Сталося так, що фам танцював тропака і витинав півторака перед крамницею, де було повно хронопів і надійок. Найбільше це дратувало надійок, бо їм завжди хочеться, щоб фами танцювали не тропака чи півторака, а дрібушечку, яку знають хронопи й надійки.
Фами навмисне розміщуються перед крамницями, і цього разу фам танцював тропака і витинав півторака, аби допекти надійкам. Одна з надійок впустила на землю свою рибу-флейту — бо надійки, як і Морський цар, завжди мають із собою рибу-флейту — і вийшла, щоб збештати фама такими словами:
— Фаме, не танцюй ні тропака, ні півторака перед цією крамницею.
Та фам знай витанцьовував і сміявся.
Надійка покликала інших надійок, а хронопи стали колом, аби побачити, що буде.
— Фаме, — сказали надійки, — не танцюй ні тропака, ні півторака перед цією крамницею.
Але фам танцював і сміявся, аби втерти носа надійкам.
Тоді надійки накинулися на фама і всипали йому бобу. І він лишився лежати під загорожею, стогнучи і стікаючи кров’ю і смутком.
Хронопи, ці зелені й вогкі створіння, нишком підійшли. Оточили фама і почали його жаліти такими словами:
— Хроноп хроноп хроноп.
Фам розумів, і його самотність була не такою гіркою.
Фами співають довкіл
фами співають і кружляють
— ТРОПАК ПІВТОРАК ТРОПАК ДРІБУШЕЧКА
Фами танцюють в кімнаті
з паперовими ліхтариками й завісами
танцюють і наспівують
— ТРОПАК ПІВТОРАК ДРІБУШЕЧКА ПІВТОРАК
Охоронці торговельних центрів, чому ви випускаєте фамів, які ходять собі де завгодно, співаючи й танцюючи, фамів, які наспівують тропак півторак півторак,
танцюють півторака дрібушечку тропака,
як ви можете?
Якби ще хронопи (ці зелені, їжакуваті, вогкі створіння)
ходили собі вулицями, їх можна було б обминути,
привітавшись: «Добрий мобрий хронопи хронопи».
Але фами?
Хроноп і фам стрічаються на розпродажу в крамниці «La Mondiale».
— Добрий мобрий хронопе хронопе.
— Добридень, фаме. Тропак півторак дрібушечка.
— Хроноп хроноп?
— Хроноп хроноп.
— Нитки?
— Дві, але одна синя.
Фам шанує хронопа. Він ніколи не заговорить, доки не знатиме, що його слова саме такі, якими їм належить бути, остерігаючись, аби невсипущі надійки, ці верткі мікроби, не прослизнули в повітря і через одне хибне слово не посіли серце добродушного хронопа.
— Надворі дощ, — каже хроноп. — З усього неба.
— Не хвилюйся, — каже фам. — Ми поїдемо в моєму автомобілі. Аби не замочилися нитки.
Він обзирає повітря, але не бачить жодної надійки і задоволено зітхає. До того ж йому подобається бачити зворушливу радість хронопа, який тулить до грудей нитки — одна з них синя — і нетерпляче чекає, коли ж фам запросить його сісти у свій автомобіль.
При виході з Луна-парку хроноп помічає, що його годинник відстає, його годинник відстає, його годинник.
Хроноп журиться, побачивши натовп фамів, який піднімається Корр’єнтес об одинадцятій двадцять,
а він, зелене й вогке створіння, рушає об одинадцятій п’ятнадцять.
Хроноп розмірковує: «Вже пізно, але для мене не так пізно, як для фамів,
для фамів на п’ять хвилин пізніше,
вони прийдуть додому пізніше,
ляжуть спати пізніше.
А в мене годинник, де менше життя, менше дому, менше спання,
я нещасний і вогкий хроноп».
І попиваючи каву в «Річмонді де Флоріда»,
хроноп зрошує хлібну грінку своїми щирими слізьми.
