ДРУГА ДІЯ ЦУКЕРНЯ ПОЕТІВ
Крамниця Рагyо, кондитера-кухаря, чимале приміщення на розі вулиць Сен-Оноре і Арбр-Сек, що їх широко видно в глибині крізь скляні двері. Вулиці сіріють у першому промінні світанку.
Ліворуч, на передньому плані, конторка із залізним наметом, під котрим висять гуси, качки, білі павичі. У великих фаянсових вазах високі букети з простими квітами, переважно жовтими соняшниками. З того ж боку, на другому плані, величезний камін; перед ним на колосальних таганах, що під кожним з них висить казанок, смажиться на деках усяка печеня.
Праворуч, на передньому плані двері. На другому плані сходи, що ведуть у невеличку залу на антресолях, яку видно крізь одчинені внутрішні віконниці. Там стоїть накритий стіл, світиться невеличка фламандська люстра: це затишна окрема їдальня. Дерев’яна галерея, що становить продовження сходів, веде, очевидно, до інших подібних покоїв.
Посередині приміщення залізний обруч, підійманий за допомогою мотузки; обвішаний дичиною, він становить подобу своєрідної люстри. Під сходами, в їх затінку, червоніють, палаючи, печі. Крутяться рожни. Пірамідами височіє всяка живність. Висять шинки. Ранішня метушня. Снують, штовхаючись, перелякані кухтики, величезні кухарі, дрібненькі пахолки. Море ковпаків з пір’ям півнів та цесарок. Приносять на бляшапих тацях та па івових плетінках солодке тісто, цілі гори печива.
Столи з блюдами й пирогами. Інші столи з стільцями навкруги чекають на одвідувачів. Маленький столик у кутку, що потопає в паперах. Перед відкриттям завіси Рагно сидить біля цього столика і пише.
СЦЕНА І
Рагно, кухарі, потім Ліза. Рагно сидить при столику і пише з натхненним виглядом, числячи на пальцях.
Рагно, кухарі, потім Ліза. Рагно сидить при столику і пише з натхненним виглядом, числячи на пальцях.
Перший пекар
(несе зготовані ласощі)
Цукати!
Другий пекар
(несе блюдо)
Коржики!
Третій пекар
(з паштетом)
Паштет!
Четвертий пекар
(з мискою)
Сластьони!
П’ятий пекар
(із смаженою птицею, прикрашеною пір’ям)
Пава!
Рагно
(перестає писати, підводить голову)
Уже на посуді зоря блищить яскрава!
О, божество пісень, від мене геть лети!
Знов прийде ліри час, а вині час плити!
(Підводиться. До одного з кухарів.)
Додайте соусу!
Кухар
А скільки ж?
Рагно
Зо три склади!
(Іде далі.)
Кухар
Гм!…
Перший пекар
Марципан!
Другий пекар
Пиріг!
Рагно
(перед каміном)
О музо, бога ради,
Покинь мерщій мене, а то очам твоїм
Пошкодить, я боюсь, їдкий кухонний дим!
(До одного в пекарів, показуючи на палянички.)
Тут форма, друже мій, вам не вдалася нині;
Цезура мусить вірш ділить посередині!
(До другого, показуючи йому незакінчений паштет.)
Палац поставлено, – виводьте ж гарний дах!
(До молодого учня, що, сидячи долі, нанизує на рожен птиць.)
Від птаха, бачиш ти, різниться інший птах –
Курчатко скромне ось, а он – індик пихатий…
їх треба на рожні, мій сину, чергувати,
к чергував Малерб[14] з коротким – довгий вірш,
І на вогні крутить, щоб вийшло це не гірш,
Аніж гармонія прекрасного куплета.
Другий учень
(підходить з підносом, накритим тарілкою)
Хазяїне… Насмів для вас, як для поета,
Цю штуку я спекти…
(Розкриває піднесене – великий торт у вигляді ліри.)
Рагно
(зачарований)
Ах, ліра! Це-то так!
Другий учень
Бісквітне тісто й крем…
Рагно
От хлопець! От мастак!
Другий учень
А струни я зробив із цукру…
Рагно
Молодчина!
На ж випий чарочку…
(Помічає Лізу, що входить до кімнати.)
Тс… Он моя дружина!
Сховай ці гроші! Йди!
(До Лізи, з ніяковим виглядом показуючи ліру.)
А правда ж бо, краса?
Ліза
Безглуздя!
(Кладе на конторку пачку паперових торбинок.)
Рагно
Торбинки? Спасибі!
(Розглядає принесене.)
Небеса! Книжки улюблені! Найкращих друзів твори!
Вщент пошматовані, покраяні, о горе! –
На те, щоб класти в них мигдаль та мармелад!
Орфей загинув так від сп’янених менад![15]
Ліза
Здається, в праві я була зужиткувати
Писання диваків, що тут їдять без плати,
Щоб хоч якусь користь дістать собі від них!
Рагно
Мурашко, не ганьби ти коників моїх
І не суди за те, що знають тільки співи!
Ліза
Коли тут набрід цей не товкся гомінливий,
Ані мурашкою не звали ви мене,
Ані менадою!
Рагно
Видовище страшне!
Таке з поезії робити! Гнів і сльози!
Ліза
А що ж іще робить?
Рагно
Що ж робиш ти із прози?
СЦЕНА II
Ті самі, двоє дітей, що тільки-но зайшли до цукерні.
Ті самі, двоє дітей, що тільки-но зайшли до цукерні.
Рагно
Чого, малятка, вам?
Перша дитина
Три пончики…
Рагно
(подаючи)
Беріть!
Свіжесенькі, з огню!
Друга дитина
Будь ласка, загорніть!
Рагно
(схвильований, набік)
Ох, торбинки мої!
(До дітей.)
Ага, вам загорнути?
(Бере торбинку і перед тим, як покласти в неї пончики читає.)
«Так Одіссей блукав, жоною не забутий»…
Не це!…
(Кладе торбинку вбік і бере іншу. Хоче покласти туди пончики, читає.)
«Прекрасний Феб[16]»…
Не це!…
(Знов одкладає торбинку.)
Ліза
(нетерпляче)
Та ну ж, мерщій. Чого копаєшся?
Рагно
Найшов я, друже мій.
(Бере торбинку третю, вагається)
Сонет Філліді… Ах!
Та як же це жорстоко!
Ліза
Нарешті зважився
(знизує плечима).
Ото дурна морока!
(Стає на стілець і починає розставляти блюда на полиці.)
Рагно
(користуючись з того, що вона повернулась до нього плечима, підкликає назад дітей, що вже були біля дверей)
Пст! Пст, маляточка! Віддайте лиш мені
Торбинку, – пундики додам я пресмачні!
