Про військове мистецтво

Книга третя

КОЗІМО. Предмет нашої розмови сьогодні змінюється, і разом з тим має змінитися і той, хто запитує. Мені не хотілося б заслужити докір у самовпевненості, яку я завжди засуджував в інших. Тому я створюю диктатуру і передаю її кому завгодно із присутніх моїх друзів.

ЗАНОБИ. Ми були б вам дуже вдячні, якби ви зберегли вашу диктатуру, але, якщо ви наполягаєте на своїй відмові, — призначте, принаймні, кого-небудь з нас своїм наступником.

КОЗІМО. Надаю це синьйору Фабріціо.

ФАБРІЦІО. Охоче приймаю повноваження і пропоную слідувати венеціанському звичаю, тобто надати перше слово наймолодшому. Війна — це ремесло молодих, і я вважаю, що говорити про нього краще юнакам, тому що вони раніше за всіх покажуть себе у справі.

КОЗІМО. Отже, черга за вами, Луїджі. Вітаю свого наступника і думаю, що і ви, пане Фабріціо, залишитеся задоволені таким співрозмовником. Повернемося тепер до предмету розмови і не будемо втрачати час.

ФАБРІЦІО. Безсумнівно, що для ясного розуміння мистецтва бойової побудови війська треба розповісти вам про те, як чинили в цьому випадку греки і римляни. Однак ви самі можете прочитати про це у античних письменників; тому я пропускаю цілу низку подробиць і буду говорити лише про те, що, на мою думку, необхідно наслідувати, якщо ми хочемо хоча б певною мірою удосконалити наші сучасні війська. Я збираюся пояснити вам одночасно побудову війська у бойовий порядок, підготовку його до цього бою і навчання зразковим боям.

Найсуттєвіша помилка начальника, який будує військо в бойовий порядок, — це витягнути його в одну лінію і поставити долю битви в залежність від удачі єдиного натиску. Корінь помилки в тому, що забуті дії древніх, у яких лінії військ розташовувалися послідовно одна за одною. Адже інакше не можна ні допомогти переднім військам, ні прикрити їх при відступі, ні змінити їх під час бою; римляни знали це краще за всіх.

Для більшої ясності варто сказати, що кожний легіон складався у них з гастатів, принципів і тріаріїв. Гастати ставилися в першу лінію військ, утворюючи міцні зімкнуті ряди, за ними більш рідкими рядами стояли принципи; позаду всіх перебували тріарії, вишикувані таким чином, що між рядами у них залишалися широкі проміжки, які в разі потреби могли бути зайняті і гастатами, і принципами.

Крім того, в кожному легіоні були пращники, стрілки з лука й інші легкоозброєні воїни, які не стояли в одних лавах з піхотою, а розташовувалися попереду війська, між кінними та пішими солдатами. Саме ці легкоозброєні і зав’язували бій; якщо вони перемагали — що бувало рідко, — то самі довершували успіх; якщо їх відкидали, вони відступали, обходячи фланги зімкнутих військ, або займали навмисне залишені для цього проміжки між рядами, розташовуючись потім позаду. Після відходу легкоозброєних з ворогом билися гастати, які при невдачі відходили до принципів, займаючи проміжки в їх рядах, і тоді бій поновлювався. Якщо ця друга лінія виявлялася також розбитою, вона відступала до тріаріїв, заповнювала широкі проміжки між їхніми рядами, і вся справа починалося заново. За нової невдачі бій був програний, тому що знову зібрати військо було неможливо.

Кіннота розміщувалася на флангах війська, утворюючи ніби два крила. Вона боролася, залежно від необхідності, верхи або спішившись. За такого порядку триразового відновлення бойової лінії поразка була майже неможливою, тому що щастя має зрадити тобі тричі поспіль, а доблесть ворога має бути такою, щоб тричі перемогти.

Грецька фаланга не знала цього способу поновлення бою; правда, вона будувалася великою кількістю шеренг з багатьма начальниками, але розташовувалася завжди в одну лінію. Підкріплення розбитих військ проводилося не за римським способом взаємного злиття рядів, а шляхом заміни вибулого солдата іншим. Виконувалося це так. Уявіть собі фалангу, побудовану в 50 шеренг; коли починався бій, битися могли перші шість, оскільки їхні списи, або сарісси, були настільки довгими, що з шостої шеренги виступали вістря далі передніх рядів. На місце вбитого або пораненого бійця відразу ставав солдат з другої шеренги; його, зі свого боку, заміняв той, що стояв за ним у третій, і, таким чином, задні шеренги послідовно перекривали зменшення кількості передніх. При цьому способі підкріплення шеренги завжди були заповнені і порожніх місць не було ніде, крім задньої шеренги, яка поступово танула, бо поповнювати її було вже нікому. Внаслідок зменшення в перших шеренгах задні потроху виснажувалися, але передні залишалися завжди цілими, і треба сказати, що цю фалангу можна було швидше винищити, ніж прорвати, так як глибокий лад робив її майже непроникною.

Римляни спочатку використовували побудову фаланги і стосовно неї навчали свої легіони.

Пізніше цей лад їх уже не задовольняв, і вони стали розділяти легіони на частини, саме — на когорти і маніпули. Вони вважали, як я вже говорив, що військо тим сильніше, чим більше в ньому окремих живих тіл і частин, кожна з яких може діяти самостійно. У наш час фаланга цілком застосовується швейцарцями, що сприйняли і її глибокий стрій, і спосіб поповнення зменшення кількості перших шеренг, причому бригади під час бою витягнуті в одну лінію. Іноді вони розташовуються одна за одною, але це робиться не для того, щоб одна бригада при відступі могла влитися в лави іншої, а для того, щоб частини, які знаходяться позаду, могли підтримувати передні. Одна бригада стоїть попереду, а інша — за нею трохи вправо, тож може швидко рушити на виручку, якщо переднім військам потрібне підкріплення. Третя бригада знаходиться позаду перших двох на відстані пострілу рушниці. Робиться це з тією метою, щоб в разі поразки передніх військових частин у них було місце для відходу, а третя бригада могла б рушити вперед, не ризикуючи при цьому зіткнутися з відступаючими. Адже велика частина не в змозі влитися в лави іншої, що легко можна реалізувати для невеликого загону. Тому дрібні і точно відокремлені підрозділи, які становлять римський легіон, могли бути розміщені так, що легко проходили одні крізь інші і, таким чином, взаємно один одного підтримували.

