Навіщо Україні НАТО

Розширення НАТО здійснює переважно сприятливий вплив на національну безпеку України. Після ліквідації ядерних озброєнь, а також поступової деградації звичайних озброєнь, успадкованих Україною після розпаду СРСР, Україна виявилася фізично неспроможною гарантувати життєві інтереси своєї безпеки. Розширення НАТО та зміцнення євроатлантичних зв'язків сприяли Україні в збереженні суверенітету і територіальної цілісності. Нарощування співробітництва у сфері безпеки між, з одного боку, Україною та, з іншого, НАТО і США мало наступні наслідки: підвищило рівень гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності і непорушності кордонів України; сприяло участі України у створенні нової архітектури й системи безпеки в Європі; прискорило реформування оборонної сфери й розбудову Збройних сил України тощо.

Інтегруючись до НАТО, Україна отримує наступні переваги у сфері безпеки: достатні гарантії безпеки, зокрема і ядерні; зміцнення незалежності і недоторканності кордонів України; стабільність стану безпеки України незалежно від того, як розвиватиметься Російська Федерація; повернення України до політичної Європи, збільшення шансів України на приєднання до ЄС у видимій історичній перспективі; більш вагома участь України у процесах регіональної і континентальної інтеграції; пришвидшення реформ Збройних сил.

У сфері економічної безпеки інтеграція України до НАТО матиме наступні наслідки: зміни, як позитивні, так і негативні у ВПК України (негативні пов'язані із розривом зв'язків з партнерами на території Росії, позитивні — з перспективою участі України у значних проектах переозброєння європейських країн НАТО); прискорення економічного розвитку внаслідок зменшення ризиків для бізнесу, зв'язаного із зростанням рівня безпеки України; прискорення ринкових реформ; поширення в Україні економічної етики, що довела свою ефективність в країнах Заходу; посилення боротьби з корупцією, що вплине на інтенсивність економічного розвитку України; деактуалізація в очах іноземних інвесторів іміджу України як пострадянської держави.

Інтеграція України до НАТО здійснює стимулюючий вплив на реалізацію інтересів національної безпеки у сфері внутрішньої політики, зокрема на розвиток демократичних процесів в Україні. Це зумовлюється змістом засадничих цінностей НАТО та його держав-членів, а також вимогами НАТО до надійності й передбачуваності союзів.

Проблемами для інтересів України в питаннях участі України в НАТО є: необхідність забезпечення суспільної підтримки євроатлантичній інтеграції; забезпечення готовності держави до ймовірної негативної реакції Росії та політичного й економічного тиску з її боку; необхідність більшої уваги щодо терористичної загрози.

Основні негативні наслідки розширення НАТО для України пов'язані майже виключно із реакцією Росії на цей процес. Однак, як свідчить досвід вступу до НАТО країн Балтії та інших держав ЦСЄ, цей чинник не може бути тривалим, насамперед через невідповідність протистояння з НАТО національним інтересам Росії. Таким чином, наслідок вступу України до НАТО у вигляді реакції Росії є несуттєвим за значенням для України у порівнянні з перевагами, які отримає Україна в результаті вступу до НАТО.

Головною внутрішньою проблемою інтеграції до НАТО є те, що упродовж 1990-х — першої половини 2000-х рр. в українському суспільстві кількість прихильників євроатлантичної інтеграції України була меншою, аніж кількість противників. Ставлення більшої частини населення України до євроатлантичної інтеграції характеризується значною мірою амбівалентності та залежністю від ситуативних чинників. Однак, досвід подолання аналогічних проблем у країнах Центральної і Східної Європи, а також тенденції у соціальному розподілі прихильників і противників інтеграції до НАТО дозволяють прогнозувати, що євроатлантична інтеграція Україні може бути в перспективі підтримана населенням. Негативне ставлення до НАТО найменше виявлено серед молоді, більш освіченої частини населення і тієї частини громадян, яка найбільше поінформована про діяльність Альянсу.

Отже, НАТО впливає на безпеку Європи:

а) через:

• зменшення зони «вакууму безпеки», збільшення розмірів зони геополітичної визначеності, стабільний розвиток на західних кордонах України;

• виникнення кордону між Україною та НАТО, який забезпечує можливість отримання допомоги з боку країн НАТО в разі загрози безпеці України;

• зменшення конфліктного потенціалу в Європі у зв'язку із припиненням геополітичної боротьби силових центрів на вплив за держави, що приєдналися до НАТО;

• продовження утвердження в регіоні ЦСЄ демократичних цінностей, що характеризується зменшенням агресивності та зовнішньополітичного авантюризму держав;

• покращення ситуацій з врегулювання прикордонних суперечок у Європі та конфліктних ситуацій, пов'язаних із статусом національних меншин;

• зміцнення суверенітету більшості держав СНД, а також самої України, у зв'язку з посиленням клімату геополітичного плюралізму в СНД.

