Хлопці швиденько оббілували ховрахів. Звірки були вгодовані, жирні. Тепер залишалася єдина проблема — як їх засмажити? І тут виявилося, що, всупереч побоюванням Джеймі, вогонь можна розпалювати і без сірників.
Авасін відразу ж узявся до роботи. Вибравши дерев'яний уламок каное, він вистругав з нього круглу паличку зо два фути завдовжки й загострив обидва її кінці. Потім одрізав від сидіння плоску дощечку завдовжки приблизно шість дюймів, завширшки три й завтовшки один дюйм. В центрі її він вирізав кінчиком ножа маленьку, конічної форми заглибину. Відтак він обстругав маленький уламок кедра, надавши йому форми шматочка помаранчі — з іще одним конічним вирізом посередині. Ця деталь мала правити за «мундштук» у пристрої на видобування вогню, що його він майстрував.
Остання операція полягала в тому, щоб два чи три рази обмотати шпичку сирицевим шнурком три фути завдовжки.
Тепер «вогняне свердло» було готове. Поклавши плоску дощечку з ямкою («вогневу плошку») на землю, Авасін встромив один кінець шпички («свердла») в конічне гніздо на плошці. Потім нахилився над свердлом і, міцно затиснувши в зубах мундштук, настромив його на горішнє вістря шпички. А тоді взявся за кінці сирицевого шнурка й заходився вправно й швидко розкручувати свердло. Шпичка хутко крутилася то в один, то в другий бік, і при цьому кінці її вільно оберталися — один у мундштуку, а другий у вогневій плашці.
Авасін натискав на мундштук, і тертя між свердлом і плашкою дедалі збільшувалося. Дерево все більше розігрівалося, і нарешті з заглибини у плашці знялася тоненька цівка диму.
Переконавшись, що пристрій працюватиме, Авасін на кілька хвилин відклав його і, пошукавши, знайшов порохнявий шматочок вербового корінця. Своїм ножем він розкришив цей шматочок над заглибиною у вогневій плашці, майже цілком наповнивши її. По тому знов установив свердло й розкрутив його на повну швидкість. І знову із заглибини спіраллю знявся дим, а за кілька хвилин порохняве кришиво в ній розжарилося до яскраво-червоного кольору.
Не зупиняючи свердла, Авасін крикнув крізь зціплені зуби:
— Давай тгаву — хутчіш, Жеймі!
Так швидко, як тільки дозволяла йому ушкоджена нога, Джеймі назбирав в обидві жмені трави й поклав її коло Авасіна, а той випустив свердло, підхопив вогневу плашку й висипав жаринки на купку сухої трави. Стоячи навколішках над травою, Авасін дмухав, аж доки йому заболіли щоки. Дим усе густішав, і нарешті з трави вихопився малесенький жовтий язичок полум'я.
Ну, а по тому все вже було просто. За годину хлопці сиділи коло згаслого вогнища й витирали масні губи. Од ховрахів не залишилося нічого — за винятком кількох добре обгризених кісток.
Тепер, після ситного сніданку й після того, як проблему добування вогню було розв'язано, Джеймі знову став сам собою. Якби не біль у коліні, він би ладен був уже, мабуть, втішатися їхньою пригодою.
— Послухай, Авасіне, — раптом сказав він. — Я от про що думаю: я-то ще ходити не можу, бо нога болить, але ти міг би пройти берегом проти води назустріч чіпевеям, які припливуть сюди шукати нас. Так воно було б надійніше. Бо інакше вони можуть і не доплисти до цього місця.
Авасін кивнув на знак згоди.
— Маєш рацію, — відповів він. — І якби я вирушив оце зараз, то надвечір дістався б до того кінця озера. Але, — тут він зробив паузу, а потім промовив уже невпевненим голосом, — але тоді мені довелося б, либонь, заночувати десь там.
— Що ж, у такому разі візьми з собою рушницю, — сказав Джеймі. — Але твої побоювання цілком даремні. Ти не здибаєш жодного ескімоса.