На доказ переваги древнього римського бойового порядку над швейцарським достатньо згадати, що в боях з легіонами грецькі фаланги завжди терпіли найстрашніші поразки, і причина полягала саме в тому, що, як я вже говорив раніше, озброєння римлян і їх спосіб відновлювати битву були більшою силою, ніж стійкість фаланги.

Уявімо собі тепер, що мені належить за зразком цих прикладів утворити військо; я скористаюся для цього зброєю і прийомами як грецької фаланги, так і римського легіону; в бригаді у мене було б 2000 пік, тобто македонська зброя, і 3000 щитоносців з мечами, тобто римське озброєння. Бригада моя буде розділена на 10 батальйонів, як це було у римлян, які поділяли легіон на 10 когорт. Веліти, або легкоозброєні солдати, які починають бій, поставлені у мене так само, як у них.

Таким чином, ми запозичуємо в обох народів зброю і бойове шикування, оскільки в перших рядах кожного батальйону стоять 5 шеренг пік, а за ними поставлені щитоносці з мечами. Це дозволить мені витримати натиск кінноти ворога і разом з тим прорвати його піхоту, тому що при першій сутичці у мене, як і нього, будуть пікінери, які його відкинуть, а далі у бій вступлять щитоносці і вже довершать перемогу.

Вивчаючи цей бойовий порядок уважно, ви зрозумієте його силу, яка полягає в тому, що обидва види зброї можуть бути використані до кінця: піки добрі не тільки проти кінноти, а й проти піхоти, і стають безуспішними, тільки коли починається рукопашна. Щоб обійти цю незручність, швейцарці ставлять між кожними трьома шеренгами пік одну шеренгу алебард. Робиться це з метою дати пікам більше простору, але місця їм все ж залишається занадто мало. У нашій побудові піки, поставлені попереду і підтримані ззаду щитоносцями, можуть відбити натиск кінноти ворога, а на початку бою прорвати і зруйнувати його піхоту. Коли ж бій переходить в рукопашну сутичку, і піки вже не приносять користі, їх змінюють щитоносці з мечами, які можуть діяти у найбільшій тісноті.

ЛУЇДЖІ. Ми з нетерпінням чекаємо, щоб ви нам розповіли, як ви розташуєте озброєне і облаштоване вами військо в бойовий порядок.

ФАБРІЦІО. Я саме збираюся вам це пояснити. Ви маєте передовсім знати, що звичайне римське, так зване консульське, військо складалося не більше ніж з двох легіонів римських громадян, тобто з 600 осіб кінноти, близько 11 000 — піхоти і такої ж кількості піхоти і кінноти, надісланих союзниками, і розділялися на дві частини, що називалися правим і лівим крилом війська. Римляни ніколи не допускали, щоб піхотинців в союзних військах було більше, ніж в римських легіонах, але щодо кінноти це навіть заохочувалося. З цим військом в 22 000 осіб піхоти і приблизно 2000 кінноти консул здійснював будь-які бойові дії і відправлявся в будь-який похід. Тільки в рідкісних випадках, коли треба було дати відсіч більшим ворожим силам, обидва консульських війська з’єднувалися.

Зауважте далі, що за трьох головних дій будь-якого війська, тобто марші, табірній стоянці і бою, римляни завжди мали свої легіони всередині, так як хотіли якомога тісніше згуртувати найнадійніші свої сили; далі я скажу про це докладніше. Втім, союзницька піхота, постійно спілкувалася з легіонерами, була так само корисною в бою, як і римська, тому що проходила ту ж військову школу і будувалася в тому ж бойовому порядку.

Якщо ми познайомимося тепер з бойовою побудовою одного римського легіону, ми будемо знати бойовий порядок всього війська. Коли я вам говорив раніше про поділ легіону на три бойові лінії, які взаємно змінювали одна одну, я, власне, вже зобразив вам бойову побудову цілого війська.

Я хочу шикувати свої війська в бойовий порядок на зразок римлян; тому замість двох легіонів я візьму дві бригади, побудова яких визначить побудову всього війська, тому що велика його кількість тільки подовжить бойову лінію. Мені здається непотрібним нагадувати вам про кількість піхоти в бригаді, про те, що бригада складається з 10 батальйонів, хто ними командує, яке озброєння у солдатів, хто такі діючі і запасні веліти; про все я щойно говорив досить докладно і думаю, що все це живе у вашій пам’яті, оскільки ці основні речі треба знати для розуміння подальших подробиць. Переходжу тепер безпосередньо до пояснення бойового порядку війська.

10 батальйонів першої бригади складуть ліве крило війська, 10 батальйонів другої бригади — праве. Війська лівого крила розташовуються так: попереду, на лінії фронту, стоять поруч 5 батальйонів на відстані 4 ліктів один від одного, займаючи загалом простір в 141 лікоть ширини і 40 ліктів у глибину. За цими 5 батальйонами, на відстані 40 ліктів по прямій, знаходяться ще три, з яких два вирівнюються по прямій лінії по флангах перших 5 батальйонів, а третій займає серединний проміжок. Таким чином, 3 батальйони другої лінії займають в глибину і в ширину той самий простір, що і 5 батальйонів першої, але між першими батальйонами залишається проміжок в 4 ліктя, а між другими — 33 ліктя. Далі розташовані 2 останніх батальйони, віддалені від 3 батальйонів другої лінії на 40 ліктів і вирівняні по їх флангах так, що між ними залишиться вільний проміжок в 91 лікоть.

Таким чином, всі батальйони разом займуть простір в 141 лікоть завширшки і 200 ліктів в глибину. На відстані 20 ліктів від лівого флангу батальйонів стоїть і прикриває його семирядна колона запасних пікінерів, побудована з 143 шеренг так, що глибина їх дорівнює глибині всього лівого флангу 10 батальйонів, їх побудову я вже описав; 40 шеренг виділяють для охорони обозів і нестройових, які слідують за військами; декуріони і центуріони займають свої звичайні місця. З трьох начальників батальйонів один знаходиться в голові, інший — в середині і третій — в хвості всієї колони, виконуючи обов’язок tergiductor, як називали римляни начальника, який перебував позаду війська.

