пристала на те сватання. А то Сидiр Свиридович носився з Свиридом Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився до такого лиха… (Втирає сльози.)
Сидір Свиридович. Еге, носився, доки не доносився. Сама цяцькалась с Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер назад нашi! А хто ж, як не ти, сидiла цiлий вечiр, роззявивши рота, та слухала теревенi Гострохвостого?
Євдокія Корніївна. Я слухала теревенi Гострохвостого, ще й рота роззявляла?.. Цього я вже не знесу, та ще й при людях. Тепер повертай своїм розумом, коли набрався його од Гострохвостого.
Гострохвостий. Що це за напасть! Говорять про мене при менi, неначебто я десь за Андрiївською горою або за Днiпром.
Сидір Свиридович. Годi тобi, Євдокiє Корнiївно, допiкати менi до живого серця! Сама трохи не вiшалась на шию Гострохвостому разом з дочкою, а тепер я ще й винен.
Євдокія Корніївна. А це що далi буде! Так розходився, так розходився, що вже й не знаю, що далi буде. Все я винна, а не вiн. Виплутуйся собi i дочку виплутуй, я готова i в хату йти.
Сидір Свиридович. Добре, їй-богу, добре! А як i я пiду в хату за тобою, то що буде?
Євдокія Корніївна. А хiба ж я знаю, що буде! Були надворi, а то будемо в хатi, от що буде! Ти в нас хазяїн, ти в нас голова: роби як знаєш.
Сидір Свиридович. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвiст же?
Гострохвостий. Сидоре Свиридовичу! Коли почали дiло, то треба якось кiнчати. Прибiгла одна баба й держить нас усiх отут, неначе привела з собою вiйсько!
Сидір Свиридович. Не баба прибiгла, а наша сестра! Говорiть, та й мiру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не пускає. Робiть, як самi знаєте.
Гострохвостий. Я кажу йти.
Горпина Корніївна. Ба не пiдеш, бо не пущу!
Гострохвостий. Я кажу йти!
Сидір Свиридович. А я кажу нi!
Євдокія Корніївна. Коли ти кажеш нi, то й я кажу нi, бо ти в домi голова.
Сидір Свиридович. Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя.
Євдокія Корніївна. Еге, i я не хочу мати такого зятя.
Сидір Свиридович. Сестра й небога будуть до смертi на нас нарiкати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люди бiднi, вони сироти.
Гострохвостий. Чи це ви правду говорите, чи вередуєте?
Сидір Свиридович. Я зроду не жартував i не вередував.
Гострохвостий. Може, це жарти, Сидоре Свиридовичу? Ми ж, здається, вийшли з хати до вiнчання?
Сидір Свиридович. То й вернемось у хату, так як i вийшли. Коли зачепили Оленку, то йдiть з нею й вiнчатись.
Євдокія Корніївна. Еге ж, йдiть з нею й вiнчатись.
Гострохвостий. Я? Вiнчатись з Оленкою? Я, Свирид Йванович, матиму жiнку Оленку?
Горпина Корніївна. Бач, як потрiпує Оленку! Чи так же ти говорив у мене в хатi i на улицi, як я пiймала тебе коло своєї Оленки? А ти ж божився, а ти ж присягався!
Гострохвостий. Та що тут балакати! Коли Євфросина Сидоровна того хоче, то нiчого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков доволi скрiзь по Києву! Знайдемо церкву!
Сидір Свиридович. А ми то що ж таке? А моя жiнка що ж таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двiр, готовий i не знаю що зробити!
Євдокія Корніївна. I я готова розсердитись, готова накричати повний двiр. Що це таке? Говорив розумно, а це вже говорить таке, що й купи не держиться!
Сидір Свиридович i Євдокія Корніївна. Берiть Оленку та йдiть до вiнця, а Євфросини ми не пустимо.
Горпина Корніївна. Щоб я з ним тепер пустила до вiнця Оленку? Борони боже! Про мене, нехай iде в Флоровський монастир.
Оленка (прислухається, встає i кидається до Євфросини). Ти вкрала в мене жениха, ти одбила од мене моє щастя своїм золотом, своїми шовковими сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)
Євфросина. Оленко! Ти з ума зiйшла, опам'ятайся, що ти говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер сама не своя, та й сама не знаєш, що говориш.
Оленка (плаче). Боже мiй, боже мiй! Як вiн божився, як присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною!
Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять її на ганок i садовлять на стiльцi.
Гострохвостий. Євфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати оцi бабськi теревенi?
Євфросина. Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од мене вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе, до своєї дочки.
Горпина Корніївна. А нехай вiн сказиться! Затягла б оце собi бiду в хату!
Євфросина. Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.
Оленка (прислухається, встає з стiльця й кричить). Ой, як вiн мене любив! Згадай, як ти милувався моїми очима, як ти цiлував мої брови! (Ридає й падає на стiлець.)