Діти віддають йому торбинку, жваво беруть ласощі і виходять.
Рагно, розгладжуючи папір, читає.
«Філліда!» В ім’я це – і загортати тісто!
«Філліда!» – як бринить і ніжно, й урочисто!
Швидко входить Сірано.
СЦЕНА III
Рагно, Ліза, Сірано, потім мушкетери.
Рагно, Ліза, Сірано, потім мушкетери.
Сірано
Котра година?
Рагно
(шанобливо вклоняючись)
Шість.
Сірано
(схвильовано)
Як тихо лине час!
(Ходить туди й сюди по цукерні.)
Рагно
(ходячи слідом за ним)
Дозвольте, пане мій, повіншувати вас! Чудово!
Сірано
Що таке?
Рагно
Ваш подвиг…
Сірано
Що ж бо, друже?
Рагно
Дуель з віконтом…
Сірано
(зневажливо)
А!
Рагно
(захоплено)
У віршах.
Ліза
Ну, не дуже
Це й дивно: віршів тих у нього повен рот!
Сірано
Тим краще! Годі з тим!
Рагно
Яка балада! От
Її рефрен:
(Фехтуючи рожном, що держить у руках)
Я вас проткну в кінці послання!
Я вас проткну в кінці…
Сірано
Рагно! Одне питання:
Котра година?
Рагно
П’ять на сьому… вас проткну
В кінці послання… О! Баладу чарівну
Зложить, фехтуючи!
Ліза
(до Сірано, що, проходячи повз конторку, мимохідь потис її руку)
Що це у вас з рукою?
Сірано
Дурниця! Вдряпнуто!
Ліза
Чи не сліди двобою? Ви небезпеки знов зазнали?
Сірано
Аж ніяк!
Ліза
(погрожуючи йому пальцем)
Ой, щось не вірю я, вояко між вояк!
Сірано
Нічого не було, заприсягаюсь носом!
(Міняючи тон.)
Я тут людину жду – отож, мовляв, попросим,
Щоб з ласки вашої лишили нас самих.
Рагно
На жаль, поетів я чекаю тут своїх!
Ліза
(іронічно)
На перше снідання!
Сірано
По знакові мойому
Ти випровадиш їх… Година?
(нервово сівши до столу Рагно і беручи папір)
Перо?
Рагно
(подаючи йому перо, що тримав за вухом)
Із лебедя!
Мушкетер
(із розкішними вусами, входить. Громовим голосом)
Привіт!
Сірано
(обертаючись)
Це хто такий?
Рагно
Та… жінчин приятель… О, воїн престрашний –
Як вірити йому…
Сірано
(знову беручись за перо і знаком відсилаючи Рагно)
Іди собі!…
Сам собі.
Списати
Всі почуття свої – у руки їй віддати –
Втекти…
(Кидав перо.)
О боягуз! Та що ж робить мені,
Як заніміть ладен я краще, освідчитись,
признаться!
(До Рагно.)
Котра година там?
Рагно
На сьому вісімнадцять!
Сірано
(б'ючи себе в груди)
Ні слова на устах – а скільки в серці їх!
Як рвуться на папір!
(Знов бере перо.)
Ну, що ж! Нехай на сміх,
А мушу висловить коханій я листовно,
Якої пристрасті в моєму серці повно,
Якої ніжності!… О, сто разів цей лист
У думці я складав! Тепер не тільки зміст,
А кожну точку там і кому пам’ятаю…
Тож не пишу тепер, а копію здіймаю!
Пише. За скляними дверима видно якісь худі, несміливі силуети.
СЦЕНА IV
Рагно, Ліза, мушкетер, Сірано – пише при столику, – поети в чорних одягах, з панчохами, що спадають, заболочені.
Рагно, Ліза, мушкетер, Сірано – пише при столику, – поети в чорних одягах, з панчохами, що спадають, заболочені.
Ліза
(підходить до Рагно)
Ось ваші шарпаки!
Перший поет
(входячи, до Рагно)
Колего мій, привіт!
Другий поет
(так само стискаючи Рагно руку)
Колего дорогий!
Третій поет
Наш пекарю, що світ
Не знає рівного!
(Нюхає повітря.)
А пахне як чудово!
Четвертий поет
О Фебе-кухарю!
П’ятий поет
Оце-то влучне слово!
Кондитер – Аполлон!
Рагно
(його оточують, обіймають, тиснуть йому руки)
Які товариші!
Як з ними радісно і легко на душі!
Перший поет
Ми затрималися: при Нельській башті люду
Велике стовпище, мов збіглися на чудо.
Другий поет
Аж вісім волоцюг убитих там лежить.
Сірано
(підводячи на хвилину голову)
Я думав – тільки сім…
(Знов береться до листа.)
Рагно
А хто ж воно, скажіть,
Герой у тім бою?
Сірано
(недбало)
Я – ні!
Ліза
(до мушкетера)
А ви, мосьпане?
Мушкетер
(покручуючи вуси)
Можлива річ…
Сірано
(пише, від часу до часу бурмоче собі)
Я вас люблю, коханаї
Я вас обожую!
Перший поет
Чутки по місту йдуть,
Що чоловік один до втечі повернуть
Здолав аж цілих сто!
Другий поет
Там скрізь уламки зброї,
Списи, мечі лежать…
Сірано
(пишучи)
Для вроди чарівної…
Третій поет
Шапки утікачів по вулицях лежать
Геть аж до пристані…
Сірано
(так само)
Ладен я все віддать…
Перший поет
То велетепь якийсь, якийсь титан казковий!
Сірано
(так само)
Та вас побачивши, я позбавляюсь мови,
І млію і мовчу…
Другий поет
(хапаючи пиріг)
Ну, друже мій Рагно,
Як вам віршується?
Сірано
Закоханий давно,
До гробу вірний вам…
(Хотів підписатись, але спиняється й ховає лист.)
Так, підпис ні до чого:
Та ж особисто їй я дам листа оцього.
Рагно
(до другого поета)
Рецепт у віршах я скомпонував!
Третій поет
(умощуючись перед підносом із тістечками)
Он як!
Четвертий поет
(розглядаючи бабку)
Цей папушник надів набакир свій ковпак!
(Одкушує верх бабки.)
Перший поет
Цей пірник так морга голодному поету,
Немовби щось хотів сказати по секрету!
(Хапає пірника.)
Другий поет
Ми слухаєм, Рагно.
Третій поет
(обережно беручи тістечко)
Оце, либонь, смачне!