Коли фами пускаються в мандри, то їхні ночівлі у місті зазвичай такі: один фам йде до готелю й обережно розвідує, які там ціни, яка постіль, якого кольору килими. Другий прямує в поліцейський відділок і складає документ із переліком рухомого і нерухомого майна всіх трьох, а також описом вмісту їхніх валізок. Третій фам йде в лікарню і переписує списки чергових лікарів і їхні спеціальності.
Покінчивши із цими клопотами, мандрівники збираються на найбільшій площі міста, обмінюються враженнями та йдуть у кав’ярню, щоб випити аперитив. Та перед тим беруться за руки і водять танок. Цей танець називається «Радість фамів».
Коли хронопи вирушають у подорож, то виявляють, що готелі переповнені, поїзди вже поїхали, дощ періщить як з відра, а таксі не хочуть їх везти чи правлять страшні ціни. Хронопи не вішають носа, бо твердо вірять, що таке трапляється з усіма, і, вкладаючись спати, кажуть один одному: «Гарне місто, прекрасне місто». І всю ніч їм сниться, що в цьому місті велике свято, на яке їх запросили. Рано-вранці вони встають раді-радісінькі; ось як подорожують хронопи.
Надійок, домосідок, забирають із собою в мандрівку речі та люди — вони як пам’ятники, на які треба піти подивися, бо самі вони не спроможуться прийти.
Фами задля збереження своїх спогадів беруться їх бальзамувати в такий спосіб: зафіксувавши спогад у всіх подробицях, вони закутують його з ніг до голови в чорне простирадло і ставлять сторчма при стіні у вітальні, почепивши наклейку, на якій написано: «Екскурсія в Кільмес» або «Френк Сінатра».
Натомість хронопи, ці нехлюйські та флегматичні створіння, пускають їх вільно шастати по хаті з веселим вереском, і коли один з них пробігає мимо, ніжно гладять його по голівці та кажуть: «Не забийся», а ще: «Вважай на сходах». Саме тому в домівках фамів лад і спокій, тоді як у хронопів страшний гармидер і раз у раз ляскають двері. Сусіди постійно нарікають на хронопів, а фами розуміюче кивають головами і йдуть глянути, чи всі наліпки на своїх місцях.
В одного фама був настінний годинник, і він щотижня З ПРЕВЕЛИКОЮ ОБЕРЕЖНІСТЮ його заводив. Нагодився хроноп і, побачивши це, розреготався, пішов додому і придумав годинник-артишок, або карчох, про який так чи сяк можна і треба розповісти.
Годинник-артишок цього хронопа — це здоровецький карчох, стебло якого встромлене в дірку в стіні. Незліченні листки артишока показують поточний час і всі решта години, тож варто лише хронопу відірвати один листок — і він вже знає котра година. Позаяк він відриває їх зліва направо, листок завжди показує точний час, і кожного дня хроноп починає відривати листки по новому колу. Коли він доходить до серцевини, час вимірювати вже не можна, і в безконечній бузковості осердя хроноп знаходить величезну втіху — тоді він їсть його, приправивши олією, оцтом і сіллю, а в дірку встромляє новий годинник.
Із певними зусиллями одному хронопу вдалося розробити життєметр. Щось середнє між термометром і топометром, картотекою і currículum vitae.
Отож, хроноп приймав у себе вдома фама, надійку і викладача філології. Застосувавши свої відкриття, він встановив, що фам є інфра-життям, надійка пара-життям, а викладач філології — інтер-життям. Що стосується самого хронопа, то він легковажно зарахував себе до супер-життя, але радше в поетичному сенсі, ніж направду.
За обідом цей хроноп із задоволенням слухав розмови своїх гостей, бо всі думали, що ведуть мову про одне і те саме, однак це було не так. Інтер-життя оперувало такими абстракціями, як дух і свідомість, у що пара-життя вслухалось, як у шелест дощу, — непросте завдання. Інфра-життя, ясна річ, щомиті просило передати йому тертого сиру, а супер-життя розрізало курку на шматки в сорок два прийоми, за методом Стенлі Фітціммонса. Після десерту життя розкланювалися та йшли у своїх справах, а на столі лишалися лише розкидані шматочки смерті.
