Обери мене

Коли лекція закінчилася і знову увімкнулося світло, Терин вже була на ногах і рухалася по проходу до Фоґель. Джеку не потрібно було їх представляти; Терин була самонавідною ракетою, що летіла прямо в ціль. З іншого боку аудиторії він побачив, як дівчина потиснула руку Фоґель і як жінка всміхнулася й закивала, коли вони разом пішли до зали, де мала відбутися коктейль-вечірка.

«Місію виконано», - подумав він. Терин успішно впоралася сама, і тепер настав час для втечі.

Джек повернувся до свого номеру, прийняв душ і заліз у ліжко. Те, що Меґґі не перетелефонувала, його роздратувало, але потім він побачив електронного листа, який вона відправила годину тому:

Провела ніч із татом. У нього важкі часи через біль у спині.

Сподіваюся, конференція проходить добре, зателефоную тобі вранці.

Звісно, вона буде в батька. Вони не знали, скільки Чарлі залишилося жити, і Меґґі прагнула приділяти йому кожну вільну хвилину.

Джек вирішив більше не телефонувати їй сьогодні ввечері. Він вимкнув лампу і тільки-но відкинувся на подушку, як задзвонив телефон. Меґґі?

Але він почув голос Терин.

-Ви у своєму номері? - запитала вона. — Мені потрібно вам щось розповісти!

-Це не може почекати до сніданку? Уже одинадцята тридцять.

-Але я така схвильована, що не можу чекати! Я зараз зайду!

Зітхнувши, він увімкнув лампу й почав одягатися. Щойно застебнув ремінь, як почув стук у двері. Він відчинив і побачив Терин. Дівчина стояла в коридорі, тримаючи в руках пляшку вина.

-Навіщо вино? - запитав він.

- Ви не повірите. Максін запропонувала разом написати статтю! Тільки вона і я!

«Максін. Не докторка Фоґель».

-Справді? Як це сталося?

-Я сказала їй, що, на мій погляд, літературознавці-чоловіки абсолютно неправильно тлумачать образ цариці Дідони. Усе тому, що Дідона кинула виклик їхнім ідеалам маскулінності. Іїй дуже сподобався мій висновок. - Терин радісно засміялася. -Можете собі це уявити? Моє ім'я буде надруковане поряд з її!

-Це просто дивовижно, - щиро вражений, промовив він. -І я сподіваюся, що ви розумієте щедрість її пропозиції. Більшість учених з її статусом ніколи б навіть не подумали...

-Нумо святкувати! Я попросила бармена відкоркувати для нас цю пляшку.

Вона знайшла в номері два келихи, наповнила їх вином і простягнула один Джеку.

Як він міг відмовити? Вона ледь не танцювала від радості, і він не міг не усміхнутися, спостерігаючи її тріумф. Вони дзенькнули келихами й випили.

— Вітаю, Терин, — сказав він. - Ви на правильному шляху!

Вона зробила ще один ковток вина.

-Усе завдяки вам.

- Не я зачарував Максін Фоґель.

-Ми проговорили кілька годин на коктейль-вечірці, висуваючи ідеї для нашої статті. Сиділи б іще, але бар зачинявся. На щастя, я зробила купу нотаток.

-Слушно, - зауважив він.

Від вина в голові наморочилося. Він майже не вечеряв і тепер поплатився за це - алкоголь швидко всмоктувався в кров.

Вона осушила свій келих, налила ще йому й собі.

-Нам доведеться співпрацювати електронною поштою. Знаєте, я надсилатиму їй готові сторінки, а вона мені - коментарі та пропозиції. Потім ми спільно відредагуємо остаточну версію, і вона віддасть її у друк. Вона знає редакторів усіх великих журналів. І подумати тільки, нічого б цього не сталося без вас, Джеку! — Її очі здавалися величезними, темними озерами. — Якби ви не заохочували мене, мене б тут не було.

Він раптом помітив, що вона назвала його Джеком, а не професором Доріаном. Коли це почалося? Коли їхні стосунки набули такої фамільярності? Він знав, що йому не варто більше пити, але все одно випив вино й поставив порожній келих.

Вона підійшла до нього так швидко, що Джек не встиг відреагувати. Волоссям відчув її дихання.

-Дякую, - прошепотіла вона.

Його мов паралізувало, коли вона поцілувала його. Нелегко, на знак подяки. Поцілунок був справжній, і тривав він довше за будь-яку подяку. Її язик прослизнув йому в рот, у нього всередині все обірвалося, й він відчув, як реагує його тіло.

«Не може бути, що все це відбувається насправді».

-Я хочу тебе, - прошепотіла вона й просунула руку йому в штани.

Інстинктивно його пеніс уже відреагував.

Джек застогнав і спробував відсторонитися.

- Джеку, будь ласка, - благала вона. -Тільки на одну ніч. Тільки ти і я.

«Це так неправильно».

Але це відбувалося, і він не міг цьому протистояти. Не міг протистояти голоду, який наростав усі ці тижні. їхні роти з’єдналися, а тіла притискалися одне до одного. Він не пам’ятав, як вони роздягнулися. Її оголене тіло було витвором скульптурного мистецтва - підтягнуте й атлетичне, довге та пружне. Він не пам'ятав, хто кого привів до ліжка. Опинившись зверху, Джек ритмічно входив у неї, а дівчина тихенько зойкала від задоволення.

А потім усе закінчилося, і вони лежали пліч-о-пліч, не промовляючи жодного слова.

Вона повернулася, щоб поцілувати його, і він відчув вологу на її обличчі, тепло її щік. Вона взяла його руку й поцілувала в долоню.

- Це було дивовижно, - прошепотіла вона. - Усе так, як я мріяла.

Джек Доріан не відповів. Він просто мовчки лежав поруч із нею і думав, що кілька хвилин тому втратив щось дорогоцінне. І це щось йому вже ніколи не повернути.

РОЗДІЛ 22

ТЕРИН

Він лежав поруч, мовчазний і нерухомий, але за його диханням вона розуміла, що він не спить. Терин хотіла, щоб він обійняв її. Вона хотіла, щоб цей чоловік сказав усе те, що мають казати закохані, отримавши таку насолоду одне від одного, але він не промовив жодного слова, і вона здогадувалася, чому.

Він думав про свою дружину. Про те, як усе змінилося, бо він щойно кохався з іншою.

Терин потягнулася до його руки. Він не висмикнув її, але й не стиснув. Його рука застигла в її долоні, і вона відчула, як одразу напружилося його тіло. Вона зрозуміла, що він ніколи раніше не зраджував своїй дружині, тож те, що сталося між ними щойно, набуло ще більшої ваги. Вона була його першою.

-Ти відчуваєш провину, так? - запитала вона.

-Так.

-Чому?

Він повернувся, щоб подивитися на неї.

- Як я можу не почуватися винним? Я не мав цього допустити. Повірити не можу, що я...

Вона ніжно погладила його по обличчю.

-Джеку, ти відчуваєш провину тільки тому, що ти порядний чоловік.

- Порядний чоловік? - Він похитав головою. - Порядний чоловік не піддався би спокусі.

-То я для тебе лише спокуса?

- Ні. Ні, Терин. - Він торкнувся її обличчя, провів рукою по щоці. - Я мав на увазі зовсім інше. Ти гарна, розумна і маєш усе, що може бажати будь-який чоловік. І ти маєш бути з кимось, хто краще підходить тобі, ніж я.

-Я хочу саме тебе.

—Я на двадцять років старший за тебе.

-І на двадцять років мудріший за будь-якого хлопця мого віку. Усі ці роки я жила лише Ліамом. Я думала, що він — найкраще, що є на світі, найкраще, що я коли-небудь знайду. Тепер я розумію, який він поверхневий. Як і більшість хлопців. Ти все змінив. Ти показав мені, що я втрачаю.

Джек зітхнув.

- Це була помилка.

-Моя? Чи твоя?

Вона не змогла приховати нотки гніву у своєму голосі, а коли він спохмурнів, зрозуміла, що зайшла надто далеко. Одразу ж усміхнулася і потягнулася до його руки. Притиснула її до свого обличчя.

-Навіть якщо це була помилка, я ніколи про неї не шкодуватиму. До кінця свого жипя. Бо я кохаю тебе.

-Терин...

- Нічого не кажи. Ти не мусиш казати, що кохаєш мене. Ти не мусиш прикидатися, що я та, хто тобі потрібна.

-Господи, ти - мрія кожного чоловіка.

-А хочу бути твоєю мрією.

Вони дивилися одне на одного й жадібно вбирали одне одного поглядами. Вона знала, що його мучить почуття провини. Для порядного чоловіка це нормально, і саме тому вона була готова набратися терпіння і дати йому час зрозуміти, як багато вона для нього значить, наскільки вона краща за його дружину. Вона дозволить йому повернутися додому, до неї. Дозволить лежати в ліжку поруч з тією дружиною і думати про неї — Терин, тужити за нею.

—Я не хочу жодного іншого чоловіка. Я знаю, що ти вважаєш мене замолодою для себе, але я достатньо доросла, щоб усвідомлювати, з ким хочу провести решту свого життя.

- Річ не лише про нас із тобою. Є ще...

-Твоя дружина.

На цих двох словах його рука заклякла, немов нежива.

-Так, - прошепотів він.

Вона відсунулася від нього й сіла на краєчок ліжка.

-Я розумію. Справді розумію. Але я хочу, щоб ти знав: для мене це не секс на одну ніч. Це набагато, набагато більше. Я можу зробити тебе неймовірно щасливим.

Він не відповідав. Мовчанка затягнулася, і їй спало на думку, що він боїться визнати правду навіть перед самим собою.

Боїться усвідомити, як сильно він її хотів, як вона була йому потрібна.

-Послухай, просто поміркуй про те, кого ти хочеш бачити у своєму ліжку й у своєму житті, - промовила вона. - Я можу почекати, Джеку. Я можу чекати стільки, скільки треба, доки ти не приймеш рішення.

Терин неквапливо застібнула блузку, потім штани. Поки вона одягалася, він мовчки спостерігав за нею. Навіть коли Дівчина вийшла за двері, він нічого не сказав. Так було краще. Не говорити всіх тих слів, які він мав би їй сказати. Краще вже шкодувати про те, чого не зробив.

Тієї ночі, у своєму готельному номері, Терин спала так міцно, як ніколи за останні кілька тижнів.

Наступного ранку, коли вона спустилася до сніданку, то побачила, що Джек Доріан самотньо сидить у кабінці, а перед ним стоїть тарілка з яєчнею та шинкою, до яких він майже не торкнувся. Він мав жахливий вигляд: червоні очі, посіріла шкіра. Тим часом як чоловік здавався геть виснаженим, вона почувалася надзвичайно свіжою і випромінювала радість, як ніколи. Коли вона опустилася на стілець навпроти, він подивився на неї такими зголоднілими очима, що вона ледве стрималася, щоб не всміхнутися.

-Доброго ранку, - тихо промовила вона.

Він кивнув.

-Доброго ранку.

-Усе, про що я казала минулої ночі, залишається в силі.

Він опустив очі на чашку з кавою.

-Не будемо про це.

-Гаразд.

Вона може бути невимушеною. І безтурботною.

Нехай він побачить, що вона сприймає їхні стосунки як доросла жінка.

Підійшла офіціантка з кавником, і Терин усміхнулася до неї. - Окату яєчню з двох яєць і картопляні оладки, будь ласка.

-Зараз принесу.

Поки Терин чекала на своє замовлення, Джек недбало колупав на своїй тарілці їжу, що вже встигла охолонути. Дівчина подумала про довгу дорогу додому в автівці з цим мовчазним чоловіком і твердо вирішила не дозволити йому асоціювати її з відчаєм. Ні, вона має бути світлом у його житті. Жінкою, яка потрібна йому не лише для сексу, а яку він кохатиме, з якою разом сміятиметеся і радітиме.

—Я не можу дочекатися, коли повернуся до роботи над проектом, - промовила вона. - Ця конференція так надихає!

- Справді?

— Вона відкрила для мене новий світ, у мене в голові крутиться з десяток різних ідей для інших робіт на майбутнє.

Він не міг не посміхнутися її ентузіазму.

-Я почувався так само, коли вступив до магістратури.

- Наче тобі замало цілого життя, щоб викласти всі свої ідеї на папері?

—Так.

-Ти й досі так само почуваєшся?

Він знизав плечима. Мовою жестів це означало, що професор Доріан виснажений і визнає поразку.

-Життя стає складнішим. З’являється відповідальність. Нові зобов’язання.

Дівчина нахилилася до нього і накрила долонею його руку.

- Це не має позбавляти тебе задоволення від роботи. Я не дозволю, щоб таке сталося зі мною.

-Сподіваюся, що не станеться. Сподіваюся, ти залишишся такою ж пристрасною, як зараз. Хотів би я поцупити в тебе бодай трохи твого запалу.

-Тобі не потрібен мій запал, Джеку. Тобі просто треба віднайти свій. І я можу допомогти тобі...

-Джек Доріан! Як приємно знову вас бачити! Здається, минула вічність від нашої останньої конференції.

Терин підвела очі й побачила жінку з чорним волоссям, пронизаним сріблястими нитками сивини. Вона впізнала в ній одну з доповідачок на конференції. На бейджику було написано: «Докгорка Ґрінвальд, Університет Коннектикуту».

Жінка глянула на стіл, де долоня Терин все ще торкалася руки Джека, і усмішка на її обличчі поступилася збентеженню.

Терин відсмикнула руку.

Джек зблід, але все ж спромігся привітатися з колежанкою.

-Привіт, Ганно. Здається, ми востаннє зустрічалися у Філі³³.

-Точно. На конференції у Філі.

Вона подивилася на Терин так пильно, ніби та була темою її наступної етапі.

-Познайомся. Терин Мур, - промовив Джек. — Я її консультант із дипломного проекту.

-Отже... вона твоя студентка.

-Так, - жваво втрутилася Терин. - Професор Доріан дає мені чудові поради, як і всім своїм студентам.

-А що за проект? - запитала докторка Ґрінвальд.

-Я досліджую тему романтичної зради в класичному епосі. Професор Доріан познайомив мене з науковцями й допоміг із пошуком відповідних джерел.

-Розумію.

Але що вона насправді зрозуміла? Що обличчя Джека застигло, наче кам’яна маска? Що він зупинився в одному готелі зі студенткою, удвічі молодшою за нього? Терин хотілося знати відповідь.

-Було б цікаво почитати ту роботу, - сказала докторка Ґрінвальд. Вона жваво кивнула Джеку. - Сподіваюся побачити тебе на наступній конференції. Передавай вітання Меґґі.

Щойно докторка Ґрінвальд пішла, як Терин уважно подивилася на Джека. Одна лише згадка про дружину змусила його губи міцно стиснутися. Він розумів двозначність ситуації. Вона теж розуміла.

Чоловік раптово вислизнув з кабінки, кинувши на стіл кілька купюр.

- Цього має вистачити за нас обох. Мені треба йти збиратися, і тобі теж. Щойно повідомили, що на нас насувається хуртовина, і нам треба виїжджати, доки дороги не засніжило.

-Ти не хочеш доїсти свій сніданок?

—Я не голодний. Побачимось у вестибюлі за годину.

Вона подивилася на п’ятдесят доларів, які він залишив на столі. Значно більше, ніж потрібно, щоб піти. Сума свідчила про те, що він відчайдушно прагнув утекти. Офіціантка принесла яєчню і картопляні оладки. На відміну від Джека, Терин не втратила апетиту. Вона з’їла все.