б) НАТО впливає на безпеку України через:

• зміцнення гарантій зовнішньої безпеки України;

• отримання в результаті вступу до НАТО ядерних гарантій НАТО;

• незначне збільшення витрат на оборону;

• покращення інвестиційного клімату в Україні і зв'язане з ним очікуване збільшення прямих іноземних інвестицій в економіку України;

• зміна інвестиційного іміджу України, зумовлена отриманням приналежності до організації, що є однією з базисних для держав Заходу;

• отримання доступу до окремих технологій НАТО;

• залучення українського ВПК до взаємодії в межах НАТО;

• ймовірне погіршення взаємодії ВПК України і Росії;

• короткострокові спроби посилення тиску на Україну з боку Росії;

• зміцнення демократії в Україні через дотримання процедур та норм, які підтримує НАТО, та через стабілізацію ситуації з зовнішньою безпекою;

• певне зростання рівня терористичної загрози в Україні;

• збільшення ймовірності залучення збройних сил України до конфліктів поза межами України;

• зміцнення перспектив реалізації проектів регіональної інтеграції, у яких Україна є основним центром (ГУАМ, Співдружність демократичного вибору тощо), зміцнення відносин України з Грузією і Азербайджаном, заснованої на спільних інтересах у галузі енергетики та намірові інтегруватися до НАТО.

3.1. Вступ України до НАТО: 20 проти 6 на користь України

Таблиця З

Аргументи за вступ України до НАТО.

1. Надання гарантій безпеки, у відповідності до яких напад на Україну означає напад на всіх членів НАТО (сьогодні, без України, до НАТО входять 26 країн). Безпека — сфера, вкрай важлива для життя народу і держави, щоб ставити їх під найменший ризик і нехтувати хоча б одним із теоретично можливих варіантів розвитку подій. Як показує досвід, ситуація у сфері безпеки може змінюватися надзвичайно швидко. Вступ до НАТО сприятиме утвердженню політичної стабільності і безпечного розвитку держави.

2. Надання «ядерних гарантій», відповідно до яких напад на Україну із застосуванням ядерної, хімічної чи бактеріологічної зброї означатиме адекватну відповідь з боку ядерних держав-членів НАТО (США, Велика Британія, Франція).

3. Вступ до НАТО дуже істотно знижує ризик війни проти України. Україна є стратегічно важливою, на відміну від нейтральних Фінляндії та Швеції. Геостратегічні переваги, які дає контроль над Україною, можуть для потенційного агресора переважити ризик, який супроводжуватиме агресія проти України. Жодна з 10 країн, які в 1999—2004 рр. вступили до НАТО, не висловила свого розчарування чи невдоволення НАТО. Навпаки, усі вони в один голос стверджують, що входження до НАТО значно поліпшило безпеку їхніх країн і в стратегічному плані є надзвичайно корисним.

4. Україна в результаті вступу до НАТО зміцнить свою політичну незалежність, отримає захищеність від зовнішнього втручання у внутрішні справи України та політичний процес в Україні іноземних держав (насамперед не членів НАТО), у відповідності із стандартами внутрішньої безпеки НАТО.

5. НАТО не вимагає розміщення на території України своїх баз в обмін на членство. Україна має достатній військовий, людський і технологічний потенціал, щоб гарантувати свою безпеку, використовуючи лише політичний «дах» НАТО та маючи за спиною лише теоретичну можливість підтримки з боку 26 держав-членів НАТО у військовий час. Тому вступ України до НАТО буде «паперовим», без утворення нових великих військових баз поблизу кордонів Росії, на чому треба всіляко наголошувати і що може зняти напругу з Москвою.

6. Ліквідація можливості зовнішньополітичних провокацій проти України, на зразок конфлікту навколо Тузли.

7. У результаті вступу до НАТО Україна зміцнить свою територіальну цілісність. Сепаратизм втратить силові основи для своєї можливої реалізації. Сепаратисти змушені будуть враховувати реальність і пристосовуватися до життя в незалежній, єдиній Україні.

