Політологія: наука про політику

Багатовікову історію мають традиції політичних знань. Вивчення будь-якої науки починається із з’ясування виникнення і розвитку науки, що і як досліджує, які її найхарактерніші риси, місце і роль її в пізнанні і перетворенні суспільства, дійсності. Оволодіння змістом, основними положеннями, теоріями, концепціями, висновками політичної науки, її законів і категорій і передбачає постійну опору на знання філософії, політичної історії, політичної соціології, права, економічної теорії та ін.

Що ж вивчає наука про політику?

1. Політика — соціальне явище

Сучасне розуміння політики формується в процесі розвитку, існування і зіткнення кількох підходів або позицій. Суть одного з підходів до визначення політики зводиться до ідентифікації політики з соціальним явищем влади. Найчастіше політику визначали і визначають як відносини з приводу державної влади, її організації, напрямків діяльності. Окремі філософи розуміють політику як сукупність воюючих між собою думок і теорій, що стосуються основних принципів уряду або різних адміністративних систем, які змагаються одна з одною за важелі влади, заради найбільшого блага нації. Відомий соціолог Макс Вебер визначав політику як прагнення брати участь у владі або впливати на розподіл її між окремими групами всередині держави. Дехто з правознавців, політологів вважають найістотнішим у політиці будову, устрій державної влади.

Визначення політики через державну владу відрізняється предметністю з орієнтацією на інструментальну особливість політики і на різні характеристики через інститути, структури політики влади, використання державної влади для реалізації певної мети. З розподілом влади в державі, децентралізацією владних повноважень, розвитком партійних систем, засобів масової інформації, багаточисленних і різноманітних соціальних спільностей, груп, об’єднаних спільними інтересами, потребами, змістом, політика, політичне життя уже не зводиться до державної влади.

Сфера політики охоплює не тільки владні структури, а все, що відображає ставлення до них і володіння ними. Тим-то сфера політики охоплює не тільки державу, але також партійні системи, організаційні об’єднання, виборчу систему, типи і форми поведінки особи з приводу ставлення до влади, процеси прийняття і реалізації рішень, поширення та відтворення об’єднаних символів.

Отже, політика — особлива діяльність по управлінню державою, суспільством, організаційна і регулятивно-контролююча сфера суспільства, що здійснює управління економічною, правовою, соціальною, культурною, релігійною сферами та ін. Поняття політика знайшло поширення під впливом трактату філософа Стародавньої Греції Арістотеля про державу та форми управління державою. Майже до кінця XIX ст. політика традиційно розглядалась як вчення про державу, тобто як вчення про владу інституційну, державного рівня. В сучасних умовах політика — багатогранне і складне явище в суспільному житті. Є такий вислів: якщо сучасна людина не цікавиться політикою, то політика між тим цікавиться людиною. Такий вислів склався в процесі спостереження за тенденціями, що формують облік сучасного суспільно-політичного життя, високим ступенем організації суспільства, ускладненням суспільних процесів і прискоренням темпів їх змін, дедалі більшим підкоренням активності і діяльності індивідів колективній меті. Адже життя людини як людини суспільної, соціальної, — завжди життя політичне. Можливо, тільки первіснообщинні племена вільні від політики як соціального явища. Але навіть спільне полювання, не кажучи уже про міжплемінні контакти, в чомусь мали політичний характер. Сучасне життя суспільства, всі його сторони — праця, побут, дозвілля, соціальна активність — пройняті політикою, забарвлені в політичні кольори. I навіть ті здорові сфери життя (музика, спорт, та й просто фізична праця, де, здавалось би, політикою і не пахне), насправді ж, не вільні повністю від політики. В минулому навіть «амурні пригоди» не раз ставали предметом обговорення і осуду на політичних зібраннях.

Справді, всюди в людських відносинах можливо виявити політику, але в людських відносинах не все, мабуть, можливо звести до неї. Ще на початку ХХ ст. політиці приписувалась роль «нічного вартового» свободи і абсолютно вільної діяльності індивідів. В сучасних умовах нема людини, яка б могла сказати, що вона перебуває поза радіусом дії політики. Навіть якщо людина вважає себе аполітичною, вона змушена визнавати і водночас поважати рішення політичних влад. Політика — необхідність і водночас потреба сучасної людини, політика стала дороговказом і водночас обмеженням будь-яких дій людини в усіх сферах суспільного життя. Знання політики відповідає інтересам кожної людини, яка прагне зрозуміти, усвідомити своє місце і роль в суспільстві, в світі, повніше, ефективніше задовольнити свої потреби у співдружності з іншими людьми, виявити вплив на вибір мети і засобів її реалізації в державі. Не розуміти політику, свідомо відмежовуватись, відгороджуватись від неї означає викликати негативні наслідки, що ведуть до відчуження, до загрози основам біологічного існування людства, та й не тільки.

Є різноманітні визначення політики. Є прості і осмислені визначення. Це і політика як мистецтво можливого, це, за визначенням великого лексикографа Володимира Даля, — наука державного управління; це і участь в справах держави, напрям діяльності держави, певні форми, мета, завдання, зміст діяльності держави. Сфера політики охоплює питання державного устрою, управління країною, керівництво соціальними спільностями: класами, різними суспільними групами людей, політичну боротьбу політичних партій, політичних рухів та ін. У політиці відображаються корінні, життєві інтереси соціальних спільностей, класів. Відомий соціолог Макс Вебер писав, що «поняття політики має надзвичайно широкий сенс і охоплює всі види діяльності самостійного керівництва: говорять про валютну політику банків, про дисконтну політику імперського банку, про політику профспілки під час страйку; можна говорити про шкільну політику, політику міської або сільської общини, політику розумної дружини, яка прагне управляти своїм чоловіком». Та треба відмітити, що управління здійснюється не в пустому просторі, не святим духом живе політика — надбудова, що визначає базу.