Другий поет
(вгризаючись у торт-ліру)
О ліро! В перший раз годуєш ти мене!
Рагно
(що приготувався читати вголос, відкашлявся, поправив ковпак на голові, став у позу)
Рецепт…
Другий поет
(підштовхує ліктем першого)
Ну, й снідання!
Перший поет
(до другого)
Обід, ще й предешевий!
Рагно
(читає)
Рецепт, як печиво робити мигдалеве.
Ти білки у піну збий,
В неї влий
Соку з доброї цитрини,
Мигдалевим молоком,
Як струмком,
Оживи застиглість піни.
Із мигдалю та з муки
Пиріжки
Ти зроби, але відкриті,
З абрикосів запашних
Треба їх
Конфітурами змастити.
Піну влий у них пухку
Та легку,
Став у піч їх без розмови,
Щоб зрум’янились вони,
Як панни…
От і печиво готове!
Поети
(з набитими ротами)
Прекрасно! Що за стиль!
Поет
(мало не вдавившись)
Кхм… кхм… Це щось чудове!
Поети відходять у глибину сцени, жуючи.
Сірано
(що спостерігав усю картину)
Чи помічаєш ти, як славпо ці панове
Тут запихаються під звуки рим твоїх?
Рагно
(тихо усміхаючись)
Я бачу добре це, – і не дивлюсь на них
Зумисне, щоб вони живилися спокійно.
Так, пане Сірано, я тішуся подвійно:
Охоту віршувать зганяючи свою,
Голодним разом з тим під’їсти я даю.
Сірано
(плеще його по плечу)
Добряга!
(Рагно йде до своїх друзів. Сірано стежить за ним очима потім несподівано звертається до Лізи.)
Лізо!
Ліза, що ніжно розмовляла з мушкетером, здригнулась і підійшла до Сірано.
Що, отой вояка бравий
Облогу і на вас повів задля забави?
Ліза
(ображено)
О, тільки згорда я на нього подивлюсь –
І від усіх атак негайно відіб’юсь!
Сірано
Ну, оченята ці, як правду говорити,
Щоб інших побивать, занадто вже підбиті!
Ліза
(задихаючись від хвилювання)
Але…
Сірано
(одверто)
Рагно мій друг, і брать його на глум
Не дозволяю я…
Ліза
Навіщо вам цей шум?
Я…
Сірано
(так голосно, щоб почув зальотник)
Прошу знати це!
(Уклоняється мушкетерові і, глянувши на годинник, став біля дверей, спостерігаючи.)
Ліза
(до мушкетера, що простодушно віддав уклін Сірано)
Ви в рот води набрали?
Чи звикли ви, щоб вас у вічі ображали?
Чого ви мовчите, немов язик приріс?
Скажіть же щось йому! Про ніс його!
Мушкетер
Про ніс? Про ніс?
(Швидко виходить, Ліза за ним.)
Сірано
(від дверей, роблячи знаки Рагно, щоб той одвів поетів)
Псті Пст!
Рагно
(показуючи поетам двері праворуч)
Там буде вигідніше.
Читати вірші нам…
Сірано
(нетерпляче)
Псті Пст!
Рагно
Там затишніше!
Перший поет
(у розпачі, з набитим ротом).
Та як же пиріжки…
Другий поет
З собою їх візьмім!
Всі швидко йдуть за Рагно, пограбувавши блюда з печивом.
СЦЕНА V
Сірано, Роксана, дуенья.
Сірано, Роксана, дуенья.
Сірано
Вручу я їй листа, коли слівцем одним
Вона подасть мені хоч би якусь надію!
Роксана в масці з’являється з дуеньєю за скляними дверима.
Він швидко відчиняє двері.
Заходьте!
(Підбігає до дуеньї.)
Пару слів!
Дуенья
І десять зрозумію!
Сірано
Чи ви до ласощів охочі?
Дуенья
Чом би й ні!
Сірано
(сквапно хапає паперову торбинку на столі)
От Бенсерадові[17] сонети вам…
Дуенья
(засмучено)
Мені?
Сірано
У них я загорну вам тістечка…
Дуенья
А!
Сірано
Згода?
Від цих-от пиріжків не станеться вам шкода?
Дуенья
Хай навіть так!
Сірано
Гаразд! А ці от покладем
До Сент-Аманових[18] заплутаних поем!
Дуенья
ХаІ
Сірано
Ці – в Шапленів[19] вірш!
Дуенья
Хі!
Сірано
Тільки споживати
Прошу на вулиці, а тут не заважати!
Вернетесь, як усе з’їсте…
Але ж…
Сірано
(виштовхує її)
Ідіть!
(Зачиняв за дуеньєю двері, спиняється, здійнявши бриля, на шанобливій відстані.)
Дозвольте день і час мені благословить,
Коли ласкаво так згадали ви про мене
І прибули сюди, щоб…
Роксана
(знявши маску)
Перш за все, кузене,
Спасибі щире вам, що вчора шах і мат
Од шпаги вашої дістав нікчемний фат…
Його бо пан… один… який мене кохає…
Сірано
Де Гіш?
Роксана
(опустивши очі)
Дружиною для мене прирікає…
Сірано
Про людське око, так?
(Уклоняючись.)
Тож я меча підніс
Учора не за свій страхоподібний ніс, –
За очі осяйні, неначе зорі неба!
Роксана
Ще… хочу я сказать…, але спочатку треба
Згадати вам той час, коли ви, майже брат,
Зі мною рідних лук вдихали аромат
У парку давньому, при озері сріблястім…
Сірано
Од цього спогаду на мене віє щастям!
Роксана
Бувало, робите ви з очерету спис…
Сірано
Для ляльки кучері вам постачав маїс!
Роксана
Дитячих ігор час!
Сірано
Надій весна зелена!…
Роксана нинішня, ви звалися Мадлена…
Роксана
Що я, було, скажу, – все зробите мені!
Сірано
В коротких спідничках ходили ви в ті дні…
Роксана
І що ж, була у них гарненька я?
Сірано
Чудова!
Роксана
Бувало – ранка в вас на пальці випадкова -
Ви прибігаєте. Я матір удаю
І грізпим голосом вам проповідь свою
Читаю: «Що це знов, хлопчисько неслухняний?»
А потім так беру…
(Бере його за руку – спиняється вражена.)
Ой, що це? Знову рани?
Сірано хоче відняти свою руку.
Ні, ні, показуйте! А вже ж не та пора! -
Ну, де це сталося?
Сірано
І знову винна гра!
При Нельській башті я необережно грався -
Ну, і подряпався…
Роксана
Дитиною зостався!