Повертаюся тепер до побудови голови колони. Ліворуч від запасних пікінерів стоять 500 запасних велітів, які займають простір в 40 ліктів, а ще далі вліво поруч з ними будуть розташовані жандарми, для яких я відводжу простір в 150 ліктів. Нарешті, на краю лівого крила знаходиться легка кіннота, яка займає таке саме місце, як і жандарми. Діючі веліти зобов’язані бути при своїх батальйонах і стояти в залишених між ними проміжках; їх завдання — прикривати фланг кожного батальйону, але, можливо, я приєднав би їх до запасних пікінерів. Це вирішується за обставинами. Начальнику всієї бригади я відводжу місце або між першою і другою лініями батальйонів, або попереду між першим батальйоном зліва і запасними пікінерами; при ньому знаходяться 30–40 добірних солдатів, досить тямущих, щоб передати його накази, і досить сильних, щоб захистити його від ворожого нападу; тут мають бути стяг і музиканти.

Такий бойовий порядок бригади, яка стоїть на лівому крилі і становить половину мого війська; воно розташоване на просторі в 541 лікоть завширшки і, як я вже говорив, 200 ліктів в глибину, не рахуючи ще близько 100 ліктів в глибину, які припадуть на частку запасних пікінерів, які охороняють нестройові частини. Абсолютно так само побудується й інша бригада на правому крилі; між бригадами залишається вільний простір в 30 ліктів, який захищається декількома гарматами, а за ними слідує командувач з головним прапором, музикою і добірним загоном в 200 осіб, головним чином, піхоти, з яких принаймні десять або більше можуть виконувати будь-який наказ. Командувач має бути так озброєний, щоб він міг, залежно від обставин, їхати верхи або йти пішки на чолі війська.

Рис. 4

Для облоги фортець досить мати при війську 10 гармат, що стріляють ядрами вагою не більше 50 фунтів, але в полі вони служили б у мене не стільки для бою, скільки для захисту табору. Всю решту артилерії я б склав з десятифунтових знарядь, які, на мою думку, зручніші за п’ятнадцятифунтові, і розташував би її перед фронтом війська, якщо тільки за особливістю місцевості не можна так поставити її на флангах, щоб цілком забезпечити від нападу ворога. Бойова побудова, яку я вам щойно описав, поєднує вигоди грецької фаланги і римського легіону. Попереду густими, зімкнутими рядами стоять піки, тож при наступі на ворога або при обороні цілком можливо, за прикладом грецької фаланги, поповнювати спад передніх шеренг людьми, що стоять позаду.

З іншого боку, якщо ворожий удар такий сильний, що фронт пік буде прорвано і доведеться відступити, вони увіллються до вільного простору між батальйонами другої лінії і, з’єднавшись з ними, відновлять бій єдиною масою. Якщо вони і тут будуть розбиті, то можуть тим же порядком знову відійти і знову почати бій вже втретє. Таким чином, при цьому порядку бій ведеться і поновлюється одночасно і за грецьким, і за римським зразком.

Втім, навряд чи можна уявити собі військо більш потужне: начальників у нього безліч, обидва крила його більш ніж достатньо захищені всіма видами зброї. Єдине слабке місце — це тил, з обозами і нестройовими частинами, та й тут для захисту поставлені на фланзі загони запасних пікінерів. Вони готові відбити будь-який напад, звідки б він не прийшов. Що стосується тилу, то насправді і він захищений від удару, так як жодний ворог не може бути таким сильним, щоб напасти на тебе з усіх боків одночасно; якщо такий ворог знайдеться, з ним взагалі нічого воювати.

Нехай противник буде навіть втричі сильнішим, а війська його облаштовані не гірше за наші, він неминуче послабить себе, намагаючись оточити нас з різних боків, і варто прорвати його в одному місці, щоб все пішло прахом. Напади кінноти, якщо вона навіть сильніша за нашу і здолає її, боятися нема чого, так як піки відіб’ють будь-яку атаку. Начальники поставлені так, що їм зручно розпоряджатися і передавати отримані накази.

Проміжки між батальйонами і між шеренгами не тільки дозволяють одній частині військ пройти крізь лінії іншої, а й дуже зручні для пропуску воїнів, що прибули з наказами командувача. Військо наше, як і римське, має налічувати близько 24 000 осіб; допоміжні сили, приєднані до наших двох бригад, мають бути облаштовані за їхнім зразком, так само як союзницькі війська шикувалися і билися за прикладом римського легіону. При бойовому порядку, який я вам щойно пояснив, це дуже просто: якщо ви підсилюєте ваше військо ще двома бригадами або подвійною кількістю солдатів, вам треба тільки пропорційно подовжити бойову лінію, поставивши 20 батальйонів замість 10, або збільшити глибину фронту — залежно від дій ворога або від умов місцевості.

ЛУЇДЖІ. Знаєте, пане, я вже ніби бачу це військо і горю бажанням подивитися на нього в справі. Я ні за що в світі не хотів би, щоб ви були Фабієм Максимом, уникали б ворога і відкладали бій. Я б обурювався вами ще більше, ніж римляни Фабієм.

ФАБРІЦІО. З цього приводу не хвилюйтеся. Хіба ви не чуєте грому гармат? Наші відкрили вогонь, але заподіяли ворогові лише незначної шкоди. Запасні веліти виступають тепер разом з легкою кіннотою і з криком відчаю кидаються на ворога, розсипаючись якомога ширше. Ворожа артилерія дала один залп, але снаряди пронеслися через голови нашої піхоти і не заподіяли їй ніякої шкоди. Щоб перешкодити їй вистрілити вдруге, наші веліти і кіннота вже напали на неї, ворог рушив їм назустріч, і як нашим, так і ворожим гарматам доводиться замовкнути.

Подивіться, як мужньо б’ються наші воїни, яка міцна в них дисципліна, вироблена постійними військовими вправами і вірою у військо, яке йде за ними слідом. Ось воно мірним своїм кроком, в повному бойовому порядку виступає разом з важкою кіннотою назустріч противнику. Наша артилерія, щоб пропустити його, відходить на місця, щойно очищені велітами. Полководець надихає воїнів, обіцяючи їм вірну перемогу. Ви бачите, що веліти і легка кіннота відійшли, розташувалися по боках військ і вичікують, чи не можна налетіти на противника з флангу.

Ось війська зійшлися! Подивіться, з якою мужністю і мовчанкою наші витримали удар ворога; полководець віддав важкій кінноті наказ тільки підтримувати піхоту, не наступаючи самій і не віддаляючись від піхотних ліній. Бачили ви, як наша легка кіннота вдарила по загону ворожих стрільців, які хотіли зайти нам у фланг, як кинулися їм на допомогу ескадрони противника і як стрілки, затиснуті між двох колон атак, не в змозі були відкрити вогонь і відступають за лінію своїх батальйонів? Дивіться, з якою люттю вражають противника наші піки, а важка піхота з обох боків зблизилася настільки, що пікінери вже не можуть працювати, і, за правилами нашої бойової побудови, вони повільно відступають крізь ряди добре озброєних солдатів.

Тим часом великий загін ворожої важкої кінноти зім’яв наших жандармів на лівому крилі. Наші, твердо дотримуючись правил, відступили під захист запасних пік, відновили з їх допомогою бій і відтіснили супротивника, перебивши у нього безліч людей. Тим часом діючі піки передніх батальйонів пройшли назад крізь ряди піхоти, і тепер в бій вступають щитоносці. Дивіться, з якою доблестю, упевненістю і легкістю вони знищують ворога! Хіба ви не бачите, що ряди в бою так зімкнулися, що солдатам тільки з великими труднощами вдається впралятися мечами? Дивіться, з якою безсилою злобою вмирають вороги. Адже вони озброєні тільки піками і мечами, а щитів у них немає. Піка марна, бо занадто довга, меч безсилий проти найсильнішого озброєння наших воїнів, і ворожі солдати частково падають убитими або пораненими, частково рятуються втечею. Вони біжать і на правому, і на лівому крилі. Перемога за нами!

Як щасливо пройшла битва, чи не правда? Скажу тільки, що я був би набагато щасливішим, якби мені судилося бачити цей бій насправді. Зауважте, що мені навіть не довелося посилати в справу ні другу, ні третю лінію військ; ворог переможений силами однієї першої. Ось все, що я міг вам сказати, і хочу тільки запитати: чи все вам ясно?

ЛУЇДЖІ. Ви перемогли так стрімко, що я ще не можу отямитися від захоплення. Я такий приголомшений, що навіть не можу сказати, чи залишилися у мене які-небудь сумніви чи ні. Моя віра у вашу мудрість не має меж, але я все ж дозволю собі висловити те, що мені спадає на думку. Скажіть насамперед: чому ваша артилерія стріляла тільки один раз? Чому ви відразу повели її назад і більше про неї не згадували? Мені здається далі, що ви занадто легко розпорядилися ворожими гарматами, змушуючи їх стріляти занадто високо; це, звичайно, цілком можливо, але ж буває, і, ймовірно, часто, що ядра б’ють прямо по вашим солдатам. Що ж ви стали б тоді робити?

Якщо вже я заговорив про артилерію, я скажу вам про це все, щоб вичерпати своє питання і більше до цього не повертатися. Я часто чув зневажливі відгуки про озброєння і бойовий порядок древніх. При цьому зазвичай говорять, що в наші дні ці війська були б недостатніми і, мабуть, навіть зовсім марними перед міццю артилерійського вогню, який знищує найглибший стрій і пробиває найпотужніші лати. Прихильники цієї думки вважають божевіллям вводити бойове шикування, яке все одно не може встояти, і мучитися під вагою зброї, яка все одно не в змозі тебе захистити.

ФАБРІЦІО. Ваше питання стосується дуже багатьох речей і вимагає тому докладної відповіді. Вірно, що я наказав своїй артилерії вистрілити тільки один раз, та й те не без коливань. Річ у тім, що для мене набагато важливіше захиститися від ворожих ядер, ніж вражати супротивника своїми. Ви маєте знати, що врятуватися від артилерійського вогню можна тільки двома способами: треба поставити війська в таке місце, куди ядро не долетить, або укрити їх за стіною або валом. Інших засобів немає, та й перші вдадуться тільки в разі особливої міцності вала або стіни. Полководець, який наважився на бій, не може ні укрити своє військо, ні поставити його в таке місце, де ядра його не дістануть.

Оскільки не можна захиститися від гармат, треба знайти засіб терпіти від них якомога менше шкоди. Засіб є тільки один — захопити їх відразу. Для цього треба стрімко кинутися врозтіч, а не наступати повільно і густими рядами. Швидкість удару не дозволить ворогові вистрілити вдруге, а втрати за розсипного строю будуть найменшими. Такий рух неможливий для військової частини, вишикуваної по-бойовому. Якщо вона біжить, ряди руйнуються, а коли колона йде безладно, то ворогові не доводиться витрачати сили на те, щоб її розсіяти, тому що вона розсипається сама. Я побудував своє військо із розрахунком досягти подвійної мети: розташувавши на крилах по 1000 велітів, я наказав їм відразу ж, після того як наша артилерія вистрілить, кинутися разом з легкою кіннотою на ворожі гармати. Я не велів своїй артилерії стріляти вдруге саме тому, що не хотів дати ворогові зайвий час: адже неможливо самому вигравати час і разом з тим не дозволити цього іншому.

Я не продовжував обстріл з тієї ж причини, через яку не наважувався стріляти з самого початку, — саме тому, що боявся, аби ворог не відкрив вогонь першим. Адже, якщо ти хочеш знешкодити артилерію противника, треба на неї напасти; якщо він не захищає своє знаряддя, ти його захоплюєш; якщо він хоче його відстояти, ти повинен рушити вперед, а коли друг і недруг змішаються в загальному звалищі, то з гармат стріляти не можна.

Доводи ці, як мені здається, досить переконливі і не потребують прикладів; однак давня історія дає нам деякі зразки, і я хочу їх навести. Вентідій перед боєм з парфянами, вся сила яких полягала в стрільбі з луків, підпустив їх майже до самого валу табору, перш ніж вивести свої війська. Зробив він це тільки з однією метою — відразу ж вступити в рукопашний бій, не давши їм часу для нового обстрілу.

Цезар розповідає, що під час однієї з битв Галльського походу вороги так оскаженіло кинулися на нього, що його воїни не встигли полишити свої дротики, як це годиться у римлян. Ясно тепер, що врятуватися в полі від зброї, яка б’є здалеку, можна тільки одним шляхом — захопити її якнайшвидше.

Була й інша причина, через яку я йшов на ворога, не залучаючи артилерію. Ви, можливо, зараз засміється, але я вважаю, що нехтувати нею не можна. Найбільша небезпека для війська, через яку швидше за все починається сум’яття, — це неможливість бачити ворога. Найсильніші армії часто бували розбиті тому, що солдатів засліплювали пил або сонце. Тим часом ніщо не викликає такого густого мороку, як пороховий дим; тому я вважаю за краще надати ворогові можливість засліплювати самого себе, ніж розшукувати його, нічого не бачачи.

Тому я не хотів би стріляти з гармат, або, щоб уникнути закидів через велику славу артилерії, я розставив би озброєння на флангах, щоб не засліплювати димом солдатів, оскільки це для них найважливіше.

Щоб показати вам, наскільки корисно зіпсувати ворогові видимість поля битви, я пошлюся на Епамінонда, який саме з цією метою вислав проти наступаючого ворога свою легку кінноту, розраховуючи на те, що піднятий нею густий пил приховає його війська від лакедемонян. Розрахунок виправдався і допоміг йому перемогти.

Ви говорите далі, що я по-своєму розпорядився чужою артилерією, змусивши її стріляти через голови моєї піхоти. Маю сказати, що здебільшого так і буває, і що вогонь важкої артилерії для піхоти майже нешкідливий. Зворотне трапляється вкрай рідко. Піхота — дуже низька мішень, а стріляти з важких гармат настільки непросто, що варто допустити найменшу помилку, націлитися трохи вище — і ядро летить над головами, а якщо ціль взято нижче, ніж потрібно, воно потрапляє в землю і не долітає зовсім.

Крім того, піхоту рятує будь-яка нерівність ґрунту, так як найдрібніший чагарник або горбок, що відокремлює її від артилерії, вже псує влучність гарматного вогню. Легше, звичайно, потрапити в кінноту, особливо у важку, яка взагалі вища за легку і побудована густішими рядами, а й цього можна уникнути, відвівши кінноту в тил, поки вогонь не припиниться.

Безсумнівно, що невеликі знаряддя набагато небезпечніші за рушниці, але кращий засіб проти них — це рукопашний бій. Якщо при першому зіткненні буде багато убитих, але це нічого не означає — убиті бувають завжди. Хороший полководець і хороше військо бояться не окремих втрат, а загального краху і повинні наслідувати в цьому швейцарців, які ніколи не ухиляються від бою зі страху перед артилерією і карають смертю того, хто, злякавшись збройного вогню, покине лави або проявить найменшу ознаку страху.

Отже, я відвів свою артилерію назад після першого пострілу, для того щоб очистити місце батальйонам. Надалі я про неї не згадував тому, що з початком загального бою вона стала непотрібною.

Ви ще сказали, що, на думку багатьох, зброя і бойовий порядок древніх тепер вже не приносять користі через руйнівну силу гармат. Можна зробити висновок з ваших слів, що наші сучасники винайшли для успішної боротьби з артилерією якусь нову зброю і бойову побудову. Якщо ця таємниця вам відома, я був би вам дуже вдячний за її розкриття, бо поки я такої зброї не знаю і не думаю, щоб її можна було знайти. Дійсно, мені хотілося б почути від цих людей, чому наші піхотинці носять залізні лати і нагрудники, а кінні взагалі закуті в броню; адже якщо заперечувати древню зброю через її безпорадність перед артилерією, то треба відмовитися і від нинішньої.

Хотілося б також знати, чому швейцарці, в повній відповідності до античного бойового порядку, шикують свою бригаду густою колоною в 6000 або 8000 осіб піхоти і чому всі інші народи їх в цьому наслідують, незважаючи на те що артилерійський вогонь при такому шикуванні так само небезпечний, як і при будь-якому іншому, запозиченому у древніх.

Думаю, що відповіді не знайдеться. Якщо ж ви запитаєте будь-кого, хто знає військового, він відповість вам так: передовсім, лати надягають тому, що вони захищають якщо не від ядер, то від самострілів, пік, мечів, каменів і всякої іншої ворожої зброї. Далі, він сказав би вам, що при шикуванні густими рядами, наприклад по-швейцарському, можна легше відкинути піхоту противника, відбити напад кінноти і разом з тим зробити важчим ворогові прорив власної лінії.

З усього ясно, що військам загрожують не тільки гармати, але і багато іншого, від чого їх оберігають лати і пропонований мною бойовий порядок. Отже, чим краще озброєне військо, чим щільніші і міцніші його ряди, тим надійніше воно захищене. Тому варто сказати, що прихильники думок, про які ви тут говорили, люди або малодосвідчені, або просто не продумали справу до кінця. Адже якщо найслабша зброя древніх, яка використовується нині, тобто піки, і найменш досконале з їх бойових шикувань, тобто швейцарська бригада, приносять величезну користь і забезпечують військам таку перевагу, то чому вважають некорисними інші види древньої зброї і ті бойові побудови, які тепер забуті? Тож якщо ми, не зважаючи на артилерію, все ж зберігаємо шикування густими рядами, як це роблять швейцарці, то який же з бойових порядків старовини буде для нас ще більш небезпечним? Адже всім відомо, що артилерійський вогонь найстрашніший для військ, які наступають щільною масою. Нарешті, не заважає ж артилерія осаджувати фортецю, хоча, ховаючись за стінами, вона може обстрілювати мої війська в цілковитій безпеці і посилювати вогонь, як їй заманеться, тоді як я захопити її не можу і змушений чекати, поки її не приборкає вогонь моїх власних гармат; тим більше мені нічого боятися артилерії в полі, де її можна відразу захопити.

З усього цього я роблю висновок, що артилерія не перешкоджає відновленню військових установ древніх і їхньої доблесті. Я б розвинув свою думку докладніше, якби вже не розмовляв з вами про цей рід зброї; краще вже зараз послатися на те, про що говорилося раніше.

ЛУЇДЖІ. Ми цілком зрозуміли ваші думки про артилерію, і у загальному ви, по-моєму, показали, що найкращий засіб боротьби з нею в полі на очах у ворога — це негайне її захоплення в самому початку бою. Однак у мене все ж є сумнів: мені здається, що ворог може прикрити артилерію з флангів і розставити її так, що вона буде вражати ваших солдатів, а захопити її вам не вдасться. Ви, я пам’ятаю, говорили, що при побудові в бойовий порядок ви залишаєте між батальйонами вільний простір в 4 лікті, а між батальйонами і запасними піками воно розширюється у вас до 20 ліктів. Якщо ворог побудує своє військо за вашим зразком і розмістить свою артилерію в цих інтервалах, він зможе, по-моєму, розстрілювати вас абсолютно спокійно, бо вам вже не вдасться увірватися у ворожі лінії, щоб захопити зброю.

ФАБРІЦІО. Ваші сумніви більш ніж обґрунтовані, і я постараюся зараз їх розсіяти або знайти засіб боротьби з подібною небезпекою. Я вже говорив вам, що батальйони як в поході, так і в бою знаходяться в постійному русі, причому ряди, природно, весь час змикаються. Якщо ви залишите між ними вузькі інтервали і потім поставите туди свою артилерію, то ряди скоро настільки зімкнуться, що артилерія не зможе більше стріляти. Якщо ви, навпаки, залишите широкі інтервали, то врятуєтеся від однієї небезпеки, але накличете на себе іншу, гіршу, бо ворог отримує повну можливість не тільки захопити ваші гармати, але і прорвати ваш фронт.

Зауважте, втім, що артилерію, особливо ту, що перевозять на колесах, ставити між рядами не можна: справа в тому, що гармата стріляє не в той бік, куди вона рухається, а у зворотний, тож для стрільби її треба повернути кругом, а це вимагає такого простору, що 50 артилерійських возів розладнають ціле військо. Тому це озброєння доводиться тримати поза рядами, наражаючи їх на небезпеку захоплення, про що я вам вже казав.

Припустимо, однак, що артилерія розміститься між рядами і що ворогові вдасться уникнути обох крайностей, тобто і надмірного змикання рядів, що заважає стрільбі, і занадто широких інтервалів, які відкривають ворогові можливість прориву. Я стверджую, що і в цьому випадку легко убезпечити себе, залишивши між частинами своїх військ вільний простір, куди будуть потрапляти ядра; таким чином, найбільш лютий обстріл пропадає даром. Труднощів не виникає ніяких, тому що ворог заради безпеки своєї артилерії повинен розташувати її ззаду, біля крайньої лінії інтервалів, і, щоб не потрапляти в своїх, їй доведеться завжди стріляти в одному напрямку, прямо перед собою; тому варто тільки очистити місце для ядер, і вони стануть нешкідливими. Є загальне правило: залишати вільний прохід силі, яку не можна стримати; так поступали древні, коли їм доводилося зустрічатися зі слонами і військовими колісницями. Я думаю і навіть упевнений, що ви уявляєте собі справу так: я розіграв бій за своєю волею і тому його виграв. Однак, якщо все мною сказане вас ще не переконало, я повинен повторити, що військо, озброєне і побудоване за моїм зразком, неодмінно при першому ж зіткненні має розбити супротивника, вишикуваного за зразком сучасної армії, витягнутого здебільшого в одну лінію, яка не має щитів і озброєної так погано, що вона не може захищатися в рукопашній сутичці.

Прийнятий у нас бойовий порядок непридатний, тому що якщо батальйони розміщуються поруч в одній лінії, то немає глибокого строю, якщо ж вони стоять один за одним, то при невмінні пропускати одну частину військ через лави іншої вони змішуються і можуть легко прийти в повний безлад. Правда, ми даємо своїм військам різні найменування, розділяючи їх на авангард, головні сили і ар’єргард, але цього поділу дотримуються тільки в поході і в таборі; в битві ж всі війська кидаються вперед разом, і доля їх вирішується з першим ударом.

ЛУЇДЖІ. У вашому описі битви я звернув увагу також і на те, що ваша кіннота була розбита ворожою і сховалася під захист запасних пік; потім вона з їх допомогою відновила бій і в свою чергу розбила противника. Я вірю, що пікінери можуть зупинити кавалерію, якщо вони вишикувані густою глибокою масою, як швейцарці, у вашому ж війську є тільки 5 шеренг пік у фронті і 7 — на фланзі, тож я не розумію, як вони можуть встояти проти кінного натиску.

ФАБРІЦІО. Я вам вже сказав, що в македонській фаланзі могли діяти одночасно тільки 6 передніх шеренг; скажу вам також, що в швейцарській бригаді, будь вона навіть глибиною в 1000 шеренг, битися можуть тільки перші чотири або п’ять: довжина піки — 9 ліктів, древко на 11/2 ліктя відведене назад і закрите рукою, тож піки першої шеренги видаються вперед на 71/2 ліктя. Друга шеренга втрачає ці 11/2 ліктя і ще стільки ж на простір, який відділяє її від першої. Отже, вістря її пік видаються крізь перші шеренги тільки на 6 ліктів; піки третьої шеренги видаються крізь перші — на 41/2 ліктя, четвертої — на 3, п’ятої — на 11/2.

Всі інші шеренги в бою участі не беруть; вони служать тільки для заміни людей, які вибули з перших шеренг, і утворюють для них щось на кшталт стіни з бійницями. Отже, якщо 5 швейцарських шеренг можуть витримати натиск кінноти, то чому це неможливо для моїх пікінерів, яких так само підтримують ззаду інші війська, озброєні, правда, не піками, а мечами. Якщо стрій запасних пікінерів, розташованих на флангах, видається вам недостатньо глибоким, то можна перебудувати їх в каре і поставити на флангах двох батальйонів задньої лінії; звідти їх можна легко зрушити до фронту або до тилу війська, на допомогу нашій кавалерії.

ЛУЇДЖІ. Чи будете ви завжди використовувати тільки ту форму бойової побудови, яку ви нам описали?

ФАБРІЦІО. Звичайно, ні! Бойовий порядок змінюється залежно від умов місцевості, за кількістю і якістю ворожих військ. Я покажу це потім на прикладах. Я навів вам свою побудову не тому, що вона сильніша за всі інші, хоча вона, дійсно сильна, а для того, щоб дати вам правила і вказівки, за допомогою яких ви можете пізнати й інші форми бойового порядку. У кожної науки є загальні положення, на яких вона здебільшого і ґрунтується. Про одне тільки ви маєте пам’ятати завжди: ніколи не будуйте війська так, щоб та, частина, що б’ється попереду не могла отримати допомогу від тієї, що знаходиться позаду; той, хто зробить цю помилку, прирікає більшу частину свого війська на бездіяльність і ніколи не переможе, якщо зустрінеться із сильним ворогом.

ЛУЇДЖІ. У мене з’явилося нове питання. У вашій побудові ви ставите 5 батальйонів попереду, 3 — в середині і 2 — в останній лінії. Мені здавалося, що варто чинити навпаки, тому що прорив, по-моєму, важчий, якщо наступаючий, у міру проникнення його в наші ряди, зустрічає все більш щільну масу військ. При вашому способі справа, по-моєму, йде таким чином, що чим сильніший напад, тим меншим стає захист.

ФАБРІЦІО. Ваші сумніви мають дещо розсіятися, якщо ви пригадаєте, що тріарієв, які складали третю лінію римського легіону, було не більше 600 осіб, і вони стояли позаду всіх. Слідуючи цьому прикладу, я поставив в задній лінії 2 батальйони, тобто 900 осіб піхоти. Таким чином, наслідуючи римський порядок, я знімаю з передової лінії не надто мало, а скоріше занадто багато солдатів.

Можна було б просто послатися на цей приклад, але я хочу вам пояснити, чому я так учиняю. Перша лінія військ зобов’язана бути міцною і щільною, так як їй належить витримати ворожий натиск, а попереду немає своїх військ, які відступали б крізь її ряди. Тут має бути навіть надлишок людей, інакше сила лінії неминуче зменшиться внаслідок недостатньо глибокого строю або незначної кількості солдатів.

Навпаки, друга лінія, перш ніж зустріне ворога, повинна бути готова до того, що в її ряди увіллються свої ж відступаючі частини. Тому тут необхідні великі проміжки, і вона має налічувати меншу кількість солдатів, ніж у першій лінії; якщо робити її сильнішою за першу або еквівалентною, то довелося б або обійтися без проміжків, що викликало б безлад, або висунути її з обох боків за межі першої лінії військ, що зіпсувало б бойову побудову.

Ви помиляєтеся, якщо думаєте, що чим далі ворог проникає в ряди нашої бригади, тим опір стає слабкішим. Адже противник взагалі не може зіткнутися з другою лінією, поки вона не з’єдналася з першою, і тоді вона буде сильнішою, а не слабшою, тим часом як ворогу доведеться тепер битися з двома лініями.

Те саме відбудеться, якщо ворог добереться до третьої лінії, оскільки йому треба буде вступити в бій не з двома останніми свіжими батальйонами, а з усією бригадою. Ця остання лінія повинна вмістити ще більше військ. Тому вільний простір між батальйонами має бути ще ширшим, а склад його все меншим.

ЛУЇДЖІ. Ви мене цілком переконали, але дайте мені відповідь, будь ласка, ще на одне питання. Якщо 5 перших батальйонів відступають крізь ряди 3 других, а потім 8 батальйонів другої лінії відійдуть до 2 батальйонам третьої, то як можуть ці 8, а потім і 10 батальйонів вміститися у просторі, зайнятому спочатку першими п’ятьма?

ФАБРІЦІО. Передовсім, це не один і той самий простір, тому що перші 5 батальйонів розділені чотирма проміжками, які поступово заповнюються у міру відступу їх до військ другої і третьої ліній. Залишаються потім інтервали між бригадами, а також між батальйонами і запасними піками, які утворюють в загальному досить великий простір.

Додайте до цього, що батальйони, побудовані в бойовий порядок і ще не зазнали втрат, займають не той простір, що після бою, коли їх ряди вже порідшали; втрати призводять або до змикання, або, навпаки, до розширення рядів. Ряди розширюються, коли людей охоплює такий страх, що вони кидаються бігти; навпаки, вони змикаються, якщо страх змушує людей шукати порятунку не у втечі, а в самозахисті. У такому разі ви завжди побачите, що стрій зійдеться, а не розсиплеться.

Зауважте далі, що передові п’ять шеренг пікінерів, почали бій, відступають потім крізь ряди батальйонів за останню лінію військ і очищають місце бою щитоносцям з мечами. При їх відступі в тил командувач може розпорядитися ними на власний розсуд, тоді як в рукопашній сутичці вони абсолютно неуспішні.

Таким чином, відстані, встановлені заздалегідь, можуть цілком вмістити залишок солдатів. Припустимо, що цього простору не вистачить — залишаються флангові війська; адже це не стіни, а люди, які можуть розступитися і очистити стільки місця, скільки знадобиться.

ЛУЇДЖІ. Як чините ви із запасними піками, поставленими на флангах? Чи повинні вони при відступі батальйонів першої лінії залишатися на місці, утворюючи ніби два виступи, або відступати разом з батальйонами? Якщо їм треба відступати, то як можуть вони це виконати, не маючи за собою батальйонів з широкими інтервалами?

ФАБРІЦІО. Якщо ворог, який примусив батальйони до відступу, на них не нападає, вони можуть залишатися на місці в бойовому порядку і наступати на противника з флангу, коли перші батальйони вже відступлять. Якщо ж він на них нападе, щоб потіснити інші війська, що найімовірніше, оскільки він досить сильний, то треба відходити. Виконати це дуже легко, хоча відстаней за ними немає: варто тільки подвоїти ряди у прямому напрямку, вливши одну шеренгу в іншу, як ми про це вже говорили, коли мова йшла про подвоєння рядів.

