Сам себе катаю

На чому кататимемося завтра?

Двоколісному екіпажу незабаром виповниться 200 років! Строк чималий. За роки підкорення ним планети з'явилося стільки різноманітних веломашин і так філігранно відшліфовано їх конструкції, що, здавалося б, винаходити вже нема що. Хвилиночку, допитливому читачеві запраглося знати конкретне число винаходів, бо він виношує, а це цілком ймовірно, свою ідею м'язового транспорту. Тоді радимо завітати до Інституту науково-технічної інформації і звернутися до комп'ютера. Тільки він один-єдиний знає їм лік. На ваше прохання закрутяться магнітні диски і почнеться пошук в "банку інформації". Через 10–15 хвилин розумна машина видаватиме "розпечатку": повний бібліографічний перелік патентів і винаходів по класу "велосипеди". Ознайомлюючись із розробками велоконструкторів, можете з'ясувати, наскільки оригінальна і нова ваша ідея чи задумка модернізації.

У рік роботи над книгою комп'ютер, який все знає, видав, що в світі зареєстровано понад 15 тисяч патентів, так чи інакше пов'язаних із винайденням велосипеда. Він підтвердив також, що майже кожного місяця надходить повідомлення про чергову велоновинку. А втім, не лише комп'ютер, а й саме життя підказує: "винаходити велосипед" можна, і не тільки можна, а й потрібно. Тож не дивно, що творча думка конструкторів, інженерів чи просто умільців, захоплених ідеєю м’язового транспорту, не стоїть на місці. Іронічна приказка "винайшли велосипед" втратила в наш час свій глузливий відтінок. Ми є свідками того, як вряди-годи з'являються на планеті нові, не менш цікаві, несподівані та сенсаційні велоконструкції. Наприклад, велосипед, педалі якого "крутить" сонце, надшвидкісний веломобіль, літаючий велосипед, велоавтобус, нержавіюча диво-машина, веломісяцехід…

Велосипед, виготовлений повністю з пластмаси.

Наше століття називають епохою пластмаси. Вихором увірвався цей чудодійний матеріал із заздалегідь сформованими властивостями і за кілька десятиліть значно потіснив традиційні матеріали — дерево, камінь, метал, глину. "Революція в побуті і в промисловості" — так нарекли пришестя пластмаси засоби масової інформації. Одним із перших серед транспортних засобів приміряв на собі пластмасовий одяг велосипед.

"Наш велосипед — реалізований перпетуум мобіле! Він виготовлений із тих матеріалів, що й супутники, космічні ракети та літаки. Не боїться ні жари, ні сирості…" Цією рекламою вшанувала свого двоколісного "коника", що демонструвався на Міжнародній виставці в Москві, шведська фірма "Ітера". Зрозуміло, кожному велолюбителю хотілося покататися на незвичайній машині. Відмови не було нікому: зранку і до вечора найдопитливіші кружляли в його сідлі на асфальтовому п’ятачку перед павільйоном. Всі як один були задоволені новинкою: зручний, легкий, слухняний. І з’ясувати секрет, між іншим, було нескладно: велосипед виготовлено на 90 відсотків із пластмаси.

Дещо пізніше на Міжнародну виставку ЕКСПО в Москву привезли свій "хімічний" велосипед італійці. Жовтогарячий красень, наче щойно вилуплене курча, викликав подив, захоплення, стенання плечима і доброзичливі усмішки. Його табличка повідомляла, що він — "перший в світі велосипед, який повністю виготовлений із пластмаси". Як бачимо, велосипед стає символом великої хімії. Перевага пластмасового велосипеда в тому, що він не потребує обслуговування і не ржавіє.

А тепер уявіть собі серед міських хмарочосів вітрило, що тріпоче у бурхливому металевому потоці. Так несподівано може "пробити" шкаралупу повсякденності велояхта. А вибравшись на степове роздолля чи заміські магістралі, додасть подорожі справжньої романтики. Велосипед, вітрило і трохи фантазії — ось що знадобилося Мішелю Давіду, мешканцю французького містечка Вовіль, для створення незвичного засобу пересування. Випробовуючи своє дітище, Мітель розвинув швидкість 40 кілометрів за годину без допомоги педалей. "Капітан" велояхти цілком задоволений її ходовими якостями. Приємно відчувати себе не за кермом, а за штурвалом. "Ще є місце романтиці у моторизованому світі," — завважив Мішель Давід.

На велосипеді під вітрилом пропонує прокататися західнонімецький винахідник Пітер Кіндерман. Потрібен лише невеликий пристрій, який дозволить встановити на велосипеді вітрило од віндсерфера. Полотнище площею 3,6 квадратних метра кріпиться до щогли гумовими шнурками. Сама щогла монтується в центрі керма. Передбачене у вітрилі "вікно" з прозорої плівки забезпечує велосипедистові гарний огляд. Оволодіти технікою їзди під вітрилом — справа одного дня, за сприятливого вітру можна досягти швидкості понад 25 кілометрів за годину. Щоправда, велика швидкість вимагає од велосипедиста особливої уважності та обережності. Винахідник радить надягати на коліна й лікті захисні щитки, а на голову шолом.

В останні роки все частіше залучається до роботи дармова сонячна енергія. Слідом за теплицями і електростанціями, що працюють на "пальному" золотавої зірки, а також транзисторами, фотоапаратами, годинниками, літаками настала черга і велосипеда. Так, 71-річний англійський інженер Алан Фріман уже давно катається на сонячному велосипеді. Його конструкція проста: прямокутна рама, виготовлена з легкого металевого сплаву, і звичайні велосипедні колеса. На керні встановлено панель сонячної батареї, яка живить акумулятор. Потужність електромотора достатня, щоб ^:хати зі швидкістю до 42 кілометрів за юдину. Коробка швидкостей має п'ять передач.

Велояхта.

Ванною на спицевих колесах продали тихохід австралійців X. Холструпа і Л. Перкіна, на даху якого розміщено сонячні батареї. Конструктори проїхали на своєму геліовелосипеді 2500 миль із Перти до Сіднея. До '987 року то була найдовша подорож 19 діб), здійснена будь-коли із використанням сонячної енергії. "Ми довели, що сонце не лише може рухати малину, а й робити це надзвичайно дешево. На маршрут не витратили жодної краплі бензину", — сказав по завершенню свого "сонячного" турне Холструп.

Велотуристи вважали, що їм не вивчить і місяця, щоб перетнути увесь континент. Та досить скоро переконатися: сонячна тяга набагато ефективна, ніж вони сподівалися. А це давало можливість їхати не тільки в погожий день, а й коли небо було захмарене. На трасі рухалися зі швидкістю до 20 кілометрів за годину. А коли сонцемобіль, похитуючись на тонких колесах, проїздив вулицями Сіднея, тисячі городян розглядали його як диво і щиро аплодували молодим винахідникам.

Сонячний велосипед А. Фрімана. 1983 рік.

На сонячний хід перевів свій велосипед і західнонімецький архітектор Рольф Діш. На змаганнях у Фрайбурзі він прибув на фініш одинадцятим. Більшу частин) "велосипеда з допоміжним двигуном", як кваліфікувало його жюрі, займає кузов із сонячними батареями загальною площею 4 квадратних метри, двома 12-вольтними акумуляторами та генератором. За сонячної погоди він може розганятися до 45 кілометрів за годину. На випадок похмурої погоди є чотири педалі. Один велосипедний завод в Іспанії взявся випускати сонцемобіль Рольфа Діша серійно. Конструктори велосипеда, зорієнтованого на сонце, прагнуть довести його швидкість до автомобільної.

Своєрідним полігоном для геліомобіля майбутнього стали міжнародні змагання, започатковані в Австралії. Його учасниками стали диво-екіпажі з Японії ФРН, США, Швейцарії, Пакистану. Добре зарекомендувала себе тут незвичайні конструкція на трьох колесах, створена учнями технікуму датського міста Сенеборга і схожа на метелика із складеними на спині крилами. Метеликові крилато не що інше, як панелі із сонячними елементами, які вловлюють енергію сонця і переробляють її на електричний струм потужністю 850 Вт. Для "метелика", що важить 180 кілограмів, цього досить, щоб мчати зі швидкістю 60 кілометрів за годину. Заважати йому на шляху може лише одне — погана погода.

Велику надію покладають американські конструктори на свою модель сонцемобіля, що з точки зору аеродинаміки нагадує космічний корабель. "Синьо-чорне оглядове скло зливалося в єдине ціле з корпусом, складаючи враження, ніби цей апарат ось-ось злетить у повітря й зникне за обрієм. Та широко розставлені колеса надійно утримували його на асфальті, змушуючи шпарко рухатися вперед…" Так писали про його заїзд західні репортери. І було чому подивуватися, адже екологічно чистий екіпаж не поступався у швидкості багатьом маркам сучасних авто. На міжнародному ралі в Австралії він розвинув швидкість понад 78 кілометрів за годину. А не так давно в штаті Арізона (США) цей дивовижець встановив поки що неперевершений рекорд — 121 кілометр за годину. Хочеться вірити, що змагання сонцемобілів стануть в майбутньому традиційними, а непогамовні винахідники конструюватимуть ще досконаліші моделі, які рухатимуться сонцем.

Велосипеду з бензиновим двигуном дорогу в XXI століття перекрито давно. Натомість "пропускаються" веломашини, обладнані електричним рушієм, який живиться від сонця або ж акумулятора. Англійський лікар Джон Уатт, нащадок знаменитого Джеймса Уатта, котрий майже 200 років тому використав паровий двигун з промисловою метою, винайшов на початку 80-х років велосипед із електричним моторчиком. Професор медицини сподівається, що його "чадо" зацікавить екологів і зробить свій внесок у справу захисту навколишнього середовища. До речі, вже випущено першу партію велосипедів з електричним приводом для дідусів і онуків. Акумулятор підзаряджається від мережі і забезпечує швидкість до 24 кілометрів за годину.

В Англії розроблено також експериментальну веломодель з пропелерним двигуном, що кріпиться на задньому багажнику. Велосипед із вентилятором?

Геліомобіль. 1986 рік.

Так, і якщо зважити на те, що розміщена в пластиковому кожусі крилатка розвиває досить суттєву тягу, то користь такого вентилятора очевидна. По-перше, він підвищує потужність велосипедиста, а по-друге, гарантує відпочинок на ходу: гониш велосипед скільки вистачить сил, а втомившись, переходиш на зусилля лопатей. Як стверджують спеціалісти, електродвигун діє значно ефективніше, ніж бензиновий, який до того ж має обмежену швидкість. На такому аеропеді можна їхати із швидкістю понад 20 кілометрів за годину.

На вентиляторній тязі…

Велосипеди з мініатюрними електродвигунами з'явилися в Австралії. Новинка користується неабиякою популярністю. Електромоторчики чіпляються до передньої вилки, акумулятор — під сідлом. Коли велосипедист втомлюється або забажає відпочити, долаючи підйом, він вмикає живлення і велосипед мчить зі швидкістю 30 кілометрів за годину. Електротяги вистачає на дві години.

Не так давно осідлали перші електричні велосипеди і французи. їхні тихоходи розганяються до 45 кілометрів за годину і пробігають без підзарядки 125 кілометрів. Вони легкі у керуванні, стійкі на ходу і економічно вигідні: 125-кілометровий пробіг за рахунок електрики обходиться в один франк.

… Доноситься зворотний відлік чисел. Спортсмен застібає шлем і, перевіривши кріплення ніг на педалях, чекає команди. Звучить: три, два, один… "Від гвинта!" Легкий помах прапорця, і дивовижна крилата машина відривається зі стартового майданчика і плавно набирає висоту. Літаючим велосипедом в наш час мало кого зацікавиш. Польоти на ньому — це хобі окремих ентузіастів. Однак ніхто не наважиться заперечувати, що велосипедні прогулянки по небу можуть стати захоплюючим різновидом спорту, як це сталося свого часу із дельтапланеризмом.

Тут доречно зробити невеличкий екскурс в історію. Адже ідея літального апарата, який рухався б за допомогою м’язів, народилася задовго до винайдення велосипеда. Літати, як птах, покладаючись тільки на власну силу, люди мріяли з давніх-давен. За переказами древніх греків, І кар був першим пішоходом, який летів у піднебесся з допомогою м'язів і поплатився за це життям. Однак його трагедія аж ніяк не позначилася на завзятті наступних послідовників. Найдавнішим проектом м'язольота вважається ескіз, зроблений знаменитим Леонардо да Вінчі в 1505 році. Великий італієць поривався піднятися в небо: 16 років майстрував апарат, але подолати земне тяжіння йому не вдалося. Експериментатори минулого, вивчаючи польоти птахів, доводили, що людина не здатна літати по-пташиному через великий "розрив" у співвідношенні ваги м'язів і тіла. Мускулатура грудної клітки становить лише один процент від ваги тіла, а щоб полетіти, запевняли тоді, вона має бути більшою як мінімум в 17 разів. І все механіки-самоуки намагалися перехитрити природу: не можна скористатися темою пташиного крила, спробуємо в інший спосіб, — наприклад, повітряним винтом, аналога якому немає в живому світі.

Крилатий велосипед, представлений на конкурс фірми "Пежо". 1912 рік.

Довго ходила в народі розповідь про "бісового нечестивця", який вибрався в або на химерній споруді. То був наш співвітчизник кустар-ложечник Микита Митрейкін із Московської губернії. Він збив дерев'яний людиноліт і пролетів на ньому… 10 метрів. Підіймальну силу його апарата утворювали дві пари крил, що оберталися. Цей політ відбувся в 1899 році, тобто за рік до настання XX століття В документах, представлених Митрейкіним військовому відомству, зокрема зазначалося, що м'язоліт "велику користь може принести для військових дій, оскільки поранених можна буде вивозити до лазарету скоро, не трясучи і не розгойдуючи". Однак чиновники поставилися до повітряного велосипеда з недовірою і відправили його до музею на втіху публіці.

Негоже забувати, що авіація прокладала собі дорогу в небо на велосипедних колесах. Адже відомо: перші авіаконструктори, зокрема М. Жуковський, розробляли крила та інші елементи аеропланів, приміряючи їх до механіки велосипеда.

На початку нашого століття "повітряними велосипедами" захоплювались також в Італії, Німеччині, Франції, Японії. В 1912 році французи чи не першими провели змагання для м'язельотів, мабуть же, сподіваючись дати життя новому виду спорту. Тридцять конструкторів-спортсменів вийшли ні старт, щоб пролетіти 10-метрову до станцію двічі: туди і назад. На жалі ніхто не справився з такою умовой, а отже, приз не дістався нікому. Тільки через дев'ять років його завоював в домий у ті часи велогонщик Габріел Пулен.

Двомісний аеропед.

Трудність польоту на м'язольоті зумовлювали насамперед обмежені фізичні можливості людини. Наприклад, розвинути потужність близько 1 к. с. можуть лише сильні, натреновані гонщики і утримувати її не більше п'яти хвилин. Тому деякий час ентузіасти об'єднувалися в групи і будували апарати на двох "пілотів", при цьому застосовували комбінований привод, тобто для рук і ніг водночас. Пізніше дійшли висновку, що за основу потрібно взяти гібрид планера і велосипед. Так, група умільців із Новочеркаська змайструвала в 1935 році під керівництво інженера С. Ченчиковського планер-велосипед. Аби відірватися на ньому від землі, новочеркащани стартували з… катапульти. Спеціальний пристрій "вістрілював" м'язоліт зі швидкістю до 50 кілометрів за годину, і той летів, але недовго. Молодий конструктор В. Бойцов із Совєтської Гавані у 1959 році піднімався на своєму велолітаку в повітря так, як це роблять теперішні дельтапланеристи. Виходив з крилатою саморобкою на гору, розганявся по схилу, злітав і приземлявся через 70 метрів.

У 1962 році світ заговорив про англійського 39-річного інженера-літакобудіника Джона Уїтмена. Протягом півтора року він дотримувався суворої дієт зранку і до вечора проводив час на велотреку. Йому снилися легкокрилі колеса, які шалено оберталися… І він таки домігся свого — пролетів на велоапараті "Паффін" ("Павутинка") мало не кілометр на висоті 4 метри, встановивши світовий рекорд польоту над бетонованим аеродромом.

Через одинадцять років його побив італієць Фред Жорес. Приладнавши до велосипеда планер без кабіни, він набрав після другої спроби висоту 550 метрів і пролетів близько 6 кілометрів.

Парувався велосипед також із повітряною кулею. Цей різновид велолітака мав значно вищі льотні характеристики і гарантував надійність польоту, ідея саме такого м'язольота виявилася досить живучою. Велосипедиста на повітряній кулі вперше побачили на вулицях Мілана в 1898 році. Мине більше як піввіку, і тут, в небі Італії, знову запедалює фігура велогонщика. У 1974 році 50-річний італійський професор математики Тінареллі продемонструє людиноліт, змайстрований чим за дванадцять років. Складався він із повітряної кулі, наповненої воднем, крил, які рухалися за принципом велосипеда. Велопілот досяг на своєму апараті 3500-метрової висоти і протримався у повітрі три години, подолавши за їй час 30 кілометрів. Приземлився успішно, але ледве уникнув арешту поліції, яка забажала притягти професора до суду за "небезпечні ситуації в звітрянім просторі".

У японських авіаконструкторів 70-х снів користувався повагою аеропед.

Але — аеростат, до якого підвішувався каркас із сідлом і велоприводом. Наїжуючи на педалі, пілот міг піднімися вгору або опускатися вниз. Його фізичні зусилля витрачалися тільки на переміщення апарата, оскільки в повітрі утримувала повітряна куля.

До речі, аеропеди мають чимало прихильників і в наші дні. Так, каліфорнійський актор Галлахер стверджує, що на велосипеді значно краще подорожувати в… повітрі, ніж автотрасою. Він збудував аеропед і катається тільки над землею.

Ось так!

Надувний велолітак англійця Д. Леркінса. 1972 рік.

За педалями американський велоастронавт Галлахер. 1985 рік.

Чи стане коли-небудь літаючий велосипед такою реалією нашого дня, як, скажімо, авієтка — легкий спортивний літак? Спеціалісти вважають, що м'язоліт досить перспективна машина. У цьому їх переконують розрахунки, проведені з допомогою комп'ютерів. Про неабиякі потенційні можливості крилатого велосипеда красномовно свідчать сенсаційні польоти наших сучасників. Так, у 1979 році американський льотчик-випробувач Брайєн Аллен підняв у небо педальний апарат "Альбатрос" і пролетів протоку Ла-Манш, тобто 35 кілометрів, за 169 хвилин. А кількома роками пізніше здійснив чарівний політ на гібриді, в якому вдало поєднав елементі дирижабля, надлегкого літака і велосипеда. При попутному вітрі летів як пушинка, коли ж з'являлося бажанні додати швидкості, тиснув на педалі, що обертали штовхаючий гвинт.

"Юпітер" англійця Дж. Поттера в польоті. 1972 рік.

Ще кращого повітряного результаті досяг в 1986 році американський студент Глен Тремл. На спеціально сконструйованому велолітачку він пролетів над пустелею Мохаве 60 кілометрів за дві години і 13 хвилин. Недовго протримався цей рекорд. Того ж року група дослідників із Массачусетського технологічного інституту випробувала над висохлим озером в Каліфорнії м'язоліт "Орел", який установив новий рекорд дальності і тривалості польоту. Проте не для побиття рекорду було пущені в небо "Орла". Молоді авіаконструктори поставили собі завдання перевіриті досконалість крилатого велосипеда і встановити межу людської витривалості щоб на основі цієї експериментальної моделі побудувати м'язоліт "Дедалі і здійснити 110-кілометровий переліт з острова Кріт на берег Греції. Саме за таким маршрутом, як розповідається в грецькому міфі, талановитий винахід ник прадавнини вчинив політ, пристебнувши крила, зроблені з пір'я і воску. Рейс відважного героя цього міфа планується повторити, спираючись на здобутки сучасної аеродинаміки і техніки пілотування.

Каркас "Дедала" — пінопластовий, фюзеляж сформований з вуглецеві | плівки, насиченої епоксидною смолою. Апарат матиме таку ж вагу, як і його прототип "Орел" — 40 кілограмів, розмах крила довший на 3 метри. Рушійна сила — велосипедна, розрахована на зусилля, що витрачатимуться впродов чотирьох годин. Саме стільки часу буде потрібно пілотові, щоб здійснити історичний політ з острова Кріт до Греції.

Тож літаючий велосипед таки наполегливо торує собі повітряний шлях у майбутнє. Аби не вщухав вогонь винахідницького дерзання, англійське товариств аеронавтики оголосило спеціальний конкурс. Взяти участь у ньому — справа й лише почесна, а й прибуткова. Адже переможця чекає приз на суму 30 000 футів стерлінгів. Призером стане той, хто зуміє пролетіти на повітряному велосипеді гвинт якого рухається м'язами, 1500 метрів за три хвилини. Уже спробували свої можливості понад 150 винахідників із різних країн світу, але жоден не подолав цього бар'єра. Кому ж дістанеться приз?

Не пасує велосипед і перед водною стихією. Вже давно стали звичними на озерах і морських пляжах водні велосипеди. їхні конструкції, як правило, прості, і сам привод мало чим відрізняється од дитячих веломобілів. Значно складнішу будову має аквопед Алекса Брукса з Каліфорнії. Тільки з першого погляду його "Літаюча риба" справляє враження диковинного плавзасобу. А по суті — це велосипед, у якого замість коліс прилаштовано підводні крила і гвинт. На цій "рибині", як стверджує винахідник, дуже зручно долати водні перешкоди. Причому перепливає їх значно швидше, ніж будь-який веслувальний човен. "Літаюча риба" мчить зі швидкістю 14 кілометрів за годину.

Ще швидше "котить" дзеркальним плесом гібрид велосипеда і судна на підводних крилах, створений інженерами з американського міста Пасадена. Його рекорд — 24 кілометри за годину. Від свого сухопутного побратима він запозичив раму, педальний привод, кермо і сідло. Із судном його ріднить підводне крило з високим гідродинамічним показником і гвинт, який працює в напівзануреному режимі. Якщо цю плавмашину "осідлає" добре натренований спортсмен, вона може рухатися напрочуд стрімко. Саме на такому "велосипеді" американець Стівен Хегг встановив світовий рекорд для суден, що приводяться в дію силою ніг. Двокілометрову дистанцію він "пробіг" за 6 хвилин 38,7 секунди. Підводні крила виготовлено із склопластику, гвинт діаметром 40 сантиметрів обертає ланцюгова передача. Важить аквопед 17,7 кілограма.

На водному велосипеді можна вирушати в далекі морські подорожі. Неабияк здивувалися жителі французького міста Шербур, забачивши в гавані незвичайний плавзасіб. Що за штуковина: новинка пляжного сезону чи випробування дивного катамарана? А втім, журналісти досить швидко повідали про французького архітектора Івану ле Каєру, який на аквопеді власної конструкції (катамаран, поєднаний із спортивним велосипедом) перетнув Ла-Манш за 15 годин.

І по землі, і по воді… Такий варіант велосипеда пропонує інженер Хорст Цайтлер, який продемонстрував його на виставці оригінальних винаходів у Гамбурзі. Він під'їхав до берега на звичайному велосипеді, зняв з багажника туристський рюкзак, накачав повітрям дві полімерні "лижі" (човникові поплавки), а між ними встановив велосипед. Затим перекинув на вал гребного гвинта ланцюг і далі помчав по… воді. До речі, водний велосипед може бути і цілком надувним. У США, наприклад, його виготовляють із пластику, в складеному вигляді він вміщається господарській сумці. А привести його до робочого стану — справа кількох хвилин.

Уже розробляються спеціальні велосипеди для водолазів. Першими захопилися ними новозеландські водолази. Перед тим, як пірнути на глибоке, їм доводилося пробиратися мілиною понад 5 кілометрів. Хтось спробував їхати велосипедом, але звичайні шини застрявали в піску. А коли сконструювали триковий велосипед із товстими шинами, добиратися на робоче місце стало приємніше.

Аквопед француза Івану ле Касри. 1985 рік.

На велосипеді можна кататися і під водою. Світовий рекорд безперервної їзди на двох колесах у водному середовищі встановив шведський спортсмен Ерік Ларссон. Він надів водолазну маску, прив'язав до багажника кисневий балон і, опустившись на дно плавального басейну, прогасав під водою 155 годин. Сумувати йому не доводилося, оскільки протягом шести діб у басейні тренувалися плавці, ватерполісти та майстри синхронного плавання. До речі, серед молоді Швеції дедалі більшої популярності набуває катання на велосипеді під водою Юнаки і дівчата роз'їжджають на двоколісних машинах в аквалангах, влаштовуючи змагання на швидкість чи "художню їзду".

На початку 80-х років у Каліфорнії уперше заявив про себе гірський велосипед, або точніше, хоча це прозвучить не так й романтично, велосипед для їзди по пересічній місцевості. Нарешті збулася прадавня мрія туристів про велосипед, не якому можна було б подорожувати в гірських краях. За досить короткий строк ця велоновинка набула популярності на Заході. Так, брати Крейн, піднімаючись по спіралі, вибралися на диво-велосипедах майже на вершину гори Кіліманджаро, досягнувши відмітки 5745 метрів. Група туристів перетнула на них Лалландію, а заповзяті "послідовники Скотта" успішно завершили велопрохід льодами Антарктики. Уже започатковано навіть міжнародні змагання на гірських велосипедах, зокрема у Франції, де пройшов нещодавно чемпіонат світу. В Англії відкрито кілька центрів по прокату, де можна записатися на спеціальні курси, аби переконатися у перевагах слаломних велосипедів.

Японський варіант нового "скорохода".

Що являє собою гірський велосипед? Найголовніша його ознака — це міцність і приземкуватість. Шини коліс значно ширші від звичайних і мають глибокий детекторний рисунок, який нагадує підошву туристського черевика. Кермо — пряме, розширене, що полегшує керування у важкопрохідних місцях. Наявність 5 приводних шестерень, а в деяких моделях навіть 18, допомагає швидко приховуватися до різних ділянок шляху. Механізм перемикання швидкостей виявлено на кермі, тож переходити на потрібну швидкість можна, не відриваючи від рукояті руки. Не менш важливо й те, що велосипед обладнаний міцний багажником і пристосуваннями для різного туристського причандалля. Винайдення гірського велосипеда вочевидь виллється в новий і захоплюючий різновид любительського велоспорту.

А що нового можна додати в конструкцію земного велосипеда? На якому б вузлі не затримався наш погляд, кожен перевинайдений уже не один раз. І все ж час від часу з'являються ідеї, які обіцяють омолодити "сталевого коника". Наприклад, велоконструктори, захоплені космічними польотами, розробляють для космонавтів спеціальні велосипеди. Про велоергометр, який прижився на орбіті, вже розповідалося, а ось велосипед для поїздок по… Місяцю належить ще випробувати. Цей унікальний транспортний засіб розробив інженер-винахідник Девід Уїдсон. Його веломісяцехід є не що інше, як двомісний велокарт, не якому астронавти можуть рухатися зі швидкістю 80 кілометрів за годину. Переваги такої конструкції очевидні: зручно, надійно і головне — є фізичні навантаження, такі необхідні космонавтам.

"Двоповерховий" екіпаж.

На всіх континентах сушать голову над проблемою створення принципово нових моделей велосипеда. Звичайно, для одних важлива швидкість, для других — комфорт, для третіх — оздоровчий ефект. Але всіх об’єднує одне — бажання зробити велосипед ще елегантнішим і кращим. Так; винахідник Франс Руїс із Голландії вважає, що крутити педалі — це застарілий спосіб. На його думку, обертання потрібно замінити поступальним рухом — тобто натискувати на спеціальні важелі. Руїс підрахував, що коефіцієнт корисна дії зросте на 35–40 процентів. Прихильник такої велоїзди і Ганс Гюнтер Балс, котрий винайшов велосипед для… галопу. Його рама укріплена на чотирьох шарнірах, налягаючи позмінно то на одну, то на іншу педаль, що рухається по вертикалі (вгору-вниз), їздець долучає до сили м'язів ще й вагу тіла. Перевага: за такої їзди працює майже вся мускулатура. Підстрибуючи, як на баскому коні, веловершник може "галопувати" зі швидкістю до 40 кілометрів за годину. Відпадає необхіднісь крутити педалі на складеному велосипеді, випущеному однією американською фірмою. Мабуть що, сподобається він жителям міст, бо важить небагато і в складеному вигляді вміщується в дорожньому чемодані.

Безсумнівно, найбільше новацій зазнає земний варіант велосипеда. На черговому міжнародному ярмарку в Токіо демонструвалася модель без… звичайних коліс. Замість них оберталися "пелюстки" із товстих спиць, що відштовхувалися од землі м'якими подушками. Такий безколісний велосипед цінний тим, що позбавлений прикрих проколів. Тут же немало подивував відвідувачів велосипед фірми "Хонда". Він теж не мав суцільних коліс, а лише дві розділені рамою половинки. Коли один сектор торкався асфальту ободом, інший під дією пружини здійснював "стрибок" на 180 градусів — і обидві половинки ніби становили одне колесо. А західнонімецькі інженери придумали велосипед "Тріо", в якому все навпаки: рухається він руками, а керується ногами. Свою новинку вони адресують дітворі як захоплюючу розвагу.

Кілька років тому на вулиці міста Бремена (ФРН) викотив… "двоповерховий" велосипед. Цю предивну машину, яка дає можливість дещо "зверхньо" дивитися на проїжджаючі мимо автомобілі, змайстрував 20-річний Масиміліан Вітт. Щоправда, винахідникові двоколісного геркулесе невзабарі довелося зіткнутися з патрулем: стоп-ліхтар було підвішено не за правилами — надто високо. Та, зсунувши його нижче, хлопець впевнено поїхав далі. Такий же велосипед уподобав молодий англієць Мальк Кларк, який сконструював для їзди по Лондону велоомнібус. І зовсім не через те, що сам високий на зріст.

Двоколісний велет.

Просто з триметрової висоти, як пояснив Кларк, легше вибрати маршрут у вуличних пробках, а в мокру погоду не забризкують автомобілі. Тут доречно мазати, що найбільший велосипед у світі побудував у 1989 році майстер по виготовленню автомобільних кузовів

…Зенфт із Кольпіна (НДР): довжина його двоколісної машини — 6,25 метра, даметра колеса — 2,5 метра. Цей велогігант знайшов своє почесне місце у знаменитій книзі рекордів Гіннеса. Є й інша крайність: колишній автомеханік Р.Фрішкнехт — прихильник мініатюрних велосипедів. Він виготовив чи не найменший у світі велосипед. Його висота — 14,6, а довжина— 10 сантиметрів. Запитаєте, а для чого? Річ у тім, що автор такого винаходу за фахом клоун, тож катається на ньому, звісно, лише на арені цирку.

Велоковзани.

А ось велоковзани, які сконструювали радянські інженери В. Смирних і Р. Балтутис, напевно ж, з'являться незабаром на прилавках спортивних магазинів. Ця велоновинка вже запатентована в багатьох країнах, зокрема США і Японії. Їздити на велосипедних ковзанах можна трьома способами. Перший — відштовхуєшся, як на звичайних ковзанах. Другий — тупцюючи "на місці", приводитимете в рух простий механізм, який крутитиме коліщата. І нарешті третій спосіб: до велороликів додаються палиці, які передають зусилля рук на крутний момент. Уміло користуючись трьома варіантами, можна пересуватися тротуаром зі швидкістю 15 кілометрів за годину.

Має шанс одержати, так би мовити, друге життя пращур велосипеда — самокат. І саме самокат для дорослих, що демонструвався на 26-й міжнародній виставці велосипедів у Нью-Йорку.

Це — стійка вузенька сталева платформа на чотирьох коліщатах та з ручними гальмами. Неосамокатом можна їздити в місті на близькі відстані або використовувати його як ручний візок для перевезення покупок. Взимку його нескладно переобладнати на буєр: для цього треба поставити на ковзани і причепити вітрило.

Велосипедисти найбільше потерпають від примх погоди. Захистити від них, а отже, зберегти гарний настрій допоможуть спеціальні накриття. Не докучатиме ні холодний зустрічний вітер, ні дощ, ні сніг, якщо прогулюватиметеся на велосипеді, який створили в Ессені (ФРН). Ця модель для будь-якої погоди має поліетиленову кабіну і важить лише 8 кілограмів. Західнонімецькі умільці винайшли також для велосипеда ще й автоматичну парасольку. Спеціальний пристрій, змонтований на кермі, розкриває її над головою одним порухом руки.

Самокат для дорослих.

Їзда на велосипеді стане значно привабливішою, якщо його переобладнати на екіпаж із… дашком та перевести на подвійну систему приводу. Принаймні так стверджує архітектор із Житомира О. Зеленський, який пропонує модернізувати звичайну "Десну".

Як це зробити? Зніміть сідло і замість нього приладнайте до горизонтального відтинка рами пневматичну подушку, таку ж саму, тільки менших розмірів, — до підсідлової труби. Вона буде опорною спинкою для веловодія. Замість керма вставляється каретний механізм (ведуча зірочка з шатунами-рукоятями). Він виконує водночас дві функції: керма та ручного приводу переднього колеса. Що ж до велосипедного каретного механізму, то він зазнає часткової уніфікації. Ведуча зірочка сполучається ланцюгом із втулкою заднього колеса, а шатуни знімаються. Вісь каретки з'єднується гнучкою тягою з віссю, закріпленою на передній вилці, і є спільною для двох вільно підвішених на ній педальних важелів. Педалі розгойдуються ногами по обидва боки переднього колеса.

Осі педальних важелів обертаються двома зірочками з вільними ходами. Кожна з них кріпиться на кінці педального важеля і приводиться в дію переміщенням важеля ногою вперед. При цьому відтинок ланцюга, перекинутого через зірочку і укріпленого обома кінцями до важеля, зміщується. Один кінець ланцюга з пружиною, яка повертає важіль у початкове положення, обмежений упором. На цій же осі кріпиться додаткова зірочка з вільним ходом. Вона відставляє ланцюг ручного привода од рами і рухає вісь при зворотному обертанні…

Складений тент-обтічник виготовляється з цупкої прозорої плівки і натягується над головою водія з допомогою гнучких планок між переднім і заднім багажниками. Тент утримується від провисання телескопічною гнучкою антеною (наприклад, складеним вудлищем), що вставляється в підсідлову трубу. Яскраві фарби зроблять веломашину помітною на магістралях.

Троє умільців із Фюрстенвальде (НДР) сконструювали двоколісний велосипед, який назвали "тридем". За свідченням транспортної поліції, новий вид велоекіпажа цілком придатний для подорожі гуртом. Один велосипедист крутить педалі лежачи, а двоє — сидячи один до одного спинами.

На велосипеді можна гасати і по глибокому снігу. Ідея не нова, в далекому минулому вже чіпляли йому лижі. Щоправда, не так досконало, як це вдалося московським інженерам. Передню вилку вони поставили на лижі, а позаду — ще дві лижі, з'єднані тягою з педальними шатунами. Тиснеш на педалі, і задні лижі рухаються позмінно вперед-назад. Якщо при ковзанні вперед велосаням не заважає ніщо, то назад ходу нема — автоматично спрацьовують снігозачепи. Звичайно, вибратися на гору нелегко, доводиться щосили налягати на педалі, зате з гірки сніжний велосипед летить вільно, тільки встигай керувати…

Всепогодний велосипед.

А по… стовпах? Можна і по них. Студенти механічного факультету Каунаського політехнічного інституту винайшли велосипед-стовполаз, який дає можливість електромонтерам піднятися на вершину залізобетонних опор ліній електропередач за лічені хвилини. Створили його для умов, де практично неможливо застосувати звичайні підйомники — спеціальні вежі та іншу техніку, наприклад, в горах чи на бездоріжжі. Велосипед для електричних опор уже пройшов випробування в ділі і одержав схвальну оцінку в електромонтерів.

"Два колеса добре, а три — краще", — так думають люди похилого віку або домашні господарки, які мріють про веломашину для поїздки на базар чи прогулянок. Нову триколісну машину, на якій можуть їздити люди будь-якого віку, створено в ЦКТБ велобудування в Харкові. У велосипеда задні колеса ведучі, привод диференційний, два типи гальмів — ручне і педальне, місткий багажник.

Ще один варіант триколісника для дорослих став випускати Жуковський велозавод Брянської області. Зібраний на базі складеного велосипеда "Десна", він розрахований на перевезення 15-кілограмового вантажу. Дуже зручним бачиться він для ділових поїздок і прогулянок. Лікарі, між іншим, радять користуватися ним з профілактично-оздоровчою метою. Назвати триколісний велосипед новинкою було б необачливо, адже велосипед з коляскою випускав Харківський велозавод ще в повоєнні роки.

Велосипед із парасолькою.

Уже називалися можливі "професії" велосипеда-трудівника. Одна південнокорейська велосипедна фірма, яка поставила машини на Олімпіаду-88, виявила ще одну послугу, придумавши велокосарку для газонів. Катаючись на цьому незвичайному триколіснику, можна не тільки добре розім'ятися, скинути зайву вагу, а й водночас підстригти траву. Якщо щосекунди здійснювати один оберт педалей, то ніж косарки обертатиметься із швидкістю 1800 обертів за хвилину.

А на яких веломашинах встановлюватимуться нові світові рекорди і вирушатимуть у далекі туристичні подорожі? Про надії та сподівання, які покладають наші гонщики і тренери на вітчизняний спортивний "Тахион", ви довідалися зрозділу, в якому йшлося про історію "двох коліс". Мабуть же, не впізнають велолюбителі молодших братів "Спутника", "Туриста", "Спорта". Нові туристсько-спортивні машини, що зійдуть з конвейєра Харківського велозаводу, стануть легшими і надійнішими в експлуатації. Зміниться у них силова установка, форма керма, конструкція гальм, шатунів, кріплення зірочок-шестерень, що зробить велосипеди прудкішими і довговічнішими. На спортивну тягу перейде і дорожня "Україна", яка матиме не одну, а три передачі, вишуканішу форму, досконалу електричну систему і два багажники: один над переднім, другий над заднім колесами.

Навіть найвибагливішим покупцям мають сподобатися новинки пензенського об'єднання "ЗИФ." — "Єстафета", "Россия", "Бриз". За своїми технічними характеристиками та ергономічними даними вони відповідатимуть кращим світовим зразкам. У перспективі на цьому підприємстві розпочнеться освоєння дорожніх велосипедів "Квинта" і "Квинтет". Загалом тут намічено розробити і освоїти виробництво семи нових моделей, як жіночих, так і чоловічих. Вони відрізнятимуться легкістю ходу, меншою вагою за рахунок деталей, виготовлених із високоміцних алюмінієвих сплавів і конструктивних пластмас.

Модифікована "Десна" архітектора О. Зеленського.

Трекові гонщики неодмінно пересядуть на суперлегкі спортивні машини. Деяк зарубіжні конструктори взяли собі за взірець велосипед американського винахідника Майкла Мелтона, на якому гонщик Стів Хегг завоював на Олімпіаді в Лос-Анджелесі золоту медаль. Він легший на два кілограми від традиційних моделей і має чудові аеродинамічні якості, завдяки чому розвиває шалену швидкість. Його суттєвою ознакою є дискові колеса, виготовлені із композиційного матеріалу, графіту та епоксидної смоли. Тож турбулентний потік, що утворюється під час руху ніг і гальмує обертання заднього колеса, ніби відштовхується диском, зменшуючи аеродинамічний опір. Зрозуміло, що перевага дискових коліс перед звичайними істотна лише за умови, коли повітряний потік рухається паралельно їх площинам. Але ж він може набігати під різними кутами, скажімо, дме боковий вітер. Тоді диски "спрацьовуватимуть" як гальмівні вітрила. Виходить, що їх доцільно застосовувати передусім на трекових гонках, де владарює штиль. Крім дискових коліс, єдиній аеродинамічній системі "спортсмен-машина" підпорядковані мініатюрні титанові педалі, вивернуте і розташоване нижче сідла кермо і те, що переднє колесо трохи менше від заднього. До речі, Мелтон має намір зробити ще прудкіший велосипед, зменшивши його вагу на півтора кілограма і впровадивши деякі зміни в конструкцію.

Одному добре, а втрьох ще краще.

Свій варіант трекового велосипеда запропонувала італійська фірма "Чінеллі". Журналісти нарекли її новинку "машиною для безвітряної погоди". Рама і колеса цього велосипеда обтягнуті пластиковим "кожухом", що ліквідовує завихрення в усіх конструктивних елементах, а відтак знижує опір повітря. Звісно, їздити на ньому по шосе небезпечно, оскільки порив бокового вітру може відразу повалити набік. До того ж італійські дизайнери створили кілька моделей велосипедів, в яких виявилися сучасні тенденції цього таки популярного виду транспорту. Застосування нових конструкційних матеріалів дало можливість дещо змінити форму в дусі нових вимог дизайну. Наприклад, велосипед "Blooson" має раму хрестоподібної форми, виготовлену із молібденової хромованої сталі. Рама велосипеда "Kronos" складається із лінійних елементів, виготовлених із синтетичної пластмаси, армованої вуглецевим волокном, вона легка і міцна. Підсідлова рама спрямована вниз, як на моделях жіночих велосипедів, за рахунок чого конструктори добилися зниження центра ваги. Модель "Kronotech" теж пластмасова. В ній втілено принципово нові технічні рішення, що демонструють широкі технологічні можливості цього матеріалу.

Велокосарка

На допомогу гонщикам голландські інженери сконструювали спеціальний комп'ютер "Циклотронік", що кріпиться до керма. Його мініатюрний дисплей видає швидкість їзди, фіксує пройдений в кілометрах шлях і витрачений на поїздку час. Цей електронний "мозок" здатний виконувати роль тренера, він допоможе спортсменові правильно визначити темп руху, раціонально розподіляти свої сили і вносити певні корективи в наступні тренування. До реєстру популярних змагань увійде новий вид велосипедних змагань, що претендує на масовість, — циклотрайлер, або велотриал. Це гонки на коротку дистанцію, але з різноманітними перешкодами: велосипедисти їдуть по вузьких дошках і сходинках, перестрибують через канави та інші бар'єри. Чимало ентузіастів цих карколомних гонок з'явилося на початку 80-х років у таких країнах, як США, Італія, Франція, Голландія, Польща, НДР, Чехословаччина.

Чим же відрізняється велосипед для участі у велотриалі від звичайного, спортивного? Зовні він нагадує кросовий мотоцикл, але без двигуна. Велотриальний велосипед обладнаний травмобезпечним кермом із м'якими подушечками як на поперечині керма, так і на виносі. Невелика рама має високо підняту каретку, її поздовжня труба теж обгорнута травмозахисною подушечкою. Передня вилка аркоподібна і міцна. Колеса із широкими сталевими ободами малого діаметра, шини — широкого профілю, кросового виконання. Передні і задні гальма ободного типу, а якщо втулки коліс барабанного типу, то й гальма відповідні. Для дітей встановлюються м'які видовжені сідла.

Останнім часом велосипед починає завойовувати симпатії танцюристів. Так, ще не вщух інтерес молоді США до брейк-дансу, як виникла його модифікація — байк-брейкінг. Його танцюристи використовують для своїх напівакробатичних "па" спеціальні трюкові велосипеди. Велобрейк стрімко поширювався в багатьох американських містах, стаючи однією з видовищних розваг молоді. Шкода тільки, що ризиковані вправи на двох колесах нерідко приводять до серйозних травм.

Здавалося б, усі пошукові роботи, пов'язані з винайденням велосипеда, завершилися більш як сто років тому, а точніше, в 1885 році, коли Ровер створив свій безпечний велосипед із заднім колесом, яке рухалося ланцюгом. Своєю геометрією сучасний велосипед дуже схожий на роверівський, але далеко йому не пара. Машина ХІХ століття важила 35 кілограмів, що становило добру половину ваги середнього велосипедиста. А велосипед наших днів важить втричі менше, і в перспективі буде ще легшим і прудкішим. Професіональні та самоціяльні конструктори дбають не лише про нові, оригінальні форми велосипеда, а й вдосконалюють окремі вузли та системи. Прикладом такої "доробки" може бути заміна ланцюгової передачі "карданну. Те, що ми нині називаємо карданним валом, італійський філософ лікар, математик і астроном Д. Кардано винайшов ще в середині XVI століття, тільки на початку XX століття це пристосування стало невід'ємною частиною усіх автомобілів, а між тим їх "пращури" мали ланцюгову передачу. Не так давно голландські винахідники сконструювали велосипед із карданом. І чого вони добилися? Зменшили витрату фізичних зусиль в чотири рази, крім того, сам вал вдвічі легший, ніж ланцюг.

Трековий велосипед італійської фірми "Чінеллі".

Ще далі пішов у цій справі французький інженер Мішель Деал — він створив вілосипедну коробку передач. Можна вважати, що, одержавши такий вузол, велосипед конструктивно наближається до автомобіля, переймаючи у свого конкурента кращі здобутки технічної думки. "Деалдрайв", так назвали цю коробку, має 16 передач, їх перемикання здійснюється автоматично, з допомогою ведучої розсувної зірочки. При натискуванні на педаль вона стискується і сама вибирає вищу передачу, яка збільшує швидкість. Дві муфти зчеплення контролюють і вибирають будь-яку з 16 передач, а спеціальний пристрій забезпечує нормальне натягування ланцюга. При зміні передачі, а це не менш важливо, привод не переривається.

На нову систему педалей збирається перевести свої гоночні велосипеди Федерація велоспорту Франції. Чим зваблює новинка? Педаль кріпиться не в шатуні, а на кільці, що обертається синхронно з педаллю. Тож при обертанні відстань педалі від центра ведучої зірочки зростає від 14 сантиметрів (у верхній мертвій точці, коли нога тисне зверху) до 20 при максимальному зусиллі ноги. Отже, в напружений момент довжина важеля виявляється найбільшою, і як наслідок — виграш в силі. Випробовування підтвердили: ефективність такого педалювання підвищується приблизно на 12 процентів.

Нові італійські велосипеди: "Blooson"

"Dronos"

"Kronotech"

Чи залишиться без змін сідло? Мабуть, що ні. Дизайнери США та Англії, дослідивши звичайне велосідло і переконавшись в його незручності, розробили принципово нове. Традиційне сідло, на їхню думку, стомлює м'язи і погіршує стан нервової системи при тривалій їзді. Новий варіант найбільш пристосований до людського організму, Сідло складається з двох чашоподібних елементів без центральної частики. Елементи розсуваються і регулюються індивідуально, відповідно до розмірів тазової частини тіла. Крім того, вони підпружинені і можуть довільно міняти своє положення під час педалювання.

На велосипеді майбутнього з'являться легші трубки, нові гальмівні колодки матимуть не гумові, а шкіряні вкладиші, які вбиратимуть вологу з обода колеса і втричі скорочуватимуть гальмівний шлях в дощову погоду.

Велосипед для велотриалу.

Звичайно, названо не всі можливі зміни та технічні вдосконалення. Діапазон спроб вдосконалити велосипед надзвичайно широкий — від пластмасових конструкцій до шин, які не проколюватимуться, в д автоматичної коробки передач до гальмів вищого гатунку. Не всі новинки з-поміж названих життєздатні, деякі з них не більше, як миттєве дивацтво. Зате інші багатообіцяючі і, безсумнівно, знайдуть своє місце в конструкціях завтрашнього дня. Велосипед майбутнього багатьом інженерам і конструкторам ввижається гоночним мотоциклом, з тією лише різницею, що мчатиме шалено тільки за рахунок м'язової енергії спортсмена.

Балет на велосипедах.

Епіграфом до цього розділу взято рядки, написані не поетом у професійному розумінні цього слова, а поетичною людиною, котра зобов'язана велосипеду своїм зціленням. З цього авторського зізнання, власне, і відкривалася публікація вірша в газеті "Советский порт". І тут немає нічого дивного:

"чудодійство" велосипеда розсекречено давно. Хочеться звернути увагу на інше — на вдалий і якоюсь мірою пророчий образ вічного двигуна, який дав Петро Соколов двоколісному екіпажу, ним, погодьтеся, сказано багато: і про вічну молодість велосипеда, і про жіттєдайний еліксир педалей, і, зрештою, як про своєрідний генератор науково-технічних ідей. Пригадаймо, саме у велосипеда автомобілі запозичили шини, "інструктори перших літаків — раму, шасі, підшипники, зброярі — пружину для швидкострільної зброї… А нещодавно фізики забачили у "сталевому конику" прототип вічного двигуна.

Як повідомлялося у щотижневику "За рубежом", учений з Ньюкасла Девід Джоунс втілив у велосипедне колесо ідею "перпетуум мобіле". "Таке неможливе", — поспішить заперечити старшокласник, знайомий із проблемою проблем фізики. Але колесо таки крутиться… Укріплене воно на двох вертикальних вилках, а крутить його "таємнича" система приводу, розміщена у скляному прозорому ящику, аби скептики могли зазирнути, так би мовити, в самісіньке нутро. Не чутно ні характерного для переміщення ланцюга шуму, ні вуркотіння електричного двигуна, а колесо обертається в одному і тому ж темпі — 21 оберт за хвилину.

Феномен "вічного" крутіння колеса поки що лишається загадкою навіть для вчених. Протягом кількох місяців чотириста американських спеціалістів, а також група англійських експертів приглядалися до "дива", але так і не змогли пояснити механіку його руху.

— Я використав усім відомі принципи, та оскільки це досі нікому не спадало на думку, відмовляюся давати пояснення, — сказав винахідник.

Якщо це справді так, то, напевно, в XXI столітті опоетизований вічний двигун дасть зразок самохідної техніки, про яку сьогодні ми можемо тільки мріяти.

Читачу! Ти перегорнув останню "белетризовану" сторінку цієї книжки. Не знаю, сподобалася вона тобі чи ні. Куди важливіше інше — чи виник у тебе бодай невеликий інтерес до велосипеда, чи пройнявся хоча б трохи ти повагою до двоколісної машини?

Скажу прямо, що розповів я про його величність велосипед далеко не все. Він заслуговує на більше, принаймні на енциклопедичне видання, і, можливо, колись воно й вийде у світ. Бо велосипедні колеса, ці наближені до сердець людини життєдайні "сонечка", продовжують дарувати своїм вершникам наснагу, радість перемог і неабияке здоров'я, а неспокійних винахідників, така вже їхня благородна участь, спонукають до створення нових велосенсацій.

Як і багато шанувальників велосипеда, автор схильний вважати, що наступне століття, яке вже на порозі, іменуватимуть не інакше, як… велосипедним. Бо дедалі більше людей переконуються в тому, що велосипед — не розкіш, а чудодійний засіб генерації доброго самопочуття і міцного здоров'я.

На жаль, декого, особливо у містах, утримує від бажання осідлати велосипед удаваний сором та надумана непрестижність двоколісного візка. Якщо це так тоді хочеться порадити брати приклад з тих людей, які, займаючи високе становище в суспільстві, довірились тендітному велосипеду. Не цураються сьогодні їздити на велосипеді президенти, провідні політики, вчені, письменники, кінорежисери, зірки естради тощо. А нерішучі все ще вагаються, все ще продовжують нидіти в гіподинамії, животіючи на тому мінімуму руху, що, мов черв'ячок, підточує найдорожче — здоров'я. Чи не пора поламати свій маловтішний спосіб життя? Тим паче, для цього не потрібно докладати якихось надлюдських зусиль — досить подати руку велосипеду і ввести його в коло своїх щоденних турбот. Поїздка до школи чи на роботу, до магазину або до річки чи в зелену зону — і цього цілком вистачить, щоб почуватися у відмінній формі. Навіть короткочасна, але регулярна велопоїздка гарантує оздоровчий ефект, дарує чарівне відчуття вічної молодості.

Не вірите? Візьміть і перевірте на собі, і то не завтра, не колись, а саме сьогодні.

Тож сідайте на велосипед, катайтеся на втіху і будьте здорові!