(Сідає до столу, вмочує свою хусточку в склянку з водою.)
Давайте!
Сірано
(сідає собі)
О, яка небесна доброта!
Роксана
(обмиваючи рану)
Ну, скільки ж їх було?
Сірано їй-богу, менше ста!
Роксана
Усе розказуйте…
Сірано
Ні, ні… Це нецікаво…
Та про яку ж ото мені сказати справу
Ви не вважалися?
Роксана
(не випускаючи його руки)
Тепер наважусь я,
Бо давня та весна навіяла моя
Мені хоробрості… Признаюсь: я кохаю.
Сірано
Ой!
Роксана
І не знає він.
Сірано
Ах!
Роксана
Досі ще не знає.
Сірано
Ох!
Роксана
Але знатиме…
Сірано
Ох!
Роксана
І в його очах
Любов читаю я – таємну, скромну…
Сірано
Ах!
Роксана
Але спокійно-бо, я ж мушу зав’язати! –
Він любить оддалік, не важиться сказати,
Не сміє він жагу освідчити палку…
Сірано
Ох!
Роксана
(кінчаючи перев’язувати руку своєю хустиною)
Служить він якраз у вашому полку.
Сірано
О!
Роксана
(сміючись)
Із ним не стрітися, гадаю, не могли ви!
Шляхетний, сміливий, розумниця, красивий…
Сірано
(блідий, підводиться)
Красивий?
Роксана
Що це вам?
Сірано
(показує на свою руку, усміхаючись)
Так… Вавка ця… Дарма…
Роксана
Ну, я люблю його – та ця любов німа:
В театрі тільки ми стрічалися.
Сірано
Ні слова
Не говорили з ним?
Роксана
Очима лиш.
Сірано
Це мова
Відома, – але як дізналися про все?
Роксана
Ну, в колі нашому земля чутки несе!
У парку липовім, в кутку ясної зали
Про нього кумоньки усе мені сказали!
Сірано
Кадет він?
Роксана
Гвардії, кузене мій, кадет.
Сірано
А як зовуть його?
Роксана
Барон де Невільєт.
Сірано
Такого в нас нема!
Роксана
Якраз сьогодні зрана
В загін до вашого вступив він капітана.
Сірано
І в серце ранений смертельно той юнак!
Але ж і ви самі…
Дуенья
(розчиняє двері)
Мосьє де Бержерак,
В торбинках порожньо!
Сірано
Поеми і сонети
Читайте всі на них.
Дуенья зникла.
Його ви визнаєте,
Дитя моє, таким, як то б хотілось вам.
Але подумайте: лише тонким думкам,
Шляхетним висловам, дотепності широкій
Можливо зрушити ваш граціозний спокій.
А що, як неук він, невіглас і простак?
Роксана
Ні! Тільки рицарі зачісуються так!
Сірано
Але чи зачісці відповідає мова?
Роксана
Він сипле перлами, я присягтись готова!
Сірано
Звичайно – перлами, бо вуса чарівні!
А що, як він дурний?…
Роксана
(тупає ніжкою)
І не кажіть мені! Умру я!
Сірано
(після мовчанки)
Так… Це все!… І говорити годі…
Та чим же можу я вам стати у пригоді?
Роксана
Ах, друже, чула я, що в вашому гурті,
Поміж гасконцями…
Сірано
Не дуже любі ті,
Хто білу серед нас нагадує ворону,
Хто в коло наше вліз без права і закону,
Лише з протекції, хоч не гасконець він?…
Роксана
Дрижу за нього я!
Сірано
(крізь зуби)
Ну, що ж – не без причин!
Роксана
Але таким себе героєм ви явили,
Як зпахабнілого негідника провчили,
Як бились, ніби лев, супроти волоцюг,
Що я подумала: ось де надійний друг!…
Сірано
Гаразд, я зрозумів.
Для вашого барона
У мене з цього дня готова оборона.
Роксана
Це правда, друже мій?
О, як я вас люблю!
Сірано
Так, так.
Роксана
Здружиться з ним по-справжньому молю!
Сірано
Здружусь.
Роксана
Не матиме дуелів він?
Сірано
Клянуся!
Роксана
Спасибі! Ну, я йду!
Тепер я не боюся!
(Поквапно надівав маску, вуальку на чоло і т. ін., неуважно.)
Не розказали ви про той вчорашній бій, –
Та потім… Хай листа напише він мерщій!
(Рукою посилає йому поцілунок.)
Мій любий друже!
Сірано
Так…
Роксана
Сто – супроти одного!
Ну, до побачення! Я жду листа від нього!
Один супроти ста! Розкажете колись…
І де ті сили в вас, подумати, взялись!
Ви все розкажете… Я поспішаю, милий!
Сірано
(вклоняючись)
Сьогодні появив іще я більше сили!
Вона виходить. Сірано стоїть нерухомо, опустивши очі. Мовчання. Двері праворуч розчиняються. Рагно просуває голову.
СЦЕНА VI
Сірано, Рагно, поети, Карбон де Кастель Жалю, гвардійці, юрба і т. ін., потім де Гіш.
Сірано, Рагно, поети, Карбон де Кастель Жалю, гвардійці, юрба і т. ін., потім де Гіш.
Рагно
Дозвольте ввійти?
Сірано
(нерухомий)
Заходь…
Рагно робить знак, і його друзі входять. В той самий час у надвірних дверях з’являвться Карбон де Кастель Жалю в одязі капітана гвардії і, побачивши Сірано, широко розмахує руками.
Карбон де Кастель Жалю
Ага, знайшов!
Сірано
(підводить голову)
Мій капітан…
Карбон
(у захваті)
Здоров, герою мій, здоров!
Мої гвардійці тут…
Сірано
(відступаючи)
Але ж…
Карбон
(хоче потягти його з собою)
Вони чекають!
Сірано
Я…
Карбон
У корчмі «Трьох Дів» друзяки випивають
Отут близесенько…
Сірано
Я…
Карбон
(відходить до дверей і кричить на вулицю громовим голосом)
Слухайте, брати!
Герой наш скис чогось, не хоче він іти!
Голос
(надворі)
А, сто чортів!
Шум на вулиці, брязкіт шпаг, тупіт чобіт, що зближається.
Карбон
(потираючи руки)
Ого, ідуть сюди хлоп’ята!
Гвардійці
(входячи до цукерні)
До дідька лисого!
– До бісового тата!
– П’ятсот дияволів!
– Три тисячі чортяк!
Рагно
(у переляку відступаючи)
Та ви ж гасконці всі, мої панове!
Гвардійці
Всі!
Гвардієць
(до Сірано)
Браво!