* * *

Дорогою назад до Бостона вони не обмінялися жодним словом, а коли нарешті зупинилися перед будинком Терин, він не вийшов із авто, не запропонував допомогти із сумкою чи провести нагору до квартири. Похнюпившись, він мовчки сидів за кермом.

- Може, зайдеш на філіжанку кави? - запропонувала дівчина.

-Мені потрібно повернутися до кампуса. Маю закінчити деякі справи.

-Гаразд. Тепер ти знаєш, де мене знайти. Я мешкаю на шостому поверсі, квартира 510. - Вона вилізла з машини. -Приходь у будь-який час дня чи ночі.

Коли Терин увійшла до будинку, то знала, що він спостерігає за нею, але не озирнулася. Жодного разу.

РОЗДІЛ 23

ДЖЕК

Джек Доріан ніколи не думав, що почуття провини може бути таким нищівним.

Він висадив Терин, і замість того, щоб поїхати до кампуса, вирушив додому. Йому потрібно було побути на самоті, щоб зібратися з думками і, можливо, перехилити чарку-другу. Меґґі, напевно, досі вдома у Чарлі, тож йому принаймні не доведеться з нею зустрічатися. У нього буде кілька годин, щоб повернутися до ролі щасливого чоловіка й доброчесного професора літератури.

Але під’їхавши до будинку, він побачив припаркований у гаражі «лексус» Меґґі, і його серце стиснулося. Чому вона повернулася додому так рано? Хтось повідомив їй електронною поштою, що він був на конференції з іншою жінкою? Чи хтось бачив, як Терин прослизнула в його номер перед північчю?

Коли він вийшов з машини, його телефон задзеленчав, сповіщаючи про отриману есемеску. Вона було від Терин.

Минулої ночі ми отримали насолоду, якої я ніколи не забуду. Я кохаю тебе.

Запанікувавши, він видалив повідомлення і вимкнув телефон, наче прагнув стерти з пам’яті останні двадцять чотири години. Кілька хвилин він сидів у гаражі, намагаючись опанувати себе, але серце не переставало калатати; йому здавалося, що воно вирветься з грудей, коли він увійде в будинок. Однак не можна було вічно сидіти в гаражі. Він вдихнув так, наче це був його останній ковток повітря перед стратою, виліз із автівки й попрямував на кухню.

Меґґі сиділа за столом і пила чай.

— Привіт. Рада, що ти не потрапив у завірюху, - промовила вона, усміхаючись. - Як минула конференція?

Він знизав плечима.

-Як завжди.

-Скільки студентів з тобою їздило?

-Що?

-Ти казав, що візьмеш із собою кількох студентів.

-А... їздило троє.

Коли це він навчився так легко брехати?

- Щасливчики. Мене ніколи професор не запрошував на жодну конференцію. Це чудова можливість виявити себе.

«Чудова можливість».

-Так.

Він уособлював «Алегорію Обману»³⁴. Чоловік, який зраджував своїй дружині. Який міг говорити брехню за командою. Викладач, який щойно переспав зі своєю студенткою.

-Сьогодні вночі обіцяють від десяти до дванадцяти дюймів снігу, — сказала вона. - То що скажеш, якщо ми замовимо піцу, розпалимо камін і пригорнемося?

«Пригорнутися» — її давнє кодове слово, що означає «зайнятися коханням». Трохи більше доби тому він пригортався до Терин.

-Звучить заманливо.

Поки Меґґі перевдягалася, він замовив піцу в «Андреа», розпалив вогонь і відкоркував пляшку «Мальбеку». Він наповнив два кришталеві келихи від старовинного ірландського бренду «Вотерфорд» і поставив їх на журнальний столик. Болісний спогад про те, як наповнювала келихи Терин. І про те, що сталося після цього.

Він пригасив світло, щоб приховати свій сором.

Меґґі спустилася вниз, одягнена в піжаму й халат, її обличчя сяяло.

-Сніг уже починається. Може, наступного року для розмаїття поїдемо в якесь тепле місце? На Арубу чи Сент-Джон³⁵.

Його нерви, здавалося, гуділи від напруження. Його вистачило лише на коротку відповідь:

- Непогана ідея.

На Сент-Джоні вони провели свій медовий місяць.

Меґґі насупила брови.

-З тобою все гаразд?

-Так, а чому ти запитуєш?

-Не знаю, ти якийсь відсторонений. Щось трапилося?

—Ні. Я просто трохи втомився. Ця поїздка, хуртовина, що насувається, - усе далося взнаки.

-Та й постійно на очах своїх студентів, - додала вона. -Що ж, ти зробив добру справу, і я впевнена, що їм це пішло на користь.

- Мабуть.

Голос Терин луною відгукувався у його голові: «Джеку, будь ласка. Тільки на одну ніч».

Вони піднялися нагору. Займалися коханням при вимкненому світлі, щоб вона не могла бачити його обличчя. Потім лежали поруч у темряві.

-Тобі було добре? — прошепотіла Меґґі.

-Авжеж.

- Іноді я забуваю сказати, але я кохаю тебе.

-Я теж тебе кохаю, - відповів він.

Він мусив покінчити з Терин. Він не міг жити подвійним життям і не збирався знову зраджувати дружину.

Поки Меґґі спала, він крутився і перекочувався з боку на бік, не в змозі придумати жодного способу виправити скоєне ним зло. Зневірившись, що зможе заснути, він нарешті потягнувся до пляшечки з лоразепамом і проковтнув дві таблетки. Лежачи й чекаючи на дію препарату, він подумав: «Добром це не закінчиться».

РОЗДІЛ 24

ТЕРИН

Протягом тижня весняних канікул вона здебільшого трималася подалі від Джека. Приносила додому книжки з бібліотеки й вечорами працювала над своєю дипломною роботою під назвою «Любов чи слава?». Обмінялася півдюжиною електронних листів із докторкою Максін Фоґель, щоб обговорити статтю про царицю Дідону, яку вони писали у співавторстві. Ні на що не відволікалася, повністю зосередившись на роботі, бо то було частиною її плану: потрапити до магістратури. Вразити кафедру. А насамперед - вразити Джека.

Терин не сумнівалася, що він думає про неї. Як інакше після того, що між ними сталося? Вона уявляла, як він не може заснути поруч із дружиною і тужить за нею, Терин. Чи розповів Джек про них дружині? Рано чи пізно йому доведеться це зробити, а коли все стане відомим, він відчує велике полегшення. Щоб почати нове життя, треба спалити мости.

У неділю, отримавши його повідомлення, вона була впевнена, що він нарешті готовий обрати її.

О п’ятій п’ятнадцять того ж дня загудів домофон.

Дівчина впустила його в будинок, і, поки Джек Доріан піднявся сходами й подзвонив у двері, вона вже встигла скинути блузку і джинси. Напівоголена, вона відчинила двері, і він увійшов до її квартири.

їм не потрібні були ані слова, ані прелюдія. Вона розірвала його сорочку, розстебнула блискавку на штанах і притиснулася до нього. Він схопив її за руки, намагаючись зупинити, але вона відчувала, що він уже зголоднів і готовий. Трохи пестощів — і він поступився. Зі стогоном штовхнув її на диван, розвернув і взяв її ззаду. Вона кричала від задоволення, а він входив у неї знову і знову. Не маючи сил терпіти, він не витрачав час на ніжності. Це був відчайдушний секс, саме те, чого вона хотіла, чого жадала. Тоді як він вважав, що бере її, вона тримала всю владу в своїх руках, і коли вона кінчила, у її крику чувся тріумф. Він був її. Він був її.

Вони впали, задихаючись, на диван, їхні оголені тіла сплелися. Вона притиснулася щокою до його грудей і слухала, як поступово уповільнюється ритм його серця. Його місце було тут, і він це знав. Не з дружиною, яка більше не хвилювала його, а з нею. Він був тут саме через неї, він не міг не прийти сюди. Терин не мала жодних сумнівів, що він з'явиться на порозі.

Крізь сон вона почула, як він підвівся з дивана. Лише коли він сів зав’язувати шнурки, вона остаточно прокинулася і побачила, що він уже одягнувся і збирається виходити.

- Чому ти йдеш? - запитала вона.

-Я мушу. У мене вечеря із тестем.

-Тільки з тестем? Чи з дружиною теж?

Винуватий вираз обличчя був красномовнішим за будь-яку його відповідь. їй було цього достатньо.

Він нахилився і погладив її по щоці, а потім відвернувся.

-Я кохаю тебе, Джеку.

Її освідчення паралізувало його. Якусь мить Джек Дорі-ан стояв, розриваючись між необхідністю іти і бажанням залишитися. Замість слів, які вона сподівалася почути, слів, які мають лунати від коханого, була сама тиша.

-Терин, - нарешті промовив він. - Ти знаєш, що я піклуюся про тебе. Але те, що сталося між нами, не мало статися.

- Чому ти так кажеш? Одразу після того, як ми кохалися?

- Бо це несправедливо по відношенню до тебе. Ти набагато молодша за мене, і в тебе все життя попереду. Я не хочу бути старим іржавим якорем, що не дає рухатися вперед.

-Насправді все інакше.

-Я кажу те, що є.

-Ні, ти думаєш про себе. Про те, як наш роман позначиться на тобі.

Знесилений, він опустився на диван.

-Люди починають помічати. Починають говорити.

-І що з того? Нехай собі говорять.

-Я можу втратити роботу. І твій вступ до магістратури опиниться під загрозою.

Про це вона навіть не подумала: якщо Джек Доріан піде на дно, він може потягнути за собою і її. Він був її найпотужнішим захистом. Без його підтримки, без його рекомендаційних листів вона б не мала шансів.

-Тоді ми мусимо бути обережними, - сказала вона. -Можливо, нам варто ще деякий час триматися окремо.

Він поглянув на неї, і їй не сподобався вираз полегшення, який вона побачила в його очах.

-Я згоден.

-Але тільки кілька тижнів. Доки не стане безпечно, гаразд?

Він підвівся на ноги й мовчки попрямував до дверей.

—Джеку! Ти ж знаєш, я чекатиму на тебе. Стільки, скільки буде потрібно.

-Я зателефоную, - не озираючись, промовив він.

ПІСЛЯ

РОЗДІЛ 25

ФРЕНКІ

Бренда Мур, оточена коробками з речами своєї померлої доньки, мала такий безбарвний і потертий вигляд, як і диван, на якому вона зараз сидить. їй лише сорок один рік, і колись, можливо, вона була привабливою не менше за Терин, але їй випало непросте життя. Її шкіра має хворобливу блідість робітниці нічної зміни, а з огляду на довжину сивого волосся вона вже кілька місяців не відвідувала перукарню. Її подерті джинси та фланелева сорочка - практичне вбрання для впорядкування квартири померлої доньки - безформно висять на кістлявому тілі. Руки грубі й потріскані, що, без сумніву, є наслідком постійних прибирань і ручного прання в будинку для літніх людей. Усе в ній випромінює поразку, і це не дивно. Нищівнішого удару в житті, ніж смерть твоєї дитини, немає.

-Цю квартиру потрібно вимити й прибрати до наступного тижня, — каже вона і втомлено зітхає. - До п’ятнадцятого. Інакше доведеться платити за оренду ще за один місяць.

-З огляду на обставини, я впевнена, орендодавець зробить виняток, - каже Френкі.

-Можливо. Але я на це не розраховую. - Вона опускає погляд на коробку з речами доньки, простягає руну і гладить светр, наче його м’якість і пухнастість здатні її втішити. - Я ще навіть не почала прибирати. Чи ви проти, щоб я тут прибирала? Я дивилася серіал «Місце злочину», тож знаю, що поліція воліє, щоб усе залишалося як є, доки вони не закінчать усе перевіряти.

- Ми закінчили з квартирою. Ви можете робити те, що вам потрібно.

-Дякую, - бубонить Бренда.

Дякувати немає за що, але вона, схоже, з тих жінок, які вдячні за будь-яку люб’язність.

-Я б хотіла більше розповісти вам. Але останнім часом ми з моєю дівчинкою були не такими близькими, як раніше. Це розбивало мені серце, розумієте? Ти ростиш дитину, любиш її і прагнеш бути частиною її життя. А вона дорослішає і відштовхує тебе...

Вона пригортає светр своєї доньки, відчайдушно вчепившись у нього стиснутою в кулак рукою.

Френкі не може навіть уявити той біль, який відчуває ця жінка, як розриває її серце, коли вона збирає одяг своєї мертвої дитини, складає його, притуляє до обличчя. Одяг, від якого буде важко відмовитися, бо він все ще зберігає запах її кровинки.

- Коли ви востаннє розмовляли з Терин? - запитує Мак.

-Здається, кілька тижнів тому. Вона довго мені не телефонувала, тож мені довелося телефонувати їй.

-Як часто ви зазвичай розмовляли?

-Не надто часто. Відтоді як посварилися в січні.

- Через що?

-Я хотіла, щоб вона повернулася додому в Мен після закінчення навчання. Я сказала їй, що з грошима сутужно і що я не можу й далі надсилати їй кошти. Вона засмутилася. Так засмутилася, що ми не розмовляли кілька тижнів.

—Вона не пробувала поглянути на ситуацію вашими очима?

—Ні. Не могла. Вона тільки й думала, щоб бути з ним.

— Ви про її хлопця, Ліама Рейлі?

Бренда зітхає.

-Я знала, що у них нічого не вийде. Я говорила їй це роками, але вона ніколи не вірила мені.

-Чому ви вважали, що в них нічого не вийде? - запитує Френкі.

Бренда дивиться на неї.

— Ви ніби сказали, що зустрічалися з ним.

—Так. Ми розмовляли з ним одразу після смерті Терин.

-І ви гадаєте, що він коли-небудь одружився б з такою дівчиною, як моя донька?

Френкі не знає, як на це відповісти. Її вражає, що мати може так немилостиво відгукуватися про власну дитину.

-Терин була гарненькою, - каже Френкі.

-Так, вона була красунею. Найкрасивішою дівчиною в місті. І розумною, дуже розумною. Але для них цього було недостатньо. Його мати чітко дала мені це зрозуміти.

- Його мати вам про це казала?

-У цьому не було потреби. У нашому місті є сім’ї, які просто не одружуються між собою. Ваші діти можуть ходити в одну школу, ви купуєте продукти в одному магазині, але є межі, які не можна переступати. Я говорила про це Терин, бо не хотіла, щоб вона витрачала свої найкращі роки на марні очікування і надії. Віддаси своє серце не тому хлопцеві - і будеш розплачуватися до кінця життя.

Вона знову опускає очі на светр і тихо промовляє:

—Зі мною так і сталося.

— Розкажіть нам про нього, - просить Мак.

— Про Ліама? Навіщо?

-Ми так розуміємо, що вони зустрічалися довгий час.

-З дитинства. Вона подала заяву до Університету Співдружності лише тому, що він туди вступав. Вона все робила заради нього.

- Він коли-небудь кривдив вашу доньку?

-Що? Ні. - Бренда явно налякана запитанням. - Принаймні я ніколи про таке не чула.

- Вона б вам про це розповіла? Якби він завдав їй болю?

Вона озирається на Мака і Френкі, намагаючись зрозуміти, чому вони ставлять такі запитання.

