VІII ЧАСТИНА: ПЕРЕД ВИБУХОМ II СВІТОВОЇ ВІЙНИ
В ІДЕЙНІЙ ЄДНОСТІ З КАРПАТСЬКОЮ УКРАЇНОЮ
Події в Карпатській Україні восени 1938 року голосним відгомоном відбилися на українських землях. Самостійницькі змагання Карпатської України викликали захоплення серед усього українського населення. Зокрема на ЗУ3, серед молоді викликали бажання активно допомогти братам закарпатцям у їхній боротьбі. Уся галицька й волинська молодь готова була йти на Закарпаття й ставати в лави української армії, щоб зі зброєю в руках захищати кордони самостійної Карпатської України перед кожним її ворогом.
Визнаючи Організацію Українських Націоналістів за керівну силу української національної революції, охочі до відходу на Закарпаття всюди зверталися до ОУН по інструкції в цій справі. Одначе, КЕ ОУН на ЗУЗ поінформувала всіх зацікавлених, що новий Провід Українських Націоналістів (ПУН), очолений полк. Андрієм Мельником, видав заборону для української молоді під польською окупацією переходити на Закарпаття.[340] Крайова Екзекутива додавала до тієї інформації своє пояснення, що ОУН суворо зберігатиме респектування тієї заборони і тих, хто всупереч забороні зважиться іти на Закарпаття, там судитиме Революційний Трибунал, як анархістів, або навіть як провокаторів, Причин видання такої заборони тоді не подано. Одні вияснювали це тим, що заборона конечна з уваги на небезпеку спровокування польської збройної інтервенції проти Карпатської України в користь Мадярщини, інші тим, що ПУН підготовляє всеукраїнське повстання на ЗУЗ і через те вимагає, щоб західньоукраїнська молодь залишалася на місцях. З респекту до ОУН загал молоді на західніх українських землях послухав заборони. На Закарпаття пішла тільки невелика кількість тих, до відома яких не дійшла заборона ПУН-у, або хто вирішив ризикувати життям, зіґнорувавши заборону.
Бажання боротьби, загальмоване забороною ПУН-у, звернулося на західноукраїнських землях проти Польщі, яка відкрито зайняла вороже становище до самостійницьких змагань Закарпаття. В половині жовтня 1938 року,[341] на вістку про те, що чеський уряд погодився дати автономію для Закарпаття й що о. Волошин став прем'єром, а разом із тим про постанову закарпатської Української Національної Ради про її змагання до повної державної самостійности Закарпаття, – в церкві св. Юра у Львові відбулося окреме богослуження з молебнем. Після богослуження зформувався величний демонстраційний похід кількатисячної маси учасників, які з окликами проти Мадярщини і проти Польщі помаршували вулицями Львова до середмістя. Демонстрантів намагалася зупинити поліція, тому прийшло до бурхливого зудару, під час якого демонстранти обкидали поліцію камінням. Не зважаючи на інтервенцію поліції, демонстранти дійшли до середмістя. Тут на допомогу поліції для розбивання колон демонстрантів прийшли польські студенти, але їх демонстранти криваво побили на вулиці Легіонів. Окремі групи демонстрантів прорвалися під маґістрат і під мадярський консулят та повибивали там вікна.
Надзвичайно здивована кількістю демонстрантів, польська преса „вияснювала” своїм читачам, що, мовляв, львівські українці звезли були на демонстрацію „русинів” з цілої Галичини.
1 листопада 1938 року, після богослуження в річницю Листопадового зриву, знову влаштовано таку саму бурхливу демонстрацію, одначе, цим разом поліція вже заздалегідь приготувалася, зміцнивши свої сили відділами кінної поліції з поліційної школи в Мостах біля Львова. Тож, коли демонстранти тільки зійшли з святоюрської гори, їх заатакувала кінна поліція, а середмістя було загороджене панцерними автами. Криваві сутички демонстрантів тривали ввесь день. Польська газета „Слово Народове” з 2 листопада писала про ці події так:
„Вчора після жалобного богослуження у святоюрській катедрі різні українські елементи намагалися зорганізувати маніфестаційний похід до центру міста. Ці спроби зустрілися з негайною інтервенцією поліції, яка розігнала похід, що формувався. Під час того, як розганяли похід, з юрби українських маніфестантів падали оклики проти поліції й „ляхів”. Хоч похід розігнано, нечисленні гуртки українців проникли до центру міста, де намагалися об'єднати більше учасників, між іншим теж на Марійській площі. Одначе, зібрана в середмісті поліція якстій ліквідувала всі того роду спроби. Одна з таких груп проникла з площі св. Юра до ринку. Члени тієї групи кинули на ратушу кільканадцять каменів, вибивши вікна. Сімох учасників тієї демонстрації на ринку арештовано; між арештованими є один ґімназійний учень. Вечором, приблизно о 9-ій годині, в кількох районах міста завважено нечисленні українські боївки, що нападали виключно на польських студентів. Так, на вулиці Фридрихів українська боївка, складена з п'ятьох осіб, набила до втрати притомности польського студента техніки З. III. Після перев'язаний ран побитого перевезено на станицю швидкої допомоги. Подібна боївка напала на вулиці Пелчинській на двох студентів політехніки. Обидвох студентів важко побито, одного з них відправлено до шпиталю. Третій такий випадок трапився в той час на вулиці Яблонських, де українська боївка завдала напареному польському студентові дві глибокі рани в голову. В усіх випадках побито студентів, які носили польські академічні шапки”.[342]
Згадану демонстрацію зорганізували, з доручення члена КЕ ОУН Осипа Тюшки, члени т. зв. „Студентського відділу ОУН”, головою якого в той час був Роман Малащук. До перших п'яток студентів негайно приєднався загал присутніх на богослуженні, а між тими, хто проводив криваві двобої з поліцією, були навіть такі українські львівські робітники, що не вміли говорити українською мовою і лаяли польських окупантів ... по-польськи.
За прикладом Львова пішли інші міста на ЗУЗ. У Бережанах, Стрию, Дрогобичі, Перемишлі та багатьох інших містах у жовтні-листопаді 1938 року відбулися масові протипольські демонстрації в обороні прав Карпатської України. В цих демонстраціях брали участь тисячі, а то й десятки тисяч українських селян. Проти них скрізь виступала польська поліція,[343] намагаючись розігнати їх, але демонстранти атакували поліцію дрючками, камінням тощо. Для опанування ситуації поляки стягнули на західньоукраїнські землі великі поліційні та військові відділи з корінної Польщі, а в терен Карпат вислали 3 полки уланів, 2 полки піхоти і полк легкої артилерії.[344]
Всі ті події підсилювали протипольське революційне кипіння серед найширших мас українського населення на ЗУЗ і великим відгомоном відбивалися за кордоном, компромітуючи в світовій опінії Польщу й привертаючи увагу світу до української проблеми.
НАСТУП ПОЛЬСЬКОЇ ПОЛІЦІЇ НА УКРАЇНСЬКЕ СТУДЕНСТВО
Для польської поліції не треба було аж якихось конфіденціональних інформацій для того, щоб знати, що ініціятором і керівником українського націоналістичного революційного руху та його виступів є переважно українське студенство, бо це було самозрозуміле. Адже ж так є в кожного народу, – саме студенство є пробойовиком революцій. А тому, лякаючись ще рішучіших виступів українських мас проти польської окупаційної влади, польська поліція вирішила бодай на деякий час знешкідливити найактивнішу частину українського студентства. За добру нагоду для такої акції польська поліція визнала Конґрес українського студентства, що відбувся у Львові 20 березня 1939 року в будинку, що належав до Національного Музею. На всьому партері того будинку містилися студентська домівка, харчівня, читальня та всі студентські товариства, включно з студентським товариством українських техніків „Основа”.
Союз Українських Студентських Організацій у Польщі (СУСОП) постав як леґальне об'єднання всіх українських студентських товариств і організацій у Польщі, зареєстроване на підставі польських законів. Але польська влада кілька разів розв'язувала СУСОП, а у висліді різних інтервенцій знову дозволяла на його існування, так, що врешті і студенти, й самі польські урядові чинники розгубилися в тому, чи СУСОП є забороненою, чи леґальною існуючою організацією, тим більше, що студентські організації в Польщі користувалися привілеями. Тому українські студенти, не розглядаючи того питання, реґулярно відбували Конґреси СУСОП-у, а польська влада толерувала такий стан.
Одначе, з уваги на політичну ситуацію, яка створилася весною 1939 року, польські урядові й поліційні чинники вирішили потоптати шановані в усьому культурному світі студентські вольності, щоб завдати заплянованого удару провідній частині українського студенства, а тим самим теж і українському націоналістичному рухові.
Вечором 20 березня 1939 року, коли Конґрес вже закінчився, поліція панцерними автами оточила будинок, в якому зібралися студенти. Сотня озброєних поліціянтів увірвалася до залі нарад і під загрозою зброї звеліла всім учасникам піднести руки вгору й стати обличчям до стіни. Брутально б'ючи присутніх студентів і навіть молоденьких студенток, поліція провела докладний обшук приміщення й кожного з присутніх, а після того заарештувала всіх – приблизно 80 – учасників Конґресу й відвезла їх до поліційної, а згодом судової в'язниці, закидаючи їм підготовку протипольської революції.
Серед заарештованих тоді учасників студентського Конґресу були такі особи: Арсенич Микола, Білинський Андрій, Білинський Клявдій, Боцюрків Богдан, Боцюрків Марія, Вітошинський Борис, Вітушинський Іван, Галема Іван, Горбач Олександер, Грабець Омелян, Грималюк Василь, Ґут Роман, Дада Богдан, Дзівак Валентина, Дзівак Микола, Заблоцький Юліян, Захаревич Василь, Коваль Микола, Ковалюк Анна, Козак Ірина, Козак М., Кок Володимир, Костецький Сергій, Кравс Микола, Корилятович Надя, Кузьма Орест, Кульчицький-Дашиний Андрій; Курчаба Олександер, Левицький Володимир, Левицький Михайло, Левицький Юра, Лівчак Богдан, Логуш Омелян, Литвин, Литвинович Омелян, Любак Михайло, Матвійчук Микола, Малащук Роман, Малецьким Іван, Мацілинський Остап, Мельник Петро, Мірчук Петро, Никорак Юрко, Опарівська Ярослава, Олесницький, Ортинський Любомир, Охримович Маркіян, брати Охримовичі, Палідович Михайло, Плоскач Богдан, Прокіп Роман, Процик Нестор, Пеленський Любомир, Равлик Іван, Радзівіл Оксана, Рибчук Богдан, Рудко Василь, Самотулка Теодосій, Сабаль Іван, Семчишин Орест, Семчишин Тиміш, Сеньчук Роман, Сєрант Іван, Сіяк Оксана, Томків Богдан, Тершаковець Зенон, Трильовська Володимира, Филипчак Микола, Харкевич Мирослав, Харкевич Роман, Хомів Ярослав, Шевчик Люба”.[345]
Крім того, наступними днями поліція арештувала ще ряд українських студентів у їхніх помешканнях, наприклад, Володимира Янева, Степана Арсенича та інших.
Проти ув'язнення учасників студентського Конґресу було поведено слідство, в ході якого звільнено понад 20 студентів. Одначе, на початку червня 1939 року українські політичні в'язні в тюрмі Бриґідки повели протестну акцію бойкоту зізнань і це перервало дальший хід слідства та звільнювання ув'язнених. Навпаки, деяких звільнених учасників Конґресу знову арештовано. У слідчій в'язниці залишилися інші учасники Конґресу СУСОП вже аж до розвалу Польщі й капітуляції Львова, точніше – до 20, зглядно 21, вересня 1939 року.[346]
Усіх разом заарештованих, у зв'язку з тодішнім студентським Конґресом, було сто осіб. Можливо, що польську поліцію спровадив у той час Іван Сєрант, котрий, як виявилося після розвалу Польщі, був поліційним донощиком. У 1941 р. Сєрант жив на еміґрації, в Реґенсбурзі.
