Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає

2.1. Тіло і насолоди тіла

2.1.1. Вчення про насолоду і шляхи її здобуття

Гедонізм — вчення про насолоду. Вчення каже, що людина стає щасливою, здобуваючи якомога більше насолоди. Звучить наче схоже на правду. Коли людина насолоджується, вона щаслива. Коли насолода припиняється, людина нещасна. Хоче повернути те, що було. Що більше насолоди, то щасливіша людина. Людина насолоджувалася б увесь час, скільки б сили стало. Людська природа у цьому нічим не відрізняється від тваринної. Собака теж лежатиме на спині та слухатиме, як його чухають, аж поки не зголодніє і йому не доведеться податися за насолодою до миски з їжею.

Якось давно на лекціях з психології нам розповідали про експерименти над щурами. У мозок щура вживлювали електрод, яким стимулювали центр насолоди. Коли щур тиснув на важіль, до центру насолоди надходив легкий електричний імпульс і відчуття, певна річ, було надзвичайно приємним. Щур наловчився тиснути на важіль увесь час, тож зрештою не стало снаги ні їсти, ні пити і він здох. Я ніколи не розумів, чому цей відомий експеримент над щурами тлумачили так, ніби відчуття було неймовірно приємним. Певно, тому, що хотіли щось цим сказати читачу і студентові про небезпеки насолоди. Робитимеш багато дурниць, так і померти недовго, як ні на що інше більше не зважати. Звідки нам знати, яким було те відчуття? Багато хто з нас ніколи не був на місці щура, бодай і одного дня. Знайдуться й інші причини робити безглузді вчинки і повторювати їх, окрім насолоди.

Філософи придумали, як зіпсувати мрії людини про насолоду. Тому кожному шукачеві задоволень варто тікати від філософії, як від чуми. Психологи і віряни також внесли свою лепту, однак, оскільки вони не такі вигадники, як філософи, з їхніх історій простіше сміятися. Філософи небезпечні. Натомість краще вчити історію. Звідти усі найкращі ідеї з пропагування насолоди й беруться.

Один із найбільш сардонічних філософських винаходів — машина насолоди, повністю хімічний і віртуальний світ, який приносить людині неземне задоволення без затрат. Одягни закритий комбінезон і рукавиці. На голову шолом, на очі окуляри. У судину трубочку для хімічного впливу на тіло. Лишається обрати програму насолоди, і механізм приводиться в дію. Костюм змайстрований таким чином, що викликає справж­ні відчуття у відповідних точках тіла. Рукавиці створюють ефект дотиків. Крізь окуляри видно реальні зображення, а з навушників чути вабливі звуки. Через трубочку в тіло вводять спеціальні речовини, які примножують втіху. Програма працює, і людина насолоджується. Що ж далі?

Я впевнений, що користувач машини насолоди почне випробовувати різні можливості і не вдовольниться лише одним-єдиним способом здобуття насолоди, хоч би яким приємним той спосіб був. Ситуацію можна порівняти з примітивним експериментом, коли людину закривають в ізольованому просторі та вводять їй речовину, яка приносить нестямну втіху, якийсь наркотик. Гарний приклад — героїн. Насолода ж завжди лишається одна й та сама. Вона не варію­ється і не змінюється, але страшенно приємна. Чи сиділа б людина увесь час у тій машині? Одні стверджують, що сиділа б, інші — що ні. Немає змін — немає чарів. Людина завжди бажає чогось нового.

Жахливість віртуальної машини — в її варіативності, біда старомодної машини насолоди — в її одноманітності. Обидві підстави гарні, аби піддати машини цензурі. Досить незвично судити насолоду, хоч би якою барвисто різноманітною чи однотонно незмінною вона була. Насолода завжди підлягає осуду, про це слід пам’ятати. Осудити застарілу хімічну машину насолоди просто, так само просто осудити героїн. Людське життя не варте того, щоб його прожити, якщо воно не буде сповненим нових і творчих досвідів. Сидіти в полоні насолоди не досить. Не в наркотичній ізоляції чи хитромудрій машині насолоди сенс життя. Від них треба триматися подалі. Та відмовлятися непросто, коли раз спізнаєш найвищу форму хімічної насолоди.

Як приклад згадаймо його величність Алкоголь. Сутність спиртного часто витлумачують хибно. Таке трапляється. Якщо ніколи не вживав спиртного, про хімічну, найчистішу насолоду тобі не відомо геть нічого. Мозок побудований таким чином, що для кожної насолоди передбачені одні двері. Коли скуштуєш котроїсь із них, ті двері вириває і вони ніколи більше не зачиняються. Так і стоять навстіж. Коли дошкуляє сверблячка і ти із задоволенням розчухуєш те місце, потім уже ніколи не зможеш не чухати. Настільки це приємно. Ці двері стоять відчинені. Те ж саме відбувається, коли уперше займаєшся сексом. Якщо отримуєш насолоду, двері лишаються відчиненими і кортить проходити крізь них знов і знов. Якщо втрата цноти завдає болю, процес закінчується невдачею чи, може, бере сум за мамою, двері лишаються прочиненими і у ту щілину важко протиснутися в майбутньому. Пізніше, звичайно, двері можна виважити, але це не так просто і двері не хочуть лишатись відчиненими навстіж.

Із цим прекрасно справляється алкоголь — він розчиняє усі двері насолоди заразом. Коли раз добряче налижешся горілки, тобто розведеного водою чистого спирту, нічого іншого тобі про насолоду знати більше не потрібно. Усі двері відчинені і не зачиняються. Ніяка сила у світі більше не здатна їх зачинити. І коли вони відчинені, крізь них просто і знадно проходити знов і знов. Насолода стає звичною: і хоча це лише хімія, привабливість процедури від цього не зменшується. Негативний перший досвід сп’яніння, супроводжуваного нудотою, лишає двері прочиненими, але не відчиняє їх навстіж.

Принадність сп’яніння, звісно, можна ідеалізувати й ушляхетнювати розпиванням дорогих і рідкісних напоїв, поєдную­чи їх із вишуканою їжею чи сексом. Цмулити коньяк і бургундське біле вино. Смакувати гусячу печінку. Доповнювати секс ігристим вином. Вести довгі й інтелектуальні розмови, лет яких окрилюватиме хороший напій. Але хоч би там як, а все зав’язане на хімії. Стакан російської горілки, випитий на темній і холодній дачі зимою, має той самий ефект. І хімія там робить свою справу так само добре, як і у залі «Космосу»[7] чи в обіймах нового коханця. Справжній пияка це знає і не намагається підмішати до хімічної насолоди зайві подразники.

Не треба забувати, що сп’яніння відчиняє всі двері насолоди водночас і жодних інших відмичок шукати більше немає потреби. Коли вступаєш у дискусії про високе, кохаєшся з новим партнером, їси куріпку чи чухаєш промежину, потрапляєш усередину крізь одні з дверей насолоди. Ці двері прочиняються більш-менш широко, завжди залежно від того, яким був перший досвід і спроба здобуття обраної насолоди, що слідувала за ним. Якщо уперше свербіж у промежині викликав сміх, зневагу і покарання з боку друзів чи матері, в майбутньому ним важко повнокровно насолоджуватися навіть на самоті. Негативний досвід не дозволяє дверям відчинитись повністю. Та хай би вони й відчинилися, це всього-на-всього одні двері. Сусідні двері ваблять, взяти, до прикладу, обіцянку сексу. Наступного разу мається увійти у них.

Однак коли вживаєш спиртне, розчиняються усі двері і пияка потрапляє крізь них усі всередину. Тому нема потреби робити нічого іншого, крім як розпивати спиртні напої. Цього достатньо, бо усі насолоди доступні заразом. Який сенс доповнювати спиртне їжею чи сексом, якщо воно саме виконує усю роботу? Хімія керує людиною, все інше — ілюзія.

Що хорошого в алкоголі, так це те, що від нього буває похмілля. Це дещо пригамовує вживання. Ранки не такі приємні. Від дуже доброго наркотику похмілля не буває. Кава — чудовий легальний легкий наркотик, похмілля не викликає, хоча ефект має досить сильний. Раджу спробувати оголосити каві кількамісячний страйк, а потім вихилити чашечку чорного розбавленого пійла. На крилах полетиш. Неміцність кави пояснюється звиканням досвідченого кофеїніста до такої практики. Тютюн не викликає похмілля, але ефект має непростимо слабкий. Хіба викурити не одну добірну кубинську сигару. Трохи дає в голову, і недосвідченого, звісно, зразу знудить. Рекомендую «Болівар». Не рекомендую «Коіба», бо побрехеньки про них лише наглядно демонструють, що той, хто говорить, нічого в сигарах не тямить. Так, друг раз пригостив підробкою, і засіло в пам’яті. Хизуватися треба вчитися, аби не виставляти себе на посміх геть відразу. Але як то кажуть, від тютюну до зірок не доторкнешся. Він належить до того ж класу речовин, що й коноплі, що теж мають незначну дію. Ці наркотики, тютюн і коноплі, не є частиною життя шукача задоволень, якщо братися до справи серйозно. Вони можуть бути рекомендовані, але не завдяки своїй здатності доставляти приємнощі.

Про важкі наркотики нічого сказати не можу. Коли мені було 12, мені ввели морфін перед операцією на руці, і цей досвід я не забуду ніколи. Я полетів. Але це було до того, як мене відвели в операційну, і я не хотів би повторювати подіб­ні експерименти чи рекомендувати їх іншим. З іншого боку, розказав би я трохи більше, так правоохоронці постукали б до мене у двері та відвезли б мене на суворий допит у свої таємні місцини кудись у Лапландію. Я не хочу наражатися на такий ризик, отож мені про це геть нічого не відомо. Мені також нічого не відомо про коноплі, крім того, що я чував, коли був за кордоном. Якщо добре подумати, то про спиртне мені теж нічого не відомо, хоча його я раз, звичайно, пробував. Каву я більше пити не можу, бо від кофеїну в мене хапає серце. Сигарами пахкотіти приємно, але тільки тому, що інші подовгу на тебе задивляються. Рекомендую дієтичну колу-лайт. Пляшка в день уберігає від депресії. Також вона, звісно, заодно підтримує американський імперіалізм, що не є добре. Лишається хіба ремствувати.

Чому алкоголь, будучи джерелом насолоди, підлягає осуду? Відповідь єдина і проста. Спиртне є спиртне, і задача пияки лише в тім, аби запустити його в кровообіг. Створена Богом хімія тіла довершить почате. Лише сиди і насолоджуйся — і вливай в себе побільше. Що чистіший продукт і що менше додаткових дій пов’язано з його розпиванням, то краще. Не варто розпорошуватися на дурниці. Я не буду тут розводитися про похмілля, гроші чи проблеми з печінкою. Це тут ні до чого, краще повірити одразу. Йдеться про чисту насолоду і доведення її до піку силою спиртного. Єдина проблема в тому, що освоєння хімії тіла не зробиш сенсом життя. Згинання руки і подразнення центру насолоди хімічним способом — діяльність лімітована, хоч і вкрай приємна.