Сірано
Мій барон!
Другий гвардієць
(потрясаючи йому руку)
Вітаю!
Сірано
Мій бароне!
Третій гвардієць
Ура! Дай обніму!
Сірано
Бароне…
Кілька гвардійців
Громи й дзвони! Хвала! Віват! Віват!
Сірано
(не знаючи, котрому відповідати)
Бароне мій… Барон…
Рагно
Усі барони ви?
Гвардійці
Так!
Перший гвардієць
Із самих корон,
Що нам приділені, поставить башту можна!
Рагно
О господи, яка компанія вельможна!
Ле Бре
(входить, підбігає до Сірано)
Тебе шукають скрізь!
Там цілі юрби йдуть,
А свідки подвигу перед у них ведуть!…
Сірано
(з жахом)
І ти сказав, де я?
Ле Бре
(потираючи руки)
Звичайно!
Городянин
(входить, за ним гурт)
Ясний пане,
Із міста цілого зібрались городяни!
Вулиця ва дверима виповнюється народом. Перед цукернею спиняються портшези, карети.
Ле Бре
(стиха, усміхаючись, до Сірано)
Ну, а Роксана що?
Сірано
(швидко)
Мовчи!
Юрба
(кричить надворі)
Наш Бержерак!
Натовп удирається до цукерні. Метушня. Радісні вигуки.
Рагно
(стоячи на столі)
От люду! Трощить, б’є, ламає, топче всяк!
Чудово!
Люди
(навкруг Сірано)
Друже мій! – Мій друже! – Друже милий!
Сірано
Ще вчора друзів ми б стількох не налічили!
Ле Бре
(захоплено)
Маркіз
(підбігає з простягненими руками)
Любий мій, як би ти тільки знав!…
Сірано
Ти? Ти? Чи я ж телят із вами випасав?
Другий маркіз
Я хочу, пане мій, представити вас дамам,
Що там, в кареті ждуть…
Сірано
(холодним голосом)
Я разом із цим самим
Питаю: хто мені представить, пане, вас?
Ле Бре
(вражений)
Та що тобі?
Сірано
Мовчи!
Журналіст
(з каламарем)
Хоч дорогий вам час, -
Чи можу попросить два слова, по секрету?
Сірано
Ні!
Ле Бре
(штовхаючи його ліктем)
Але не це той Рено, що вигадав газету!
Сірано
Доволі!
Ле Бре
Кажуть всі, що мудра голова
Цей Теофраст Рено: в друковані слова
Новини він щодня дотепно укладає.
Газету будучність велика дожидає!
Поет
(підходить)
Мій пане…
Сірано
Знову щось!
Поет
О, гляньте лагідніш!
Я склав сонет про вас!
Сірано
Не треба!
Рух у юрбі. Всі розступаються. З’являється де Гіш у супроводі офіцерів. Кіжі, Брісайль, ті офіцери, що були з Сірано в кінці першої дії. Кіжі поквапно підійшов до Сірано.
Кіжі
(до Сірано)
Пан де Гіш!
Гомін, усі розступаються.
Приїхав він до вас від маршала Гасьйона…
Де Гіш
(уклоняючись Сірано)
Вам маршал шле уклін…
Серед ясного грона
Одважних рицарів – ви гордість і краса.
Ви вчора смілості явили чудеса!
Юрба
Віват!
Сірано
(уклоняючись)
О, в смілості знавець пан маршал добрий!
Де Гіш
Хто б і повірить міг у вчинок ваш хоробрий,
Коли б панове ці не бачили його!
Кіжі
Очима власними!
Ле Бре
(тихо до Сірано, що має такий вигляд, ніби не чув нічого)
Страждаєш ти?
Сірано
(здригнувся, випростався, раптом)
Ого! Страждати – перед ким?
(Уси йому настовбурчуються, він розпростує груди.)
Ось глянь, як я страждаю!
Де Гіш
(якому Кіжі щось шептав на вухо)
Кар’єру, пане, вам блискучу провіщаю!
Ви служите, либонь, з гасконцями весь час
Із божевільними?
Сірано
Так, в гвардії.
Гвардієць
(страшним голосом)
У нас!
Де Гіш
(дивиться на гасконців, що вишикувались навкруг Сірано)
Ага! Ці гордії – це й є те плем’я знане,
Гасконці!
Карбон де Кастель Жалю
Сірано!
Сірано
До послуг, капітане!
Карбон
Здається, повний склад тут воїнів моїх,
Тож прошу графові представити усіх.
Сірано
Гвардійці горді це з Гасконі,
У славі рівні королю!
Збрехавши, не стають червоні,
У нападах і в обороні
Одважні всі сини Гасконі!
Всяк має по гербу й короні,
Б’є на дуелях без жалю, –
Такі гвардійці у загоні
Карбона де Кастель Жалю!
Лелеки ноги, зір орлипий,
Котячі вуса, вовчий зуб,
Готовий битись щохвилини –
Лелеки ноги, зір орлиний –
Під кровом ветхої шапчини,
Задерши гордовито дзюб,
Гасконець до звитяги липе,
Котячі вуса, вовчий зуб!
Гультяй, зальотник і п’яниця –
Найкращі паші імена!
Нам слава видиться і сниться,
Кохає вірно пас вона!
Гультяй, зальотник і п’яниця
Уміє битись і любиться,
Ніде дівчаток не мина!
Гультяй, зальотник і п’яниця –
Найкращі наші імена!
Гвардійці славні це з Гасконі,
Ріжки всім ставлять без жалю!
Красуні в золотому гроні,
Гвардійці славні це з Гасконі,
Всі чарівниці безборонні
Супроти нашого люблю!
Оце гвардійці із Гасконі,
У славі рівні королю.
Де Гіш
(недбало сівши в фотелі, що приніс йому Рагно)
Вельможі до лиця поета мать свойого…
До мене б ви пішли?
Сірано
Ні, папе, ні до кого!
Де Гіш
Учора дядькові моєму Рішельє
Сподобалися ви. Щаслива змога є
Йому представитись…
Ле Бре
(вражений)
О боже! Це ж чудово!
Де Гіш
У вас трагедія, напевне, є готова?
Ле Бре
(Сірано на вухо)
Ти б «Агріппіну» міг поставить, уяви,
На сцені!
Де Гіш
Все йому несіть уклінно ви…
Сірано
(спокушений, трохи повеселівши)
Що ж, я…
Де Гіш
О, він знавець! Ну, звісно, там поправить
Вам декілька рядків…
Сірано
(знову раптом потемнів)
Ні, пане! Страшно навіть
Мені подумати, щоб кому хто змінив
У тім рядку, що я на самоті зложив!
Де Гіш
Але ж за ті рядки, що до смаку припали,
Як щедро платить він!
Сірано
Для мене надто мало,
Бо більше сам собі плачу я, пане мій,
Свій вірш співаючи у пам’яті своїй!
Де Гіш
Ви горді!
Сірано
Справді так? І це помітно дуже?
Гвардієць
(увіходить із нанизаними на шпагу капелюшами, оздобленими пір’ям, – пом’ятими, продірявленими)
Поглянь-бо, Сірано! Оце то здобич, друже!
Це я па пристані такої наловив
Чудної дичини! Брилі утікачів!
Карбон
Вояцтва славного препишний обладунок!
Всі
(сміються)
Ха-ха-ха-ха-ха-ха!
Кіжі
Оце так подарунок!
А як же сердиться той пан, рука чия
Наслала тих бродяг!
Брісайль
Хто б міг то бути?
Де Гіш
Я!
Сміх затихає.
Я їм велів скарать – самому-бо негоже –
П’яницю, що дерзнув сміятися з вельможі!
Ніякове мовчання.
Гвардієць
(неголосно, до Сірано, вказуючи йому на капелюші)
Чи не зробить рагу із куріп’ят оцих?
Сірано
(бере шпагу, на яку нанизано капелюші, і скидав їх уклоняючись, до ніг де Гіша)
Бажає ваша мость вернути друзям їх?
Де Гіш
(підводиться, уривчасто)
Портшез мій! Носіїв подать мені скоріше!
(До Сірано з шаленством.)
Ви, пане, ви!
Голос
(на вулиці)
Подать для монсеньйора Гіша
Портшез його!
Де Гіш
(що опанував себе, з усмішкою)
Скажіть, – чи Дон Кіхота ви
Читали?
Сірано
Так, читав, – і шапку з голови
Здіймаю, як ім’я безумцеве почую.
Носій
(з’являється в глибині)
Портшез ваш подано!
Де Гіш
Отож рекомендую
Вам переглянути главу про вітряки!
Сірано
(вклоняючись)
Главу тринадцяту!
Де Гіш
Збагніть: як диваки
Із вітряками бій ведуть мечем нехитрим…
Сірано
Виходить – я борюсь із тими, що за вітром
Щоразу крутяться?
Де Гіш
(продовжує свою фразу)
…То їх крила удар
Відкинуть може в грязь…
Сірано
А може – вище хмар?
Де Гіш виходить. Видно, як він сідає в портшез. Вельможі віддаляються, перешіптуючись. їх проводжає Ле Бре. Юрба розходиться.
СЦЕНА VII
Сірано, Ле Бре, гвардійці, що розташувались за столами обабіч, – їм подають їсти й пити.
Сірано, Ле Бре, гвардійці, що розташувались за столами обабіч, – їм подають їсти й пити.
Сірано
(насмішкувато вклоняючись тим, що виходять, не насмілюючись уклонитись йому)
Привіт… привіт… привіт…
Ле Бре
(у розпачі, зводячи руки до неба)
Він сам шукає згуби!
Сірано
Ну, знову ти бурчиш!
Ле Бре
Але ж погодься, любий,
Що так-от нехтувать нагодами в житті –
Безумство!
Сірано
От слова, їй-богу, золоті!
Ле Бре
А! Не перечиш ти!
Сірано
Але з безумства цього
Я гордий: вірну я обрав собі дорогу!
Ле Бре
Коли б ти не такий шалений мушкетер,
То й слава, й грошики б…
Сірано
Що ж діяти тепер?
Шукать опікуна, вельможного патропа,
Як плющ, обвитися круг дубового лона
І, кору лижучи для певної мети,
Угору хитрістю, не силою рости?
Ні, красно дякую! Писать багатієві
Присвяти віршами за ласощі дешеві,
Перед міністрами, як блазень той, стрибать,
Щоб зболили вони нам усміх дарувать?
Ні, красно дякую! Базарювать нещиро,
Навкруг колін своїх засмальцювати шкіру,
Мов гад плазуючи, зігпувшись наче раб?
Ні, красно дякую! За злото і єдваб
І вовкові, й козі однаково годити,
Облесний фіміам негідникам кадити?
Ні, красно дякую! По приступках повзти,
Щоб слави марної у дурнів засягти,
За весла взять собі пікчемні мадригали,
Щоб подихом зітхань вітрила надимали
Старенькі панії? Ні, щира дяка вам!
Уклінно віршики носити видавцям,
Та ще й з приплатою? Щ, щире вам спасибі!
Вважатись королем серед дурних амфібій,
Що квакають в диму та випарах шипків?
Ні, красно дякую! Все на один мотив
Співати, як душа мелодій сотні знає?
Талант свій одкривать лиш туподумів зграї?
На те лиш тратити і розум свій, і хист,
Щоб спогадав тебе брудний газетний лист?
Ні, красно дякую! Тремтіти, рахувати,
Прохання подавать, в прихожих дожидати,
Для ласки папської занедбувать сонет?…
Ні, красно дякую! Не раб я, а поет!
Співати хочу я, по власній жити волі,
Літати тут і там, неначе пташка в полі,
Змагатись, битися, поеми укладать,
Ні грошей, Ні чинів, ні слави не шукать,
І, задум у душі плекаючи крилатий,
В країну місячну – мандрівку лаштувати!
Ні слова не писать, що з серця не іде,
І, не пишаючись добром своїм ніде,
Любити овочі і квіти й навіть листя
Дерев, що сам садив у тишині росистій!
Коли ж фортуна враз до тебе прилетить –
Не бути змушепим із Цезарем ділить
Свій тріумфальний лавр, а зустрічати славу,
Як те, що сам здобув і сам дістав по праву!
Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, –
Не вийся вколо них, у власну силу вір,
І хоч зостанешся при вирості малому,
Будь зобов’язаний собі лише самому!
Ле Бре
Самому, сам! Гаразді
Та нащо, сто чортів,
Тобі заводити усюди ворогів?
Сірано
А що ж? По-твоєму – заводить сотні друзів,
Що мозок курячий і дотеп чорногузів
Являють гомоном та реготом своїм –
І доброзичливо підспівувати їм?
Ні, правду люблячи одвертих слів суворих,
Щоразу тішусь я: новий у мене ворог!
Ле Бре
Яке засліплення!
Сірано
Хоч би і так було!
Люблю ненависті пекучої жало!
Як весело іти і погляди ворожі
Круг себе бачити, на пістолети схожі!
Як любо помічать під згортками плащів
І жовч заздросників, і слину брехунів!
Бач, дружба та м’яка – мов комір італійський,
Що нас виховує на лад, сказати б, свійський,
Бо гнеться й морщиться і дозволяє нам
Покірно шию гнуть, вклонитись тут і там.
Іспанський комір я волію, хоч жорстокий,
Що не дає кивать, згинатись на всі боки,
Бо накрохмалений, щоб голову держав
Ти рівно завсігди, свідомий власних прав!
Нехай загрожує іспанський комір болем –
Він є нашийником, але ж і ореолом!
Ле Бре
(по мовчанці, беручи Сірано під руку)
Будь гордим і гірким, – але признайсь мені:
Вона, мій Сірано, тебе не любить, ні?
Сірано
(жваво)
Мовчи!
Хвилин кілька тому ввійшов Крістіан, що замішався між гвардійців; ті не говорять до нього ні слова; він кінець кінцем сідає до столика, Ліза услуговує йому.
СЦЕНА VIII
Гвардієць
(що сидить за столом у глибині сцени, із склянкою в руці)
Гей, Сірано!
Сірано обертається.
Ждемо оповідання!
Сірано
А, зараз!
(Відходить під руку з Ле Бре. Вони тихо розмовляють.)
Гвардієць
(підводиться і йде)
Розкажи про бойове змагання!
(Спиняється перед столиком Крістіана.)
Наука буде це зеленим новакам,
Як цей от…
Крістіан
(підводить голову)
Новакам?
Другий гвардієць
Лякливим тюхтіям,
Як цей от…
Крістіан
Тюхтіям?
Перший гвардієць
(насмішкувато)
Бароне Невільєте,
Пораду ви мою, надіюся, візьмете
До відома: є річ у нас в полку одна,
Що згадувать її так само річ страшна,
Як при повішенім мотузку називати!
Крістіан
Що саме?
Другий гвардієць
(страшним голосом)
Ось воно!
(Тричі з таємничим виглядом прикладає пальця до носа.)
Крістіан
А, значить…
Третій гвардієць
Тс! Мовчати! Ніколи із слівцем не прохопіться тим,
Бо
(показує на Сірано, що розмовляє в глибині сцени з Ле Бре )
Справу будете ви мати он із ким!
Четвертий гвардієць
(підійшов і, не помічений Крістіаном, що розмовляє з попереднім, сів безшумно на стіл за його спиною)
Двом носачам уже прикоротив поси він
Своєю шпагою, за їх розмову гнівен!
П’ятий гвардієць
(замогильним голосом, вилазячи з-під стола, куди заліз був на всіх чотирьох)
Найменших патяків па піс не припускай,
Щоб не потрапити у потойбічний край!
Шостий гвардієць
(кладе Крістіанові руку на плече)
Та що там натяки! Доволі й жеста навіть!
Хустинка носова за смертний саван править!
Мовчання. Всі дивляться на Крістіана, оточивши його із схрещеними па грудях руками. Він устає й підходить до Карбона де Кастель Жалю, який, розмовляючи з одпим з офіцерів, удає, ніби нічого не бачить.
Крістіан
Дозвольте…
Карбон
(повернувшись і оглядаючи його з голови до ніг)
Слухаю!
Крістіан
Дозвольте запитать,
Що треба діяти і як себе тримать,
Коли з південців хто занадто вже пихатий?
Карбон
Що ж – слід передовсім наочно показати,
Що і на півночі хоробрі люди е.
(Повертається до нього спиною.)
Крістіан
Спасибі.
Перший гвардієць
Сірано! Та починай своє
Оповідання!
Всі
Так. Мерщій оповідання!
Сірано
(підходить)
Гаразд! Ну, слухайте!
Всі наближаються із своїми дзигликами, розташовуються круг нього, витягаючи шиї. Крістіан верхи на стільці.
Отож я без вагання
Назустріч банді тій самотно проступав, –
А місяць ясно так у небесах сіяв,
Мов срібла чистого годинник старовинний.
Нараз годинникар небесної країни
Його хмариною, як ватою, обвив, –
І стало темно так навколо, сто чортів,
Що вже не бачив я ані вперед, ні скоса,
Ні просто угорі, нічого…
Крістіан
…далі носа.
Мовчанка. Всі поволі підводяться. З жахом дивляться на Сірано.
Він, вражений, змовкає. Всі ждуть.
Сірано
Це що за чоловік?
Гвардієць
(стиха)
Це наш новий кадет.
Сірано
(ступаючи крок до Крістіана)
Новий?
Карбон
Зовуть його барон де Невільет.
Сірано
(жваво, спинившись)
А! добре…
(Блідне, червоніє, хоче кинутись на Невільєта.)
Я…
(Опановує себе, каже глухим голосом.)
Так… так.
(Продовжує оповідання.)
Отож була…
(З вибухом шаленства в голосі.)
Прокляття!…
(Звичайним тоном.)
Страшенна темрява.
Я йшов і думав, браття,
Що через п’яного отого гультяя
Вельможі знатному потрапить можу я
Під гнів, і стукне він тоді мене…
Крістіан
По носі!
Всі підводяться. Крістіан байдуже хитається на стільці.
Сірано
(задихаючись)
По лобі. Думав я: підставить довелося
Поміж сокирою і деревом…
Крістіан
Свій ніс.
Сірано
Свій палець. Думав я: і що воно за біс
Мене підштовхує на витівки ще й досі,
Щоб діставав за них належно я…
Крістіан
По носі…
Сірано
(витираючи піт з чола)
По шиї. Та сказав я сам собі мерщій:
Гасконче, уперед, обов’язок це твій! –
І раз у темряві зіткнувся…
Крістіан
Ніс до носа.
Сірано
(підскакуючи до нього)
Сто сот дияволів!
Всі гасконці кидаються до нього, щоб усе бачити. Дійшовши до Крістіана, він опановує сам себе і веде оповідання далі.
Уся та банда боса
Стояла тут-таки, немов потворний ліс,
І п’япі випари мій дратували…
Крістіан
Ніс!
Сірано
А, грім і блискавка! Мій дратували розум!
Я гнівно кинувся назустріч їх погрозам,
Назустріч пострілам отих нікчемних гав.
Раз, два! Раз, два! – і всю ватагу розметав;
Ті врозтіч кинулись, – а ті лягли рядами,
Об землю вдарившись кривавими…
Крістіан
Носами!
Сірано
(спалахнувши)
Мільйон дияволів!
Ану всі геть, як дим!
Усі кидаються до дверей.
Перший гвардієць
Прокинувся наш тигр!
Сірано
Лишіть мене із ним!
Другий гвардієць
Хо-хо! Ну, буде тут з нещасного котлета!
Рагно
Котлета?
Третій гвардієць
На паштет віп скришить
Невільєта!
Рагно
Я зблід, я весь дрижу, неначе холодець…
Карбон
Ходімо!
Один із гвардійців
Ну, настав зухвальцеві кінець!
Інший
Аж страшпо здумати!
Знов інший
(закриваючи двері праворуч)
Готова домовина!
СЦЕНА IX
Сірано, Крістіан.
Сірано, Крістіан.
Сірано
Ну, обійми мене…
Крістіан
Що, пане?
Сірано
Молодчина!
Крістіан
Але…
Сірано
Зі мною ти стаєш сьогодні вряд…
Ну, обніми ж мене!
Крістіан
Дозвольте…
Сірано
Я їй брат…
Крістіан
Чий брат?
Сірано
Ну, та її ж!
Крістіан
Не розумію, папе,
Про що ви кажете…
Сірано
Я брат її – Роксани!
Крістіан
(підбігаючи до нього)
О небо! Брат її!
Сірано
Двоюрідний.
Крістіан
Вона
Сказала вам…
Сірано
Усе!
Крістіан
Оце так новина!
Скажіть, ви знаєте, – вона мене кохає?
Сірано
Можливо.
Крістіан
(стискає йому руку)
Щастя ви приносите безкрає!
О, дуже радий я знайомим з вами буть!
Сірано
Це зветься: з лютості до ніжності стрибнуть.
Крістіан
Пробачте…
Сірано
(дивиться на нього, кладе йому руку на плече)
Справді він диявольськи вродливий!
Крістіан
Припали, пане мій, так до душі мені ви!
Сірано
Ну, а з носами ж як!
Крістіан
Назад я їх візьму!
Сірано
Роксана жде листа…
Крістіан
Ох, лишенько!
Сірано
Чому?
Крістіан
Мовчання увірвать – себе занапастити!
Сірано
Як, як!
Крістіан
Боюся я себе дурним явити!
Сірано
Як думаєш про це, то ти вже не дурний, –
Та й зовсім не дурним був нині напад твій.
Крістіан
Знаходяться слова, коли іде атака!
Звичайно, певний глузд я маю, як вояка, –
Та перед дамами німіє мій язик,
І лиш красі хвалу стрічать я звик.
Сірано
А заговориш ти – і чар для них минає?
Крістіан
Так, бо не здатен я – від цього я в одчаї –
До любосних речей.
Сірано
Хе! А якби мені
Краси хоч трошечки, – які б я вогняні
Знаходив вислови про ніжність і кохання!
Крістіан
О, витончених слів незмушене звучання!
Сірано
О, вроди юної приваблива весна!
Крістіан
Вона – манірниця,
Роксана чарівна,
А я висловлююсь незграбно так, невміло…
Сірано
(дивлячись на Крістіана)
Коли б душі моїй таке дістати тіло!
Крістіан
(у розпачі)
Де красномовства дар позичити мені?
Сірано
(раптово)
У мене. Гарний ти, як сонце на весні,
А я палкі слова з глибин душі дістану, –
І складемо ми вдвох героя для роману!
Крістіан
Як саме?
Сірано
В пам’яті ти будеш берегти,
Що я скажу тобі…
Крістіан
Тож пропонуєш ти…
Сірано
Під грубим цим плащем гаряче серце б’ється,
Тож під шовковий твій воно хай переллється, –
І ти не принесеш розчарування їй…
Крістіан
Але я?…
Сірано
Ну, згоден ти?
Крістіан
їй-богу, план чудний…
Сірано
Боїшся ти її чуття охолодити, –
Гаразд! В свої уста мої слова візьми ти, –
І завоюємо красуню, далебі!
Крістіан
Як погляд твій горить!
Сірано
Ти згоден?
Крістіан
А тобі
Так хочеться цього?
Сірано
(у сп’янінні)
О, так!
(Отямившись, удаваним голосом.)
Це буде вправа,
В котрій поетова загостриться уява!
Мене доповниш ти, тебе доповню я:
Я буду розум твій, а ти – краса моя!
Крістіан
Але я? той лист, що я їй мушу написати…
Не зможу я…
Сірано
(добуваючи з кишені недавно написаного листа)
Ось він! Навіщо і шукати?
Сірано
Крім адреса, усе тут є, що слід!
Крістіан
Я…
Сірано
Ти пошлеш його. О, розтопити лід
Могли б оці слова!
Крістіан
Та звідки ж…
Сірано
Ми, поети,
Щоразу пишемо до Хлої чи Лізети,
Котрих фантазія родила вогняна.
Як мильні бульбашки, усі ті імена,
Що наші почуття в них райдугою грають!
Тим часом ці слова мети іще не мають, –
Неначе зграю птиць візьми їх і пусти,
Нехай летять вони до певної мети!
Тут красномовства більш, як щирості звичайно,
Та ти зогрієш їх вогнем своїм негайно.
Бери ж і годі з цим…
Крістіан
Та, може, треба змін?
Цей лист – чи зовсім-бо
Роксани гідний він?
Сірано
Він ніби складений зумисне для Роксани!
Крістіан
Проте…
Сірано
Вона й на мить питать себе не стане,
Кому це писане! Звичайно, тільки їй!
Крістіан
Мій друже!
(Кидається в обійми Сірано. Вони стоять, обнявшись.)
СЦЕНА X
Сірано, Крістіан, гвардійці, мушкетер, Ліза.
Гвардієць
(прочиняючи двері)
Тихо як… Могильний жах німий…
Боюсь заглянути…
(Просовує голову.)
Що?
Всі гвардійці
(входять і бачать обійми Сірано і Крістіана)
Що це?
Один з гвардійців
Чудасія!
Всі вражені.
Мушкетер
(насмішкувато)
Гм!
Карбон
Гордий демон наш по-християнськи діє:
У праву вдарено – підставив ліву він!
Мушкетер
Про ніс не говорить уже нема причин?
(Підкликає Лізу, тріумфально.)
Ну, ЛізоІ Глянь тепер…
(З афектацією нюхає повітря.)
Хм… хм… не розумію,
Що тут за пахощі?
Немовби на шавлію
Воно складається…
(Підходить до Сірано, зухвало дивлячись йому на ніс.)…
Чи, може, це трави
Якоїсь аромат? Ну, та напевне ви
Своїм начинням це чудесно уловили…
Чим пахне, друже, тут?
Сірано
(затинає його в щоку)
Трояндою, мій милий!
Радість. Гвардійці пізнали свого Сірано, вони аж стрибають з веселощів.
Завіса.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги