Непрохані гості

ПИЛИП РОМАШИН, директор УАРС

Центр оперативного керівництва секторами займав перший поверх Управління і являв собою зал, розділений прозорими перегородками на сім окремих приміщень-за кількістю секторів. Я попрямував в ліве крило залу, яке майже повністю займав сектор планетарної служби Землі — найбільший з-поміж секторів.

У квадратному приміщенні було прохолодно, пахло свіжим сіном і квітучим знітом. Три сотні панелей-пандармів, установлених двадцятьма рядами, то показували якісь ділянки земної поверхні чи морські глибини, то перетворювалися на чорні дошки, якими згори донизу спадали потоки цифр, символів, світляні стріли бланків-повідомлень, схеми і рядки наказів. За панелями сиділи спеціалісти-чергові, але в залі стояла майже цілковита тиша: апаратура тут працювала на думкоприйомі, а не на звуці. Три стіни квадратного приміщення займали ВОПС — відеооб’єми першого сигналу про катастрофи, аварії та нещасні випадки.

Біля центрального віому мене зустрів Калашников, мій другий заступник, високий, злегка сутулий, з великою головою і крупними рисами обличчя.

— Щойно надійшла відповідь. Тропосфера і стратосфера за даними метеоконтролю чисті. Ретроспективний аналіз півроку тому також нічого нового не виявив. Але є безліч “метеоштрихів”, з котрими ще належить розібратися.

Я кивнув, сів у крісло, відшукав на площині командного пульта потрібний сенсор, і віом розкрився на всю свою широчінь акваторією Балтійського моря.

— Перевірили інститути? Фізики ніяких експериментів не проводили під час аварій?

— Перевірили. Жоден з проведених на землі під землею і над землею експериментів не збігається з часом і місцем проведення.

— Дані по Марсу?

— Марсом займається Єгоров, він у секторі СПАС.[3]

Я увімкнув зв’язок із сектором периферійної гілки аварійно-рятувальної служби: станції СПАС виловлювали сигнали тих аварій, яких не могла “дістати” система постів оперативного чергування.

— Єгорова.

— Слухаю, — з’явився у малому віомі товстун Єгоров.

— Що нового по Марсу?

— Промацали всю кульку. Знайшли сліди старої шахти, посадочного майданчика, але вибух там був потужний, вирва діаметром близько трьох з половиною кілометрів. Нічого, звичайно, не залишилося. Правда… — Єгоров пожував нижню губу. — Експерти при аналізі виявили у воронці мізерні сліди води-зет. Можливо, хоч це щось дасть?

— Якої води?

— Води-зет, двічі ізотопної води, — пояснив Калашников. — До числа природних елементів, точніше, речовин, що складають усі тіла Сонячної системи, вода-зет не входить.

— І не тільки Сонячної системи, — докинув Єгоров, очікувально поглядаючи на мене. — За даними астрофізиків, воду-зет не виявлено ніде в Галактиці.

— Її можна одержати в лабораторії…

— Стривай! — сказав я. — А двісті років тому існували такі лабораторії?

Калашников замислився.

— По-моєму, ні, але я уточню.

— Гаразд. Будь “ласка, зведення подій за останні два дні.

Калашников підключив до віому інформканал і поринув у свою роботу, а я став читати повідомлення про події на Землі за останні дві доби. Аварій було всього сім, в основному на автоматичних заводах, що мене здивувало. Випадків по розділу “порушення екоетики” не виявлено зовсім, зате дрібних регіональних порушень рівноваги “природа — технологія” виявилося близько трьохсот.

Я поставив у останньому запису позначку “особливий контроль” і викликав Лапарру, Гната і Гриффітса.

Віоми спрацювали майже водночас, і поруч з моїм “генеральським” кріслом виникли крісла начальника американського філіалу “Аїд” та Лапарри. Гнат наяву завітав до сектора за кілька хвилин.

— Одержав нові дані, - сказав я, — тому і викликав вас заздалегідь. Та спершу — що у вас?

— Вдалося знайти дещо цікаве, — почав Лапарра. — Якщо не сказати інакше. — Моєму виклику він не здивувався, з чого я зробив висновок, що Лапарра на нього чекав. — Наш фігурант Зо Лі “роздвоюється”! Його тричі бачили у двох місцях одночасно.

— Одначе! — всміхнувсь я. — Роздвоюється?

— Дані перевірені, сумніву немає.

— Може, КОТ?

— КОТ — імітатор голографічного привида, що не вміє розмовляти самостійно, та й працює апаратура КОТ на відстані до ста метрів. У нашому ж випадку між “обома Зо Лі” було не менше трьох сотень кілометрів.