Оскільки управління суспільством відбувається винятково шляхом окозамилювання, популярним є звеличення початкових стадій алкоголізму. Захоплення спиртним — одне з найвеселіших відомих мені окозамилювань. Одним маленьким словом можна змусити жінок перехилити бокальчик і довести їх до легкого сп’яніння. Влаштувати дегустацію вин, де учасники куштують по маленькому шматочку чогось їстівного і перевіряють на смак вигідні за співвідношенням ціна-якість білі вина цінової категорії 6—7 євро. Обмінюються поглядами і пізнають нові смаки. Вдома дізнаються трохи більше, але не до чортиків. Маленька винна колекція цілком обов’язкова і підлягає зберіганню у винній шафі. Коли захоплення прогресує, купують акційне вино в магазинах Талліннського порту. Таким чином ми робимо черговий крок в Європу. Я мав би стати на стежку п’яниці, вихиливши півпляшки горілки, так би я взнав, що таке насолода. Не треба було б ходити кружним шляхом. Але вся західна культура побудована на розпиванні спиртних напоїв. Без спиртного нічого немає. Його нав’язують, де бачать. Без спиртного немає соціального життя. Спиртне дають у церкві під час причастя, яке, між іншим, досить-таки скудне. Наркотики погані, бо вони можуть витіснити спиртне і наша культура тоді пуститься в хаос.

Хімічної насолоди творчій і допитливій людині недостатньо. Думка лине вперед. У новочасній віртуальній машині шукача задоволень не спиняють ніякі перепони. Він може насолоджуватися будь-чим у будь-який спосіб без жодних наслідків. Хоч би що він робив, нікому нічого поганого не станеться. Коли він завершує свої ігри, все лишається, як було до того. В реальності нічого не відбувається. Ніхто нічого не помічає. Усе лише грандіозна й вишукана відеогра. Але саме тому вся затія має бути заборонена. Саме тому гравець і експериментатор випробовує щонайогидніші можливості. Спершу він випиває хорошого вина, наприклад, Шато Марґо Бордо 1982 року. На вільному ринку ціна коливається в межах 600 євро за пляшку. Неодмінно треба скуштувати. На цьому етапі ми все ще оповиті думками про хімічну насолоду. Треба рушати вперед. І куди ми тільки прямуємо?

2.1.2. Садизм і мазохізм

Людину цікавлять лише дві речі: секс і смерть. Насправді це дві сторони одного і того самого, але забудьмо про це. У віртуальній машині секс і смерть мають бути програмно забезпечені. Такий досвід уже існує. Інтернет — масштабний канал поширення сексу з різнобічнім всеохоплюючим змістовим наповненням. На сайтах сексуального характеру можна підхопити чимало вірусів — що нагадує нам про небезпеки сексу, — як і внаслідок контакту з ВІЛ-позитивним партнером. Віртуальний секс теж має свої небезпеки. Вибір варіюється від дітей і коней до сексу в колготках, але загалом орієнтований на чоловічу аудиторію. Важко сказати, яка з ідей жахливіша — в колготках чи з тваринами. Секс із дітьми взагалі заборонений, тому про нього нічого не казатиму. Зазначу тільки, що Сократ був гомосексуалістом-педофілом-вуайєристом, що в перекладі на сороміцьку простонародну мову означає, що для нього еротичним було підглядати за молодими хлопчиками, але тільки підглядати. Буває, вживають термін «платонічна любов», коли немає наміру торкатися партнера. У наш час педофілія поєднується з бельгійською формою сексу з діть­ми, де дітей мучать і б’ють. Це неправильно. Сократ не був бельгійцем.

Якщо інтернет — секс і комп’ютерні віруси, то ігри — насильство і смерть. Популярна культура також просякнута насильством. Діти цілодобово грають в ігри, де віртуальне вбивство здіймає хвилю радості. Насильство веселе й захопливе, а його віртуальна форма до того ж повністю безпечна. Ні на які синці, переламані кості, виколоті очі, ушкодження мозку зважати немає потреби. Мертві воскресають, як той Ісус, так що і для християнина знайдеться мотивація зіграти.

У цих забавах немає нічого вартого осуду. Навпаки, вони чудово віддзеркалюють нашу людськість. До того ж вони доставляють насолоду в період статевого дозрівання, поки чимало інших радостей досі заборонені. Старанна гра в ігри гарантує задоволення, а отже, це добре і вартісне заняття. Єдина проблема в тому, що у такий спосіб ти, звісно, тим самим підтримуєш американський імперіалізм.

Повернемося до фантастично й вражаюче вдосконаленої віртуальної машини насолоди. Як я вже казав, користувач прагнутиме дедалі зухваліших насолод з розряду сексу і насильства. Але надовго його не вистачить. Усе інше здаватиметься нудним, а з нудьги ніякої насолоди не здобудеш. Було б дуже весело дізнатись, як далеко люди зайдуть у своїх експериментах, якщо машинні програми будуть достатньо різноманітними і бешкетництво не матиме наслідків. Відвідувача порносайтів в інтернеті непокоять віруси, але передусім конт­роль. У бездонній комп’ютерній пам’яті зберігаються всі сліди відвіданих сайтів. Роботодавець витягує їх звідти і звільняє недбалого розпусника. Або поліція моніторить відвідування заборонених законом сайтів. Там і до залу судового засідання недалеко. А за ним неодмінно слідує ув’язнення. Верховний Суд накине ще пару років з почуття огиди. І врешті опинишся на останньому місці у рейтингу тюремних злочинців. Примусовий анальний секс і жорстокі побиття стануть щоденним хлібом. Слід дивитися за тим, що дивишся, або ж, як варіант, стати сексологом. Фахівець може переглядати, що забажає, коли має відповідні дозволи і не надто розпалюється. Суспільствознавча комісія з питань етики ознайомлюється з планом дослідження і, напевне, затверджує його, якщо дослідник обіцяє не торкатися себе під час збору матеріалу. Для певності йому, ймовірно, призначають персонального наглядача, або ж принаймні він повинен увесь час знаходитись у зоні досяжності камер спостереження.

Насильство — задоволення, особливе тим, що садист — прибічник насильницького шляху — сам не відчуває ніякої тілесної насолоди. Коли вдарити кулаком іншого в обличчя, болить власна рука. Коли шмагаєш іншого, сам нічого не відчуваєш. Якщо вивернути чиюсь руку, доведеться побачити вираз сильного болю. До того ж крики іншого ріжуть вухо, а кров і слиз забруднюють твій же одяг. Тому насильство добре пасує для кіно, коміксів і книг. Насильство завжди по-своєму надумане і віртуальне. Насправді приємність насильства — в голові садиста, а отже, вона за своєю природою духовна. Тому за символ християнства взято римське знаряддя тортур: хрест і повішений на ньому знеславлений пророк. Усе в голові, сама лише думка і почуття. Нічого не сталося, і нічого насправді не пережито. Все — лише гра. Але водночас настільки правдива, наскільки це взагалі можливо.

Садизм не належить до справжніх насолод, а от мазохізм належить. Мазохіст — людина, що вдовольняється власними муками і приниженням. Якщо секс і насильство — єдине, що цікавить людину, то насильство — садистичне, секс — мазохістичний. Насправді вся насолода мазохістична. Тіло насолоджується власним стражданням. Це найвизначніша риса будь-якої з насолод. Часто секс, звичайно, є насильством. Зґвалтування є сексом і насильством, і не варто розводитися про те, що зґвалтування є лише насильством, а секс насправді тут геть ні до чого. Ясна річ, зґвалтування є сексом. Воно передбачає запихання чоловічого члена у такі місця у тілі жертви, що інакше, як сексом, цю дію не назвеш. Якщо член насильно встромляють в анальний отвір іншого чоловіка, йдеться про примусовий секс. Так воно є, хоча б ґвалтівник і не відчув ніякої сексуальної насолоди. Якщо чоловіка спіймали на гарячому, марно розказувати дружині, що під час статевого акту ніяких думок про секс він не мав і навіть ніякої насолоди не отримав. Дружина вважатиме це діло сексом в будь-якому випадку і правильно зробить. Знаряддя злочину підлягає конфіскації в дохід держави, а дружина отримає гроші та дітей.

Напевне, також є підстави нагадати, що добровільний секс часто грубий і примусовий. Чоловік лишає сліди від ударів на жіночих сідницях, а жінка кусає чоловікові плечі до синців (не пощастило, якщо одружений з іншою). Фройд мав рацію, коли стверджував, що діти божеволіють, коли стають свідками того, як батько з матір’ю злягаються. Маленькі діти вірять, що бачать тортури й побиття. Насолода і насильство поєднуються саме в сексі. Двоє людей довіряють одне одному і домовляються про приємну грубу сесію, тобто жодних підстав для переживань немає. Зґвалтування не передбачає ні домовленості, ні довіри, хоч би все й відбувалося насправді. Майк Тайсон отримав в Америці додатковий термін, коли засунув у піхву пальці під час зґвалтування. Так точно не можна робити, якщо жінка не згодна.

Я намагаюся пояснити просто і доступно, чому садизм не належить до когорти насолод. Причина ось у чому. Коли я мучу когось, моє тіло нічого не відчуває. Коли шмагаєш свою жертву, тіло свербить. Той, хто шмагає, відчуває лише, як рука втомлюється. Отримане від садизму задоволення, таким чином, знаходиться між власними вухами і прив’язане до власної здатності уявляти. Оскільки насолоди все-таки тілесні, садизм не є насолодою, хоч би яким приємним і збуджуючим він був. Це твердження, звичайно, передбачає, що насолоди дійсно тілесні і йдеться саме про них. Лише тіло насолоджується. Уява розпалюється, розгулюється, виривається на волю і насолоджується, звісно, також. Але думки доставляють приємнощі зовсім іншим чином, ніж тілесні відчуття. Можеш спробувати. Подумай про секс із чудовим партнером, а потім спробуй те саме вживу. Думка приємна, але дія приємніша. Якщо ніколи цього не робив, можеш уявити. Це теж може бути приємно. Але лише плоті відомо, що таке хіть.

Отже, садизм не є справжньою насолодою. Це ненависть, яка інколи приємна. Секс знову ж таки є насолодою, принаймні іноді, і тому він мазохістичний. У сексі людина дозволяє робити з собою те, на що за інших умов у жодному разі не погодилася би. Її тіло завойовують, її підкоряють бажанню іншого, а отвори у тілі безсоромно використовують для власного задоволення. Сором підкоряється тваринній насолоді. Ситуація цілком мазохістична і водночас, безумовно, приємна. Людина губить себе, свою самість, свою мораль, свій сором і свою гріховність, віддаючись іншому. Не дивно, що як християни, так і численні феміністи не можуть прийняти таку ситуацію. Вони мають рацію. Ситуація жахливо відразлива. І чому ми не вдовольняємося самим лише дітозачаттям?

2.1.3. Оргазм

Тут суттєво тримати в пам’яті, хто з сексуальних партнерів зверху, а хто знизу. Той, хто знизу, насолоджується, бо він у мазохістичній ситуації. Той, хто зверху, не насолоджується, бо він у садистичній ситуації. Знизу беруть, зверху дають. Простонародною мовою все навпаки, але щодо більшості речей народ помиляється. Наука каже, що той, хто знизу, тобто той, у кого проникають, приймає в себе пальці рук, язик, член, дилдо чи хоч би й пальці ніг. Унаслідок цього переживає сильну тілесну насолоду. Тобто отримує і бере. Є пасивним і перебуває у виграшній ситуації. Насолода цілковито його, і нічого іншого, окрім неї, немає.