НОВИЙ ПРОВІД ОУН НА ЗУЗ
У лютому 1939 року, після остаточного уступлення Л. Ребета з посту Крайового провідника ОУН на ЗУЗ, керівництво перебрав Мирослав Тураш-„Грабовський”, який перед тим, від 1935 року, був провідником стрийської округи (области). Тураш-„Грабовський” вирішив повернути працю ОУН на властивий шлях революційної дії, поєднати з одній організаційній мережі ОУН т. зв. „офіційну мережу” і „неофіційне середовище” членів ОУН, а разом із тим – зайняти критичне становище до подій в колах ПУН-у і це своє становище відверто Проводові Українських Націоналістів з'ясувати.
Нову Крайову Екзекутиву ОУН на ЗУЗ М. Тураш зорганізував у такому складі: Мирослав Тураш-„Грабовський” – Крайовий провідник, Володимир Тимчій-„Лопатинський” – організаційний референт, Дмитро Грицай – референт військових справ, Володимир Гринів-„Кремінський” – його заступник, Василь Турковський – референт пропаґанди, Дмитро Мирон-„Орлик” – референт політичних справ, Ярослав Рак – його заступник, Петро Мірчук-„Залізняк” – референт ідеологічних справ, Богдан Рибчук – служба безпеки, Роман Малащук – студентський сектор.
ВІДПЛАТНІ АКЦІЇ
ОУН перейшла на західноукраїнських землях до посиленої бойової діяльности. Від осени 1938 року на ЗУЗ шалів польський терор, що подекуди нагадував „пацифікацію” 1930 року. Сконцентровані в зв'язку з подіями на Карпатській Україні польські відділи поліції й війська нападали, при нагоді леґальних українських імпрез, на українське населення й жорстоко били присутніх, а українські установи демолювали. В тій польській терористичній акції проти мирного українського населення польській поліції і солдатесці помагали польські колоністи, „стшельци” та інші місцеві польські шовіністи. Тому КЕ ОУН вирішила звернути протитерор насамперед на польську поліцію і „стшельців”.
В ході тієї відплатної акції, що відбувалася весною й літом 1939 року, з рук бойовиків ОУН згинуло кільканадцять польських поліціянтів у різних місцевостях українських земель та значна кількість польських „стшельців”. Особливо широко розгорнулася та акція ОУН в Бережанщині.
Великого розголосу набула тоді справа бойовика ОУН Данила Пукала. В червні 1939 року в Вимислівці, пов. Бережани, застрелено поліціянта М. Федоровського. Під час розшуків за атентатниками поліційна стежа зустріла була 2 липня 1939 року на полях поміж Вимислівкою і Будиловом трьох мужчин, які на наказ підняти руки вгору відповіли пострілами до поліціянтів. Один поліціянт згинув, інші відступили, обстрілюючи бойовиків ОУН, і заалярмували станицю поліції. На допомогу стежі прийшов більший відділ поліції, оточивши хату, що в ній сховався один із бойовиків ОУН.
Після кількох годин перестрілки прибула дальша підмога для поліції – довколишні польські „стшельци”, а також відділ поліції з Бережан, а з нею разом також начальник слідчого уряду та головний комендант польської поліції генерал Кордіян-Заморський, який тоді перебував у Бережанах на службовій інспекції. Поліціянт Пєржхаля, якому здавалося, що захований у хаті бойовик уже не має набоїв, увійшов до хати, але там загинув. Бойовик забрав від нього зброю й амуніцію й далі відстрілювався. Перестрілка тривала кілька годин, у висліді чого було поранених ще кількох поліціянтів і „стшельців”.
Врешті, поліція запальними кулями запалила хату й під час спроби бойовика вирватися з вогню його було застрелено. Виявилося, що це був 22-річний Данило Пукало з Вимислівки, що його поліція шукала як підозрілого за вбивство поліціянта Федоровського. Двох його товаришів, які зразу подалися в поля, а не ховалися, поліція не змогла спіймати.
20 квітня 1939 року в Дичкові, пов. Тернопіль, застрелено коменданта поліційної станиці в Бірках Великих – Анджея Слабого. У ході слідства арештовано Омеляна Зварича, що його поранив був А. Слабий під час перестрілки.
ОУН відновила також боротьбу проти колонізування українських земель польськими поселенцями. Наприклад, увечері 26 червня 1939 року 12 бойовиків ОУН запалили новозбудовану польську колонію в Плетеничах, пов. Перемишляни. При тому підстрелено польського сторожа. Коли ж колоністам прибула допомога, бойовики, відстрілюючись, зникли в темряві ночі.
Одначе, праця мережі ОУН була в той час надзвичайно важкою, бо саме тоді проходила велика хвиля арештів, у зв'язку з польською гістерією перед загрозою світової війни.
Вже в березні 1939 року, разом з іншими учасниками студентського Конґресу у Львові, були заарештовані члени КЕ Роман Малащук, Богдан Рибчук і Петро Мірчук, а кілька днів пізніше Василь Турковський. Тому, що ті у'язнення не були пов'язані з якоюсь бойовою акцією, а тільки з студентськими справами, то здавалося, що це тимчасові поліційні репресії, і змін у складі КЕ не проведено.
Масові арешти на всьому просторі західньоукраїнських земель раз-у-раз переривали мережу ОУН також на провінції. Одначе, тому, що ліквідовано дотеперішній ненормальний стан її двоподілу на „офіційне” й „неофіційне середовище”, вона швидко поповнювалася й незабаром міцніла.
ЗАГАДКОВА ЗАГИБЕЛЬ М. ТУРАША-„ГРАБОВСЬКОГО”
Багато дошкульнішою, ніж масові ув'язнювання членів ОУН на українських землях, і цілком несподіваною була загибель Крайового провідника ОУН на ЗУЗ Мирослава Тураша-„Грабовського” в літі 1939 року.
До справи невдоволення з праці Л. Ребета, як колишнього Крайового провідника, і справи Ярослава Барановського, який далі залишався референтом зв'язку з Краєм як член ПУН-у, а після смерти полк. Коновальця був призначений полк. Андрієм Мельником членом триособової „Президії ПУН-у” (О. Сеник, Я. Барановський і ген. М. Капустянський), – приєдналися нові важливі справи персонального і політично-програмового характеру. Цими справами були: покликання на пост Голови Проводу Українських Націоналістів полк. А. Мельника, проти чого були застереження з боку крайової ОУН тому, що полк. Мельник цілими роками не брав жодної участи в діяльності ОУН і навіть не був її формальним членом, та справа незрозумілої заборони ПУН-ом для українських революціонерів переходити з українських земель під Польщею на Закарпаття, щоб там боронити незалежність Карпатської України перед мадярською аґресією.
Для обговорення і вияснення усіх тих конфліктних справ виїхав М. Тураш вліті 1939 року до Праги, користуючись підробленими польськими туристичними документами. Бувши перед тим у Данціґу, він умовився з Осипом Тюшкою повідомити його про вислід своїх розмов листом, писаним за домовленим кодом.
До Праги М. Тураш-„Грабовський” прибув щасливо, без пригод, повідомивши про це своїх друзів у Львові домовленими листами. Його перебування в Празі потвердили опісля і члени ПУН-у, з якими він там зустрічався. Прийшов також до Данціґу до О. Тюшки заповіджений лист, писаний кодом, з інформаціями, що всі справи будуть поладнані позитивно; прибув теж інший лист, писаний по-українськи Анною Чемеринською.
Незабаром після того усякий слід по М. Турашеві-„Грабовському” пропав. З-за кордону повідомляли, що він повернувся до краю, але на українські землі він не дійшов, ані чеська чи польська поліція не повідомляли в той час про його заарештування чи загибель на кордоні. На жодний слід не могла попасти в пошукуванні за ним і його родина та організаційні чинники.
Л. Ребет у своїх споминах пише про цю загадку так: „Виходило б тоді, що поляки схопили його на кордоні і, як підозрілого розвідника, з вибухом війни розстріляли, не повідомивши ні словом рідню. Ця можливість була б правдоподібна, тільки... Тураш не повернувся по свої польські документи, необхідні для його повороту. Відповідальні за кордоном за його долю особи сказали на запит у цій справі, що Тураш так спішився з поворотом у Край, що не мав часу вступити по свої документи, що були заховані в іншому місці. Це знову виглядає не дуже правдоподібно, бо це була б крайня легкодушність з боку Тураша. Не повертаючи по документи, він міг здобути одну добу часу, не більше. „Чи треба було йому задля цього ризикувати і йти без усяких документів? Над цілою справою висить серпанок таємниці, на яку падає посередня чи, – не хочеться думати, – безпосередня тінь згаданої „залізної руки”.
Загадка загибелі Крайового провідника ОУН Мирослава Тураша-„Грабовського” вліті 1939 року залишилася досі нерозгаданою.
ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В 1939 РОЦІ
У другій половині 1938 року кількість ув'язнених за приналежність до ОУН на всьому просторі західноукраїнських земель досягла кілька тисяч осіб. Кількість арештованих у 1939 році, головно в останні місяці до вибуху війни, досягла приблизно 20 тисяч осіб. Велику частину арештованих поляки на початку 1939 року почали вивозити до концентраційного табору в Березі Картузькій і то не лише з теренів, що межують з Карпатською Україною, (напр., на початку 1939 року вивезено до Берези Картузької Ол. Самохваленка й М. Никифорука з Богородиці, пов. Грубешів на Холмщині). Кількість ув'язнених у Березі Картузькій українців, з вибухом німецько-польської війни, становила кругло 5 тисяч осіб.
Тих в'язнів, що проти них ведено слідство в якійсь конкретній справі, засадничо тримано також у 1939 році у в'язниці дотичного міста, а опісля їх суджено.
У лютому 1939 року суд у Чорткові за поширювання летючок ОУН засудив Романа Мончаковського з Джурина на 2,5 року ув'язнення.
Львівський суд засудив у лютому Петра Ґнипа з Жорниськ, пов. Городок, – за демонстративне биття в дзвони в зв'язку з смертю полк. Коновальця та за переховування підпільних видань, – на 3 роки ув'язнення.
У Золочеві 16 лютого 1939 р. за співання протипольських пісень засуджено: Дмитра Куп'яка на 3 роки, Михайла – сина Юрка, Михайла – сина Михайла й Ольгу Куп'яків, Ол. Семеніва, В. Бербеку, Т. Вовка, Е. Парубочого і М. Романюка – усіх із Яблонова, пов. Камінка, – по 2 роки, а Ол. Вовка на півтора року ув'язнення.
Львівський суд на виїзній сесії в Белзі засудив 22 лютого, за спротив польській поліції розкопати могили стрільців, М. Олійника з Себечева, С. Наконечного, І. Кравчука, Д. Новосада і В. Луцика з Цеброва на кари від 6 до 12 місяців ув'язнення.
Суд у Стрию за перехід кордону до Карпатської України засудив по 1 рокові ув'язнення: М. Кравчука, Л. Сорочака, П. Глушка, В. Патрія, І. Ліденка, Я. Максимця і В. Сливинського.
За участь у протипольських демонстраціях у зв'язку з справою Карпатської України суд в Золочеві в березні 1939 року засудив: П. Коковсьського, Андрія Мельника, М. Качмарського, І. Грицая, І. Качмарського і П. Борисника по 8 місяців ув'язнення, а неповнолітньому М. Боднареві висловив улімнення. Всі підсудні були із Зборова. За ті самі провини суд у Бережанах засудив: Василя Сенькова з Потутор на 2 і пів року, а Федя Данилова з Вербова – на один рік ув'язнення.
За намагання перейти кордон до Карпатської України суд у Турці 17 березня 1939 року засудив Дм. Стецюка з Вербова, пов. Бережани, на 2 роки ув'язнення.
