Обери мене

-Я був удома всю ніч, - каже він. - Із дружиною.

* * *

Френкі та Мак сидять у її машині на парковці. Сніг б’є по лобовому склу. Вони дивляться, як повз них проходить довгонога дівчина в мініспідниці, обхопивши себе руками від холоду.

— Що в біса відбувається зараз із дівчатами? - дивується Мак. — Поглянь на її вбрання. Вона там усе собі обморозить.

Френкі думає про своїх близнючок і їхній часом безрозсудний вибір гардеробу. Прозорі блузки, мінісукні в морозні ночі, спідниці з розрізами до стегон. Як батьки можуть захистити їх, коли діти біологічно запрограмовані на ризик? Вона не знає. «Повертайтеся живими й неушкодженими», -молиться кожна мати, і така сама молитва лунає у її власній голові пізно вночі, коли її близнючки їдуть у місто розважитися. «Повертайтеся живими й неушкодженими».

Молитва, яка не допомогла матері Терин Мур.

-То що ти думаєш про професора? - запитує Мак.

- Він щось приховує.

-Це факт.

-Можливо, вбивство. А може, просто інтрижку.

-Вона була повнолітньою. Навіть якщо він і трахав її, це не є злочином.

-Але це мотив. Роман зі студенткою зруйнував би його кар'єру, не кажучи вже про шлюб. - Вона дивиться на Мака. -Ти бачив фото його дружини на столі? Вона вродлива жінка, але гаряча молода студентка - то спокуса.

-Гаразд, у нього був мотив. Але це зовсім не доводить, що він її вбив.

Френкі заводить машину.

-Ми тільки починаємо.

РОЗДІЛ 38

ДЖЕК

«Чи є щось, чого ви не розповіли нам про ваші стосунки з Терин?»

Поки він лежав у ліжку, слова Луміс, як на стрічці Мебіуса, безперервно прокручувалися в мозку Джека Доріана. Поліція допитувала його єдиний раз - коли йому було дванадцять років і він поцупив дешевий браслет у торговому центрі на подарунок до Дня матері. Після суворого попередження поліціянт відпустив його. Та зустріч його добряче налякала, й він більше ніколи не крав у крамницях.

Тепер він був на тридцять років старший, але поліції боявся так само.

Завдяки Коді Етвуду вони знали, що Терин була в нього закохана. Вони знали про конференцію в Амхерсті. Його налякали не запитання, які вони ставили, а проклята порожнеча виразу їхніх обличь. Такий самий погляд він помітив у Чарлі - невблаганне обличчя гравця в покер, яке змусило б здригнутися будь-якого підозрюваного. Погляд мертвих очей, який, здавалося, проникав просто в душу. Очі детективки Луміс теж страхали й проймали до самої глибини.

«Чи є щось, чого ви не розповіли нам про ваші стосунки з Терин?»

Луміс сказала, що вони «вивчають усі версії», зокрема вбивство. Тому вони були в нього в офісі. Вони прийшли, щоб залякати його та змусити зізнатися у злочині, якого він не скоїв.

Чи скоїв?

Це жахливе припущення вразило його, наче грім. Що, як він це зробив? Тієї ночі, коли померла Терин, він пив вино, а потім, щоб заснути, вжив ативан. Джек уникав змішувати ці два препарати ще з Різдва, коли, поєднавши алкоголь і снодійне, сів опівночі за кермо, а на ранок геть нічого не пам’ятав. Але тієї ночі, після того як Терин написала йому про свою вагітність, його відчайдушно хилило на сон. Чи не вирушив він знов у нічну подорож, від якої не залишилось жодних спогадів? Чи був він, десь глибоко в рептильній частині свого мозку, здатний на вбивство?

Щойно Меґґі спустилася вниз, щоб приготувати каву, Джек схопив з тумбочки свій айпад. Він швидко пробіг очима по місцевих сайтах у пошуках будь-яких новин про розслідування.

Заголовки досі висвітлювали смерть Терин як імовірне самогубство, підкріплюючи історію статтями про щораз більшу кількість молодих людей, які вкоротили собі віку, і про те, що через надмірний стрес кожен п'ятий студент університету думав проте, щоб покінчити із життям. В одному з матеріалів перераховували можливі причини: академічний тиск, проблеми з фізичним і психічним здоров'ям, невдалі стосунки, самотність.

Вони забули вказати ще одну причину: вагітність від професора, який тебе покинув.

Чоловік із полегшенням прочитав, що телефон Терин не знайшли. Утім, це було лише питанням часу: поліція надішле запит мобільному оператору й отримає доступ до її і до його текстових повідомлень.

Він глянув на нічний столик, де все ще стояла пляшечка з ативаном. Скільки він вжив тієї ночі? Він не міг згадати.

Він загуглив «Ативан» і перейшов на сайт з порадами щодо прийому ліків.

«Ативан (лоразепам) — це анксіолітичний засіб (препарат бензодіазепінового ряду, транквілізатор), що застосовується для зняття тривоги, збудження і дратівливості, усунення порушень сну, а також як заспокійливе для хворих на манію, шизофренією, обсесивно-компульсивний розлад...

Побічні реакції. Ативан може спричинити такі реакції: незграбність, запаморочення, сонливість, нестійкість, збудження, дезорієнтацію, депресію, парасомнію, амнезію...»

Парасомнія. Лунатизм. Нічні мандрівки без усвідомлення власних дій, що не залишають спогадів.

У ніч смерті Терин він сидів на самоті в темній вітальні, потягуючи «Піно Гріджіо», щоб заспокоїти нерви. Коли він нарешті підвівся і рушив сходами до спальні, пляшка вже була порожня. Попри це йому ніяк не вдавалося заснути, і він узяв ативан, щоб вирубитися. Наступного ранку він прокинувся на самоті, з важким похміллям. Меґґі вже пішла на роботу.

Він прокрутив сторінку вниз і натиснув на інше посилання про ативан. Це був сайт, на якому розповідалося про реальні злочини, і те, що він там прочитав, пронизало його серце крижаним холодом.

«...підсудний не пам’ятав, що відбувалося за кілька годин до вбивства. Він згадав, що вжив десять міліграмів ативану, не зміг заснути і проковтнув іще одну пігулку. “Наступне, що я пам’ятаю, — свідчив він, — це те, що я прокинувся з наручниками на зап’ястях’’. Він завдав дружині більше двадцяти ножових поранень».

* * *

Коли чоловік спустився вниз, Меґґі сиділа за кухонним столом і дивилася телевізор. Вона підвела очі й насупилася.

-Ти маєш виснажений вигляд.

-У мене була погана ніч - не міг заснути.

Він налив чашку кави й судомно зробив маленький ковток. -Що дивишся?

-Новини. Про твою студентку, Терин Мур. Про ту, що приходила до мене на медогляд.

Занепокоєний, Джек відпив ще кави.

-Що кажуть? - запитав він якнайспокійнішим голосом.

- Вони досі не знають, чому дівчина наклала на себе руки. Сказали, що її прийняли в магістратуру, на яку вона з нетерпінням чекала. Ти, напевно, допомагав їй із поданням документів. Я хочу сказати, ти був її консультантом, так?

-Так.

-Тож ти мав би знати її досить добре.

У нього стиснулося серце.

- Що ти маєш на увазі?

—Ти помічав якісь дзвіночки? Вона, мабуть, щось розповідала про своє особисте життя. Говорили, що вона

нещодавно розлучилася з хлопцем. Ти не помічав, щоб вона була надто засмучена?

- Вона наче згадувала про той розрив. Але мені здавалося, що вона продовжує жити далі. Вступала до магістратури й усе таке.

- Вона була абсолютно здорова. Розумна, гарна, все життя попереду. Не можу зрозуміти, - промовила Меґґі.

Він недбало підійшов до кавника, щоб наповнити свою чашку.

- Що говорить поліція?

-Репортер сказав, що вони не виключають насильницької смерті.

- Насильницької смерті? Так і сказав?

Меґґі почала перемикати канали й зупинилася на NECN, де саме виходив сюжет. Він відчув легкий шок, побачивши фотографію радісної, усміхненої Терин: її очі випромінювали зухвалість, волосся було осяяне сонцем. Потім у кадрі з'явилася детективна Френсіс Луміс. Репортер запитав її:

—То розслідування ще не завершено? Ви не виключаєте інші версії?

- Причину смерті ще має встановити судмедексперт, -відповіла Луміс.

Меґґі вимкнула звук.

-Ти знав її хлопця? Того, з яким вона порвала?

- Ні. Тобто вона сказала мені, що вони розійшлися.

-А що вона про нього говорила?

-Яке це має значення?

Вона подивилася на нього.

- Чому ти так нервуєш?

— Слухай, уся ця історія мене неабияк засмучує. Ми можемо змінити тему?

Він швидко проглянув сповіщення про останні електронні листи на екрані свого телефону, але не побачив нічого незвичайного. Жодних нових звинувачень, жодних анонімних погроз.

На екрані телевізора знову з’явилося кам’яне обличчя детективки Луміс. Меґґі увімкнула звук якраз, коли репортер запитав:

-Чи є ознаки того, що це не самогубство?

-Наразі мені нічого додати.

Меґґі вимкнула телевізор і подивилася на нього.

-Ця детективна якось дивно поводиться, тобі не здається? Можливо, то було вбивство?

- Чому ти так думаєш?

-Вона дивно відреагувала на запитання. Явно ухилилася від відповіді. Ну що ж. - Меґґі віднесла кавову чашку до раковини і сполоснула її. - Я впевнена, що поліція перевіряє «велику трійку».

-Велику трійку?

-Про яку розповідають у детективних серіалах. Це три стовпи вини, які поліція завжди шукає в розслідуванні вбивства: мотив, засіб і можливість.

«Мотив, засіб і можливість». Джек уже дістався першого стовпа й піднімався далі.

РОЗДІЛ 39

ФРЕНКІ

Близнючки вкотре збираються на вечірку, і з кухні, де Френкі сидить з ноутбуком і паперами, вона чує, як доньки теревенять у своїй спальні про те, яку вдягнути спідницю, і які черевики, і якою помадою фарбувати губи - червоною чи рожевою? У свої вісімнадцять її доньки вже достатньо дорослі, щоб самостійно обирати собі одяг і хлопців, і навіть якщо Френкі їхній вибір не схвалює, вона намагається тримати свої заперечення при собі. Заборонений плід - найсолод-ший; страждання Капулетті й Монтеккі навчили цього всіх батьків. Френкі намагається не звертати уваги на безглузді суперечки дівчат про те, зібрати волосся догори чи розпустити. Натомість вона зосереджується на надрукованих сторінках, які розкладені на кухонному столі. Дипломний проект, над яким Терин Мур працювала впродовж кількох тижнів до своєї смерті. Чи може він бути ключем до сум’яття в її власному житті? Це ще лише чернетка, і на її полях правки, зроблені рукою Терин.

У ПЕКЛІ НЕМАЄ ЛЮТІ: НАСИЛЬСТВО І ЗНЕВАЖЕНА ЖІНКА

Історії жінок, зраджених чоловіками, якими рясніє як грецька міфологія, так і класична література (Аріадна, цариця Дідона), зазвичай закінчуються для жінок смертю — здебільшого вони накладають на себе руки в жалюгідних актах самознищення. Однак деякі, як Медея, обирають альтернативний шлях: помста...

Медея. Френкі пам'ятає підручник, який вона бачила на кухонній стільниці Терин: на обкладинці було зображено жіноче обличчя з роззявленим у страшному ревінні ротом, із волоссям, схожим на гнівну корону з полум’я. Вона не пам’ятає деталей міфу й причини, що спонукала Медею до помсти; знає лише, що саме ім’я несе в собі відлуння насильства.

Вона набирає в пошуковому рядку Google «Медея» і натискає на перше посилання. На екрані з'являється зображення, геть не схоже на жахливе обличчя з підручника Терин. Ця Медея - золотоволоса красуня у струмливій сукні.

Медея, яку в багатьох історіях зображують як чарівницю, є провідною фігурою в міфі про Ясона й аргонавтів.

- Мамо, ми вже йдемо.

Френкі обертається до своєї доньки Ґаббі й похмурніє, дивлячись на коротку спідницю та зухвало декольтовану блузку.

-Ти серйозно збираєшся вийти в такому вигляді?

-Присягаюся, ти щоразу так кажеш.

-Тому що ти щоразу так одягаєшся.

-З нами ніколи не траплялося нічого поганого.

—Поки що.

Ґаббі сміється.

-Ти навіть зараз при виконанні, еге ж? - Вона махає мамі рукою. — У нас усе буде добре. Не чекай, лягай спати.

-Знаєш, мені доводилось бачити, що трапляється з дівчатами, які поводяться необережно.

-Нас двоє, мамо.

-Так і хлопців двоє.

- Ми завжди наглядаємо одна за одною. І ми знаємо всі ті круті прийоми самозахисту, яких ти нас навчила, пам’ятаєш? — Ґаббі розсікає повітря різким ударом карате. -Не хвилюйся, наші хлопці нормальні.

Френкі зітхає і знімає окуляри.

-Звідки ти знаєш, що вони нормальні?

- Припиняй чіплятися до музикантів. Вони зосереджені виключно на своїй кар’єрі. Ти маєш відвідати ті чудові концерти, які вони запланували на цей рік.

—О, люба. Ви обидві могли б знайти значно кращих за них.

-Ха! Закладаюся, бабуся казала тобі те саме про тата.

«Якби ж то так!» — думає Френкі. Якби хтось попередив її про чоловіка, за якого вона збирається вийти заміж! Френкі ніколи не розповідала своїм дочкам правду про їхнього батька, і ніколи не розповість. Нехай вони продовжують вірити в тата, якого вони любили, тата, чия постать тільки виросла в їхніх спогадах після його смерті три роки тому. Як би Френкі не хотілося схопити своїх дівчаток за плечі й застерегти: «Не припускайтеся моєї помилки - не закохуйтеся в чоловіків, які розіб’ють ваше серце!», правда про їхнього батька тільки зашкодить їм.

Увагу Ґаббі привертає екран ноутбука, і вона запитує:

- Навіщо ти читаєш про Медею?

- Це у справі, яку я розслідую.

- Сподіваюся, нічого схожого на те, що угнула Медея.

Френкі здивовано дивиться на доньку.

-Ти знаєш цей міф?

-Авжеж. На поглибленій англійській ми читали цю трагедію, і вона міцно засіла у мене в голові. Про те, як далеко може зайти жінка, щоб помститися за себе.

-І що там відбувається?

-Знаєш історію про Ясона й аргонавтів? Так от, Медея закохується в Ясона й допомагає йому викрасти золоте руно. Вона навіть убиває власного брата, щоб Ясон зміг утекти. Вони разом відпливають, одружуються і народжують дітей. Але згодом Ясон перетворюється на справжнього покидька. Він кидає її і одружується з іншою жінкою. Медея настільки розлючена, що вбиває його нову дружину. А потім, щоб остаточно поквитатися з Ясоном, вона заколює їхніх дітей.

-Гей, Ґаббі! - гукає Сібіл із передпокою. - Ходімо, ми запізнимося.

-Так, іду.

- Зачекай, - зупиняє її Френкі. - Що стається з Медеєю?

- Нічого.

- Нічого?

Ґаббі зупиняється в дверях і озирається на матір.

-Якийсь там бог забирає її на свою чарівну колісницю і миттю доправляє до безпечного місця. Добраніч, мамо! -махаючи рукою, говорить дівчина й біжить за сестрою.

Френкі чує, як її доньки виходять з дому на високих підборах, і вхідні двері грюкають. Вона знову дивиться на екран ноутбука, де світиться зображення золотоволосої Медеї, красуні у струмливій сукні. Лише тоді вона помічає, що затиснуто в руці жінки.

Ніж, із якого крапає кров її власних дітей.

Дзвінок мобільного телефона змушує жінку підстрибнути. Вона дивиться на ідентифікатор номера й відповідає:

-Привіт, Маку.

-Готова до добрих новин?

-Завжди.

-Щойно повідомили з Verizon⁴⁰. Вони не можуть визначити місцезнаходження телефону Терин Мур, а це означає, що він або знищений, або вимкнений. Але вони надали нам журнал її дзвінків і текстових повідомлень. Усе.

-І?

-Тобі дуже сподобається, коли ти побачиш, хто фігурує в цьому журналі.

РОЗДІЛ 40

ФРЕНКІ

Професор Джек Доріан незворушний, але Френкі бачить, що чоловік нервує, як і належить. Якби він знав те, що знають вони, він би вже був на півдорозі до Мексики. З натягнутою посмішкою він проводить двох детективів до свого офісу й зачиняє двері.

-Я здивований, що ви так швидко повернулися, - каже він. - Думав, ви завершили розслідування.

-Виявляється, ми тільки почали, - каже Френкі, коли вони з Маком сідають.

-О?

Пальці Доріана на мить стискаються в кулак. Спазм, що триває лише частку секунди. Але це підказка, яку детективна Луміс не пропускає.

-З'явилися нові дані, які ведуть в іншому напрямку.

Френкі насолоджується.

Насолоджується тим, що закручує гвинти й бачить у його очах спалах страху.

- Нові дані? - нарешті запитує він.

-Ми не казали вам, що виявили під час розтину. Невеличкий сюрприз. Терин Мур була вагітна.

Він не відповідає, але колір його обличчя красномовніший за слова. Це попелясто-сірий колір паніки.

-Ви знали, що вона була вагітна, професоре Доріане?

Він приголомшено хитає головою.

—Звідки мені було знати?

- Ми подумали, що ви можете знати, адже ви були її науковим керівником. До того ж, за словами Коді Етвуда, у вас з Терин були дуже близькі стосунки.

—Типові стосунки між студентом і викладачем. Це не означає, що вона ділилася зі мною подробицями свого особистого життя. Молодь має своє коло друзів. Ми, дорослі, здебільшого перебуваємо на периферії їхніх світів. їм зазвичай байдуже, що ми робимо, говоримо чи думаємо.

Він верзе якісь нісенітниці, заповнює тишу, щоб замаскувати свій страх. Але Френкі бачить краплинки поту на його лобі, чує, як підвищується його голос. Вона каже:

-Ми намагаємося з’ясувати, хто є батьком. Аналіз ДНК ще не готовий, але незабаром ми матимемо відповідь.

-У неї був хлопець.

-Ліам Рейлі наполягає, що дитина не його.

-А ви впевнені, що він говорить правду?

-За його словами, вони розійшлися кілька місяців тому, ще до того, як ця дитина була зачата. - Френкі тягне паузу, на мить примушуючи його страждати від невідомості. - У вас є якісь припущення, хто може бути батьком?

Доріан безпорадно знизує плечима.

-Не збагну, чому ви мене про це запитуєте.

—Тому що її вагітність може бути важливою деталлю в розслідуванні.

- Минулого тижня ви, здається, вважали, що то було самогубство.

- Минулого тижня в нас не було записів її текстових повідомлень.

Вона робить паузу, щоб дати йому усвідомити почуте, й бачить, як напружується його обличчя. Він не промовляє жодного слова; він паралізований, не в змозі зупинити цей товарний потяг, який мчить просто на нього.

-Нам відомо про ваш роман із Терин Мур, - каже вона.

Він гучно видихає. Падає на стіл, обхоплює голову руками, і його пальці, наче кігті, зариваються у волосся. На мить Френкі боїться, що він може померти від серцевого нападу просто у них на очах.

- Професоре Доріане? - гукає вона.

-То була помилка, - стогне він. - Величезна, жахлива помилка.

- Я мушу погодитися з вами.

- Присягаюся, із жодною іншою студенткою такого не траплялося. Вона була єдиною. Я просто не міг втриматися.

-Хочете сказати, що вона вас спокусила? Що це її вина?

-Ні. Ні, мені немає жодного виправдання, окрім... -Джек підводить голову й зустрічається з нею поглядом, сповненим приниження і болю. - їй потрібен був хтось, хто піклувався би про неї, хто цінував би її. Вона звернулася до мене. Вона була геніальною. І гарною. І відчайдушно спраглою кохання. - Він робить паузу. - Гадаю, мені теж хтось був потрібен.

-А ваша дружина? Як вона вписується в це рівняння?

Біль спотворює його обличчя.

-Меґґі не заслуговує на це. Це моя вина, тільки моя.

-То ви визнаєте, що у вас був роман?

-Так.

-І ви батько дитини Терин?

Він зітхає.

-Так, дитина може бути моєю.

- ДНК доведе, так чи інакше. Так само, як і вашу присутність у квартирі жертви, де ви мали сексуальні стосунки. -У відповідь на його спантеличений погляд вона каже: - Ми знайшли сперму на її дивані. Вашу, я так розумію?

Він здригається, але не заперечує.

Задоволена результатом, Френкі дивиться на Мака: «Можеш продовжити».

-Де ви були вночі минулої п’ятниці, професоре Доріане? - запитує той.

-У п’ятницю вночі...

-У ніч смерті Терин Мур.

В одну мить розмова змінюється, і не тільки тому, що тепер запитання ставить Мак. Джек Доріан закидає голову. Він розуміє, що його становище ось-ось погіршиться. Значно погіршиться.

-Я вже відповідав на це запитання. Я ж казав, що тієї ночі був удома.

- Що ви робили ввечері?

-Ми запросили батька Меґґі на вечерю.

- Пам’ятаєте, що їли?

—Так, тому що я готував. Ми їли макарони з телячим соусом.

—А після вечері? Що ви робили?

-Після того, як Чарлі пішов, я рано ліг спати, бо був виснажений. І у мене був розлад шлунку.

- Ви не залишали ліжка?

- Ні, - каже він без вагань.

—Усю ніч?

-Так.

-А, може, ви вставали вночі, коли ваша дружина спала? Вислизнули з дому й поїхали до квартири Терин Мур?

-Що? Ні...

-Але ви планували зустрітися з нею тієї ночі в її квартирі. Ось чому вона чекала на вас. Вона впустила вас у свій будинок.

-Це божевілля. Я не виходив з дому тієї ночі.

-А як щодо есемески, яку ви написали?

Мак дістає з кишені складену роздруківку й розгортає її, щоб зачитати.

-У п’ятницю, о пів на шосту вечора, Терин надіслала вам повідомлення: «Я вагітна». За дві хвилини ще одне: «Ти знаєш, що це твоя дитина».

Доріан мовчки дивиться у відповідь. Він приголомшений.

-А за три хвилини вам надходить третє повідомлення, -невблаганно продовжує Мак. - О 18:35 вона пише: «Я збираюся розповісти Меґґі». І тоді ви нарешті відповідаєте.

-Ні, це неправда. Я не відповів їй! Я взагалі їй не відповідав тоді.

- Ось тут чорним по білому, професоре, текст вашого повідомлення. О 18:37 ви написали: «Сьогодні вночі, у тебе. Дочекайся мене». - Мак дивиться на Доріана. - У п’ятницю вночі, як і обіцяли, ви поїхали до неї додому, чи не так? І подбали про проблему.

На подив Френкі, Доріан несподівано кидається вперед на своєму стільці, його обличчя палає від обурення.

-Лайно собаче! Ви брешете. Це так ви змушуєте невинних людей зізнаватися? Ви вигадуєте подібне лайно й очікуєте, що ми підпишемо будь-яку заяву, яку ви покладете перед нами?

- Не можна сперечатися із власним повідомленням.

-Я ніколи не писав такого.

-Це було відправлено з вашого мобільного телефону.

— Ваші методи не спрацюють. — Голос Доріана тепер твердий, як скеля, а погляд непорушний. Він тягнеться до свого столу, дістає телефон і штовхає його через стіл Маку. - Погляньте самі. У моєму телефоні немає такого повідомлення.

Мак прокручує повідомлення і пирхає.

— Його немає, бо ви видалили всю розмову. Але ви ж знаєте, есемески не зникають безслідно. Може, ви і стерли її, але вона все ще на сервері. - Мак штовхає телефон назад Доріану. - Тепер скажіть нам, де ви були вночі минулої п’ятниці.

-Удома. У ліжку з дружиною.

-Ви таки наполягаєте.

-Тому що це правда. Запитайте Меґґі. У неї немає причин брехати.

—Вона знає про вашу інтрижку?

Це запитання, здається, вибиває з нього дух. Переможений, Доріан опускається назад у крісло.

— Ні, — тихо каже він.

- Коли вона дізнається, я сумніваюся, що вона захоче за вас поручитися. Тож кажіть нам правду.

—Я сказав вам правду. — Він дивиться прямо на Мака. -Я не писав того повідомлення. І я впевнений, що не завдавав шкоди Терин.

Френкі бачить, що її напарник готовий ляснути наручниками, але вона відчуває перші зародки сумнівів. Вона сидить, вивчаючи Доріана, і вона стурбована його відповідями на їхні запитання. Як можна заперечувати щось настільки незаперечне, як текстове повідомлення? З усіма доказами, які вони мають, він має розуміти, що брехати йому немає сенсу.

Якщо він бреше.

Вона підводиться.

— Ми ще зустрінемося, професоре.

Мак кидає на неї здивований погляд. Кілька секунд невдоволення, і він теж підводиться на ноги. Він мовчки виходить з кабінету Доріана, мовчки спускається сходами. Лише коли вони опиняються на вулиці, він нарешті не витримує:

-Якого біса, Френкі, він наші У нас достатньо доказів.

-Я в цьому не впевнена.

-Ти справді віриш у цю маячню? «Я не писав того повідомлення!» Так, і собака з'їла його домашнє завдання.

-Тієї ночі його мобільний телефон не відстежувався біля квартири Терин Мур. Ми не можемо довести, що він був утому районі.

- Він не дурний. Він залишив свій телефон удома, коли вбивав її.

-Згодна, як на мене, він дуже розумний.

Вони сідають у машину, і вона на мить замислюється.

- Що потрібно зробити, щоб переконати тебе? — запитує Мак.

Вона заводить двигун.

-Їдьмо поговоримо з дружиною.

РОЗДІЛ 41

ДЖЕК

«Візьми телефон, Меґґі. Будь ласка, візьми».

Він сидів за своїм столом, рахуючи гудки мобільного телефону Меґґі, його серце калатало. Три. Чотири.

Нарешті дружина відповіла.

- Привіт, якраз збиралася тобі телефонувати.

Вона вже отримала звістку від поліції? І тому збиралася йому зателефонувати? Не в змозі придушити панічні нотки в голосі, чоловік промовив:

- Меґґі, мені треба тобі дещо сказати.

-Чому б тобі не розповісти мені це за вечерею? Я пропоную кудись піти сьогодні ввечері. У якесь гарне місце. Що скажеш?

У її бажанні зустрітися і повечеряти було стільки щирості й радості!

Абсолютно нормально для чоловіка і дружини.

Однак після сьогоднішнього вечора ніщо вже не буде нормальним.

— Послухай, Меґґі. До тебе зараз прийдуть два детективи. Вони запитають тебе...

-Детективи? Джеку, з тобою все гаразд?

-Я в нормі. Я в офісі. Вони щойно були тут, а зараз їдуть до клініки, щоб поговорити з тобою.

-Чому? Що відбувається?

-Тебе будуть розпитувати про ніч минулої п’ятниці. Де був я, де була ти.

-Минулої п’ятниці? Я не розумію. Що сталося?

Він зробив паузу, щоб вирівняти дихання.

-Пам’ятаєш ту студентку, яка померла минулого тижня, Терин Мур? Поліція вважає, що це було не самогубство. Вони думають, що її вбили.

-Боже мій!

-І вони розмовляють із людьми, які її знали. Просять кожного розповісти, де він був тієї ночі, коли вона померла.

-Чому вони збираються до мене? Я її майже не знала.

—Слухай, зустріньмося. Я не хочу говорити про це по телефону.

- Чому вони хочуть поговорити зі мною?

-Бо я її знав, і вони хочуть перевірити, де я був. Тому, коли вони запитають тебе про ніч п’ятниці, просто скажи їм правду. Скажи їм, що саме ми робили: що повечеряли з твоїм татом, а потім пішли спати. Їм потрібно пересвідчитися, що ми були разом тієї ночі. Усю ніч.

-Минулої п’ятниці? Але ми не були разом усю ніч.

Він зробив паузу. Було чутно, як шумить у вухах.

-Що? Ми були разом!

- Близько опівночі мене викликали в лікарню до пацієнта з болями в грудях. Я приїхала додому лише о четвертій ранку. Ти не чув, як я повернувся в ліжко?

-Ні.

Тому що він був під дією ативану.

-Тоді ти, мабуть, усе проспав.

З опівночі до четвертої ранку. Проміжок у чотири години, який він не міг пояснити.

Чотири години, протягом яких він мав можливість одягнутися, мав можливість поїхати в місто. Цього часу було більш ніж достатньо, щоб убити Терин, повернутися додому й знову лягти в ліжко.

— Поліція не має цього знати, - сказав він. - Не треба навіть згадувати про це.

-Чому б мені не сказати їм правду?

—Це тільки все ускладнить.

-Джеку, щоб дізнатися, що я була в лікарні, їм потрібно лише зазирнути в медичну карту мого пацієнта. Вони побачать мій запис близько третьої години ночі.

Він намагався вирівняти голос, але паніка змушувала його дихати швидше.

Із хвилини на хвилину у двері її кабінету могла постукати поліція. І вони майже напевно розкажуть їй про нього й Терин. Про те, як він зрадив свою дружину.

«Вона не має почути це від них!»

- Меґґі, будь ласка, кидай усе, що б ти не робила. Негайно залишай клініку. Зустрінемося в ...

Вони не могли зустрітися вдома або в будь-якому іншому місці, де їх неодмінно шукала б поліція. Поліція вже затребувала записи телефонних дзвінків Терин; що, як вони зараз прослуховують його дзвінок?

— Меґґі, — промовив він. - Мій телефон може прослуховуватися.

-Чому?

— Я все поясню. Але мені потрібно поговорити з тобою до того, як це зробить поліція.

Настала довга пауза. Вона обмірковувала його слова.

—Джеку, ти мене лякаєш.

-Просто зроби це для мене. Будь ласка. Зустрінемося в ... - Він на мить замислився. — Зустрінемося на тому місці, де я тобі освідчився. І їдь просто зараз.

Він поклав слухавку. Він не міг її ніяк заспокоїти, не міг пообіцяти, що все буде добре, бо все було погано.

І мало стати набагато гірше.

* * *

Стоячи перед картиною Ренуара «Танок у Буживалі», він шкодував, що не обрав іншого місця для зустрічі, але під час телефонної розмови йому більше нічого не спало на думку. Дванадцять років тому в цій галереї Музею витончених мистецтв він припав на одне коліно й подарував Меґґі діамантову обручку. Тут вони поцілувалися і пообіцяли, що проведуть решту життя разом. Тепер він дивився на Ренуара й молився, щоб їхнім стосункам не настав кінець. Щоб Меґґі не вигнала його й не розлучилася з ним. Щоб їхня дитина з’явилася на світ, коли він буде поруч із Меґґі,а не за його відсутності. Попри те, у чому він збирався їй зізнатися, мав бути якийсь спосіб зберегти їхню родину. .

Він просто не міг придумати, що для цього треба сказати.

За двадцять хвилин Меґґі ввійшла до галереї, кутаючись у дублянку й кашеміровий шарф.

- Що ми тут робимо, Джеку? - запитала вона.

Не кажучи ні слова, він узяв її за руку й повів у тихе місце, повз банер із Абеляром і Елоїзою, що застигли в пристрасному поцілунку. Прокляте нагадування про те, як він потрапив у своє особисте пекло. Картина Ієроніма Босха була б тут доречнішою. Він потягнув її до оглядової лавки в дальньому кінці галереї, і вони обоє сіли.

Обличчя Меґґі було блідим від холоду, і чоловік відчував, як від її одягу тягне вечірнім холодом.

- Що відбувається? - прошепотіла вона. - Чому поліція хоче мене бачити?

Увійшов охоронець, і повисла пауза. Охоронець поглянув на них, а потім рушив до наступної зали. Коли він відійшов уже досить далеко й не міг їх почути, Джек промовив:

-Я маю тобі дещо сказати. Це буде нелегко. Так складно мені ще ніколи не було.

-Ти мене лякаєш. Просто скажи це.

Він глибоко вдихнув.

-Мова про студентку, Терин Мур. Ти знаєш, що я був її науковим керівником. Я допоміг їй вступити до докторантури.

-Так, я знаю.

— Вона була надзвичайно здібною. Відмінно вчилася. Але після того, як її хлопець порвав із нею, вона була емоційно розбита. їй більше не було кому довіритися, і ми... ми зблизилися.

- Наскільки? — Меґґі нахилилася до нього, її погляд був прикутий до його обличчя. - Ти хочеш у чомусь зізнатися?

Він зітхнув.

-Так.

«Так». Це слово прозвучало луною його весільних обітниць - обітниць, про які він ненадовго забув, охоплений нестримним плотським бажанням.

-Я переспав з нею, Меґґі. Мені дуже шкода. Мені справді дуже, дуже шкода.

Вона дивилася на нього так, ніби не розуміла жодного слова.

—Це нічого не значило. Я ніколи не кохав її, - сказав він. - Я кохаю лише тебе.

—Як довго це тривало?

Голос Меґґі був дивним, лячно спокійним.

—Усе закінчилося, щойно сталося. Це було лише раз. -Насправді двічі, але він не міг цього сказати. І це все одно не мало жодного значення. Принаймні не тепер. - Мені шкода.

-Де це сталося? Ця миттєва маленька інтрижка?

-У Амхерсті. На конференції. Я забагато випив, і одне потягнуло за собою інше...

-Боже мій. - Вона прикрила рукою рот. — Я не можу в таке повірити.

-Мені шкода.

- Припини це повторювати.

З музейного гучномовця прозвучало оголошення, що за тридцять хвилин музей зачиняється.

-Але я кажу правду, — виправдовувався він. — Мені справді шкода.

-А тепер та дівчина мертва. Дівчина, з якою ти займався сексом.

-Імовірно, це самогубство. Але щоб бути впевненими, поліція допитує всіх, хто її знав.

-І тобі потрібне алібі на ту ніч.

-Так, - прошепотів він. - Мені дуже шкода.

-Якщо ти скажеш це ще раз, я закричу, хай йому біс!

Вона схопилася на ноги й рушила геть, потім повернулася і стала над ним.

- Ми одружені дванадцять років. У нас незабаром буде дитина. А ти йдеш і трахаєшся зі студенткою?

Охоронець повернувся до галереї на звук їхніх голосів, і стояв, спостерігаючи за ними з дальнього кінця зали.

— Будь ласка, Меґґі. Нас почують.

- Мені байдуже. Чому тебе підозрюють? Чому ти взагалі привернув увагу поліції?

Джек потер обличчя, потім підвів очі на дружину.

-Тому що вона була вагітна, - пробурмотів він.

Меґґі мимоволі перехопило подих.

- Не можу в це повірити.

- Вона щойно порвала зі своїм хлопцем. Напевно, це його.

-Або твоя. Господи. — Вона заплющила очі, щоб зосередитися. - Поліція знає, що у вас із нею був роман?

- Вони знають, що у нас був зв’язок.

-Звідки вони це знають?

-З наших есемесок.

Вона кивнула, її обличчя скривилося від огиди.

-А де саме ти був у ніч її смерті?

-Я ж казав тобі. Я був удома, спав.

— І ти хочеш, щоб я підтвердила поліції, що була з тобою всю ніч?

—Так.

—Але ж це не так. Я ж казала, що мусила поїхати до лікарні до пацієнта.

Вона замовкла, шокована несподіваною думкою. Тихо запитала:

- Це ти зробив, Джеку?

-Зробив що?

—Ти її вбив?

- Ні! Я повірити не можу, що ти про це запитуєш.

-Але в тебе був мотив.

«І я проковтнув убивчу комбінацію вина й ативану».

Не промовивши більше ні слова, Меґґі розвернулася, щоб піти.

Він підскочив і схопив її за руку.

- Меґґі, будь ласка.

Вона висмикнула руку. Чоловіку не хотілося і далі привертати до себе увагу, переслідуючи її, тож він сів і тоскно втупився в банер з Абеляром і Елоїзою, що висів на протилежній стіні.

-Сер? Музей зачиняється.

Джек підняв очі й побачив перед собою охоронця.

-Важкий день? - запитав той співчутливо.

Зітхнувши, Джек підвівся на ноги.

- Ви навіть не уявляєте.

РОЗДІЛ 42

ФРЕНКІ

-А якщо дружина підтвердить його алібі? - запитує Мак, коли вони заїжджають на парковку клініки.

Френкі вимикає двигун і дивиться на Мака.

— Якби твоя дружина вбила свого коханця, ти б забезпечив їй алібі?

—Залежить від обставин.

— Нумо, Маку. Постав себе на місце Меґґі Доріан. Коли вона дізнається, що чоловік їй зраджує, вона втратить бажання захищати його.

-Ти припускаєш, що вона ще не знає про інтрижку. Може, вона знає. І однаково хоче його захистити.

-Захистити чоловіка, який тобі зраджує?

-Не знаю. Жінки миряться з усіляким божевільним лайном. Чому вони тримаються чоловіків, які їх лупцюють? Кохання робить людей дурними. Чи сліпими.

Френкі на мить завмирає. Дивиться на вхід до клініки й думає про власний шлюб, про власну сліпоту. Вона згадує день, коли її чоловіка, Джо, знайшли померлим від серцевого нападу на сходовому майданчику в будинку його коханки. Той будинок, здається, ніяк не відпускає Френкі, і вона знову й знову його відвідує. Дню було п’ятдесят дев’ять років, і стрес, пов’язаний із романом, напевно, видався заважким для його серця. А може, всьому виною був підйом на три прольоти до квартири коханки плюс захмарний рівень холестерину та зайві тридцять кілограмів, які він тягав на животі наче мішок з піском.

Минуло два дні після смерті Джо, і вона прийшла до тих сходів. Мак благав її не здійснювати те безжальне паломництво. Але їй потрібно було побачити місце, де впав Джо. Можливо, вона прагнула відвідати місце події як коп і зрозуміти, як усе сталося. Вона відчувала дивне, майже хворобливе відсторонення, коли дивилася на бетонні сходинки, на вм’ятину на дверях до сходової клітки й заляпані стіни. На той час вона вже знала про коханку; Мак неохоче повідомив їй цю новину після того, як вона зажадала дізнатися, чому Джо помер саме на тому сходовому майданчику, в тому будинку, коли він мав бути у відрядженні у Філадельфії. Замість гніву, горя чи будь-яких інших нормальних емоцій, які вона мала б відчувати того дня, вона відчула лише розгубленість через свою сліпоту. Вона пропустила всі ознаки його невірності. Вона була детективом відділу вбивств; як вона могла не знати про іншу жінку?

Лише згодом, кілька тижнів потому, всередині неї нарешті скипіла лють, але Френкі нічого не могла вдіяти, бо її зрадливий чоловік був уже мертвий. Немає сенсу кричати на труп.

Вона відчуває, як той самий гнів вирує в ній зараз, від імені докторки Меґґі Доріан. Гнів проти Джека Доріана за зраду дружини. Гнів через його ймовірну роль у смерті Терин Мур.

О, Френкі готова знищити цього чоловіка. їй лише треба довести, що він винен.

Коли вони з Маком заходять до переповненої зали очікування клініки, вона вже репетирує, як повідомити цю новину Меґґі Доріан. Докторка Доріан - наївна дружина, яка нічого не підозрює і чиє життя та шлюб ось-ось будуть зруйновані. Нелегко повідомити жінці, що чоловік її зрадив, і Френкі готується до реакції Меґґі та сподівається скористатися нею. Розлючена дружина може стати їхнім наймогугнішим союзником.

Реєстраторка відсуває скляну перегородку й усміхається до них.

-Чим можу допомогти?

- Ми прийшли до докторки Доріан.

- Вам призначено?

— Ні, мем.

— Перепрошую, але ця клініка не приймає без запису. Я можу записати вас до одного з наших лікарів. Прийом за кілька тижнів.

Не бажаючи привертати увагу пацієнтів, що сидять поруч, Френкі простягає свій значок адміністратору й тихо говорить:

-Поліція Бостона. Нам потрібно поговорити з докторкою Доріан.

Реєстраторка витріщається на значок.

-О, боюся, її немає.

- Коли вона повернеться?

-Точно не знаю, коли вона повернеться. Може, завтра? Вона попросила мене скасувати решту її зустрічей на сьогодні. їй довелося поїхати через сімейні обставини.

Френкі дивиться на Мака й бачить на його обличчі таку ж тривогу, яку відчуває сама. З байдужим виразом обличчя вона запитує рівним голосом:

—О котрій годині докторка Доріан пішла з клініки?

-Десь пів години тому. Я намагаюся перенести всіх її пацієнтів. З хвилини на хвилину вони почнуть з’являтися тут, сподіваючись...

-Ви знаєте, що в неї за сімейні обставини?

-Ні. їй зателефонували, а через кілька хвилин вона вибігла.

-Куди вона пішла? - роздратовано питає Мак.

Жінка дивиться на пацієнтів у залі очікування, а ті дивляться на них і ловлять кожне слово.

-Не знаю. Вона мені не звітує.

РОЗДІЛ 43

ДЖЕК

Дорогою до університетської автостоянки, де залишилася його «ауді», він двічі зателефонував Меґґі. Вона не відповідала, і Джек її не звинувачував. Заняття на сьогодні закінчилися, і холодний вітер, що гуляв безлюдним кампусом. проникав йому під пальто й пронизував до кісток. Від раку він нічого не їв. Йому хотілося просто впасти в кому й не прокидатися. Він чув, що переохолодження - непоганий спосіб померти. Варто лише заснути, і температура тіла різко падає, а органи відмовляють. Милосердний кінець, на який він не заслуговував. Ні, Джек Доріан був приречений страждати за свої вчинки. Розлучення. Втрата роботи. Можливо, навіть в’язниця.

Наближаючись до своєї автівки, чоловік підсвідомо вловив звук двигуна іншого авто.

Він був усього за десяток футів від свого «ауді», коли підвів голову й побачив чорний позашляховик, що з ревом мчав на нього, засліплюючи фарами. Джек зробив крок назад, притискаючись до решітки радіатора свого автомобіля, але позашляховик, замість того щоб завернути на узвіз, продовжував котитися прямо на нього - він навіть почув писк датчиків наближення. Авто зупинилося, лише коли щільно притиснуло професора Доріана до його «ауді».

— Гей! — закричав Джек.

Ніхто не відповів.

Крізь тоноване лобове скло він ледь розгледів силует водія: чоловік у бейсболці. На лобовому склі був прикріплений паркувальний талон для студентів.

- Коді! - закричав Джек. - Що ти в біса робиш?

І знову ніякої реакції.

- Коді, назад!

Позашляховик заревів ще голосніше; вихлопні гази щипали очі. Джек спробував вирватися з пастки, але Коді зняв ногу з гальма, і позашляховик подався вперед, затиснувши професора ще сильніше.

-Будь ласка, не роби цього! - благав Джек. — Коді?

Крізь лобове скло він побачив, як Коді закрив рукою обличчя.

Він плакав.

То ось як Джек поплатиться за свої гріхи: його на смерть розчавить закоханий хлопець, надто вбитий горем, щоб діяти розсудливо й дбати про наслідки. Одне натискання на педаль акселератора - і три тисячі фунтів металу розчавлять його таз. Навіть якщо він покличе на допомогу, хто його почує о цій годині в майже порожньому гаражі?

«Я більше ніколи не побачу Меґґі. І не побачу нашої дитини».

-Ти не такий, Коді! Ти не вбивця! - крикнув хлопцю Джек.

Двері розчахнулися, і Коді виліз із автівки. Із червоним, мокрим від сліз обличчям він пильно дивився на Джека, стоячи біля дверей.

-Ви ніколи навіть не любили її, - промовив він. - Ви її використали. А потім кинули. Ви вбили її.

-Я нічого такого не робив.

- Це я її любив. - Він ударив себе у груди. - Я один. Ні ви, ні Ліам. Ні навіть її власний батько.

- Коді, я не вбивав її. Мене не було поруч з її будинком, коли вона померла. Я був удома, в ліжку.

— Ніхто більше не бажав її смерті, тільки ви. Лише у вас була причина.

—А як щодо тебе, Коді? У тебе не було причини?

-Що?

—Ти любив її, але чи любила вона тебе?

Для Джека це був небезпечний крок, але він не знав, що ще зробити, як ще достукатися до Коді. Звалити провину на Терин. Зробити її відповідальною за його розбите серце. Вона використовувала його, знущалася над ним. їй було начхати на нього.

— Може, це ти її вбив, - кинув Джек.

Тільки-но хлопець почав свою гнівну відповідь, як на них впало світло фар. Джек почув звук автомобіля, що піднімався з нижнього рівня, а потім із-за рогу виїхало жовте авто комунальної служби.

Коді стрибнув назад у свій позашляховик і дав задній хід. Несподівано звільнившись, Джек хитнувся вперед на онімілих і нетвердих ногах. Позашляховик Коді промчав повз вантажівку і з вереском з’їхав униз.

-Гей, професоре! З вами все гаразд? - гукнув водій.

Джек упізнав його: це був Ларрі Волш, один із працівників Департаменту експлуатації університетських будинків і територій.

Усе ще шокований, Джек лише кивнув.

- Що в біса тут сталося?

-Просто... просто невеличка аварія.

- Не схоже на аварію. Він затиснув вас.

-Я в нормі, Ларрі, дякую.

Відчувши нарешті свої ноги, він пошкутильгав до дверей «ауді» й відчинив їх.

- Ви впізнали того водія?

-Ні.

-Я помітив, що у нього на автівці студентський стікер.

- Прошу, забудьмо про це, добре?

Джек сів за кермо.

-Я встиг побачити частину його номерного знаку. Пенсільванія.

Дідько! Він, напевно, подзвонить у поліцію. Джеку потрібно було забиратися звідси, і якнайшвидше.

Заверещавши шинами, «ауді» поспішно з’їхала на нижній рівень і залишила гараж.

Позаду будівлі кампуса, де розміщувався офіс Джека, було місце для паркування.

Він міг зайти зігрітися, обдумати наступні свої кроки та спробувати ще раз зателефонувати Меґґі.

Але чоловік помітив припарковану біля входу до будинку патрульну машину поліції Бостона, і враз його плани змінилися. Натомість він проїхав повз і рушив далі. Вимкнув телефон, щоб його не можна було відстежити.

Куди тепер?

«Додому». Він відчайдушно хотів побачити Меґґі, а вона мала бути саме там.

Він поїхав манівцями, перетинаючи об’їзні дороги, що ведуть до Кембриджа і Белмонта.

Наблизившись до свого будинку, він не загальмував, а поїхав далі, помітивши, що вікна темні, а «лексуса» Меґґі ніде не видно.

Джек побачив, що на вулиці припарковані дві незнайомі автівки. Поліційні авто без розпізнавальних знаків?

Від’їжджаючи, він постійно поглядав у дзеркало заднього виду, очікуючи побачити фари автівки, що переслідує його. Але позаду була темрява.

Він мав знайти Меґґі. Він мав усе владнати. Якщо її не було вдома, то вона могла бути лише в одному місці.

РОЗДІЛ 44

ФРЕНКІ

-Так, я абсолютно впевнений, що то був професор Доріан. Я працюю в Департаменті експлуатації будинків і територій уже двадцять вісім років, тож знаю більшість професорів. І знаю їхні авто. Я вважаю своїм обов’язком стежити за всім, що відбувається на території кампуса.

Ларрі Волш - доглядач університетського господарства. З огляду на хвилювання в його голосі, це найзахопливіша подія, що трапилася під час його чергування за довгий-довгий час.

Він усіляко намагається бути схожим на поліціянта: коротка стрижка під машинку, широко розставлені ноги в чоботях, ремінь для інструментів, обвішаний ключами, а також рація і комічно величезний ліхтарик. У своєму блокноті на спіралі він занотував усі важливі деталі «інциденту», як він його називає, і тепер зачитує їх Френкі й Маку.

-То був чорний позашляховик «Тойота» останньої моделі. На лобовому склі — студентський паркувальний стікер. Мені не вдалося добре розгледіти номер, бо авто поїхало дуже швидко, але я впевнений, що то був номер Пенсільванії, перша літера F, потім «2».

Він згортає свій блокнот і дивиться на двох детективів так, ніби очікує на золоту зірку за бездоганне виконання своїх обов’язків.

- Ви сказали, що то було схоже на напад на професора Доріана, а не на аварію? — запитує Френкі.

-Авжеж, то був саме напад. Оскаженілий хлопець затиснув професора між двома машинами, ніби збирався його розчавити. Якби я тієї миті не виїхав з-за повороту, хто знає, що могло б статися. Може, знайшли б тут його мертве тіло.

- Розкажіть нам про хлопця, — просить Мак. - Кажете, що, коли ви сюди заїхали, його не було в автівці?

Ларрі киває.

-Щойно я з’явився, він стрибнув назад у свій позашляховик і поїхав. Я не знаю його імені, але я бачив його раніше. Білий, поважний. Одягнений у все чорне, тільки бейсболка червона.

- Що у вашому розумінні «поважний»?

Ларрі дивиться вниз на власний випнутий живіт і зітхає.

-Гаразд. Товстий.

Френкі й Мак обмінюються поглядами - обоє думають про одну й ту саму людину.

- Я перевірю, чи їздить Коді Етвуд на чорному позашляховику, - каже Мак і відходить, щоб зателефонувати.

- Чому студент напав на професора Доріана, містере Волше? — запитує Френкі. - Ви знаєте, через що в них була сутичка?

-Гадки не маю. Але знаєте, деякі зі студентів украй зіпсовані своїми батьками. Вони не готові до життя в реальному світі, не готові до критичних зауважень. Поставиш їм погану оцінку, зачепиш їхні почуття, і вони шаленіють. Не дай боже бути в наш час викладачем і терпіти це покоління сніжинок⁴¹. Бідолашний професор Доріан, схоже, був шокований тим нападом.

-Проте він не захотів повідомляти в поліцію.

— Можливо, посоромився. Або не хотів, щоб у хлопця були проблеми. Але я все одно вирішив, що маю повідомити про це, і мушу сказати, що я вражений реакцією. Буквально за кілька хвилин після мого дзвінка до поліції Бостона цим узвозом з вереском під'їхав патрульний автомобіль.

-Рада, що ви зателефонували, містере Волше. Річ утому, що ми весь день намагалися знайти професора Доріана.

-А навіщо ви його шукаєте? Він же не зробив нічого поганого?

—Саме це ми й намагаємося встановити.

Безумовно, Джек Доріан поводиться як винуватець. Він не відповідає на телефонні дзвінки, а тепер уникає будь-яких контактів з поліцією. Френкі оглядає гараж, малюючи в голові події, які щойно описав їй Ларрі. Вона уявляє Доріана, затиснутого між своїм автомобілем і чорним поза-шляховиком Коді Етвуда. Вона думає проте, як легко переламати кістки й розчавити плоть одним натисканням на акселератор. Чому хлопець напав на нього? Чи було це пов’язано з Терин Мур? Конфлікт між тим, хто любив її, і тим, хто хотів її смерті?

-Френкі, - гукає Мак, розмахуючи мобільним телефоном. - Нізащо не здогадаєшся, хто щойно прийшов на Шредер Плаза⁴² і хоче з нами поговорити.

—Джек Доріан?

— Ні. Його дружина.

* * *

За звичайних обставин докторка Меґґі Доріан здалася б красунею, але не цього дня. Вона сидить згорблена за столом для допитів, її руде волосся розпатлане, очі порожні від болю. Зараз, коли їй ближче до сорока, вона вже не світиться рожевим рум’янцем молодості. Як вона може конкурувати з парадом вічно свіжих дівчат, які приходять на семінари її чоловіка? Френкі й Меґґі належать до однієї спільноти зраджених дружин, тож Френкі неважко зрозуміти біль своєї візаві, але співчуття може засліпити правду. Френкі висуває стілець і сідає, зберігаючи нейтральний вираз обличчя, не видаючи жодного натяку на жаль. Хоча Мак перебуває поряд і спостерігає за ними через одностороннє дзеркало, ні Френкі, ні Меґґі його не бачать. У цій кімнаті є лише вони вдвох, одна навпроти одної за столом, жінка із жінкою.

- Ми намагалися зв’язатися з вами цілий день, докторко Доріан, - каже Френкі.

-Я знаю.

- Чому ви не відповідали на мої дзвінки?

-Я не хотіла ні з ким говорити. Мені потрібен був час.

- Час для чого?

- Щоб подумати. Щоб вирішити, що робити з моїм шлюбом.

Меґґі опускає голову, і Френкі помічає пасма сивини в каштановому волоссі. Ця жінка віддала багато років своєму шлюбу, чоловікові, якому довіряла, і в неї є всі підстави для гніву. Натомість у її схиленій голові й опущених плечах Френкі бачить скорботу.

-Якби я була на вашому місці, то хотіла б від свого чоловіка одного, - каже Френкі. - Дізнатися правду.

- Правду? - Меґґі підводить голову й дивиться на Френкі очима привида.

- Про його роман з Терин Мур. Ви знаєте про них?

-Так. Він мені розповів.

- Коли?

-Сьогодні. Він сказав, що ви розпитували його про смерть дівчини. Сказав, що однак усе випливе назовні, тому вирішив сам розповісти мені.

-Що ще він сказав?

-Що вона завагітніла і... - Меґґі робить паузу, стримуючи сльози, - він може бути батьком дитини.

-Вам, мабуть, було боляче це чути.

Меґґі витирає рукою обличчя.

- Надто через те, що ми роками намагалися завести дитину. А кілька тижнів тому ми дізналися, що це нарешті станеться.

Френкі похмурніє.

-Ви при надії?

-Так. І ми були дуже щасливі. Я була дуже щаслива. -Меґґі робить глибокий вдих. - Але тепер...

Дивлячись, як страждає жінка, Френкі ледве змушує себе поставити наступне запитання.

Утім, без нього не обійтися.

-Ви знали, що у вашого чоловіка була інтрижка?

-Ні.

-Чи траплялося таке раніше? Він мав зв’язок з іншими жінками?

-Ні.

— Ви в цьому впевнені?

На мить Меґґі витріщається на неї набряклими від сліз очима. «Зараз може початися найцікавіше», - думає Френкі. Жінка ставить під сумнів усе, що, як їй здається, вона знає про свого чоловіка. І питає себе, чи не була вона сліпою до інших таємниць, інших зрад.

-Докторко Доріан?

Меґґі схлипує.

-Я вже ні в чому не впевнена!

-Тож, можливо, були й інші романи.

- Він сказав, що це був єдиний.

-І ви в це вірите?

—Можете вважати мене божевільною, але вірю. Я навіть можу зрозуміти, як це сталося. Чому це сталося.

- Ви маєте на увазі роман?

-Так. - Меґґі змахує сльозу. - Господи, шлюб - це так складно. Мені добре відомо, як легко стосунки втрачають новизну й набувають одноманітності. Утім, навіть у найгірші наші дні я жодного разу не припустила, що він перестав мене кохати. Він досі кохає мене, я знаю. Так, частина мене прагне його задушити. Але інша частина воліє пробачити.

- Ви б змогли пробачити вбивцю?

Меґґі застигла.

- Ви ж не думаєте, що Джек міг когось убити?

-Дозвольте ознайомити вас із деякими фактами, докторко Доріан. Ми знаємо, що Терин Мур було вбито. Ми знаємо, що в її квартирі відбувалася боротьба, вона впала і вдарилася головою об журнальний столик, проломивши собі череп. Потім убивця витягнув її на балкон шостого поверху і скинув тіло на тротуар як непотріб. І ви не можете вирішити, чи пробачити його?

Меґґі хитає головою.

-Він не міг так вчинити. Це неможливо.

- Це не просто можливо, це дуже ймовірно.

—Я знаю свого чоловіка.

- Проте ви не знали, що в нього була інтрижка.

-То інша справа. Так, він припустився помилки. Так, він був йолопом. Але вбити дівчину? - Вона знову хитає головою, цього разу рішуче. - Він би ніколи нікому не заподіяв шкоди.

Френкі дивиться в бік дзеркала, гадаючи, чи відчуває Мак таке ж розчарування, як і вона. Настав час зняти полуду з очей жінки і змусити її подивитись у вічі жорстокій правді про свого чоловіка.

-Докгорко Доріан, - каже Френкі, — ось що ми можемо довести. У вашого чоловіка був роман зі студенткою, Терин Мур. Вона завагітніла і збиралася розповісти правду. Вона загрожувала його репутації, кар’єрі та шлюбу. Він міг втратити все. Я б назвала це достатньо сильним мотивом для вбивства.

-Це ще не означає, що він її вбив.

-У п’ятницю вночі - у ніч, коли її вбили, - він був у її квартирі.

- Ні, не був. Він залишався вдома.

-Ви готові присягнути в цьому?

-Він сказав мені...

- Ви присягнете, що він був удома з вами тієї ночі, усю ніч?

Меґґі відкидається на спинку стільця.

-Я не можу, - тихо каже вона.

-Чому?

—Тому що я не всю ніч була вдома. Близько опівночі мене викликали в лікарню до пацієнта. Коли я повернулася додому о четвертій, Джек усе ще міцно спав у ліжку, як і до виклику.

-Отже, вас не було вдома чотири години. Тож він мав удосталь часу вислизнути до квартири Терин. У нього був і мотив, і можливість її вбити.

-Де ваші докази, що він справді був у її квартирі? Є свідки? Відео з камер спостереження?

—У нас є його текстові повідомлення.

Меґґі кліпає.

-Які повідомлення?

-Ті, що він надсилав своїй подрузі, - каже Френкі й помічає, як Меґґі здригається. «Подруга». - Мобільний оператор передав нам усі текстові повідомлення, які надсилала й отримувала Терин. І о диво! Серед них - повідомлення з мобільного телефону вашого чоловіка! У ніч, коли вона померла, вони домовилися зустрітися в її квартирі.

—Але Джек залишився вдома тієї ночі. Він сказав, що був удома.

Френкі дістає роздруківку текстових повідомлень Терин і тицяє її Меґґі Доріан.

-Тоді як ви поясните це?

Меґґі дивиться на есемеску, яку її чоловік написав своїй коханці. Ось текст, надрукований чорним по білому, доказ того, що він брехав своїй дружині:

Сьогодні вночі, у тебе. Дочекайся мене.

- Він написав це у п’ятницю, тієї ночі, коли померла Терин Мур. Поки ви були в лікарні, виконуючи свій лікарський обов'язок і рятуючи життя, ваш чоловік вислизнув з ліжка - вашого ліжка. Він поїхав до квартири своєї подружки, що завдавала йому стільки клопоту, і розв'язав проблему. Прибрав кров, щоб усе вказувало на самогубство, і поїхав додому. Якраз учасно, щоб стрибнути в ліжко до вашого повернення.

- Ні. Усе не так.

-Де зараз ваш чоловік?

- Цього не може бути...

-Скажіть мені, де він.

- Мабуть, він удома.

-Його там немає. Ми спостерігаємо за вашим будинком.

-Тоді він в університеті.

-І там його немає.

-О боже, цього не може бути! - Схопившись за голову, Меґґі втупилася в стіл. - Я знаю свого чоловіка. Я знаю, що він за людина! Він навіть довбаного павука не здатен убити. Як він взагалі може... - Вона зупиняється, її погляд прикутий до роздруківки текстових повідомлень. — Можливо, це писав не він, - тихо каже вона.

-Та годі! Ви ж бачите, що повідомлення було відправлено з його телефону. П'ятниця, 18:37.

- П’ятниця, - бурмоче Меґґі. Мить вона сидить абсолютно нерухомо, втупившись в аркуш. - Того вечора йшов сильний дощ. Тоді ми повечеряли і... - Вона скидає голову. І підводиться зі стільця. - Здається, я знаю, де Джек.

-Докторко Доріан! Куди ви?

Меґґі прямує до дверей.

—Я іду рятувати свого чоловіка, — не озираючись, відповідає вона.

РОЗДІЛ 45

ДЖЕК

Була майже одинадцята, коли Джек під’їхав до будинку тестя. На під’їзній доріжці стояла єдина машина - Чарлі. Ніякого сріблястого «лексуса». І, дякувати богу, ніяких патрульних машин.

Блакитне світло у вікні вітальні підказало йому, що телевізор увімкнений, а це означало, що Чарлі вдома. Але де, чорт забирай, Меґґі?

Підійшовши до вхідних дверей, Джек дістав свій мобільний телефон і ледь не спокусився ввімкнути його й перевірити, чи немає есемески від Меґґі. Ні, погана ідея. Якщо він увімкне телефон, поліція зможе відстежити його місцеперебування. Ховаючи мобільник назад у кишеню, він раптом зупинився. Згадав вечір, коли він отримав повідомлення від Терин: «Я вагітна». Згадав, як спустився вниз, щоб скласти білизну Чарлі, поки Меґґі була нагорі на кухні, завантажувала посудомийну машину, молола каву, розставляла чашки та блюдця на таці. Як довго Чарлі залишався за столом сам? П’ять хвилин, десять?

Досить довго.

Якусь мить він стояв біля вхідних дверей Чарлі з відчуттям, наче земля втікає з-під його ніг. Він мав би негайно піти, але більше йому не було куди йти. Його переслідувала поліція, його життя руйнувалося. Він мав дізнатися правду.

Він скористався своїм ключем й увійшов до вітальні.

-Чарлі?

—Я тут, - відгукнувся тесть.

Джек пройшов на кухню. Одягнений у піжаму, Чарлі сидів зі склянкою віскі на барному стільці біля робочої зони, розташованої в центрі кімнати. Повітря було просякнуте запахом антисептика й кислим запахом невиліковно хворої на рак людини.

Чарлі підняв склянку.

—Хочеш скласти мені компанію?

-Ні, я в нормі.

Джек стояв з іншому боку кухонного острова й дивився на тестя. Цей чоловік, який помирав, ніяк не узгоджувався з картинами, що зараз проносилися в голові Джека.

-Усе гаразд? - запитав Чарлі.

-Так.

- Щось не схоже. Сядь, нехай ноги відпочинуть. - Чарлі кивнув на порожній барний стілець.

Побачивши подряпини на обличчі Чарлі та синець над його лівим оком, Джек насупив брови.

- Що з тобою трапилося?

Чарлі зневажливо знизав плечима.

- Послизнувся в душі.

-Не допомогли навіть ті поручні, що ми встановили?

-Я не встиг за них ухопитися.

-Мабуть, я все ж вип’ю.

Джек опустився на табурет.

Чарлі підхопився на ноги й пошкутильгав до шафки, де зберігалася випивка, а потім — до іншої шафки біля плити, щоб дістати склянку. Коли Чарлі відчинив дверцята шафи, Джек напружився. Там, на верхній полиці, тесть зберігав свій револьвер Smith & Wesson 45-го калібру. Але Чарлі дістав лише склянку.

-Льоду?

Джек видихнув.

-І так добре.

Чарлі налив віскі й поставив перед ним склянку.

-То що сталося?

—Ти бачив Меґґі? Її досі немає вдома.

-Ти пробував їй зателефонувати?

— Вона не відповідає.

Чарлі, шкутильгаючи, повернувся до стійки й наповнив свою склянку.

-Ти кульгаєш, - зауважив Джек.

- Я ж казав тобі. Послизнувся в душі.

-Угу.

Чарлі повернувся, щоб подивитися на Джека.

—Чого ти так на мене витріщився?

- Пам’ятаєш ту студентку з Університету Співдружності, яка загинула минулого тижня? Терин Мур?

-Так, про неї було в усіх новинах. Кажуть, покінчила життя самогубством.

— Поліція змінила свою думку. Вони припускають убивство.

—Справді? — Чарлі зробив ще один ковток віскі. — На підставі чого?

—На підставі повідомлення, яке було надіслано з мого мобільного.

— Повторні

—Поліція вважає, що я вбив Терин Мур. Вони мають текстове повідомлення, надіслане з мого телефона. Про те, що я зустрінуся з нею в її квартирі тієї ночі. Найсмішніше, що я не відправляв того повідомлення. Я не ходив до неї додому. І я точно не вбивав її.

Чарлі подивився на Джека незворушним поглядом.

-То й добре.

-Але ти вбив. Чи не так, Чарлі?

- Із чого ти в біса робиш цей висновок?

-Тієї п’ятниці ти приходив до нас на вечерю. Коли я спустився вниз, щоб випрати твою білизну, я залишив свій телефон на підвіконні в їдальні. Терин, мабуть, написала мені, поки ти сидів там, поруч із моїм телефоном. Ти побачив повідомлення. Ти знаєш, що мій пароль - дата народження Меґґі. Це ти відповів їй.

Чарлі зробив ще один ковток віскі, поставив склянку й витер рот. А потім кинув на Джека такий отруйний погляд, що той аж зіщулився.

-Я зрозумів ще кілька тижнів тому, що між вами щось відбувається. Коли Меґґі розповіла, що до неї приходила твоя студентка, я побачив, як ти відреагував, почувши ім’я дівчини. Терин Мур. Я не сліпий. Я нутром відчуваю такі речі, Джеку, і завжди відчував. Я сподівався, що помилився. Щодо тебе й неї. Потім я зайшов на її сторінку у фейсбуці. Побачив її фото. - Він з огидою похитав головою. — Ти не перший чоловік, який дозволив гарненькому личку зруйнувати своє життя. А я гадав, ти вище цього.

-Але я не вбивав її. Не я відправив їй те повідомлення. Ти пішов до неї додому, щоб убити її, Чарлі. Ти викинув її з балкона.

-Два з трьох.

-Які два з трьох?

—Так, я відправив повідомлення, а потім видалив його, щоб ти не дізнався. І так, я пішов до неї додому. Навіть не довелося шукати її адресу. Вона була просто в тебе в контактах. Але я не збирався її вбивати.

-Ти відправив повідомлення, щоб підставити мене.

-Ні. Я зробив це, щоб виправити те довбане безладдя, яке ти влаштував! Я зробив це для тебе, чорт забирай. І для моєї дочки й мого онука. Я зробив це, щоб врятувати твою сім’ю. Але я точно не йшов туди вбивати її.

—Тоді якого біса вона зрештою виявилася мертвою?

—Я пішов перепросити від твого імені. Сказав, що прошу вибачення за всі її проблеми, бла-бла-бла. Сказав, що готовий заплатити за аборт. Вона відмовилася.

Він підвівся, підійшов до морозильної камери і почав ритися в пакетах із замороженими продуктами. Він дістав конверт і жбурнув його на стіл, де сидів Джек.

-Що це?

— Відкрий.

Джек відкрив конверт, і з нього випав чималий пакунок з готівкою. Він витріщився на пачку п’ятдесятидоларових банкнот, що лежала на столі.

— П’ять тисяч доларів, - промовив Чарлі. - Я тримаю їх у морозильній камері на випадок надзвичайної ситуації.

—Ти збирався віддати їх їй? Щоб відкупитися?

- Вона послала мене до біса. їй не потрібні були мої гроші. Я сказав їй, що не знаю, чия це дитина, і мені байдуже. Але я не буду заперечувати, що вона твоя. Я сказав їй, що люблю свою доньку й не хочу, щоб ваша інтрижка зруйнувала її шлюб. Її щастя.

Ніщо в обличчі Чарлі не вказувало на те, що він бреше: жодного мимовільного блимання очей, жодного посмикування, яке б його викрило. Лише сповнене впевненості старе втомлене обличчя.

-І? - запитав Джек.

-Дурне дівчисько розлютилося. Вона сказала, що їй не потрібні мої довбані гроші за мовчання. Що я не відкуплюся навіть за мільйон доларів. Коли я запитав її, чого вона хоче, вона оскаженіла. Кричала, що хоче тебе занапастити, знищити. І їй було начхати, хто ще постраждає.

- Що сталося потім?

- Я вдарив її. Я не втримався. Вона так говорила про мою Меґґі, ніби моя донька - порожнє місце. Ніби мій онук ніщо інше, як прикра перешкода. Я ляснув її по обличчю, а вона накинулася на мене як божевільна. Я намагався її стримати, але вона потягнулася до статуетки на книжковій полиці й замахнулася на мене.

- Вона вдарила тебе?

- Проломила б мені череп, якби я не відсахнувся. А вона впала й ударилася головою об журнальний столик. Вона не ворушилася, і я подумав, що вона мертва. Але я помітив, що дівчина ще дихає. Спочатку хотів зателефонувати 911. А потім подумав про наслідки: якщо вона прийде до тями, розповість усім, що я зробив. Що ти зробив. А найбільше я думав про Меґґі й про те, як ця дешева лахудра може зруйнувати її щастя. Ця дівчина була невблаганною. Вона б нізащо не здалася, тож у мене не було вибору. Я мав покінчити з нею. Я витягнув її на балкон. Подумав, що падіння з висоти завдасть їй достатньо травм, щоб приховати попередній удар головою об журнальний столик. Я подбав про твою проблему. А потім прибрав усю кров.

—Ти справді думав, що правда не випливе назовні?

—Я був копом, Джеку. Я знаю, як важко вони працюють. Я сподівався, що вони просто назвуть це самогубством, закриють справу й заспокояться.

Але детективна Френсіс Луміс виявилася інакшою.

Вона не заспокоїлася.

Джек похитав головою, приголомшений зізнанням Чарлі.

- Вона була ще жива. А ти вбив її.

Чарлі зробив довгий хрипкий вдих і зробився раптом таким кволим, ніби він стояв на краю власної могили.

—Ще зовсім небагато часу - і я вийду з цього автобуса. Мені начхати на те, що станеться зі мною. Але мені не байдуже, що станеться з Меґґі. Я піклуюся про дитину і, відповідно, про тебе. Я мусив щось зробити.

-Але ти звалив це на мене.

—Я намагався відвести від тебе підозру. Я взяв її мобільний телефон, щоб приховати ті повідомлення. Розбив його, щоб не можна було відстежити. Я справді думав, що поліція його не шукатиме.

- Вони мають роздруківку повідомлень. І думають на мене.

- Не звинувачуй мене. Ти сам вляпався в цю халепу. - Погляд його крижано-блакитних очей буквально притиснув Джека до стільця. - Ти кохав ту дівчину?

-Ні.

-Тоді навіщо? Навіщо ризикувати всім заради того, щоб її трахнути?

Джек здригнувся від запитання.

-То була помилка, - тихо відповів він. - Якби я міг повернути час назад...

- Меґґі знає?

-Так.

Чарлі зробив кілька глибоких вдихів, і Джек почув, як булькає в його вражених раком грудях.

- Що ж, ти успішно знищив усе. Зіпсував свій шлюб. Зруйнував життя тієї дівчини. І ти більше ніколи не зайдеш до жодної аудиторії. Так тримати, Джекі, молодчина!

Раптом до Джека долинув якийсь сторонній звук. Він почув, як відчинилися і зачинилися вхідні двері, й підхопився на ноги.

-Меґґі? - гукнув він, відчуваючи полегшення від того, що вона нарешті прийшла.

Однак коли він увійшов до вітальні, там була не Меґґі. Він зупинився, дивлячись на непроханого гостя. Його очі, мов дві жарини, палали з-під козирка бейсболки.

- Коді, - промовив Джек, - навіщо...

-Я кохав її. А ви - ні.

- Не слід було їхати за мною. Я телефоную в поліцію.

Джек потягнувся до свого мобільного, який був досі вимкнений. У нестямі він натиснув на кнопку.

- Цього разу я доведу все до кінця.

Лише тоді Джек помітив, що Коді тримав у руці - монтувальний лом. Навіть усвідомівши, що хлопець збирається зробити, й побачивши, що той підняв свою зброю, Джек був не в змозі ні поворухнутися, не промовити жодного слова.

Монтувалка стрімко наближалася до його черепа.

В останню мить Джек таки пірнув праворуч, за крісло, важко приземлившись на лікті. І почув, як затріщало дерево, коли лом вдарив по журнальному столику.

Коді розвернувся і рушив на нього швидше, ніж він міг очікувати. Перш ніж Джек устиг схопитися на ноги, Коді замахнувся ломом наче бейсбольною битою. Він ударив Джека по ребрах, і той, очманілий, розпластався на підлозі. Від завданого удару груди стиснув страшенний біль. Джек лежав і намагався віддихатися, коли почув важкі кроки, що наближалися.

Кроки зупинилися, і просто біля своєї голови Джек побачив черевики Коді. За якусь мить над черепом Джека знову злетів лом. У голові промайнула думка: «Ось як я помру».

Гідний фінал усім тим подіям, яким він дав старт, впустивши у своє життя Терин Мур.

- Кинь, або я знесу твою довбану голову.

Наставивши на Коді свій револьвер 45-го калібру, у дверях стояв Чарлі.

Хлопець застиг, стискаючи в руках монтувалку.

-Я сказав, кинь її!

Коді опустив очі на Джека, потім поглянув на Чарлі.

Джек звівся на ноги й, похитуючись, попрямував до Чарлі.

— Не чіпай його, — сказав він. - Він ще дитина.

—Дитина? — Від люті Коді аж заверещав. - То ось що ти думаєш, виродку? Що я ще дитина?

Джек спиною відчув силу люті Коді, що летіла на нього, невідворотна, як смерть. Він побачив, як тремтить пістолет у нетвердих руках Чарлі, як тесть то спрямовує дуло на Джека, то відводить убік.

Постріл із силою вдарив Доріана в груди. Він оступився назад і прихилився до стіни. Нахилившись, Джек побачив, як у нього на сорочці розпливається червона пляма.

-О ні! - заволав Чарлі. - Боже, ні!

Роз’ярілий, Чарлі вирвав лом із рук Коді й ударив хлопця по колінах ззаду. Той закричав і, скиглячи, повалився на підлогу.

У Джека мерехтіло в очах. Здавалося, світло вмикалося, а потім знову вимикалося. Ноги підкосилися. Він почув вологе й хрипке дихання Чарлі.

-З тобою все буде гаразд, Джеку, - бурмотів той, нахилившись до зятя. - 3 тобою все має бути гаразд.

Джек намагався щось сказати, але не міг вдихнути. Як він опинився на підлозі? Чому він не відчував власних кінцівок? Його проймав озноб. Здавалося, його венами біжить крижана вода.

Удалині він почув, як із гуркотом відчинилися двері. В ореолі світла з’явилося обличчя, яке він так хотів побачити, обличчя, послане з небес. «Меґґі».

-З ним усе буде гаразд! - наполегливо повторював Чарлі.

Джек почув, як рветься тканина, а потім відчув теплі руки Меґґі, які вона притиснула до грудей чоловіка, намагаючись зупинити кровотечу.

-Джеку, любий, тримайся, заради мене, — благала вона.

Потім повернулася і закричала:

-Детективно Луміс! Передайте, щоб кардіоторакальна бригада була напоготові!

Він хотів попросити в неї пробачення. Сказати, що кохає її. Але голос зрадив його. Було надзвичайно важко навіть просто зробити вдих. Він подивився на притиснуту до його грудей закривавлену руку Меґґі й зосередився на її діамантовій каблучці. Каблучці, яку він надів їй на палець дванадцять років тому. «Я б одружився з тобою знову. Знову, і знову, і знову».

Якби ж то він міг вимовити ці слова вголос! Так багато хотілося сказати! Але все навколо почало тьмяніти. Темрява опускалася нижче й нижче, затуляючи обличчя жінки, яку він так кохав.

РОЗДІЛ 46

ФРЕНКІ

Забагато всього відбувається одночасно. Розчервонілий від люті Коді молотить двох поліціянтів, які зрештою валять його на землю і надягають на нього наручники. Меґґі стоїть на колінах біля свого непритомного чоловіка - той розпластався в калюжі крові, і ця калюжа поступово більшає. Здалеку доноситься виття карети швидкої допомоги, що наближається. Батько Меґґі, Чарлі, стоїть, схиливши голову, його обличчя сіре, мов у трупа. Револьвер, який він передав Френкі, ще теплий, і від нього тхне їдким запахом пороху.

-Я не хотів заподіяти йому шкоди, Меґґі, - стогне старий. - Присягаюся, я нікому не хотів заподіяти шкоди.

-Залишайся зі мною, Джеку, - благає Меґґі. - Будь ласка, не йди!

Вона стягує із себе шарф, і коли притискає його до рани чоловіка, кров миттєво перетворює бежевий кашемір на червоний.

-Рушники! - кричить Меґґі до батька. - Мені потрібні рушники!

Чарлі занадто приголомшений, щоб поворухнутися. Мак біжить до ванної кімнати і повертається з оберемком рушників для рук. Меґґі притискає їх до рани Джека, намагаючись зупинити потік крові. Вона - єдина людина в кімнаті, яка може його врятувати, але, схоже, вона програє цю битву. Дихання Джека, неглибоке й прискорене, схоже на хрипи людини, що тоне. Меґґі дивиться на Френкі.

- Не можу зупинити кровотечу.

- Я не хотів у нього стріляти, — повторює Чарлі. Хитаючись, він підходить до стільця й опускається на нього. — Я хотів... усе залагодити. Зробити щасливою тебе, Меґґі, - стогне він.

Ніхто його не слухає. У хаосі подій, які відбуваються в цій кімнаті, він - усіма покинутий, розбитий власним горем старий.

Надворі зупиняється машина екстреної допомоги, і двоє парамедиків влітають у будинок, додаючи ще більше метушні. Вони розривають бинти, ставлять крапельниці, надягають на Джека кисневу маску. ЕКГ подає сигнали в шаленому ритмі серця, що прагне залишитися в живих. Френкі може лише стояти осторонь і не заважати працювати іншим. Навіть Меґґі - не більше, ніж шокований свідок. Усім займаються парамедики, а вона, заціпеніла й мовчазна, спостерігає, як кров чоловіка висихає на її руках.

-Порядок, ми готові його транспортувати, - каже парамедик.

- Куди? - запитує Меґґі.

-У Массачусетську лікарню загального профілю. Команда травматологів уже чекає.

Меґґі хапає сумочку.

-Я поїду за вами.

- Докторко Доріан, зачекайте, — каже Френкі.

-Я їду в лікарню.

-Ви потрібні нам тут, щоб...

—До біса! Я маю бути з чоловіком, - огризається Меґґі й виходить слідом за парамедиками.

Френкі дозволяє їй піти. Вона оглядає те, що залишилося після парамедиків: розірвані упаковки, забруднену марлю, забутий джгут, що згорнувся наче змія і плаває в калюжі крові. Крові невинної людини.

Поліціянт уже вивів Коді Етвуда до патрульної машини, але батько Меґґі досі сидить у своєму кріслі, понуривши голову й опустивши плечі. Украй кволий, він справляє враження мішка зі старими кістками. Меґґі сказала їм, що Чарлі помирає від раку. На це вказують його змарнілі скроні та прокисле від хвороби повітря в будинку.

Френкі присуває стілець і сідає так, щоб опинитися віч-на-віч із чоловіком.

— Містере Лукасе, - каже вона. - Я маю повідомити вам про ваші права.

— Не треба. Я знаю свої права. Я був колом. Поліція Кембриджа.

Френкі дивиться на Мака, який уже витягнув наручники, і хитає головою. Наручники можуть зачекати. Цей чоловік не збирається з ними битися. Усе в ньому свідчить про поразку, і Френкі вважає, що вони зобов’язані віддати йому щось на кшталт поваги, бо, зрештою, він колись був одним з них.

-Ви вбили Терин Мур. Це так?

—У мене не було вибору. Вона сама напросилася.

-Я не розумію.

- Вона напала на мою сім’ю. Вона накинулася на мене. -Чарлі підводить голову і зустрічається з нею поглядом. Хоча він і слабкий, очі в нього холодно зухвалі. - Ви і я, ми обоє копи. Ви бачили те саме, що і я, тож розумієте. Ви знаєте не гірше за мене, що цей світ був би набагато кращим, якби в ньому не було певних людей.

-Таких, як Терин Мур.

Він киває.

-Таких дівчат, як вона, не можна зрозуміти. їх не переконаєш. Вони як дикі тварини, яких необхідно приборкувати. І контролювати.

Дивлячись в очі Чарлі, Френкі розуміє, що він і справді вірить у те, що каже: світ був би кращим без таких жінок, як Терин, жінок, чиї бурхливі емоції та відчайдушний вибір ускладнюють життя чоловіків. Вона згадує своїх дочок, які так пристрасно насолоджуються життям, що іноді потрапляють у халепу. Вона згадує трагічних героїнь, про яких писала Терин, про Медею та царицю Дідону-жінок, які кохали надто сильно й через це постраждали.

Ні, думає Френкі. Світ не був би кращим без таких жінок.

- Цю дівчину треба було зупинити, - каже Чарлі. - Я хотів захистити свою сім’ю. Я лише зробив те, що мав.

-Тепер я зроблю те, що зобов’язана. - Френкі забирає в Мана наручники й надягає їх на зап'ястя Чарлі.

Вона чує, як вони клацають, і отримує від цього звуку неабияке задоволення.

РОЗДІЛ 47

ФРЕНКІ

Меґґі Доріан сидить біля ліжка свого чоловіка, схиливши голову, ніби в молитві. Через писк моніторів і свист апарата штучного дихання вона, здається, не чує, як Френкі заходить до боксу інтенсивної терапії. Лише коли детективна опиняється навпроти неї з іншого боку ліжка, Меґґі нарешті підводить очі.

- Не можу повірити, що ви досі тут, - каже Френкі.

-А де мені ще бути?

-Вам варто поїхати додому й трохи поспати.

-Ні, я маю бути тут, коли він прокинеться.

Меґґі тягнеться, щоб узяти чоловіка за руку, і додає пошепки:

-Якщо він прокинеться.

Френкі оглядає різноманітні трубки, що обвивають інертне тіло, наче змії, проникають у нього і виходять з нього, а потім зосереджується на моніторі ЕКГ: ритм пришвидшений, але стабільний. Диво, що в нього взагалі є серцебиття. Після такої крововтрати, після такого нищівного хаосу, який у тілі Джека Доріана залишила по собі куля, чоловік мав би бути мертвим, а його дружина - організовувати його поховання.

Що, напевно, незабаром і станеться.

Френкі підтягує стілець і сідає. Довгий час обидві жінки мовчать, тишу порушує тільки шипіння апарата штучного дихання, що робить за Джека двадцять вдихів на хвилину. Які слова можуть розрадити жінку, чиє життя повністю розвалилося на друзки? Батько Меґґі, Чарлі, майже напевно помре від раку у в’язниці. ЇЇ чоловік може ніколи не прокинутися, і їй самій доведеться виховувати їхню спільну дитину. У всій цій трагедії був єдиний промінь світла: маля, що має народитися.

- Як мій батько? - запитання звучить так тихо, що Френкі ледь чує його.

-Чарлі співпрацює з нами. У повній мірі. Він розуміє, що на нього чекає, і готовий до цього. - Френкі робить паузу. -Я обіцяю, що зроблю все можливе, щоб він почувався комфортно до самого кінця.

Меґґі важко зітхає.

Здається, горе здавлює їй горло.

- Повірити не можу, що він тане зробив. Це не той батько, який мене виростив.

- Він сказав нам, що ніколи не планував вбивати дівчину. Просто хотів, щоб вона дала вам із Джеком спокій. Він пішов до неї додому, сподіваючись купити її мовчання, але Терин розлютилася. Вона вдарила його, він захищався, і зав’язалася боротьба. Він дозволив своїй люті взяти гору над собою і втратив контроль. А коли все закінчилося, намагався врятувати ситуацію й інсценувати самогубство. Принаймні так він нам сказав. Я не знаю, чи все це правда, але я впевнена, що він намагався захистити вас, Меґґі. Намагався врятувати ваш шлюб.

-Я знаю. - ЇЇ рука міцніше стискає безсилу руку чоловіка. - І тепер я можу втратити їх обох.

Френкі не розповідає Меґґі, скільки страшних фактів вона дізналася про Чарлі Лукаса після телефонного дзвінка до відділу внутрішніх розслідувань поліції Кембриджа. Вона не розповідає їй про ув’язненого, якому її батько проломив череп, або про кокаїн, що, як припускали, він сам підкинув під час наркорейду. Френкі не розповідає, що, коли Чарлі йшов у відставку, над ним темною хмарою висіла купа висунутих йому підозр, бо він зайшов надто далеко зі своїм уявленням про правосуддя. Ні, Меґґі не має нічого цього знати; у неї і так зараз чимало проблем, які розбивають її серце.

- Будь ласка, Джеку, - шепоче Меґґі, - повернись до мене.

Френкі дивиться на пальці Меґґі, сплетені навколо руки чоловіка, який був їй невірний, чоловіка, чий короткочасний і нерозважливий роман завдав стільки болю і призвів до кровопролиття.

-А якщо він прокинеться? - запитує Френкі. - Що тоді? - Ви б йому пробачили? Якби він був вашим чоловіком? - Це не мені вирішувати. Рішення за вами.

Меґґі дивиться на Джека й ніжно відкидає з його лоба волосся.

- Після дванадцяти років шлюбу іноді важко згадати, що в першу чергу змусило тебе закохатися. Чому ти зрештою обрав саме цю людину. І на якийсь час я справді про це забула. І він теж. Але минулої ночі, коли він лежав на підлозі, коли я побачила всю цю кров і подумала, що втрачаю його... - Меґґі підводить на неї очі. - Я згадала, чому я закохалася. Не знаю, чи цього достатньо, щоб пробачити його. Але я згадала.

До боксу заходить медсестра.

-Перепрошую, детективко! Ви не могли б вийти на хвилинку? Мені треба перевірити життєві показники пацієнта.

-Я все одно збиралася іти, — відповідає Френкі й підводиться на ноги. - Бережіть себе, докторко Доріан, - каже вона Меґґі. - Їдьте додому й трохи відпочиньте.

-Добре.

Але коли Френкі виходить і озирається у вікно, вона бачить, що Меґґі не рухається. Вона все ще біля чоловіка, гладить його по волоссю і чекає, коли він прокинеться.

Френкі їде додому безлюдними вулицями, її зір затуманений серпанком утоми. Хоча зараз квітень, ця ясна й морозна ніч - крок назад до зими. Френкі втомилася від холоду, їй набридло вдягати вовняні шарфи й пуховики. І тремтіти на оглядах трупів на місцях подій.

Наближається час відпустки - два тижні, протягом яких детективна Френсіс Луміс могла б пити «піна коладу», лежачи десь на пляжі, утім, вона надто добре знає себе. Цього не станеться. Натомість вона майже напевно проведе відпустку вдома з дівчатами.

Поки ще можливо.

Коли вона заходить до своєї квартири, то з радістю відзначає, що пальта обох доньок висять у шафі, і відчуває полегшення від того, що її родина безпечно повернулася додому на ніч. Щоб переконатися, Френкі зазирає до кімнати близнючок. Вони справді там, міцно сплять у своїх ліжках після чергової нічної прогулянки. Хоча ліжка стоять по різні боки кімнати, вони лежать обличчям одна до одної: Ґаббі -на лівому боці, Сібіл - на правому, і ніби тягнуться, щоб обійнятися, - так само, як вони це робили, коли ділили її утробу. Френкі щаслива, знаючи, що її доньки зберегли той зв'язок. Якщо їхні шлюби виявляться невдалими й вони розчаруються у своїх чоловіках, то щонайменше матимуть одна одну й не залишаться без підтримки.

Вона зачиняє двері та йде на кухню. Вона виснажена, знесилена, проте знає, що не зможе заснути. Принаймні поки що. Після сьогоднішніх подій їй потрібно спокійно посидіти і зробити кілька глибоких вдихів. Вона дістає із шафи віскі й за звичкою перевіряє пляшку, щоб переконатися, що рівень не опустився нижче крихітної чорної крапки, яку вона намалювала там перманентним маркером минулого разу. Рівень не змінився, тож вона знає, що дівчата пляшку не чіпали. О так, матуся знає, як наглядати за своїми діточками! Вона наливає на добрячий ковток, випиває й розмірковує про Терин Мур і Чарлі Лукаса, про Джека й Меґґі Доріан.

Найбільше вона думає про Меґґі, жінку, яка мала все й раптом утратила. Але така природа трагедії. Ти йдеш по життю, не цінуючи радості звичайного дня, і в одну мить ця буденність зникає. Ти чуєш стук і відчиняєш двері. На порозі стоїть поліціянт зі звісткою, що твого чоловіка знайдено мертвим у чужому під'їзді. І ти вже не чекаєш, що колись знову радітимеш звичайному дню.

Ти ховаєш тіло, збираєш уламки минулого жипя. Ти крокуєш уперед, до нової буденності. Саме це й доведеться зробити Меґґі Доріан, із чоловіком чи без нього.

Френкі несе порожню склянку з-під віскі до раковини, і коли вона стоїть там, розминаючи затерплу шию, то чує, як дзвонить її мобільний телефон. «О ні!» - думає вона. Дістаючи телефон із сумочки, вона вже налаштовується на новини. І дивиться на номер абонента.

Це лікарня.

РОЗДІЛ 48

ФРЕНКІ

ЧОТИРНАДЦЯТЬ МІСЯЦІВ ПО ТОМУ

Два гранітні надгробки лежать поруч, кожен прикрашений горщиком із геранню. Полум’яно-червоне суцвіття — надто велика спокуса, перед якою немовляті не встояти, і Ніколас Чарльз Доріан, семи місяців від народження, повзе по траві, наче найшвидша черепаха, прямуючи до найближчої рослини. Щойно він стискає навколо квітки свій пухкенький кулачок, Меґґі підхоплює сина на руки, і він репетує від розчарування.

-Солоденький, знайдімо іншу іграшку! Що в нашій великій сумці, га? Дивись, який гарненький поні!

Вона простягає конячку Нікі, але та його не цікавить, і він кидає поні на траву.

— Йому дуже хочеться ту герань, — зауважує Френкі.

—Хіба це дивина? - Меґґі сміється. - Діти завжди хочуть те, чого не можна.

-Дозволь, я візьму його. Прогуляємося до ставка.

Френкі бере дитину на руки й несе її до ставка з качками, що розташований на території кладовища. Вона ніколи раніше не була на Маунт-Оберн⁴³, і цього теплого червневого дня дивується тутешній красі. По той бік водойми - неокласична ротонда, місце останнього спочинку Мері Бейкер Едді⁴⁴. Дерева повністю вкрилися листям, над головою цвірінькають горобці, а небо яскраво-блакитним куполом із блідим півмісяцем висить просто над лінією дерев. Френкі вдихає запах дитячого шампуню Нікі, і її накриває хвиля спогадів. Ось її близнючки, що плескаються у пластиковій ванні. їхні пухкенькі ніжки, що штовхаються, коли вона міняє їм підгузки. Виснажливі, але хвилюючі ночі їхнього дитинства. Вона сумує за тими днями, особливо тепер, коли обидві її доньки поїхали вчитися до коледжу. Як добре знову тримати немовля на руках, тертися щокою об пухнасту голівку!

Прогулянка до ставка зробила свою справу: Нікі забув про спокусливу герань, і його увага тепер зосереджена на тому, що плаває у воді.

- Це качки, - каже Френкі, показуючи на крижнів, що пропливають повз. — Вони крякають. Можеш сказати «кря-кря»?

Нікі тільки вищить.

Вона намагається пригадати, скільки було її близнючкам, коли вони сказали свої перші слова. Рік? Чи більше? Здається, це було так давно! Зараз, з огляду на вік, Френкі вже може стати бабусею, тож під час вагітності Меґґі вона з радістю взяла на себе цю роль, адже не знає, скільки часу мине, перш ніж вона триматиме на руках власного онука. За сім місяців від народження Нікі Френкі не раз приносила дитячий одяг і ковдри, а також надавала нескінченні поради. Меґґі Доріан тепер їй як дочка, і Френкі захоплюється силою та оптимізмом цієї жінки. Як і Френкі, Меґґі вдається проходити випробовування долі.

Поки Френкі йде з дитиною від ставка, Меґґі розстеляє на траві ковдру й розпаковує наїдки для пікніка. Усе просто: бутерброди з тунцем і картопляними чипсами, фруктовий салат і шоколадне печиво. Печиво - то внесок Френкі, вона не пекла його відтоді, як її дівчатка були маленькими, а її стегна - на кілька розмірів стрункішими. Меґґі розкладає їжу всього за кілька метрів від надгробків. Френкі це місце здається засумним для пікніка, але Меґґі каже, що така традиція Лукасів. Кожного червня її батько, Чарлі, привозив її сюди, щоб улаштувати пікнік на могилі її покійної матері. Це спосіб відчути близькість до тих, хто відійшов, і тепер жінка продовжує родинну традицію.

Меґґі наливає віскі «Лаґавулін» у чарку і стає на коліна біля могили батька. Пів року тому, коли Чарлі перебував у тюремному госпісі, рак остаточно його забрав, але він принаймні прожив достатньо, щоб побачити свого внука.

-Люблю тебе, тату, - промовляє Меґґі й виливає порцію віскі на могилу батька, дозволяючи дорогоцінному алкоголю просочитися в траву. - Пий до дна.

Френкі чує звук двигуна автомобіля, обертається і бачить синю «ауді», яка зупинилася неподалік. З неї повільно вилазить Джек, ставлячи на землю спочатку одну ногу, а потім іншу. Попри рік фізіотерапії, через ураження хребта його ноги все ще слабкі. Він шкутильгає до них, спираючись на ціпок.

-Перепрошую, я запізнився, - каже він, хитаючи головою. - Виїхав із дому вчасно, але не врахував затори на дорогах у вихідні. Як мій великий хлопчик?

- Він, мабуть, уже чекає на пляшечку, можеш його погодувати, - каже Меґґі.

Вона підсовує до Джека розкладний стілець, і той сідає. Френкі віддає йому дитину й подає пляшечку з молочною сумішшю.

-Обід, Нікі, синку! - Джек усміхається, дивлячись, як його син жадібно ковтає молоко. - Ого, здається, що ти набрав за тиждень цілий фунт!

Поки Джек годує сина, Френкі помічає у волоссі чоловіка нові пасма сивини й глибокі зморшки, що прорізали його обличчя. За останній рік він постарів, але здається спокійнішим, і, схоже, змирився зі своїми втратами. Відтоді, як його звільнили з Університету Співдружності, єдине, що він викладає, - це щотижневий курс літератури для ув’язнених у Массачусетській виправній установі в Конкорді. На його кар’єрі університетського професора поставлений жирний хрест, і він, безсумнівно, сумує через втрату свого статусу й зарплати, але наразі цього не помітно. Принаймні точно не зараз, коли він з такою любов’ю колише свого сина.

Меґґі підходить до Джека, кладе руку йому на плече, і вони обоє усміхаються, дивлячись на малюка. Хоча цих двох більше не об’єднує спільна домівка, їх завжди об’єднуватиме спільний син. І, можливо, колись у майбутньому вони знову житимуть разом. Але передусім треба зцілитися, і цього чудового літнього дня вони, здається, рухаються в правильному напрямку.

У роботі Френкі не буває щасливого кінця, є лише горе, втрати і трагедії. Уся ця трійка неодмінно переслідуватиме Джека Доріана до кінця жипя. Він зруйнував свою кар’єру і свій шлюб. На його тілі назавжди залишаться шрами від кулі. А найгірше те, що він ніколи не позбудеться своєї ролі в трагедії молодої енергійної жінки. Ні, думає Френкі, таке не можна назвати щасливим кінцем.

Але саме цієї миті щастя досить близько.

ПОДЯКИ

Ми хотіли б подякувати Марку Дженноні з Північно-Східного університету за його настанови щодо дотримання університетом політики Розділу IX.

Щиро дякуємо Лінді Марроу за її редакторський досвід і заохочення на ранніх етапах нашої роботи над рукописом.

За проникливість і добрий гумор кажемо «спасибі» завжди кмітливій і винахідливій Мег Рулі; про такого агента можна лише мріяти.

Особлива подяка нашій редакторці Грейс Дойл, чиї мудрі поради й позитивний настрій зробили цю книжку кращою. Було дуже приємно працювати з нею та відданою командою маркетологів і рекламістів у Thomas & Mercer. Сарою Шоу, Ліндсі Бреґґ та Бріттані Рассел.

ПРО АВТОРІВ

Авторка міжнародних бестселерів Тесс Ґеррітсен пройшла незвичний шлях до письменницької кар’єри: лікарка за професією, вона почала писати, перебуваючи у декретній відпустці. Відтоді Тесс Ґеррітсен написала двадцять вісім гостро-сюжетних романів загальним накладом понад тридцять мільйонів примірників. Її книжки перекладено сорока мовами, а серія романів про детективну з розслідування вбивств Джейн Ріццолі й судмедекспертку Мору Айлз надихнула на створення популярного телесеріалу «Ріццолі та Айлз» з Енджі Гармон та Сашею Александер у головних ролях. Зараз Ґеррітсен повністю присвячує себе письменництву й живе в штаті Мен.

Ґері Брейвер - літературний псевдонім професора коледжу Ґері Ґошґеріана, автора восьми бестселерів і схвально оцінених критиками детективів і трилерів, серед яких «Сіра речовина» і «Флешбек» - перший трилер, що отримав Массачусетську літературну премію. Його твори перекладено кількома мовами; два з них, зокрема «Еліксир», чекають на екранізацію. Ґері Ґошґеріан викладає курси з наукової фантастики, літератури в жанрі жахів, бестселерів та письменницької майстерності у Північно-Східному університеті. Живе з родиною в передмісті Бостона. Більше інформації на www.garybraver.com.

Notes

[

←1

]

Сильне знеболювальне, похідне від морфіну. (Тут і далі прим, перекл.)

[

←2

]

Англ. Marie Callendefs - американська мережа ресторанів.

[

←3

]

Англ. Allston — адміністративний район Бостона, штат Массачусетс.

[

←4

]

Місце на перетині авеню Співдружності та Брайтон-авеню.

[

←5

]

Патріарх Константинопольський (1265 -1266).

[

←6

]

Коктейль на основі шампанського й апельсинового соку.

[

←7

]

Соус із червоного перцю, оцту, часнику, цукру й солі.

[

←8

]

Американський бренд шоколадного напою.

[

←9

]

Англ. Boston Bruins. Професійна хокейна команда Бостона.

[

←10

]

Роман-трилер американської письменниці Ґілліан Флінн, опублікований 2012 року.

[

←11

]

Для оцінювання навчальних досягнень у США послуговуються системою літер - A, B, C, D, Е, F зі знаком «+» або «-», де «А» - найвищий бал, a «F» -найнижчий.

[

←12

]

Університетське місто в окрузі Міддлсекс штату Массачусетс, яке відділяє від Бостона річка Чарльз.

[

←13

]

Громадський пляж у місті Ревір в окрузі Саффолк штату Массачусетс.

[

←14

]

Англ. Subway. Мережа ресторанів швидкого обслуговування.

[

←15

]

Тут і далі переклад Михайла Білика.

[

←16

]

Goodwill Industries - американська організація, яка збирає старий одяг та інші непотрібні речі й продає їх за низькими цінами в спеціальних магазинах. Виручені гроші йдуть на створення робочих місць, навчання та надання послуг для бідних людей, які не можуть знайти роботу.

[

←17

]

Класична страва тайської кухні зі швидкозасмаженої рисової локшини в суміші соусів з додаванням паростків і овочів; часто з м’ясом або морепродуктами.

[

←18

]

Англ. Siam House. Мережа ресторанів тайської кухні.

[

←19

]

Англ. Five Guys. Американська мережа ресторанів швидкого харчування, що спеціалізується на гамбургерах, хот-догах і картоплі фрі.

[

←20

]

Бар-міцва - у юдаїзмі досягнення хлопчиком релігійного повноліття (13 років).

[

←21

]

Один зі світових лідерів у сфері активних подорожей; пропонує пішохідні, велосипедні й різноманітні пригодницькі маршрути в десятках країн світу.

[

←22

]

Англ. Dunkin' Donuts — міжнародна мережа кондитерських закусочних.

[

←23

]

Me Too («Я теж», «Мене теж») - хештег і соціальна акція-флешмоб проти сексуального насильства й домагань у результаті секс-скандалу навколо кінопродюсера Гарві Вайнштайна в жовтні 2017 року. Відтоді цей хештег використовується для розповідей про пережите сексуальне насилля.

[

←24

]

«Джейсон Борн» - серія фільмів-бойовиків (2002 — 2016), заснована на романах Роберта Ладлема про Джейсона Борна – колишнього співробітника ЦРУ і професійного вбивцю, який утратив пам'ять.

[

←25

]

FedEx - американська транснаціональна логістична компанія, що займається внутрішніми й міжнародними перевезеннями та доставкою вантажів.

[

←26

]

Прізвище німецького судмедексперта Ґеорґа Пуппе (1867 -1925) англійською співзвучне зі словом puppy - «цуценя».

[

←27

]

ХГЛ - хоріонічний гонадотропін людини - гормон, що виробляється ворсинками плоду під час вагітності. Саме на цей гормон реагують тести на вагітність.

[

←28

]

Мері Волстонкрафт (1759 -1797) - англійська письменниця, філософиня й феміністка.

[

←29

]

Рейтинг терапевтів (за відгуками пацієнтів).

[

←30

]

У США для підрахунку середнього балу зазвичай застосовується 4-бальна шкала.

[

←31

]

Ґлорія Стайнем (народ. 1934р.) - визнана американська феміністка, журналістка, соціальна та політична активістка, авторка, редакторка й лекторка.

[

←32

]

Пруденшал-центр - спортивний комплекс у Ньюарку, штат Нью-Джерсі.

[

←33

]

Популярна друга назва для Філадельфії.

[

←34

]

Ідеться про картину художника Італійського Відродження Джованні Белліні (близько 1430 — 1516).

[

←35

]

Острови у складі Малих Антильських островів у Карибському морі.

[

←36

]

Район Бостона.

[

←37

]

Гестер Прінн - головна героїня роману американського письменника Натаніеля Готорна «Червона літера» (1850). Сусіди-пуритани засудили її за те, що вона народила дитину поза шлюбом.

[

←38

]

Каліфорнійське червоне сухе вино.

[

←39

]

Рейтинг професорів і кампусів університетів за відгуками студентів.

[

←40

]

Verizon Communications - американська телекомунікаційна компанія, одна з найбільших у США і світі.

[

←41

]

Англ. Generation Snowflake — образливе позначення емоційно вразливих молодих людей, які сприймають відмінні від власних погляди як приниження і впевнені у своїй винятковості; є частиною покоління «міленіалів» та «зумерів».

[

←42

]

Перехрестя, де розташоване Головне управління поліції Бостона.

[

←43

]

Ландшафтний цвинтар у Кембриджі, штат Массачусетс.

[

←44

]

Мері Бейкер Едді (1821 - 1910) - американська богословка, проповідниця, цілителька й письменниця.