Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність

1) Мета статті 5

17. Основною метою статті 5 є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню волі (McKay v. The United Kingdom (Маккей проти Сполученого Королівства) [ВП], § 30). Право на свободу та особисту недоторканість має найважливіше значення в «демократичному суспільстві» за змістом Конвенції (Medvedyev and Others v. France (Медвєдєв та інші проти Франції) [ВП], § 76; Ladent v. Poland (Ладент проти Польщі), № 11036/03, § 45, 18 березня 2008 року).

18. Таким чином, Суд вважає, що невизнане тримання особи під вартою є повним запереченням принципово важливих гарантій, що містяться у статті 5 Конвенції, та являє собою найтяжче порушення цього положення. Відсутність обліку таких даних, як дата, час і місце затримання, ім'я затриманого, причини затримання та ім'я особи, яка провадила це затримання повинні розглядатися як несумісні, зокрема з самою метою статті 5 Конвенції (див. Kurt v. Turkey (Курт проти Туреччини), § 125; Anguelova v. Bulgaria (Ангелова проти Болгарії), § 154), Це також суперечить вимогам законності згідно з Конвенцією (Anguelova v. Bulgaria (Ангелова проти Болгарії), там само).

2) Відповідність національному законодавству

19. Для того, щоб відповідати вимогам законності, тримання під вартою повинно здійснюватися «відповідно до процедури, передбаченої законом». Це означає, що тримання під вартою має відповідати матеріальним і процесуальним нормам національного права (чи міжнародного права, коли це доречно, (див. серед інших, Medvedyev and Others v. France (Медвєдєв та інші проти Франції) [ВП], § 79)).

20. Наприклад, суд встановив, що мало місце порушення статті 5, де органи влади не подали заяви про продовження дії наказу про тримання під вартою протягом терміну, встановленого законом (G.K. v. Poland (Г.К. проти Польщі), § 76). З іншого боку, стверджуване порушення розпорядження щодо способу проведення розслідування певних видів злочинів не позбавило чинності правові підстави для арешту та подальшого тримання під вартою, передбачені національним законодавством (Talat Tepe v. Turkey (Талат Тепе проти Туреччини), § 62).

3) Перегляд відповідності національному законодавству

21. Хоча тлумачення та застосування національного права є в першу чергу прерогативою органів державної влади, особливо судів, ситуація є іншою у випадках, коли недотримання такого законодавства тягне за собою порушення Конвенції. У випадках, коли розглядається питання щодо дотримання статті 5 § 1 Конвенції, Суд повинен здійснювати певні повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства (див., серед інших, Creangä v. Romania (Креанге проти Румунії) [ВП], § 101; Baranowski v. Poland (Барановський проти Польщі) § 50; Benham v. the United Kingdom (Бенхем проти Сполученого Королівства), § 41). При цьому Суд повинен враховувати правову ситуацію, якою вона була у відповідний момент (Wloch v. Poland (Влох проти Польщі), § 114).

4) Принцип правової визначеності

22. У ситуаціях з позбавленням волі особливо важливим є дотримання загального принципу правової визначеності. Таким чином, дуже важливо, щоб умови позбавлення волі були чітко визначені у внутрішньому законодавстві, і щоб сам закон був передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб був дотриманий стандарт «законності», встановлений Конвенцією, який вимагає, щоб всі закони були досить точними, та дозволяли людині (в разі необхідності користуючись порадою) в розумній мірі та за певних обставин передбачити наслідки, які можуть бути результатом конкретних дій (див., серед останніх, Creangä v. Romania (Креанге проти Румунії) § 120; та Medvedyev and Others v. France (Медвєдєв та інші проти Франції), [ВП], § 80).

23. Наприклад, практика тримання особи під вартою на підставі обвинувального висновку без будь-яких конкретних підстав, передбачених національним законодавством або правозастосовною практикою, є порушенням статті 5 § 1 (Baranowski v. Poland (Барановський проти Польщі), §§ 50-58). Так само, практика автоматичного продовження попереднього ув'язнення без будь-яких законних підстав суперечить статті 5 § 1 (Svipsta v. Latvia (Свіпста проти Латвії), § 86). З іншого боку, тривале тримання особи під вартою на підставі розпорядження Обвинувальної палати, яке вимагало подальшого слідства, без винесення формальної постанови про взяття під варту не було визнано порушенням цієї статті (Laumont v. France (Ломон проти Франції), § 50).

24. Положення, які тлумачаться національною владою непослідовним та взаємовиключним чином, так само не відповідають стандарту «якості закону», передбаченому Конвенцією (Nasrulloyev v. Russia (Насруллоєв проти Росії), § 77; Jecius v. Lithuania (Єчус проти Литви), §§ 53-59). Однак, за відсутності будь-якої правозастосовної практики, компетенція Суду не розповсюджується на тлумачення національного законодавства. Таким чином, він може і не дійти висновку про порушення національними судами процедури, передбаченої законом (див. Wloch v. Poland (Влох проти Польщі), §§ 114-116; Winterwerp v. the Netherlands (Вінтерверп проти Нідерландів), §§ 48-50).

25. Хоча дипломатичні ноти є джерелом міжнародного права, затримання екіпажу на основі таких нот не є законним відповідно до змісту статті 5 § 1 Конвенції, якщо вони не є досить точними і передбачуваними. Зокрема, відсутність конкретного посилання на потенційний арешт та тримання під вартою членів екіпажу є порушенням вимоги правової визначеності та передбачуваності згідно зі статтею 5 § 1 Конвенції (Medvedyev and Others v. France (Медвєдєв та інші проти Франції) [ВП], §§ 96-100).

5) Неприпустимість свавілля

26. Слід також відзначити, що будь-яке позбавлення волі має узгоджуватися з метою захисту особи від свавілля (див., серед інших Witold Litwa v. Poland (Вітольд Литва проти Польщі), § 78).

27. Поняття «свавілля» у статті 5 § 1 має більш широке значення, аніж просто недотримання національного законодавства, так що позбавлення волі може бути законним з точки зору внутрішнього права, але все ж свавільним в розумінні Конвенції, порушуючи тим самим її положення (Creangä v. Romania (Креанге проти Румунії), § 84; A. and Others v. the Unied Kingdom (А. та інші проти Сполученого Королівства) [ВП], § 164; принципи, що стосуються поняття «свавілля», розглядаються у справі Saadi v. the United Kingdom (Сааді проти Сполученого Королівства) [ВП], §§ 68-74).

28. Оперативність, з якою національні суди замінюють наказ про тримання під вартою, строк якого закінчився, або в якому було виявлено юридичний дефект, є ще одним суттєвим аспектом при оцінці того, чи має тримання особи під вартою розглядатися як свавільне (Mooren v. Germany (Моорен проти Німеччини) [ВП], § 80). Таким чином, Суд вважає, в контексті підпункту (с), що період тривалістю менше місяця між закінченням дії первісного наказу про тримання під вартою та видачею нового, обґрунтованого наказу про тримання під вартою, який слідує за поверненням справи з апеляційного суду до суду нижчої інстанції, не дає підстав вважати тримання заявника під вартою свавільним (Minjat v. Switzerland (Мінжат проти Швейцарії), §§ 46 та 48). Однак було встановлено, що період часу більше року після повернення справи апеляційним судом до суду нижчої інстанції, протягом якого заявник перебував в стані невизначеності щодо підстав для його попереднього ув’язнення, в поєднанні з відсутністю встановленого строку, протягом якого суд нижчої інстанції повинен переглянути питання його тримання під вартою, дозволяє визнати таке тримання заявника під вартою як свавільне (див. Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), §§ 136-37).

6) Постанова суду

29. Термін тримання під вартою, в принципі, є «законним», якщо він базується на постанові суду. Тримання під вартою на підставі постанови, яку пізніше було визнано незаконною судом вищого рівня, все ж таки може вважатися правомірним відповідно до національного права (Bozano v. France (Бозано проти Франції), § 55). Тримання під вартою може вважатися відповідним «процедурі, передбаченій законом», навіть якщо національні суди визнали, що мали місце певні процесуальні порушення, проте визнали тримання під вартою правомірним (Erkalo v. the Netherlands (Еркало проти Нідерландів), §§ 55-56). Таким чином, навіть недоліки в постанові про тримання під вартою не обов'язково роблять зазначений термін тримання під вартою незаконним за змістом статті 5 § 1 (Jecius v. Lithuania (Єчус проти Литви), § 68; Benham v. the United Kingdom (Бенхем проти Сполученого Королівства), §§ 42-47).

30. Суд розрізняє постанови національних судів, які прийняті в рамках їх юрисдикції, та такі, що виходять за її рамки (Benham v. the United Kingdom (Бенхем проти Сполученого Королівства), §§ 43 і т. д.). Постанови про тримання під вартою було визнано недійсними ex facie у справах, коли зацікавлену сторону не було належним чином повідомлено про слухання (Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), § 129), національні суди не провели розслідування відносно (фінансових) засобів відповідно до вимог національного законодавства (Lloyd and Others v. the United Kingdom (Ллойд та інші проти Сполученого Королівства), §§ 108, та 116), або суди нижчого рівня не розглянули належним чином альтернативи тюремному ув'язненню (там само, § 113). З іншого боку, за відсутності доказів того, що дії національних судів становили «грубе або очевидне порушення», Суд вважав тримання під вартою законним (там само, § 114).

7) Обґрунтування рішень і вимога щодо неприпустимості свавілля

31. Відсутність або недостатність обґрунтування в постановах про тримання під вартою є одним з елементів, який враховується Судом при оцінці законності тримання під вартою згідно зі статтею 5 § 1. Таким чином, відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у статті 5 § 1 (Stasaitis v. Lithuania (Сташайтіс проти Литви), §§ 66-67). Так само, надто коротке рішення, у якому відсутні посилання на будь-які правові положення, що дозволяли б тримання під вартою, не може забезпечити достатнього захисту від свавілля (Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), § 157).

32. Однак, Суд може дійти висновку про те, що тримання заявника під вартою, відповідає вимогам національного законодавства, незважаючи на відсутність причин у постанові про тримання під вартою, якщо національні суди знайшли підтвердження тому, що для попереднього ув’язнення заявника існували певні підстави (Minjat v. Switzerland (Мінжат проти Швейцарії), § 43). Крім того, у випадках, якщо національні суди скасовували постанову про затримання через відсутність обґрунтування, але при цьому визнавали, що для тримання заявника під вартою існували деякі підстави, відмова у винесенні постанови про звільнення особи, яка тримається під вартою, та направлення справи у суд нижчого рівня для визначення законності тримання під вартою не становили порушення статті 5 § 1 (Minjat v. Switzerland (Мінжат проти Швейцарії), § 47).

33. Необхідно лише, щоб постанова про тримання під вартою містила конкретні підстави та встановлювала конкретний граничний строк (Meloni v. Switzerland (Мелоні проти Швейцарії), § 53). Крім того, органи влади повинні розглянути можливість застосування менш інтрузивних заходів, ніж тримання під вартою (Ambruszkiewicz v. Poland (Амбрушкевич проти Польщі), § 32).

8) Деякі прийнятні процесуальні порушення

34. Наступні процесуальні порушення були визнані такими, що не тягнуть за собою незаконності тримання заявника під вартою:

- Неповідомлення звинуваченого про постанову про тримання під вартою не було визнано «грубим або очевидним порушенням» в розумінні практики Суду, оскільки органи влади дійсно вважали, що заявника було повідомлено про постанову (Marturana v. Italy (Мартурана проти Італії), § 79; однак у справі Voskuil v. the Netherlands (Воскуіл проти Нідерландів), Суд встановив порушення у тому, що влада не повідомила про взяття під варту протягом встановленого законом строку: знадобилось 3 дні замість 24 годин);

- Звичайна канцелярська помилка в постанові про взяття під варту або тримання під вартою, яку було пізніше виправлено органом судової влади (Nikolov v. Bulgaria (Ніколов проти Болгарії, § 63; Douiyeb v. the Netherlands (Дуийеб проти Нідерландів) [ВП], § 52);

- Заміна формальних підстав для тримання заявника під вартою з огляду на факти, зазначені судами на підтримку своїх висновків (Gaidjurgis v. Lithuania (Гайдьюргіс проти Литви) (ріш.)). Однак нездатність назвати адекватну причину такої заміни може дозволити Суду дійти висновку про порушення статті 5 § 1 (Calmanovici v. Romania (Кальмановичі проти Румунії), § 65).

9) Затримка виконання постанов про звільнення

35. Неприпустимо, щоб у будь-якій правовій державі людина продовжувала перебувати під вартою, незважаючи на наявність судової постанови про її звільнення (Assanidze v. Georgia (Асанідзе проти Грузії) [ВП], § 173). Однак Суд визнає, що у деяких випадках затримки у виконанні рішення про звільнення затриманого зрозумілі і часто неминучі. Однак, національні органи влади повинні докладати зусиль для того, щоб звести їх до мінімуму (Giulia Manzoni v. Italy (Джулія Манцоні проти Італії), § 25). Затримку у виконанні рішення про звільнення заявника «негайно» більш ніж на одинадцять годин було визнано порушенням статті 5 § 1 Конвенції (Quinn v. France (Куінн проти Франції), §§ 39-43; Giulia Manzoni v. Italy (Джулія Манцоні проти Італії), § 25).