31 березня 1939 р. бережанський суд на виїзній сесії в Ходорові за приналежність до ОУН засудив: Івана Лукавецького на 5 років, Василя Проця, Петра Закорчемного, Теодора Зельонку по 3 роки тюремного ув'язнення, а В. Хруща, В. Кобрина і Л. Католу (усіх із Сугрова) звільнено.
У квітні 1939 р. самбірський суд засудив, за переховування групи українських революціонерів, які опісля перейшли на Карпатську Україну, – о. Й. Кабаровського, інж. Е. Літинського по 2 роки, а Л. Клима на півтора року ув'язнення.
4 квітня 1939 р. у Львові за приналежність до ОУН засуджено: студента Романа Коцюмбаса з Бібрки на 5 років, а в Тернополі Василя Потічного з Купчинець – на 9 місяців ув'язнення.
За вербування добровольців до Карпатської Січі суд у Станиславові в квітні 1939 р. засудив М. Стефаніва й І. Вередюка по 2 і пів року, Д. Микитчука на 2 роки, Ю. Соловчука та Ю. Одока з Микуличина по 14 місяців ув'язнення.
Самбірський суд у травні того ж року засудив учня гімназії Є. Ясеницького з Старої Соли, за приналежність до ОУН, на 4 роки ув'язнення.
За оборону стрілецьких могил у Підберізцях, пов. Львів, перед польською поліцією, львівський суд 21 липня 1939 р. засудив: П. Царя на 10 місяців, П. Дмитерка на 8 місяців, В. Дмитерка на 7 місяців безоглядного тюремного ув'язнення, а І. Чинила, П. Ґуля, М. Коваля по 7 місяців, М. Чорного, І. Дзюбика й І. Гарапу по 6 місяців ув'язнення з тимчасовим припиненням виконання кари.
Чортківський суд у серпні 1939 р. засудив за приналежність до ОУН Василя Пшика, Павла Федоркова, Миколу Мороза, Сильвестра Швеця, Івана Леганчука, Марію Бітів та Михайла Музичку по 3 і пів року тюремного ув'язнення.
За виступ проти поліції під час панахиди на могилах у Хирові, в якому згинули дві особи, суд у Самборі в серпні 1939 року засудив Е. Кендзерську й С. Кузика по 10 місяців, М. Бойка, Розалію Хому й О. Петровського по 8 місяців, вісім інших підсудних – по 6 місяців ув'язнення.
РИМСЬКИЙ „II. ВЕЛИКИЙ ЗБІР УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ”
Устрій Організації Українських Націоналістів, що його 1 лютого 1929 року схвалив Конґрес Українських Націоналістів, встановив, що Великі Збори ОУН повинні відбуватися через два роки. Але процес злиття УВО в ОУН і організаційні перебудови в зв'язку з арештами припізнили Конґрес. Обов'язок підготовити ВЗУН лежав на організаційному референті ПУН, одначе ця справа проволікалася, а тому в 1936 році полк. Коновалець доручив підготовку II. Великого Збору новому членові ПУН-у Іванові Ґабрусевичеві-„Іртенові”. Передбачалося, що II. ВЗ буде скликаний у другій половині 1937 року.[347]
Одначе, заплянований реченець був пересунений на пізніше, а причиною цього була виразна вимога полк. Коновальця. Наладнування зв'язку з східньоукраїнськими землями й розбудова там організаційної мережі проходили успішно і з уваги на це полк. Коновалець бажав, щоб на II. Великому Зборі були присутні також представники СУЗ і щоб за їхньої співучасти були прийняті відповідні постанови, які заторкували б організаційно-політичний характер націоналістичних клітин на підсо-вєтській Україні. В зв'язку з цим полк. Коновалець вирішив теж виїхати весною 1938 року нелеґально до УССР, використовуючи організаційні зв'язки, і там особисто познайомитися з ситуацією, справжнім станом організаційних справ і можливостями підпільної боротьби.[348]
У січні 1938 року полк. Є. Коновалець, як Голова Проводу Українських Націоналістів, видав у справі чергового ВЗ такий комунікат:
„Доводиться до відома наступне:
1. Збір ОУН вирішив я скликати невідклично восени 1938 року. Точний реченець і місце будуть подані пізніше.
2. Для розгляду й узгіднення виготовлених доповідей і для устійнення про-п. З. Карбовича. До його завдань буде належати: устійнення в порозумінні з Проводом ОУН проблем, що повинні бути порушені на Зборі, устійнення тем доповідей, що повинні бути прочитані на Зборі, зв'язок з визначеними мною доповідачами, і взагалі стеження, щоб праця для підготовки Збору розвивалася правильно і в означених реченцях.
3. Для розгляду й узгіднення виготовлених доповідей і для устійнення проєктів рішень, що мали б бути подані Зборові для затвердження, буде в свій час покликана мною окрема Комісія.
4. Визначення доповідачів для поодиноких тем мусить бути закінчене до 15 лютого. Час для опрацювання самих доповідей визначеними мною доповідачами виноситиме чотири місяці, себто, всі доповіді обов'язково мусять бути переслані до Уповноваженого для підготовки Збору не пізніше 15 червня 1938 року.
5. В прилозі перші три обіжні листи з додатками Уповноваженого для підготови Збору. Доручаю членам активу точно переглянути всі матеріяли і не пізніше 1 лютня 1938 переслати на вказану в окремому обіжному листі ч. 1 адресу свої завваги.
6. Уповноважений отримав від мене доручення негайно почати в наших виданнях пропаґанду справи Збору, зокрема значення Збору як законодатного тіла ОУН, значення факту скликання Збору, врешті висвітлення в головних зарисах тематики, що на Зборі мала б бути обговорена. Доручую Націоналістичній Пресовій Службі бути помічною Уповноваженому в цих його завданнях. Крім того, я доручив Уповноваженому виготовити основну статтю на тему Збору до найближчого альманаху.
7. Зазначую, що всі мої доручення в справі підготовки Збору мусять бути якнайточніше виконувані.
Надіюся, що ввесь наш актив, свідомий ваги моменту, що його ми зараз переживаємо і ваги завдання, до реалізації якого ми тепер приступаємо, докладе з свого боку всіх зусиль, щоб Збір відбувся гідно й увінчався якнайбільшим успіхом. – Слава Україні!
Постій, 19 січня 1938. Євген Коновалець, Голова Проводу УН”.
В умовах нової ситуації, що постала після смерти полк. Є. Коновальця, полк. А. Мельник для організування II. Великого Збору скликав до Ґенуї комісію в складі: Сціборський, Сеник, Чемеринський і Стецько, яка доручила інж. М. Сціборському випрацювати, згідно з їхніми вказівками, текст постанов підготовлюваного Збору.
Збір відбувся 27 серпня 1939 року, чотири дні перед вибухом другої світової війни, в домі колишньої української амбасади в Римі (де мешкав проф. Є. Онацький) і тому він відомий під назвою „Римський ВЗУН”. Його відкрив окремою промовою полк. А. Мельник, як Голова ПУН-у.
Президію Збору очолив, на пропозицію Я. Барановського, О. Сеник-„Грибівський”, який покликав на своїх заступників ген. М. Капустянського і ген. В. Курмановича, а на секретарів Ярослава Стецька-„Карбовича” і „С. Половця”.
[На основі опублікованих витягів із документів Великого Збору, до участи в ньому були покликані 19 січня 1938 року 33 особи, яких в документі перечислено за псевдами, частково організаційними, частково спеціяльно придуманими для одноразового вжитку на Конґресі.[349]
Не всі з них могли прибути в серпні на Великий Збір. Одні не могли прибути через пашпортові труднощі, або пильні зайняття в передвоєнний час, інші, як напр., два представники з ЗУЗ, Роман Шухевич і Лев Зацний, що чекали на покликання у Відні, не були допущені до участи простим технічним способом, не одержавши організаційних зв'язків до засекреченого місця нарад.
Кількість прибулих учасників на Великий Збір в опублікованому витягу з протоколу, є подана в спосіб, мабуть з конспіративних причин, не зовсім виразний. Перелік групи учасників індивідуально запрошених полк. Мельником на Конґрес, що дійсно взяли в ньому участь, становить 19 псевд, частково ширше відомих. Разом з полк. Мельником названим по прізвищу, всіх осіб індивідуально названих є 20. Одначе це число не є повним. Деякі учасники є приховані в групі відпоручників з ЗУЗ, „делеґатів з нового світу”, чи відпоручників від европейської еміґрації. Їхні псевда, як теж і псевда по одному відпоручникові з ЗУЗ, Буковини і Бесарабії, Карпатської України, і Зеленого Клину не завжди повторяються в списку 19 наведених псевд.
Подаємо в поазбучному порядку насамперед 13 псевд, учасників Конґресу, прізвища яких є уточнені з їхніми тодішніми псевдами. Це були:
1. Ярослав Барановський (Лімницький), 2. Осип Бойдуник з ЗУЗ (Діброва), 3. Василь Войтанівський (Горохівський), з Хорватії, 4. Ген. Микола Капустянський (Низола), 5. Олександер Кандиба-Ольжич (Куницький), 6. Ген. Віктор Курманович (Торк), 7. Дмитро Мирон (Свєнціцький), з ЗУЗ, 8. Омелян Сеник (Грибівський), 9. Ярослав Стецько (Карбович), 10. Полк. Микола Сціборський (Орґанський), 11. Михайло Турчманович (Борович), 12. Орест Чемеринський (Оршан), 13. Сидор Чучман (Степняк).
В Конґресі приймало участь 6 дальших осіб, псевда яких не є уточнені. Це були: 14. Полк. Андрій Мельник, який виступав на Конґресі під власним іменем, 15. Євген Онацький,[350] 16. М. Різник з США, 17. Ріко Ярий, 18. Осип Тюшка з ЗУЗ, і 19.С. Давидович з Канади.
Конґрес працював в дуже приспішеному темпі. Перед Конґресом працювали Комісії, як складова частина Великого Збору, які випрацювали проєкт резолюцій. Пленум ВЗУН, що тривав 3 години, вибрав Голову Проводу і прийняв запропоновані резолюції. Комісій було утворено чотири.
1. Ідеологічно-політична Комісія – голова Микола Сціборський, члени: Я. Стецько, Д. Мирон, Орест Чемеринський, Василь Войтанівський, О. Бойдуник та О. Кандиба-Ольжич.
2. Військова Комісія – голова полк. Р. Сушко (Кіндрат, Дашкевич), що на Конґрес не прибув; учасники ген. М. Капустянський, ген. Віктор Курманович і полк. Ріко Ярий.
3. Економічна Комісія – голова Осип Бойдуник, члени: Я. Стецько, М. Сціборський та Михайло Турчманович.
4. Організаційна Комісія – голова Ярослав Барановський, члени: Я. Стецько, В. Войтанівський, О. Бойдуник і Д. Мирон.
Головою Революційної Комісії, що узгіднювала проєкти чотирьох названих Комісій, був Я. Стецько, її членами: М. Сціборський, Я. Барановський, О. Чемеринський і В. Войтанівський.
Конґресом проводила Президія. Вона була утворена в такий спосіб, що полк. А. Мельник покликав Омеляна Сеника на голову Президії, а цей призначив двох членів Президії – ген. М. Капустянського і ген. Віктора Курмановича – та двох секретарів – Ярослава Стецька і С. Половця (псевдо). Після парадної вступної частини ухвалено новий устрій ОУН, заслухано звіту Ярослава Барановського, як секретаря ПУН-у, з діяльности ПУН-у від І. Великого Збору, заслухано звіти з праці Комісій, подані головами тих Комісій та головою Резолюційної Комісії Я. Стецьком, ухвалено постанови II. ВЗУН. Полковник Мельник подав до відома склад нового ПУН-у і на закінчення відчитано його маніфест з нагоди Конґресу. Голова Президії Сеник перевів присягу на вірність Вождеві. „На наказ Вождя кожний з приявних підходив до нього і поданням руки підтверджував присягу вірности і послуху”. Це був новий церемоніял, який символізував перехід до іншого стилю організаційних звичаїв.]