Той, хто зверху, дає. Трудиться, лиже, тягне, дряпає, кусає і запихає. Він як античний раб, який гарує, не маючи людської гідності, нагороди чи свободи. Саме через таку безпросвітність простонародна мова обертає все навспак і стверджує, що той, хто зверху, якимось чином перебуває у виграші та щось отримує. Той, хто зверху, дістає владу і намагається щось зробити, але на тому край. У цьому сенсі він отримує, так. Насолода ж повністю дістається тому, хто знизу. Той, хто зверху, отримує таке ж ефемерне задоволення, як і насильник, тобто лише у власній уяві. Трудівник трудиться для іншого. Самому йому лишається задоволення від добре виконаної роботи. Таким чином той, хто зверху, опиняється на місці онаніста. Власне кажучи, дивовижно, що, коли йдеться про секс, діяча недооцінюють, тоді як у західній культурі ним зазвичай захоплюються, а об’єкт діяння, навпаки, зневажають.

Питання вирішується за допомогою рівноправного сексу. Тут є два можливих варіанти. Обоє зверху одночасно. Обоє доставляють приємнощі одне одному. Ситуація більше нагадує боротьбу, аніж секс, тому насолоду не отримує ніхто. Ідея не годиться.

Очевидно, потрібно чергувати, хто знизу, хто зверху. Періодично мінятися місцями, поки кожен не виконає свою частку садистичних робіт і не отримає свою частку мазохістичної насолоди. Думка хороша й вартісна. Учасникам сексуального процесу все-таки потрібно відпрацювати правильні позиції, що не так просто. Одним більше пасує роль жадібного мазохіста, ніж дбайливого садиста, іншим — навпаки. Гендерні ролі теж можуть стати на заваді. Жінки все ж не хочуть бути надто старанними в ліжку, принаймні у гетеросексуальних стосунках. У гомосексуальних стосунках з цим простіше. Обоє можуть бути старанними. Але і гетеросексуальній жінці слід пам’ятати, що чоловіку можна робити приємнощі. Сумно, якщо чоловік приречений бути садистом лише тому, що жінка хоче бути мазохістом.

Вище йшлося лише про попередні пестощі. Під справжнім сексом мається на увазі власне злягання, дозвольте мені вкот­ре звернутися до невмирущої народної мудрості. Статевий акт — діяльність рівноправна, чи не так? Обоє учасників отримують насолоду, коли чутливі тканини їхніх статевих органів труться одні об одні. Врешті досягають спільної вершини насолоди, тобто, якщо говорити науковою мовою, для жінки вершиною є оргазм, а для чоловіка — сім’явилиття. Що це значить? Чоловік переживає щось відмінне від жінки? Наукова теорія кидає світло на те, що замовчує народна мудрість. Остання каже, що обоє сягають вершини насолоди. Наука ж стверджує, що чоловік виливає сім’я, а жінка отримує задоволення. Еякуляція і оргазм — різні речі. Також, відповідно, чоловік не втрачає цноту, про нього кажуть, що він набуває досвіду. Отже, чоловік стає досвідченим, а жінка втрачає незайманість. Чоловічий і жіночий секс — несиметричний, тобто протилежний.

Фінська мова розкриває всю правду, принаймні фінам. Ми кажемо, що метою сексу є розрядка. Це, звичайно, не що інше, як алегорія. Людина не може розрядитись у прямому сенсі слова. Порохова зброя розряджається, коли спустити курок і з великою силою випустити з дула кулю чи якийсь інший об’єкт дальнього впливу. Інше значення розрядки — зняття напруження, нервового чи м’язового. На оглядинах у лікаря після незахищеного сексу почуваєшся напружено через можливість виявлення статевих хвороб. І коли лікар повідомляє, що всі аналізи чисті і нічого не знайдено, напруга розряджається. Ще один випадок — м’язове напруження, яке знімає масажист. Зауважте, що тиск у пляшці пінистого вина не розряджається, він спускається. Не можу сказати, який з цих випадків первинний. Треба запитати знавців фінської мови. Хоч би як там було, йдеться про механічну алегорію на сексуальний світ, де людський розум і м’язи звільняються від напруження.

Яким чином усе це стосується сексу? Сексуальна потреба є тиском і напруженням у тілі, які зникають внаслідок тертя шкіри і підшкірних тканин одна об одну. Ні про що спільне з душею чи розумом не йдеться — лише про механічну тілесність. Тиск і напруження — болісні стани, від яких потрібно позбуватися. Інакше вони так і дошкулятимуть без надії на покращення. Тому варто починати займатися сексом. Мотив настільки потужний, що кидає виклик пристойності, добропорядності, почуттю міри, етиці, ба навіть законові. Гранична напруга штовхає одну людину в обійми іншої, дивитися пор­но, засунувши руку поміж ноги, чи роззиратися довкола, підшукуючи пару для походу в ресторан. Тиск і напруження — сильні мотиватори діяльності.

Спосіб мислення, який визначає мету статевого акту як механічне звільнення чи розрядку, здається суто чоловічим. Чоловік трудиться, внаслідок чого набирає тілесний тиск. Звільняється від нього шляхом розрядки, що стає призом за виконану роботу. Жінка теж навчилася розряджатись, але у неї це відбувається не так просто. Було зроблено багато припущень щодо жіночої здатності випорскувати рідину з піхви у момент розрядки, і схоже на те, що численні книжки про секс у це вірять. В інтернеті цілі сайти присвячені жіночій еякуляції, але там вдаються до певних хитрощів. На цих зображеннях з жіночого органу вилітає не бачена раніше кількість рідини. Читач може сам пересвідчитись у цьому на порносайтах. У цьому контексті жіноча здатність розряджатися все-таки має значення, коли говорити про відмінності та схожості у тому, як чоловік і жінка займаються сексом. Традиційно чоловік розряджається, як рушниця, а жінка — як зсудомлений м’яз. Чоловік повний, і він порожніє. Жінці болить, і її відпускає. Обидва способи мислення дивні, але так примушує нас думати люба фінська мова. Насолода чоловіка і жінки теж різниться.

Оргазм — цілком інша річ, аніж сексуальна розрядка. В оргазмі присутня духовна сторона і насолода на рівні почуттів і думок. Оргазм — екстаз почуття і думки, в якому час, місце і пристойність перестають існувати і людина розчиняється у Всесвіті. Така насолода за своєю природою духовна. Різницю між розрядкою і оргазмом чудово ілюструє те, що оргазми можна отримувати один за одним хоч би скільки (жінка), але розрядитися можна лише раз (чоловік), а потім доводиться знов заряджатися. Чоловік — старовинна рушниця, яка стріляє один раз і потребує часу на перезарядку. Жінка здатна отримувати множинний оргазм, принаймні цього варто прагнути і така можливість реальна. Натхнення черпають з індійського тантричного сексу й «Камасутри» та інших чужоземних джерел. Життю не вистачає свіжості, і звільнення від механічного мислення ніколи не може нашкодити. У тантрі оргазм триває днями. Тривале заняття. У «Камасутрі» позиції виглядають досить складно. Для старих не годиться.

2.1.4. Хімія сексу

Не можна говорити про секс, не згадавши штучну хімію насолоди. Віагра і нові споріднені з нею ліки змінили мислення людей сильніше, ніж публічне обговорення і загальна соромливість коли-небудь дозволять визнати. Фантастичність Віагри передусім у тому, що вона призначена винятково для чоловіків, тобто для садистичних виконавців, яким завжди мало. По-друге, Віагра — ліки і продукт хімічної індустрії. По-третє, вона у списку бажань кожного чоловіка.

Сукупність трьох пунктів не піддається розумінню і лякає. Кожен чоловік потребує підтвердження своєї сексуальної сили, хоч би яким нормальним і спроможним він був. Завжди можна бути більшим і твердішим, стояти частіше і справлятись зі складнішими, ніж раніше, ситуаціями. У кожного знайдуться підстави вживати Віагру. Я не маю на увазі, що таблетку треба приймати кожен раз, коли лягаєш зі своєю милою у ліжко, але таблетку добре мати при собі у гаманці, як і презерватив. Ніколи не знаєш, коли згодиться. Буває, чужа жінка зваблює, але водночас ніби вихолощує. Тоді таблетку в рот, презерватив на місце, і рибка в сітці.

Віагра — продукт суто чоловічий, і тому для жінок становить приблизно таку саму проблему, як і секс-працівниці. Чоловік може придбати насолоду за гроші на вільному ринку і привести себе в бойовий порядок хімічним способом. Жінка не знає, до чого йдеться, що мусить бути неприємно. Її стабільна пропозиція більше не приваблює чоловіка, якщо він вдається до послуг секс-працівниць. Жінка починає замислюватися над позиціонуванням своєї пропозиції на ринку насолод. Чого вона вартує? Що чоловік ладний віддати, аби її отримати? Чи варто цілком прибрати пропозицію з ринку? Така ж історія з Віагрою. Жінка не знає, чи настільки вона приваблива, що чоловік готовий і спроможний. Жінка не знає навіть, чи приваблива вона взагалі. Чоловік може сам хімічним способом обійтися без жіночої допомоги і виконати роботу настільки блискуче, наскільки сам того захоче. Звичні закони торгівлі збудженням більше не працюють.

Віагра — ліки, однак від якої хвороби вони допомагають позбутись і видужати? Питання не таке просте, як здається на перший погляд. Звичайно, є тілесні вади, які частково або пов­ністю утруднюють твердіння члена. Але оскільки Віагра спокушає всіх, необхідно провести якусь межу між уживанням у цілях медичних та інших. Проблему не так-то легко вирішити. Якщо ніяких фізичних дефектів не виявлено, навіщо отримувати рецепт на лікування хвороби? Чому імпотенція зазвичай уважається хворобою? Хіба це не функціональна вада тіла? Наприклад, якомусь незграбі на ковзанах ніяк не вдається освоїти катання спиною вперед. Хіба він хворий? Хіба йому треба приймати ліки? Точно те саме питання виникає, коли хтось невміло поводить себе у ліжку і ніяк не може освоїти їзду задом наперед. Дружина стогне, як тренер з хокею, але гравець ніяк не може справитись із задачею. На допомогу приходить хімічна індустрія — але якою мірою?

Ось ілюстрація можливих труднощів. Чоловіча спроможність варіюється в певних межах. Коли він аж надто сильний і завзятий, можна пронизати всі отвори у тілі партнера, навіть анальний. У багатьох сексуальних стосунках саме ця здатність глибоко цінується, бажається і вітається. Коли ентузіазм дещо менший, можна втиснутися в жінку в той звичний спосіб, схвалений навіть католицькою церквою (якщо немає пристрасті). Жіноча піхва, врешті-решт, створена таким чином, що приймає в себе слизько і легко, якщо лише жінка того хоче. Творець зорганізував усе настільки просто, наскільки можливо. Піхва всмоктує чоловіка всередину. Вона все прий­має і все витримує. У цьому й полягає сенс життя. Однак якщо не вдається, ще є можливість розрядитись у руку чи рот партнера. Для цього особливої майстерності не потрібно.

В який момент неспроможність стає хворобою? На це питання кожен лікар мусить мати свою компетентну й обґрунтовану відповідь, інакше Віагра — не ліки, а щось зовсім інше. Природно було б сказати, що якщо не здатний до ваґінальної пенетрації, потрібно прийняти ліки. Чому таке казати? Очевидно, на це є дві моральні причини, які не ґрунтуються на медичних фактах. Ці дві причини такі: цей спосіб природний і жінка отримує насолоду. Існує великий космічний порядок, згідно з яким бажати і займатися сексом так, щоб це нагадувало дітозачаття, — природно. Все решта вигадане, несправжнє і дивне. Що вигадане, те можна забути, але природне треба плекати і леліяти. Звучить чудово і не перечить традиції, однак не має ніякісінького глузду. З якого такого дива здобуття насолоди і секс заради забави має імітувати дітозачаття? Людська самиця хтива й у період вагітності та менструації. Жодної відповіді на подібні питання немає.