-Я не знаю, чи сказала б вона мені, - нарешті відповідає вона. - Останні кілька тижнів вона взагалі зі мною не розмовляла. Якби ж то я була поруч із нею! Якби ж то я підтримала її, хай там що! Я могла б назбирати більше грошей. Я могла би...

- Це не ваша провина, Брендо, - лагідно промовляє Френкі. - Повірте мені, її смерть не має нічого спільного з вами.

-А вона якось пов’язана з Ліамом?

- Це ми й намагаємося з’ясувати. Ви знали, що вони розійшлися?

Бренда хитає головою і зітхає.

-Я не здивована.

-Отже, Терин не казала вам про їхній розрив.

Бренда знову опускає погляд на светр, який і досі погладжує.

-Здається, вона багато чого мені не розповіла.

—Ліам сказав, що вони розійшлися кілька місяців тому, -повідомляє їй Френкі. - Він сказав, що Терин була засмучена, їй було важко прийняти той розрив.

—А він був засмучений? — гнівно кидає Бренда. — Його взагалі схвилювала смерть моєї дівчинки?

—Здавалося, він був приголомшений цією новиною.

—Але він переживе. Чоловіки такі.

- Місіс Мур, - звертається до Бренди Мак, - у житті вашої доньки був хтось, окрім Ліама? Може, інший хлопець?

-Ні. Він був єдиним.

-Ви в цьому впевнені?

Жінка насуплюється.

- Чому ви питаєте про інших хлопців? Ви знаєте щось таке, чого не знаю я?

Мак і Френкі дивляться одне на одного, жоден не хоче повідомляти новину.

- Вибачте, що доводиться вам це казати, - нарешті промовила Френкі, - але ваша дочка була вагітна.

Бренда втрачає дар мови. Вона притискає руку до рота, щоб придушити ридання, але звук все одно виривається назовні -високий, пронизливий зойк, який розбиває серце Френкі, бо вона теж мати, а це - зойк матері. Бренда подається вперед і обіймає себе, її тіло здригається від тихих ридань. На це жахливо дивитися, і Мак відвертається, але Френкі не відводить очей і змушує себе бути свідком агонії жінки, мовчки, терпляче чекаючи, поки ридання Бренди нарешті стихнуть.

-Отже, ви не знали, - каже Френкі.

-Чому вона мені не сказала? Я жїї мати! Я повинна була знати! У будь-якому разі, я могла б їй допомогти. Ми могли б ростити цю дитину разом. - Раптом вона підводить голову й дивиться на Френкі. - А як він на це відреагував?

- Ми ще не питали Ліама. Хотіли спершу поговорити з вами.

— Можу собі уявити, як він сприйняв би цю новину. А його батьки? їхній дорогоцінний син одружується з дівчиною тільки тому, що вона від нього завагітніла? Звісно, ні, якщо це моя донька. — Бренда випростовується, від гніву її хребет заклякає. - То ось чому вона наклала на себе руки. Бо той хлопець не хотів на ній одружуватися.

Френкі не одразу відповідає, і тиша насторожує Бренду.

-Детективно Луміс?

-Ми багато чого ще не знаємо, - нарешті промовляє Френкі.

Бренда дивиться на Мака, потім знову на Френкі. Вона -жінка кмітлива, й розуміє, що їй не розповіли про щось важливе.

-Раніше ви запитували мене про Ліама. Про те, чи він коли-небудь кривдив Терин. Чому?

- Ми розглядаємо всі версії.

- Він робив їй боляче? Робив?

-Ми не знаємо.

-Але ж дізнаєтеся, правда? Пообіцяйте мені, що дізнаєтесь.

Френкі дивиться їй в очі й каже як мати матері:

-Я дізнаюся. Обіцяю.

РОЗДІЛ 26

ФРЕНКІ

«Золотий хлопчик» Ліам сьогодні вранці не нагадує того «золотого» хлопця, якого лише тиждень тому Френкі вважала гарною знахідкою для будь-чиєї доньки.

Тепер він совається на стільці й уникає її погляду, доводячи, що він такий самий недосконалий, як і будь-який із хлопців, яких приводять додому її власні доньки. Можливо, навіть гірший.

-Присягаюся, я сказав вам правду. Я порвав із Терин ще в грудні, - наполягає він. - Але вона не хотіла цього визнавати. Я показував вам свій телефон. Ви бачили, як вона продовжувала мені телефонувати, писати есемески. Іноді вона просто з'являлася без попередження, де б я не був. Обернуся - а вона вже тут. Вона й далі переслідувала мене, аж до тієї сутички в ресторані, про яку я вам розповідав.

-Ви сказали нам, що порвали з нею в грудні минулого року, — говорить Френкі. — А коли ви востаннє займалися з нею сексом?

Це питання від жінки віку його матері змушує його почервоніти. Він поглядає на Мака, ніби сподіваючись, що той із чоловічої солідарності врятує його з цієї незручної ситуації, але Мак дивиться на нього з кам’яним обличчям.

-Я не пам’ятаю, - бурмоче Ліам. - Я вже казав, ми розійшлися на Різдво.

-А сексом коли ви востаннє займалися?

-Хм, десь тоді й займалися, я думаю.

-Схоже, ви не впевнені.

-А яке це має значення?

- Повірте мені, це важливо. І ми хочемо знати правду, Ліаме. Ви - розумний хлопець, збираєтеся до юридичної школи. Тож маєте знати, що буває, коли брешеш офіцеру поліції.

Нарешті він, здається, усвідомлює серйозність ситуації.

- Можливо, це було в січні, - відповідає він нарешті ледь чутним голосом.

-Коли саме в січні?

-Одразу після різдвяних канікул.

-На той час ви вже зустрічалися з новою дівчиною, чи не так? Її звати Ліббі?

Він дивиться на книжкову шафу, де в рамці стоїть фотографія приголомшливої брюнетки зі спокусливо зморщеними губами. Він швидко відводить погляд, ніби соромлячись навіть дивитися на неї.

-Я не хотів з нею спати, - каже він.

- Що, Терин змусила вас?

- Мені було шкода її.

-То це був трах із жалю, - коментує Мак.

-Мабуть, так і було, у якомусь сенсі. Вона з’явилася тут якось увечері наче грім серед ясного неба. Ми вже розійшлися, і я не планував із нею спати.

- Бо у вас із Ліббі вже були стосунки.

Він схиляє голову й дивиться на своє взуття.

Дорогі спортивні кросівки, бренд, який може собі дозволити син лікаря.

- Ви не знаєте, якою була Терин. Вона була невблаганною. Скільки б разів я не казав їй, що між нами все скінчено, вона мені не вірила. Вона не припиняла писати мені есемески, переслідувала мене. Переслідувала всюди. Це тривало тижнями.

- Вона знала, що ви зустрічаєтеся з іншою? - запитує Френкі.

- Спочатку ні. Я не розповідав їй про Ліббі, бо знав, що вона лютуватиме. Терин, напевно, сподівалася ще повернути мене, і саме тому вона з’явилася. - Нарешті він зустрічається поглядом із Френкі. - Вона увійшла й одразу зняла блузку. Роздягнулася догола. Розстебнула ремінь на моїх штанях. Я не хотів цього робити, але їй це було конче потрібно.

Його посил очевидний: «Жертва тут я». Без сумніву, він і справді вважає, що Терин перемогла його.

Він був занадто слабовольним, щоб протистояти її домаганням.

Слабкість буває різною, і зараз Френкі бачить одну з її форм на обличчі юнака.

-Коли ви дізналися, що Терин вагітна? - запитує Мак.

Ліам різко підводить голову.

-Що?

- Коли вона вам повідомила?

- Вона була вагітна?

-Тобто ви не знали про це?

— Ні! Я і гадки не мав! — Хлопець озирається то на Френкі, то та Мака. - Ви це серйозно?

-Повторіть, коли ви востаннє займалися сексом із Терин, - каже Френкі. -І пам’ятайте, що брехати копу недобре. Коли ми отримаємо звіт патологоанатома, ми знатимемо правду.

-Я не брешу!

-Ви нам уже збрехали, відповідаючи на запитання про те, коли востаннє займалися з нею сексом.

-Тому що правда справляла не дуже добре враження. Я був із Ліббі, і...

-А вагітна колишня дівчина могла стати для вас справжньою проблемою, чи не так? - питає Мак. - Гадаю, що ваша гаряча нова подружка була б не в захваті від цього. Насправді Ліббі, напевно, так розлютилася б, що викинула б вас зі свого життя.

-Я не знав, - бурмоче Ліам. — Присягаюся, не знав.

-До того ж який облом бути батьком у вашому віці! Вам лише двадцять два, я не помиляюся? Як можна вступати до юридичної школи, коли маєш утримувати дитину? Це б зруйнувало всі ваші чудові кар’єрні плани.

Ліам мовчить, приголомшений кошмарним сценарієм, який малює Мак.

-Ви запропонували гроші на аборт? Так, напевно, вчинили б інші юнаки, які прагнуть успішного майбутнього. Тому ви прийшли до неї додому в п’ятницю ввечері? Умовити її позбутися дитини?

-Я не приходив.

- Гадаю, вона відмовилась від аборту. Гадаю, вона хотіла залишити дитину.

-Я не знав ні про яку дитину!

- Вона збиралася зруйнувати твоє життя, Ліаме, не кажучи вже про твій новий роман. Прощавай, Ліббі. Прощавай,

Стенфордська юридична школо, - невблаганно продовжує Мак, перейшовши на «ти». - Терин стояла між тобою і твоїм майбутнім. Вона й не збиралася іти. Вона вчепилася б у тебе кігтями, бо ти був її золотим квитком у життя. Я розумію, синку. Я добре розумію, чому ти це зробив. Будь-який хлопець тебе зрозуміє.

Ліам схоплюється на ноги.

-Я не зробив нічого поганого, а ви намагаєтеся виставити мене винним! Я телефоную батькові.

- Чому б тобі просто не сісти й не розповісти нам правду?

-Я знаю свої права. І я не зобов’язаний говорити більше ні слова.

Ліам заходить у спальню і грюкає дверима.

-Ти справді сподівався, що він зізнається? - запитує Френкі.

Мак знизує плечима.

-У копа завжди є надія.

Крізь зачинені двері спальні вони чують, як Ліам розмовляє з батьком.

— Це нісенітниця, тату. Ні, я не сказав нічого, щоб мене можна було звинуватити. Тому я і телефоную тобі. Я хочу знати, чи варто мені викликати адвоката.

Мак дивиться на Френкі.

- Ну все. Тепер він нам нічого не скаже.

«Звісно, не скаже», - думає вона.

З багатим татом і найкращими адвокатами, яких тільки можна купити, гарненький хлопчик може просто втекти.

Але не втече, вона цьому зарадить.

Ліам виходить зі спальні з розчервонілим обличчям і щільно стиснутими губами.

-Я попрошу вас піти, - каже він.

- Не ускладнюй собі життя, синку, - говорить Мак. - Просто розкажи нам, що сталося.

-Я заарештований?

Мак зітхає.

-Ні.

-Тоді я не зобов’язаний вам нічого розповідати. Я чекаю на дзвінок від адвоката. Будь ласка, йдіть.

У них немає вибору. Вони обоє встають і прямують до дверей. Але тут Мак зупиняється й обертається.

-Якщо це твоя дитина, Ліаме, ти знаєш, що ми повернемося.

-Вона не моя! Вона... вона не може бути моєю.

-Тоді чия вона?

-Я не знаю! - Він видихає, ледь не схлипуючи. - Може... може, той товстун знає, чия. Він завжди крутився біля неї.

-Скажи нам, як його звуть.

-Я не знаю його імені. Він, мабуть, є на її сторінці у фейс-буці чи ще десь.

- Ми вже переглянули її сторінку у фейсбуці, — каже Френкі. - У неї там десятки друзів. Допоможи нам звузити коло пошуку.

Ліам проводить рукою по волоссю.

-Може... зачекайте. - Він дістає телефон і прокручує журнал дзвінків. - Після того, як я заблокував її, Терин зателефонувала мені із чужого телефона. Номер все ще має бути в журналі. Ось. - Він передає телефон Френкі. - Це номер, із якого вона мені телефонувала. Це може бути телефон того хлопця.

Френкі дістає свій мобільний і набирає номер з екрана телефону Ліама.

Після трьох гудків відповідає чоловічий голос:

-Алло?

-Це детективна Френсіс Луміс, поліція Бостона. Можу я запитати, з ким розмовляю?

-М-м...Що-що?

- Мені потрібно знати ваше ім’я, сер.

Настає довга пауза, потім чутно, як хтось важко зітхає.

- Коді. Мене звати Коді Етвуд.

РОЗДІЛ 27

ФРЕНКІ

Хоча Коді Етвуду перед цією розмовою вдалося опанувати себе, помітно, що він плакав. Його очі припухли, щоки яскраво-рожеві, як у дитини, яку щойно вдарили по обличчю, а в кошику для сміття поруч лежить купа паперових серветок. Зсутулившись, цей незграба сидить на своєму дивані серед пухких подушок і мовчить, поки Мак переглядає повідомлення на його айфоні. Телефон він передав добровільно, ордеру не вимагав. Це змушує Френкі думати, що хлопець або невинний, або зовсім нічого не розуміє. Або, можливо, він просто занадто розгублений, щоб мислити тверезо. Звісно, він не дурний: йому стало розуму довчитися до останнього курсу в Університеті Співдружності. Френкі звертає увагу на підручники з літератури й математичного аналізу на його столі.

Його квартира більша і значно гарніша за квартиру Терин Мур. Новий холодильник із неіржавної сталі, свіжопофарбовані стіни, а на книжковій полиці лежить фотоапарат Canon з телеоб’єктивом розміром із ракету. Для сім’ї Коді Етвуда гроші, мабуть, не проблема. Попри очевидні атрибути привілеїв, сам хлопець буквально випромінює залежність від інших.

Коді обіймає себе, немов намагається зменшитись, але коли ти такий великий, усі спроби приховати свої розміри марні.

—Ви з Терин таки багато листувалися, - каже Мак.

Коді киває. Витирає рукою ніс.

- Ви були досить близькі, так?

-Так, - ледь чутно відповідає Коді.

-Як хлопець і дівчина?

Коді опускає голову.

-Ні.

-А які у вас були стосунки?

-Ми разом тусувалися.

-Що це означає?

-Ми навчалися разом. Відвідували ті самі заняття. Іноді я дещо для неї робив.

-Дещо?

-Наприклад, писав для неї конспекти, коли вона не могла прийти на лекції. Позичав гроші, коли їй бракувало. У неї був досить обмежений бюджет, і я хотів допомогти.

-До біса люб’язно з вашого боку. Небагато хлопців позичають гроші дівчині, з якою не мають стосунків. Ви очікували чогось у відповідь?

Коді підводить голову, і Френкі нарешті бачить його очі, які до того були напівприховані бейсболкою.

-НіІ Я б ніколи...

- Ви хотіли отримати щось натомість?

- Я просто хотів... хотів їй...

-Сподобатися?

Щоки Коді спалахують ще яскравішим рожевим рум’янцем.

—Ви говорите так, ніби я якийсь невдаха.

Насправді Мак саме це й робить, і Френкі стає шкода хлопця. Шкода, бо йому доводиться жити у світі, де домінують

Ліами Рейлі - «золоті хлопчики», які ніколи не знають відмови.

Перш ніж Мак встигає поставити своє наступне запитання, вона обережно втручається в розмову.

