Ґолді у Страшному парку

Розділ 7. Повернення додому

Флаффі надто довго просидів у скляній сфері, тому він майже роз­учився літати. Його крильця все ще залишалися тьмаво-сірими, але вони легко знайшли дорогу, адже це був шлях додому. Пес вирішив повернутися в місто феріґардів. Тільки тут він міг знайти відповідь на запитання, як усе залагодити.

Флаффі летів, притискаючи до грудей ледь живе тільце лисеняти. Крила й лапи старого феріґарда тремтіли від утоми. Нарешті серед хмар він побачив велику темно-синю хмару. Серце його радісно калатало. Сам лише вигляд рідної домівки повернув йому сили.

Місто чарівних захисників не було схоже на місця, де селилися люди. Над велетенською синьою хмарою висіли будиночки — різнокольорові кулі з хмар. А в самому центрі міста пурхали малюки феріґарди зі своїм Учителем — великим сніжно-білим котом.

Досить було Флаффі ступити на край хмари, як із маленьких кульок один за одним почали визирати феріґарди. Кого тут тільки не було! Цуценята й кошенята, поні і кролики, білочки й навіть ведмежа. Крилаті звірятка вилітали назустріч старому псу. Вони усміхалися до нього, як до давнього друга. Але, помітивши в його лапах Ґолді, багато хто злякано хмурився й рушав услід за Флаффі.

Так до центру містечка прибула вже ціла зграйка чарівних захисників.

Побачивши Вчителя, Флаффі попрямував до нього.

— Учителю, — несміливо мовив пес. — Я повернувся.

Великий білий кіт, який грався з учнями, обернувся.

— Ласкаво просимо додому, Флаффі, — озвався він.

— Допоможіть врятувати малюка, — попросив пес, простягаючи лисеня Вчителю.

— Вам обом потрібна допомо­га, — усміхнувся кіт і змахнув ла­па­ми. Враз навколо Флаффі й лисеняти виросла велика рожева куля з хмари. — Відпочиньте, мої любі.

Феріґарди тихенько розлетілися по своїх домівках, а старий пес та малюк Ґолді солодко заснули в чарівній хатці, яка мала повернути їм втрачену силу.

Флаффі не знав, скільки проспав у рожевій кулі — день чи цілу вічність. Коли він прокинувся, йому здалося, що минули роки. Ось тільки летіли вони не вперед, а назад. Бо ж прокинувся він молодим і сильним. Ніби й не з ним трапилося те все. Згадавши пережите, Флаффі аж здригнувся. Нараз він роззирнувся довкола, шукаючи очима Ґолді. Але малюка в кулі не було. Занепокоївшись, пес хутко вилетів назовні.

— Стережись! — прокричав веселий голос, і повз нього пронісся золотистий вихор.

— Ну й бешкетник, цей Ґолді! — усміхнувся Вчитель, підлітаючи до Флаффі. — Щойно одужав, а вже ширяє у хмарах, збиваючи всіх на своєму шляху.

— Це було те лисеня? Як добре, що воно одужало, — з полегшенням зітхнув пес.

— Здається, ти теж тепер нівроку, — обійняв феріґарда кіт. — Я радий, що ти вдома.

Флаффі хотів був розповісти свою історію Учителю, але потім вирішив, що на все свій час.

— Учителю, я наробив чимало лиха. Ви допоможете мені повернути моє добре ім’я?

— Я все зроблю для цього. Хоча ти й сам можеш усе владнати, — доброзичливо засміявся кіт. — Тепер ти знову справжній феріґард, а не його слабка тінь.

— І я допоможу. Можна? — знову мало не врізавшись у пса, підлетів Ґолді.

— Можна. Але ж ні про кого не забудьте! Поверніть їм їхній справжній вигляд. Особливо мене непокоїть Флері. Напевно, вона геть засумувала, — Учитель поквапив феріґардів, і друзі вирушили в дорогу.