Орбита, выпуск №13

Не забудь — яка стрімка

Людської пам’яті ріка...

Не забудь — яка гірка

Любов між нами,—

В самоті блука, вдалині зника

Поміж берегами.

Не забудь моїх очей,

В тужливій темряві ночей.

Не мовчи, о, не мовчи,

Моє ім’я ти вічно шепочи,

Вічно шепочи, щоб не забувати.

Не забудь — сніги впадуть,

Літа з водою одпливуть...

Хоч в думках зі мною будь —

Не забудь, не забудь!

Вирує пам’ять, як ріка,

Поміж дібров.

Пливе, не тоне в цій ріці

Моя любов.

Одізвись мені колись,

Луною в серці одізвись,

Чи приснись, бодай приснись

Дощем травневим,

Зіркою в очах, птахом в небесах,

Цвітом яблуневим.

Пам'ятай, що з летом днів

Виходить пам'ять з берегів.

Залива усе довкіл вогнем любові.

Греблі часу рве, як життя живе,

Як весняна повінь.

Не забудь — сніги впадуть,

Літа з водою одпливуть...

Хоч в думках зі мною будь —

Не забудь, не забудь!

Вирує пам'ять, як ріка,

Поміж дібров

Пливе, не тоне в цій ріці

Моя любов.

Не забудь — яка стрімка

Людської пам'яті ріка...

Там любов моя гірка

Не зника, не зника.