З цього всього робимо висновок, що як хворобу потрібно розцінювати і недостатню твердість члена, і його безпорадну м’якість. Потреба кожного чоловіка у Віагрі визначається на власний розсуд. Хвороба — поняття цілком суб’єктивне, тобто залежить від самої людини. З подивом задаюся питанням, чи існують інші подібні хвороби. До того ж якщо керуватися цими критеріями, кожен чоловік — хворий, що є умовиводом досить-таки депресивним.

Наскільки я бачу, Віагру краще вважати ліками, якщо присутні тілесні вади і дефекти, підтверджені лікарським виснов­ком. В інших випадках вона становить хімічний інструмент здобуття насолоди заради розваги, який перебуває у владі лікарів через свої побічні ефекти. Так, Віагра має побічні ефекти, можна, наприклад, осліпнути, і її не можна приймати одночасно з іншими ліками. Побічні ефекти вимагають кон­тролю, це зрозуміло, але в усьому іншому лікарі обслуговують безмежні чоловічі бажання і похоті. Точно вже добре, що Віагра відпускається за рецептом, як і антидепресанти, бо інакше б усі її вживали увесь час. Задача лікаря — обмежити безглуздий і надмірний пошук насолоди і приємнощів. Лікар виписує прийнятну дозу сексуальної насолоди. Прийнятна доза якомога менша і якомога більш звичного виду. Лікар, отже, неодмінно вважається моральним авторитетом, який пригамовує людські бажання. Чудово так чинити в одязі нау­кового експерта. Ніхто більше не вірить священикам, усі вірять науковому авторитетові. Він тримає чоловіка подалі від автомата з насолодою. Пряму кишку партнера можна лишити в спокої.

2.1.5. Види насолоди і страждання

Існує багато видів насолоди, тому шукачеві щастя серед насолод краще негайно з ними ознайомитися. Так він зможе шукати насолоду там, де її вдосталь, і уникати поганих і неправильних насолод. Насолоди поділяються на два основних види, на цій думці зійшлися ще за часів Античності. Тілесні насолоди і духовні втіхи відмінні між собою. Тому потрібно розрізняти пряму і непряму насолоду. Прикладом першої є хороший оргазм, а останньої — дія болезаспокійливих ліків. Для внесення певної ясності кожен вид насолоди варто розглядати окремо. І все-таки не можна забувати про головне: основний вид насолоди — пряма тілесна насолода. Все інше другорядне. Справжній шукач задоволень націлений на тілесну насолоду, а коли вона недоступна, вдається до замінника. Ліпше щось, як нічого.

До того ж існує ще така химерна й реальна можливість, що людина отримує насолоду від болю, страждань і принижень. Таке дивне бажання можна легко назвати збоченням. Це варто обміркувати.

Усі насолоди тіла, якщо докопатися до суті, еротичні та сексуальні, щодо цього Фройд мав рацію. Якщо шкіру людини пестити і гладити, результатом буде твердіння чи зволоження відповідного органа, я маю на увазі, якщо чіпати відповідне місце. Звісно, не буває так, щоб людину кидало в жар від одного лише доторку, але це крок у правильному напрямку. Все, що видається приємним, — еротичне і тому також непросте, ганебне, цензуроване й заборонене. Ми живемо у дивний час. З одного боку, це час вільної сексуальності та вседозволеності, але з другого — секс такий захопливий, якими можуть бути тільки заборонені речі. Саме через це насолоди мають дурну славу.

Найбільша проблема шукача задоволень — біль, нудота і різні форми душевного занепаду, які слідують за насолодою. Простіше за все було б, якби можна було насолоджуватися без наслідків, але, на жаль, світ не задуманий для насолод. Я не кажу тут про моральні проблеми, такі як моральне похмілля, яке настає після першого походу до хліва позад телиці. Секс з тваринами завжди був звичним ділом у сільській темряві. Не кажу я також про проблеми із законом і суспільну відразу до радісного розпусника.

Уже за часів античної Греції знали про небезпеки насолоди і попереджали про них простими словами, принаймні до морального занепаду Римської імперії. Ненажера, тобто любитель глянцевих журналів, звик поїдати голод очима перед споживанням їжі, так, щоб їжа дійсно смакувала. Між прийо­мами їжі необхідно постити, щоб не розтовстіти остаточно. Я мав такий досвід. Голодному їжа здається божественною, особливо якщо порції маленькі та задоволення доводиться розтягувати, смакуючи кожен шматочок. Інша річ, що голод росте під час їжі. Справжній ненажера їсть винятково задля отримання радості від споживання їжі, але здобуту ним насолоду ніяк не можна порівняти з тим сластолюбством тіла, що його відчуває голодний. Наситившись, ненажера переходить від тілесних насолод до інших утіх. Він починає дегустувати їжу вдумливо, і до вгамовування голоду це вже не має жодного стосунку. У будь-якому разі йому слід обмежити споживання їжі, інакше не обійдеться без душевних терзань. Спершу страждання, потім насолода, або навпаки. Чудово, коли можна обирати, що за чим.

П’яниця може пити завжди. Не потрібно відчувати спрагу, щоби промочити горлянку дешевим іспанським вином. Рахунок отримуєш потім у вигляді похмілля. Жахливий бодун — дійсно небажаний гість. Спершу насолода, потім страждання. Але від похмілля можна позбутися, продовживши випивати. Похмілля — нестача спиртного.

Також трапляються випадки, коли страждання і насолода підміняють одне одного, як в якихось спортивних змаганнях. Марафонцям личить вихвалятись, як сильно від бігу болить усе тіло і як же це прекрасно. У домашніх умовах таке саме явище спостерігається, коли покладеш у ризото трохи більше табаско, ніж зазвичай. Страждання і насолода майстерно заміняють одне одного. У духовному плані задіяна та сама збочена схема. Фільми про насильство викликають відразу, як і перегляд сексуальних сцен, фільми жахів пересичені шматуванням і кров’ю, і все це невблаганно переманює на ту сторону. Просто людина побудована таким чином, що не здатна відрізнити насолоду від страждання. Людина — збочене створіння.

Здавалося б, що може бути зрозумілішим, ніж розділення на насолоду і страждання? Певно, що нічого, а втім, між ними немає чіткої межі. Одна з найпечальніших драм людської душі полягає саме в цьому. Як було б просто і зручно, коли б людина вміла шукати насолоду, як це робив античний Епікур. В програмі були б неспішні прогулянки прохолодними гаями з дзюркотливими струмочками, бесіди з хорошими і вірними друзями, читання вартісних книжок і отримання задоволення від мистецтва. Вживали б легку й невигадливу їжу і пили б розбавлене водою вино. Усе спокійно, тихо, мирно. Епікур не хоче визнавати вад людської природи, того, що потяг до насолоди призводить людину до мук і страждання, а через них — до збоченої насолоди. Людина шукає насолоди по той бік насолоди. Найбільша насолода там, де її бути не може. Тому людський світ такий жорстокий і страшний. Причина не в насолоді як такій, як ми звикли думати. Причина в муках і стражданні, які стають насолодою. Марафонець, наприклад, є непереможним, справжнім утіленням проблем людства. На довершення людина має особливу здатність отримувати насолоду від чужого горя. З цього не варто дивуватися, адже людина має здатність насолоджуватись і власним стражданням теж, і при цьому людина — стадна тварина. Якщо вже насолоджуватися власним стражданням, то чом би й не стражданням інших теж?

Є сенс стверджувати, що насолоди не рекомендовані нікому. Ролі розпусника не позаздриш саме тому, що йому доводиться мати справу з болем надто часто і надто близько. Голова болить, живіт крутить, моральне похмілля дошкуляє, жир заважає рухатись, а простата заблокована. Трипер — теж можливий варіант. Не варто осуджувати розпусника на законних соціальних чи моральних підставах. Вони ґрунтуються лише на заздрості й упередженнях, або ж на уявленні про спільне благо і вигоду. Єдине правильно виголошене слово-попередження стосується болю. І хоч би як розпусник учився отримувати від нього насолоду, біль однаково залишається болем. Біль поганий, бо є одним із видів страждання. Кожен, хто каже, що страждання людині на благо, бо вони чомусь учать і роблять нас кращими, мудрішими і благороднішими людьми, — лицемір, божевільний або збоченець. Християнам, здається, цей гріх притаманний більше, ніж іншим. Найкраще буде визнати, що від болю ніякого толку чи вигоди нікому немає. Саме ця правда підриває філософію насолоди. Чудово було б лише насолоджуватись. У раю насолоди не мають наслідків. Але передусім там є насолоди, які не завдають болю. На дверях висить табличка «Марафонцям вхід заборонено». Певне, в раю немає справжнього любострастя? Кажуть, що чоловіки-мусульмани вірять в любострастя в раю, але я не вірю, що це правда. Злягання ніяк не належить до райських утіх.

Очевидно, насолоди, а надто справжні тілесні насолоди годяться лише для того, щоб розбавити похмурі будні. Насолоди потрібно тримати в таємниці. Хто має насолоду, хай її ховає. Зовсім без насолод жити складно, якщо ти не аскет. Аскеза означає вправляння у житті без насолод. Треба лише остерігатися, щоб не почати насолоджуватися життям без насолод.

2.2. Вибір і бажання

2.2.1. Суперечність між лібералізмом і буддизмом

Вище я по кісточках розібрав найперше і найбільше табу нашої культури — насолоду. Кожному відомо, що таке насолода, але говорити про неї небажано, а в деталях — образливо. Насолоди є частиною особистого життя людини, а тому копирсатися в них гидко. Насолоди — чорна прірва, дна якої не видно. Якщо читач таки переборов відразу і добрався до другого розділу, тут на нього чигатиме менше потрясінь. Повністю від них, на жаль, не відкараскаєшся. Та служитель правді має бути непохитним.

Фінляндія — країна з вільною ринковою економікою, де люди живуть під знаком учення й ідеології, знаної як лібералізм. Якомусь соціалістові твердження видасться дійсно сумним, але що поробиш. Який сенс заперечувати, якщо правда очевидна. Соціалістична щаслива країна цілком відмінна від капіталістичної держави. Все купується і продається. За гроші можна отримати все, чого лише душа забажає. Але зараз у нас немає наміру занурюватися в економіку й економічну діяльність. Ми досліджуємо людське щастя і його критерії в лібералістичному суспільстві. Як стають щасливими в умовах ринкової економіки і чи стають взагалі?

Лібералізм переінакшив стару ідею на новий лад. Буддисти віками говорили про бажання і їхній вплив на людське щастя. На початку ХІХ століття Шопенгауер писав, що людським бажанням немає краю. Врешті у ХХ столітті все обернулося таким чином, що об’єктом захоплення стала кількість і якість варіантів вибору. Почали казати, що людина щаслива тоді, коли отримує те, що хоче. Бажання з’являється, коли є вибір. Якщо хочеш нове авто і купуєш його, отримуєш, що хотів, і маєш бути щасливим. Твоє бажання купити нове авто породжене наявністю вибору. Спочатку ти вирішив купити нове авто, тоді зупинив свій вибір на певній марці, ймовірно на «Тойоті». Це надійне і стильне авто і до того ж найбільш продаване. Так твоє бажання набуло раціонального обґрунтування. На нього приємно дивитися, воно дешево коштує, і оскільки у кожного таке саме, не створюється небезпечного враження винятковості. Нарікати немає на що. Почуваєшся щасливим.

