Робін Гуд

Розділ третій ЯК РОБІН ГУД СТАВ РІЗНИКОМ І ЯК ВІН НАЙНЯВСЯ НА СЛУЖБУ ДО ШЕРИФА

аступного ранку погода зіпсувалась, і ватага Робіна не відходила далеко від своєї затишної печери. А третій день почався тим, що люди шерифа, які весь час нишпорили по лісі, влаштували засідку. В цей день було впольовано жирного самця-оленя, і Вілл Стютлі з групою товаришів вийшов з кущів забрати здобич. Раптом у кінці галяви з'явилося двадцять ноттінгемських стрільців. Тільки-но встигли товариші Вілла припасти до землі, як у них над головами просвистіла ціла злива стріл. Тоді, сховавшись за деревами, вони в свою чергу відповіли таким дружним залпом, що люди шерифа визнали за краще мерщій накивати п'ятами. Двоє з них до того ж одержали небезпечний подарунок межи лопаток.

Коли вони повернулись до міста, шериф страшенно розлютився.

— Як, — задихаючись кричав він, — мої люди бояться вступати у відкритий бій з якимось там Робіном Гудом?! Нехай же він тільки попадеться мені на очі! Отоді ми побачимо, побачимо…

Що сподівався побачити шериф, так і залишилося невідомим. Але бажання його здійснилось дуже скоро, і зараз ви дізнаєтесь, що з цього вийшло.

Через день після сутички з людьми шерифа раптом кудись запропастився Маленький Джон. Один з розбійників сказав, що бачив, як Джон розмовляв на дорозі якимсь жебраком, але куди вони пішли — не знає. Минуло ще два дні. Тривога Робіна зростала. Він не сумнівався у відданості Маленького Джона, але серйозно побоювався, що його могла захопити бродяча зграя лісників.

Нарешті терпець Робіну урвався. Він скочив на рівні ноги, схопив лук та стріли, а до пояса почепив короткий меч.

— Мені треба відлучитися в Ноттінгем, друзі, — гукнув він. — Люб'язний шериф давно вже мріє зустрітися зі мною. Певне, він зможе розповісти про останні новини графства — докінчив Робін, маючи на увазі таємниче зникнення Маленького Джона.

Дехто просився супроводити його, але Робін рішуче відмовив.

— Ні, — сказав він усміхаючись, — шериф мені добрий друг, і немає підстав сумніватись, що ми з ним порозуміємося. Одначе про всяк випадок чекайте мене край лісу навпроти західної брами. Можливо, вам знайдеться робота ще до завтрашнього вечора.

З цими словами Робін подався до дороги, що вела в Ноттінгем. Вийшовши з лісу, він, як і першого разу, трохи затримався, аби уважно оглянути, чи вільний шлях. Раптом з-за повороту дороги долинуло торохтіння й поскрипування воза, а невдовзі з'явився і сам віз, на якому, поверх цілої гори м'яса, сидів огрядний різник і підбадьорливо посвистував на конячину, що ледве спромогалася тягти цей вантаж.

— Доброго ранку, друже, — привітався Робін до різника. — Звідки ти й куди везеш оце м'ясо?

— Доброго ранку, — стримано, але ввічливо відповів той. — Кому яке діло, де я живу? Я — звичайний простий різник і їду в Ноттінгем торгувати м'ясом. Зараз базарний тиждень. Одвезу цю яловичину та баранину, воно, гляди, й забряжчить у кишені, — додав він і голосно засміявся з власного дотепу. — А звідки ти сам?

— Я йомен з Локслі. Люди звуть мене Робіном Гудом.

— Клянусь усіма святими, ти прийшов мене пограбувати! — злякано вигукнув різник. — Мені не раз доводилось чувати, як ти полегшуєш гаманці товстопузих попів та лицарів. А я ж тільки бідний різник, який сподівається виторгувати трохи грошей, аби сплатити податки.

— Заспокойся, добрий чоловіче, і не бійся мене, — мовив у відповідь Робін. — Я не візьму в тебе жодного пенні, бо люблю чесні саксонські обличчя і намагаюсь жити у дружбі з своїми сусідами. Але я хочу купити твій товар за добру ціну. — Він витяг з-за пояса туго набитий гаман і вік далі. — Сьогодні я охоче побуду різником і побазарюю в Ноттінгемі. Ти згоден продати мені своє м'ясо, разом з возом і конячиною, за п'ять марок? Адже така купівля не буде насильством і не завдасть тобі збитку?

— Дай тобі боже здоров'я, добрий Робіне! — радісно вигукнув різник. — Звичайно, згоден!

Він поквапливо зіскочив з воза і передав Робіну віжки в обмін на гаман з грішми.

— Зажди хвилинку, — з усмішкою сказав Робін. — Нам ще треба обмінятися одягом. Забирай мій та мерщій катай додому, щоб королівські лісники не продірявили на тобі цю ненависну їм зелену одежину.

По цій мові Робін натягнув на себе різникову блузу та фартух і, скочивши на воза, весело покотив по дорозі до міста.

Прибувши до Ноттінгєма, він бадьоро привітався з насупленим вартовим, що стояв біля міської брами, і невдовзі вже виїхав на базарний майдан. Робін сміливо спрямовував свою конячину туди, де виднілися рундуки різників. Він навіть уявлення не мав, які зараз ціни на м'ясо, але, удаючи з себе простачка, почав голосно пропонувати свій товар:

Коли люди второпали, який пришелепкуватий цей різник, вони тісно обступили його віз, бо Роб і справді продавав своє м'ясо втричі дешевше, ніж інші. А кільком дівчатам-служницям з грайливими очима так сподобалось його миловидне обличчя, що вони залюбки дозволили різникові поцілувати себе на додачу до товару.

Проте іншим різникам дуже не сподобалась така торгівля, і вони, зібравшись разом, почали перешіптуватись.

— Бач який гультяй, — сказав один, — не інакше як продав батькову землицю і оце вперше виїхав на базар.

— Та він просто злодій, — мовив другий. — Убив різника на дорозі і вкрав його воза з м'ясом.

Робін чув ці розмови, але у відповідь тільки ще веселіше сміявся й голосно наспівував пісню. Дивлячись на нього, люди й собі сміялись і все тісніше обступали його віз. А коли яка-небудь гарненька рожевощока дівчина погоджувалась, щоб Робін поцілував її, натовп аж лягав від реготу.

Тоді решта різників зметикували, що треба діяти хитрістю, і звернулись до Робіна з такими словами:

— Послухай, брате, якщо хочеш торгувати м'ясом разом з нами, ти повинен вступити в нашу гільдію і дотримуватись наших правил торгівлі.

— Сьогодні ми обідаємо в замку шерифа, — сказав інший, — запрошуємо і тебе до нашого гурту.

Розпродавши м'ясо, Робін заїхав на постоялий двір і попросив знайомого конюха приглянути за конем та возом, а сам приготувався йти з різниками до замку шерифа.

Тут слід сказати, що в ті дні, коли ярмарок в Ноттінгемі був у самому розпалі, шериф влаштовував звані обіди для членів різних купецьких гільдій, від яких мав неабиякі прибутки за право базарювати у підвладному йому місті. Як тільки Робін Гуд, в супроводі трьох чи чотирьох різників, увійшов до бенкетного залу, одразу ж туди заявився набундючений шериф у пишному вбранні. Він милостиво поздоровкався з присутніми, і гості, яких зібралось досить-таки багато, негайно ж сіли за стіл, що аж тріщав під наїдками та напоями.

Шериф запросив Робіна на чільне місце, по праву руку від себе, бо саме перед цим один з різників прошепотів хазяїнові на вухо:

— Цей придуркуватий хлопець витворяв сьогодні таке, що ми мало животи не понадривали. На одне пенні він давав м'яса більше, ніж ми на три, а кожній дівчині, яка згодна була його поцілувати, накидав іще добрячий шмат.

А інші додали:

— Він зовсім не знає ціни добру, і перший-ліпший спритний чоловік може обдерти його до нитки.

Шериф ладен був навіть з свого рідного брата зідрати останню сорочку, тому він не міг відмовитися від спокуси обдерти молодого марнотратця. До того ж він був радий мати в себе гостя, який обіцяв звеселити компанію за бенкетним столом. Отже, як було уже сказано, шериф посадовив Робіна поруч себе, приділяв йому найбільшу увагу й несамовито реготався з його жартів; хоча, правду кажучи, сміх важко було й стримати, бо Робін сипав такими дотепами та жартами, від яких усі присутні хапалися за животи.

Останній з гостей прийшов єпіскоп Герфорда. Прочитавши передобідню молитву, він сів біля шерифа зліва. Товсте драглисте тіло священика ще більше підкреслило пісну худорлявість господаря дому.

Після молитви, поки слуги заносили в залу дерев'яні таці з м'ясними стравами, Робін підвівся з місця і сказав:

— Ми з вдячністю прослухали молитву мілорда єпіскопа. А тепер, любі друзі, веселіться й пийте, — я не поїду звідси, поки розплачуся, хоч це вже й коштує мені більш як п'ять фунтів. Отже, мілорди й джентльмени, не жалійте вина, пийте на здоров'я.

— Ви тільки послухайте, послухайте, що він меле! — зарепетували різники.

— Ох же й веселун, — мовив шериф, — тільки ж цей бенкет влаштував я сам. Однак у тебе, мабуть, не одна сотня голів худоби і дуже багато землі, якщо ти так легко розкидаєшся грішми.

— О, цього в мене вистачає, — відповів Робін, і в його очах застрибали бісики. — П'ятсот рогатих худобин є в мене та моїх братів, і жодної з них ми досі не змогли продати. Ось чому я став різником. Проте я не розуміюся на торгівлі й радо продав би всю череду, коли б тільки знайшовся покупець.

У шерифа прокинулась його невситима зажерливість. «Якщо цього дурника все 'дно хто-небудь обскубе, — подумав він, — то чому цього не зробити мені?»

— То ти кажеш, п'ятсот голів? — поквапливо перепитав він Робіна.

— Точніше, п'ятсот десять ситих, вгодованих худобин, яких я хоч зараз згоден продати за підхожу ціну. Їй-бо, тому, хто заплатить мені готовими грішми, я віддам усе це добро за двадцять золотих кружечків. Хіба я дорого правлю. панове.

«Чи бачив ще хто такого недоумкуватого різника?» — дивувався шериф: він зовсім забув про свою гідність і в усіх на очах підштовхнув ліктем у бік товстого єпіскопа.

— Послухай мене, хлопче, — видушив він з себе крізь деренчливий сміх, — я завжди готовий допомогти кожному бідакові в моєму графстві. Тож якщо не знайдеш покупця за цю ціну, я сам куплю твою череду.

Така щедрість остаточно покорила Робіна, і він почав вихваляти шерифа до небес, говорячи, що ніколи й нізащо не забуде його добрості.

— Ну годі, облиш, — сказав шериф, — адже це звичайна торговельна угода. Приганяй завтра на базарний майдан свою худобу та бери гроші.

— Ні, ваша світлість, — відказав Робін, — це нелегко буде зробити, бо моя худібка розбрелася по пасовиськах. Але пасовиська недалеко, щонайбільше за милю від Геймвелла. Може, ви самі завітаєте до мене завтра й одберете собі кращих тварин?

— О, з великою охотою, — сказав зажерливий шериф, забувши про всяку обережність, — Переночуй у мене, а вранці поїдемо разом.

Робін замислився, бо зовсім не мав наміру залишатися в домі шерифа на ніч. Він намірився був запропонувати останньому певне місце зустрічі, та зміркував, що це може викликати підозру. Робін уважно подивився на гостей. Бенкет був у самому розпалі, і всі різники не відривались від келихів. Шериф і Робін розмовляли півголосом, а мілорд єпіскоп солодко куняв.

— Згоден, — нарешті промовив Робін.

Як тільки він це сказав, раптом широко розчинилися двері й до бенкетної зали ввійшов слуга, несучи перед собою тацю з келихами, наповненими підігрітим вином. Робін позирнув на нього, і на його обличчі з'явився мимовільний вираз надзвичайного подиву, який він, одначе, тут же поборов. Слуга також помітив Робіна. Він, наче вкопаний, зупинився біля дверей, а потім, удавши, ніби щось забув принести, повернувся і вийшов з зали.

Це був Маленький Джон.

Десятки питань заворушились у голові Робіна, і на жодне з них він не міг знайти відповіді. Що робить Маленький Джон у домі шерифа? Чому він нічого не сказав своїм товаришам? Чи вірний він їм? Чи, може, він зрадник?

Але ці підозри розвіялись так само швидко, як і виникли. Довірливе серце Робіна підказувало йому, що Маленький Джон ніколи не зрадить друзів.

Робін підбадьорився і знов почав сипати дотепними жартами, примушуючи братися за боки й самого шерифа і його вже досить п'яненьких гостей.

— Пісню! — раптом загорлав хтось за столом, і цей крик підхопили всі. Робін скочив на стілець і заспівав:

Гепаючи келихами об стіл, гості приєднались до нього хором:

Поки пісня стрясала стіни бенкетного залу, знову з'явилися слуги й наповнили келихи. Серед слуг був і Маленький Джон. Він підійшов до Робіна і, голосно запитавши, чи не хоче той ще вина, пошепки додав:

— Увечері чекаю на тебе в коморі.

Робін кивнув головою і заспівав ще голосніше. День кінчався. Гості почали прощатися. Гикаючи, вони подовгу розкланювались перед шерифом і зовсім не помічали сонного єпіскопа.

Коли всі розійшлися, шериф наказав одному із слуг провести Робіна в його кімнату, нагадавши, що вони зустрінуться вранці за сніданком.

Робін дотримав слова. Увечері він поговорив з Маленьким Джоном, а другого дня зустрівся з шерифом. Проте Маленький Джон мав стільки пригод, відколи залишив ліс, що йому слід відвести окремий розділ.

Отже повернімось до цієї історії, про яку оповідають старовинні народні балади, і дізнаємось, як Маленький Джон потрапив у слуги до шерифа.