Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність

1) Позбавлення волі

1. Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі. Вона не пов'язана зі звичайними обмеженнями свободи пересування, які регулюються статтею 2 Протоколу № 4 (Creansä v. Romania [ВП] (Креанге проти Румунії), § 92; Engel and Others v. the Netherlands (Енгель та інші проти Нідерландів), § 58).

2. Різниця між обмеженням свободи пересування, котре є достатньо серйозним для того, щоб кваліфікуватись як позбавлення волі згідно зі статтею 5 § 1, та звичайними обмеженнями свободи пересування, які регламентовані статтею 2 Протоколу № 4, полягає у ступені або інтенсивності прояву, а не в характері або сутності (Guzzardi v. Italy (Гуццарді проти Італії), § 93; Rantsev v. Cyprus and Russia (Ранцев проти Кіпру та Росії), § 314; Stanev v. Bulgaria [ВП] (Станев проти Болгарії), § 115).

3. Позбавлення волі не обмежується класичним випадком тримання під вартою після арешту або засудження, проте може мати багато інших форм (Guzzardi v. Italy (Гуццарді проти Італії), § 95).

2) Критерії, що застосовуються

4. Суд не вважає себе зв'язаним правовими висновками національних органів влади щодо того, чи мало місце позбавлення волі та здійснює автономну оцінку обставин справи (H.L. v. the United Kingdom (Х.Л. проти Сполученого Королівства), § 90; H.M. v. Switzerland (Х.М. проти Швейцарії) §§ 30 та 48; Creangä v. Romania [ВП], (Креанге проти Румунії) [ВП] § 92).

5. Для того, щоб визначити, чи було особу «позбавлено волі» у значенні статті 5, відправною точкою повинна бути її конкретна ситуація, і необхідно враховувати ряд критеріїв таких, як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації відповідного заходу (Guzzardi v. Italy (Гуццарді проти Италії), § 92; Medvedyev and Others v. France (Медвєдєв та інші проти Франції) [ВП], § 73; Creangä v. Romania [ВП], (Креанге проти Румунії) § 91).

6. Важливим фактором, який слід брати до уваги, є контекст, в якому цей захід застосовується (Austin and Others v. the United Kingdom (Остін та інші проти Об’днаного Королівства) [ВП], § 59).

7. Поняття позбавлення волі за змістом статті 5 § 1 містить як об'єктивний елемент поміщення людини у певний обмежений простір на значний період часу, так і додатковий суб'єктивний елемент, який полягає в тому, що людина не давала законної згоди на таке поміщення (Storck v. Germany (Шторк проти Німеччини), § 74; Stanev v. Bulgaria [ВП], (Станев проти Болгарії), § 117).

8. До відповідних об'єктивних факторів, які мають братись до уваги, відносяться: можливість покинути зону обмеження, рівень нагляду та контролю за переміщенням особи, ступінь ізоляції і наявність соціальних контактів (див., наприклад, Guzzardi v. Italy (Гуццарді проти Італії), § 95; H.M. v. Switzerland (Х.М. проти Швейцарії) § 45; H.L. v. the United Kingdom (Х.Л. проти Сполученого Королівства)§ 91; та Storck v. Germany (Шторк проти Німеччини), § 73).

9. Коли факти вказують на позбавлення волі за змістом статті 5 § 1, відносно короткий термін тримання під вартою не впливає на цей висновок (Rantsev v. Cyprus and Russia (Ранцев проти Кіпру та Росії), § 317; Iskandarov v. Russia (Іскандаров проти Росії), § 140).

10. Елемент примусу при здійсненні повноважень поліції з обшуку та затримання є свідченням позбавлення волі, незважаючи на короткий термін такого заходу (Foka v. Turkey (Фока проти Туреччини) § 78; Gillan and Quinton v. the United Kingdom (Джиллан та Квінтон проти Сполученого Королівства), § 57; Shimovolos v. Russia (Шимоволос проти Росії), § 50; та Brega and Others v. Moldova (Брега та інші проти Молдови), § 43).

11. Право на свободу є занадто важливим в демократичному суспільстві, тому людина повинна мати можливість скористуватися захистом, передбаченим Конвенцією, навіть якщо вона, можливо, сама дозволила взяти себе під варту, особливо, якщо ця людина не має дієздатності для того, щоб погодитись або не погодитись із запропонованими діями (H.L. v. the United Kingdom (Х.Л. проти Сполученого Королівства), § 90; Stanev v. Bulgaria (Станев проти Болгарії) [ВП], § 119).

12. Той факт, що особа є недієздатною, не обов'язково означає, що вона не в змозі розуміти ситуацію і погоджуватися з нею (Shtukaturov v. Russia (Штукатуров проти Росії), §§ 107-109; Stanev v. Bulgaria (Станев проти Болгарії) [ВП], § 130; D.D. v. Lithuania (Д.Д. проти Литви), § 150).

3) Заходи, які застосовуються у в’язниці

13. Дисциплінарні кроки, введені у в'язниці, які мають вплив на умови тримання під вартою, не можуть розглядатися як позбавлення волі. Такі заходи повинні розглядатися в нормальних умовах як зміни умов законного тримання під вартою та не підпадають під дію статті 5 § 1 Конвенції (Bollan v. the United Kingdom (Боллан проти Сполученого Королівства) (ріш.)).

4) Позбавлення волі за межами формального арешту та тримання під вартою

14. Питання про застосовність статті 5 виникали в різних обставинах, у тому числі:

- Поміщення осіб у психіатричні або соціальні установи (див. серед інших De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium (Де Вільде, Оомс та Версип проти Бельгії); Nielsen v. Denmark (Нільсен проти Данії); H.M. v. Switzerland (Х.М. проти Швейцарії); H.L. v. the United Kingdom (Х.Л. проти Сполученого Королівства); Storck v. Germany (Шторк проти Німеччини); A. and Others v. Bulgaria (А. та інші проти Болгарії; Stanev v. Bulgaria (Станев проти Болгарії) [ВП]);

- Затримання в транзитних зонах аеропорту (Amuur v. France (Амуур проти Франції); Shamsa v. Poland (Шамса проти Польщі); Mogos and Others v. Romania (Могос та інші проти Румунії) (ріш ); Mahdid and Haddar v. Austria (Махдид та Хаддар проти Австрії) (ріш.); та Riad and Idiab v. Belgium (Ріад та Ідіаб проти Бельгії);

- Допит у поліцейській дільниці (I.I. v. Bulgaria (І.І. проти Болгарії); Osypenko v. Ukraine (Осипенко проти України); Salayev v. Azerbaijan (Салаєв проти Азербайджану); Farhad Aliyev v. Azerbaijan (Фарад Алієв проти Азербайджану); та Creangä v. Romania (Креанге проти Румунії) [ВП]);

- Затримання та обшук з боку поліції (Foka v. Turkey (Фока проти Туреччини), Gillan and Quinton v. the United Kingdom (Джиллан та Квінтон проти Сполученого Королівства) та Shimovolos v. Russia (Шимоволос проти Росії));

- Заходи для контролю натовпу, вжиті поліцією з міркувань громадського порядку (Austin and Others v. the United Kingdom (Остін та інші проти Сполученого Королівства) [ВП]);

- Домашній арешт (Mancini v. Italy (Манчіні проти Італії); Lavents v. Latvia (Лавенц проти Латвії); Nikolova v. Bulgaria (Ніколова проти Болгарії) (№ 2); та Dacosta Silva v. Spain (Дакоста Сілва проти Іспанії)).

5) Позитивні зобов’язання щодо позбавлення волі приватними особами

15. Перше речення статті 5 § 1 встановлює позитивне зобов'язання держави захищати свободу своїх громадян. Отже, держава зобов'язана вживати заходів, що забезпечують ефективний захист вразливих осіб, у тому числі розумні кроки для запобігання позбавлення волі, про яке влада знала або повинна була знати (Storck v. Germany (Шторк проти Німеччини), § 102).

16. Відповідальність держави має місце, у разі її мовчазної згоди на втрату людиною свободи через приватних осіб чи у випадку неспроможності врегулювати ситуацію (Riera Blume and Others v. Spain (Ріера Блуме та інші проти Іспанії); Rantsev v. Cyprus and Russia (Ранцев проти Кіпру та Росії), §§ 319-321; Medova v. Russia (Медова проти Росії), §§ 123-125).