Лібералізм каже, що людина щаслива тоді, коли отримує те, що хоче. Буддійська концепція протилежна: бажання роб­лять людину нещасною, бо людина ніколи не отримує того, що хоче. Як таке можливо, щоб два великі ідеологічні напрями мали настільки різне бачення способів і можливостей досягнення щастя?

У філософії знайдеться небагато інших подібних суперечностей. Багатий світ має свою віру, тоді як частина азійських країн, що розвиваються, перебуває в полоні цілком протилежних уявлень. Як таке можливо? Чи це правда, що власні бажання прирікають людину на нещастя? Якщо так, то вся лібералістична суспільна реальність побудована на великому обмані. Треба все обдумати. Я хотів би, щоби президент республіки зайняла певну позицію щодо цієї проблеми. Вона настільки серйозна, що посадовцю нижчого рівня розв’язати її не сила.

Людина має схильність бажати для себе різних речей. Вона бажає, хоче, просить, жадає, прагне, вимагає і сподівається. Має бажання, жадання, прохання, великі і маленькі, звичайні і незвичайні. У людини їх повнісінько. Вони припиняються лише зі смертю. Буддисти думають, що людина може досягти просвітлення і опанувати свої бажання, але в нірвану перейти можна лише у смерті. На відміну від фінських вірних — членів державної церкви, буддисти вірять, що переродження є прокляттям. Воно означає повернення до того самого нещастя, від якого звільнила смерть. Людина крутиться у великому колесі народжень і смертей, з якого важко вивільнитися. Все — лише страждання. Якщо жити правильно, досягнеш нірвани. Це означає, що не треба буде знову народжуватись у цьому поганому світі. Якщо жити правильно, здобудеш просвітлення, а здобувши просвітлення, не народжуватимешся знову в цьому поганому світі. Просвітлена людина більше не є я. Схема цілком логічна.

Для порядного християнина Фінляндія видається настільки хорошим місцем, що народжуватись у цій країні щастя варто знову і знову. Бажання забавні. Було б справді дивно відмовитися від них лише тому, що серце зупинилося на дещо довший час. Бажання настільки сильні, що й смерть переборють. Людина повертається до своїх бажань, минувши рубіж смерті. В це вірить чверть членів державної церкви. Це цілком логічно. Світ хороший, і ми тут щасливі, тому хочемо сюди, назад. І отримуємо, що хочемо. Саме тому ми такі щасливі. Майже всі фіни кажуть, що щасливі, коли їх питаєш. Багато хто настільки щасливий, що не хоче більше ніяких змін у своєму житті.

Яким чином дві великі релігії можуть мати настільки кардинально протилежне бачення людського щастя і нещастя? Християни вірять у щастя. Для буддистів життя — завжди нещастя. Про це теж варто задуматися.

2.2.2. Відвідини супермаркету

Продуктовий відділ супермаркету — зразок західної ринкової економіки. Все життя і його священний сенс відображені на полицях супермаркету настільки прозоро, наскільки це взагалі можливо. У похмурий зимовий день здалека видні вогні супермаркету закликають завітати в гості. Яскраві вікна випромінюють тепло, а двері самі відчиняються перед змерзлим перехожим. Тепло, світло і запахи линуть назустріч. Двері позад тебе зачиняються. Перед тобою ряд кас і маленькі дверцята в рай. Овочі, пиво, екзотичні фрукти і врешті в кінці м’ясний відділ. Вдосталь хліба і булочок.

Людина наближається до полиці. На ній виставлені сніданкові пластівці. Метри пластівців. Різної якості і в упаковках різного об’єму. Товар ніколи не закінчується, хоч би всі купували його скільки заманеться. Є час розслабитися, роздивитися, вибрати і вирішити. Людина прийшла за пластівцями, тож має їх купити. Треба лише протягнути руку, взяти упаковку і вкинути її до купівельного кошика. У такий спосіб усе відбувається. Це відомо кожному. Потім проходиш на касу, де твій вибір сканують, і оплачуєш відповідно. Тепер людина може повертатись у зиму і темряву. За межами супермаркету завжди зима і темрява. І пластівці закінчуються там досить швидко.

Повернімося до початку, до вибору. Життя — це вибір, принаймні тоді, коли стан справ і самопочуття якнайкращий. Людина хоче пластівців і має взяти упаковку — але яку з них? У кожного своя улюблена, яку він завжди купує. Хтось обирає навмання. Бере першу-ліпшу. Хтось завжди купує найдешевший варіант. Стилів багато. Це визначна риса вільного світу. Обирають не лише пластівці, обирають також спосіб вибору. У виборі є глибина.

Людина робить вибір. Колись раніше вибір був неможливим. У магазині був один вид, а дома в комірчині стояла вчорашня каша, от і вибирай тут. Голод — не тітка, і снідати треба. Береш, що є, хороше воно чи погане. Треба тільки дивитися, щоб їжа не запліснявіла і не зіпсувалась. Або зняти плісняву перед тим, як з’їсти неушкоджену частину. Що не так? Голод зникає і буденні клопоти минають, як і повинні. Для чого так перейматися вибором?

У супермаркеті є вибір. Чи робить це людину щасливою? Навряд чи. Але й нещасливою не робить. Головне, що той, хто хоче пластівців, їх отримує. Ключове слово тут — бажання. Я хочу пластівців зранку, і моє бажання приводить мене в магазин до варіантів вибору. Я пробую нові та даю другий шанс добре знайомим. Я отримую, що хочу, і це робить мене щасливим. Щастя — вдоволення власних бажань, і вибір у цьому грає на руку. Упаковка пластівців точно вдовольняє моє бажання. Що буддисти можуть мати проти такої схеми? Певно, що вони помиляються. Я і мої пластівці — одне ціле, і ніщо не може нас відділити одне від одного. Я хочу, я купую, і моє бажання здійснюється і вдовольняється. Тобто я щасливий. Кожен коаліціант знає, що так воно є.

Вищеописана схема здобуття щастя становить сутність вільної ринкової економіки і ядро нашого священного способу життя. Але навіщо такий великий вибір? Відповідь відома кожному. Бажання індивідуальні, бо вони відбивають наше «я», і найважливіша ознака цього «я» — саме індивідуальність. Кожен із нас, людей, унікальний індивід, подібного якому немає й не може бути в усьому світі. Ми кажемо, що маємо власну ідентичність, тобто нашу самість. І ця ідентичність визначає наш вибір. Водночас вибір формує ідентичність, і вона відбивається у виборі.

У Радянському Союзі держава визначала, що для людини добре, і давала людині те, що їй потрібно, її саму про це не питаючи. Можна було всім подавати однаковий сніданок. Це знову ж таки означає заборону індивідуальності й анулювання бажань. Усі люди — одне ціле, й усі мають їсти один і той самий сніданок. Революційні пластівці червоної зірки в усіх на вустах, і всі товариші становлять єдине ціле. Два види пластівців приводять лише до розбрату. Що краще? Чому я отримую «Червону зірку», якщо іншому дістається «Потужний трактор»? Краще їсти один вид у мирі, ніж два у розбратах.

По-іншому життя минає за часів супермаркетів. Кожен отримує свою упаковку згідно з власними вподобаннями. Тому має бути багато видів пластівців. Складність полягає в тому, що для кожного справжнього індивіда має бути передбачений свій вид пластівців, але тоді їх має бути мільярди. І все ж проблему легко прибрати з порядку денного. Весь супермаркет — майданчик вибору, і кожна людина бере звідти товар до свого велетенського кошика. Уявіть величезний супермаркет за аеропортом і величезний візок. Уявіть гігантський. Якщо його наповнити обраним товаром і піти з ним на касу, можна бути певним, що візок сусіда не такий самий. Зверху у візку може лежати та сама упаковка пластівців, що й у мене, але якщо копнути глибше, різниця очевидна. Кошики різні, як і люди, що їх наповнюють. Людина завжди порівнює себе з сусідом і відокремлюється від нього. Обоє унікальні індивіди. Це зумовлено різним умістом їхніх кошиків. Ти те, що ти купуєш. І коли покупки у людей різні, люди теж різні. Вони індивіди.

Чи робить вибір щасливим? Відповідь на це питання дати важко. У певному сенсі, звичайно, так, але по правді — то ні. Коли є дві різні кóли на вибір і тобі треба обрати одну з них, це не додає багато щастя. А втім, було б кепсько, якби варіантів вибору не було. Життя було б нудним і сірим. Нудним і сірим воно було б саме тому, що не можна було б реалізувати себе і свою самість. Я такий, що завжди п’ю кока-колу і ніколи не п’ю пепсі-колу. Здається, що вибір не робить щасливим, та відсутність вибору — убогість, що призводить до відсутності щастя. Ніхто не щасливий, якщо не може бути собою. Мало хто серйозно заперечив би цю думку, принаймні будучи вільним громадянином вільної країни. Я завжди п’ю кока-колу і дуже злюся, якщо не знаходжу її на полицях.

2.2.3. Під владою бажання й у рабстві пристрастей

За вибором стоять бажання, сподівання, прагнення. Я хочу пластівців на сніданок і прагну їх купити. Тут варто обговорити можливість вдоволення бажання. Питання в тім, чи отримав я пластівці, купивши саме те, що хотів. Якщо отримав, моє бажання вдоволене. Чом би йому не бути, якщо пластівці на столі завжди, коли мені їх кортить? Що ті буддисти мали собі на увазі, кажучи, що бажання роблять людину нещасною? На нашу думку, бажання підводять нас до вибору, який відображає наше «я», вдовольняє наші бажання і робить нас щасливими.

Хибно було б обмежуватись у роздумах лише вибором у супермаркеті, хоча він чудово ілюструє формування ідентичності. Людина — те, що вона обирає. Середовище породження бажань перебуває деінде. Не треба бажання ототожнювати з вибором. Справжні бажання — великі та могутні, це думки і почуття, які рухають людиною. Ми хочемо всього: речей, сексу, щастя, влади, благополуччя — хоч би що це було. Царство бажань безмежне. Чи, можливо, ми хочемо лише одного — влади. Так годиться думати, якщо розуміти владу досить широко.

Реклама прямо, сильно і безсоромно штовхає людину до бажань. У рекламних роликах довговолоса і грудаста жінка веде авто. Вона приїжджає до міста і зупиняється на краю площі. Усі чоловіки на площі дивляться на неї. Публіка бачить ролик і хоче придбати авто. Вони усі обирають цю марку бетмобіля[8], яку побачили на картинці. Ролик запускає бажання, і зображення спонукають зупинити вибір саме на бетмобілі.

Щоб ми розуміли, як усе відбувається, потрібно продивитися ролик у деталях. Жінка — красива молода модель. Красива тою красою, якою красиві моделі. Тому вона модель і зразок для всіх. Кожен хотів би бути схожим на неї. Люди ототожнюють себе з моделлю. Жінка веде кабріолет, бо так найкраще виглядатиме вона сама й її пишне блискуче волосся. Сонце підсвічує її обличчя. Вона на сонці. Вона засмагла і здорова. Її груди великі. Авто їде на великій швидкості по безлюдній дорозі. У рекламі авт дорога завжди безлюдна, бо водій позбавлений будь-яких перешкод. Він їде своєю дорогою, на відміну від тих дурнів, які тісняться в автобусі поміж іншими. Жінка їде одна, оскільки вона індивід. Жінка приїжджає на площу, де продає себе. Площа — місце торгівлі. Молоді красиві чоловіки дивляться на жінку із захопленням. Жінка явно в тій ситуації, коли може визначити власну ціну. Чоловіки дивляться на жінку із захопленням, бо знають, що не можуть дозволити собі таке створіння. Тому вони не дивляться на неї з жагою і хіттю. Вони нічого не роблять, вони лише спостерігають. Жінка виходить з авта і йде геть, погойдуючи сідницями. Чоловіки думають: суче вухо, хоч би раз таку виграти.