Як першу точку нарад Сеник відчитав текст „переданого йому усно” заповіту полк. Є. Коновальця про призначення полк. А. Мельника його наслідником на пості Голови ПУН-у,[351] після чого в залі нарад почулися оплески. О. Сеник, як голова Збору, ствердив, що ті оплески належить вважати однодушним затвердженням усіма учасниками II. Великого Збору Українських Націоналістів заповіту полк. Коновальця призначити своїм наступником колишнього шефа штабу Дієвої Армії і корпусу СС та Крайового коменданта УВО – полковника Андрія Мельника[352] та як „ентузіястичне вітання полк. А. Мельника як нового Вождя й урочисте приречення новому зверхникові Націоналістичного Руху й ОУН свого підпорядкування, послуху й підтримки”. Окремого голосування над кандидатурою полк. Мельника не проведено.
ВЗУН прийняв „Постанови” загального характеру й окремо прийняв новий „Устрій ОУН” та видав окрему „Відозву Президії II. ВЗУН”.
„Римський II. ВЗУН”, наради якого тривали тільки три години, від 10-ої до 13-ої після полудня, не знайшов схвалення загалу членства ОУН і був уневажнений постановою Революційного Проводу ОУН, а опісля окремою постановою II Великого Збору ОУН у квітні 1941 року. Все ж і Римський „ВЗУН” творить подію в історії ОУН, а суть прийнятого ним нового „Устрою ОУН” є така характеристична для осіб, які творили той епізод, а опісля створили окрему організацію під проводом полк. А. Мельника[353], що доцільним є навести повний текст того „Устрою” і також текст „Відозви Президії II. ВЗУН”.
Устрій ОУН, ухвалений II. ВЗУН у серпні 1939 року
Частина перша
Розділ А. Голова Проводу Українських Націоналістів
1. На чолі ОУН стоїть Голова Проводу Українських Націоналістів.
2. Голову ОУН проголошує Великий Збір Українських Націоналістів на підставі: а) вказання чи тестаменту попереднього Голови ПУН, б) своєї ініціативи, у випадку відсутности такого вказання чи тестаменту.
3. Голова ПУН має всю повноту влади в кермі Українським Націоналістичним Рухом, що складається з ОУН і всіх кермованих нею Організацій на Землях Соборної України і на чужині.
4. Голова ПУН як керманич і репрезентант визвольних змагань Української Нації є її Вождем.
5. За свою діяльність і рішення Голова ПУН відповідає перед Богом, Нацією і власним сумлінням.
6. Голова ПУН скликає Великий Збір Українських Націоналістів, призначує, членів ПУН, Генерального Суддю й Головного Контрольного, подаючи це до відома ВЗУН.
7. Голові ПУН прислуговує законодатна влада в міжчасі сесій ВЗУН.
Розділ Б. Великий Збір Українських Націоналістів
1. Великий Збір Українських Націоналістів є закондатною установою ОУН. Він зосереджує провідні елементи націоналістичного активу України і репрезентує еліту Нації.
2. В обсяг завдань і компетенцій ВЗУН входить:
а) Проголошення Голови Проводу Українських Націоналістів. (Примітка: на випадок смерти чи уступлення Голови ПУН, його наступник негайно перебирає керму з усіма належними Голові ПУН прероґативами влади, з обов'язком скликати ВЗУН до 6 місяців. На випадок невказання Головою ПУН свого наступника, аґенди Голови ПУН перебирає останній керівник ВЗУН із обов'язком скликати ВЗУН до 6 місяців у його останнім персональнім складі);
б) прийняття до відома складу Проводу Українських Націоналістів;
в) вислухання звідомлень Голови ПУН;
г) затвердження зміни й доповнення Устрою та Програми ОУН; ґ) затвердження, зміни й доповнення Судового правильника;
д) затвердження, зміни й доповнення правильника Головної Контролі ОУН.
3. Членами ВЗУН є: а) члени Проводу Українських Націоналістів, б) Генеральний суддя ОУН, в) Головний контрольний ОУН, г) провідники еміґраційних теренів, ґ) особи, покликані Вождем у признанні їхніх заслуг чи кваліфікацій. (Примітка: особам, вказаним у пункті ґ, гідність членів ВЗУН надає Голова ПУН із власної ініціятиви, або на пропозицію ПУН).
4. ВЗУН скликає Голова ПУН щодва роки. У надзвичайних випадках Голова ПУН продовжує чи прискорює реченець скликання ВЗУН.
5. Ухвали ВЗУН приймаються не голосуванням, а однозгідним вирішенням його членів. Якщо немає однозгідности при ухвалах ВЗУН, вирішує становище дотичної фахової комісії, за вийнятком випадку, вказаного в т. 2 а.
6. Ухвали ВЗУН, щоб стали зобов'язуючими ОУН законами, вимагають підпису Голови ПУН.
7. ВЗУН проводить його керівник, покликаний пленумом ВЗУН на пропозицію Голови ПУН.
8. Крім керівника ВЗУН, Президію ВЗУН складають два його заступники, яких покликає керівник. Керівник покликає теж двох секретарів ВЗУН.
9. Праці ВЗУН у фахових комісіях і на пленумі відбуваються на підставі затвердженого Головою ПУН окремого Правильника.
Розділ В. Провід Українських Націоналістів
1. Провід Українських Націоналістів е дорадчим і виконавчим органом при Голові ПУН.
2. Членами ПУН є: а) особи, що керують окремими ділянками праці ПУН, б) Провідники Країв.
3. Членів ПУН призначає і звільняє Голова ПУН, повідомляючи про те своєчасно ВЗУН.
4. За виконання своїх обов'язків члени ПУН відповідають лише перед Головою ПУН.
5. Доручення членів ПУН, видані ними на підставі приділених їм Головою ПУН компетенцій, зобов'язують підлеглі керівні органи і членство ОУН.
6. Кількісний склад ПУН визначає Голова ПУН відповідно до потреб і діяльности.
Розділ Г. Провідники Країв і їм підчинені керівні органи
1. а) В організаційній схемі і праці ОУН українські землі поділяються на ... б) Кількість, величину й обсяг вищезазначених одиниць адміністративного розподілу на українських землях визначають керівні органи відповідно до існуючих умов та доцільности.
2. На чолі Країв стоять їх Провідники, а) Провідників Країв призначає і звільняє Голова ПУН, перед яким вони відповідають за свою діяльність, б) Провідники Країв кермують усією діяльністю ОУН в даному Краю.
(Наступні точки 3-8 мають конспіративний характер).
Розділ Ґ. Керівні органи на чужині
1. На чолі націоналістичного активу в поодиноких державах, чи в комплексі держав стоять Провідники еміґраційних теренів.
2. Організацію націоналістичного активу на чужині та керівних органів опреділює окремий, затверджений Головою ПУН, правильник.
Частина II. ОУН і організаційна карність
1. Судові Установи ОУН складаються з: а) Головного Революційного Трибуналу ОУН, б) Крайових Революційних Трибуналів ОУН, в) Судів ОУН.
2. Судовими Установами ОУН кермує Генеральний Суддя ОУН.
3. Структура, склад і компетенції Судових Установ ОУН, як також роди злочинів і проступків, належних їх розглядові, порядок процесуального поступування і виконання присудів встановлюються затвердженим ВЗУН Судовим Правильником.
Частина III. Контроля
1. Контрольні Установи ОУН складаються з: а) Головної Контрольної Установи ОУН і б) її Експозитур.
2. Контрольними Установами керує Головний Контрольний ОУН.
3. Структура, склад і компетенції Контрольних Установ ОУН встановляються затвердженим ВЗУН Правильником Головної Контролі.
Частина IV. Членство
1. Членом ОУН може бути кожний українець та українка, що задовольняє наступні вимоги: а) ставить понад усе добро Української Нації та визнає націоналістичну ідеологію, б) посідає високі особисті й громадські моральні вартості, в) творчо працює і сумлінно виконує доручені обов'язки, г) підпорядковується владі ОУН.
2. Права й обов'язки членів ОУН: а) права членів ОУН стоять у прямому відношенні до обов'язків і відповідальности, які вони на себе перебирають, б) членство в ОУН зобов'язує до постійної праці над поглибленням своєї особистої культури й освіти, в) приналежність до ОУН зобов'язує виконувати провідні функції в національно-громадському житті, г) перед членами ОУН, незалежно від їх звання і походження, стоїть відкритим шлях до найвищих у ієрархії ОУН керівних постів, коли вони того гідні. (Примітка: члени-жінки засадничо здатні до виконування тих завдань, що зобов'язують членів-чоло-віків, але, згідно з природнім розподілом функцій, роля членів-жінок насамперед у виховній діяльності).
Розділ Б. Розділ членства ОУН
1. Члени ОУН поділяються на: а) дійсних і б) присяжних.
2. Дійсними членами ОУН можуть бути особи, що скінчили 18 років життя;
а) Особи, що заявляють бажання стати дійсними членами ОУН, вважаються впродовж шести місяців кандидатами, виконуючи пробні праці і завдання. Період кандидатства керівні органи використовують як для всебічного виявлення особистих прикмет і придатности кандидата, так і для його ідеологічного і політичного підготовлення. (Примітка: Провідник даної організаційної клітини, чи вищі від нього керівні органи ОУН можуть скорочувати вказаний термін кандидатства. Відповідальність за перехід кандидата в дійсні члени ОУН несуть керівні органи, що його затверджують. До часу затвердження кандидата дійсним членом ОУН відповідальність за нього несуть ручителі).
б) При затвердженні дійсним членом ОУН кандидат складає зобов'язуюче в ОУН приречення.
в) Вихід дійсного члена ОУН відбувається за згодою керівних органів. (Примітка: у випадках, коли виявиться органічна непридатність до праці дійсного члена ОУН в твердих революційних умовах, дотичний член може бути звільнений з ОУН в організаційному порядку безпосереднім провідником, який подає мотиви свого вирішення на апробату зверхнім керівним органам).
г) Після виходу з ОУН дотична особа не може належати до угрупувань і брати участь в акціях, що поборюють ОУН. (Примітка: карні санкції ОУН стосуються й осіб, що вийшли з її складу).
3. Присяжними членами ОУН можуть стати дійсні члени, що заслуговують на цю честь.
а) Про перехід дійсного члена в катеґорію присяжних членів вирішують високі особисті прикмети даної особи та її заслуги перед ОУН, з тим, що та особа мас не менше 25 років життя та була не менше три роки дійсним членом ОУН. (Примітка: у виїмкових випадках і за виїмкові заслуги перед ОУН присяжними членами ОУН можуть стати й дійсні члени нижче 25 років життя, якщо були щонайменше 3 роки дійсними членами ОУН).
б) Номінацію присяжних членів ОУН переводить Голова ПУН за власною ініціятивою, або на пропозицію членів ПУН. (Примітка: на випадок неможливости персонально провести акт заприсяження, Голова ПУН може доручити це членові ПУН).
в) Заприсяження є урочистим актом, який підтверджує вже заслужене право даної особи бути присяжним членом ОУН. При цьому акті вона складає зобов'язуючу в ОУН присягу, згідно з устійненим ритуалом.
г) Приналежність до присяжних членів ОУН є досмертна. При надзвичайно вийняткових обставинах звільнити від присяги може тільки Головний Революційний Трибунал, вирішення якого затверджує Голова ПУН.
ґ) Виключення присяжного члена з ОУН може наступити тільки на підставі рішення Головного Революційного Трибуналу, затвердженого Головою ПУН.
Розділ В. Формації націоналістичної молоді
„1. В цілях ідейного націоналістично-державницького й суспільно-організаційного виховання української молоді існують при ОУН окремі формації доросту та юнацтва обидвох статей.