— Цікаво. І як ви це пояснюєте, як обґрунтуєте?

— Ніяк. Голова йде обертом! Поки що взяли до відома, передали інформацію фізикам та експертам, нехай помудрують ще й над цим, а потім подивимося. Наші помічники-вчені працюють над створенням датчиків, які можуть “засікти” Демона в повітрі. Обіцяли вранці подати перший експериментальний зразок — у їхньому розпорядженні всі лабораторії техсектора.

— Довго вони вовтузяться. — Мені не сподобався вираз Гнатового обличчя, щось останнім часом з ним відбувається, глибоко особисте, але що — спробуй здогадатися, якщо він навіть матері нічого не розповідає. — Ану, що там у вас скоїлося?

Гнат і Лапарра перезирнулися, потім Ян сказав:

— На Дайніса Пурнієкса було вчинено напад. Він ніс у лабораторію знайдений на Ховенвіпі радіопередавач і… Передавач зник, хто нападав — не встановлено.

Я мовчки дивився на Лапарру, а він кинув на мене короткий позирк і додав:

— Це ще не все. На Гната також було вчинено напад, точніше, спроба нападу. Щоправда, сталося це кілька днів тому, а сказав він лише сьогодні. Припускаємо, нападаючий хотів заволодіти картою підземних ходів Ховенвіпу.

Гнат провинно нітився під моїм поглядом. Невже так розслабився на Землі, що перестав звертати увагу на “дрібниці”? Забув, що дрібниць у нашій роботі, хоч який тривіальний це висновок, не буває?

— Час від часу не краще! Ви хоч уявляєте, чим це пахне? Спочатку стрілянина на Ховенвіпі з “дракона”! Тепер ще ці два випадки! Та ви що? Чому досі невідомо, хто стріляв і нападав?

— Пошук ведеться, — тихо сказав Лапарра, стиснувши зблідлі губи. — За деякими даними, це все справа рук однієї ж і тієї людини, а саме — Зо Лі.

— Блискуче! Залишається тільки з’ясувати у нього самого. Де він, до речі? Не знаєте? А хто знає? Якщо не знає керівник відділу безпеки, то навіщо взагалі цей відділ в Управлінні?

Лапарра мовчав. Гнат хотів щось сказати на його виправдання, але я зупинив його жестом.

— З розшуками Зо Лі треба кінчати. Оголосіть “Штурм-пошук” по всій Системі, але знайдіть його! Людина — не голка!

— А я гадав, справа не в ньому, — все-таки вставив Гнат. — Точніше, не тільки в ньому. Хтось ще “грає” під нього…

Лапарра поморщився.

— Бездоказово, Гнате. “Роздвоєння” Зо Лі — ще не аргумент на користь твоєї ідеї. Я вважаю, що Зо Лі Оволодів якимсь секретом лабораторії, що дає йому змогу гуляти по Землі безкарно та ще й стежити за Демоном. Усі його дії — за межею людських можливостей. Нормального професіонала ми давно взяли б. Комунікаційна служба тричі засікала його в Європі, і щоразу він зникав від спостереження!

— Ну, щодо “надлюдських” можливостей ти перебільшуєш. — Гнат посміхнувся. — Реакція у нього, скажемо прямо, чудова, але й ми дещо вміємо.

Він спритно нагнувся, стрибнув через мене (я сидів у кріслі), безшумно приземлився і… щез! Принаймні так мені здавалося зі сторони. Насправді ж він застосував прийом “тінь-маскування”, один із найважчих прийомів тайбо, розрахованих на миттєвість рухів, які практично не схоплює оком спостерігач.

— Браво! — похвалив Гриффітс і двічі ляснув у долоні.

Гнат вийшов із-за спини спантеличеного Калашникова.

— Цирк! — буркнув Лапарра несхвально.

Насправді він був задоволений, а я подумав, що мій син ще зовсім дитина, хоч і має фізичні дані дорослої людини. Щоправда, мені також приємно бачити його в формі… не забути б поговорити з ним про його психологічну форму…

— Так, — підбив я підсумок роздумам. — Стосовно Зо Лі: службі комунікацій підключити до його пошуків усі оперативні загони. Проаналізувати його “роздвоєння” і, якщо факти підтвердяться чи повторяться, терміново скликати Раду безпеки із залученням Академії наук. Тепер щодо Демона. Є щось нове?

— Майже нічого, — похмуро мовив Лапарра. — Загибель людей Шерстова на Ховенвіпі не залишає сумнівів, що у час їх появи на Ховенвіпі Демон вирвався з бункера “Суперхомо” на волю. Пам’ятаєте акт медекспертизи? “Смерть настала від раптової зупинки серця…” На думку лікарів, серце могло зупинитися й од величезної енерговтрати. Тобто чистильники потрапили в зону, що поглинає енергію.

— У стажиста є гіпотеза, — сказав Гнат. — Демон — це “чорна діра людського зла”. Вона поглинає всі наші негативні емоції, і в зоні її дії пришвидшуються всі події, які йдуть людині на шкоду.

— Поетична вільність, не більше, — мовив Лапарра. — Але думка взагалі-то заслуговує на увагу. Адже і Зо Лі навіщось знадобився біовипромінювач з посилювачем емоцій. Більше даних про Демона у мене немає.

— Посилювач емоцій, здається, використовується лише в медицині.

— Цілком правильно, при лікуванні пригніченого стану і депресії.

— Ясно. Що в тебе, Мартіне?

Гриффітс за звичкою випнув товсті губи.

— Нам вдалося зберегти частину документів другого розпечатаного контейнера. Експерти розшифровують записи і дещо вже виявили… Лабораторія “Суперхомо” експериментувала над людьми, причому досить своєрідно: їх по одному і цілими групами “згодовували” Демону зусебіч через “вікна” проникності в його оболонці. Таким чином “експериментатори” шукали ключ до управління Демоном, а звідси випливає, що Демон — не витвір лабораторії. Його звідкілясь привезено на Ховенвіп. Список тих, хто “пройшов” Демона, складає шістсот сорок чотири прізвища. Вижили після цього дев’яносто п’ять осіб, з них тридцятеро померло впродовж місяця після експерименту.

У залі залягла тиша. Всі працівники ВОПС, Лапарра, Калашников, Гнат, приголомшені, німо дивилися на Гриффітса. Мовчав і я, хоча давно знав межі цинізму і людиноненависництва “вчених” убивць у часи капіталізму.

— Це все, що вдалося прочитати? — стиха запитав Лапарра. — Чи знайшли вони ключ до управління Демоном? І що він таке?

— Напевно, так, хоч безпосередніх доказів, які підтверджують це, поки що не виявлено. Між іншим, у бункері, де, мабуть, перебував Демон, хіміки натрапили на слабкі сліди рідкої речовини — води-зет, двічі ізотопної води.

Ще кілька хвилин тому слова Мартіна могли бути для мене сюрпризом, тепер же я лиш кивнув у відповідь, переконавшись у своїй здогадці.

— Дякую, Мартіне, — сказав я. — Добре, якщо б ви повідомили всі новини одразу ж, а не через добу. Тепер я можу з певністю сказати, що таке Демон. Це об’єкт “Зеро”.

Якусь хвилю всі мовчали. Потім Лапарра підвів очі:

— Вважаєш, пояснив, що таке Демон? Гнат з Гриффітсом обмінялися посмішками, я був серйозний.

— Думаю, пояснив, просто ви цього ще не бачите. Річ у тім, що за моїм завданням було проведено всебічне обстеження місць знаходження шахт фірми “Демони мороку” на Марсі. Там також виявлено воду-зет. Плюс до цього останні дані Мартіна про те, що Демона привезено на Ховенвіп, а не створено в лабораторії. Звідси й висновок: об’єкт “Зеро” був перевезений на Землю і через двісті років вирвався на волю, як Демон.

Я зафіксував час. Треба завершувати позапланову оперативку.

— Підходжу до головного. Невідомо, чи володіє ваш Зо Лі секретом Демона, про це ми дізнаємося, коли чистильник прибуде до нас. Але, очевидно, ми виходимо на контакт з позагалактичним розумом! Сліди об’єкта “Зеро” — вода-зет, а такої води, як відомо, в нашій Галактиці поки що не виявлено. Ось і вважайте тепер, яка ціна нашої роботи. Локація із супутників та висотних ПКП поверхні Землі також нічого не дала, значить, уся надія на світлі голови фізиків. Не виявимо Демона — сам диявол не знає, яку штуку він утне потім…

Я не встиг докінчити думку, як Калашников, що працював неподалік, раптом скочив, нагнувся до панелі селектора і зробив мені знак рукою. Оператори ВОПС поруч з ним забігали пальцями по клавіатурі пульта, стиха перемовляючись. Я очікував. Зрештою, Калашников обернувся до мене:

— Аварія під Новгородом! У річку звалився міст з магнітопоїздом. Є жертви. Патруль лінійних уже подався туди.

Я зиркнув на Лапарру і стрівся з поглядом його нестерпно голубих очей.