У філософській енциклопедії дається визначення: політика — сфера діяльності, пов’язана з відносинами між класами, націями та іншими соціальними спільностями, ядром яких виступає проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Зміст політики визначається інтересами класу або союзу класів. Будь-яка суспільна проблема має політичний характер, якщо її вирішення прямо або опосередковано зв’язане з проблемою влади. Політика — практичні відносини, ідеологія, що визначається рухом економічних процесів і виступає надбудовою над економічною базою суспільства. Економічні інтереси, врешті-решт, виступають як соціальна причина політичних дій. Політика — концентроване відображення не тільки економічних, але й інших потреб соціальних спільностей, класів, соціальних верств, має істотний вплив на всі структурні елементи надбудови. В таких визначеннях політики не надто ясно з’ясовано її суть. Ще в кінці XIX ст. американський політик Роберт Лафоллет твердив, що політика — це економіка в дії. Звичайно, під політикою розуміють не тільки якусь більш або менш самостійну (не економічну) сферу суспільного життя, але й процес певних взаємовідносин між різними суб’єктами політики — державою і громадянином, соціальними спільностями: класами, націями, політичними партіями. Макс Вебер завжди визнавав, що «політика означає прагнення до участі у владі або впливати на розподіл влади чи то між державами, чи то всередині держави, між спільностями людей, яких держава спілкує, об’єднує». Ідея влади широко відома з найдавніших часів.

У питанні визначення поняття політики в суспільствознавстві Заходу сформувались дві основні позиції.

Одна з позицій — традиційна. Політика визначається через суть і зміст діяльності держави, через участь людей в здійсненні або опануванні державної влади. Політика — наука про державу, більш давня і водночас більш близька до здорового глузду. Політика як наука бере початок від Арістотеля, для якого політика є вивчення управління містом (полісом), державою. Розвиток національних держав посилив таку позицію у визначенні суті політики, як соціального явища і науки. Політика — пізнання всього, що має стосуватися мистецтва управляти державою і вести стосунки, зв’язки з іншими державами. Найпоширеніша на Заході концепція політичної соціології визначає політику як науку про владу, про управління, про авторитет, про командування в усіх людських спільностях і соціальних групах, а не тільки у національному суспільстві (Макс Вебер, Моріс Дюверже, Гарольд Лассуел, Роберт Даль та ін.). Політика створює особливу сферу суспільного життя, яку точніше іменувати державно-владною, і реалізується в ній. Вплив політики на економіку, культуру і вплив економіки на політику та ін. розглядається як взаємодія різних сфер суспільного життя.

Друга позиція. Політика визначається як певний вид соціальної діяльності, не обов’язково поєднаної з державною владою. Ряд політологів Заходу вважають, що політика є спосіб з’ясування і упорядкування суспільних справ, що особливо стосуються розподілу дефіцитних ресурсів, принципів, за якими здійснюється розподіл ресурсів, засобів, завдяки яким люди або соціальні спільності мають і тримають контроль над ситуацією. Влада і держава, в межах другої позиції погляду на політику, не розглядаються апріорно, як щось відмінне від влади та інших соціальних спільностей людей; якщо відмінність і є, то порівняння вивчення влади в усіх соціальних спільностях людей дає можливість їх виявляти. Це означає, що політика є, насамперед, суспільна діяльність, звернена на соціальні і матеріальні взаємовідносини людей, яка одержує різноманітні відображення у різних сферах і постійно змінюється. Аналізуючи політику як соціальне явище, варто мати на увазі, що в суспільстві зі складною соціальною структурою і за наявності публічної влади — держави, важко знайти явища і процеси абсолютно вільні від політичних відтінків, оскільки більшість з них пов’язана з інтересами тих або інших соціальних спільностей, верств, класів, що борються за завоювання або утримання влади. Інша справа, міра «політичності» є різною. Найсильніша міра «політичності» — в сфері законодавчій і виконавчій, діяльності органів державної влади, в органах, що забезпечують національну безпеку, а також в діяльності політичних партій, суспільно-політичних рухів, масових громадських і суспільних об’єднань та деяких професійних спілок, творчих добровільних товариств.

Отже, визначення поняття і суті політики дають можливість зробити висновок, що політика не створює особливу сферу суспільного життя, але й не заперечує наявності власної державно-владної сфери, інтегрує різні сторони явищ, але й не зводиться до жодного з них. Політика має свою якісну визначеність, складність і багатогранність. Політика, по-перше, — наука державного управління, по-друге, види, наміри і мета владних структур та їх дії нерідко приховують інші, взагалі самобутні образи, способи дії. Політик — розумний і спритний (не завжди чесний) державний діяч, скритна і хитра людина, яка вміє схиляти всі діла на свій бік, на свою користь, до речі, може і вчасно збрехати заради досягнення мети. Але якщо розглядати політику як участь у справах держави, визначення форм і завдань, змісту діяльності держави, якщо визначати політику як відносини між соціальними спільностями, класами, націями, і якщо визначати політику як концентроване відображення економіки, то в усіх визначеннях виділяються різні аспекти політики, що свідчать про багатство змісту поняття політики і його інтегрований характер.

Функціонування політики в суспільстві, її суспільне буття визначається суспільством, державою, владою і змістом, суттю самої політики, універсальними і незмінними властивостями або принципами її існування, що склалися історично. Їх сукупність і взаємні відносини становлять основу суспільного буття політики. Суспільне буття політики визначається двояко: загальними властивостями політики, що склалися історично, і конкретними умовами суспільного життя і розвитку, реальними властивостями самої політики, суспільствами і особливостями їх розвитку. Універсальні властивості політики: функціонування політики в межах специфічного політичного процесу — одного із суспільних процесів чітко визначеної структури (замкнутого суб’єктом процесу і його об’єктом — метою). Імовірнісний характер такого політичного процесу і політики неминучий: неповний і умовний характер інформації, необхідної для проектування і реалізації політики, імовірнісні і інформаційні фактори обумовлюють можливість політичних ілюзій і утопій — постійних супутників політики і водночас обов’язковою є актуалізація політики, її орієнтація на першочергову і необхідну мету та раціоналізація, прагнення найефективніших рішень проблем. Мова йде, зрозуміло, про політику, що реально спрямована на досягнення бажаних результатів. Отут-то політика виступає як процес, що визначає мету, як царство мети, доцільності діяльності, що здійснюється в декількох напрямках і аспектах: загальноісторичному, тому що політика різних епох відрізняється змістом, метою, учасниками політичного процесу. Політика — перша в історії глибока соціальна революція, що змінила загальний напрям суспільного розвитку, поклала початок економічному суспільству, де економічний інтерес, надбання і нагромадження багатства — головна мета і основний рушій особистої і суспільної активності людей. У визначенні суті політики виходили з того, що суспільство формується в процесі спільної діяльності і творчості людей, обміну між ними.

Звичайно ж, основне покликання і призначення держави та її політики є саме досягнення врівноваження, стабільності існуючого суспільного устрою. Якщо ж суспільний устрій перестає відповідати об’єктивним потребам прогресу, то держава і її політика стає гальмом розвитку і виникає потреба в перетвореннях (політична революція). Ось чому поняття політика, політичне, що часто використовуються далеко не однозначно при визначенні предмету науки про політику — це чітке наукове розуміння природи політичного, і науки про політику — політології — теоретичне відображення політичної сфери суспільного життя, на відміну від економічної, соціальної, ідеологічної, духовної та ін.

Політологія — це наука, що аналізує і характеризує політику, насамперед, як науково обґрунтовану діяльність політичних партій, суспільно-політичних і громадських рухів, об’єднань, товариств та державних політичних інститутів, що випливає з самого повсякденного життя людей та суспільства.

2. Предмет та метод науки про політику

Наука про політику — сукупність знань про політику, створених системою спеціалізованих наук і наукових предметів, що вивчають політичні явища та політичні процеси. Наука про політику становить водночас частину найзагальнішої системи політичних знань, з яких і сформувалась наука про політику. Ці знання склалися зі знань політичної філософії, зі знань науки про соціальне життя, суспільство, емпіричні методи пізнання політики. Одним з факторів, що визначають появу специфічної професійної науки про політику, стала наполеглива суспільна потреба в науковому пізнанні політики, її раціональної організації, механізму її формування, ефективного управління державою з тим, щоб відійти від інтуїтивного розуміння політичних проблем і замінити або доповнити його науковим та постійним ускладненням самої політики, функцій влади, розширенням масштабів політичного процесу. Формування науки про політику сприяло розвитку самого політичного знання в процесі руйнування початкового синтезу філософського, наукового та емпіричного, дослідного знання про політику, диференціації єдиної політичної думки та ін.

Фактором, що сприяє формуванню науки про політику, стає спільний процес становлення наукового пізнання світу та суспільства, що йде як розклад натурфілософії, а також появи природних наук та диференціації об’єднаного філософського знання про природу людини і устрій спільного життя людей, політику і владу. Наука про політику — розгалужена галузь знань, що включає політичну теорію (історія та філософія політики), теорію політичних інститутів та політичних процесів, порівняльні політичні дослідження, теорію міжнародної політики, прикладні політичні дослідження та ін. Політика не лише наука, але й певне мистецтво — мистецтво управління суспільством. Політичне життя — настільки складний процес, в ньому взаємодіють стільки факторів і умов, що людина часто-густо неспроможна раціонально передбачити всі напрями її поворотів, угадати наперед точний час і масштаби політичних подій, особливо важко це зробити в період криз, масових суспільних потрясінь.

Наука про політику — галузь наукових знань, що вивчає політичне життя, політичні відносини, політичну владу і політичну систему, політичні явища та події, закономірності їх розвитку і прояв їх у суспільстві. Теорія політики — це, по суті, наука про політику, найзагальніші закономірності, спільні властивості, принципи політичних відносин, формування, функціонування і розвиток влади в сучасному суспільстві, відносин, що виникають й існують між людьми на основі і з приводу суспільної влади. Сучасна теорія політики спирається на сучасні теорії індустріального, постіндустріального, інформаційного суспільства, теорії і концепції філософії про суспільство, теорії політичної соціології та економічну теорію. Політологи України вважають, що теорія політики — це різноманітна галузь знань, орієнтована на вивчення великомасштабних політичних явищ і подій (зразки і суб’єкти державної і політичної системи, еліти і лідерство, демократія і права людини, тоталітаризм і плюралізм). У вузькому розумінні науку про політику можна звести до з’ясування психології управління суспільством, вирішення проблем економічної та соціальної сфери.

У становленні науки про політику важливу роль відіграє, по-перше, багатоманітність, єдність і суперечливість сучасного світу. Швидкість політичних перетворень, що відбуваються в світі, не йде ні в яке порівняння з тими подіями, що відбувалися раніше. Світ став свідком різноманітності нетрадиційних шляхів утворення національних держав, величезної кількості різнотипових міждержавних відносин. Форми людських відносин у сучасному світі перебувають на найрізноманітніших етапах розвитку соціально-економічного, політичного і культурного життя, починаючи від племінних спільностей, для яких експерти ще не придумали загальноприйнятого політичного терміна, до вищих етапів політичної організації суспільства. Диференціація міжнародного суспільного, політичного життя супроводжується інтегративними політичними процесами, створенням об’єднань держав, блоків, співдружностей і організацій та ін. По-друге, сам процес розвитку теоретичних знань про політику та політичні відносини, політичні інститути, становлення політичної науки, як самостійної форми знань. Невпинний потік політичної інформації, швидкість якої значно перевищує можливості раціонального опрацювання даних, а, отже, їх перетворення в наукові знання, широке впровадження і використання комп’ютерів, багаторазове нашарування даних проблем викликає до життя нові тенденції, зокрема, певні труднощі аналізу розвитку політичної думки. По-третє, політизація сучасного світу, зростання політичної культури громадян. По-четверте, необхідність розвитку науки про політику викликається зосередженням зусиль на теоретичному аналізі істотних політичних систем, намаганням знайти нові форми її розвитку і удосконалення. В сучасних умовах різноманітність політичних систем, звуження політичних відносин значно підвищують роль політики та ін. Звичайно ж, політика — соціальне явище, що інтегрує всі суспільні науки в певну цілісну систему.

Питання про об’єкт і предмет науки має сенс тоді, коли за системою тих або інших знань визнається статус науки, тобто такої теорії, де відображаються закономірності реальної дійсності, процесів, розроблено загальні поняття (категорії), сформульовано принципи застосування знань (використання закономірностей) в практичній діяльності. Уява про предмет і об’єкт науки про політику сформувалась лише на початку ХХ ст., після того, як склалась певна система стійких політичних цінностей і стала розвиватися суспільна і академічна потреба в систематичному вивченні політики. В різних країнах розуміння предмета політичної науки складалось далеко не однаково. Національні особливості розвитку соціальної думки в окремих країнах виявились настільки значними, що і в сучасних умовах в світі немає єдиного розуміння предмета науки про політику. Та в усіх випадках основу проблем науки про політику становить узагальнення національного політичного досвіду у співвідношенні з загальноцивілізаційними політичними досягненнями і особливостями політики в інших країнах. В країнах Європи та США наука про політику виділяється з державознавства та правознавства. В Німеччині процес становлення науки про політику зв’язаний з формуванням і розвитком так званої «правової школи». В Англії серйозний імпульс формуванню науки про політику надало створення в кінці XIX ст. Лондонської школи економіки і політичних наук. У Франції наука про політику народилася на перехресті державознавства, політичної історії та соціології. З кінця XIX ст. в США інтенсивне оформлення науки про політику сталося зі створенням при Колумбійському коледжі школи політичної науки. Якщо в Західній Європі та США процес інституціоналізації політології мав постійний, невпинний характер, то в Україні, Росії та інших країнах Співдружності у зв’язку з соціальними процесами, катаклізмами, що відбувалися, наука про політику тільки формується.

Предметом науки про політику є влада, головна функція якої — розподіл ресурсів, забезпечення загального порядку. Наука про політику покликана займатися вивченням факторів політичного впливу, пошуку шляхів стабілізації політичної системи. Предметом науки про політику є не спільні закони, а специфічні проблеми і окремі політичні інститути, вивчення процесів і механізмів того, як люди використовують політичні і соціальні інститути, що регулюють їх спільне життя, і вивчення людей, які приводять в рух інших. Цінність науки про політику полягає в аналізі стійких тенденцій, що повторюються, а також процесів, узагальненні широкого досвіду політичного розвитку, виявленні і поширенні загальноцивілізаційних цінностей, перспективних напрямків, перетворень їх у національне надбання, стійкі риси способу життя.

Сучасний зміст політики, як особливої форми діяльності, принципово відрізняється від стародавньогрецького її тлумачення, коли під політикою розуміють все багатоманітне життя суспільства з його економічними, духовними і владними аспектами. Те ж саме стосується і понять демократія, лібералізм, конституціоналізм, ідеологія. Предметом теорії політики є політика з її структурними і функціональними особливостями. Суть теоретичних досліджень політики — у виявленні вимог стійкості, змін тенденцій при збереженні повної політичної стабільності. Предмет політичної соціології становить політичні відносини в їх зв’язку з інтересами, статусом і свідомістю індивідів і соціальних спільностей. Предметом науки про політику є політична система суспільства, політичні дії і явища, політичні відносини між соціальними спільностями та державою, між державами та ін. I хоча предмет науки про політику має широкий аспект, все ж основна її ланка — держава. Дехто з політологів вважає, що предмет науки про політику — це влада великих соціальних спільностей, прагнення оволодіти владою і зберегти безпосередню або опосередковано поєднану з суперечностями і конфліктами, що виникають між і всередині соціальних спільностей людей з приводу розподілу матеріальних благ та ін. Тут є ототожнення політичної і державної влади. Є і типи визначення предмета науки про політику. Багато міркувань і думок про політику як соціальне явище висловили ще в античності Платон, Арістотель, Ціцерон, а пізніше — Макіавеллі, Бекон, Гоббс, Локк, Монтеск’є та ін., підкреслюючи, що політика — складне явище, одна з головних сфер суспільного життя. Сучасні політологи Заходу і Сходу відмічають, що предмет науки про політику є діалектика влади, панування, теорія політики, динаміка політичних інститутів, історія політичних вчень та ін.

Об’єктом науки про політику виступає політична сфера суспільства, всі явища і процеси, що відбуваються в політичній сфері. Політичну сферу суспільства вивчає наука про політику, філософія, соціологія, право, історія та інші науки, але кожна з них має свій специфічний предмет. Своєрідність науки про політику пояснюється тим, що всі соціальні явища та політичні процеси розглядаються в контексті політичної влади. Звідси — категорія політична влада найповніше відображає суть і зміст соціального явища політика. Категорія ця універсальна тому, що, по суті, охоплює всі політичні явища і політичні процеси, які відбуваються в суспільстві.

Отже, у визначенні предмета науки про політику виділяються два підходи: універсально-узагальнюючий і аналітико-концептуальний. Універсально-узагальнюючий підхід до визначення предмета науки про політику передбачає сукупність різноманітних науково-предметних рішень. Наука про політику сприймається як сукупність політичних знань, що формулюються всіма суспільними науками. Отут-то, власне, — екстенсивна, універсальна інтерпретація предмета науки про політику. Аналітико-концептуальний підхід визначення предмета науки про політику характеризує науку про політику як певну єдність найсуттєвіших рис, якостей соціального явища — політика, і ставить перед цією наукою завдання: систематизувати політичні явища, події, факти, дані, політичні процеси, визначити загальну логіку і вузлові моменти аналізу, координувати спільні зусилля різних галузей науки. Звідси — політичну науку про державу, демократію і політичну владу, науку про політику визначають і як правознавство, і державознавство.

Сучасна гостра дискусія про шляхи економічної реформи та удосконалення політичної системи в Україні, з точки зору економічної науки, становить суперечки про методи і принципи переходу до ринку, але, з точки зору науки про політику, це не що інше, як теоретичне відображення зіткнень різних думок і підходів соціальних сил за оволодіння економічною, а, отже, і політичною владою в суспільстві. Саме зіткнення різних соціальних сил за оволодіння владою надає надто гострого характеру суспільним процесам в Україні. Багато того, що відбувається в Україні, неможливо пояснити без урахування фактора влади. Природно, політика виникає там, де існує прагнення до оволодіння владою, де влада, опираючись на державні інститути, служить утвердженню норм і цінностей суспільства. Без влади не може бути політики, оскільки сама влада виступає засобом її реалізації. Закономірності формування і розвитку політичної влади, форми і методи її функціонування і використання в державно-організаційному суспільстві і є предметом науки про політику.

Наука про політику — наука про політичне життя суспільства, політичні відносини, явища і політичні процеси, закономірності їх розвитку і дії. Предметом науки про політику є закономірності розвитку суспільства, закони і принципи формування, функціонування і розвитку певних політичних систем, механізми дії і форми прояву закономірностей в діяльності особи, соціальних спільностей, класів і націй, народів і держав. В центрі науки про політику є організація, форми і метод функціонування політичної влади, вивчення політичних теорій і концепцій, політичних систем, політичного життя, політичної свідомості, інтересів і поведінки політичних суб’єктів.

Наука про політику використовує різні методи дослідження, серед яких найширше розповсюджені порівняльний і емпірико-соціологічний методи вивчення політичних явищ і процесів. Вичленити загальне і особливе в політичних явищах, рівні еволюції і основні тенденції їх розвитку шляхом зіставлення дає можливість саме порівняльний метод. Сукупність способів і методів конкретних соціологічних досліджень, спрямування на збирання та аналіз фактів реального політичного життя становить емпірико-соціологічний підхід, метод. Методи соціологічних досліджень — опитування, анкетування, експерименти, статистичні дані, математичне моделювання та ін. дозволяють зібрати багатий фактичний матеріал і на його основі вивчати, узагальнювати політичні процеси, формулювати конкретні рекомендації. Переваги методів соціологічних досліджень полягають в тому, що дослідник має справу з фактами, даними, відомостями та ін., що можна математично формувати, простежити тенденцію і кореляцію, тобто співвідношення, взаємозв’язок, взаємозалежність подій, явищ. Соціологічні дані, факти, відомості дають можливість прогнозувати політичні події і явища, моделювати різні політичні ситуації. Найбільше поширення знаходять у сучасній науці про політику емпірико-соціологічні методи. Наука про політику поєднує такі підходи в дослідженні політичних проблем: інституційний підхід (вивчення політичних інститутів, змісту, організації і функціонування політичної влади), діяльний, діючий (розвиток політичних процесів, політичної діяльності) і соціологічний (вплив політики на особу, соціальні спільності і вплив особи, соціальних спільностей на політику, політичне життя суспільства).

Методологічною основою науки про політику, що сформувалася на Заході, є позитивізм. Ще в XIX ст. в соціально-політичній думці провідний напрямок, програмні методологічні і світоглядні рекомендації обґрунтовувались з позицій позитивізму, сформульованих Сен-Сімоном, та основних концепцій, що сформульовані в працях Іммануїла Канта, Джона Мілля, Герберта Спенсера, Карла Маркса та ін. філософська і загальносоціологічна доктрина позитивізму сформульована на противагу спекулятивному, зокрема, соціально-філософському теоретизуванню. Головне прагнення позитивізму — відмова від умоглядних міркувань про суспільство, створення позитивної соціальної теорії, що мала стати такою ж доказовою та загальнозначимою, як природно-наукові теорії. Позитивізм ставив метою пізнати суть політичних явищ і процесів і обмежувався описом їх здійснення та динаміки. Пояснення розвитку і зміни політичних систем, взаємодії об’єктивного і суб’єктивного, кінець-кінцем, основи, на якій воно виникає, його збуджуючих мотивів, рушійних сил — невід’ємна складова теорії політики. Тому-то неопозитивізм виходить з визначення підкорення соціальних явищ, спільних закономірностей для всієї дійсності. Визначається необхідність точних, об’єктивних методів досліджень явищ, політичних процесів. Неопозитивізм заперечує ціннісний підхід до вивчення соціальних явищ — політики, підкреслює специфічність теорії знань і її визначної ролі в науці про політику. Окремі течії постпозитивізму в тій чи іншій мірі заперечують деякі ідеї історичного матеріалізму. Але є в науці про політику і концепції, що повністю спираються на історичний матеріалізм як методологію.

Основна мета науки про політику — осягнення істини, дослідження проблем і суперечностей реальної практики політики, систематизація і аналіз подій, явищ політичного життя суспільства, виявлення тенденції розвитку політичних явищ. Курс науки про політику покликаний дати уявлення про політичну сферу суспільства, про закономірності її розвитку, а також систему знань про сучасні політичні інститути, їх будову і функціонування, про права, свободи і обов’язки громадян, про особу, її участь у політичному житті демократичного суспільства. Одна з основних проблем, що стоять перед наукою про політику в Україні, полягає в тому, щоб зберегти демократичні інститути, які недавно виникли, і створити умови для дальшого їх розвитку. В ситуації, коли тендітні інститути демократії піддаються нападкам, з одного боку, прихильників дисципліни і порядку, а з другого — натиску стихії роками нереалізованих інтересів різних верств і спільностей населення, вивчення умов політичної стабільності демократичного суспільства набирає колосального практичного значення. Наука про політику не тільки виявляє соціальні механізми, аналізує умови їх зміцнення і розвитку, але й дає інформацію, необхідну для конструювання нових механізмів інтеграції, формує прогнози для владних структур.

Кожна наука має закони, закономірності, категорії. Є закони, закономірності і категорії і в науці про політику. Які ж закони, закономірності, категорії, функції науки про політику? В науці про політику систему законів і закономірностей створюють закони і закономірності, що діють в політичній і соціальній сферах демократичного суспільства. Поняття закону в соціально-політичних науках означає загальні, коротко сформульовані теоретичні положення, що визначають суть суспільних і політичних явищ і об’єктивно існуючий між ними взаємозв’язок. Закон — необхідні, істотні, стійкі, повторювані відносини між явищами, спрямованість або хід подій у плині часу. Закон — внутрішній істотний зв’язок явищ, що обумовлює їх необхідний розвиток; закон відображає певний порядок причинного необхідного і стійкого зв’язку між явищами або властивостями матеріальних об’єктів, істотні відносини, що повторюються, за яких зміна одних явищ викликає певну зміну інших. Регулярна повторюваність проявів закону і є закономірністю.

Політична наука має систему закономірностей, що характеризують найістотніші і стійкі тенденції розвитку та використання політичної влади. Закономірності можна поділити на три основні групи, в залежності від сфери їх прояву.

Перша група — це політико-економічні закономірності, що відображають співвідношення між економічною основою суспільства і політичною владою. Важливі політичні і економічні закономірності відкриті ще прогресивними мислителями XIX ст., основоположниками політичної соціології. Універсально-узагальнюючі і аналітико-концептуальні підходи до політики і, відповідно, система політичної, державної влади визначені об’єктивною закономірністю, розвитком економічних процесів, економічні інтереси виступають соціальною причиною політичних дій. Політична влада виступає лише породженням економічної влади, сама ж самостійна, що відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси.

Друга група закономірностей — політико-соціальні, що характеризують розвиток політичної влади — особливої соціальної системи зі своєю внутрішньою логікою і структурою. Основною закономірністю системи політичної влади виступає зміцнення стабільності. У різних системах політичної влади закономірність реалізується по-різному. Авторитарна система для зміцнення стабільності вимагає максимальної концентрації влади, широкого застосування насилля. Демократична система передбачає поділ влади (законодавча, виконавча, судова), опору на принципи зацікавленості, згоди та консенсусу.

Третя група — закономірності політико-психологічні, що відображають взаємовідносини між особою і владою. З політико-психологічних закономірностей найцікавішою є досягнення і утримання влади політичною елітою, політичним лідером, що є важливою цінністю і метою всіх їх звершень.

Наука про політику як самостійна сфера політичних знань має систему наукових понять, категорій, де є ключовим поняття політична влада. Специфіка понять та категорій науки про політику полягає в тому, що категорії та поняття розкривають різні сторони і відносини політичної влади. Так, поняття політична система характеризує взаємовідносини різних інститутів влади в процесі їх функціонування; поняття політичний процес відображає сукупну діяльність соціальних суб’єктів, за допомогою якої формуються, розвиваються і використовуються політичною владою; поняття політична соціалізація означає процес управління системою влади, що підтримується в суспільстві, засвоєння особою норм та цінностей; поняття держава розглядається як основний інститут політичної влади, покликаний захищати будь-якими засобами її цілісність та суверенітет, економічну незалежність. Наука про політику використовує багато категорій, понять філософії (форма, зміст, кількість, якість, принцип, суспільна, політична свідомість, революція, еволюція, ідеали та ін.), а також використовуються поняття соціології, політичної історії, економічної теорії, права та ін.

Важливим елементом науки про політику виступають і її функції. Функціями є ті напрями, за якими здійснюється вплив науки на вивчення її людьми і її використання людьми в інтересах суспільства. Важливими функціями науки про політику є: світоглядна, методологічна, виховна, а також політико-організаторська, політико-формулююча, політико-експериментальна.

Наука про політику досліджує історію політичної думки, політичних систем, політичних процесів, політичної свідомості та політичної культури, а також глобальних світових політичних проблем та закономірностей розвитку. Наука про політику як наука здійснює фундаментальні і прикладні дослідження, озброює маси знаннями про політичну сферу суспільства, про закономірності її розвитку, про сучасні політичні інститути, їх структуру і функціонування, про права, свободи та обов’язки громадян демократичного суспільства, про зміст і шляхи формування політичної культури, про рушійні сили сучасного світового розвитку. Вивчення науки про політику допомагає стати компетентним політично, оволодіти діалектико-матеріалістичним методом аналізу політичних процесів, — все це допомагає реалізувати світоглядну функцію науки про політику.

Можливість виробити методи, способи, уміння та навики застосування принципів сучасного політичного мислення при аналізі соціально-політичних проблем, зайняти активну громадянську позицію, здатність ефективно впливати на політичні процеси, брати участь в здійсненні народовладдя — і тим самим виконує наука про політику методологічну функцію. Важливо відзначити й ідеологічну функцію політичної соціології, яку в певній мірі запозичує і наука про політику. Ідеологічна функція науки про політику полягає не тільки в тому, щоб своєчасно інформувати громадськість про рівень популярності того або іншого політичного діяча або політичного інституту, але й про формування ідеології взаємної терпимості, пропаганда уявлення про політичну реальність як барвистість і неприйняття однозначних оцінок, а, отже, і непідвладність простим політичним рішенням. Нова політична ідеологія, що виникає на базі політичної соціології, науки про політику, не визнає політики як якоїсь священної реальності, містичного, сакраментального священного дійства, недоступного розумінню рядового громадянина суспільства. Політика десакралізується, її таємниці стають доступними здоровому глузду, участь у політичному процесі перестає бути священною формальністю і стає громадянським обов’язком. Лише за таких умов формується незвичайне явище громадянства на відміну від традиційних відносин підданства. Громадянство передбачає, що джерелом політичних ініціатив може бути будь-який індивід, тоді як в межах відносин підданства жодна ініціатива не має права на існування без санкції керівництва.

Виховна функція науки про політику полягає в тому, що сприяє політичному моральному вихованню, дозволяє всій системі знань формувати політичну свідомість, політичну культуру політично компетентних членів суспільства, способи та форми їх участі у політичному житті, здатні ефективно впливати на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Визначаючи об’єкт, предмет, закономірності, функції науки про політику, її роль у формуванні політичної свідомості та політичної культури населення, багато соціологів та політологів намагаються розкрити взаємозв’язок і взаємоперехід політичних і соціальних відносин, зміст політичних та соціальних процесів. Вітчизняні соціологи і політологи, розглядаючи відмінності між наукою про політику та іншими соціально-політичними науками, і, зокрема, соціологією, відмічають: якщо предмет науки про політику — закономірності, формування і розвиток політичної влади, форми та методи її функціонування та ін., то предмет соціології — суспільство, це наука про суспільство, окремі соціальні інститути (держава, право, мораль та ін.), політичні процеси, суспільні верстви та соціальні спільності. Переплетіння соціології та політології — реалії сучасності тому, що політичні процеси неможливо вивчати без розгляду соціологічних, тобто суспільних, відносин.

Підпадаючи під владу суспільної думки, наука про політику може легко втратити свій об’єкт і тим самим припинити виконувати одну з основних функцій — підтримання в суспільстві демократичної суспільної згоди і злагодженості та відповідного політичного порядку. Специфічний аспект використання політичної інформації — її дидактичне засвоєння за допомогою навчальних посібників, різних навчальних програм та ін., мета яких — сформувати у людей політичні знання і переконання, оціночні політичні критерії та ін. Наука про політику тільки тоді стає авторитетною галуззю знань, коли викорінено помилкові принципи та установки, характерні в минулому для соціально-політичних наук.

По-перше, доцільно уникнути традиційної для вітчизняного суспільствознавства радянізації баченої політичної науки, не абсолютизувати висновки політичної теорії і практики досвіду устрою сучасних політичних систем і політичних інститутів, їх функціонування. Вивчення політичних процесів передбачає урахування всієї їх багатоманітності, характерної для сучасної цивілізації.

По-друге, в процесі вивчення політичних відносин функціонування політичної системи і її інститутів та механізмів дії активно використовувати досягнення світової політичної науки, особливо науки про політику Заходу, де нагромаджено багато цінного у вивченні політичних проблем — політичних інтересів особи, верств, соціальних спільностей, політичної культури населення, діяльності політичних партій та рухів, масових суспільних, громадських об’єднань та організацій, політичного лідерства.

По-третє. Важливо уникнути зайвої юридизації в процесі вивчення політичної науки, переважання чисто державно-правових аспектів у змісті науки про політику, особливу увагу доцільно приділити природі політичних явищ, причинно-наслідковим зв’язкам та ін.

Сучасна соціально-гуманітарна освіта мала б завершений цикл, забезпечила б формування всеохоплюючої суспільствознавчої культури — історичної, філософської, економічної, політичної, соціологічної, за умов тісного поєднання взаємодії науки про політику з суспільними та гуманітарними науками. Наука про політику тісно взаємодіє і тісно пов’язана з соціально-політичними науками: історією, філософією, економічною теорією, політичною соціологією та ін. Головне призначення курсу науки про політику — формування політичної свідомості та політичної культури народу. Тим-то є багато спільного між наукою про політику та соціально-політичними і суспільними науками, але є і певні відмінності.

Якщо філософія, виходячи з найзагальніших законів соціального розвитку, всебічно оцінюючи природничо-історичний процес поступового руху людства від однієї суспільно-економічної системи до вищої, науково достовірно і неспростовно встановлює неминучість закономірного переходу людства від нижчого до вищого ступеня розвитку, то наука про політику, використовуючи філософські обґрунтування політики як соціального явища, визначає методологію, світогляд, аналіз політичних явищ і процесів.

Якщо економічна теорія — наука про закони виробництва, розподіл, обмін потребами матеріальних благ в суспільстві, розвиток відносин і нагромадження капіталу, звертається до розгляду основних успіхів приватної і суспільної власності, розвитку ринкових відносин, формування ринку товарів і збуту, а також формування торгівлі та нагромадження капіталу, організації суспільного життя в сфері виробничих відносин, розвитку продуктивних сил, докорінних потреб матеріального виробництва, то наука про політику дає наукове обґрунтування принципів формування і здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.

Правові механізми, механізми розвитку і реалізації політичних рішень — предмет вивчення правової науки. Соціальні норми і відносини без системи політичної влади не можуть стати загальнообов’язковими. Тісний зв’язок правової і політичної наук забезпечує процес поєднання соціальних норм і відносин політичної влади. Адже без правового оформлення не може нормально функціонувати політична влада.

Процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, політичних партій і рухів досліджує політична історія. Взаємодія науки про політику і політичної історії визначаються тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створювати теоретичну базу аналізу еволюції політичних процесів, з другого — історія і сучасна політична практика служить не лише визначальним критерієм правильності теоретичних висновків політичної науки, а й основою нових узагальнень та їх висновків.

Найтісніше зв’язана наука про політику з політичною соціологією, що вивчає систему взаємодії політики з соціальним середовищем. В кореляції, тобто у співвідносинах, взаємозв’язку з вивченням свідомості, інтересів та мотивів поведінки індивідів, соціальних та етнічних груп, їх організації і розглядається розвиток політичних процесів. Основну увагу політична соціологія зосереджує на аналізі соціальної думки з точки зору її впливу на політичні відносини. Дедалі частіше звертається політична соціологія до вивчення офіційних політичних інститутів і норм, соціальної природи політичної влади. Сучасна наука про політику швидко соціологізується внаслідок застосування запозичених у соціологів методів дослідження.

Наука про політику та політична соціологія маловідомі за об’єктом і методами, але принципові відмінності залишаються в предметі пізнання. Якщо політична соціологія розглядає політичні явища стосовно розвитку соціальних процесів, то наука про політику їх аналізує уже з позицій політичної влади. Соціолог, розглядаючи такі інститути, як громадські, суспільні організації, насамперед, звертає увагу на соціальні процеси, що тривають у них, їх зв’язок з іншими процесами, що відбуваються в суспільстві. Політолог бачить в громадських, суспільних організаціях знаряддя політичної влади, аналізує їх місце в системі владних інститутів, досліджує владні відносини, що проявляються в громадських, суспільних організаціях, впливають на їх розвиток.

Політична соціологія досліджує і проблеми влади, не обмежуючи суті владних відносин лише насиллям і примусом, що, на жаль, властиве марксистській традиції політичної думки. Відома думка про те, що насилля є повивальною бабою, повитухою всякого старого суспільства, коли суспільство вагітне новим, перетворилась згодом в імператив, тобто в повеління революційного мислення і дії. Звести владні відносини до насилля не дозволяє влада, що виявляється неповною, коли суб’єкт не досягає мети. Якщо бажані результати не досягнуті, то величезні труднощі, зв’язані з подоланням опору інших людей, свідчить не про тріумф влади, а про її неповноцінність. I, крім того, не ясно, чому мобілізація людей на досягнення поставленої суспільно значимої мети має здійснюватися на основі примусу і насилля. Наука про політику вивчає саме політику, як процес, підпорядкований певним закономірностям, що реалізує на практиці певні принципи — стратегію та тактику.

Зміст будь-якої політики — державної, економічної, соціальної, духовної — відображає певний предмет, під яким розуміється все те, що має властивості, які перебувають у відносинах між собою. Кожна наука, і зокрема наука про політику, має свій предмет вивчення: політичні процеси, явища, події, політичні відносини, і важливо при вивченні політики знати саме зміст і напрямки її розвитку, розкрити рушійні сили її реалізації.

Література

Азаров Н. И. О политике как общественном явлении. — М., 1986.

Вебер М. Политика как призвание и профессия. Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990.

Липсет С. Политическая социология. // Американская социология. — М., 1972.

Основы политологии. // Под ред. проф. В. П. Пугачева, М., 1993.

Політологія // За ред. акад. О. I. Семківа. — Львів, 1995.

Питання для повторення

♦ Що і як вивчає наука про політику? В чому суть основних понять науки про політику?

♦ Які основні риси політичної науки? Які основні закономірності, категорії, функції науки про політику?

♦ В чому суть взаємодії науки про політику та суспільних наук? Яке значення має наука про політику в демократизації та становленні суверенної демократичної України?