Євфросина. Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше серце! Так он де були всі вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили зо мною! (Кидається до Гострохвостого.) Нащо ви зачiпали мене, коли мали iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiгає по сценi.) Я цього не знесу, не прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (Плює в вiчi Гострохвостому.) Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього часу i довiку!
Сидір Свиридович (приступає до Гострохвостого.) Вон! Вон з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!
Євдокія Корніївна. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам такого зятя!
Горпина Корніївна. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну роботу!
Гострохвостий. Що це таке з вами? Цiлували мене, а тепер плюєте на мене, виганяєте з двору? Що менi Рябко та Скавичиха? Та я вам зробив велику честь, що переступив ваш порiг, що їв вашу погану стряпанину!
Євдокія Корніївна. Моя погана стряпанина!
Горпина Корніївна. Моя погана стряпанина!
Євдокія Корніївна. Мою стряпанину їли не такi пани, як ви, та й тi хвалили! Мої паляницi хоч вези за границю! Оце дожилась! Погана моя стряпанина!
Гострохвостий. Не вартий ваш хлiб, щоб Свирид Йванович душив ним своє горло.
Євдокія Корніївна й Горпина Корніївна. Пху на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.
Гострохвостий. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю, якусь мiщанку, якусь Оленку… Що менi Кожум'яки? Нащо менi здалися оцi кожум'яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять Євфросин, кругом обкованих золотом; завтра поїду вiнчатись отут попiд вашим двором, щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак!
Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, Горпина Корніївна i Євфросина. Вон з двору! Вон з двору! Щоб твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв на нашому подвiр'ї. (Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступається до хвiртки.)
Гострохвостий. (трохи подається назад до хвiртки). Чого ви приступаєте до мене? Ви думаєте, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту москалiв, вiзьму силою Євфросину й повiнчаюсь.
Євфросина. Мене вiзьме з москалями! Мене москалi поведуть в церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (Бiгає по сценi.) Я думала, що вiн чоловiк розумний i благородний, а вiн швець, а вiн прахвост!
Гострохвостий. Я швець? Якби на вас не дiвочий убiр, я б вам дав знати шевця.
Євфросина. То вiн смiє таке на мене говорити! Вон!
Гострохвостий. (тихо.) А сто чортiв на його голову! Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, бiда, бiда! Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячi рила. (Тяжко зiтхає.)
Всі. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не смердiв, а то киями будемо ганяти!
Ті самі й Берко та Волько.
Берко й Волько входять з векселями.
Берко (до молодих). Поздоровляю вас з вiнчанням. Дай вам боже, щоб ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку менi довги платили.
Волько (кланяється Євфросинi). Поздоровляю вас з молодим мужем. Чи не заплатите ви за свого мужа довгiв? Ми маємо його векселi, а вiн казав, що ви пiсля весiлля зараз заплатите.
Берко. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже ходимо до їх, ходимо та й ходимо, та й ходимо.
Волько. Щодня ходимо, i вранцi, i ввечерi ходимо, а вiн не платить. Каже, жiнка заплатить. Ви багатi.
Євфросина. Яка жiнка? Ми ще не вiнчались i не будемо вiнчатись.
Берко. Ой гвулт!
Волько. Ой вей мiр! Що це буде! Ой гвулт! (Хапається за пейси.)
Сидір Свиридович. О! Бач, стара! Бач, куди б нашi грошi пiшли.
Євфросина.Та, хвалить бога, не пiдуть.
Берко. Ой гвулт! Тателе! Мамеле! (Кричить.)
Волько. А гiра шварц ур! Ми його в суд, в тюрму! (До Гострохвостого.) Давайте грошi! Нащо нам цi векселi?
Берко. Ми продамо його цилюрню! Ходiм в суд!
Гострохвостий. От тобi й кожум'яцька багата молода. По губах текло, та в рот не попало.
Берко й Волько (приступають до Гострохвостого). Ходiм в суд позиватись. Ви нас надурили.
Гострохвостий хоче втекти, жиди його ловлять за руки й ведуть з двора.
Берко й Волько (кричать). Гвулт! В суд його! Гвулт! (Виходять з Гострохвостим.)
Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна та Горпина Корніївна. О туди тобi дорога!
Ті самі без Гострохвостого, Волька та Берка.
1-й бас.От тобi й на! То це нам не прийдеться й випити.
2-й бас. Авжеж не прийдеться, коли молодий втiк з двору.
1-й бас. В мене аж слинка котиться.
Ольга. Ой, який же шкандал вийшов! (Тихо.) Дурно плаття шила!
Сидір Свиридович. Чого ж оце ми стоїмо та святу землю топчемо? Ходiмо до хати! (До гостей.)Прошу покiрно до хати, та хоч вип'ємо по чарцi. Одначе готувались к весiллю.
Митрополичі баси й шафери. Ото розумна рiч, бо в нас аж горло пересохло, дивлячись на цю кожум'яцьку комедiю.
Всі йдуть в хату.
Завiса падає.
Кiнець.