8. Значне ускладнення економічного тиску на Україну з боку Росії, в тому числі енергетичного, з огляду на ймовірну негативну реакцію на такий тиск 26 впливових держав, що перебуватимуть у союзі з Україною.

9. Вступ до НАТО означатиме остаточний вихід і України з-під впливу Москви та ліквідацію можливості його відновлення в майбутньому. Росія це розуміє, і тому змушена буде налагоджувати партнерські рівноправні відносини з Україною, як це вона робить сьогодні з членами НАТО у Східній Європі — Угорщиною, Чехією, маючи у Західній Європі стратегічних партнерів з числа членів НАТО — Німеччину, а також Францію і Італію.

10. Відносно невелика загальна вартість вступу (оскільки ні для НАТО, ні для України немає потреби розміщувати на території України іноземні війська). Досвід вступу до НАТО країн Східної Європи свідчить про те, що цей процес може бути дуже дешевим. НАТО дозволяє гарантувати надійну безпеку за невеликі кошти, за які Україна ніколи б не мала такого рівня безпеки, як за умов членства в НАТО, навіть якби витрачала на оборону весь свій бюджет. Самостійно забезпечувати повноцінну оборону — справа дуже дорога. Спільна оборона створює сприятливе середовище безпеки на кордонах з країнами-союзниками, що дозволяє заощаджувати кошти на відмові від принципу «кругової оборони». Також спільна оборона дозволяє заощаджувати, особливо невеликим країнам, на військовій спеціалізації, підтримуючи лише ті види озброєнь, які союзниками визнано доцільними виходячи із стратегії спільної оборони.

11. НАТО не вимагає масового переозброєння східноєвропейських армій. НАТО також не вимагає закупівлі своїми членами озброєнь виробництва країн-членів НАТО. Кожна країна має право на власний розсуд вирішувати, які озброєння і якого виробництва закупляти для своїх збройних сил.

12. Українські озброєння радянського виробництва не є проблемою при вступі до НАТО. Не лише нові члени НАТО, але й така розвинена країна, як Німеччина, півтора десятиліття використовувала колишні радянські озброєння (Німеччина — літаки МіГ-29, які були на озброєнні ще в армії НДР).

13. Вступ до НАТО є імпульсом іноземним інвесторам для приходу в Україну. Після вступу до НАТО відбудеться різке збільшення іноземних інвестицій в Україну, оскільки безпека зв'язана з економікою (наприклад, для Польщі, Чехії і Угорщини — приплив іноземних інтестицій за два роки після оголошення про вступ до НАТО збільшився у 3,5 рази, для Румунії на 141% за рік).

14. Інвестиції з країн НАТО до України, на відміну від інвестицій Росії, є легальними. Згідно з дослідженням організації «Транспаренсі Інтернешнл», серед 20 найменш корумпованих держав світу 10 є державами-членами НАТО.

15. Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентноздатних оборонних виробництв. Від вступу до НАТО потерпіли невисокотехнологічні оборонні комплекси (частина підприємств у Словаччині). А виграли — високотехнологічні (насамперед у Польщі і в Чехії). Конкурентною перевагою України є високотехнологічний ВПК, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння у таких галузях, як літакобудування, танкобудування, суднобудування, а також ракетобудування та системи протиповітряної та протиракетної оборони. НАТО має потужні науково-дослідницькі підрозділи і можливості їхнього фінансування. Тому не викликає сумніву, що науковий потенціал України буде задіяний в разі вступу до НАТО.

16. Вступ до НАТО пов'язаний з покращенням клімату для здійснення підприємницької діяльності в Україні, зокрема й з покращенням міжнародного інвестиційного іміджу України. В результаті вступу до НАТО Україна в очах міжнародних інвесторів втрачає статус «пострадянської країни», з усім набором стереотипних для інвесторів штампів — корупцією, злочинністю тощо. Західні інвестори вважають, що членство в західних інституціях, зокрема НАТО і ЄС, сприяє стандартизації економічних правил, що для них дуже важливо.

17. Членство в НАТО різко покращить перспективи вступу України до ЄС. Десять держав Центрально-Східної Європи (Латвія, Литва, Естонія, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Болгарія, Румунія) приєднувалися до ЄС тільки після того, як вступили до НАТО.

18. Невступ України до НАТО сприятиме маргіналізації України, витіснення її на периферію міжнародної політики, зумовить її підпадання під зовнішні впливи. Україна залишиться в непевному статусі «буферної зони», територією обмежених гарантій безпеки, що може в будь-який момент розродитися згубним для країни і населення конфліктом.

