Потомки запорожців

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

В правлінні колгоспу. Чимала кімната. За вікнами майдан. Чути десь співи. Гудок пароплава з Дйіпра.

Чорнота. Чули? Великий, кажуть, недосів по всій Україні? Щось буде...

Гусак. А що буде? Ти звідки знаєш?

Чорнота. Учора я спинився прикурити під дверима ячейки... Чую...

Гусак. Про мене говорили?

Чорнота. Тільки й було мови. І ніби казали, що ви винуваті, а в чім саме, не дочув. Далі Пасічний розповідав письменникові, що ви... Ось тут записано (Читає) «Гібрид...»

Гусак. Що-о!?

Чорнота (читає). «Гібрид Хлестакова, Смердякова і Держиморди переходової доби до комуаіадіу».

Гусак. Здорово. А що воно таке?

Чорнота. Не казав. І ще балакали, що ви великий... ой... так якесь слово вроді хама...

Гусак. Ну, ти!..

Чорнота (читає). «Хамелеон!» Гусак. Тю!.. Что такое!?

Входить Сторчак.

Сторчак. Я знаю, що це. Зависть людська.

Гусак. Абсолютно. Справді. Хто заготзерно? Я! Райкооптах? Я! Рай!.. Будуть заздрити.

Сторчак. Мар'яна крутить Скиданова.

Гусак. Нехай. Вона ще покуштує. Недовго їй робити з мене дурника.

Сторчак. А ти не слухай.

Чорнота. Докрутиться...

Сторчак. Веди свою лінію. Я не знаю в правлінні колгоспу другої людини, як ти. І що в тобі дорогоцінне — категоричність рішень. Коли ти повелів жінкам зарізати зразу уищу курок на майдані в спеку, то хоч кури й завоняли майдан, я подумав: отеє кооптах! Ніхто не міг його переконати, аби не різати зразу! Акт об'єктивно помилковий...

Гусак. Да! Не встиг поскубти, поііімаеш.

Сторчак. ...але ж який розмах і твердість!

Гусак. Ненавиджу вагання й сумніви! Раз я начкооптах, хто краще мене знає птицю?!

Сторчак. Ніхто, категорично... От тільки чому ти, Харко, не партійний? Анкета чиста, рід злидарський. Тебе б поставити па колгосп! Дати тобі пару заступників розумних, — от двинули б діла!

Входить Скидан.

Скидан. Все двигаєш, індусе? Що за діла?

Гусак. Тут знов куркульня, нонімаєш... (До Сторчака й Чорноти). Вийдіть з кабінету! Чорт вас понаносив! Ну!!! Чорнота. Пробачте...

Чорнота й Сторчак виходять.

Скидан. Не кидайсь на людей!

Гусак. На яких людей? Тебе ж од нечисті оберігаю. (У двері). Підождіть там... банда. (До Скидана). В колгосп уже хотять, Чув, що говорили! «Двинем діла-а!» Ну, я — ні! Хай покрутяться!

Скидан. Все крутиш...

Гусак. Хай коней приведуть і корів, що порізали... Складні у нас взаємини, Петре. Поглянути збоку — вороги, що тільки й мріють учепитись один в одного.

Скидан. Чого там...

Гусак. А справді — велетенська сила! Вже дійсно ми з тобою, як риба з водою.

Скидан. Поменше б ти воду каламутив...

Гусак. Петре, ти знов... Ну... Ну, буває! Представники сиділи з центру... Ну, хвастонув...

Скидан. Хвастонув... А представник собі десь хвастоне... Якраз там, де потрібна абсолютна точність!.. Яке нещастя ти приніс колгоспу. Сам сатана б не придумав.

Гусак. Ну, що ти!.. Паніку вчиняєш...

Скидан. А, ну тебе! Одна хвилина хвастощів дурних, і над селом неначе чорна хмара повисає. Я поїхав.

Гусак. Куди?

Скидан. Викликають в район. Може, пощастить хоч трохи поправити.

Гусак. От шарпанина! Не дають работать... (Виходить).

Входить Мар'яна.

Мар'яна. Петре, ось вечеря й сніданок на дорогу.

Скидан. Спасибі, Марисю.

Мар'яна. Як невчасно ти їдеш, Петре.

Скидан. Мушу їхати.

Мар'яна. Чутки погані йдуть!..

Скидан. Знаю.

Мар'яна. Цар мовчить. Вже Нечитайла переманили до себе. Три дні з хати пе виходять обоє. Щось готується.

Скидан. Нічого. Сил вистачить, не бійся.

Мар'яна. Коли я з тобою, не боюсь нічого. Яка в тебе гарна рука. Широка.

Скидан. Для нашого діла потрібна широка рука.

Мар'яна. Ой... Я так люблю тебе. Петре, так люблю... Так мене тягне до тебе.

Скидан. І я.

Мар'яна. Пусти, на роботу спішу... Вертайся швидше. Будь здоров.

Скидан. Будь здорова.

Скидан виходить, входить Гусак.

Мар'яна. Ночі по спить... Що ви наробили? Хто вас просив гукнуть ііа зборах оте страшне число?

Гусак. Не твоє діло.

Мар'яна. «Пропоную чотири тисячі центнерів!» Де ваша совість?

Гусак. Не твоє куркульське діло!

Мар'яна. Людське, народне діло. Ви збільшили хлібоподаток вдвое.

Гусак. Брехня! План був занижений!

Мар'яна. Неправда! Високий план подав Петро. Найвищий!

Гусак. А чого ти мовчала? Чому на зборах ніхто не заперечував?

Мар'яна. Як заперечувати, коли ви зразу, не переводячи духу, гукнули — хай живе те-се-друге-третє і почали плескати в долоні.