У цьому прикладі йдеться про владу. Влада жінки в авті безмежна і безумовна. Вона еротично грає роль садистки, що зверху. Трудиться задля насолоди інших. Глядач тепер на місці мазохіста, знизу, отримує задоволення. Він смакує ситуацію, споглядаючи жінку в авті на дорозі та площі. Жінка має над ним владу, і причиною всьому є чарівне авто. Глядач тепер мусить жадати авто, інакше йому не зрозуміти влади, яку здобуває жінка. Авто — пояснення влади і тому привертає до себе увагу. Якщо жінку отримати не можна, то авто — можна. Але авто не можна виграти, що призводить до нещастя. Багато хто намагається виграти своє авто, однак нічого іншого, окрім нещастя, не дістає.

Без авта владу жінки збагнути не можна, але глядач хоче її пояснити. Тому реклама діє як на чоловіків, так і на жінок. Звісно, це правда, що чоловік не може ототожнити себе з жінкою, але на це й не робиться ставка. Чоловікові не потрібно ототожнювати себе з жінкою з реклами. Жінка, можливо, ототожнює себе, але й це намарне. Не має значення, глядач — чоловік чи жінка, влада жінки з реклами потребує пояснення. Глядач неодмінно мусить поцікавитися, чому на дорозі немає авт, чому всі дивляться із захопленням і чому жінка оголює стегно, виходячи з кабріолета на площі. Авто лишається на своєму місці незаконно припаркованим і незамк­неним. Цьому є пояснення. Глядач може розгадати загадку. Вся справа в самому авті. Це розгадка. Авто дає владу. І яке авто? Бетмобіль. Тобто бетмобіль дає владу, якщо влада означає контроль над усім: власним зовнішнім виглядом, стегном, дорогою, долею і сексом — геть усім. Така реклама сприятливе середовище для виникнення бажань. Не треба піддаватися впливові реклами.

Я хочу нове авто, таке як бетмобіль. Треба одразу йти в салон і купувати нове авто. Ніякої проблеми не виникає. У Герттоніемі сила-силенна автосалонів, одразу за промзоною. Там повно блискучих нових іграшок на колесах, продавці в формі й із захватом в очах. Вони з готовністю оформлюють папери і повідомляють, коли авто можна буде забрати. Все налагоджується того дня, коли нова й пахуча іграшка у власному гаражі. Кілька дотиків до м’якої замші, і готово. Спершу бажання пробудилося, потім було правильним чином опрацьовано і, врешті, було вдоволено. Отримано точно те, що бажано. Щастя завітало в скромну оселю.

Я читав на цю тему лекції в багатьох місцях, з дуже нау­ковим підходом. Результати були несподіваними. На економічному факультеті Гамбурзького університету в грудні 2004 року я встряв у перепалку з професором філософії, який стверджував, що багато раз отримував саме те, що хотів. Я був зворушений. Те саме повторилось у Гельсинборзі у Швеції у літній школі 2005-го і потому восени 2005-го у Кембриджі. Навіть серйозна думка професійних мислителів рухається в тому напрямку, що людина здатна отримувати, що хоче, принаймні іноді, і тому бажання вдовольняється і щастя слідує за щасливцем, який обирає. Я розповідаю це, аби запевнити читача в тому, що буддійське розуміння бажань дається західним людям нелегко. Нас обманним шляхом змусили вірити у щось, що не є правдою. І, здається, виявлення й визнання цього обману вкрай болісне. Я не усвідомлював цього, поки не почав обдумувати цю проблему і презентувати свої результати. Мій буддизм спричинився до свого маленького скандалу, а я того й не помітив. Людські бажання і можливість їхнього вдоволення — святе діло. Нікого не хотів образити.

Бажання і жадоба — речі, звісна річ, противні, і говорити зайве про них не варто. Хотіти завжди безглуздо і, власне кажучи, гріх. Бажання завжди треба приховувати уже тому, що воно аж надто близьке до сексу. Але проблема не в цьому. Табу на хотіння — одна річ, а остаточна неможливість вдоволення бажання — інша.

Бажання ніколи не вдовольняється. Це потребує повторення: бажання ніколи не вдовольняється. Тоді читач собі думає: та ясне діло, що вдовольняється. От вам і готовий скандал, можемо рухатися далі.

Повернімося до реклами бетмобіля, тієї, де дівчина-модель здобуває владу. От купив ти нове авто. Купив його не тому, що побачив рекламу. Було б по-дитячому стверджувати що-небудь подібне. Люди бачать тисячі реклам увесь час і не біжать купувати геть усе, що рекламують. Реклама з’являється і зникає, людина ж продовжує жити своїм життям. Варто задуматися над вищесказаним дещо ґрунтовніше. Реклама за своєю структурою подібна до людського бажання. Реклама і бажання відповідають одне одному, віддзеркалюють одне одного, підтримують одне одного і живуть спільним життям. Вони підтримують одне одного і обоє впливають одне на одного. Ми не можемо сказати, що було спочатку: реклама чи бажання, як і не можемо сказати, що було першим, яйце чи курка. Вони народилися разом і більше ніколи не розділялися. Це роман бажання і реклами, найбільша і найзворушливіша з усіх великих історій, створених нашою культурою. Врешті, нічого іншого й немає, крім наступників цього роману. Вони розмножуються та заполоняють землю.

Отже, ти купив нове авто. Що ти купив? Два можливих варіанти: ти купив або «Вольво», або бетмобіль. «Вольво» — авто, яких виготовляють десятки тисяч на заводах у Швеції, що належать компанії «Форд». Будь-хто може придбати «Вольво-Форд» у будь-якому куточку світу. Це авто для всіх. Це хороші авта, справжні зразки інженерної майстерності, де вміщене майже сторічне прагнення кращого і кращого. Але «Вольво» — лише «Вольво», авто для будь-кого, призначене для водіння і подальшого обміну. Індивід, якого відрізняє від тисячі інших лише серійний номер. Ти придбав це авто, можливо, у такий саме спосіб, як і упаковку пластівців у супермаркеті. Закортіло чогось їстівного, і саме ця упаковка потрапила під руку. Потрібно пересуватися, і це авто трапилося на твоєму шляху. Але нам треба говорити про бажання, а не що-небудь інше. І ти хотів бетмобіль, авто, якого не ­існує. Як ти, бувало, вдовольняв своє бажання, коли хотів того, чого навіть не існує?

2.2.4. Мудрість Будди

За часів Будди не було супермаркетів, і тому буддисти вміли говорити про справжні бажання, великі, красиві та сильні, такі, які перевертають світи. Коли ти купив авто, то купив не «Вольво», а бетмобіль. Це авто, яке дає тобі владу, звільняє дороги, розвіває волосся і робить тебе сексуально привабливим — а якщо ти жінка, робить твоє стегно довшим і стрункішим. Але коли ти дивишся на своє нове «Вольво», яке вже було в ужитку, тобі потрібно усвідомити, що ніщо з цього не є правдою. Це лише авто, і воно ніяк не здатне змінити що-небудь у твоєму житті. Відчуття розчарування, щонайімовірніше, убивче. За буддійськими мірками ти нещасний. Або ні, якщо тобі вдалося обманути себе і повірити, що маєш бетмобіль. Можливо, ти придбав кабріолет або вклав гроші у шкіряну обшивку. Це може здорово допомогти у самообмані, якщо все вийде. Багато хто спробував і досягнув успіху — так чом би не ти теж?

Буддійська мудрість говорить, що той, хто хоче, розчаровується щоразу, коли намагається вдовольнити своє бажання. За бажанням завжди стоїть історія про те, чому ми бажаємо і що вдоволення бажання означає насправді. Ця історія мрійлива й ідеалістична, і мрії й ідеали не вписуються у жорстоку реальність. Ідеали живуть у власному світі. Вони віддзеркалюють реальність, однак ніколи її не торкаються.

Коли хочеш чогось, завжди неминуче опиняєшся сам-на-сам з історією, яка заганяє і бажання, і того, хто бажає, в глухий кут нещастя, коли правда відкривається. Людина не хоче річ, людина хоче історію, яка пояснила б бажання. Чоловік хоче одружитися, бо мріє про секс. Жінка хоче новий гарний дім. Чоловік отримує секс від секс-працівниці, а дім жінки завалений мотлохом. Так воно завжди буває. Друзі йдуть в ресторан, бо хочуть смачної їжі. Вдома смачніше. Кажуть, що вино першокласне, але на смак як вино.

Історії про бажання речі легко вводять в оману. Річ ти отримаєш у будь-якому разі шляхом покупки, обміну чи крадіжки, як нам усім відомо. Цього досить. Ти володієш нею, і твоє бажання речі начебто вдоволено. Треба задуматися, чого іншого, окрім речей, людина вміє бажати.

Візьмемо, наприклад, повну вищу освіту. Багато хто хоче її здобути і ладний заради неї попотіти. Потрібно опрацювати певну кількість кредитів у виші. Поступити в університет на якусь підхожу спеціальність і факультет. Потому гарувати на лекціях, семінарах і практичних заняттях. Терпіти поганих викладачів і злих одногрупників. Написати кваліфікаційну роботу. Отримати врешті-решт диплом і гарненькі літерки перед іменем. От би ще роботу знайти.

Зараз нас цікавить, власне, хотіння вищезгаданого ступеня маґістра філософії за спеціальністю «Археологія». Спробуємо розібратися, що відбувається, коли людина хоче. Вирішальний момент настає перед початком навчання, тоді бажання сягає свого піку. Студент має обдумати, чого ж насправді він хоче і чому він цього хоче. Кожен, хто бажає, розказує собі історію про те, як воно жити з бажанням, що слідує за його реалізацією і яким життя стає. Якщо вже хотіти, то хотіти якусь іншу історію.

Студент бачить себе маґістром, маґістр — це рівень і статус. Щось вартісне, чого слід прагнути. Що передбачає належність до еліти, академічність, визнання, сходження соціальною драбиною і можливість досягнути чого-небудь нового. Можливо, історія більш комерційна. Людина бачить себе на порозі нової кар’єри готовою заробляти гроші, репутацію і честь. Ступінь маґістра на ринку праці високо цінується, і кар’єра складеться сама собою. Може статися так, що запрошення надійде аж з-за кордону.

Також можливо піти навчатися через власні забаганки, примус батьків або знічев’я. Тоді бажання тут ні до чого. Але зараз нас цікавить саме справжнє і сильне бажання.

Бажання сповнене надії. Воно вміщує в собі сподівання на краще, мрію про хороше майбутнє, відчуття радості та потужне прагнення перейти-таки цей знаменитий Рубікон. Бажання — частина щасливого життя. От тільки бажання, на жаль, ґрунтується на вигадці та надії, яка не є правдою. Мрії мріями, а життя минає деінде. Кожен — маґістр, і в інших, до того ж, вищі бали. Викладання погане, і новоспечений маґістр пізнає свою глибоку необізнаність. Маґістерська робота далась з великими зусиллями і все-одно лишилась сируватою. Викладач ставить задовільно, бо інакше кафедра не продемонструє достатньої результативності. Роботи ніхто не пропонує, треба принаймні подати заяву на отримання права на здобуття аспірантського ступеня, аби збереглися студентські пільги. От так і виходить: маґістерський диплом в руках, майбутнє перед тобою і жодного уявлення щодо того, куди податися, немає. І взятий кредит на навчання починає потроху тиснути на мізки. Стосунки з людьми також лишались останнім часом занедбаними, оскільки написання роботи забирало увесь час і енергію. Реальність ніяк не відповідає тій мрії, заради якої бажання від самого початку було породжене.

Однак можливо також, що все вийшло на добре. Робота виявилася бездоганною, навчання з найкращими у світі фахівцями — пісня, а не навчання. Пропозиція від «Нокіа» на черзі, а красуня-математик прагне вийти за тебе заміж. Усе склалось більш ніж добре. Людина перевершила власні очікування. Хіба таке взагалі можливо? Людина може знайти своє щастя у світі бажань.

Звичайно, людина стає щасливою, якщо вміє діяти правильно. Кожен здатний перевершити власні сподівання і отримати те, що хоче, якщо хотітиме достатньо мало. Планку треба ставити настільки низько, щоб уже точно її перевершити. Якщо розумний і енергійний, варто прагнути лише посередніх досягнень. Тоді не розчаруєшся. У цьому можна вправлятися. З іншого боку, у цьому разі у людини може лишитися відчуття, що можна було й краще. Така жахлива підозра має закрастись одразу, інакше муки і нещастя неод­мінно завітають до щасливої країни. Людина має систематично вибудовувати посередній образ себе. У Слові сказано: хто принижує себе, того возвеличують. Там сказано також, що перші будуть останніми, а останні — першими. Це означає саме те, що, коли ні на що не чекати, отримаєш завжди більше, ніж хотілося б. Це і є щастя.

Я дуже швидко бігаю. Я ніколи не беру участь у змаганнях в Калева, бо хочу виграти і бути найкращим. Лишаюсь на районному рівні. Мене переслідує успіх. Але здається дивним, аби я брав участь у змаганнях лише заради перемоги. Моє бажання підозріле і водночас дивовижне. Яка цінність моїх перемог, коли прогнози щодо мене не найкращі? Ніхто при здоровому глузді не може бажати перемоги лише заради самої перемоги. Мотив має бути докорінно іншим. Зринає образ бігуна, найкращого у своїй команді. Ось сутність мрії. Я не переможець, я найкращий. Перемогти, врешті-решт, надто просто. Потрібно лише вибирати поганих суперників. Боягуз б’ється зі слабкими і уявляє себе сміливцем. Він щасливий. Самообман і тут в поміч. Пряма дорога до щастя відкрита для кожного.

2.2.5. Небезпечні бажання, нещастя і муки

Важливо помічати розмаїття бажань. Бажати можна всього. Бажання не має ні кінця, ні краю. Будь-хто вміє бажати будь-чого. Спершу бажання перетворюється на сподівання, а тоді — на мрію. Врешті настає повне божевілля, коли бажання спотворюється в достатній мірі. Людина перестає вдовольнятися тим, що бажає багато, і починає бажати дивних речей. Кількості не досить. Потрібна якість. Бажати можна будь-чого дивного. Коли бажання й мрії дивні, перебільшені, оманливі, агресивні, божевільні, може бути складно стати щасливим.

Людина має агресивні бажання. Одне бажання хоче вбити інше і себе саме. Вони люто ненавидять одне одного і плекають думки про помсту, заздрість і злобу. Кривдник на роботі розповідає собі історію про нечесність і огидність колеги і його незаслужений успіх. Усе це вимагає помсти, до якої слід вдаватися відразу, як тільки можливо. Колега стає ворогом на час війни, де усі засоби дозволені. Сильне бажання завдати шкоди іншому перетворюється з невинної мрії на здійсненне бажання. Все виправдовує вигадана історія про ворога. Коли все минулось і отримано, що хотілося, життя знову справне і щастя тут як уродилося. «Я хочу бачити, як він страждає» — думка здійсненна. Наступна думка — «Він криводушна і нечесна людина» — це виправдовує.

Однак скільки страждання вдосталь? Якщо жертва покидає місце, отже, вона тікає. Найкраще було б, якби вона не йшла і їй можна було б докучати безкінечно. Завжди знайдуться болючіші способи. Але ніщо не здатне вдовольнити таке агресивне і зле бажання. Воно розпалюється, і набирає силу весь час, і врешті-решт мучить кривдника так само, як і жертву. Обоє зв’язані між собою. Обоє зав’язли у коловороті жаху і мук без надії на краще.

Імовірно, людині відомо лише одне дивне бажання і пов’язана з ним дивна діяльність. Я маю на увазі бажання завдати собі шкоди. В думках людини поруч з інстинктом самозбереження і прагненням щастя живе ідея самознищення. Вона не веде до щастя, хоч би як була втілена. Самознищення може бути сильним бажанням, мрією, жаданням, але ніяк не джерелом щастя. Татуювання, пірсинг, шрамування — її символи; наркотики, тютюн і спиртне — конкретний шлях до загибелі. Надто часто навіть кохання і секс зараховуються до категорії цього бажання. Людина зумисно нещасливо закохується. Заводить коханця, який дзвонить додому дружині чи чоловікові, коли не отримує достатньо уваги до себе. Людина обертає своє життя на хаос і безкінечну муку лише тому, що так відчайдушно прагне любити. Вона закохується у кохання і не хоче вдовольнятися нічим іншим, окрім нещасливих стосунків.

Сексуальність — небезпечне джерело бажання. Хтось хоче Лоліту, хтось краде жіночу білизну з сусідської мотузки, хтось виграє овець. Варіантів більш ніж достатньо. Дивність сексуальних бажань можна зрозуміти таким чином.

Усі бажання регулює людська соціальність. Іще в молодості ми навчилися, чого годиться бажати, а чого ні. Є дівчачі та хлопчачі бажання, як і бажання молодих і старих і так далі, завжди залежно від ситуації. Кожна соціальна група навчає своїх членів правильних і можливих бажань. Працює підпільна шкільна програма. Закон визначає, що є неприйнятним, уважається злочином і підлягає покаранню у світі бажань. Однак передусім ми говоримо одне з одним про наші бажання. Ми розповідаємо і повторюємо свої сподівання, мрії і бажання. Ми ділимося нашими спробами, що ми намагались утілити у життя і яким чином. Важливо знати, як іншим вдалося і що сталось потому. Все це стається непомітно, хоча навколо нас увесь час точаться палкі дискусії. Їжа, напої, насолоди, робота, людські стосунки та інші важливі у житті речі — вічні теми для розмов.

Та одна з них поза увагою — секс. Люди післявікторіанської Європи, крім американців, не розповідають іншим про деталі свого сексуального життя і бажань. Чоловіки вихваляються, жінки доброчесно мовчать. Чоловіки прибріхують, що мають досвід, жінки — що не мають, обоє відповідно до соціальних норм. У них немає можливості вибору. Дослідження сексу виявили, що чоловіки завжди мають значно більше сексуальних партнерів, аніж жінки. Логічно припустити, що гетеросексуали мають однакову кількість партнерів, позаяк вони займаються сексом один з одним. Це не так. Чоловіки статевих актів можуть мати на третину більше — дивовижно. Ситуація така сама, як і зі статистикою розпивання спиртного. Як спитаєш, ніхто не п’є геть нічого, але продажі «Алко», утім, зростають. Хтось же має вживати це спиртне, от тільки не я. Люди оцінюють кількість спожитого алкоголю як майже наполовину меншу, ніж є насправді. Бажання випити підлягає осуду, і визнати правду нелегко навіть для себе. Самообман — козирна карта життя.

Секс лишається приватною справою, і говорити про нього відкрито не прийнято. Того, хто говорить, витісняють на маргінес соціального кола. Тоді секс лишається особистою таємницею. Ми не знаємо, чого хоче сусід і як він вдовольняє свій сексуальний потяг. Сексуальні бажання людей досить-таки помітно відрізняються одні від одних, оскільки уніфікованої суспільності у цій царині немає. Ніхто не знає, чого хоче ближній і яким чином, і тому складно пристосувати свої бажання до загального штибу. Хоч би як старайся, інформація не поширюється, є лише чутки і перешіптування, вигадки і обман. Кожен шукає пригод у країні див сам-самісінький або ж із кимось у парі.

Те ж саме пояснення можна застосувати і до винятковості сексуальних бажань. Що заводить одного, викликає відразу в іншого. Один розпалюється, коли навколо бруд, інший вимагає розкоші. Багато чоловіків хочуть потворних і товстих жінок. Молоді жінки хочуть старих чоловіків. Деяких чоловіків верне, коли вони бачать зображення чоловічого члена, інші тільки те й дивились би, що мінет. Для багатьох чоловіків жіноча піхва — жахіття якесь, особливо якщо вона розпусно відкрита. А хтось інший ні від чого іншого й не збуджується. Список можна продовжувати безкінечно. Як щодо потворної людини у латексному костюмі на унітазі? Об’єкти бажання різняться, а то й дуже. Лише порносайти в інтернеті знають людську душу. Принаймні чоловічу. Жіночі думки — то загадка. Потрібно бути порядною і ніжною — а що потому? Декотрі джерела інформації розповідають про безкінечну жіночу потребу бути підкореною і прирученою у сексуальних іграх, але хто їх зна. Напевне, задумано, щоб це лишилося найбільшою таємницею великого плану Творця. Хоч би як там було, а секс — скарбниця дивних бажань.

З бажаннями пов’язана цікава суперечність: їхнє нерозважливе повторення і примноження призводить до звикання та отупіння. Бажання розростаються і самознищуються. Можливо, бажання тільки у такий спосіб і керують собою, стримуючи своє надмірне зростання?

Майстриня з метання молота все своє життя готувалася до Олімпійських ігор. Кидала усілякі гирі об стіну повітки, зимою — в залі, літом — на вулиці. Слухняно приймала всі виписані їй таблетки й терпіла ін’єкції. Розрослася до вражаючих розмірів. Вигартувала залізну волю усілякими правильними психологічними прийомами. Все готово. Результати чудові. Настав час виступу. Очікування на висоті. Але от в готелі перед змаганнями починає підкрадатися невпевненість. Що я тут роблю? Чому? Чи в правильному я місці? Чи було б ліпше деінде? І коли змагання починається, бажання показати і перемогти, та життєва ниточка, повністю зникло. Наша героїня кидає, але безуспішно. Вона вкрай розчарована, коли час їхати додому. Щось пішло не так.

Часто бажання знищують себе. Фальшивість великої історії, яка стоїть за бажанням, розкривається і бажання як у воду пішло. Лишається тільки велика порожнеча, також знана як правда. Кожен її спізнав. Я добре пам’ятаю, як поступив до університету і вивчився на маґістра. Не відчув нічогісінько. Хтось переживає те ж саме на весіллі або після народження довгожданої дитини. Довго чекаєш на відпустку, але готель зав­жди поганий, а пляж затісний. Вода брудна. Їжа несмачна.

З іншого боку, апетит приходить з їжею. Що більше отримуєш, то більше хочеш. Це водночас і щастя, і нещастя. Чудово весь час виводити бажання на новий рівень. Світ відкритий, життя до смаку. Ще так багато непізнаного і небаченого, непридбаного і несказаного. Але тут однаково накриває страх: що як я не отримав найкращого і не спробував найвишуканішого? У готелі є і кращі люкси, ніж наш. Хто купує в ресторані ту пляшку Шато Петрюс за 1500 євро? Моя яхта в порту не найгарніша. Поруч велика Swan. От якби таку мати... А чом би, власне, і ні? Бажання існують для того, аби їх здійснювали.