Один фам живе заможно і має служницю. Цей фам, скориставшись раз носовичком, викидає його у кошик для сміття. Користається наступним і кидає його у кошик. Так він кидає до кошика усі використані носовички. Коли вони закінчуються, він купує нову коробку.
Служниця витягає носовички і лишає їх собі. Позаяк її дуже дивує поведінка фама, одного дня вона, не в змозі стриматися, запитує його, чи справді носовички для того, щоб їх викидати.
— От дурепа! — каже фам. — Не треба було питати. Віднині ти пратимеш мої носовички, а я заощаджу гроші.
Фами відкрили фабрику з виробництва шлангів і взяли на роботу багацько хронопів для змотування і складування. Щойно хронопи опинилися на місці, їх охопила величезна радість. Там були зелені, червоні, сині, жовті та фіолетові шланги. Були вони прозорі і при їх випробовуванні було видно, як по них біжить вода з усіма бульбашками, а іноді й захоплена зненацька комаха. Хронопи здійняли шарварок і замість працювати хотіли танцювати тропака й півторака. Фами розлютилися й одразу застосували пункти 21, 22 і 23 правил внутрішнього розпорядку. Аби таке вже не повторилося.
Позаяк фами страшні ґави, хронопи дочекалися слушного моменту і по самісіньку зав’язку наладували вантажівку шлангами. Коли вони стрічали дівчинку, то відрізали шматок синього шланга і дарували його дівчинці, аби вона могла на ньому стрибати. І таким робом на кожному розі з’явилися пречудові прозорі сині бульбашки із дівчинкою всередині, що була схожа на білочку у клітці. Батькам дівчинки хотілося відібрати в неї шланг, аби полити сад, але виявилося, що хитрі хронопи попроколювали їх, тож вода бризкала з них навсібіч і вони ні на що не годилися. Врешті батьки стомлювалися, а дівчинка йшла на ріг вулиці і знай собі стрибала.
Жовтими шлангами хронопи прикрасили різні пам’ятники, а зелені розставили посеред розарію як пастки африканського штибу, аби побачити, як у них одна по одній потраплятимуть надійки. Довкола надійок, які втрапили в пастки, хронопи танцювали тропака й півторака, а надійки докоряли їм за це такими словами:
— Хронопи — звірі, варвари. Дикуни!
Хронопи, які не бажали надійкам нічого лихого, допомагали їм підвестися і дарували їм шматки червоного шланга. Таким робом надійки могли йти додому і сповнити своє найзаповітніше бажання: полити зелені сади за допомогою червоних шлангів.
Фами закрили фабрику і влаштували банкет, на якому було повно похоронних промов та офіціантів, які подавали рибу серед важких зітхань. Вони не запросили жодного хронопа і лише тих надійок, які не втрапили у пастки в розарії, бо інші залишили собі шматки шлангів, тож на цих надійок фами гнівались.
Фами здатні на дуже широкі жести. Наприклад, коли фам здибує бідну надійку, яка впала з кокосової пальми, він садовить її у свій автомобіль, відвозить додому, годує і розважає, доки надійка не відновить сили і не наважиться знову вилізти на кокосову пальму. Після цього жесту фам почувається дуже добрим, він і справді дуже добрий, от тільки йому не спадає на думку, що через кілька днів надійка знову впаде з кокосової пальми. Тож поки надійка знову лежить під кокосовою пальмою, цей фам у своєму клубі почувається дуже шляхетним і думає про те, як він допоміг бідній надійці, коли знайшов її під пальмою.
Хронопи не є великодушними з принципу. Вони проходять мимо найзворушливіших речей, наприклад, повз бідну надійку, яка не вміє зашнурувати черевика і скімлить, сидячи на бровці тротуару. Ці хронопи навіть не дивляться на надійку, вони дуже заклопотані: стежать поглядом за павутинкою. З такими створіннями не можна займатися благодійністю системно, тому доброчинними організаціями завжди керують фами, а бібліотекаркою є надійка. На своїх посадах фами дуже допомагають хронопам, яким на все начхати.
Коли хронопи співають свої улюблені пісні, то впадають у таке самозабуття, що часто потрапляють під колеса вантажівки чи велосипеда, падають з вікна і гублять те, що мали в кишенях, і навіть лік дням.
Коли хроноп співає, надійки і фами сходяться, аби його послухати, хоча не дуже розуміють його захвату і загалом так виглядає, що вони дещо шоковані. Стоячи в центрі кола, хроноп здіймає свої рученята догори, наче тримає в них сонце, наче небо є тацею, а сонце — головою Івана Хрестителя, тож пісня хронопа є оголеною Саломе, яка танцює для фамів і надійок, які стоять там, роззявивши роти і запитуючи себе: чи це пасує, а що, як нагодиться панотець. Та позаяк насправді вони добрі (фами добрі, а надійки дурненькі), то врешті плескають хронопу, який приходить до тями, перелякано дивиться довкіл і також починає плескати, бідолаха.
Маленький хроноп шукав ключа від вхідних дверей на нічному столику, нічний столик — у спальні, спальню — в домі, дім — на вулиці. Тут і зостановився хроноп, бо щоб вийти на вулицю, йому потрібен був ключ від дверей.
Один фам виявив, що доброчесність є круглим мікробом з безліччю лапок. Він одразу ж дав випити добрячу ложку доброчесності своїй тещі. Результат виявився жахливим: ця пані відтоді не робила дошкульних зауважень, заснувала клуб захисту заблудлих альпіністів і неповні два місяці поводила себе так, що вади її доньки, досі непомітні, вийшли на перший план, на превелике здивування враженого фама. Йому не залишалося нічого іншого, як дати ложку доброчесності своїй дружині, яка того ж вечора пішла від нього геть, бо виявила, що він хам, нікчема і аж ніяк не схожий на ті блискучі моральні архетипи, які витали перед її очима.
Фам довго над цим думав і врешті випив цілу пляшечку доброчесності. Але однаково живе самотній і сумний. Коли він перестріває на вулиці свою тещу чи дружину, то вони ґречно розкланюються здалеку. І навіть не наважуються перекинутися словом — такою є їхня досконалість і страх зіпсуватися.
Хроноп збирається відімкнути вхідні двері, але, запхавши руку до кишені, щоб витягнути ключа, витягає коробку сірників; відтак цей хроноп, страшенно зажурившись, починає думати: якщо замість ключа він знаходить сірники, то було б жахливо, якби світ раптом змістився, і якщо там, де ключ, лежать сірники, то, може, його гаманець набитий сірниками, а цукерничка — грішми, в піаніно повно цукру, а в телефонному довіднику — музики, в шафі купа абонентів, а на ліжку — костюмів, вази переповнені простирадлами, трамваї трояндами, а поля — трамваями. Тому цей хроноп страшенно засмучується і біжить поглянути на себе в дзеркало, та позаяк дзеркало ледь скошене, він бачить у ньому підставку для парасоль у передпокої — і його підозри підтверджуються, він вибухає плачем, падає навколішки і не знати для чого зчіплює свої рученята. Сусідні фами прибігають, щоб його розрадити, а з ними і надійки, та минає не одна година, перш ніж хроноп перестане розпачати і погодиться випити чашку чаю, яку пильно обзирає з усіх боків, перед тим як зробити ковток: ану ж бо виявиться, що це не чашка чаю, а мурашник чи книжка Семуеля Смайлза.
Виявляється, що хронопи не хочуть мати дітей, бо перше, що робить новонароджений хроноп — лає останніми словами свого батька, в якому він неясно бачить згромадження всіх бід, які колись стануть його бідами.
Саме тому хронопи вдаються до того, аби їхніх жінок запліднювали фами — справа, за яку ті завжди охоче беруться, позаяк є створіннями сласними. Крім того, вони думають, що в такий спосіб підточать моральну зверхність хронопів, але це є грубою помилкою, бо хронопи виховують їхніх дітей по-своєму — і через кілька тижнів ті вже зовсім не схожі на фамів.
Одна надійка вірила у фізіономічні типи, як-от: кирпаті, рибоморді, ротаті, кисломорді, бровасті, яйцеголові, прилизані тощо. Вирішивши остаточно класифікувати ці категорії, вона взялася складати великі списки знайомих і поділила їх на вищеназвані групи. Відтак взялася за першу групу, утворену з восьми кирпоносих, і зі здивуванням побачила, що насправді ці хлопці розділяються на три підгрупи, а саме: кирпаті вусані, кирпаті моцаки і кирпаті міністерські побігачі — відповідно три, три і два кирпатих у кожній. Заледве вона їх розділила на нові підгрупи (в ресторані «Пауліста» на проспекті Сан-Мартін, де зібрала їх з превеликими труднощами і не меншою кількістю добре охолодженого кавового коктейлю з ромом), як збагнула, що перша підгрупа різнорідна, бо двоє кирпатих вусанів належать до типу водосвинок, тоді як третій явно був кирпою японського крою. Відманивши його вбік канапкою з анчоусами і звареним на круто яйцем, вона сформувала підгрупу з двох водосвинок і вже збиралася записати її у свій науковий зошит, коли одна водосвинка глянула в один бік, а інша — у протилежний, внаслідок чого надійка і решта присутніх змогли помітити, що одна водосвинка явно була кирпатим брахіцефалом, тоді як череп іншого кирпоносого годився радше для того, щоб вішати на нього капелюха, ніж надівати його. Таким чином ця підгрупа розпалася, а про інші годі й казати, бо решта хлопаків перейшли від кавового коктейлю до паленки, й єдине, у чому вони були схожі між собою в той момент, то це в своєму непохитному бажанні й далі пиячити кошом надійки.
Дивіться, що може статися, коли покладаєшся на хронопів. Заледве одного з них призначили Генеральним директором радіомовлення, як цей хроноп покликав кількох перекладачів з вулиці Сан-Мартін і звелів їм перекласти всі тексти, рекламу та пісні румунською мовою, яка є не надто популярною в Аргентині.
О восьмій ранку фами почали вмикати радіоприймачі, бажаючи послухати новини, а також рекламу шампуню «Хеніоль» та олії «Стожари», якій немає пари.
І вони їх почули, але румунською мовою, тож зрозуміли лише марку товару. Вкрай здивовані, фами почали трясти свої приймачі, але трансляція й далі тривала румунською мовою, навіть танго «Нині ввечері я нап’юся», а на телефоні Генеральної дирекції радіомовлення сиділа панночка, яка на обурені скарги відповідала румунською мовою, і це ще більше посилювало страшенний переполох.
Коли про це дізналися в Найвищому керівництві, то наказали розстріляти хронопа, який таким чином зневажав вітчизняні традиції. На жаль, взвод було сформовано з хронопів-новобранців, які, замість того, аби стріляти в Генерального директора, відкрили вогонь по юрбі, що зібралася на Травневій площі, і зробили це так влучно, що поклали шістьох морських офіцерів і одного фармацевта. Тоді прийшов взвод фамів, хронопа належним чином розстріляли, а на його місце призначили видатного автора народних пісень і одного есе про сіру речовину. Той фам повернув в радіотелефонію державну мову, та виявилося, що фами втратили довіру і майже не вмикали приймачів. Багато фамів, які є вродженими песимістами, купили словники та підручники з румунської мови, а також життєписи короля Кароля і пані Лупеску. Румунська мова увійшла в моду попри лють Найвищого керівництва, а на могилу хронопа ходили нишком делегації, які ронили там сльози та свої візитні картки, які рясніли іменами, відомими у Бухаресті, місті філателістів і замахів.
Надійка збудувала собі дім і почепила глиняну табличку, що сповіщала: «Усяк, хто переступить цей поріг, є бажаним гостем».
Фам збудував собі дім і не повісив жодної таблички.
Хроноп збудував собі дім і, як заведено, почепив на ґанку різні таблички, які купив чи замовив зробити. Таблички були розміщені так, що їх можна було читати за порядком. Перша сповіщала: «Усяк, хто переступить цей поріг, є бажаним гостем». Друга гласила: «Дім маленький, але серце велике». Третя повідомляла: «Гість у дім — радість у нім». Четверта оповіщала: «Хоч ми люди небагаті, та вітаємо у хаті». П’ята інформувала: «Це оголошення касує всі попередні. Щоб ноги твоєї тут не було, пронозо».
Хроноп, вивчившись на лікаря, відкриває кабінет на вулиці Сантьяґо-дель-Естеро. Зараз же приходить хворий і розповідає скільки у нього болячок, як уночі він не спить, а вдень не їсть.
— Купіть великий букет троянд, — радить йому хроноп.
Спантеличений хворий йде геть, але купує букет і притьмом одужує. Сповнений вдячності, він іде до хронопа й опріч гонорару на знак своєї поваги вручає йому прегарний букет троянд. Заледве він іде геть, хронопа обсідають болячки: його все болить, вночі він не спить, а вдень не їсть.
Одного разу хроноп, зібравшись почистити зуби, підійшов до балкона; коли він побачив ранкове сонце і прегарні хмари, які пливли небом, його охопила така нестримна радість, що він міцно стиснув тюбик зубної пасти і та почала виповзати з нього довгою рожевою смужкою. Наклавши на щітку цілу гору пасти, хроноп виявив, що все-таки витиснув її забагато, тому почав струшувати тюбик через вікно і клапті рожевої пасти полетіли з балкона на вулицю, де саме зійшлися кілька фамів, аби обговорити міські новини. Клапті рожевої пасти падали на капелюхи фамів, поки нагорі переповнений щастям хроноп чистив зуби, щось мугикаючи. Фами, обурившись таким неймовірним нехлюйством хронопа, вирішили відправити до нього делегацію, аби вмить дати йому прочуханки, тож делегація у складі трьох фамів піднялася в помешкання хронопа і відчитала його такими словами:
— Хронопе, ти зіпсував наші капелюхи — і тобі доведеться відшкодувати нам збитки.
А потім значно гучніше:
— Хронопе, не годиться так переводити зубну пасту!!!
Три хронопи й один фам єднаються на ґрунті спелеології, аби знайти підземні ключі одного джерела. Коли вони дістаються до входу в печеру, один хроноп, підтримуваний іншими, спускається униз, примоцувавши до спини пакунок зі своїми улюбленими канапками (із сиром). Два хронопи-лебідчики поволеньки його опускають, а фам записує у грубий зошит подробиці експедиції. Невдовзі від хронопа надходить перша вістка: він розлючений, бо вони помилилися і поклали йому канапки із шинкою. Він смикає за мотузку і вимагає, щоб його підняли. Хронопи-лебідчики стурбовано радяться, а фам розпрямляється на весь свій жахливий зріст і каже «НІ» з такою люттю, що хронопи, відпустивши мотузку, кидаються його заспокоїти. Саме цим вони й займаються, коли надходить ще один сигнал, позаяк хроноп гепнувся якраз на джерельні ключі й повідомляє звідти, що все погано: захлинаючись прокльонами й слізьми, він сповіщає, що всі канапки — із шинкою, що скільки він їх не перебирає, серед канапок із шинкою немає жодної із сиром.
Хронопи майже ніколи не мають дітей, та коли вони їх мають, то втрачають голову і діється щось надзвичайне. Наприклад, народжується в хронопа син, і його охоплює захват, він впевнений, що його дитина є уловлювачем краси, а її венами тече вся хімія з розкиданими там і сям острівцями, які є оазами красних мистецтв, поезії та міського благоустрою. Тож цей хроноп, побачивши своє чадо, не може не вклонитися йому низенько і не сказати слова благоговійного пошанівку.
А син, певна річ, затято його ненавидить. Коли він досягає шкільного віку, батько записує його до першого класу початкової школи, і малий хроноп почувається щасливим серед інших маленьких хронопів, фамів і надійок. Але що ближче полудень, то більше він хнюпиться, позаяк знає: біля виході зі школи на нього чекатиме батько, який, побачивши його, здійме руки і казатиме всяке-різне, а саме:
— Добрий мобрий хронопе хронопе, найкращий, найдоросліший, найрум’яніший, найохайніший, найпоштивіший і найстаранніший з дітей!
Через це малі фами й надійки, стоячи на краю тротуару, корчаться від сміху, а малий хроноп уперто ненавидить свого батька і врешті-решт між першим причастям і службою у війську обов’язково викине йому якомусь коника. Але хронопи не беруть цього близько до серця, бо вони також ненавиділи своїх батьків, і навіть може здатися, що ця ненависть є іншим ім’ям свободи або безмірності світу.
Фам і хроноп, великі друзі, йдуть разом на пошту, аби відправити листи своїм дружинам, які завдяки старанням компанії «Томас Кук і син» подорожують Норвегією. Фам акуратно наклеює свої марки, легенько постукуючи по них зверху, аби вони добре приклеїлися, а от хроноп видає жахливий зойк, перелякавши цим службовців, і в страшному гніві заявляє, що зображення на марках бридкі та незугарні, тож він нізащо на світі не спаскудить свої вияви подружньої любові таким убозтвом. Фам почувається ні в сих ні в тих, бо він вже наклеїв свої марки, та позаяк він добрий друг хронопа, то хоче з ним солідаризуватися і насмілюється сказати, що малюнок на марці за двадцять сентаво і справді є радше вульгарним і посереднім, але та, що за песо, має барву осаду у вистояному вині. Але ніщо не заспокоює хронопа, який розмахує своїм листом і на чому світ кляне поштових службовців, які ошелешено на нього витріщаються. Надходить поштмейстер, і не минає й двадцяти секунд, як хроноп опиняється на вулиці — з листом в руці та каменем на душі. Фам, який нишком кинув свого листа в поштову скриньку, підходить, аби його втішити, і каже:
— На щастя, наші дружини подорожують разом: я у своєму листі написав, що з тобою все гаразд, отже твоя жінка довідається про це від моєї.
Одна надійка з Рамос-Мехії та її сестра з В’єдми обмінялися такими телеграмами:
ТИ ЗАБУЛА КАНАРКОВУ СЕПІЮ. ДУРЕПА. ІНЕС.
САМА ТИ ДУРЕПА. ЕММА.
Три телеграми хронопів:
НЕСПОДІВАНО ПОМИЛИВСЯ ПОЇЗДОМ ЗАМІСТЬ 7:12 СІВ У 8:24 ПЕРЕБУВАЮ В ДИВНОМУ МІСЦІ. НЕДОБРІ ЛЮДИ РАХУЮТЬ МАРКИ. ЯКАСЬ ЗЛОВІСНА МІСЦИНА. СУМНІВАЮСЬ, ЩО ТЕЛЕГРАМУ ПРИЙМУТЬ. СКОРІШ ЗА ВСЕ, Я ЗАХВОРІЮ. Я ТОБІ КАЗАВ, ЩО ТРЕБА ВЗЯТИ ЗІ СОБОЮ ГРІЛКУ. ДУЖЕ ПРИГНІЧЕНИЙ СИДЖУ НА СХОДАХ ЧЕКАЮ ПОЇЗДА НАЗАД. АРТУРО.
НІ. ЧОТИРИ ПЕСО ШІСТДЕСЯТ АБО НІЧОГО. ЯКЩО ТОБІ СПУСТЯТЬ ЦІНУ, КУПИ ДВІ ПАРИ, ОДНУ ОДНОБАРВНУ, А ІНШУ В СМУЖКУ.
Я ЗАСТАВ ТІТКУ ЕСТЕР В СЛЬОЗАХ, ЗАХВОРІЛА ЧЕРЕПАХА. СХОЖЕ, ОТРУЙНИЙ КОРІНЧИК ЧИ ЗІПСУТИЙ СИР. ЧЕРЕПАХИ ДЕЛІКАТНІ ТВАРИНИ. ТРОХИ ДУРНІ, НЕ РОЗРІЗНЯЮТЬ. ЯК ЖАЛЬ.
Хроноп, який бреде пустелею, стрічає лева, і відбувається такий діалог:
Лев: Я тебе з’їм.
Хроноп (страшенно пригнічений, але з гідністю): Ну і нехай.
Лев: Тільки не це. Не корч із себе мученика. Або ридай, або бийся — одне з двох. Бо так я не зможу тебе з’їсти. Ну ж бо, я чекаю. Чого ти мовчиш?
Хроноп мовчить, і лев торопіє, аж тут йому до голови приходить ідея.
Лев: Добре, що я загнав у передню лапу кольку, яка мені дуже докучає. Витягни її, і я тебе помилую.
Хроноп витягає йому скалку, і лев йде собі геть, знехотя пробурчавши:
— Дякую, Андрокле[11].
Кондор, як грім з ясного неба, падає на хронопа, який прогулюється Тіноґастою, і, приперши до гранітної стіни, бундючно каже:
Кондор: Ну-бо, скажи, що я негарний.
Хроноп: Ви найгарніший з птахів, яких мені довелося бачити.
Кондор: Цього мало.
Хроноп: Ви гарніший, ніж райський птах.
Кондор: Ну-бо, скажи, що я невисоко літаю.
Хроноп: Ви літаєте на запаморочливих висотах, ви цілком надзвуковий і стратосферний.
Кондор: Ну-бо, скажи, що я погано пахну.
Хроноп: Ви пахнете краще, ніж цілий літр одеколону «Жан-Марі Фаріна».
Кондор: Що за мерзенний тип. Не лишає жодної шпарки, куди б його цюкнути.
Хроноп здибує серед полів одиноку квітку. Спочатку він хоче її зірвати,
але йому спадає на думку, що це зайва жорстокість,
і він стає біля неї навколішки і весело з квіткою бавиться: гладить її пелюстки, дмухає, аби вона гойдалася, дзижчить, як бджола, вдихає її пахощі й нарешті влягається під квіткою й засинає, огорнутий безмірним спокоєм.
І квітка думає: «Він — наче квітка».
Фам походжає лісом і, хоча й не потребує дров, захланно позирає на дерева. Деревам дуже страшно, бо вони знають звичаї фамів і бояться найгіршого. Серед них є красень евкаліпт, і фам, уздрівши його, радісно скрикує і танцює тропака й півторака довкола стривоженого евкаліпта, приказуючи:
— Антисептичне листя, здорова зима, повна гігієна.
Він витягає сокиру й, ані трохи не вагаючись, вганяє її евкаліпту в живіт. Смертельно поранений евкаліпт стогне, й інші дерева чують слова, які він каже поміж зітхань:
— Подумати лишень, цей йолоп мав купити пастилки Вальда, та й тільки всього.
Так склалося, що черепахи, ясна річ, є великими шанувальницями швидкості.
Надійки це знають і їм до цього байдуже.
Фами це знають і кепкують.
Хронопи це знають і щоразу, зустрівши черепаху, витягають коробку кольорової крейди і на круглій дошці черепахового панцира малюють ластівку.