19. НАТО не вимагає від своїх членів припинення військово-технічної співпраці з іншими державами, зокрема Росією. Таку співпрацю здійснюють Італія, Німеччина тощо.

20. У НАТО є низка «авторитетних» членів. Крім США, це Британія, Франція, Німеччина, Туреччина і насамкінець — Польща. Судячи з потенціалу та значення України для Європи, Україна завдяки вступу до НАТО у перспективі може стати в один ряд з цими державами за впливом і значенням, «перестрибнувши» одразу кілька сходинок. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина та інші держави Центрально-Східної Європи суттєво зміцнили свої міжнародні позиції після вступу до НАТО. Голос цих країн, як членів НАТО, здобув додаткову вагу. Між тим, Україна має суттєво більший потенціал, ніж ці держави. Вступ до НАТО дасть Україні час зміцнитися і набратися сил у відносно «тепличних», сприятливих геополітичних умовах.

Проти

1. Україні необхідно буде надавати збройну підтримку союзникам по НАТО, якщо на їхню територію буде здійснено напад в Європі, Північній Америці та в Атлантичному океані на Північ від тропіка Рака.

2. Ймовірне певне збільшення витрат на оборону в Україні, доведення підняття їх з нинішніх 1,4% ВВП мінімум до 1,7—2,0% ВВП (до рівня, який є в Польщі, Чехії, Угорщині). Особливо в момент підготовки до членства в НАТО Україна буде змушена реагувати на вимоги НАТО.

3. Вартість членського внеску України до бюджету НАТО, за попередньою оцінкою, перебуватиме в межах внеску Польщі, тобто близько 40—50 мільйонів доларів США на рік.

4. Ймовірне тимчасове погіршення відносин України з Росією, викликане тим, що Москва розумітиме втрату перспективи відновлення контролю над Україною. Можливі кроки з боку Росії щодо розміщення на кордонах України нових угруповань збройних сил та інших силових підрозділів. Однак, реальне протистояння малоймовірне, з огляду на брак мотивації у сторін. У сучасних умовах, за наявного балансу сил Росія не може виграти війну проти США і НАТО. Водночас, для США і НАТО виграш у такій війні може бути тільки теоретичним. «Виграна» війна з Росією коштувала б занадто багато, щоб США і НАТО пішли на такий ризик і жертви. Ймовірно, така ситуація балансу сил й недоцільності для обох сторін прямого воєнного конфлікту зберігатиметься на середньострокову перспективу (найближчі 10—15 років). Тому можливі (але не обов'язкові) заходи Росії щодо розміщення на кордонах України нових угруповань збройних сил та інших силових підрозділів були б лише демонстрацією. Як свідчить досвід приєднання до НАТО країн Балтії та інших держав Центральної і Східної Європи, їхній вступ сприяв встановленню більш конструктивних відносин з Росією, ніж до членства.

5. Перспектива вступу України до НАТО стимулює Росію до припинення вигідних для України кооперативних зв'язків з Росією. Однак, це має місце з 1991 року, і найчастіше прямо не зумовлено вступом України до НАТО. Така логіка поведінки великої держави — Росія поступово налагоджує «замкнені цикли» з виробництва озброєнь на своїй території. Також співпраця з Росією в галузі ВПК на ринках третіх країн є малоперспективною, оскільки може бути масштабною лише щодо ринку модернізації бронетехніки радянського виробництва для країн «третього світу». Цей ринок характерний тим, що постійно зменшується внаслідок природного виходу з ладу такого роду продукції.

6. Певне збільшення терористичної загрози проти України, яка в результаті вступу до НАТО стає частиною політичної Європи. Однак, досі в державах НАТО Східної і Центральної Європи не було жодного теракту, оскільки терористичні угруповання не розглядають ці країни як своїх актуальних супротивників. Тим більше, терористична загроза навряд чи буде реалізована щодо України, яка справедливо повелася щодо мусульман — кримських татар.

Якщо Україна здобуде гарантії безпеки НАТО, це стане одним з найвизначніших історичних успіхів України. Український народ упродовж своєї історії неодноразово піддавався геноцидним діям, саме через брак зовнішньої безпеки. У порівнянні з досягненням такої глобальної мети, як здобуття безпеки 47-мільйонного народу, усі політичні інтриги та помилки виглядають дрібницею. Сьогодні політики і суспільні діячі не повинні вдавати, що не розуміють елементарних аргументів, а, натомість, підтримати здобуття Україною гарантій безпеки НАТО і таким чином надійно убезпечити Україну на тривалу перспективу від територіальних претензій, шантажу та втручання у внутрішні справи.