а) До груп доросту входять діти від 6 до 14 років життя.
б) До груп юнацтва входять юнаки від 14 до 18 року життя.
в) Організаційні форми згаданих формацій націоналістичної молоді визначають, відповідно до умов і обставин, опрацьовані керівними органами ОУН, затверджені Головою ПУН, правильники”.
З „Відозви Президії II. ВЗУН”
„Націоналісти! Українці!
Українським народом після довгих років неволі відновлені та його іменем проголошені державно-правні акти Самостійности та Соборности України – існують і зобов'язують нас!
Героїчною смертю тисяч і тисяч борців закріпили ми їх у наших душах і чинах. І хоч хвилево нас переможено, то духово ми знову стали державним народом.
В найглибшій пошані до священної волі Першого Вождя Націоналістичної України, визнаючи довічне значення Його зусиль і трудів для нашого народу, — Великий Збір Українських Націоналістів однодушно затверджує рішення Євгена Коновальця призначити своїм наступником колишнього шефа штабу Дієвої Армії й Корпусу СС та Крайового коменданта УВО – полковника Андрія Мельника.
Українці! Щоб досягнути нашої мети, треба органічного з'єднання всього здорового українства навколо одної Ідеї, одної Організації і одної Людини. Єдиний національно-революційний фронт під кермою Вождя Андрія Мельника – це вимога хвилини.
На шляху Національної Революції не може бути приязної зустрічі і спільного маршу борців з рабами!
Чинна співпраця всіх верств і станів українського народу в революційній боротьбі – це передумова відбудови нашої держави.
Кожний українець – селянин, робітник і інтеліґент – прикладе руку до Великої Будови і боротьби, або він раб і безвартісна людина.
Українець іде до боротьби за Державу не ради лакімства нещасного, а тому, що він уже людина вільна і горда і воліє згинути героєм, як животіти рабом.
Власна Держава – це теж праця, земля і хліб.
Без національної революції – нема соціяльної. Націоналістична революція – це революція національна і соціяльна.
Україна для українців!
Не залишити ні грудки Української землі в руках ворогів і чужинців! Бо земля – це джерело внутрішньої сили українського народу і підстава його дужання з зовнішнім світом.
Наш змаг іде: за національну засаду організацій світу; за націю, а не клясу; за ідеалізм, а не матеріялізм; за державу праці і соціяльної справедливости, а не державу комуністичного чи капіталістичного визиску; за право власности, здобуте працею; за сильну владу найкращих з усіх верств народу; за героїчну культуру і вільну творчість українського духа; за безоглядне винищення сил руїни і розбрату.
Революціонери! Від вашої внутрішньої сили залежить перемога. Тільки кров і залізо розсудять нас із ворогами!
Зі шляху Української Національної Революції не сміє завернути вас ніщо, ні тортури, ні пекло тюрем і таборів, ні смерть!
За соборну Українську Державу проти ворогів іде наш кривавий змаг!
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава!
Хай живе Українська Національна Революція!
Хай живе Організація Українських Націоналістів!
Слава першому Вождеві Націоналістичної України Євгенові Коновальцеві!
Слава Вождеві Андрієві Мельникові!
Слава Україні!
Президія II. Великого Збору Українських Націоналістів”.
Коли на порядок нарад Збору прийшла справа персонального складу ПУН, полк. А. Мельник повідомив учасників Збору про структуральну зміну також самого ПУН-у. Крім цього, що за новим устроєм сам „вождь” повинен був стояти понад Проводом Організації, у складі Проводу вирізнено тричленну Президію Проводу, членами якої він, як вождь, визначив: О. Сеника-„Грибівського”, Я. Барановського-„Лімницького” і ген. М. Капустянського. Проти участи в ПУН-і Ярослава Барановського запротестували делеґати ОУН на ЗУЗ Дмитро Мирон і Осип Тюшка, але їхній протест полк. Мельник відкинув.[354]
Поданий на „римському II ВЗУН” новий „устрій ОУН”, випрацьований інж. М. Сціборським за вказівками О. Сеника й Я. Барановського, повний текст якого ми вище цитували, вводив докорінну зміну в побудові ОУН, перетворюючи її на „елітарну” організацію з типово вождівською системою, чого до смерти полк. Коновальця не було. Згідно з цим новим устроєм, голова ПУН-у повинен уже бути не тільки провідником ОУН, а й „вождем” української нації, а в самій ОУН він повинен мати найвищу, нічим не обмежену, владу, відповідаючи за свою діяльність тільки „перед Богом, Нацією і власним сумлінням”. Провід ОУН (ПУН), склад якого мав визначати „вождь” за власною уподобою, повинен бути тільки дорадчим органом, вирішення якого не можуть зобов'язувати „вождя”, а тільки бути порадою для нього. Голова ПУН-у мав теж право визначати Генерального Суддю і Головного Контрольного ОУН, йому, врешті, прислуговувало право законодатної влади поміж сесіями ВЗУН, а всі постанови ВЗУН вимагали для своєї правосильности підпису, тобто згоди Голови ПУН-у.
Різкий зворот у закордонній політиці ПУН
Засадою зовнішньої політики ОУН під керівництвом полк. Коновальця був постійний і незмінний наказ: зберігати власнопідметність дій ОУН і, згідно з цим, надто не в'язатися з жодною з західньо-европейських великодержав, хоч не зривати з ними контактів. Тому полк. Коновалець завжди ставив натиск на якнайширше розгорнення праці як представництва ОУН у Німеччині, так і в Англії.
Очолений полк. Мельником ПУН зробив у цій ділянці різкий зворот, вирішивши зробити ставку на німецько-гітлерівську карту. У своїй дотеперішній праці в Німеччині ОУН підтримувала деякі контакти з військовими німецькими колами („Вермахт”), які ввесь час із застереженням ставилися до ідеології й політики гітлерівської партії. Між тими двома силами – гітлерівською партією й вермахтом – існувала засаднича ріжниця в питаннях, що заторкували майбутнє Сходу Европи. В той час, як намагання німецьких військових кіл ішли по лінії скинення пут ганебного версальського договору й привернення Німеччині кордонів з-перед листопада 1918 року, а можлива війна з СССР була для них тільки засобом усунення небезпеки, – то гітлерівська партія змагала до перетворення всієї Східньої Европи на німецьку колонію і терен для ступневого опанування його німецькими поселенцями. Тому контакти ОУН з німецькими військовими колами були доцільні, з точки зору українських інтересів, а всяка можлива співпраця з гітлерівською партією – шкідлива.
Одначе, ПУН після смерти полк. Коновальця став на протилежному становищі, вважаючи, що ставка на гітлерівську Німеччину в тогочасній політичній ситуації є „єдине, що на потребу” для українського визвольного руху.
Очевидно, що новий курс політики ОУН у Німеччині мусіли репрезентувати й нові люди. Тому ПУН відібрав від полк. Р. Ярого дане йому полк. Коновальцем право репрезентувати ОУН на терені Німеччини й вести там зовнішню політику ОУН, а передав ці справи в руки трійки: Барановського – Сеника – Сушка.
Наслідки тієї „реформи” зовнішньої політики ОУН, що її провів очолений полк. Мельником ПУН, виявилися вже під час подій в Карпатській Україні. В той час, коли членство крайової ОУН прагнуло стати в обороні волі й чести тієї української землі, не зважаючи чи це подобається стороннім силам, чи ні, – то тогочасний ПУН вирішив не анґа-жуватися в активну боротьбу проти мадярських загарбників, бо Мадярщина ... діяла за згодою Гітлера!
Черговим наслідком нової політики- ПУН-у були його напрямні щодо підготовки до майбутніх подій на Сході Европи. Після ліквідації чехословацької держави було очевидним, що найближчим кроком Німеччини буде її напад на Польщу, а після того на СССР. Але з якими політичними плянами йтиме на Схід Европи Німеччина і як мусітиме поставитися до тих її плянів український народ, про це тодішній ПУН повинен був дуже ґрунтовно довідатися і належно підготовити до майбутніх подій як цілу ОУН, так і ввесь український народ.
Тим часом вліті 1939 року ПУН заходився ... виготовляти конституцію та форми політичного й економічного життя „Української Західньої Держави”, що її – за його переконанням – створить Німеччина в висліді війни з Польщею?. Цей факт виявив жахливу своїми наслідками політичну короткозорість. Тодішній ПУН, очолений полк. Мельником, виявив не тільки повне нерозуміння справжнього стану політичної ситуації та незнання плянів гітлерівської Німеччини, а й його нездатність підготувати ОУН і ввесь народ до нової ситуації, яка виринула з хвилиною вибуху німецько-польської, а згодом німецько-большевицької війни.
Устрій Організації Українських Націоналістів, що його 1 лютого 1929 року схвалив Конґрес Українських Націоналістів, встановив, що Великі Збори ОУН повинні відбуватися через два роки. Але процес злиття УВО в ОУН і організаційні перебудови в зв'язку з арештами припізнили Конґрес. Обов'язок підготовити ВЗУН лежав на організаційному референті ПУН, одначе ця справа проволікалася, а тому в 1936 році полк. Коновалець доручив підготовку II. Великого Збору новому членові ПУН-у Іванові Ґабрусевичеві-„Іртенові”. Передбачалося, що II. ВЗ буде скликаний у другій половині 1937 року.[347]
Одначе, заплянований реченець був пересунений на пізніше, а причиною цього була виразна вимога полк. Коновальця. Наладнування зв'язку з східньоукраїнськими землями й розбудова там організаційної мережі проходили успішно і з уваги на це полк. Коновалець бажав, щоб на II. Великому Зборі були присутні також представники СУЗ і щоб за їхньої співучасти були прийняті відповідні постанови, які заторкували б організаційно-політичний характер націоналістичних клітин на підсо-вєтській Україні. В зв'язку з цим полк. Коновалець вирішив теж виїхати весною 1938 року нелеґально до УССР, використовуючи організаційні зв'язки, і там особисто познайомитися з ситуацією, справжнім станом організаційних справ і можливостями підпільної боротьби.[348]
У січні 1938 року полк. Є. Коновалець, як Голова Проводу Українських Націоналістів, видав у справі чергового ВЗ такий комунікат:
„Доводиться до відома наступне:
1. Збір ОУН вирішив я скликати невідклично восени 1938 року. Точний реченець і місце будуть подані пізніше.
2. Для розгляду й узгіднення виготовлених доповідей і для устійнення про-п. З. Карбовича. До його завдань буде належати: устійнення в порозумінні з Проводом ОУН проблем, що повинні бути порушені на Зборі, устійнення тем доповідей, що повинні бути прочитані на Зборі, зв'язок з визначеними мною доповідачами, і взагалі стеження, щоб праця для підготовки Збору розвивалася правильно і в означених реченцях.
3. Для розгляду й узгіднення виготовлених доповідей і для устійнення проєктів рішень, що мали б бути подані Зборові для затвердження, буде в свій час покликана мною окрема Комісія.
4. Визначення доповідачів для поодиноких тем мусить бути закінчене до 15 лютого. Час для опрацювання самих доповідей визначеними мною доповідачами виноситиме чотири місяці, себто, всі доповіді обов'язково мусять бути переслані до Уповноваженого для підготовки Збору не пізніше 15 червня 1938 року.
5. В прилозі перші три обіжні листи з додатками Уповноваженого для підготови Збору. Доручаю членам активу точно переглянути всі матеріяли і не пізніше 1 лютня 1938 переслати на вказану в окремому обіжному листі ч. 1 адресу свої завваги.
6. Уповноважений отримав від мене доручення негайно почати в наших виданнях пропаґанду справи Збору, зокрема значення Збору як законодатного тіла ОУН, значення факту скликання Збору, врешті висвітлення в головних зарисах тематики, що на Зборі мала б бути обговорена. Доручую Націоналістичній Пресовій Службі бути помічною Уповноваженому в цих його завданнях. Крім того, я доручив Уповноваженому виготовити основну статтю на тему Збору до найближчого альманаху.
7. Зазначую, що всі мої доручення в справі підготовки Збору мусять бути якнайточніше виконувані.
Надіюся, що ввесь наш актив, свідомий ваги моменту, що його ми зараз переживаємо і ваги завдання, до реалізації якого ми тепер приступаємо, докладе з свого боку всіх зусиль, щоб Збір відбувся гідно й увінчався якнайбільшим успіхом. – Слава Україні!
Постій, 19 січня 1938. Євген Коновалець, Голова Проводу УН”.
В умовах нової ситуації, що постала після смерти полк. Є. Коновальця, полк. А. Мельник для організування II. Великого Збору скликав до Ґенуї комісію в складі: Сціборський, Сеник, Чемеринський і Стецько, яка доручила інж. М. Сціборському випрацювати, згідно з їхніми вказівками, текст постанов підготовлюваного Збору.
Збір відбувся 27 серпня 1939 року, чотири дні перед вибухом другої світової війни, в домі колишньої української амбасади в Римі (де мешкав проф. Є. Онацький) і тому він відомий під назвою „Римський ВЗУН”. Його відкрив окремою промовою полк. А. Мельник, як Голова ПУН-у.
Президію Збору очолив, на пропозицію Я. Барановського, О. Сеник-„Грибівський”, який покликав на своїх заступників ген. М. Капустянського і ген. В. Курмановича, а на секретарів Ярослава Стецька-„Карбовича” і „С. Половця”.
[На основі опублікованих витягів із документів Великого Збору, до участи в ньому були покликані 19 січня 1938 року 33 особи, яких в документі перечислено за псевдами, частково організаційними, частково спеціяльно придуманими для одноразового вжитку на Конґресі.[349]
Не всі з них могли прибути в серпні на Великий Збір. Одні не могли прибути через пашпортові труднощі, або пильні зайняття в передвоєнний час, інші, як напр., два представники з ЗУЗ, Роман Шухевич і Лев Зацний, що чекали на покликання у Відні, не були допущені до участи простим технічним способом, не одержавши організаційних зв'язків до засекреченого місця нарад.
Кількість прибулих учасників на Великий Збір в опублікованому витягу з протоколу, є подана в спосіб, мабуть з конспіративних причин, не зовсім виразний. Перелік групи учасників індивідуально запрошених полк. Мельником на Конґрес, що дійсно взяли в ньому участь, становить 19 псевд, частково ширше відомих. Разом з полк. Мельником названим по прізвищу, всіх осіб індивідуально названих є 20. Одначе це число не є повним. Деякі учасники є приховані в групі відпоручників з ЗУЗ, „делеґатів з нового світу”, чи відпоручників від европейської еміґрації. Їхні псевда, як теж і псевда по одному відпоручникові з ЗУЗ, Буковини і Бесарабії, Карпатської України, і Зеленого Клину не завжди повторяються в списку 19 наведених псевд.
Подаємо в поазбучному порядку насамперед 13 псевд, учасників Конґресу, прізвища яких є уточнені з їхніми тодішніми псевдами. Це були:
1. Ярослав Барановський (Лімницький), 2. Осип Бойдуник з ЗУЗ (Діброва), 3. Василь Войтанівський (Горохівський), з Хорватії, 4. Ген. Микола Капустянський (Низола), 5. Олександер Кандиба-Ольжич (Куницький), 6. Ген. Віктор Курманович (Торк), 7. Дмитро Мирон (Свєнціцький), з ЗУЗ, 8. Омелян Сеник (Грибівський), 9. Ярослав Стецько (Карбович), 10. Полк. Микола Сціборський (Орґанський), 11. Михайло Турчманович (Борович), 12. Орест Чемеринський (Оршан), 13. Сидор Чучман (Степняк).
В Конґресі приймало участь 6 дальших осіб, псевда яких не є уточнені. Це були: 14. Полк. Андрій Мельник, який виступав на Конґресі під власним іменем, 15. Євген Онацький,[350] 16. М. Різник з США, 17. Ріко Ярий, 18. Осип Тюшка з ЗУЗ, і 19.С. Давидович з Канади.
Конґрес працював в дуже приспішеному темпі. Перед Конґресом працювали Комісії, як складова частина Великого Збору, які випрацювали проєкт резолюцій. Пленум ВЗУН, що тривав 3 години, вибрав Голову Проводу і прийняв запропоновані резолюції. Комісій було утворено чотири.
1. Ідеологічно-політична Комісія – голова Микола Сціборський, члени: Я. Стецько, Д. Мирон, Орест Чемеринський, Василь Войтанівський, О. Бойдуник та О. Кандиба-Ольжич.
2. Військова Комісія – голова полк. Р. Сушко (Кіндрат, Дашкевич), що на Конґрес не прибув; учасники ген. М. Капустянський, ген. Віктор Курманович і полк. Ріко Ярий.
3. Економічна Комісія – голова Осип Бойдуник, члени: Я. Стецько, М. Сціборський та Михайло Турчманович.
4. Організаційна Комісія – голова Ярослав Барановський, члени: Я. Стецько, В. Войтанівський, О. Бойдуник і Д. Мирон.
Головою Революційної Комісії, що узгіднювала проєкти чотирьох названих Комісій, був Я. Стецько, її членами: М. Сціборський, Я. Барановський, О. Чемеринський і В. Войтанівський.
Конґресом проводила Президія. Вона була утворена в такий спосіб, що полк. А. Мельник покликав Омеляна Сеника на голову Президії, а цей призначив двох членів Президії – ген. М. Капустянського і ген. Віктора Курмановича – та двох секретарів – Ярослава Стецька і С. Половця (псевдо). Після парадної вступної частини ухвалено новий устрій ОУН, заслухано звіту Ярослава Барановського, як секретаря ПУН-у, з діяльности ПУН-у від І. Великого Збору, заслухано звіти з праці Комісій, подані головами тих Комісій та головою Резолюційної Комісії Я. Стецьком, ухвалено постанови II. ВЗУН. Полковник Мельник подав до відома склад нового ПУН-у і на закінчення відчитано його маніфест з нагоди Конґресу. Голова Президії Сеник перевів присягу на вірність Вождеві. „На наказ Вождя кожний з приявних підходив до нього і поданням руки підтверджував присягу вірности і послуху”. Це був новий церемоніял, який символізував перехід до іншого стилю організаційних звичаїв.]
Як першу точку нарад Сеник відчитав текст „переданого йому усно” заповіту полк. Є. Коновальця про призначення полк. А. Мельника його наслідником на пості Голови ПУН-у,[351] після чого в залі нарад почулися оплески. О. Сеник, як голова Збору, ствердив, що ті оплески належить вважати однодушним затвердженням усіма учасниками II. Великого Збору Українських Націоналістів заповіту полк. Коновальця призначити своїм наступником колишнього шефа штабу Дієвої Армії і корпусу СС та Крайового коменданта УВО – полковника Андрія Мельника[352] та як „ентузіястичне вітання полк. А. Мельника як нового Вождя й урочисте приречення новому зверхникові Націоналістичного Руху й ОУН свого підпорядкування, послуху й підтримки”. Окремого голосування над кандидатурою полк. Мельника не проведено.
ВЗУН прийняв „Постанови” загального характеру й окремо прийняв новий „Устрій ОУН” та видав окрему „Відозву Президії II. ВЗУН”.
„Римський II. ВЗУН”, наради якого тривали тільки три години, від 10-ої до 13-ої після полудня, не знайшов схвалення загалу членства ОУН і був уневажнений постановою Революційного Проводу ОУН, а опісля окремою постановою II Великого Збору ОУН у квітні 1941 року. Все ж і Римський „ВЗУН” творить подію в історії ОУН, а суть прийнятого ним нового „Устрою ОУН” є така характеристична для осіб, які творили той епізод, а опісля створили окрему організацію під проводом полк. А. Мельника[353], що доцільним є навести повний текст того „Устрою” і також текст „Відозви Президії II. ВЗУН”.
Устрій ОУН, ухвалений II. ВЗУН у серпні 1939 року
Частина перша
Розділ А. Голова Проводу Українських Націоналістів
1. На чолі ОУН стоїть Голова Проводу Українських Націоналістів.
2. Голову ОУН проголошує Великий Збір Українських Націоналістів на підставі: а) вказання чи тестаменту попереднього Голови ПУН, б) своєї ініціативи, у випадку відсутности такого вказання чи тестаменту.
3. Голова ПУН має всю повноту влади в кермі Українським Націоналістичним Рухом, що складається з ОУН і всіх кермованих нею Організацій на Землях Соборної України і на чужині.
4. Голова ПУН як керманич і репрезентант визвольних змагань Української Нації є її Вождем.
5. За свою діяльність і рішення Голова ПУН відповідає перед Богом, Нацією і власним сумлінням.
6. Голова ПУН скликає Великий Збір Українських Націоналістів, призначує, членів ПУН, Генерального Суддю й Головного Контрольного, подаючи це до відома ВЗУН.
7. Голові ПУН прислуговує законодатна влада в міжчасі сесій ВЗУН.
Розділ Б. Великий Збір Українських Націоналістів
1. Великий Збір Українських Націоналістів є закондатною установою ОУН. Він зосереджує провідні елементи націоналістичного активу України і репрезентує еліту Нації.
2. В обсяг завдань і компетенцій ВЗУН входить:
а) Проголошення Голови Проводу Українських Націоналістів. (Примітка: на випадок смерти чи уступлення Голови ПУН, його наступник негайно перебирає керму з усіма належними Голові ПУН прероґативами влади, з обов'язком скликати ВЗУН до 6 місяців. На випадок невказання Головою ПУН свого наступника, аґенди Голови ПУН перебирає останній керівник ВЗУН із обов'язком скликати ВЗУН до 6 місяців у його останнім персональнім складі);
б) прийняття до відома складу Проводу Українських Націоналістів;
в) вислухання звідомлень Голови ПУН;
г) затвердження зміни й доповнення Устрою та Програми ОУН; ґ) затвердження, зміни й доповнення Судового правильника;
д) затвердження, зміни й доповнення правильника Головної Контролі ОУН.
3. Членами ВЗУН є: а) члени Проводу Українських Націоналістів, б) Генеральний суддя ОУН, в) Головний контрольний ОУН, г) провідники еміґраційних теренів, ґ) особи, покликані Вождем у признанні їхніх заслуг чи кваліфікацій. (Примітка: особам, вказаним у пункті ґ, гідність членів ВЗУН надає Голова ПУН із власної ініціятиви, або на пропозицію ПУН).
4. ВЗУН скликає Голова ПУН щодва роки. У надзвичайних випадках Голова ПУН продовжує чи прискорює реченець скликання ВЗУН.
5. Ухвали ВЗУН приймаються не голосуванням, а однозгідним вирішенням його членів. Якщо немає однозгідности при ухвалах ВЗУН, вирішує становище дотичної фахової комісії, за вийнятком випадку, вказаного в т. 2 а.
6. Ухвали ВЗУН, щоб стали зобов'язуючими ОУН законами, вимагають підпису Голови ПУН.
7. ВЗУН проводить його керівник, покликаний пленумом ВЗУН на пропозицію Голови ПУН.
8. Крім керівника ВЗУН, Президію ВЗУН складають два його заступники, яких покликає керівник. Керівник покликає теж двох секретарів ВЗУН.
9. Праці ВЗУН у фахових комісіях і на пленумі відбуваються на підставі затвердженого Головою ПУН окремого Правильника.
Розділ В. Провід Українських Націоналістів
1. Провід Українських Націоналістів е дорадчим і виконавчим органом при Голові ПУН.
2. Членами ПУН є: а) особи, що керують окремими ділянками праці ПУН, б) Провідники Країв.
3. Членів ПУН призначає і звільняє Голова ПУН, повідомляючи про те своєчасно ВЗУН.
4. За виконання своїх обов'язків члени ПУН відповідають лише перед Головою ПУН.
5. Доручення членів ПУН, видані ними на підставі приділених їм Головою ПУН компетенцій, зобов'язують підлеглі керівні органи і членство ОУН.
6. Кількісний склад ПУН визначає Голова ПУН відповідно до потреб і діяльности.
Розділ Г. Провідники Країв і їм підчинені керівні органи
1. а) В організаційній схемі і праці ОУН українські землі поділяються на ... б) Кількість, величину й обсяг вищезазначених одиниць адміністративного розподілу на українських землях визначають керівні органи відповідно до існуючих умов та доцільности.
2. На чолі Країв стоять їх Провідники, а) Провідників Країв призначає і звільняє Голова ПУН, перед яким вони відповідають за свою діяльність, б) Провідники Країв кермують усією діяльністю ОУН в даному Краю.
(Наступні точки 3-8 мають конспіративний характер).
Розділ Ґ. Керівні органи на чужині
1. На чолі націоналістичного активу в поодиноких державах, чи в комплексі держав стоять Провідники еміґраційних теренів.
2. Організацію націоналістичного активу на чужині та керівних органів опреділює окремий, затверджений Головою ПУН, правильник.
Частина II. ОУН і організаційна карність
1. Судові Установи ОУН складаються з: а) Головного Революційного Трибуналу ОУН, б) Крайових Революційних Трибуналів ОУН, в) Судів ОУН.
2. Судовими Установами ОУН кермує Генеральний Суддя ОУН.
3. Структура, склад і компетенції Судових Установ ОУН, як також роди злочинів і проступків, належних їх розглядові, порядок процесуального поступування і виконання присудів встановлюються затвердженим ВЗУН Судовим Правильником.
Частина III. Контроля
1. Контрольні Установи ОУН складаються з: а) Головної Контрольної Установи ОУН і б) її Експозитур.
2. Контрольними Установами керує Головний Контрольний ОУН.
3. Структура, склад і компетенції Контрольних Установ ОУН встановляються затвердженим ВЗУН Правильником Головної Контролі.
Частина IV. Членство
1. Членом ОУН може бути кожний українець та українка, що задовольняє наступні вимоги: а) ставить понад усе добро Української Нації та визнає націоналістичну ідеологію, б) посідає високі особисті й громадські моральні вартості, в) творчо працює і сумлінно виконує доручені обов'язки, г) підпорядковується владі ОУН.
2. Права й обов'язки членів ОУН: а) права членів ОУН стоять у прямому відношенні до обов'язків і відповідальности, які вони на себе перебирають, б) членство в ОУН зобов'язує до постійної праці над поглибленням своєї особистої культури й освіти, в) приналежність до ОУН зобов'язує виконувати провідні функції в національно-громадському житті, г) перед членами ОУН, незалежно від їх звання і походження, стоїть відкритим шлях до найвищих у ієрархії ОУН керівних постів, коли вони того гідні. (Примітка: члени-жінки засадничо здатні до виконування тих завдань, що зобов'язують членів-чоло-віків, але, згідно з природнім розподілом функцій, роля членів-жінок насамперед у виховній діяльності).
Розділ Б. Розділ членства ОУН
1. Члени ОУН поділяються на: а) дійсних і б) присяжних.
2. Дійсними членами ОУН можуть бути особи, що скінчили 18 років життя;
а) Особи, що заявляють бажання стати дійсними членами ОУН, вважаються впродовж шести місяців кандидатами, виконуючи пробні праці і завдання. Період кандидатства керівні органи використовують як для всебічного виявлення особистих прикмет і придатности кандидата, так і для його ідеологічного і політичного підготовлення. (Примітка: Провідник даної організаційної клітини, чи вищі від нього керівні органи ОУН можуть скорочувати вказаний термін кандидатства. Відповідальність за перехід кандидата в дійсні члени ОУН несуть керівні органи, що його затверджують. До часу затвердження кандидата дійсним членом ОУН відповідальність за нього несуть ручителі).
б) При затвердженні дійсним членом ОУН кандидат складає зобов'язуюче в ОУН приречення.
в) Вихід дійсного члена ОУН відбувається за згодою керівних органів. (Примітка: у випадках, коли виявиться органічна непридатність до праці дійсного члена ОУН в твердих революційних умовах, дотичний член може бути звільнений з ОУН в організаційному порядку безпосереднім провідником, який подає мотиви свого вирішення на апробату зверхнім керівним органам).
г) Після виходу з ОУН дотична особа не може належати до угрупувань і брати участь в акціях, що поборюють ОУН. (Примітка: карні санкції ОУН стосуються й осіб, що вийшли з її складу).
3. Присяжними членами ОУН можуть стати дійсні члени, що заслуговують на цю честь.
а) Про перехід дійсного члена в катеґорію присяжних членів вирішують високі особисті прикмети даної особи та її заслуги перед ОУН, з тим, що та особа мас не менше 25 років життя та була не менше три роки дійсним членом ОУН. (Примітка: у виїмкових випадках і за виїмкові заслуги перед ОУН присяжними членами ОУН можуть стати й дійсні члени нижче 25 років життя, якщо були щонайменше 3 роки дійсними членами ОУН).
б) Номінацію присяжних членів ОУН переводить Голова ПУН за власною ініціятивою, або на пропозицію членів ПУН. (Примітка: на випадок неможливости персонально провести акт заприсяження, Голова ПУН може доручити це членові ПУН).
в) Заприсяження є урочистим актом, який підтверджує вже заслужене право даної особи бути присяжним членом ОУН. При цьому акті вона складає зобов'язуючу в ОУН присягу, згідно з устійненим ритуалом.
г) Приналежність до присяжних членів ОУН є досмертна. При надзвичайно вийняткових обставинах звільнити від присяги може тільки Головний Революційний Трибунал, вирішення якого затверджує Голова ПУН.
ґ) Виключення присяжного члена з ОУН може наступити тільки на підставі рішення Головного Революційного Трибуналу, затвердженого Головою ПУН.
Розділ В. Формації націоналістичної молоді
„1. В цілях ідейного націоналістично-державницького й суспільно-організаційного виховання української молоді існують при ОУН окремі формації доросту та юнацтва обидвох статей.
а) До груп доросту входять діти від 6 до 14 років життя.
б) До груп юнацтва входять юнаки від 14 до 18 року життя.
в) Організаційні форми згаданих формацій націоналістичної молоді визначають, відповідно до умов і обставин, опрацьовані керівними органами ОУН, затверджені Головою ПУН, правильники”.
З „Відозви Президії II. ВЗУН”
„Націоналісти! Українці!
Українським народом після довгих років неволі відновлені та його іменем проголошені державно-правні акти Самостійности та Соборности України – існують і зобов'язують нас!
Героїчною смертю тисяч і тисяч борців закріпили ми їх у наших душах і чинах. І хоч хвилево нас переможено, то духово ми знову стали державним народом.
В найглибшій пошані до священної волі Першого Вождя Націоналістичної України, визнаючи довічне значення Його зусиль і трудів для нашого народу, — Великий Збір Українських Націоналістів однодушно затверджує рішення Євгена Коновальця призначити своїм наступником колишнього шефа штабу Дієвої Армії й Корпусу СС та Крайового коменданта УВО – полковника Андрія Мельника.
Українці! Щоб досягнути нашої мети, треба органічного з'єднання всього здорового українства навколо одної Ідеї, одної Організації і одної Людини. Єдиний національно-революційний фронт під кермою Вождя Андрія Мельника – це вимога хвилини.
На шляху Національної Революції не може бути приязної зустрічі і спільного маршу борців з рабами!
Чинна співпраця всіх верств і станів українського народу в революційній боротьбі – це передумова відбудови нашої держави.
Кожний українець – селянин, робітник і інтеліґент – прикладе руку до Великої Будови і боротьби, або він раб і безвартісна людина.
Українець іде до боротьби за Державу не ради лакімства нещасного, а тому, що він уже людина вільна і горда і воліє згинути героєм, як животіти рабом.
Власна Держава – це теж праця, земля і хліб.
Без національної революції – нема соціяльної. Націоналістична революція – це революція національна і соціяльна.
Україна для українців!
Не залишити ні грудки Української землі в руках ворогів і чужинців! Бо земля – це джерело внутрішньої сили українського народу і підстава його дужання з зовнішнім світом.
Наш змаг іде: за національну засаду організацій світу; за націю, а не клясу; за ідеалізм, а не матеріялізм; за державу праці і соціяльної справедливости, а не державу комуністичного чи капіталістичного визиску; за право власности, здобуте працею; за сильну владу найкращих з усіх верств народу; за героїчну культуру і вільну творчість українського духа; за безоглядне винищення сил руїни і розбрату.
Революціонери! Від вашої внутрішньої сили залежить перемога. Тільки кров і залізо розсудять нас із ворогами!
Зі шляху Української Національної Революції не сміє завернути вас ніщо, ні тортури, ні пекло тюрем і таборів, ні смерть!
За соборну Українську Державу проти ворогів іде наш кривавий змаг!
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава!
Хай живе Українська Національна Революція!
Хай живе Організація Українських Націоналістів!
Слава першому Вождеві Націоналістичної України Євгенові Коновальцеві!
Слава Вождеві Андрієві Мельникові!
Слава Україні!
Президія II. Великого Збору Українських Націоналістів”.
Коли на порядок нарад Збору прийшла справа персонального складу ПУН, полк. А. Мельник повідомив учасників Збору про структуральну зміну також самого ПУН-у. Крім цього, що за новим устроєм сам „вождь” повинен був стояти понад Проводом Організації, у складі Проводу вирізнено тричленну Президію Проводу, членами якої він, як вождь, визначив: О. Сеника-„Грибівського”, Я. Барановського-„Лімницького” і ген. М. Капустянського. Проти участи в ПУН-і Ярослава Барановського запротестували делеґати ОУН на ЗУЗ Дмитро Мирон і Осип Тюшка, але їхній протест полк. Мельник відкинув.[354]
Поданий на „римському II ВЗУН” новий „устрій ОУН”, випрацьований інж. М. Сціборським за вказівками О. Сеника й Я. Барановського, повний текст якого ми вище цитували, вводив докорінну зміну в побудові ОУН, перетворюючи її на „елітарну” організацію з типово вождівською системою, чого до смерти полк. Коновальця не було. Згідно з цим новим устроєм, голова ПУН-у повинен уже бути не тільки провідником ОУН, а й „вождем” української нації, а в самій ОУН він повинен мати найвищу, нічим не обмежену, владу, відповідаючи за свою діяльність тільки „перед Богом, Нацією і власним сумлінням”. Провід ОУН (ПУН), склад якого мав визначати „вождь” за власною уподобою, повинен бути тільки дорадчим органом, вирішення якого не можуть зобов'язувати „вождя”, а тільки бути порадою для нього. Голова ПУН-у мав теж право визначати Генерального Суддю і Головного Контрольного ОУН, йому, врешті, прислуговувало право законодатної влади поміж сесіями ВЗУН, а всі постанови ВЗУН вимагали для своєї правосильности підпису, тобто згоди Голови ПУН-у.
Різкий зворот у закордонній політиці ПУН
Засадою зовнішньої політики ОУН під керівництвом полк. Коновальця був постійний і незмінний наказ: зберігати власнопідметність дій ОУН і, згідно з цим, надто не в'язатися з жодною з західньо-европейських великодержав, хоч не зривати з ними контактів. Тому полк. Коновалець завжди ставив натиск на якнайширше розгорнення праці як представництва ОУН у Німеччині, так і в Англії.
Очолений полк. Мельником ПУН зробив у цій ділянці різкий зворот, вирішивши зробити ставку на німецько-гітлерівську карту. У своїй дотеперішній праці в Німеччині ОУН підтримувала деякі контакти з військовими німецькими колами („Вермахт”), які ввесь час із застереженням ставилися до ідеології й політики гітлерівської партії. Між тими двома силами – гітлерівською партією й вермахтом – існувала засаднича ріжниця в питаннях, що заторкували майбутнє Сходу Европи. В той час, як намагання німецьких військових кіл ішли по лінії скинення пут ганебного версальського договору й привернення Німеччині кордонів з-перед листопада 1918 року, а можлива війна з СССР була для них тільки засобом усунення небезпеки, – то гітлерівська партія змагала до перетворення всієї Східньої Европи на німецьку колонію і терен для ступневого опанування його німецькими поселенцями. Тому контакти ОУН з німецькими військовими колами були доцільні, з точки зору українських інтересів, а всяка можлива співпраця з гітлерівською партією – шкідлива.
Одначе, ПУН після смерти полк. Коновальця став на протилежному становищі, вважаючи, що ставка на гітлерівську Німеччину в тогочасній політичній ситуації є „єдине, що на потребу” для українського визвольного руху.
Очевидно, що новий курс політики ОУН у Німеччині мусіли репрезентувати й нові люди. Тому ПУН відібрав від полк. Р. Ярого дане йому полк. Коновальцем право репрезентувати ОУН на терені Німеччини й вести там зовнішню політику ОУН, а передав ці справи в руки трійки: Барановського – Сеника – Сушка.
Наслідки тієї „реформи” зовнішньої політики ОУН, що її провів очолений полк. Мельником ПУН, виявилися вже під час подій в Карпатській Україні. В той час, коли членство крайової ОУН прагнуло стати в обороні волі й чести тієї української землі, не зважаючи чи це подобається стороннім силам, чи ні, – то тогочасний ПУН вирішив не анґа-жуватися в активну боротьбу проти мадярських загарбників, бо Мадярщина ... діяла за згодою Гітлера!
Черговим наслідком нової політики- ПУН-у були його напрямні щодо підготовки до майбутніх подій на Сході Европи. Після ліквідації чехословацької держави було очевидним, що найближчим кроком Німеччини буде її напад на Польщу, а після того на СССР. Але з якими політичними плянами йтиме на Схід Европи Німеччина і як мусітиме поставитися до тих її плянів український народ, про це тодішній ПУН повинен був дуже ґрунтовно довідатися і належно підготовити до майбутніх подій як цілу ОУН, так і ввесь український народ.
Тим часом вліті 1939 року ПУН заходився ... виготовляти конституцію та форми політичного й економічного життя „Української Західньої Держави”, що її – за його переконанням – створить Німеччина в висліді війни з Польщею?. Цей факт виявив жахливу своїми наслідками політичну короткозорість. Тодішній ПУН, очолений полк. Мельником, виявив не тільки повне нерозуміння справжнього стану політичної ситуації та незнання плянів гітлерівської Німеччини, а й його нездатність підготувати ОУН і ввесь народ до нової ситуації, яка виринула з хвилиною вибуху німецько-польської, а згодом німецько-большевицької війни.
НАПЕРЕДОДНІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
А тим часом, місяці перед II Великим Збором ОУН, на політичний обрій світу чимраз виразніше насувалися хмари другої світової війни.
Коли загибель М. Тураша-„Грабовського” стала для ОУН очевидною, пост Крайового провідника ОУН на західньоукраїнських землях перебрав організаційний референт в КЕ Тураша – Володимир Тимчій-„Лопатинський”, організаційним референтом став Володимир Гринів-„Кремінський”, його заступником – Микита Опришко-„Медвідь”.
Найгірше в тій ситуації було те, що вибух німецько-польської війни, як говорилося в той час, повинен настати уже в найближчих днях, – і то як неминучий факт, – а від ПУН потрібних у такій складній ситуації інструкцій щодо дальших дій ОУН в умовах майбутньої війни не було.
В колах львівської „Молодої Громади”, що була об'єднанням колишніх старшин УГА, в той час зродилася думка про те, щоб українці з моментом вибуху війни підняли загальне протипольське повстання. Цей плян особливо підтримував сотн. Дмитро Паліїв. Знаючи, одначе, що такий плян можна здійснити лише тоді, коли за його реалізацію візьметься ОУН, управа „Молодої Громади” передала через інж. Пиндуса свій плян протипольського повстання до Крайової Екзекутиви ОУН. Посередником у передачі був мґр. Ярослав Рак. Одначе, Крайова Екзекутива не зважувалася зразу давати позитивну відповідь, бажаючи в тій справі порозумітися з ПУН-ом за кордоном. Справа в тому, що коли плян всенароднього протипольського повстання, з хвилиною вибуху німецько-польської війни, був дуже популярний серед широких кіл членства ОУН, то проте невиясненим залишилося питання постави Німеччини до українських державницьких змагань. Бо, з одного боку, ПУН запевняв прихильність деяких німецьких політичних кіл до українських державницьких прагнень, а з другого – постава гітлерівської Німеччини в справі подій в Карпатській Україні вказувала на щось цілком протилежне. До того ж митрополит А. Шептицький довірочно поінформував Провід ОУН на ЗУЗ про домовлення Німеччини з СССР на окупацію західньоукраїнських земель большевиками – на випадок розгрому Польщі.
ПУН, очолений у той час полк. А. Мельником, вірив, що німецький уряд щиро підтримає створення, після падіння Польщі, самостійної західньоукраїнської держави, тому з доручення полк. Мельника одні члени ПУН-у опрацьовували конституцію „Української Західньої Держави”, яка мала б постати у висліді зудару Німеччини з Польщею, а інші займалися підготовкою в тому напрямі на всіх ділянках. Одначе, на запитання з боку КЕ ОУН на ЗУЗ, чи ПУН одержав якенебудь офіційне запевнення від німецьких політичних чинників щодо його позитивної постави супроти державницьких змагань українців, як також офіційне заперечення в справі згоди німців на большевицьку окупацію західньоукраїнських земель, – ПУН визнав, що він ані одного, ані другого не має. Німецький уряд не висловив жодного свого становища в справі підтримки для творення, після розгрому Польщі, „Української Західньої Держави”, що її плянував ПУН, ані не схотів відповісти на запитання в справі домовлення Німеччини з СССР на большевицьку окупацію ЗУЗ.
У такій ситуації ОУН на українських землях рішуче відмовилася підняти, з вибухом німецько-польської війни, всенародне повстання. Тим більше, що ПУН не вмів дати відповіді на питання, що повинні робити українські повстанці, якщо на західньоукраїнські землі, за згодою німців, вмаршують московсько-большевицькі війська: чи мають складати перед ними зброю, чи виступати проти них?
ПУН прийняв до відома становище КЕ ОУН на ЗУЗ, тому Організація відмовилася реалізувати плян „Молодої Громади” щодо підняття протипольського повстання. Замість того, членство ОУН на ЗУЗ одержало інструкцію бути в найбільшій готовості й, не виступаючи із зачіпними діями, організувати, на випадок потреби й відповідно до витворених у даній місцевості умов, оборонні дії для захисту українського населення перед польськими погромами.
Така постановка справи заощадила для українців зайве пролиття крови. Польські репресії проти українського населення обмежилися в основному масовими арештуваннями тисячів українців у Березі Картузькій; для відкритого збройного виступу польської поліції й війська проти українського населення не було причини, а спостережена поляками готовість українців до збройної оборони відбирала їм охоту провокувати українців. Тому збройні зудари українців з польським військом обмежилися тільки на нечисленних окремих випадках, в яких українці були примушені оборонятися перед польськими напасниками.
Більші збройні зудари українців з польським військом відбулися в Миколаївщині над Дністром, у Щиреччині й Стрийщині.
ПОВСТАНСЬКІ БОЇ З ПОЛЯКАМИ
Бої в Миколаївщині
Оборонне збройне поготівля в Миколаївщині над Дністром перетворилося 10 вересня 1939 року в невелике повстання. З ініціятиви членів ОУН Василя Демури з Демні та Дмитра Ґаджери з Лівчиць, який протягом одного року ховався в миколаївських лісах, роззброєно польську поліцію та встановлено українську владу в селах Демня, Устє, Надітичі, Веринь, Крупсько, Розділ, Ілів, Стільсько, Березина й Наддністрянська-Дем'янка. Всіх віком від 18 до 35 років життя мобілізовано. Польську охорону залізничного моста на Дністрі біля Розвадова зліквідовано й роззброєно кілька ватаг польських мародерів.
Одначе, в Жидачеві були скупчені відділи польської поліції, евакуйовані з округ Дрогобича й Самбора, силою 600 людей, які 14 вересня 1939 року, під командою якогось полковника польської армії, вирушили на згадані українські села, щоб їх спацифікувати. В обороні українських сіл стало приблизно 500 українських повстанців, слабо озброєних. Бої тривали три дні. Перший зудар відбувся біля Волцнева, в якому згинуло 3 повстанців і 7 польських поліціянтів. Завзяті бої відбулися опісля в Дем'янці та в Надітичах, у яких на полях Надітич згинуло 42 поліціянти. Поляки знущалися над селянами й запалили атаковані ними села. Але після трьох днів польські поліційні відділи залишили миколаївсько-жидачівський район і через Стрий втекли на Мадярщину.
Бої в Щиреччині
Бої в Щиреччині мали типово оборонний характер. Вніч з 11 на 12 вересня озброєні боївки ОУН під проводом братів Івасиків, Бордуна та колишнього українського старшини проф. Льва Шанковського, як військового фахівця, роззброїли приблизно 500 польських вояків, що скупчилися були в селах Ставчани й Оброшин та погрожували погромами тим і сусіднім селам. Роззброєних поляків замкнено в селянських клунях, а після проведення слідства затримано тільки старшин, а рядовиків випущено на волю, попередивши їх, що за всякі спроби тероризувати українське населення їх зустріне з боку українців сувора кара.
14 вересня новий польський військовий відділ напав на Бартатів, але озброєні українські відділи з Оброшина, Ставчан і Бартатова розгромили їх.
Бої у Стрийщині
11 вересня 1939 року боївки ОУН роззброїли або прогнали польську поліцію також у районі Стрия. Не чинив їм спротиву й військовий відділ, що переляканий появою німецьких пробойових з'єднань, поспішно тікав до Мадярщини. Одначе, німецькі відділи подалися з Самбірщини на Львів, а на терен Стрийщини прийшли через Дрогобич нові польські військові відділи, що тікали перед німцями з Самбірщини. Почувши про те, повернувся також той польський військовий відділ, який утік був із Стрия; поляки кинулися „пацифікувати” українські села, спаливши село Дуліби й поруйнувавши інші сусідні села. В Завадові поляки закололи баґнетами кількох спійманих молодих українців – після варварських знущань над ними. Між замордованими був також син пароха Завадова, о. Охримовича, наймолодший брат Степана Охримовича.
У зв'язку з тим прийшло до кількакратних збройних зударів між польськими військовими відділами й українськими самооборонними частинами, що їх організувала ОУН.
Бої зорганізованих Організацією Українських Націоналістів самооборонних відділів з польською поліцією та утікаючими відділами польської армії відбулися у вересні 1939 року майже в кожному повіті. Жахливі образи сіл, в яких полякам пощастило провести варварське плюндрування, – попалені хати, постріляні жінки й діти, змасакровані трупи спійманих чоловіків, з видовбаними багнетами очима, – виразно свідчили про те, чого мала очікувати вся українська людність від озвірілих поляків, якщо б з ініціятиви й під проводом ОУН не творилися були відділи самооборони.
22 вересня 1939 року, з часу капітуляції Львова, Польща перестала існувати; оборона обложеної Варшави й фортеці Модліна, яка дещо протяглася, була вже тільки епізодом фіналу. Тисячі українських в'язнів із польських тюрем і концентраційного табору в Березі Картузькій вийшли на волю.
Зарозуміла своєю нібито могутністю, Польща розлетілася. Великий розділ революційної боротьби ОУН – боротьби проти польського окупанта закінчився.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги