Ґолді у Страшному парку

Розділ 6. Маленька Крістал

Тим часом міс Крістал віднесла Єву до майстерні й посадила в клітку з кроликами.

Дівчинка була розгублена й налякана. Вона сіла на солом’яну підстилку, коли до неї наблизилися маленькі кролики. Вони обнюхали Єву і взяли до своєї компанії — сіли ближче, щоб зігріти нову подружку.

Дівчинка непокоїлася, що міс Гартлесс і її перетворить на скляну фігурку. Як же тоді допомогти іншим тваринам?

— Ох, Ґолді, коли б ти був тут, — зітхнула Єва, і на очах у неї забриніли сльози, а одна скотилася по щоці.

— Годі плакати! — почула дівчинка веселий шепіт.

І в повітрі прямо перед нею з’явилося лисеня. Чарівний захисник підлетів до самого обличчя Єви й акуратно витер сльозинку своїм пухнастим хвостиком.

— Ґолді, яка я рада, що ти прилетів! Я боялася залишитися сама.

— Я б нізащо не покинув тебе, але треба було рятувати Тоні. До речі, він зараз приведе сюди твого татка.

— Це ж небезпечно! — занепокоїлася Єва. — А ще тато може дізнатися про феріґардів.

— Тоні довелося вигадати історію, але вона майже правдива.

— Ви щось придумали?

— Так, у мене з’явилася чудова ідея! Твій тато й Тоні відволікатимуть увагу міс Крістал, ми з тобою проберемося до Флаффі і спробуємо умовити його допомогти нам. Він все ж таки феріґард.

— Ми? Але ж я в клітці!

— Хіба якась жалюгідна клітка може зупинити феріґарда? — засміявся Ґолді. — До того ж ти була засмучена й не помітила, що цю засувку ти й сама можеш відсунути.

Єва підхопилася й кинулася відчиняти клітку. Кролики теж були раді вийти на волю. Дівчинка сіла на спинку до лисеняти, і друзі полетіли у вежу.

Міс Крістал саме була в кімнаті Флаффі. Ґолді з Євою довелося сховатися, щоб їх не помітили.

— Ох, мій милий песик, ці жахливі діти хотіли тебе викрасти, — жалібно голосила міс Гартлесс.

— Ти ж знаєш, я завжди буду поруч, моя дівчинко, — лагідно відповів Флаффі.

— Чому він називає її дівчинкою? — прошепотіла Єва.

— Це, мабуть, сфера так впливає на нього. Він думає, що вона все ще маленька, — припустив Ґолді.

— А ти зробиш мені ще одну лялечку? — вела далі міс Крістал плаксивим голосом.

— Яку іграшку ти хочеш? Кролика? — спитав пес.

— Ні, — заскиглила, мов вередлива дитина, міс Гартлесс. — Хочу справжню ляльку — дівчинку, у гарній сукенці й капелюшку.

— Дівчинку? Але ж для цього треба… — запнувся від хвилювання Флаффі. — Люба, може, краще ти вдягнеш у сукенку кролика?

— Не хочу кролика! — запхикала жінка. Єва помітила, що сліз на очах у неї не було.

— Вона ж прикидається! — скрикнула дівчинка, забувши, що не можна подавати голос.

Міс Крістал злякано озирнулася.

— Хто тут?! — заверещала вона. — Флаффі, до нас прокрався злодій!

Флаффі став на лапи й грізно прогарчав:

— Виходь!

Ґолді хотів був злетіти, але не зміг. Він нараз відчув, ніби невидима рука схопила його й тягне на середину кімнати. Та феріґард не розгубився, він спікірував на підлогу й наказав Єві:

— Зістрибуй!

Тієї ж миті він обсипав дівчинку золотими іскрами, і до неї повернувся звичайний розмір. А саме лисеня метнулося до кулі. Воно врізалося в скляну стіну. Куля гучно луснула, її поверхнею поповзли тріщини. А вже наступної миті вона розлетілася на скляні друзки.

Пес опинився на підлозі і здивовано роззирнувся. А лисеня нерухомим пухнастим клубочком упало коло нього.

— Ґолді! — перелякано скрикнула Єва, дивлячись на той клубочок.

Дівчинка безстрашно кинулася до свого друга й узяла маленьке тільце на руки.

— Хапай їх! — заверещала міс Гартлесс.

Але Флаффі не квапився виконувати наказ.

— Хто ти? — спитав він глухим голосом. — Де маленька Крістал?

— Це я, бовдуре! — роздратовано огризнулася міс Гартлесс і затнулася.

— Так, оце і є твоя маленька Крістал! — зі сльозами в голосі вигукнула Єва. — Вона виросла і стала лихою та жорстокою! Вона змусила тебе перетворити на скляні скульптури чимало маленьких звірят. І навіть феріґарда!

Флаффі не міг відвести очей від міс Крістал. Пес зрозумів, що його вже давно обманюють. Але найстрашніше для нього було те, що він став злодієм і заподіяв лихо багатьом істотам. Обернувшись до Єви, старий феріґард помітив нерухоме лисеня в її руках.

— Що ж я накоїв! — прошепотів добрий пес, і по його морді покотилися сльози.

— Флаффі! — запхинькала міс Гартлесс. — Хутчіше зроби їх скляними, і все в нас буде так, як і раніше.

— Хочеш, щоб усе було так, як раніше? — загарчав раптом пес. — Дзуськи! Я більше не слухатиму тебе. Ти була такою гарною маленькою дівчинкою. Чому ти стала лиходійкою?

— Недоумкуватий старий бовдур, — зло проказала міс Кріс­тал, — я прос­то порозумнішала! Коли б оце мале створіння не розбило кулю, ти завжди служив би мені. І я стала б найзаможнішою й найвідомішою у світі художницею.

Сказавши це, жінка метнулася до Єви й звела руку, щоб ударити Ґолді. Дівчинка притиснула малюка до грудей і заплющила очі зі страху. Тієї ж миті мляві крила Флаффі здригнулися, пес злетів і змахнув над міс Крістал лапами. Пролунав гучний виляск. Жінка злякано озирнулася на пса і… завмерла, перетворившись на скляну статую.

— Час мені виправляти свої помилки, — сказав старий феріґард.

Сказавши це, пес підлетів до Єви, обережно взяв Ґолді й зник.

Раптом пролунав дзвінок у двері.

Єва спустилася на перший поверх і відчинила. На порозі стояли її тато й Тоні.

— Єво, моя дитинко! — вигукнув містер Джонс і обійняв доньку. — З тобою все гаразд? Що сталося?

— Таточку, усе добре. Уже все скінчилося, — прошепотіла Єва. — Ходімо хутчій додому.

Містер Джонс узяв за руки Єву й Тоні, та утрьох вони поквапилися покинути Страшний парк міс Крістал, у якому справді не залишилося жодного живого дерева.

Удома тато спитав Єву:

— Розкажи тепер, що ж сталося в будинку міс Крістал?

— Я прокинулася вранці, а поруч нікого немає. Ви нагодилися, коли я саме зібралася йти додому. Отакої!

— Доволі дивно… — похитав головою тато. — Але головне, що тепер усе позаду. Тільки ти повинна пообіцяти мені більше ніколи не ходити в чужі будинки без дозволу. Домовилися?

Єва кивнула.