Шанс України отримати надійну безпеку наданий Помаранчевою революцією. Завдяки їй Україна в громадській думці країн євроатлантичної спільноти стала справжньою Європою. Вибух громадянськості, який відбувся на Майдані, переконав уряди держав Європи і Америки, а також значною мірою громадську думку, що українці — європейський народ, який реагує на порушення його невід'ємних прав так, як реагують європейці. Події літа 2006 р. віддалили, але не нівелювали європейський шанс України.

Було б безвідповідальним не використати шанси у відносинах з НАТО.

У разі здобуття надійної безпеки в НАТО нинішнє покоління матиме безумовне право пишатися, що сповна використало той історичний шанс на безпеку і стабільний розвиток України, з якого не вдалося скористатися його попередникам.

3.2. Міфи про НАТО: все, що ви хотіли знати

Міф 1: НАТО — агресор і світовий поліцейський

Насправді: НАТО з 1949 по 1999 роки не почала жодної війни. За той час СРСР та Варшавський пакт здійснили агресії проти Угорщини (1956 p.), Чехословаччини (1968 р.) та Афганістану (1979 р.) Єдина війна, яку за свою історію провела НАТО,— це війна проти Югославії 1999 р. Вона почалася після того, як НАТО звинувачували за бездіяльність в чотирирічній війні в Хорватії та трьох років кровопролиття в Боснії. Війна НАТО проти Югославії почалася після кількох років боїв у самому Косові та півторарічних переговорів, на яких Югославії неодноразово пропонувалося збереження територіальної цілісності в обмін на забезпечення прав етнічних албанців.

Міф 2: У разі вступу України до НАТО українських військових посилатимуть в якості «гарматного м'яса» для участі у війнах за кордон (в Афганістан, Ірак тощо)

Насправді: НАТО — це оборонний союз. Згідно з Вашингтонським договором від 1949 року, Україна, коли вступить до НАТО, зобов'язана буде надавати збройну підтримку союзникам по НАТО тільки тоді, якщо на їхню територію буде здійснено напад в Європі, Америці та в Атлантичному океані на північ від тропіка Рака. Так само, члени НАТО зобов'язані будуть надавати підтримку Україні в разі агресії проти нашої держави. Участь в інших операціях поза межами цієї норми є суто добровільною. Такі держави НАТО, як Франція та Німеччина, різко критикували рішення США розпочати війну проти Іраку і не послали туди своїх солдат. Тоді як Україна, яка не була членом НАТО, надіслала свої війська до Іраку, на догоду інтересам колишнього президента Кучми, який намагався таким чином покращити свій особистий імідж у Сполучених Штатах.

Міф 3: Розширення НАТО дуже багато коштує (найчастіше називаються цифри в 90 мільярдів чи то гривень, чи то доларів)

Насправді: Витрати на розширення НАТО 1999—2004 рр. виявилися дуже незначними, насамперед через зміни в кліматі безпеки в Європі, які не вимагали передислокації значних контингентів на території нових членів. Ці зміни пов'язані з налагодженням раціональних відносин між Росією і НАТО. Також зменшення можливостей Росії в галузі звичайних озброєнь сприяло відмові НАТО від розміщення значних контингентів на територіях нових держав-членів. Це мінімізувало витрати на розширення. В обмін нові члени отримали той рівень безпеки, якого б за жодних витрат не досягли самостійно. Політичні та економічні переваги, які отримали нові члени завдяки вступові до НАТО, значно перевищили рівень витрат, на які були згодні йти уряди цих країн задля приєднання до НАТО. Суми, які називаються в якості плати за переозброєння української армії на стандарти НАТО, не відповідають реаліям. За нинішнього рівня фінансування закупівлі озброєнь українська армія витратила б на переозброєння 90 мільярдів гривень за 200 років, а 90 мільярдів доларів — відповідно за 1 тисячу років.

Міф 4: Розширення НАТО спрямоване проти Росії

Насправді: Розширення НАТО не має значного військового сенсу. Серед країн Центральної і Східної Європи, які приєдналися до НАТО, переважають досить слабкі у військовому сенсі. Сучасні ракети дуже швидко долають відстані у сотні кілометрів, на які наблизилася НАТО до Росії в результаті свого розширення. Крім того, НАТО заявила, що не планує розміщувати на територіях нових членів ані ядерну зброю, ані засоби її доставки. НАТО досі не розмістила жодної значної військової бази на територіях нових членів. Що дійсно робить НАТО, то це зміцнює незалежність держав, які певний час в минулому перебували під контролем або впливом Кремля. Насправді, вступ до НАТО країн Балтії та інших держав Центральної і Східної Європи сприяв встановленню більш конструктивних відносин з Росією, ніж до членства.

Міф 5: У НАТО цілковито панує Америка

Насправді: У НАТО діє механізм обов'язкового консенсусу при ухваленні рішень. Жодна держава досі не оголосила про намір вийти з НАТО. Натомість, нові європейські члени НАТО належать до держав, що найбільш інтенсивно виступають за зміцнення євроатлантичних зв'язків. Це було б неможливим, якби в НАТО цілковито панувала Америка і не враховувалися інтереси європейських членів Альянсу.

Міф 6. Наявність Чорноморського флоту Росії в Севастополі робить неможливим вступ України до НАТО

Насправді: Жодних вимог щодо наявності або виведення Чорноморського флоту Росії з Криму, як умови приєднання України, НАТО не висуває. НАТО неодноразово оприлюднював свою офіційну позицію, що наявність російського флоту в Криму не є перешкодою для вступу України до НАТО.

Міф 7. Вступ України до НАТО означатиме запровадження візового режиму з Росією

Насправді: Жодних вимог щодо візового режиму своїх членів з третіми країнами НАТО не висловлює, оскільки це б суперечило його природі як оборонного альянсу. Кожна країна-член НАТО має суверенне право сама визначати свою візову політику щодо будь-яких країн, а спеціальних вимог НАТО щодо даної проблеми не існує.

Міф 8. Вступ України до НАТО означатиме загибель українського військово-промислового комплексу

Насправді: Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентоздатних оборонних виробництв. Від розвалу Варшавського блоку потерпіли невисокотехнологічні оборонні комплекси (деякі підприємства у Словаччині, Болгарії тощо). Проте підприємства у цих країнах вже ніколи не отримали б таких замовлень, як за часів «холодної війни», незалежно від того, вступали б вони до НАТО чи ні. Натомість, від вступу до НАТО виграли високотехнологічні оборонні комплекси (насамперед у Польщі і в Чехії). Конкурентною перевагою України є високотехнологічний ВПК, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентоздатних на світовому ринку зразків озброєння. Тому український ВПК від вступу до НАТО може більше виграти, ніж програти, хоча це потребуватиме значних зусиль та підприємливості на нових ринках. Крім того, припинення вигідних для України кооперативних зв'язків з Росією у галузі ВПК почалося ще 1991 року і прямо не зумовлено вступом України до НАТО. Росія поступово налагоджує «замкнені цикли» з виробництва озброєнь на своїй території, і робила це незалежно від того, чи вступає Україна до НАТО.

Міф 9: Вступ України до НАТО означатиме появу натівських танків біля російського міста Білгорода

Насправді: Розширення НАТО у всіх державах Центральної і Східної Європи відбулося без передислокації скільки-небудь значних сил на території нових членів. По суті, вступ цих держав до НАТО був «паперовим». Для України, яка має власні збройні сили, значно більші, ніж у більшості держав Східної і Центральної Європи, немає практичного сенсу і доцільності розміщувати іноземні війська на своїй території. Україні для гарантування власної безпеки цілком вистачить політичної належності до блоку найпотужніших у воєнному сенсі держав. Крім того, Конституція України прямо забороняє розміщення на території України іноземних військ на постійній основі, за винятком Чорноморського флоту Росії, який має право розміщуватися в Україні лише до 2017 року.

Міф 10: Для вступу до НАТО обов'язково потрібен референдум

Насправді: Такої вимоги НАТО не існує. З майже трьох десятків членів НАТО лише лічені проводили референдум з даного питання (Угорщина, Іспанія, Словенія). Натомість НАТО, при ухваленні рішення про вступ, враховує дані про суспільну підтримку цього процесу. Такі дані, як правило, отримуються через соціологічні опитування.

Міф 11. Конституція і закони України проголошують позаблоковий статус України

Насправді: В Конституції і в жодному законі України не зафіксовано позаблоковий статус України. Натомість у Законі «Про засади національної безпеки України» закріплена стратегічна мета держави «набуття членства в Організації Північноатлантичного договору», тобто в НАТО.