Незабаром Авасін вирушив у дорогу, і Джеймі зразу ж охопило почуття страшної самотності. Коли він дивився на зблякле небо, на дивний довколишній краєвид — нескінченні хвилі горбів — йому здавалося, що він опинився на якійсь незнайомій планеті, де, крім нього, немає жодної людської істоти. День стояв теплий, але Джеймі не міг стримати дрож, коли оглядав це царство каміння й моху. Зціпивши зуби, він примусив себе не думати більше про самотність. Щоб зайняти чимось думки, він якийсь час сортував і чистив речі, що вціліли в розбитому каное. А потім, глянувши вбік, побачив, що, зрештою, в нього є й товариство. Двоє рогатих жайворонків сіли неподалік, сподіваючись поживитися, і тепер безстрашно стрибали майже в нього під руками. Дивлячись на них, Джеймі відчув, що почуття самотності остаточно залишило його, і в думці подякував за це маленьким пташкам.
Він утретє розпалював вогонь, дмухаючи на жаринки, що зосталися після попереднього багаття, коли на обрії з'явилася маленька постать Авасіна. Індіянин щодуху біг до нього. Відстань між ними швидко скорочувалася, але Авасін не вповільнював бігу. Коли Джеймі розгледів нарешті вираз приятелевого обличчя, серце йому наче обірвалося в грудях. Авасіна гнав сюди жах!
— Ти знайшов їх? — стривожено вигукнув Джеймі.
Авасін у відповідь замахав рукою; цей жест мав означати: «Нишкни!» Засапаний, ледве переводячи дух, він підбіг нарешті до Джеймі, зразу ж стрибнув на багаття й почав розкидати й затоптувати дорогоцінні жаринки. Лише по тому, як не залишилося бодай тоненької цівки диму, він нарешті заговорив — радше захекано видихнув:
— Ескімоси! Три повних човни — там, на озері, — нам треба сховатись!
Авасінів страх одразу ж передався Джеймі. Серце йому злякано закалатало — і не тільки тому, що він боявся ескімосів, але й через те, що відразу збагнув, які наслідки матиме для них ця зустріч.
— Ну, ми пропали! — вигукнув він. — Чіпевеї тепер нізащо не насміляться шукати нас тут!
Він наче до місця прикипів, паралізований цією жахливою думкою.
Авасін, який уже гарячково спаковував речі, кинув йому:
— Цим зараз голову не суши. Нам треба сховатись, і якнайшвидше! Ходім до Кам'яниці — ескімоси, напевне, бояться її. Гайда!
За кілька хвилин всі їхні речі були згорнені в ковдри. Авасін кинув клунок на плечі й рушив геть, а Джеймі пошкутильгав слідом, спираючись на уламок весла.
Вони просувалися надзвичайно повільно. Через кожні кілька кроків біль у нозі ставав нестерпним, і Джеймі доводилося відпочивати. Хоча від їхньої мети їх відділяла всього лиш миля, вже завечоріло, коли вони видибали положистим схилом на гору й зупинились під масивним чорним муром Великої Кам'яниці.
Стомлені, голодні й налякані, хлопці в ту мить не почували ніякої цікавості до таємничої будівлі, що, власне, стала причиною їхнього нещастя. Вони лягли, загорнулись у ковдри й поринули в неспокійний сон.
А тим часом побоювання Джеймі щодо того, що чіпевеї не наважаться шукати їх тут, цілком справдилося.
Повернувшись пізно ввечері до стоянки й побачивши, що хлопців там немає, Етцанні й Теліє-квазі стривожилися й злякались. Але наступного ранку, коли вони знайшли знак на піску, тривога поступилася місцем гніву.
— Вони попливли за водою! — сердито скрикнув Етцанні, розглядаючи малюнок. — Видно, їм відібрало розум!
Але Деніказі доручив їм доглядати хлопців, і тому індіянам довелося хіть-не-хіть вирушити слідом за ними. Вони спустили на воду своє каное й відчалили.
— Ну, якщо ми їх наздоженемо, я їм усиплю! — похмуро пообіцяв Етцанні.
— А якщо ми їх не наздоженемо, то ескімоси проллють свіжу кров, — додав Теліє-квазі.
Просуваючись повільно й надзвичайно обережно, вони після цілоденної подорожі дісталися тільки до того місця, де хлопці поласували крехом. Там вони стали на ніч. Вогнища чіпевеї не розпалювали і всю ніч просиділи, не склеплюючи очей, тримаючи рушниці із зведеними курками на колінах. В пам'яті їхній живі були перекази про нескінченні війни з ескімосами, про засідки й досвітні напади — тим-то не дивно, що над ранок їм уже зуб на зуб не попадав од страху.
Їм довелося зібрати всю свою мужність, аби вирушити далі за течією, та все ж вони попливли вперед. Над полудень вони в'їхали в лабіринт проток між острівцями і нарешті, зробивши останній поворот, побачили видовжене озеро, що переходило в страшні пороги неподалік од Кам'яниці.
Індіяни тільки раз глянули на те озеро — цього одного-єдиного погляду їм було досить…
Пойняті панікою, вони розвернули своє каное назад і так налягли на весла, що воно аж стрибнуло проти води — бо чіпевеї побачили три вузькі ескімоські каяки, що саме відчалювали од берега десь за милю попереду.
Тепер вони забули про зниклих хлопців і взагалі про все на світі, керовані єдиним бажанням — якнайшвидше збільшити відстань між собою й ескімосами. Того ж вечора ціною нелюдських зусиль вони добулися до своєї стоянки. Там вони зупинилися рівно на стільки, скільки треба було, щоб зібрати всі речі, що там залишалися. Вранці, знесилені від утоми й страху, вони зробили привал за багато миль на південь, на березі Ідтен-туа. А наступного дня перепливли в західний рукав озера, де налаштувалися чекати на Деніказі. Етцанні й Теліє-квазі вже не мали ніякого сумніву щодо того, яка доля спіткала обох хлопців — вони були певні, що Авасін і Джеймі загинули.
Тим часом хлопці, які притаїлися біля Кам'яниці, ще й гадки не мали, що їх викреслено із списків живих. А три мисливці-ескімоси, які несквапно переїздили на своїх каяках з місця на місце, наглядаючи здобич, навіть не догадувалися про те, якого страху нагнали на чіпевеїв, і не підозрювали, що на їхній землі зараз ховаються двоє чужинців!
Наступного ранку Авасін прокинувся раніше за Джеймі. Спершу він занепокоєно оглянув річку — чи немає на ній часом ескімосів, а тоді обвів поглядом довколишній обшир. На всім Барренленді не видно було жодної живої істоти, а тишу порушував тільки далекий свист кроншнепів. І все ж страх перед ескімосами ще не відпускав його.
Кам'яниця стояла на вершині довгої відноги, що простягалася на захід, зливаючись з пасмом високих горбів. На обрії це пасмо завершувалось масивною Оленячою горою, під західними схилами якої Деніказі готувався, мабуть, у ту мить зустріти стада карібу.
Що ж до Джеймі, то він прокинувся, наче нічого й не було, зовсім забувши свій вчорашній переляк. Він ніколи не вірив по-справжньому переказам про жорстокість ескімосів і тепер, уранці, навіть соромився з того, що дозволив так себе залякати. До того ж він був голодний, а ногу йому терзав гострий і безнастанний біль.
— Ну, хай там що, а їсти треба, — сказав він. — Чим би це нам поснідати, га?
Авасін одігнав від себе настирливі тривожні думки, попорпався в речах і видобув волосінь — дуже міцну, з важким гачком. Але ж потрібна була ще й принада! На мить він замислився, а тоді дістав одну з картонових коробок з набоями, обережно відірвав смужку блакитно-жовтої наліпки й нанизав її на гачок так, щоб не видно було його вістря.
— Можливо, форель уже почала свій осінній нерест, — сказав він. — А коли так, то вона мусить бути не менш голодна, ніж ми з тобою. Може, ця принада обдурить її. Я піду до річки, спробую половити.
Взявши у вільну руку рушницю, Авасін почав спускатися до берега, а Джеймі тим часом заходився розпалювати багаття. Він знав, що Авасін не схвалить цього, але сказав сам собі:
— Коли який-небудь ескімос і побачить дим, то кинеться, либонь, тікати геть ще швидше, ніж ми тікали вчора! І взагалі, — додав він у думці, — я особисто не збираюся їсти сирої риби.
Авасін уподобав великий вир майже під самим водоспадом. Присівши навпочіпки на березі, він прив'язав до волосіні маленький камінець, що мав правити за грузило. Потім відміряв футів п'ять волосіні і розкрутив гачок з грузилом над головою, наче ласо. А тоді нараз відпустив —і гачок кулею полетів на середину річки, потягнувши за собою волосінь. Після цього Авасін почав повільно витягувати снасть.
Риба не клюнула. Авасін, хвилюючись, знов закинув гачок. Цього разу він не встиг витягти й кількох футів волосіні, як вона раптом смикнулася й напнулась. Він блискавично намотав її на руку: напнута волосінь смикалася так сильно, що аж впиналася в шкіру. Напружившись, він повільно, обережно почав підтягувати здобич до берега.
Щось закрутилося під поверхнею води, і Авасін встиг помітити величезну сріблясту тінь — таку велику, що в першу мить він навіть очам своїм не повірив! Хлопець аж затремтів од збудження, бо зрозумів, що на гачок йому впіймалася велетенська форель — з тих, що все життя своє проводять у найглибших озерах і тільки під час нересту вирушають до верхоріччя.
Опинившись у мілкій воді, рибина так люто смикнулася, що Авасін мало не впав. Не наважуючись тягти далі — волосінь-бо могла розірватися — він похапцем обв'язав її кінець круг великого валуна і, не гаючи ні секунди, стрибнув у бурхливу воду.
Він плюхнувся в річку за кілька дюймів од величезної рибини, і вона знов шалено шарпнулася, знявши цілий фонтан бризок. Волосінь загула від напруження й раптом луснула. Та Авасін був готовий до цього. Він встиг запустити обидві руки в червоні зябра велетенської форелі!
Пручаючись, видираючись, риба звалила Авасіна на спину — та хлопець не випустив її з рук. Він збуджено горлав і щосили тягнув свою здобич на мілину. Нараз рибі пощастило вирватися з однієї його руки. Хлопець одчайдушно кинувся вперед, і широкий хвіст форелі ляснув його по обличчю.
І тут усвідомлення того, що йдеться про життя або голодну смерть, додало йому спритності. Приловчившись, він в'ївся зубами в риб'ячий хвіст і завис на ньому, мов тер'єр!
За кілька хвилин, мокрий з голови до ніг, захеканий, він витяг-таки рибину на мілину, намацав вільною рукою каменюку й одним дужим ударом поклав край боротьбі. А тоді поволік свою здобич береговим схилом угору.
Ну й чудовисько ж він упіймав! Завдовжки не менше чотирьох футів, а заважила б, мабуть, фунтів сорок з гаком. Блискучі боки рибини вилискували густими сузір'ями яскраво-червоних і золотих цяток. Її величезна паща — не менша, мабуть, ніж у лайки, була витикана сотнями гострих зубів.
Щасливо всміхаючись, Авасін закинув форель на плече й поніс далі. Він так радів з своєї перемоги, що наразі забув про небезпеку і навіть не помітив вогнища, котре розпалив Джеймі, витративши на добування вогню цілу годину.
Джеймі аж остовпів, побачивши гігантську рибу, а тоді вихопив ножа й заходився краяти на великі шматки рожеве, схоже на кетове, м'ясо. За кілька хвилин ранкове повітря наповнилося запахом смаженої риби, й хлопці почали уминати за обидві щоки.
Наївшись донесхочу, вони побачили, що, власне, купа шматків, які нарізав Джеймі, майже не зменшилася.
— М'ясо треба зберегти, — сказав Авасін. — Хтозна, коли нам ще раз пощастить витягти таку рибину. Давай закоптимо все, що зосталося.
Зібравши зо два десятки плоских каменів, вони повстромляли їх сторчма в землю навколо вогнища й розвішали на них шматки форелі. Потім накидали на розпечене вугілля вологого моху, не звертаючи уваги на дим, що стовпом знявся в бліде небо. Густий дим огортав м'ясо, і воно почало темніти й усихати.
Якийсь час хлопці сиділи мовчки, а тоді у Джеймі вихопилися слова, що їх досі ані він, ані Авасін не хотів промовляти.
— Нам треба подивитися правді у вічі, — сказав він стиха. — Ми з тобою вскочили в страшну халепу. І винен у цьому я. Теліє-квазі й Етцанні вже не знайдуть нас — а ми не знайдемо їх…