Вірно, що при відступі подвоєння проводиться інакше, ніж я вам пояснював; я ж говорив, що друга шеренга вступає в першу, четверта — в третю і так далі. Тепер треба йти не вперед, а назад, і почати не з передніх, а із задніх шеренг, так щоб при подвоєнні вийшов не прямий, а зворотній рух.

Однак, щоб відповісти на всі можливі ваші заперечення проти розіграної мною битви, я знову повторюю, що я показав вам цю побудову і битву з метою пояснити вам дві речі: як структурується військо і як воно навчається. Мій бойовий порядок для вас ніби цілком ясний; що стосується навчання, то збори батальйонів повинні влаштовуватися якомога частіше, щоб начальники звикли самі і могли навчити солдатів всім діям, про які ми говорили. Солдату треба добре знати всі дії батальйону, а начальники мають розуміти значення батальйону в цілому війську, і тільки тоді вони будуть вірно виконувати розпорядження командувача.

Вони повинні вміти розпоряджатися кількома батальйонами одночасно і швидко займати своє визначене місце; тому на стязі кожного батальйону має бути ясно позначений його номер, причому таким чином зручніше передавати накази командувача, а начальника і солдатів легше впізнають за номером свій прапор. У бригад також мають бути особливі номери на головному стязі. Необхідно, щоб кожний знав номери бригад, які стоять на лівому або правому фланзі, номери батальйонів першої і другої ліній і т. д.

Чини війська повинні також відрізнятися за номерами: наприклад, номер перший означає декуріонів, другий — начальника 50 діючих велітів, третій — центуріона, четвертий — начальника першого батальйону, п’ятий — другого, шостий — третього і так далі — до начальника десятого батальйону, вище якого стоїть вже командир бригади. Отримати цей останній чин може тільки той, хто раніше пройде всі нижчі ступені.

Крім того, є ще три начальники запасних пікінерів і два начальники запасних велітів, які, на мою думку, мають бути рівними по чину начальнику першого батальйону. Мене анітрохи не бентежить, що шість осіб опиняться в одному чині: кожен з них буде від цього ще стараннішим і постарається перевершити інших, щоб бути підвищеним до начальника другого батальйону. Знаючи місце свого батальйону, кожний начальник займе його в ту хвилину, як по звуку труби злетить головний прапор і все військо буде вишикуване в бойовому порядку. Вміти шикуватися миттєво — перше, до чого неодмінно треба привчити військо. Вправу цю варто виконувати щодня і навіть кілька разів на день.

ЛУЇДЖІ. Чи повинні бути на прапорах ще які-небудь знаки, крім номерів?

ФАБРІЦІО. На головному прапорі має знаходитися герб князя; на інших може бути той самий герб в іншому полі чи інший знак — на розсуд командувача. Це не важливо, аби прапори ясно відрізнялися один від одного.

Перейдемо, однак, до наступної вправи. Коли військо побудовано, воно має навчитися рухатися мірним кроком, суворо зберігаючи при цьому рівняння.

Третє навчання — бойові прийоми; артилерія повинна вистрілити і від’їхати назад; запасні веліти виступають вперед і після несправжньої атаки відходять; батальйони першої лінії відступають в інтервали другої, ніби вони розбиті; обидві лінії відступають до третьої і повертаються потім на свої місця. Треба так привчити солдатів до цих прийомів, щоб вони стали природними і повсякденними рухами, а при деякому досвіді і навичках це досягається дуже легко.

Четверта вправа — навчити солдатів розуміти розпорядження командувача за звуком музики або рухом прапора, так як накази живим голосом зрозумілі без жодного пояснення. Особливо важливими є розпорядження, які подаються музикою, і тому я скажу вам кілька слів про бойову музику древніх. У лакедемонян, за розповіддю Фукідіда, панувала флейта, оскільки вони вважали, що під її звуки війська йдуть розмірено і спокійно, без непотрібних поривів. У карфагенян цій же меті служила цитра. Лідійський цар Аліат використовував на війні цитру і флейту. Олександр Великий і римляни ввели у себе роги і труби, знаходячи, що ці інструменти запалюють серця і змушують воїнів битися з подвоєною силою.

Ми ж і в цьому будемо слідувати прикладу обох народів так само, як вже поєднували грецький зразок з римським, вибираючи зброю для війська. У командуючого мають бути сурмачі, тому що звук труби не тільки запалює мужність солдатів, але краще всякого іншого інструменту буде чутним серед самого жахливого шуму. У начальників батальйонів і бригад знаходяться барабанщики і флейтисти; вони будуть грати не так, як зараз, а як зазвичай грають на бенкетах. Звуком труби командувач вкаже, чи повинні війська стояти на місці, йти вперед або відступати, треба стріляти артилерії або вибігати запасним велітам; різноманітність трубного звуку ясно вкаже солдатам на всі необхідні рухи, а після труб ту ж команду повторять барабани.

Вправа ця дуже важлива і повинна повторюватися часто. В кавалерії мають бути труби, але менш гучні і з іншим звуком. Ось все, що я міг вам сказати про бойовий порядок і навчання війська.

ЛУЇДЖІ. Я все ж попрошу вас пояснити мені ще одну річ: чому ваша легка кіннота і веліти кидаються на ворога з дикими криками, а решта війська йде назустріч ворогу в повному мовчанні? Я не розумію цієї різниці.

ФАБРІЦІО. Стародавні полководці дотрималися різних думок щодо того, чи треба бігти на ворога з криком або повільно йти мовчки. В мовчанні краще зберігається порядок і ясніше чути накази начальника, а крик збуджує бойовий запал. Я вважаю, що все це однаково важливе, і тому наказую одним частинам з криком кидатися на ворога, а іншим — йти мовчки. Втім, я зовсім не думаю, що невпинний крик є корисним: він заглушає команду, і в цьому його велика небезпека. Важко припустити, щоб римляни після першого зіткнення продовжували кричати. В їхній історії постійно говориться про те, як солдати, що біжать, зупинялися по одному слову і переконанням полководця, і як вони в розпал битви перешиковувалися за його командою; це неможливо, якщо крики заглушають голос начальника.