—Насправді ви піклувалися про Терин. Чи не так, Коді? -м’яко каже вона.

Ті доброта обеззброює його. Він витирає очі й відвертається.

—Так, - шепоче він.

—їй пощастило мати такого доброго друга.

—Я намагався ним бути. Я не міг бачити, як їй роблять боляче. І я шкодую, що піддався її вмовлянням і погодився шпигувати за ними.

-Шпигувати за ким?

—За Ліамом і його новою дівчиною. Я стежив за ними з камерою, а коли побачив їх разом у ресторані, повідомив Терин. Ось тоді вона й розлютилася. - Він витирає мокрого носа. -Вона могла б прийти до мене. Я б зробив для неї що завгодно.

-Так, я впевнена, ви б зробили.

-Але вона ніби не бачила мене. А я був поряд, готовий допомогти. Я б ніколи не скористався нею так, як він. Гадаю, саме це й розбило їй серце. Ось чому вона таке зробила. - Коді з огидою хитає головою. - Я не знаю, чому його не звільнили.

Френкі розгублена. Вона дивиться на Мака, потім знову на Коді.

—Ми все ще говоримо про Ліама?

-Ні. Про професора Доріана.

-Викладача?

-Так. Ми обоє ходили на його курс з літератури. Я бачив, що між ними щось відбувається. Як вона дивилася на нього. Як він дивився на неї. Я поскаржився до університету, але йому нічого не зробили. Він досі викладає, а Терин... Терин... - Коді повільно видихає й нахиляє голову. - Ніхто ніколи, трясця, не слухає мене.

Мак уже набирає текст у пошуковику на своєму смартфоні.

- Цей професор, як його звати?

-Хм... Джек.

-1 він працює на кафедрі літератури?

-Так.

- Коді, — звертається до хлопця Френкі. - Ви казали, що поскаржилися на нього до університету.

-Я розмовляв з леді в офісі Розділу IX. Вона сказала... вона пообіцяла... що вона розбереться.

- Що саме ви їй розповіли?

-Сказав, що між ними щось відбувається. Я вважав, що він використовує Терин. Усі на семінарах бачили, що він приділяє їй особливу увагу. Мене нудило від однієї думки про це. Що в неї зв’язок із чоловіком такого віку.

- Якого віку?

Мак підводить погляд від свого смартфона.

- З його біографії виходить, що йому сорок один. Справді, немолодий.

-Думаєте, у них був роман? - запитує Френкі в Коді.

-Я в цьому впевнений. Про це і сказав жінці з Розділу IX.

-У вас є якісь докази?

Коді вагається.

- Ні, - зізнається він. - Але достатньо було почути її голос, коли вона говорила про нього. Як завдяки йому зміниться її життя. Як вона мріяла про спільне майбутнє. Із чоловіком, удвічі старшим за неї.

«Я, напевно, здаюся йому зовсім старою», - думає Френкі. Але у свої сорок один рік Джек Доріан усе ще в розквіті

сил. Мак показує їй екран свого смартфона, на якому фотографія Джека Доріана. Вона бачить розумне обличчя, густе волосся. Так, він, безумовно, досить привабливий, щоб привернути увагу жінки.

- Його слід звільнити за те, що він із нею зробив, - каже Коді.

Але що справді зробив Джек Доріан? Що то було? Звичайний флірт між викладачем і студенткою? Чи їхні стосунки переросли у щось небезпечне? Чи Коді Етвуд був настільки одержимий Терин, що не терпів усіх чоловіків, які виявляли до неї інтерес - навіть якщо цей інтерес був абсолютно невинним?

-Як ви гадаєте, професор Доріан здатен завдати шкоди жінці? - запитує Мак.

Почувши це, Коді застигає.

-Чому ви ставите це запитання?

-Може, ви просто відповісте на нього?

- В університеті говорять, що вона наклала на себе руки. У новинах теж таке сказали. - Він дивиться на Френкі. - Ви хочете сказати, що це неправда?

Френкі не відповідає, тому що правда все ще їй не відома. Що глибше вони копають у справі Терин, то більше виявляють персонажів. І ось додалося ще одне ім’я: Джек Доріан.

- Вона була моєю подругою, - каже Коді. - Я хочу знати, що сталося насправді!

Френкі киває:

-Ми теж.

ДО

РОЗДІЛ 28

ДЖЕК

Протягом трьох тижнів Терин трималася від нього подалі, а Джек Доріан тим часом продовжував себе гризти. Він ішов до неї додому, щоб покласти край їхньому роману, і в одну безглузду мить знову піддався своїм клятим інстинктам. Так, вона хотіла цього. Так, вона відчинила двері, вже роздягнувшись до білизни. Так, вона стогнала від захвату й казала, що кохає його. Але він не міг позбутися відчуття, що скористався нею, взяв її силою.

З того дня вони бачилися лише на заняттях, і Джек жодного разу не залишився з нею наодинці. Ніяких приватних зустрічей у його кабінеті чи спільних прогулянок за межами аудиторії. Коли дівчина приходила на семінар, то сиділа мовчки, писала конспекти й дивилася на нього важким поглядом, який викликав у нього почуття провини, немов він її зрадив. Але він не кохав Терин і ніколи не думав про спільне майбутнє. Він ніколи б не покинув Меґґі заради неї. І він був сповнений рішучості сказати їй про це прямо, коли наступного разу вони зустрінуться сам на сам. Він ввів їх обох в оману, і саме він візьме на себе всю відповідальність.

Йому просто потрібно було знайти можливість - і сміливість - сказати це.

Страх перед цією розмовою затьмарив відчуття свята, коли вони з Меґґі пішли до ресторану святкувати його день народження.

Вони завжди відзначали свої дні народження в «Бенедетто» на Гарвард-сквер. Тост із шампанським «Вдова Кліко» й одна на двох закуска з кальмарів стали їхньою традицією. Джек пообіцяв собі після сьогоднішнього вечора зробити перші кроки на шляху повернення до нормального життя. І знову бути порядним чоловіком. Здоров'я Чарлі погіршувалось, і це неабияк гнітило їх обох. їм потрібен був цей шанс вирватися, побути тільки вдвох. Згадати Джека й Меґґі, якими вони були колись.

Чоловік замовив свій традиційний келих шампанського, і був здивований, коли Меґґі попросила лише газовану воду «Пеллеґріно».

- Що? Ти не будеш «Вдову Кліко»? — запитав він.

-Не сьогодні. І не в найближчі сім місяців. - Усміхаючись, вона вручила йому конверт. — 3 днем народження, любий!

Спантеличений, він відкрив конверт, очікуючи знайти всередині вітальну листівку до дня народження, але листівка, яку він витягнув, була прикрашена повітряними кульками і немовлятками. Вона явно стосувалася чогось іншого. І це інше доходило до нього дуже повільно.

Меґґі вся аж сяяла.

-Ти готовий називатися татком?

Він витріщився на неї, не впевнений, що почув саме те, що вона сказала.

-О, боже. Невже? Справді?

На очах Меґґі з’явилися сльози, й вона закліпала.

—Так. Справді. Я не хотіла тобі казати, поки не була абсолютно впевнена, що все гаразд. Сьогодні вранці я бачила свого гінеколога, і вона сказала, що все ідеально. Ультразвук, аналізи крові. Дитина має народитися в жовтні. Якраз до Гелловіна.

Обличчя Меґґі раптом замерехтіло, у Джека перед очима все почало розпливатися. «Дитина. - Він витер сльози. -Наша дитина».

-Лише подумай, Джеку. На це Різдво нас буде троє. Перше Різдво разом справжньою сім’єю!

Ніжки стільця під ним аж заскреготіли по підлозі, так рвучко він схопився на ноги. Він оббіг навколо столу й обійняв дружину.

-Я кохаю тебе. Боже, я кохаю тебе.

- Я теж тебе кохаю, — схлипнула вона.

На мить вони забули, що зараз у ресторані. Джек і Меґґі завмерли в обіймах. Були лише вони й це диво, яке ось-ось мало змінити їхні життя назавжди.

- Цього разу, - промовила нарешті Меґґі, — усе буде добре. Я відчуваю. Усе буде просто чудово.

* * *

Але все було зовсім не чудово.

У понеділок вранці він знайшов у поштовій скриньці свого офісу конверт, на якому було зазначене лише ім’я адресата: «Джек».

Усередині лежала листівка із зображенням Абеляра й Елоїзи в пристрасних обіймах, а на зворотному боці переписаний від руки рядок із четвертого листа Елоїзи до Абеляра: «Небеса наказують мені зректися тієї фатальної пристрасті, яка пов’язує мене з тобою; та дарма, моє серце ніколи на це не пристане».

Лист не був підписаний, але й без підпису зрозуміло, від кого він.

Розлючений, Джек відніс листівку до чоловічого туалету, розірвав її на шматки й кинув до унітазу. Він стояв у кабінці, спостерігав, як змиваються шматочки паперу, і намагався вгамувати тремтіння рук.

Він сподівався, що все вирішиться саме собою, що Терин утратить до нього інтерес чи знайде інший об’єкт прихильності. Тепер він розумів, що проблема не зникне сама собою. Він має покінчити із цим негайно, інакше його життя зруйнується.

Коли того ранку професор Доріан прийшов на семінар, Терин сиділа на своєму звичному місці, цього разу у светрі тривожно-червоного кольору. Щойно вона зустрілася з ним поглядом, її очі спалахнули, наче промовляючи: «Краще зверни на мене увагу». Він не відреагував, а просто обвів поглядом групу, вдаючи, що все нормально, як і завжди. Насправді він волів опинитися деінде, лише б не в цій аудиторії.

Додому на цей тиждень він задавав «Ромео і Джульєтту», тож одразу занурився у заздалегідь підготовлені коментарі про Монтеккі й Капулепі, про те, як родинна ворожнеча призвела до трагічної смерті їхніх дітей, і про те, як кохання може подолати навіть найзапеклішу ворожнечу. Коли він закінчив аналіз твору, його погляд ковзнув по Терин, і він раптом побачив її рот, що хапав повітря, немов під час оргазму.

Він швидко відвів погляд і запитав з нотками відчаю в голосі:

-Чи була ця трагедія визначена долею? Яна роль свободи вибору в цій історії?

На його полегшення, тему підхопив Джейсон.

—У пролозі сказано, що кохання Ромео і Джульєтти приречене, а це означає, що їхня доля вже вирішена.

-Гаразд.

-І в першому акті Ромео говорить про те, що відчуває жахливі наслідки нічного бенкету, про які вже сповіщають зорі. Тобто Шекспір ніби каже, що їхнім життям керує фатум. Що все визначено наперед.

Джек подивився на настінний годинник, подумки підганяючи стрілки й водночас боячись того, що має статися. Сьогодні він скаже їй. Сьогодні все закінчиться. І він не мав жодного уявлення, як відреагує Терин.

Бет піднесла руку.

- Ромео називає себе «блазнем у Фортуни». Він знає, що йому диявольськи не щастить. Тож майже всі події у п’єсі справді здаються визначеними долею.

Слово взяла Терин.

-То ви обоє вважаєте, що з власної волі Ромео нічого не робив? Я не можу собі уявити, що Шекспір дотримувався такої думки.

-А якої думки, по-твоєму, дотримувався Шекспір? - запитала Бет.

-Шекспір міг вірити в те, що деякі речі мають відбутися так чи інакше. Наприклад, двом людям судилося закохатися.

Вона кинула на Джека такий погляд, що у нього аж шлунок звело.

«Терин, не треба».

—Але якщо ти повністю віриш у долю, - сказала Терин, -тоді ти вважаєш, що контролювати своє майбутнє неможливо.

Що якась вища сила вирішує все за нас, добре й погане. Це означає, що в житті немає збігів, немає випадковостей, немає законів природи й немає свободи вибору.

Джессіка знудьговано зітхнула.

-Ми говоримо про п’єсу. Не про реальне життя.

-Але п’єса - це відображення реального життя. Навіть якщо закоханим судилося зустрітися, навіть якщо їм судилося покохати, те, що вони роблять далі, є їхнім власним вибором. Урешті-решт люди самі несуть відповідальність за свої вчинки. - Вона подивився просто на Джека. — І за наслідки цих учинків, від яких вони страждають.

***

- Навіщо нам зустрічатися тут, на холоді? — запитала Терин, коли вони разом ішли стежкою, що звивалася замерзлими болотами Фенвею³⁶.

Був пізній вечір, дув крижаний вітер, і поблизу не було нікого, хто міг би підслухати їхню розмову. Це ідеальне місце, щоб нарешті сказати їй болючу правду.

-Я хотів поговорити з тобою наодинці, — відповів Джек.

- Ми могли б поговорити у твоєму кабінеті. Принаймні там було б набагато тепліше.

-Мій кабінет недостатньо приватний.

Бо навіть зачинені двері не приглушили б криків і ридань. Він не знав, прийме вона його слова спокійно чи йому доведеться витримати істерику. Ні, це треба було сказати подалі від усіх, хто його знав.

- Що відбувається, Джеку?

Він махнув у бік лавки.

-Сядьмо.

—Ого. Серйозний початок, - зауважила вона.

Грайливі нотки в її голосі підказали йому, що вона й гадки не мала, наскільки серйозною може стати ця розмова.

Вона сіла й вичікувально усміхнулася.

Що, на її думку, він збирається сказати?

Упаде на коліна й запропонує одружитися?

Заприсягнеться у вічному коханні?

Як, чорт забирай, він дозволив звичайному захопленню перетворитися на цього неконтрольованого монстра?

Джек сів на лавку поруч із дівчиною і зітхнув, випустивши хмару пари.

Вона дивилася на нього, а він намагався пригадати промову, яку планував виголосити, але під її вичікувальним поглядом усі підхожі слова зникли.

Тож він просто сказав те, що мав сказати, хай як безжально це не прозвучало.

-Я мушу покінчити із цим, Терин. Ми не можемо більше бачитися.

Вона потрусила головою, ніби не була впевнена, що почула його.

-Ти ж не серйозно, Джеку. Я знаю, що ні.

-Абсолютно серйозно.

- Річ не в тобі. У твоїй дружині, чи не так? Ти розповів їй про нас. І тепер вона змушує тебе...

-Це моє і тільки моє рішення.

- Не вірю в це. Не вірю, що ти ладен зробити такий вибір і відмовитися від усього, що в нас є. Вона погрожувала розповісти в університеті? Ти боїшся втратити роботу?

- Це не має нічого спільного з моєю дружиною. Я їй нічого не казав. Просто між нами нічого не вийде.

-Вийде! - Вона простягнула руку і схопила його за рукав. - Я готова бути такою, якою ти хочеш мене бачити. Ми б могли бути такими щасливими! Я зроблю тебе щасливим.

-Терин, ти гарна й дуже розумна, і колись ти знайдеш чоловіка, який заслуговує на тебе. Когось, кого ти зробиш щасливим. Але цей чоловік - не я. Я не можу бути ним.

-Чому?! - істеричним голосом запитала вона. — Чому?!

-Тому що моя дружина вагітна.

РОЗДІЛ 29

ТЕРИН

Він і далі говорив, але вона не почула нічого, за винятком одного речення.

«Моя дружина вагітна».