Гусак. А письменник що сказав після мене?

Мар'яна. Співав, як соловей. А що він знає про хліб? Чим більше, тим краще, — так йому здається. А куди більше, що краще!?

Гусак. Прошу не заважати. У мене збори і посівна на носі.

Мар'яна. Різне ви сієте з Петром. Він сіє хліб для держави. Ви — плутанину... Який був настрій у колгоспі! Свято! Ви нам свято обернули на страх і тривогу. Заждіть... Прийде на вас управа... (Виходить).

Гусак. Е-е! Он як! Лякають! Позвольте, де це я? В куркульськім таборі... Ні-і! Я зіб'ю з тебе гонор, Скидане. Ти ще не раз проклянеш тут життя. Подумаєш, пророк явивсь!

Стук.

Хто там?!

Сторчак (входить з Чорнотою). Ви мусили прогнати нас, як наволоч.

Гусак. Прогнав таких, які є.

Сторчак. Будь ласка. Ми так розуміємо стан: якщо на даному етапі нас треба зневажати, зневажте краще ви, Харитоне Ригоровичу, аніж хто інший. Ми вас вважаємо за друга. Робіть, що хочете, — ми ваші.

Чорнота. Не тільки ми. Вважайте, півсела.

Гусак. Чув уже, чув... З колгоспом все одно не вийде.

Чорнота. Знов Скидан?

Гусак. Мар'яна підвернулась. Радила вигнати вас зовсім з села.

Чорнота. Ну, що його робити? Я... Я пропаду, а вб'ю її, Їй-богу!!! При першій зустрічі!

Гусак. Ну ти!!! Мурло. Щоб я не чув етих розмов!!! Бандит.

Сторчак. Дурню!

Гусак. Ти де знаходишся!? В державній установі!

Чорнота. Пробачте.

Гусак. Палій проклятий! В Сибір зажену!

Сторчак. Ну, Харитоне Ригоровичу, не кричіть. Бережіть здоров'я для держави... Ой, пе бережуть керівники здоров'я! Пропадем, їй-богуі

Гусак. З вами набережеш... Щось у мене справді...

Сторчак. От бач. Присядьте, прошу вас... Серце. Ай біда!.. Діло тут, звичайно, не в розпачливих вигуках Чорноти. Зрештою, кожна людина якось умирає... Що Мар'яна? Тут треба ширше дивитись.

Гусак. Он як...

Сторчак. А як же! Вся сила в ньому, а не в Мар'яні. І яка сила! Хіба ж учора не сказав, коли ми натякнули що будемо жалітися, — я, каже, тут начальник!

Гусак. Ну, він не так сказав, неправда.

Сторчак. А ви намотайте на ус. Діло ж не в правді, а в правдоподібності. А правдоподібність завжди десь меїкує з правдою, як кара з провиною... Хіба не помічали?

Гусак. Цікаво... Ну-ну...

Сторчак. Харко Ригорович... побережи здоров'я. Я сам аа тебе все скажу! Він тебе ненавидить, і ти його. Інакше бути не може. Значить, комусь кінець... Треба щось діяти. І не стріляти ж, господи прости?

Гусак. А що робить?

Сторчак. Зпищи його бездоганність. Він бездоганний — ось біда. І щасливий. І це відомо всім. І в цьому його сила.

Гусак. Усіх підібгав під себе.

Сторчак. Навпаки. На взводі всіх тримає. Чим? Силою щастя. Він весь обернений до людства отсим щасливим, боком.

Гусак. Да-а...

Сторчак. А хай от, скажімо, пізнає віїї скорботи особисті. І хай його побачать люди зі сторони пеіцастя Журби йому!.. Хай він страждання пізнає!

Гусак. Яке?

Сторчак. Яне завгодно. Важно, щоб він перестав бути щасливим. І тоді...

Гусак. ...зробиться ще дужчим.

Сторчак. О ні! Журба ще не піднесла нікого в світі й не зміцнила. Та ще коли поверх журби пустити клевету.

Гусак. Одмете.

Сторчак. Другу! Третю!.. Десяту!.. От він служив у ГПУ на афганському кордоні. А хто поручиться, що він не шпик афганський?.. Вона ж куркулихою була п'ять років? Прикиньте... Зважте...

Гусак. Дурниці.

Сторчак. Дурниці? Хай спростує. Знаки клевета зостануться ж на ньому. Та ще коли по полю наклепу розкидать клятви в вірності. О-о!.. А Мар'яна... Колгосп її любить. Вона передовичка. Чиста... Ну, вона може перестати бути чистою. Стане теж аморальною... Потім можна взагалі... Головне, щоб він спустошився.

Гусак (риючись у паперах). Крупно, крупно. Прямо артист... Що за напасть?! Загубив десь інструкцію... Ну, к чорту!..

Сторчак. Домовились!.. (Іде з Чорнотою до дверей).

Гусак. Да! Попереджаю: на зборах може статись так, що буду крепко лаяти.

Сторчак. А може, й навпаки. Сьогодні збори розпочне знаєте хто? Печитайло. Ми вже домовились учора. Видасть Скиданові таку правду, що голова піде обертом.

Сторчак і Чорнота виходять.

Гусак. Як глибоко проник у мою душу класовий ворог. Читає, як у книзі... І, певно, думає, що вже мене купив. Ну ні-і!.. Зробить своє діло — ф'ють! Інакше дійсно... Фу, гидота... (Знайшов інструкцію). Знайшов, слава богу. (Виходить).

Входять секретар партбюро Пасічний, Верещака, Дробиньский.

Дробинський. Вигура їде!

Пасічний. Нарешті... От порядки!.. Третій день зриваються загальні збори. Де це видано!

Дробинський. Тихо... йде... Здрастуйте!

Входить Вигура.

Вигура. Сьогодні виведемо па чисту воду раз назавжди. Досить!.. Привіт... Не думав я, що ваш Скидан... Де Скидан?

Пасічний. В район покликали.

Дробинський. Вернуть?

Вигура. Негайно...

Дробинський хутко виходить.

Не поздоровиться кому-небудь на зборах. Вже чортзна-що тут завели. Родинний альянс з куркульством! Незаможникам рота затуляють!

Пасічний. Цього нема.

Вигура. Без заперечень! Одповісте, коли вас запитають, товаришу секретар. (До Верещаки). Найбільш прогресивна біднота вже стогне, її затискають у правлінні.

Пасічний. Нема таких. Я заперечую.

Вигура. Можу нагадать. Про Гусака забули?

Входить Дробинський.

Дробинський. Пробачте. Збори починать? Пасічний. Ідем.

Входять Платон Шерстюк і Тихий.

Пасічний. Прошу вас... після зборів.

Вигура. Постійте. Треба вислухать. (До Шерстюка). Вам що?

Шерстюк. Ми тут, порадившись, прийшли до вас просить, товаришу Вигура. З нагоди вашого приїзду...

Вигура. Що саме?

Шерстюк. Чутка йде, ніби Гусак до партії заяву подає.

Пасічний. Подав уже.

Вигура. Ага, інтересно... Ну-ну...

Шерстюк. Так... І що його настановлюють не то заготскотішою, не то заготзерпом?

Вигура. Посади ще не визначали. А що?

Шерстюк. Дак ми от просимо, пробачте, його в ячейку не приймать.

Вигура. А хто це «ми»?

Тихий. Куток наш... Безпартійна групировка...

Вигура. Групировка?.. (До Верещаки). Ви чули? Ось!

Шерстюк. Його сусіди, одне слово.

Вигура. Он що... Ви маєте на Гусака матеріал?

Шерстюк. Як?

Верещака. Може, він десь там щось зробив?

Шерстюк. От іменне, що не зробив нічого, да чи навряд і зробить.

Тихий. Він тільки язиком галакає усюди.

Верещака. Може, Денікіну, Петлюрі чи, мо, гетьманцям помагав?

Шерстюк. Та ні, сказать би, й не помагав нікому.

Вигура. Націоналіст, троцькіст?

Тихий. Ні.

Вигура. Право-лівацький блок?

Шерстюк. Не блок.

Вигура. Саботажник?

Шерстюк. Ні.

Верещака. Церковник?

Тихий. Ні, й до церкви не охочий. «Релігія — опіум для народу!» Тільки його й чути.

Вигура. Невже шпигун Антанти?

Шерстюк. Ні, цього також не замічали.

Вигура. Так у чім же діло? Не поміщик же він?

Тихий. Ні, бідний, як і ми.

Шерстюк. Бідніший злидень в десять раз.

Верещaка. Ну, тоді хто, який же він?

Тихий. Угадайте!

Шерстюк. Несамостоятельний.

Вигура. Який?

Тихий. Дурний, по-нашому. Мало того, батько був такий і дід. Вся фамілія кручена.

Верещака. Стривайте. А вам якеє, власне, діло до Гусакового розуму?

Шерстюк. Стісняємось, щоб часом неприємності не вийшло.

Вигура. То єсть?

Тихий. В житті трапляється, хоча й не дуже часто... що отакі от люди... Одним словом, ми стали помічати в нього яскравий нахил до нерівних посад.

Шерстюк. Особливо до заготівельних. А брехун!..

Тихий. Точно. Помітили за ним і цю тенденцію.

Вигура. Он як... Так що ви думаєте?..

Тихий. Думаємо, що він для вашого діла негодящий.

Шерстюк. А жінка! В хаті не метено. Діти не вмивані, а матюкаються, отакі-от, на весь куток. Ну, прямо глум, їй-богу...

Вигура. Так! Ага... Ну, й що ви хочете довести?

Шерстюк. Нехай лишається між нами в безпартійних масах, бо все-таки дурна людина в безпартійному, сказать би, вигляді, на случай чогось там, не така шкідлива для суспільства, як партійна.

Тихий. Короткі руки й голосок не той... Ага, ось і він! Здоров, Харитоне!

Входить Гусак.

Гусак. А що вам треба тут?! Хто вас просив сюди?

Вигура. Народні маси вам дають отвод, товаришу Гусак.

Гусак. Хто? Які? Що за маси?

Тихий. Не гнівайся на нас, Харко, і оставайся з нами в безпартійних лавах.

Гусак. Чхати я хотів на ваші лави!

Шерстюк. Ну, Харитоне...

Тихий. Чого ж ти лаєшся, дурний? У нас же все-таки вільготніш випить щось, і закусить, і часом ляпнуть щось Харко...

Гусак. Ви чуєте, куди загинають? Прошу занести в протокол!

Тихий. Не кричи! Послухай... Харитоне!..

Гусак (до Вигури). Бачили? Диверсія, клянусь!.. Я знаю, хто направив їх сюди, — Скидан з своєю куркулихою. Не вийде!

Тихий. Та годі... вигадав. Ну от, взяли б тебе і прийняли. Задереш ти носа...

Гусак. Я вас під суд віддам!

Тихий. Ну, зрозумій ти, Харитоне! Товариші, чи правду я кажу? Раз ти такий, почнуть тебе перекидати з посади на посаду. Призначать випадково десь головою колгоспу — от і пропав колгосп.

Гусак. Чому пропав?

Тихий. Бо ти дурак єси, Харку. Не ображайсь. Якщо вже йде перебудова світу, ми мусимо й на дурість глядіти по-новому. Колись було приватна дурість — не страшна біда, навіть весела чудасія. А от сучасна, усуспільнена глупота — це вже колективне лихо... на цілий район.

Гусак. Ах, он як! Добре. Допустим, я... не той... не зовсім, да... А моя пильність невсипуща, а щирість?

Шерстюк. Так все ж одно, —раз уже розуму в тебе не вистачає, будь ти хоч трижди пильний, толк один: нема в тобі добра.

Тихий. А активності до біса. От десь не доглядять — полізеш ти вгору, зробишся районним Гусаком, а там уже, не дай боже, полетиш на область...

Гусак. Полечу!

Тихий. О, бач!

Шерстюк. Скільки ти біди наробиш! Скільки переплутаєш державного плану! Розведеш бюрократизм, підлабузництво, крутійство. Переведеш худобу, реманент. Почнеш обдурювати вищестоящі установи. Да почнуть люди під твоїм керівництвом нудитися, та бідніти, та опустяться в них руки.

Тихий. Ти глянь навколо. Де тільки погано в колгоспі, де бідність, непорядок, поганий врожай, там неодмінно ти.

Гусак. Брешеш, провокаторе.

Тихий. Їй-богу, правда. Тепера наше всесоюзне діло — суховій, довгоносик і ти. Хочеш, ми платитимем той подушне за нейтралітет? Не поступай, їй-богу.

Шерстюк. Бери з нас гонорар на іждивенієї

Гусак. Залиште мене, куркулі прокляті! Мені потрібна партія. Чуєте?

Тихий. Ну, партія тобі, може, й потрібна, так ти їй не потрібний.

Верещака. Золоті слова, їй-право, запишу.

Тихий. Простіть, може, не так сказав?

Верещака. Кажіть, кажіть!

Тихий. Партії, Харку, потрібні люди не тільки чесні, а й розумні, об'язательно розумні. Чув? Партія — це комунізм, Харитоне!

Шерстюк. А ги думаєш — закритий розподільний.

Тихий. Еге. Ще, кажуть, Ленін писав у «Правді»:

партія — розум, честь і совість нашої доби. І всі мусимо за партією йти. А хто з тобою піде? І куди?

Чути спів знадвору.

Людей ти не любиш, нікого не похвалиш.

Гусак. У мене принцип є на це: людина вмре, тоді хвали. Жива людина — бий, щоб кращою була, во!

Шерстюк до Вигури). Ну що? Не правду ми казали?

Входить Дробинський.

Дробинський. Ну, доки будемо ждать? Народ хвилюється!

КАРТИНА П'ЯТА

Загальні збори па майдані. Народ хвилюється. Співають. Гомін. В президії — Скидан, Вигура, Верещака.

Сторчак. Нехай говорить Мина Нечитайло! Нечитайла Мину!

Скидан. Слово мае Нечитайло Мина.

Уляна. Мина? Показились!

Кошовий. Не йди, Мино! Хай Уляна! В неї язик довгий!

Чорнота. Давай, Мино!

Скидан. Товариш Нечитайло!

Уляна. Та він же промовляти не вміє! Все життя промовчав!

Нечитайло. Помовч хоч тутечки. Не зли мене, єхида. (Спиняється перед трибуною і починає її розглядати, нецовби вперше бачить).

Голоси. Ага! Не вилізеш! Вертай цабе, чого став?

Нечитайло. Чому отак боюсь я оцього трибуна? Невжче хто його заворожив, їй-право.

Запорожець. Що, затенькало?!

Кошовий. Раз пробував і я, вертаючись з поля, зійти на неї уночі. Ступив ногою, і зразу наче хтось мене поставив дубала, і щось само говориться.

Нечитайло. Чудна споруда.

Запорожець. Це тобі не колодки й не клуня — балакать!

Нечитайло. Бачу. Ето устройство має свою чинність і спеціальний свій регламент. Чи вже тому, що високо стоїш і душа в тобі возноситься, як на стозі сіна, чи справді хтось її заворожив... Уляно, одвернись хоч ти!.. Встромила очі.

Гаркавий. Тихо! Тітко Уляно, не заважайте оратору!

Сторчак. Починай! Одверто й чесно, все, що думаєш!

Нечитайло. Дайте освоїтись. Багато вас, а я один отут.

Кошовий. Бреши скоріш та злазь!

Нечитайло. Не брешеться.

Скидан. Припиніть жарти! Мина Нечитайло завжди каже правду. (До Нечитайла). Кажіть!

Нечитайло. А що казать?

Верещака. Все, що знаєте.

Нечитайло. А що я знаю?

Уляна. Нічого він не знає. Злазь!

Верещака. Ой і хитрий дядюгап!

Уляна. А що ви на ньому побачили хитре? Рота ще не розтулив, уже хитрий... Злазь, кажу тобі, Мино!

Нечитайло. Ну, куди мені від тебе заховатись?!

Гаркавий. Припиніть регіт! Годі співати, дівки!

Скидан. Тихо!

Гусак. Регіт припиніть!

Гаркавий. Дядьку Мино, не дражніть людей. Невозможно дивитись на вас равнодушно. Кажіть що-небудь.

Нечитайло. Найшли оратора!.. Яку я правду звідсіля скажу? Був у мене один шматок хатньої правди, — остався десь у хаті. А тут — неначе я й не я. Я тут ніби вже інший Мина, зовсім не той, що в полчи в кошарі. Отут ворушиться неначе інша правда. Летять непаче нові мислі здалека і хочуть промовляти до людства моїми грішними і темними устами. Попробую казати...

Скидан. Кажи! Кажи!

Кошовий. Кажи! Кажи!

Верещака. Кажи! Кажи!

Нечитайло. ...та чи найду слова, достойні сіятеля на трибуні? Чи знову дам списать в мові стенограми чудачка на сміх народам СРСР? Думка б'ється в німоті побутовій. Немає форми в мислях.— от біда!

Голоси. Нічого, Мине! Говори бев форми, розказуй!

Нечитайло. Господи благовдови!.. Годував я мовчки світ, брати мої і сестри, і от на старості оглядаюсь кругом, і видять мої очі, що вже, казав той, дійсно, чоловік один — не може. Час такий. Тому іду віднині до колгоспу і всіх, хто любить чистоту душевну й труд, а еобою закликаю. Оце і все. Вся моя промова.

Уляна. Ти ж дома казав, що не хочеш до артілі!

Сторчак. І нас водив за ніс, крутій!

Гусак. Прошу не реготати! Увага!

Уляна. Ізроду, було, кажОї не піду! Ще й одмовлятиму інших, о! Що, не казав?

Нечитайло. Казав.

Кошовий. Отуди к чорту!

Сторчак. Чистий провокатор!

Уляна. Не срамися, Мино! Злізай, з рундука і не сміши людей. Адже не хочеш та!

Нечитайло. Так. Може, й не хочу, враг би мене взяв, а йду.

Уляна. Люди добрі!

Сторчак. Крути, та не перекручуй, лукава душа!

Запорожець. Побреши, побреши там!

Нечитайло. Помовчте трохи! І брехнею мене ви не лякайте. Я чув колись і ваші теревені. Не хочу! Так!.. А йду!

Уляна. Так як же так?

Нечитайло. А так, що час уже до свого нехотіння поставитись якось критично. Мало чого я не хотів! Колись от не хотів до школи, а тут ще прізвище красиве — Нечитайло. От і неписьменний, і лишивсь на сміх людям, да ще, дурний, з тобою одружився.

Уляна. Ну от...

Нечитайло. Годі!..

Уляна. Та де ж та правда, кажи-бо! Не мороч людей!

Безверхий. Колоритна парочка.

Верещака. Грандіозно. Комедійність з нього аж пре, розумієш... А тіточка! Ой!

Ларися. Вони сміються з вас, тату... Не смійтесь!

Нечитайло. Не смійтесь, громадяни. Не так воно все просто і легко, якщо вже правду говорити. Прийду додому ось, у хлів, на коней гляну... Скільки століть прожив я з ними у товаристві! Орав, пісні на них співав ще з дідапрадіда, щедрівки, колядки. (Починає співать, хор підтягує: «Ой пущу я кониченька в саду»). Отаке-то. Недаром нас середняками дражнять, коли на одне ухо я слухаю розумні речі про колгосп, а в друге — чорт нашіптує мені: не йди, не йди! Так куди ж мені подітись, люди добрі?!

Скидан. До нас!

Нечитайло. Тоді я знов іду до хати, так хата — й та уже не та. Цепаче вже не зовсім і моя, хоча й моя. Неначе щілини якісь поробились, і стелю наче вітром одірвало і понесло, і видно стало, наче так видно-видно і тривожно. Не стало тишини. Сини з Донбасу пишуть, з Криворіжжя: «Не та доба. Життя рвонулося вперед велетенським кроком, і нова суть лежить уже у всіх наших ділах».

Уляна. Мино, схаменись. Ти ще ніколи так багато не говорив.

Нечитайло. Думав.

Скидан. Пригадуєте, дядьку Мино? Я казав: напишуть про вас книгу-славу.

Нечитайло. Яка там наша слава, Петре! Славна земля хай буде паша. А нам не слави б ще, терпіння треба літ на двадцять. А там Лаврін уже побачить, що й до чого.

Лаврик. Там буде, тату, комунізмі Оплески в президії.

Нечитайло. Записуйте, товаришу голова: громадяни Лаврентій і Лариси Нечитайло з батьком Миною і матір'ю Уляною, з коровою, телям і коней пара! Отак!

Уляна. Так як? Уже!..

Нечитайло. Скажи і ти щось до президіуму.

Уляна. Куди?.. Ой...

Верещака. Кажіть сюди ось! Нам! Народу!

Вигура. Скажіть, пе стісняйтесь. Тихо!

Уляна виходить на трибуну. Кланяється всім. Поводиться урочисто, як у церкві.

Уляна. Поступаю до колгоспу тілом і душею...

Гаркавий. Тихо!

Уляна. Поступаю всім серцем моїм, і помишленівм, і всіма внутренностями моїми. Щоб же були ми з вами дужі, здорові вкупі та в згоді і роботящі. Щоб радувалась і цвіла земля радянська і багатіла наша держава робочохристиянська. (До президії). А вам, за столом, пошли, боже, розуму і стида. Щоб не обкрадували ви нас, і не обдурювали, та на добро настановляли, та щоб не дивилися на нас вовками. Щоб не було у вас похмурості й крику до нас, а щоб були ви привітненькі й уважительні.

Верещака. Абсолютно вірпо. Молодець, тітко! Продовжуйте!

Уляна. І ще одне прошу вас.

Вигура. Будь ласка.

Уляна. Оставте мені дома хоч телятко!..

Сміх.

Нечитайло. Ха-ха-ха! Отак сміюсь і я вкупі з народом над усім на світі й перший — над собою. Всі свої труднощі і небезпеки, надії і радість, все життя усмішкою вкриваю, затуляю.

Скидан. Є пропозиція обрати до правління нашого колгоспу «Пам'ять Леніна» нову колгоспницю Уляну Нечитайло! Тітко Уляно!

Уляна. Не хочу! Не просіть. Не хочу.

Скидан. Чому?

Уляна. Я добра. Я така добра та жаліслива, що не зможу вами керувати. Бо доброта зараз, кому вона потрібна?

Кошовий. А ти позич її там Гусаку чи Вигурі!

Вигура. Тихо! Голосуй, Скидан!

Скидан. Хто за товаришку Уляну?

Уляна. Так дайте-бо слово сказати! Владу вибирають. (До народу). Признаюсь, одна мепе турбує думка...

Верещака. Що саме?

Уляна. А та, що скрізь уже, куди не повернись, тільки й чути — бий того, бий цього, знищимо те, знищимо се, та все залізною мітлою та гарячим залізом, та геть попа, та церковне щось там геть, та геть неписьменність, та старого вчителя, та підкуркульника. Та все бий, та дерись за те, за се, та ненавидь те, та корчуй залізом, та бий усе...

Вигура. А що ж, по-вашому, не бити?

Уляна. Та, мабуть, бити... Хто ж каже не бити. Тільки щоб оте биття добра не затуляло. Не ожесточало людську дущу, дерії.

Кошовий. Ти дивись! Уже починає вчити! Хе!..

Уляна. А для чого мене вибирають? Щоб я терпіла, як Купріян з Хомою пиячать? Он, бач, позатулялись! Колгоспники... Пождіть трохи! Ось виберуть мене в правління, болячки ви в мене вип'єте, гуляки... Я вам пропишу самогон! (До президії). До Безверхого все ходять пити. А той хіба ж не намалював мене босу! Каже: постійте, тьотушка, в решетом, так, ніби ви в колгоспі вієте мак. Так я стою, дурна, піднявши решето, аж руки заклякли, потім дивлюсь на картину — боса!

Безверхий. Так позвольте!.. Ви справді були босі!

Уляна. Ну, то що? Я не дівка, щоб мене босу малювати.

Вигура. Возмутительно! (До Безверхого). Де ви бачили босу колгоспницю?! Я цілу область проїхав, ні одної не бачив. Будьте любезні прималювать ботинки!..

Безверхий. Іскуству нужні ноги, а не ботінки!.. (До Верещаки). Ну... вот і занімайтесь...

Гусак. Тихо! Годі там співати, дівки!

Скидан. Голосую!

Кошовий. Нехай перед голосуванням скаже Мина її характеристику і автобіографію, аби всім було видно, яка вона і що за женщина.

Нечитайло. Вибирайте, побачите. По-моєму, для вас якраз.

Скидан. Хто за товаришку Уляну?

Гусак. Даю отвод!

Вигура. Підстави для отводу?

Гусак. Вона троцькістка!

Уляна. Яка?

Гаркавий. Тихо! Політична справа!

Уляна Ой!

Гусак. Вона ховає в коморі портрет іуди Грецького!

Уляна. Не ховаю, брешеш!.. Ой пробочну!..

Гусак. Ага, троцькістське охвістя!..

Уляна. Брешеш! Хвостата твоя жінка. Не ховаю! Я тим патретом накриваю глечики з молоком.

Нечитайло. Казав я тобі: вики-нь чорта з комори! От...

Уляна. Жалько викидати! Я за нього гроші платила. Голосуйте вже, не дражніть мене!

Скидан. Хто за?.. Одноголосної Один проти.

Нечитайло (про себе). Один утримався.

Скидан. Уляно Григорівно, просимо до президії, сюди!

Уляна йде до президії.

Кошовий. Ну, Мино, тепер держись!

Нечитайло. А що мені? Держіться ви.

Уляна (підійшовши до президії. До народу). Забула вам сказать, що я ще й боязлива.

Вигура. Сядьте. Годі, буде вам.

Уляна. Не сіпай мене. Чого сіпаєш?!

Вигура. Багато говорите, буде!

Уляна. А тобі жалько? Я більш тебе мовчала та робила. А зараз н публічна жінка! Сіпасш!

Скидан. Ну, говоріть уже.

Гусак. Тихо! Гаркавий!

Уляна. Боюсь, щоб же не вийшло так, що все, казав той, ніби є, а тут... (До Вигури). Про всяку ненависть ми чуємо щодня. Скажіть нам, що ж треба любити?

Вигура. Це питання не па повістці денній.

Уляна. Неправда!

Верещака. Товаришко Уляїю, пе личить зразу вам підносити такі складні питання. Рано ще.

Уляна. Чому?

Голоси. Нехай говорить!

Верещака. Вона не могла так швидко перевиховатись. (До Уляни). Адже ви тільки-по вступили до колгоспу. І тут ось при пароді одмовляли мужа.

Уляна. Ну, й що з того? Що ви знаєте про пас, командировочні? Я одмовляла мужа од колгоспу... Та його пе одмов, так він до смерті не вступить. Не авасте ви його вдачі. А я от прожила з ним тридцять літ, нещасна мучениця... П'ять синів на шахти відрядила, вугілля довбають, шостий на морі пропав. Дочка у наймах у Києві дітей у колясочках возить!

Нечитайло. Ну, годі вже!.. Дома докажет... І нащо <уло її трогати!

Уляна. Я питаю ще раз, що треба любити?!

Вигура. Треба любити строге виконання всяких насамперед інструкцій і відповідних постанов, а також тісну змичку, в якій ми йдемо широким розгорнутим фронтом до перемоги й торжества над ненависним ярмом пануючих Класів...

Уляна. Та чули вже, спасибі. А ще що? Гусак. Більш нічого. (До Вигури). По-мос.ліу, все. Уляна (до Гусака). А ти з своєю ледачою перекупкою щодня спиш до семи годин, так що ви там теж нічого більше не любите? Змичка! Гусак. Тихо!.. Гаркавий!

Уляна. А потім ходиш та людей каламутиш! ЛюбительГусак. Не твоє діло! Вигура. Досить. Припиніть сварки!

Гусак. Казав я вам! Подальше од цієї баби!

Уляна. Пусте ти казав. І сам пустий. А що треба любити, я скажу, коли вже так виходить. Любити треба рандій-ранній ранок. Любити треба схід сонця. І в цей от восход сонечка треба колгоспу восходитп на роботу. А на заході — заходити додому з піснями. Та треба любить одне одного, та роботу, та всяку новину, та високі врожаї. Треба любить багатство та того, хто гарно та багато робить. (Сама того не помічаючи, Уляна починав творити пісню про те, що треба любити: багате насіння, свята врожаю, розумні машини, хати веселі, і веселі діти, і рясні сади. Мотив пісні виникає сам по собі, і слова народаюуютьоя тут же).

Народ співає. Вигура дзвонить у дзвінок. І от закінчується спів урочистий.

Закінчився спів урочистий. Покидаю високу трибуну. (Зійшла). Тепер невисоке, буденне питання: прийняли ми па Попередніх зборах той немислимий план хлібоздачі?

Вигура. Записано! Питання вичерпане.

Уляна. Он!.. А двісті десятин, що і не засіяно, і зерно пропите? Кого обдурили?

Запорожці (тріо). Переорювати будемо! І все пересіємо!

Кошовий. А чого Гусак в президії сидить?

Гусак. Я не в президії. Президія коло мене кінчається.

Уляна (до Гусака). Хто відповість за двісті десятин ганьби?

Гусак. Спитай у Скиданової жінки. Спитай, хто гур. тує коло себе недобитків куркульських? І доки взагалі ходитимуть серед нас Сторчаки й Чорноти? Доки буде Цар підбурювать народ проти колгоспу? Уляна. Чим він підбурює?

Гусак. Своїм отруйним мовчанням. А чутки йдуть, ідуть!.. Скидан. Слово має...

Гусак. Царя на трибуну! Де Цар ховається?!

Скидан. Слово має товариш Цар Левко... Дядьку Левонтій!.. (До Гусака). Моя жінка сама відповість, коли буде потреба.

Левко Цар. Я підлягаю тихо нашій владі, як це і литать селюкові, але душа моя на даному етапі до неї часом ве лежить із деяких причин.

Скидан. А саме?

Левко Цар. Зараз.

Вигура. Що «а саме»? Товаришу Скидан! Куди ви дивитесь? У вас трибуну скористовує куркуль! (До Царя). Годі! Катісь! «Душа не лежить»! Нам уже ясно...

Левко Цар. Вам ясно, а мені неясно! Тому і зліз я на оцей трибун, аби осяяли мене ви промінням ясноти своєї!

Вигура. Товариші, це глум!

Біднина. Прошу слова!

Скидан. Тихо! (До Вигури). По-моєму, нехай говорить!

Левко Цар. Прошу не гніватись, товариші, і розглядати темноту мою лише як тло, що дуже вигідно підкреслює районний розум ваш.

Вигура. Хто районний? Я районний?..

Левко Цар. Я щось не так сказав?

Вигура. Прошу мене не ображать! Я представник центру!

Левко Цар. Тоді чого вам ображатись, якщо ви отакий? Я особисто вельми є щасливий, що вперше в житті балакаю з столичним чоловіком. Я вам приніс усі свої вагання, не боячись ніяких кар, звичайно, за незнання того, чому мене ніхто ніколи не вчив аж до цього часу. Я неписьменний. У городах ніколи не бував. Я, так би мовити, субстанція селянська, темна, консервативна.

Вигура. Хитра. Куркульська.

Гусак (До Верещаки). Не всі дома.

Вигура. Чому ви не в колгоспі? Вам говорилося не рав, я знаю, що ви є прапором одноосібницьких тенденцій і об'єктивно дієте як ворог народу.

Левко Цар. Я? Ворог народу? Е, хлопчику. Тепер я бачу вже, що вам також не все ще ясно.

Вигура. Що-о!

Левко Цар. Раніше для себе я знав усе. Ступив сюди ось — бог, тут — чорт, чи відьма, чи русалка. Тутечки свято, тут ось — будень: жита, толока, ярина...

Гаркавий. Спокойствіє!

Скидан. Тихо!

Вигура. А зараз?

Левко Цар. А зараз хреста на церкві одтяли. Претасту діву — матір божу — записали в курви. Пішли байстрята скрізь на кожному кутку. Бога з неба геть. Нова Соловки. Неділю — по боку...

Вигура. Правильно!

Гусак. Вірно!

Левко Цар. Святкової одежі вже не треба. Дівчата ходять в пінджаках, баби в куфайках. День вихідний придумали. Неначе коні ми вже, а не люди.

Вигура. А яка різниця? Що з того?

Левко Цар. Учинився довжелезний будень.

Верещака. Ну, що за бред!

Левко Цар. Без свята відпочинку я не бачу радості Життя.

Вигура. Питання радості не актуальне зараз.

Левко Цар. Несогласен!

Вигура. Регламент кончено!

Скидан. Нехай уже виговориться весь.

Левко Цар. Од вихідного дня і некрасивої одежі і од інших недоречностей може виникнути нешанобливість, утрата смаку, невеселість. Писателі, в такому разі, й стихотворці призведуть до неясного письма.

Гусак. Брешеш!.. От темрява!

Левко Цар. І стане плохо видно нас.

Верещака. Лож! Брехня! Абсолютна брехня!

Вигура. Не твоє діло!

Левко Цар. Діло ваше. І ще скажіть...

Вигура. Округляйтесь, громадянин...

Левко Цар. І ще... округлюсь... Скажіть мені, прошу вас, де ж буду після смерті, коли немає вже ні пекла, ані раю? Пощо я живу? Куди я йду?

Гаркавий. Тихо!

Скидан. Тихо, товариші! По питаннях загробного життя зберем окремі збори з притягненням фахових антирелігійних сил!

Уляна. А що б зараз сказати нро смерть?

Скидан. Ну, нащо вам про смерть? Тепер, тітко, тільки й життя.

Уляна. Та спасибі. А де ж ми будемо тепер, як помремо? Нехай би розказали.

Гаркавий. Тихо! Говорять вам — неактуально!

Вигура. Питання це не своєчасне, з провокаційною метою. Чого ви хочете, громадянине?

Левко Цар. Я хочу безсмертя.

Біднина. Аяне хочу безсмертя! Я хочу зовсім умерти к лихій матері, щоб хоч тоді не чути оцих дурних розмов! Дайте мені слово!

Сторчак. Ага, правда очі коле?

Біднина (ідучи до трибуни). Яка? Ота, що Цар сказав?

Скидан. Слово має Біднина!

Сторчак. А хіба не правда?

Біднина (підходить до Царя). Правда.

Гусак. Увага! Тихо! Гаркавий, кинь дитя! Міліція ти чи нянька?

Гаркавий. Галько, забери дитину!

Біднина. Все, що казав Левко Цар, правда...

Сторчак. Слава богу!..

Біднина. Та не вся правда. (До Царя). Правда, Левку, вона велика, як колгоспний степ. А те, що ти тут говорив, — це лише одноосібний клаптик правди. (До народу). Всі оці розмови — і мати божа, й дівчата в пінджаках, і те, що шапок у хаті не знімають, і вихідний оцей конячий день і таке інше, якщо вже самокритику розводити, — все це чаотично есть великеє паскудство, неакуратність і, одне слово, казна-що. Звичайно, можна б і не так. Припустимо, можна б нові моди завести і одягтись в заграничне чи в плахти, і обучатися не тракторному чи танковому ділу, а, скажім, там загробному життю чи віршам, чи як ходити під ручки, чи я там знаю, ще чому, А потім нрийде з заходу фашист, закутий в панцир, та й забере в чедддвики всіх, А то ще й витрощить наполовину. Отоді ти, Царю, його й спитаєш — безсмертний ти чи ні. Він тобі одразу покаже, де будеш після смерті ти, дурний твій батько й жінка язиката.

Олена. Ну, чого ти напав на людину? Б і днин а. Не затуляй мені рота. Дома затулятимеш! (До народу). Зараз треба не безсмертя готувати собі, а непорушний запас хліба, зброї і терпіння, як каже Мина. Я знімаю. Царю, твое питання!

Левко Цар. А я прошу столичного начальника мені вдповісти по суті. Бо просто до колгоспу па трудодень ие піду.

Біднина. Ну й чорт тебе бери! Не хочу й слухати... Купріяпе, Хомо! Ходім по чарці вип'ємо! Олено! Марш ^'•Додому! (Виходить а Кошовим і Запорожцем). Вигура. Прошу не розходитись! Левко Цар. Прошу одповісти мені. Скидан. Ну як вам, дядьку, пе стидно! Тут тисячі „•Йерозв'язапих земних поточних справ, а ви одразу про таке, їй-богу... Дайте час! Все буде! Товариші, все буде! І свята будуть урочисті, і хати багаті, і одежа наймодніша...

Підходять трптопки з комсомольцями під прапорами.

Пасічний. Машини підходять!

Левко Цар. Розтікаємось, бачу. Спустошіїті.ся село.

Скидан. Хто вам сказав? І що ми знаєм з вами? (До Пасічного). Давай, Трохиме...

Пасічний. Шановне товариство! Сьогодні надзвичайний день. Такі дні доля посилає людям пе часто. Буває, що цілі покоління живуть і вмирають, по лнаточи їх. І ось вони приходять, дні, і тоді ніби якась пелена повсякденності спадає з очей, і, немовби оглядаючись далеко навколо, бачить людино своє призначення. Що ж це за доїть? І чим він знаменитий? А тим знаменитий, що ми сьогодні комсомольців шлем на Дніпрельстап. Ми клас робочий поповняєм од класу свого, од тіла і крові своєї! Нема нічого вічного на світі. Все йде, все минає у зміпі часу. Та е щось у житті таке, що хочеться назвати вічним і завіщати майбутньому, як нетлінний знак доблесті, як дар свій народам. Ми завішаємо майбутньому цвіт нашої юності. (До комсомольців, що вже на машинах). Готові?

Комсомольці. Готові.

Пасічний. Попрощайтесь з батьками. Всі прощались?

Комсомольці. Прощались.

Пасічний. Скажіть їм дорогі слова. Комсомольці. Сказали.

Пасічний. Обіцяйте повернутись на землю, як прийде час!

Комсомольці. Не знаєм і самі!

Олена. Вернітесь! Вернетесь?

Комсомольці. Не знаєм. Не питайте, мамо.

Лариси. Василю!.. Вже їдеш!

Радчук. А ти, Ларисю?

Уляна. Донечко!

Ларися. Остаюся... Мати плаче.

Уляна. Не кинеш?

Радчук. Ніколи!.. Товариші! Давайте їхать... Ну, неможливо... «Ре-ве та стог-не Дні-іпр широкий!»

Підхоплюють хором.

Пасічний. Годі ревти і стогнати! Простогнав двадцять мільйонів років — пора. Всьому свій час. Не буде вже ні шуму, ані реву. Все потоне: камні, верби і гаї. Все перетвориться в нашу силу!

Скидан. Щасливої дороги!

Мають прапори. Оркестр. Рушають машини. Тужать матері й дівчата. Літні запорожці дивляться вслід знаменам в глибокім роздумі.

Завіса