Вона думала про те, що це означає. Уявила, як вони разом лежать у ліжку й кохаються. Як давно дружина завагітніла? Після початку семестру, після того, як він зустрічався з Терин? Останні кілька тижнів вона бачила його нещасливим у шлюбі із жінкою, яка його більше не хвилює, яку він більше не бажає. Вона уявляла, як він фантазує про неї, Терин, як хоче її, а він весь цей час жив зі своєю дружиною і трахав свою дружину. Попри те, що Джек був одружений із цією жінкою, Терин почувалася зрадженою.

-...те, що було між нами, було прекрасним, але й дуже неправильним. Цього не мало статися. Я беру на себе повну відповідальність. Мені шкода.

Раптом вона зосередилася на його словах.

—Тобі шкода?

—Я шкодую, що дозволив ситуації вийти з-під контролю. Шкодую, що завдав тобі болю. Я одружений чоловік, Терин. І я потрібен своїй дружині.

-Але ти казав, що я тобі потрібна.

-Я ніколи такого не казав. І ніколи б не сказав. Так чи інакше, все змінилося.

-Лише тому, що вона вагітна? Як це може щось змінити?

- Це все змінює. Хіба ти не розумієш?

-Але я кохаю тебе. І ти хочеш мене. Я знаю, що хочеш.

Вона у відчаї потягнулася до нього, але він міцно схопив її за зап’ястя.

-Я завжди піклуватимуся про тебе, але ми маємо рухатися далі. У тебе попереду ціле життя. Будеш навчатися в магістратурі. Будеш працювати з докторкою Фоґель, будете разом писати статтю...

-Та насрати мені на цю статтю. Я думаю лише про нас!

- Немає ніяких «нас». Відтепер ми - викладач і студентка, не більше. Ти мусиш змиритися з цим.

Вона висмикнула руки.

-Змиритися з тим, що я - просто інтрижка? Трахнув і забув?

-Я ніколи тебе не забуду.

-Але я недостатньо добра для того, щоб ти мене кохав, так? Так?

Він здригнувся від люті в її голосі. Якусь мить він просто дивився на неї, ніби вона перетворилася на незнайому йому людину чи істоту.

-Ти гарна й талановита, і одного дня ти зустрінеш чоловіка, який подарує тобі всю любов, на яку ти заслуговуєш, -нарешті промовив він тихим і сповненим відчаю голосом.

-Але цим чоловіком будеш не ти.

- Це неможливо.

-Хіба я не... - Вона придушила ридання. — Хіба я не зробила тебе щасливим?

-Зараз ідеться не про щастя, а про те, як необхідно вчинити. Те, що я зробив, було неправильним.

- Я теж цього хотіла!

-Але я одружений. І я твій викладач, що подвоює мою провину. Мені потрібно покінчити із цим, поки все не ускладнилося ще більше.

-Ускладнилося для тебе, ти маєш на увазі.

-Для нас обох.

-Тобі начхати на мене. Ти використав мене, Джеку. Ти такий самий, як ті так звані герої, про яких ти розповідаєш на семінарі. Ясон, Абеляр і той довбаний Еней.

- Будь ласка, Терин. Не треба, щоб наші стосунки закінчились отак.

-Як?

-Ти обурена. Будьмо розсудливими.

- Що ж, я можу бути розсудливою.

Терин підвелася на ноги, але він не встав.

Джек Доріан сидів на крижаній лавці й дивився на неї.

Вона побачила в його очах страх і в ту мить зрозуміла, хто насправді контролює ситуацію.

У чиїх руках вся влада.

І коли вона заговорила, в її голосі чувся крижаний спокій.

-Ти незабаром дізнаєшся, якою я можу бути розсудливою.

Коли вона пішла, він не гукнув її, не пішов слідом.

Терин відчувала його погляд на своїй спині, коли переходила дорогу, повертаючись до кампуса.

Вона не хотіла, щоб він отримав задоволення, побачивши, як вона кидає на нього останній погляд. Вона взагалі твердо вирішила більше ніколи не озиратися, а йти лише вперед.

Увійшовши до університетської бібліотеки, Терин уже вирішила, що робитиме.

Вона не повторюватиме трагічну долю цариці Дідони, яка кинулася на меч, або Елоїзи, яка марніла й гнила в монастирі. Терин сіла за один з бібліотечних комп'ютерів і відкрила сайт, на який заходила лише кілька тижнів тому: «Лікарня Маунт-Оберн, Кембридж».

Терин дістала свій мобільний і набрала номер.

РОЗДІЛ 30

ТЕРИН

Зал очікування клініки був заповнений літніми людьми. Ліворуч від неї сидів сивоволосий чоловік із сильним кашлем, праворуч - жінка з руками, настільки понівеченими артритом, що вона ледве змогла застебнути блискавку на сумочці. Терин була наймолодшою в кімнаті, і коли вона старанно заповнювала форму про стан здоров’я, відповідаючи «ні» на кожне запитання, то помічала на собі погляди інших пацієнтів, які, без сумніву, дивувалися, навіщо явно здорова особа прийшла до лікарні.

Вона підписала заповнену анкету, віддала її в реєстратуру й сіла чекати.

Першим зайшов старий із кашлем, потім чоловік із палицею, потім жінка з кістлявими руками.

На той час, як медсестра нарешті вийшла й покликала її на ім’я, у залі очікування більше нікого не залишилося - вона була останньою пацієнткою. Медсестра провела її коротким коридором до оглядового кабінету й вручила їй паперовий халат.

-Знімайте все, за винятком нижньої білизни, - сказала вона.

Терин не хотілося зустрічатися із суперницею напівоголеною, але вона роздяглася, як ій наказали, і знову сіла чекати. На стіні вона побачила диплом медичного факультету Бостонського університету в рамці, а під ним — сертифікат Американської ради лікарів-терапевтів.

Доказ того, що Маргарет Доріан була жінкою, з якою треба рахуватися.

Але її чоловік жадав саме Терин.

У двері постукали, і увійшла докторка Доріан, тримаючи в руках планшет із анкетою пацієнтки Терин. Попри те, що була майже п’ята година дня і вона, напевно, приймала пацієнтів увесь день, жінка видавалася розслабленою і неквапливою, волосся акуратно зібране у хвіст, на шиї недбало висить стетоскоп.

Пацієнтку вона зустріла з усмішкою.

- Вітаю, Терин. Я - докторка Доріан. Ви прийшли на медогляд?

-Так, мем.

Докторка Доріан повернулася до раковини й помила руки.

- Це для роботи?

-Для університету. Сподіваюся цієї осені вступити до магістратури. Спеціальність - література.

- Рада за вас. - Лікарка витерла руки й глянула на планшет з анкетою. - 3 огляду на дані анкети, я бачу, ви цілком здорові. Турбують якісь проблеми зі здоров’ям? Скарги є?

Терин знизала плечима.

-Хіба що незначний стрес. Знаєте, випускний рік.

Жінка всміхнулася.

-Знаходьте час, щоб насолоджуватися життям. Повірте, коли ви подорослішаєте, будете згадувати цей рік із ностальгією.

Докторка Доріан нахилилася ближче, зазирнула в очі, подивилася вуха, помацала шию пацієнтки. Тим часом Терин пильно її розглядала. Вона помітила сріблясті смужки в її рудому волоссі й зморшки від сміху в куточках очей. У свої майже сорок років жінка все ще залишалася вродливою. Коли їй було двадцять, вона, напевно, мала приголомшливий вигляд. Якщо вона й справді була вагітна, як стверджував Джек, то це ще не було помітно. Чи він збрехав? Вигадав відмовку, щоб розірвати стосунки?

Докторка Доріан приклала стетоскоп до грудей Терин.

-Зробіть глибокий вдих.

Терин вдихнула запах мила та дезінфікуючого засобу, якими користувалася жінка. Звісно, це не той аромат, який надихає на пристрасть.

Отже, щовечора Джек повертався додому, щоб відчути запах стерильності й оглядових кабінетів. До жінки, яка проводила свій день, натискаючи на стару плоть і заглядаючи в отвори на людському тілі. Чому він обрав це, а не те, що могла запропонувати йому Терин?

Дівчина лягла на стіл, щоб лікарка могла оглянути її живіт. Відчуваючи, як її теплі руки притискаються до живота, Терин подумала про дитину, яка зараз росте в животі Маргарет Доріан. Дитина Джека. І Джек, і його дружина були немолодими, і для Терин було дивно, що вони досі не мали дітей. Тому що не могли чи тому що вирішили не мати? Через цю дитину Джек покинув її, і хоча зараз це був лише клубок клітин, мабуть, не більший за її великий палець, вона ненавиділа його. Поки докторка Доріан обмацувала її печінку й селезінку, Терин дивилася на живіт жінки, бажаючи, щоб дитина всередині неї зморщилася й померла. Якби не ця вагітність, Джек досі був би з нею.

-Усе ніби нормально, — сказала Маргарет Доріан, випроставшись. - Ви абсолютно здорова двадцятидвохрічна дівчина. Тепер від вас залежить, чи залишитеся ви такою. Ви курите, вживаєте наркотики? Алкоголь?

- Випиваю час від часу.

- Незахищений секс?

«Якби ж то ти знала!»

-Я намагаюся бути обережною, - відповіла Терин. - Але знаєте, як це іноді трапляється, коли захопишся.

-Можу дати тест на вагітність. Якщо ви вважаєте, що він вам потрібен.

Про вагітність Терин якось навіть не думала.

-Ні, - нарешті сказала вона. - Мені він не потрібен.

-Гаразд, просто будьте обережні, - сказала докторка Доріан і легенько стиснула плече Терин. Вона ще не була матір’ю, але материнські жести вже здавалися їй природними. -То я маю заповнити якісь форми для університету?

-Я надішлю вам їх поштою.

-Добре. - Вона щось відмітила в картці. - Куди збираєтеся до магістратури?

-До Університету Співдружності.

Жінка підвела очі.

-О? Мій чоловік там викладає.

-Так, я знаю. Я відвідувала один з його семінарів. Називається «Закохані, яким не судилося бути разом».

-Який тісний світ!

-Так, справді.

-То що ви вивчатимете в магістратурі?

-Літературу. Я б ніколи не потрапила на програму без допомоги вашого чоловіка. Він написав мені найкращі рекомендаційні листи, і це все вирішило.

Докторка Доріан усміхнулася. Це не була фальшива посмішка з ввічливості; ні, це була усмішка щирого захвату від доброго вчинку її чоловіка.

-Він щасливий, коли знаходить по-справжньому талановитих студентів.

- Коли я шукала лікаря, натрапила на прізвище Доріан. Саме тому й обрала вас.

-Невже? Я маю подякувати йому за направлення!

— Не забудьте передати йому від мене вітання. Скажіть, що я ніколи не забуду його уроків.

— Неодмінно передам.

Дівчина помахала рукою, прямуючи до дверей.

-Хай щастить в магістратурі, Терин. На випадок, якщо ми більше не побачимося.

«О, ти ще побачиш мене. Швидше, ніж думаєш».

РОЗДІЛ 31

ДЖЕК

Важко було повірити, що Чарлі помирає. Коли він з’явився в їхньому будинку, то мав майже такий самий бадьорий вигляд, як і до встановлення діагнозу. Його блакитні, як льодовик, очі все ще спалахували крижаною гостротою, здатною поставити злочинців на коліна. Можливо, він трохи схуд після променевої терапії, але роки регулярних тренувань у спортзалі зробили його тіло міцним і м’язистим, тож він не мав того змарнілого вигляду, який Джек бачив у інших хворих на рак.

А сьогодні Чарлі з’явився у піднесеному настрої, розмахуючи пляшкою «Лаґавуліну» шістнадцятирічної витримки -свого улюбленого віскі, що стало улюбленим і для Джека.

Поки на кухні смажилися стейки рибай, Чарлі налив віскі й простягнув келихи Меґґі та Джеку.

- Немає кращого часу, ніж зараз, щоб відсвяткувати те, що ми живі, - сказав він. -1 відтепер я споживатиму тільки найдорожче!

Чарлі та Джек випили віскі, але Меґґі спокійно поставила свій келих на стіл, навіть не пригубивши, і цю деталь Чарлі -спостережливий, як завжди, - не проґавив.

- Не хочеш підтримати наш тост, люба? - запитав він.

-Узагалі-то, тату, у мене є поважна причина. У нас із Джеком є новина.

- Велика, - сказав Джек, усміхаючись. -Дуже велика.

— Ну, я сподіваюся, вона не буде дуже велика, - сміючись, промовила Меґґі. Вона підійшла до батька й поглянула йому в очі.

-Тату, у нас буде дитина.

Чарлі повільно опустив свою склянку. Якусь мить він не міг промовити слова; він просто дивився на свою доньку, свою прекрасну Меґґі.

- Це станеться в жовтні. Мій лікар каже, що вагітність минає добре, і я почуваюся чудово. Тату, ти нічого не скажеш?

—О, боже мій! Моя Меґґі. Це правда?

—Так. - Сміючись і схлипуючи водночас, вона взяла руки Чарлі в свої. - Так, так! Ти нарешті станеш дідусем!

За всі роки, що Джек знав Чарлі, він бачив, як той плаче, лише одного разу - на похоронах матері Меґґі, Енні. І от зараз його обличчя скривилося, а за мить усі троє вже обіймалися й плакали. Плакали від радості. Плакали від вдячності за цей шанс, що знову випав їхній родині. Сподіваючись, що цього разу у них із Меґґі буде дитина, яку вони любитимуть, бо попри те, що Чарлі стоїть на порозі смерті, життя триває. Джек розумів, що частково його власна реакція була викликана стресом через історію з Терин - через руйнівне відчуття провини за зраду, через брехню та обман, через те, що він не зміг зупинитися, використав Терин і завдав дівчині болю, бо, як і інші, покинув її. А також через постійний страх, що все це випливе назовні.

Щоб залишити Чарлі й Меґґі наодинці, Джек вийшов на кухню. Він витягнув стейки з духовки-гриль, перемішав салат і відкоркував пляшку вина. З дієтою, показаною при серцевих захворюваннях, було покінчено, і тепер, протягом тих місяців, що йому залишилися, Чарлі збирався з’їсти стільки стейків, скільки йому заманеться. Коли Джек повернувся до вітальні, батько з донькою сиділи на дивані. Чарлі обіймав доньку за плече, його обличчя пашіло від щастя.

-Тепер тобі є про що подумати, еге ж, Джеку? - запитав Чарлі.

—Тільки починаю усвідомлювати обсяг того, що нам потрібно буде зробити. Перефарбувати вільну кімнату й повісити там нові штори. Придбати меблі, дитячий одяг. Це ж треба! Я навіть ніколи не тримав дитину на руках. Усе це мене трохи лякає.

-Якби моя Енні була ще жива, вона б тобі все пояснила. Що робити, коли малюк відригує, як сповивати, як налагодити графік годування. Подивись, як добре вона впоралася з нашою Меґґі. Вона, мабуть, зараз дивиться на нас із небес й усміхається.

Меґґі схилила голову на плече Чарлі.

-Так і є, тату.

-То як ви збираєтеся його назвати? Сподіваюся, вам не спадають на думку якісь вигадливі імена на кшталт Ітана чи Олівера?

-А що не так з Ітаном чи Олівером? - запитав Джек.

-Для гарного серйозного хлопця краще вибрати гарне серйозне ім'я. Наприклад, Джо чи Сем. Непогані імена.

-А якщо це дівчинка?

Чарлі похитав головою.

-Ні, буде хлопчик. Усім нутром відчуваю. — Він ніжно поклав долоню на живіт Меґґі. -1 хай їй біс, тій хворобі, я таки дочекаюся, коли він з'явиться на світ!

— Це буде для нас найбільшим щастям, тату, - сказала Меґґі.

-А знаєш, що потрібно для щастя мені? - Чарлі подивився на Джека. - Нагодувати мою дівчинку. Меґґі має їсти за двох, тож подбаймо, щоб вона і мій онук були добре нагодовані.

Джек вклонився, вказуючи жестом у бік їдальні.

- Мілорде й леді, стейки середнього ступеня просмаження чекають на вас обох.

Чарлі провів доньку до столу, обходячись із нею так, ніби найслабшим членом сім’ї була вона, а не він. Звістка про дитину, здавалося, вдихнула в Чарлі свіжу енергію: Джек не міг пригадати, коли його тесть мав такий добрий апетит і так гучно сміявся. Не встиг Джек налити вино й покласти всім салат, Чарлі вже з’їв третину стейка й додав стільки олії до печеної картоплі, що та буквально плавала в ній.

Меґґі кидала на чоловіка радісні погляди. Сьогодні ввечері було неможливо повірити, що Чарлі хворий. «Якби тільки ця мить могла тривати вічної - подумав Джек. - Ми всі були б здорові та щасливі. І все в нашому маленькому всесвіті було б добре».

Він нарізав собі стейк. Навіть шматочки стейка здавалися йому досконалими.

—До речі, Джеку, мало не забула тобі сказати, - промовила Меґґі. - Одна з твоїх студенток заходила сьогодні до мене в клініку.

-О? Хто?

-Дівчина, на ім’я Терин Мур.

Джек різко вдихнув, втягнувши носом вино. На якусь мить його обпекло, він втратив здатність дихати й говорити.

—З тобою все гаразд? - схвильовано запитала Меґґі.

Він похитав головою й показав рукою, що напій потрапив йому в ніс. Його носові пазухи палали, він спробував ковтнути, але натомість закашлявся і вдавився.

По його обличчю потекли сльози, й він замахав на неї руками.

-Джеку, дихай. Дихай.

Йому нарешті вдалося вдихнути.

-Пішло не туди. - Хапаючи повітря, він відкинувся на спинку стільця і витер обличчя серветкою.

-Ненавиджу, коли таке трапляється.

Чарлі підштовхнув йому склянку з водою. Потягнувшись за склянкою, Джек побачив, що Чарлі пильно дивиться на нього своїми крижано-блакитними очима.

Джек зробив ковток води й відчув, як спазми в горлі вщухли.

-Перепрошую.

-Ти мене налякав, - сказала Меґґі. - Добра новина в тому, що ти вдихнув вино, а не шматок стейка.

«Так, чудова новина. Терин Мур переслідує мою дружину».

Він знову вмостився на стільці й узяв ніж для стейка, але апетит у нього пропав. Йому хотілося лише вислизнути з-за столу, подалі від пильного погляду тестя.

-То що ти там казала, Меґґі? - запитав Чарлі, відрізаючи ще один шматок стейка. - Про студентку Джека?

-А, так. Терин Мур. Вона просила передати привіт. Ти пам’ятаєш її, Джеку?

Чоловік кивнув, намагаючись не видавати тривоги. Терин не просто так обрала його дружину своїм лікарем. Дівчина спеціально пішла до Меґґі, щоб дати йому зрозуміти: вона не закінчила з ним. Попереду на нього чекає ще більше неприємностей.

Він сьорбнув води.

—Так. Здається, вона відвідує мій семінар.

—Здається? До тебе на цей семінар записалося лише п’ятнадцять студентів.

—Так, Терин... е-е-е... Мур. Я пам’ятаю її.

— Не дивно, що пам'ятаєш. Її важко не помітити. Дуже вродлива. Як фотомодель.

—Справді? - запитав Чарлі, не відриваючи очей від Джена.

Джек недбало знизав плечима.

—Так, на вигляд вона симпатична. Така собі тишко.

Він випив ще води.

-Хіба? А мені так зовсім не здалося, - зауважила Меґґі. -Навпаки, вона здалася мені досить життєрадісною. І тобі буде приємно почути, що вона вважає тебе найкращим професором з усіх їй відомих.

Коли Джек потягнувся до свого келиха вина, його осяяла жахлива думка.

- Вона ж не стане твоєю постійною пацієнткою?

- Ні. Вона прийшла лише на медогляд. Сказала, що він їй потрібен для магістратури.

Наскільки Джек знав, для вступу до магістратури університет не вимагав довідку про стан здоров’я, тож у неї не було вагомої причини відвідувати Меґґі.

«Її єдина причина - це я. Вона хоче завдати мені страждань».

-Тож про ім’я для дитини. Тобі не здається, що Терин -чудове рішення як для дівчинки, так і для хлопчика? Я подивилася, валлійською воно означає «грім». - Вона притиснула руку до живота. - Можливо, у нас тут крихітна Терин. Як думаєш?

«Чудово, ще б пак!»

—Я не в захваті від імені, - відповів Джек.

Назвати дитину на честь своєї коханки фактично означало б покарати себе на все життя.

Йому раптом спала на думку одна річ. Хоча тілесно вони з Терин були близькі, наскільки це лише можливо, він насправді дуже мало знав про неї. Вона могла бути божевільною. І дуже небезпечною.

Однак він знав напевно: якщо Терин Мур захоче, то зможе його знищити.

РОЗДІЛ 32

ДЖЕК

- Професоре Доріане? - сказав голос у слухавці.

-Так?

- Це Елізабет Сакко з офісу Розділу IX. Я б хотіла дізнатися, чи можемо ми незабаром знову поговорити.

-Знову? - Він не стримався, і його голос підскочив на октаву вище. - Про що саме?

- Боюся, на вас надійшла ще одна скарга. Чи є у вас вільний час сьогодні або завтра, щоб ми могли обговорити це питання?

Він відчув, як його обличчя червоніє від паніки.

- Що за скарга?

-Думаю, буде краще, якщо ми поговоримо про це особисто.

«Терин. Напевно вона».

Була восьма тридцять. Його офіс розташовувався всього за кілька будинків від офісу Сакко, але йому потрібен був час, щоб відійти від нового удару й підготуватися до можливого розвитку подій.

-Я сьогодні вільний. Можу підійти близько десятої. Вас влаштує?

- Було б чудово. Це не забере багато часу.

«Так, - подумав він, - щоб сказати “вас звільнено”, багато часу не знадобиться».

За п’ять хвилин десята вдруге за семестр він стояв перед дверима, крізь які сподівався більше ніколи не заходити.

«Університет Співдружності. Офіс Із питань рівності та захисту прав. Докторка Елізабет Сакко, координаторка Розділу IX».

Джек увійшов, намагаючись зберігати невимушений вигляд, але його нерви були на межі.

Та сама секретарка прив'ггала його своєю вбивчою мовчазною посмішкою та провела до кабінету Елізабет Сакко. Професорка потиснула йому руку й сіла за стіл, а він зайняв місце навпроти. Ніякого обміну люб’язностями, ніяких розмов про останню хуртовину чи про те, як чудово грають «Бостон Селтікс».

-Я розумію, що це, напевно, уже несучасно, - сказала вона, - зустрічатися ось так.

-Без проблем, - промовив він, намагаючись вдавати безтурботність. - Ви сказали, є ще одна скарга?

-Так. Я просто хочу обговорити її з вами й почути вашу відповідь.

Вона говорила дуже розсудливо, миролюбним тоном. Заспокоювала чи просто розставляла пастки?

-Гаразд.

-Учора ми отримали анонімний дзвінок. Той, хто телефонував, стверджував, що ви маєте сексуальні стосунки зі студенткою.

Він відчув себе так, ніби в нього у грудях вибухнула граната.

-Ого. Це досить серйозне звинувачення. Той, хто телефонував, повідомив якісь подробиці? - опанувавши себе, сказав він рівним голосом.

-Більше ніяких подробиць, це все, що повідомив анонім. — Вона переглянула свої нотатки. - Цитую: «Мені здається, у професора Доріана роман зі студенткою випускного курсу». Ось і все. Жодних подробиць, жодних імен, жодних місць. Зробивши цю заяву, людина поклала слухавку.

-І як я маю реагувати на щось подібне?

- Я не можу проігнорувати таку скаргу. Чесно кажучи, не знаю, що із цим робити.

-Тоді, можливо, її варто проігнорувати?

-Усе одно я маю задокументувати вашу відповідь.

-Ви сказали, що заява анонімна?

—Так, час від часу ми отримуємо анонімні скарги від тих, хто боїться назвати себе. І нам не залишається нічого іншого, як дотримуватися протоколу й повідомляти обвинуваченому. Тож скажіть мені, професоре, чи є в цій скарзі хоча б крихта правди?

У роті в Джека пересохло.

Минулого разу, коли він сидів тут, звинувачення проти нього було відверто брехливим, і його було легко спростувати. Але не тепер. Цього разу він був до біса винен, а сексуальні стосунки зі студенткою тягнуть за собою негайне звільнення.

- Професоре Доріане?

-Гадаю, це, мабуть, якась незадоволена студентка, яка знову намагається мені помститися. Можливо, я поставив їй погану оцінку. І вона так мститься.

Докторка Сакко довгий час пильно стежила за його мімікою, чекаючи, чи не видасть його бодай найменша тінь на обличчі чи ледь помітне сіпання м'язів.

—То це ваша відповідь, — констатувала вона.

-Так.

Він ненавидів брехати. Ненавидів себе, що наосліп поринув у той клятий роман із Терин. Ненавидів той день, коли зустрів її, і більше не може назвати себе порядною людиною. Ненавидів, що не був добрим чоловіком, на якого заслуговувала Меґґі. Востаннє він сидів у цьому кріслі, коли його звинувачували у захисті вигаданого вчителя, який мав стосунки з вигаданою ученицею. То було схоже на трейлер. Його життя імітувало мистецтво у всій його трагічно безглуздій красі.

-Тоді, якщо не з’являться інші докази, на сьогодні все, -підбила риску Елізабет Сакко. - Перепрошую за незручності.

«Якщо не з’являться інші докази».

Тобто вона стежитиме. А це означало, що над професором Доріаном завжди висітиме тінь сумнівів, і він у жодному разі не може дозволити собі оступитися чи втратити пильність.

Джек підвівся і пішов до виходу, але біля дверей зупинився.

- Ви казали, що то був анонімний дзвінок. Ця студентка якось натякнула вам, хто вона? — запитав він.

Докторка Сакко примружилася, і раптом він пошкодував про своє запитання.

-Навіщо вам це знати? - поцікавилася вона.

-Якщо мене збираються звинуватити в чомусь настільки серйозному, я хотів би хоча б приблизно розуміти, хто вона.

- Гадаю, можу сказати вам, що це була не вона.

Відповідь його вразила.

-Телефонував чоловій?

-Так.

Він одразу зрозумів, хто: Коді Етвуд. Хлопець, що завжди ходив за Терин по п’ятах. Явно боготворив її і, схоже, інших друзів не мав. Для нього Терин була сліпучо-яскравим сонцем, навколо якого обертався весь його світ.

Його змусила зателефонувати Терин.

Які ще тортури вона готує?

РОЗДІЛ 33

ДЖЕК

Можливо, це була параноя, але коли наступного дня Джек ішов через кампус, йому здавалося, що кожен, хто його бачив, знає його таємницю. Наче на його лобі була написана яскраво-червона літера «А». Гестер Прінн³⁷, знайомся, це - Джек Доріан.

Раніше кожного ранку, коли він заходив на свій семінар, він чув гомін розмов і незмінне «Привіт, професоре!». Але цього разу в аудиторії висіла дивна змовницька тиша. На місці, де зазвичай сиділа Терин, стояв порожній стілець, наче чорна діра, що засмоктувала все світло. Проте Коді був присутній, і коли Джек подивився на нього, хлопець не витримав Джекового погляду й відвів очі.

Отже, до офісу Розділу IX телефонував і справді Коді. Цей сучий син розпатякав групі? Тому вони всі витріщилися на нього?

Джек вирішив не показувати їм, що наляканий.

-Доброго ранку! - звично привітався він з усіма й дістав конспекти.

Він був до біса впевнений, що проведе це заняття як завжди, попри тривогу, що роз’їдала його нутро, як виразка роз’їдає шлунок. Принаймні тут не було Терин. Він сподівався, що вона покине курс, і їм не доведеться терпіти присутність одне одного протягом останніх тижнів семестру. Можливо, зашморг на його шиї послабився, бодай трохи. Хоча б для того, щоб знову дихати.

Але по обіді, коли він сидів у закусочній «Данкін Донатс» у Ґаррісон-холі, зашморг затягнувся тугіше, ніж будь-коли.

Він пив каву й переглядав свої нотатки щодо роману Філіпа Рота «Людське тавро» для курсу «Сучасний американський роман», коли підвів очі й побачив Терин, яка налетіла на нього, мов яструб. Вона мовчки присунула стілець до його столу. Сьогодні весь одяг на ній чорний - колір приреченості, а її обличчя таке суворе, ніби його витесали з граніту.

-Терин, - промовив він, - мені цікаво, чому ти не з’явилася на...

-Говорити буду я, - огризнулася дівчина. - А ти будеш слухати.

Вона опустилася на стілець і хижо нахилилася до нього.

Джек поглянув на студентів, що сиділи за кілька столів від нього, хвилюючись, що інші почують, але, здавалося, ніхто не звертав уваги. Усі вони були у власних маленьких бульбашках, не підозрюючи про неприємну маленьку драму, що розгорталася всього за кілька футів від них.

-Поговорімо на вулиці! - запропонував він.

-Ні. Просто тут.

-Тоді, будь ласка, можна тихіше? Не треба влаштовувати сцену.

- Мені байдуже, влаштуємо ми сцену чи ні, Джеку. З огляду на все, що відбувається, мені на це начхати.

Він ще раз обвів поглядом кімнату.

- Чого ти хочеш? Просто скажи мені, чого ти хочеш, - тихо попросив він.

-Дозволь мені розкласти все по поличках, пункт за пунктом. По-перше, я не повернуся на твій семінар. Я розумію, що ти, напевно, відчув величезне полегшення, не побачивши мене в аудиторії, але це не означає, що я кидаю заняття. О ні, ти маєш відмічати мене як присутню. По-друге, ти поставиш мені найвищий бал, бо я на нього заслуговую. А також через біль і страждання, які я зазнала з тобою. По-третє, ти потягнеш за кожну ниточку, яку зможеш, і даси мені все, чого я забажаю. Для початку мені знадобиться оплачувана посада асистента вчителя, і ти напишеш мені рекомендацію, гідну Елоїзи д’Аржантей. А якщо ні, то я піду прямо до Елізабет Сакко і розповім їй, як ти трахав мені мізки.

-Твоє слово проти мого, Терин. Як ти збираєшся довести...

-Я скажу тобі, як я це доведу. Ти залишив невеличкий сувенір у моїй квартирі.

Вона витягла свій мобільний телефон і тицьнула його перед очі.

Він втупився у фотографію на екрані - фотографію, яка не мала жодного сенсу: великим планом на ній була лише темно-зелена тканина.

-Що це?

- Не впізнаєш? Диван у моїй квартирі.

-Як це стосується справи?

—Ти забув, що ми там робили? Може, ти не бачиш маленьку білу пляму, яку ти залишив після себе? Вона все ще там, на тканині.

Спазм стиснув його шлунок. «Сперма. Вона говорить про сперму».

-Я б назвала це досить переконливим доказом, - промовила Терин, ховаючи телефон назад до кишені. - У мене також є свідок, докторка Ганна Ґрінвальд. Вона бачила нас разом у конференц-готелі. За сніданком, пам'ятаєш? А ще я зберегла всі ті повідомлення, які ти мені надсилав. Навіть якщо ти видалив їх зі свого телефону, вони є в мене. У мене є докази, Джеку. Дуже багато доказів.

Так, він справді надсилав їй повідомлення, але не міг пригадати, що саме він писав і чи було в них щось, що може його скомпрометувати. Згодом він видалив їх, але й без них у неї вже було більше ніж достатньо свідчень, щоб зруйнувати його роботу, його шлюб, його життя. А її холодне, цілеспрямоване обличчя не залишало сумніву, що вона безжально це зробить.

-Це шантаж, - зауважив він.

- Називай це як хочеш. Я просто забираю те, що мені належить.

-Гаразд. Гаразд. - Він намагався заспокоїти своє дихання, намагався думати, не піддаючись паніці. - Якщо я поставлю тобі «А», якщо зроблю все, що ти хочеш, що буде? Ми зможемо просто поставити крапку й жити далі кожен своїм життям?

-Я ще не вирішила.

-Не вирішили чого?

Його голос підвищився, і раптом він відчув, що до них прикута увага всіх відвідувачів кафе. Добре хоча б те, що він не бачив тут знайомих облич.

- Я ще не вирішила, чого ще від тебе хочу,—сказала Терин. Вона зі скреготом відсунулася на стільці назад і підвелася. -Але коли прийде час забирати своє, я зв’яжуся з тобою.

-Але тримайся подалі від моєї дружини.

-Що?

-Ти приходила до неї на роботу, і це був не медогляд. Я не хочу, щоб ти коли-небудь наблизилася до неї знову.

-Або що?

- Просто не підходь.

Вона надягла темні окуляри й пішла геть.

Професор Доріан дивився, як вона штовхнула двері й вийшла під холодний сірий дощ. І згадав метафору, що лежить в основі роману Філіпа Рота, про універсальне людське тавро — сукупність моральних вад, яка забруднює все, до чого торкається людина.

«І ми всі врешті-решт за це розплачуємося».

РОЗДІЛ 34

ДЖЕК

-Твоя студентка офіційно в програмі! - оголосив Рей Мак-Ґваєр. Він стояв у дверях Джека, грайливо нахиливши голову й усміхаючись. - Я щойно підписав лист про прийняття. Його відправлять сьогоднішньою поштою. Він має зробити її до біса щасливою. Асистентська посада ще не затверджена в осінньому бюджеті. Але Терин у програмі.

- Вона, безумовно, це заслужила, - зауважив Джек.

«І не в один спосіб».

- Випускна комісія звузила список до двох кандидатів. Саме твій рекомендаційний лист вивів її на фінішну пряму. Ми очікуємо від дівчини великих досягнень, Джеку. Ти, мабуть, пишаєшся нею?

Насправді Джек відчував не гордість, а полегшення. Полегшення від того, що він надав обіцяну послугу. На цьому все мало б закінчитися, тому що Терин не могла зараз дозволити собі його викрити: це звело б нанівець його рекомендаційні листи й поставило б під загрозу її майбутнє в університеті. Вони були співучасниками гріха, а тепер стали співучасниками обману. Хай як вони не зневажали одне одного, тепер були назавжди пов’язані, і Терин стало кмітливості це зрозуміти.

Це було зовсім кепсько.

Але коли минув ще один тиждень без жодної звістки від Терин, він дозволив собі знову видихнути. Навіть почав сміятися, коли Чарлі приїхав до них на вечерю.

Чарлі прихопив із собою брудну білизну, щоб вони позбавили його клопоту з пранням. Джек поніс кошик із білизною до будинку, а Чарлі пішов слідом, тримаючи в одній руці пляшку свого улюбленого «Лаґавуліну», а в іншій - пакет органічного незбираного молока.

—Одне для нас, хлопців, інше - для майбутньої матусі, -проголосив він.

-Тату, ти ж знаєш, я ніколи не любила молоко, - зауважила Меґґі.

- Краще навчися його любити, рідна. Маленький клубочок розраховує на кальцій.

«Маленький клубочок» - так Чарлі почав називати дитину, і це ім’я звучало набагато краще за перше, яке обрала Меґґі - Терин. Не зважаючи на те, народиться хлопчик чи дівчинка, Меґґі постійно поверталася саме до нього - імені, що з’являлося в нічних кошмарах Джека.

- Маленькому клубочку треба одне: щоб матуся сіла й заспокоїлася, - зауважив Джек. - У татка все під контролем.

Насправді він був радий залишити їх удвох у вітальні.

Він відніс білизну Чарлі до підвалу, завантажив її у пральну машину й повернувся нагору, щоб закінчити готувати вечерю.

Зрештою, скільки місяців Меґґі залишилося з батьком? Усі вони болісно усвідомлювали плин часу. Метастази поширювалися по всьому організму Чарлі. Здавалося, рак влаштував перегони з вагітністю, намагаючись доконати Чарлі раніше, ніж народиться дитина.

Утім, Чарлі завжди був борцем, а тепер у нього ще й була серйозна причина не здаватися: він прагнув побачити свого першого онука.

Того дня за вечерею, дивлячись на його рум’яне, усміхнене обличчя, Джек майже не сумнівався, що Чарлі виграє цю битву. Той наклав собі на тарілку пасти, налив ще одну склянку віскі й накинувся на їжу, наче людина, що від’їдалася за все життя. Джек і Меґґі усміхнулися одне одному. Цієї миті в їхньому світі все було настільки добре, наскільки могло бути. Її батько, напевно, помирав, але зароджувалося нове життя. А ще вони мали одне одного - то був дарунок долі, яким він більше ніколи не ризикуватиме.

З підвалу долинуло дзижчання сушарки. Джек підвівся.

-Краще спущуся вниз, поки все не зім’ялося.

-Ти станеш комусь дуже хорошою дружиною, Джеку, — пожартував Чарлі.

-Ні, тату, ти його не забереш, - жартівливо застерегла його Меґґі. - Він мій.

«Весь твій, - подумав Джек, спускаючись до підвалу. -І я ніколи цього не забуватиму». Коли він витягав білизну Чарлі з сушарки, то чув, як нагорі на кухні Меґґі меле кавові зерна й завантажує посудомийну машину. Щоденні побутові звуки, які він колись сприймав як належне. Він підійшов надто близько до того, щоб втратити все це. Тепер навіть складання ще теплих із сушарки простирадл Чарлі робило його щасливим. Незабаром треба буде прати дитячий одяг і простирадла з дитячого ліжечка, міняти підгузки та підігрівати дитячі пляшечки. Джек із нетерпінням чекав на нові клопоти. Так, навіть на підгузки.

Він поніс кошик зі складеною білизною на кухню, де Меґґі розставляла на таці кавові чашки та блюдця. Вона не почула його і зойкнула, коли він несподівано підійшов до неї ззаду й міцно обійняв.

— Гей, обережно! — засміялася вона.

—Ти приємно пахнеш.

— Напевно, сиром і томатним соусом.

—Люблю сир і томатний соус.

Меґґі повернулася до нього обличчям.

— Боже, як би я хотіла, щоб ми могли втримати цю мить. Ти, я і тато. Як би я хотіла зупинити час таким, яким він є зараз, перш ніж...

Покашлювання змусило їх обернутися. Чарлі стояв у дверях, маючи трохи збентежений вигляд, адже застав їх у обіймах.

-Усе гаразд, тату? - запитала Меґґі.

- Починається дощ. Думаю, мені час додому, поки погода ще більше не зіпсувалася.

-Ти не хочеш залишитися на каву й морозиво?

-Я все одно вже не зможу з’їсти ані шматочка. Залишу вас, голубки, наодинці.

Він забрав кошик із білизною з кухонного столу.

-Дякую, що виправ мої простирадла, Джеку. Я ніколи не вмів складати їх так гарно, як ти.

— Ваша дочка мене навчила! - вигукнув Джек до тестя - Меґґі вже проводжала його до вхідних дверей.

Коли вона повернулася, то мала стурбований вигляд.

-Щось сталося? - запитав він.

- Починається злива. Може, нам варто було самим відвезти його додому?

— Він не інвалід, Меґґі.

-Поки що ні. Я боюся того дня, коли це станеться.

—Але ти ж бачила, як він тримався за вечерею. Важко повірити, що він хворий.

-Завжди залишається надія на диво.

Вона повернулася до таці з кавовими чашками.

-Дозволь, я віднесу, — запропонував чоловік. - Може, ти розкладеш морозиво?

Джек заніс тацю до їдальні. Щойно він поставив її на стіл, як задзвонив його мобільний телефон. Він взяв його з підвіконня, де залишив раніше, і глянув на ідентифікатор абонента на екрані: «Схоже на спам».

Звісно, спам. Половина клятих дзвінків, які він отримував під час вечері, були спамом. Він відхилив дзвінок і вже збирався знову покласти телефон, коли побачив текстове повідомлення. Воно було від Терин і складалося лише з двох слів:

Я вагітна.

Якусь мить чоловік не міг поворухнутися, не міг навіть дихати. Його ноги раптом підкосилися, він опустився на стілець. Він ще не оговтався, коли Меґґі ввійшла до їдальні, несучи креманки з морозивом. Вона сіла навпроти, але Джек не наважувався поглянути їй у вічі. Натомість втупився у вітальню, намагаючись зосередитися на багатті, що потріскувало в каміні. Раптом йому захотілося стрибнути в це полум’я, дати йому поглинути себе. Він на це заслуговував.

-Ти не хочеш морозива? - запитала Меґґі.

—Я зараз повернуся. - Він схопив свій телефон і підвівся на ноги.

-З тобою все гаразд?

- Просто трохи болить живіт.

Він побіг нагору до ванної кімнати й раптом відчув таке запаморочення, що йому довелося притулитися до раковини. Він знову подивився на повідомлення:

Я вагітна.

Він видалив його.

Не може бути, що вона вагітна! Це має бути брехня, ще один спосіб катування. У нестямі він згадав ті два рази, коли вони займалися сексом. Жодного разу він не вдягав презерватив. Бісів ідіот! Він понадіявся, що Терин вживала протизаплідні таблетки, але якщо ні? Він порахував тижні й зрозумів, що минуло достатньо часу, щоб домашній тест на вагітність показав позитивний результат.

Боже, це було можливо! Цілком можливо.

Він упав на коліна, схилив голову над унітазом і виблював. Потім змив блювотиння, але так і залишився сидіти, чекаючи, поки пройде нудота. А от цей кошмар не пройде. Він живе в ньому, він у пастці. Джек Доріан мріяв про боягузливий вихід, про вчасний серцевий напад, який забрав би його раніше, ніж Меґґі дізнається правду.

«Я маю знайти вихід, - думав він. - Має бути вихід».

РОЗДІЛ 35

ТЕРИН

З обкладинки підручника на неї дивилося обличчя Медеї. Очі горять люттю, волосся увінчане полум’ям. Це було обличчя жінки, яку зрадив коханий чоловік, жінки, яка вимагала розплати за цю зраду. На відміну від жалюгідної цариці Дідони, Медея не зійшла на власне поховальне вогнище й не встромила собі в груди меч. Вона не дозволила розчавити й перемогти себе, коли її чоловік Ясон покинув її заради іншої жінки. Ні, Медея прийняла свій гнів. Вона насолоджувалася ним.

Вона діяла, керуючись гнівом.

Терин поклала підручник на кухонну стільницю. Хай лютий образ Медеї нагадує їй про необхідність залишатися сильною й боротися за те, що має належати їй. Сьогодні ввечері їй знадобиться ця сила. Утім, вона відчувала, що її рішучість похитнулася. На мить їй здалося, що кухня нахилилася, і дівчина обперлася на стільницю, щоб відновити рівновагу. Вона випила келих «Зінфанделя»³⁸, і тепер її шлунок почувався неспокійно. Звісно, саме тому в неї паморочилося в голові: алкоголь потрапив у порожній шлунок. Терин знала, що взагалі не має пити, але сьогодні їй потрібно було заспокоїти нерви.

Дівчина відкрила морозильну камеру, дістала паковання макаронів із сиром і поклала його до мікрохвильовий. Поки їжа розігрівалася, вона розмірковувала, що скаже Джеку, коли той приїде. Вона нагадає йому про всі причини, через які вони мають належати одне одному, про всі причини, через які він назавжди пошкодує, якщо не обере її. У неї всередині росла йот дитина. Хай вона була ще надто маленькою, щоб можна було відчувати її рухи, та коли Терин притискала руку до живота, їй здавалося, що крихітна ручка також притискається до її долоні й тягнеться до неї. До своєї матері. Дівчина подумала про Меґґі Доріан. Тридцять вісім років, теж вагітна. У такому віці вагітність може піти не за планом. Наскільки простіше було б для всіх причетних, якби це сталося! Наприклад, дитина могла б померти. Могла б померти Меґґі. З іншими жінками таке ж траплялося, то чому це не могло статися з його дружиною? Терин не відчувала до неї ненависті, але ця жінка - єдина перепона, що стояла між Терин і її щастям. Єдина причина, що відштовхувала від неї Джека.

Сьогодні він мав зробити вибір. І Терин Мур була впевнена, що він обере її.

Дзенькнув таймер мікрохвильовий, але її все ще нудило від вина, і від однієї думки про їжу їй стало зле. Вона залишила макарони із сиром у мікрохвильовці й попрямувала до вітальні. Потім назад до кухні. Очікування було нестерпним. Здавалося, все своє життя вона на щось чекала. На кохання. На успіх. На те, що хтось, будь-хто, оцінить її. Замість того, щоб міряти кроками квартиру, хвилюватися, вона мала б працювати над своїм новим есе, яке треба здати за тиждень:

«У пеклі немає люті: насильство і зневажена жінка». Дівчина зупинилася біля свого столу й подивилася на роздрукований рукопис із власними правками на берегах. О, вона могла б написати томи про зневажених жінок! Про чоловіків та їхню недбалу жорстокість, про жінок, які їх кохали і яких зраджували чоловіки. Про жінок, які вирішили дати відсіч.

Про таких, як вона сама.

Раптом у кімнаті стало душно. Вона перетнула вггальню і відчинила балконні двері. Щойно вона ступила на балкон, щоб глянути, що коїться внизу, вологий вітер ударив їй в обличчя. О цій годині, у цю негоду, на вулиці не проїжджало жодної автівки, не видно було жодної душі. За балконним навісом падали смуги дощу, змішаного з мокрим снігом, але Терин не хотіла повертатися до кімнати. Чекала. Останнім часом вона погано почувалася в задушливих приміщеннях, і тільки зараз, стоячи на холоді, нарешті відчула, що може дихати.

Дивлячись на невблаганний бетон далеко внизу, вона раптом подумала: що, якби перелізти через ці перила й пірнути вниз? Пірнути в темряву, щоб вітер бив їй в обличчя, хапав за волосся. Кілька секунд жаху - і кінець усьому. Але якщо вона помре, то не так, щоб стати другою царицею Ді-доною, покірно віддавшись скорботі. Ні, вона зробить усе, щоб її смерть мала значення. Це буде не капітуляція, а початок повільного й невблаганного закручування гайок, які врешті-решт розчавлять Джека Доріана. Вона помре переможницею, знаючи, що покінчивши з власним життям, вона назавжди зруйнує його.

О, так. Вона подбає про це.

ПІСЛЯ

РОЗДІЛ 36

ДЖЕК

Усім членам спільноти Університету Співдружності

З глибоким сумом повідомляємо про передчасну смерть однієї з наших студенток, Терин Е. Мур, що сталася у вихідні. Терин була випускницею відділення літератури. Вона успішно навчалася, планувала вступити до магістратури й далі вивчати літературу.

Ми висловлюємо наші щирі співчуття родині та друзям Терин і хочемо, щоб усі знали: наш Центр духовного життя відкритий для тих, хто потребує розради й допомоги через цю жахливу втрату.

Електронний лист із підписом президента Університету Співдружності розіслали о 6:10 ранку понеділка. Лист загубився серед безлічі кореспонденції, яка щодня надходила до поштової скриньки Джека, і він, можливо, пропустив би його повз увагу, якби не ім’я, вказане в темі.

«Терин Мур».

Із жахом він відкрив лист, готуючись до найгіршого. Звинувачення, вимога піти у відставку чи ще гіршого. Натомість це була розсилка всій університетській спільноті. Жодної згадки про обставини смерті, жодних припущень про причини.

Він зайшов на сайт найбільшої міської газети Boston Globe і ввів ім’я в пошуковий рядок. З’явилася коротка стаття.

Бостонська поліція розслідує смерть студентки Університету Співдружності, яка була знайдена мертвою в Бостоні рано-вранці в суботу. Тіло 22-річної Терин Е. Мур з Гобарта, штат Мен, лежало на тротуарі біля її житлового будинку за адресою Ешфорд-стріт, 325. Поліція вважає, що вона померла після падіння з балкона одного з верхніх поверхів.

Квартира Терин розташовувалася на шостому поверсі.

Джек Доріан намагався не думати про те, якої шкоди може завдати тілу падіння з такої висоти на бетон. Тіло, колись таке тепле й живе, що звивалося під ним, тепер перетворилося на холодний труп.

Дякувати богу, Меґґі вже пішла на роботу, тож можна було сидіти й обдумувати цю інформацію на самоті. Він прокинувся годину тому з головою, усе ще затуманеною ативаном, із жахом очікуючи на прийдешній день. Чорною хмарою на нього стрімко насувалися наслідки його вчинків, і ще кілька хвилин тому він був упевнений, що саме цього дня звичне йому жипя закінчиться.

Але ця новина все змінювала.

Він перейшов на інші новинні сайти, але не знайшов жодної згадки про смерть Терин. Натомість у фейсбуці він побачив фотографію сяючої, усміхненої Терин, і підпис: «Моє серце розбите». Світлину запостив Коді Етвуд. Джек дивився на фото, охоплений водночас їдким почуттям провини і збоченим почуттям полегшення. І смутком. Як він міг не сумувати через втрату молодого, яскравого життя? Проте Джек не заперечував, що в глибині душі сподівався на якесь диво, і от воно сталося.

Ніхто не міг довести, що стрибок з балкона не був її одноосібним рішенням. Попри всю жахливість учинку дівчини, Джек за нього не відповідав, навіть якщо їхній роман і підштовхнув її до самогубства. Через інтрижку, про яку ніхто ніколи не мав би дізнатися.

Заціпенілий, він їхав до університету. Йому не хотілося сьогодні зустрічатися зі своїми студентами, але був останній тиждень семестру, і він не мав жодної поважної причини скасовувати заняття. Електронний лист розійшовся по всьому університету, тож група Джека вже знає про смерть Терин. Він мав приділити цьому увагу й дати їм можливість висловити свою скорботу. Хоча Терин і не користувалася тут особливою популярністю, вона була їхньою одногрупницею, і проігнорувати її смерть було б з його боку бездушністю.

Він увійшов до аудиторії, очікуючи побачити похмурі обличчя. Натомість його студенти здавалися такими самими, як і в будь-який інший день. Ось згорбився на стільці Джейсон і, як завжди, втупився у свій смартфон. Бет відкрила ноутбук і приготувалася робити нотатки. Джессіка й Кейтлін знову схилили голови у змовницькому шепотінні.

Але Коді був відсутній. Два стільці в кінці столу, на яких більшу частину семестру сиділи Коді й Терин, зяючою дірою дивилися на Джека.

Відвівши очі від порожніх стільців, він натомість зосередився на тринадцяти присутніх студентах.

— Гадаю, ви всі вже чули новину. Про Терин, - почав він. За столом закивали. І, нарешті, деякі обличчя спохмурніли.

Першою озвалася Бет:

- Не можу зрозуміти, чому вона це зробила. Здавалося, вона мала все.

- Ніхто ніколи не має всього, Бет, - м’яко заперечив Джек.

-Але вона була такою розумною. І гарною. — Бет поглянула на порожні стільці й похитала головою. — Боже, для Коді це, мабуть, справжній жах.

-Хтось його бачив? Говорив із ним? — запитав Джек.

За столом знизали плечима.

-Я не дуже добре його знав, - зізнався Джейсон.

Звісно, не знав, бо ніколи не хотів знати. Такою була суть популярності: усі уникали простуватого хлопця, щоб не заплямувати себе дружбою з ним. Але з Терин, до її честі, цього не сталося.

- Вам відомо, чому вона наклала на себе руки, професоре? - запитала Джессіка.

Джек закам’янів від запитання.

-Звідки мені відомо?

-Я не знаю. Просто подумала, що ви можете бути в курсі.

Він витріщився на неї, розмірковуючи, що ховається за цим запитанням. Що вона знала? У яку гру грала? Тринадцять пар очей пильно дивилися на нього, чекаючи на відповідь.

А може, на його зізнання.

-Гадки не маю, чому вона це зробила, Джессіко, — нарешті промовив він. — І думаю, що ніхто вже ніколи про це не довідається.

РОЗДІЛ 37

ФРЕНКІ

Попри те, що Френкі закінчила університет три десятиліття тому, вона досі відчуває хвилювання першокурсниці, сидячи з університетським професором за столом. Книжкова шафа Джека Доріана переповнена застрашливо товстими підручниками, на деяких із них стоїть його ім'я як автора. На столі -стос студентських робіт, і на верхній видніється потворна «С-». Френкі добре уявляє, як це: сидіти на цьому стільці перед людиною, яка має владу завалити тебе чи ждати старт твоїй кар’єрі.

Але сьогодні баланс сил схилився на бік Френкі. І хоча професор Джек Доріан цього не усвідомлює, зараз саме він у ролі того, кому є що втрачати.

Наразі Доріан має незворушний вигляд, його руки розслаблено лежать на робочому столі, а вся його увага зосереджена на Маку. Чоловіки завжди вважають, що їхній найгрізніший супротивник - інший чоловік, і надто часто розглядають Френкі лише як доважок, не вартий навіть погляду. У тому, що її ігнорують, є свої переваги: це дає Френкі можливість спостерігати, залишаючись непоміченою, і зосередитися на мові тіла й невербальних сигналах. Вона відмічає, що Доріан у свої сорок один усе ще стрункий і підтягнутий, волосся на його скронях тільки починає демонструвати улесливі відблиски срібла. Він, безумовно, досить привабливий, щоб заслужити ті чотири «пекучі перці», якими його нагородили на сайті RateMyProfessors.com³⁹.

-СмертьТерин - втрата не лише для її друзів та родини, але й для академічної спільноти, - каже Доріан. - Вона була блискучою студенткою і надзвичайно обдарованою літераторкою. Я можу показати вам останнє есе, яке вона написала для мого семінару. Ви самі побачите, наскільки вона була перспективною. Ми всі шоковані новиною про її самогубство.

Він ще не знає, що тепер це розслідування вбивства, і це їм на руку. Вони не хочуть його лякати. Він має бути розслабленим і балакучим, тож Мак «одягає» свою найпривіт-нішу усмішку.

- Ви сказали, що були науковим керівником Терин, - промовляє Мак.

Запитання просте, неконфронтаційне. У ньому немає нічого, що могло б стривожити професора.

-Так. Я консультував її щодо дипломного проекту.

- Про що був цей проект?

-Вона писала роботу про погляд на жінку в класичній літературі.

-Її тема не, хм... - Мак зазирає у свої нотатки. - «У пеклі немає люті: насильство і зневажена жінка»?

Доріан здивовано кліпає.

-Так, власне кажучи, так. Звідки ви знаєте?

- Ми бачили чернетку в її квартирі.

-Зрозуміло.

—Як добре ви її знали? Лише якїї викладач-консультант?

Секунди три Доріан мовчить, потім відповідає.

-Я намагаюся більше дізнатися про всіх студентів, яких консультую. Терин мріяла про наукову кар’єру, але стартувала за невигідних умов. Я знаю, що вона прагнула попри все досягти успіху.

- Що за невигідні умови?

— Її батько покинув сім’ю, коли Терин була ще дитиною. її виховувала мати-одиначка, і, як я зрозумів, їй було важко оплачувати рахунки.

- Ви вже говорили з її матір'ю?

Доріан здригається.

—Я розумію, що маю їй зателефонувати. Але про таке важко говорити. Не знаю, що мені сказати, щоб їй було не так боляче.

— Мати Терин відчайдушно намагається з’ясувати, чому її дочка наклала на себе руки, утім, у нас немає жодних відповідей. А у вас?

Доріан совається у кріслі, і скрип шкіряної оббивки здається приголомшливо гучним.

- Не впевнений, що можу чимось допомоги.

- Ви працюєте з її однолітками, тож, мабуть, маєте певне уявлення про те, що в них на думці. Вона була гарненькою і з нетерпінням чекала початку навчання в магістратурі. У неї було все життя попереду. То що ж пішло не так?

Доріан переводить погляд на вікно, і зимове світло кидає на його обличчя холодну сіру тінь.

—Хто знає, що відбувається в їхніх головах? Я працював із багатьма з них, щоб зрозуміти: вони постійно перебувають на емоційних американських гірках. Цієї хвилини вони шалено щасливі, а наступної все їхнє життя - суцільна катастрофа.

- Чому вона наклала на себе руки? - запитує Мак.

-Це запитання до психіатра, а не до професора літератури.

- Навіть якщо професор добре її знав?

Знову пауза, але цього разу довша. Френкі бачить, як сіпаються м’язи його обличчя, а пальці лівої руки раптово притискаються до робочого столу.

-Я гадки не маю, чому вона це зробила.

Нарешті вступає в розмову Френкі.

— Вона коли-небудь згадувала про свого хлопця?

Він хмуриться, ніби раптом усвідомивши її присутність.

-Хлопця зі штату Мен? Ви про нього?

-То ви про нього чули.

-Так. Його ім’я Ліам, прізвища не знаю.

-Ліам Рейлі. Мати Терин сказала, що він зустрічався з нею в старшій школі.

-Тоді він, безумовно, міг стати причиною її самогубства. Коли вони розійшлися, вона дуже переживала.

-Ви не думали, що цю деталь варто було розповісти?

- Ви щойно мені нагадали.

-Розкажіть нам про цей розрив.

Він знизує плечима.

-Тиждень вона не з’являлася на заняттях. Потім прийшла до мене в офіс і сказала, що хоче вступити до магістратури. Думаю, вона хотіла довести собі та йому, що вона чогось варта.

-Вам не здалося тоді, що вона схильна до суїциду?

-Ні, просто... рішуча.

- Вона не говорила про інших хлопців? Про когось нового, з ким вона зустрічалася?

Доріан знову повертається до вікна.

—Я не пригадую нічого такого.

-Ви впевнені?

—Я був її науковим керівником, а не психотерапевтом. Можливо, її мати відповість на це запитання.

— Вона не відповість. Батьки часто дізнаються про це останніми.

Мак запитує:

— Ви знаєте когось, хто міг ударити Терин?

Погляд Доріана повертається до Мака, і Френкі одразу помічає спалах тривоги в його очах.

-Ударити? Я думав, це було самогубство.

— Ми вивчаємо всі версії. Саме тому ми тут. Хочемо переконатися, що нічого не пропускаємо.

Доріан ковтає.

- Звісно. Хотів би я вам допомогти, але це все, що я знаю.

Коли щось згадаю, я вам зателефоную.

-Тоді на цьому й закінчимо.

Мак згортає блокнот і посміхається. І посмішка його геть недоброзичлива; на думку одразу спадають акулячі щелепи, що ось-ось стиснуться.

Такий самий вигляд і у Френкі.

Доріан уже підводиться на ноги, коли вона запитує його:

-Ви знайомі зі студентом, на ім’я Коді Етвуд?

Доріан повільно опускається на стілець.

-Так. Він відвідує мій семінар.

-Який семінар?

—«Закохані, яким не судилося бути разом». Про трагічні історії кохання в міфології та класичній літературі.

—Терин Мур теж ходила на той семінар?

—Ходила. А чому ви питаєте про Коді?

—Тому що він багато розповідав про Терин. І про вас, професоре.

Доріан нічого не каже.

Це й не треба; його блідість говорить Френкі те, що їй треба знати.

- Коді казав, що Терин була до нестями у вас закохана.

-Можливо, - визнає він.

-Ви знали про це?

-Хмм, можливо, вона фліртувала зі мною. Таке трапляється, тут немає нічого незвичайного.

-А втому, що ви разом зі студенткою поїхали за місто, ви теж не бачите нічого незвичайного?

Він заклякає.

-Ви говорите про Амхерст? Про щорічну конференцію з порівняльного літературознавства?

-Де ви зупинялися в одному готелі.

-Це був офіційний конференц-готель. Більшість учасників там зупинялася.

Його увага переключилася з Мака і тепер повністю прикута до Френкі. Лише тепер до нього доходить, хто насправді є головним.

«Так, професоре, я була тут увесь цей час, дивилася. Спостерігала. Але ви не звернули уваги на жінку середніх років у синьому брючному костюмі чотирнадцятого розміру».

-Коді Етвуд був настільки стурбований стосунками між вами й Терин, що зателефонував зі скаргою до університетського офісу Розділу IX, - каже Френкі.

-З мене зняли всі звинувачення.

-Так, ми розмовляли з докторкою Сакко. Вона сказала, що ви все заперечуєте.

—Так і є. На цьому все мало закінчитися.

—Проте ми мусимо запитати. Чи є щось, чого ви не розповіли нам про ваші стосунки з Терин?

Чотири секунди тиші. Він випрямляється і дивиться Френкі в очі.

— Мені більше нема чого вам розповісти.

Вона підводиться, щоб піти, але в дверях зупиняється.

— Мало не забула запитати. Терин коли-небудь згадувала, що загубила свій мобільний?

- Мобільний? Ні. А що?

— Ми обшукали її квартиру, але не знайшли його. Здається, він зник.

Він хитає головою.

- Мені дуже шкода. Я гадки не маю, де він може бути.

-І останнє запитання.

Вона помічає в його очах раптове роздратування. Він так прагне випровадити їх зі свого кабінету, що йому ледь вдається зобразити на обличчі натягнуту посмішку.

-Звісно.

-Де ви були в п’ятницю вночі?

-У п'ятницю? Ви хочете сказати...

-Тієї ночі, коли померла Терин.

- Ви питаєте мене? Серйозно?

- Це рутинне запитання. Ми ставимо його всім, хто її знав.