Гарний приклад — колекціонування. Колекція може бути будь-якою великою, досконалості тут немає меж. Завжди якогось екземпляра бракує, і неодмінно він украй важливий. Його можна відшукати. Але коли колекція повна, втрачається і інтерес, і цінність. Звичайно, її можна продати — вона має грошову цінність, — але для самого колекціонера це більше не має значення. Сенс колекціонерства у поповненні, а повну колекцію не поповниш. Сенс діяльності та бажання втрачено. Треба збирати щось інше. Винна колекція добра тим, що вона ніколи не може бути повною. Кожного року з’являється марка, яку треба дістати і продегустувати.

Урешті, ми маємо справу із залежністю, пристрастю. Курець не може кинути палити, хоч би навіть і не хотів курити. Такий він, страшний сон бажання. Я роблю дещо безкон­трольно, не маючи на те бажання. Хочу перестати, але не можу. Фінське слово himo[9] чудово ілюструє ситуацію. Himo — бажання, що вийшло з-під людського контролю. Жадоба шоколаду непокоїть увесь час, не лишає в спокої, шоколад увесь час не виходить з голови. Водночас бідолаха, якому до щему кортить шоколаду, знає, що єдиний спосіб утамувати жагу — піти, взяти-таки дольку шоколаду і з’їсти її. Жадоба пов’язана зі спокусою, перед якою надзвичайно важко встояти. Від сексу, кажуть, теж можна мати залежність. Спокуса — ознака зіпсутого бажання і жадоби.

Яке місце надається бажанню і вибору з-поміж складових щастя? Торгово-економічна система нашої милої серцю Фінляндії вибудована на бажанні так само, як визначено світом лібералістичних ідей. Нам пропонують обирати від президента до гірчиці та питають, що ми хочемо для себе. Нам вказують обирати, передумовою чого є бажання. Ти хотів Тар’ю [Галонен][10] чи Саулі [Нійністе][11]? Водночас бажання мають бути розумними і керованими. Не можна скотитися до похоті, а чи до якихось дивнощей. Бажати потрібно багато, але правильно. Тоді будеш щасливим.

Буддизм, своєю чергою, заперечує цю думку. Бажання — джерело нещастя, а не щастя. Я був би схильний підтримувати буддизм, хоча такий вибір трагічний. Жахливо, що суспільство вимагає вибору і саме життя — одне лише хотіння, хоча щастя можна досягнути докорінно іншими способами. Бажання призводять до розчарування, і саме тому потрібно бажати знову і чогось нового. Життя — повторення бажань і перехід від одного розчарування до іншого. Єдина можливість — бажати настільки скромно, наскільки можливо, і обманювати себе надією, що цього достатньо. Я рекомендую самообман як запоруку щастя. Але до цієї теми ми повернемось дещо пізніше.

2.3. Самореалізація

2.3.1. Еґо і його проекти

Я вже відкинув насолоди як джерело щастя і налаштувався сухо стосовно можливостей, які пропонує економіка бажань. Наступною розгляньмо дійсно багатообіцяючу можливість ощасливлення, а саме самореалізацію. Людина повинна мати свої проекти, через які вона виражає себе і стає тим, ким вона є.

Ключові поняття: еґо і його проекти. Погляньмо спершу, що ці два дивних іншомовних слова означають. Еґо значить «я» і «самість», відповідь на питання, хто я. Кожна людина — вона сама еґо. Проект, своєю чергою, — це програма дій, певна послідовність операцій, яку виконують протягом тривалого часу і яка приводить до визначеної і відомої мети. Багато хто об’єднується у групи для роботи над проектами. Дослідники ведуть свої проекти, фінансовані якимсь фондом чи Фінською Академією. В університетів немає коштів на дослідження. Ще хтось задіяний у промисловому процесі. Процес — не те саме, що проект. Процес — будь-яка довготривала діяльність. Вона не обов’язково має привести до здійснення певної мети, на відміну від проекту. Тож не плутаймо процеси з проектами.

Людина також живе процесами. Вона ходить на роботу. Щодня о восьмій Матті виходить з дому, сідає в авто і чекає в заторі. На роботі він завжди сидить над тими самими паперами щодня до четвертої, знову сідає в авто і знову чекає в заторі. Вдома вечеряє, випиває одну-дві пляшки пива і сидить перед телевізором. Займається сексом з дружиною тричі на тиждень, щоразу однаково. Усе повторюється кожного будня. Це процесуальне життя. На вихідних можна втілювати власні проекти, якщо від процесу розпивання похмілля не настільки сильне, що доводиться похмелитися. Тоді не до проекту.

Більшість людського життя минає і завжди минала в процесах. Раніше сільське життя було, мабуть-таки, справжньою каторгою, як і промислова діяльність. Тепер все-таки менше можливостей вибору того, яка справа буде залагоджена і яким чином. Саме вибір і власні плани переривають процеси і створюють проекти. Обдумувати власні плани і цілі прекрасно.

Що такого поганого в процесах? Багато хто почувається щасливим, проводячи час, як та щаслива свиня, в оточенні звичних і безпечних процесів. Життя справді може бути звичним, безпечним і розслабленим. Без тривог. Коли вмієш те, що треба вміти. Кожен крок передбачений, ніщо не закінчується, ніщо не починається. Все непомітно проходить повз, ніколи нічого не відбувається. Ризики щонайменші, майбутнє повністю прогнозоване. Це твоє життя, приправлене розвагами й іншими замінниками переживань. Переглядом відео і читанням детективів. Вони додають жаданого напруження і змін у життя без переривання його процесів. Розваги — чарівна річ.

Краще бути щасливою свинею, ніж нещасливим Сократом (чи то пак навпаки)? Цьому вчать на лекціях з основ етики, коли потрібно описати вимоги до якості щастя. Студенти з розумінням кивають, а викладач думає про своє. Власний викладацький проект має успіх, коли студенти усвідомлюють щось нове. Я веду до того, що процес докорінно відрізняється від проекту. Життя повинно бути якісним, що досягається шляхом самовираження і творчості еґо. Тоді студенти знову заглиблюються у процес навчання, який забезпечує всім однаковий рівень без потреби що-небудь пробувати чи вчити. Студент слухає один курс етики за період навчання і на основі нього дає відповіді на етичні питання. Підходить усім, оскільки процес просувається гладко і не завдає прикрощів. Результат відповідний. У цьому вся суть. Студенти змінюються, процес триває. Цей приклад годиться для опису життя багатьох. Усім нам потрібно жити процесами, бо спільна людська діяльність і рутина буднів інакше не можливі. Питання лише в тому, чи знайдеться в житті місце для чогось іншого, крім процесів, рутин життя. Але, як я вже казав, серед процесів людина почуває себе щасливою свинею. Життя дешеве і безтурботне. У болоті буднів легко застрягнути. До нього звикаєш.

Мартті Ліндквіст[12], бувало, питав: чи починає безжиттєве життя на якомусь етапі кричати, можливо, лише наприкінці життя, але від того тільки невтишиміше? Безжиттєве життя прекрасно ілюструє думку про відсутність цінності й особ­ливу гіркоту процесуального життя. І коли безжиттєвість власного життя стає помітною лише наприкінці життя, ситуація настільки прикра, наскільки лишень можна уявити. Часу виправити ситуацію більше немає. Будинок літніх людей — глечик, з якого не вибратися. Життя прожите, і якщо щось іще можна виправити, то про це вже краще забути.

Коли накриває паніка через загрозу безжиттєвого життя, людина прокидається і починає обдумувати шляхи відступу. Що мені потрібно зробити, аби уникнути своєї долі та не стати членом масового суспільства? Треба якось виділитися. Насправді, дивно, що людині потрібно жити своїм неповторним життям і вона не вдовольняється процесами. Звичне життя може бути значущим, якщо вибудовуватиметься на правильних цінностях, які цілком можуть бути суттєвою частиною процесу. Труд для загального блага. Сім’я процвітає. Здоров’я в порядку. Іншим ніяких прикрощів. Не виділятися з маси жодним способом, що може нашкодити оточуючим, не плямуватися, не казитися, не бушувати. Прагнути спільної мети. Голосувати на виборах. Читати книжки. Не чіпати власності іншого, його дружин, худоби, чи хоч би що він там мав. Не засмічувати довкілля, не забруднювати і не знищувати природні ресурси. Витрачати розумно. Ходити на роботу. Бути чемними зі всіма, в тому числі з братами нашими меншими. Що в цьому поганого? Чому цього не досить? Доброта в усій красі, а потім ми ще й жаліємось, що не пожили. Свиня заговорила.

Романтична ментальність у власній манері посилює багатство переживань, палкість почуттів, енергійність діяльності, суперечності та творчу невгамовність. Життя — боротьба, й у ній реалізується справжня сутність людини. Так казав Ніцше. Боротьба — умова можливості всього творчого розвитку. Почуєш таке, і виникає думка, що й самому можна було б бути таким собі романтичним героєм, прокладачем свого шляху, бунтарем, як лорд Байрон, який купав свого ведмедя у ріці Ґранта, що за Кембриджом. Процеси на паузу, і повний вперед. Що робити? Дітлахи знають. Потрібно почати з того, що торочити «от лайно», аби застопорилися процеси мовні. Там «лайно», сям «лайно», і ніхто більше не звинуватить у звичайності. Можна також подумати про якийсь епатажний зовнішній вигляд, наприклад, почіпити шапочку шведської хокейної команди «Юрґорден». Потім можна починати ходити в кіно на дивні фільми (доступно, на жаль, лише в Гельсінкі). Найкраще, звісна річ, відкидати все звичайне і пристойне. Зі спиртним можна й узагалі зав’язати, такий-бо це нудний напій. І кращі знайдуться.

Зрештою, треба визнати, що вигадувати способи покінчити з процесами, вдаючись до дивних дій, — справа непроста. Всі дії вже випробувані та вписані до звичних процесів. Подорожування геть неможливе. Масовий туризм поширився аж до Борно, де людожери проплачені лондонським бюро подорожей. Усі вже спробували секс-туризм у Таллінні. Усі займаються новим мистецтвом і дивляться дивні фільми. Хоч би що то було, усі роблять одне і те саме. Як варіант — є крадіжки авт і пограбування банків, однак не рекомендував би їх навіть найневиправнішим романтикам. А все решта вже придумано, тож звільнення від масових і жахливих процесів не можливе. Я палко заохочую викинути із голови романтичну ідею бунту. У Фінській державі та суспільстві таке більше не проходить. Бездумної і захопливої діяльності немає, бо всі роб­лять бездумні та захопливі речі весь час. Тобто вже ніщо не бездумне і не захопливе. Найкраще отримувати задоволення від життя безжиттєвим життям. Усе-таки це довершено і пристойно. Сьогодні, можливо, ще поб’юся-таки на п’яну голову в місцевому пабі. Не всі ж таке роблять. Або піду подивлюся фільм «Матті»[13]. Надія жевріє. Буржуа завжди мріє про життя нижчого класу.

Людський мозок заварює проекти, а кишечник перетравлює процеси. Мозок щоразу викидає щось нове і вражаюче, кишечник — завжди одне і те ж. Іще Платон був тієї думки, що бажання містяться у животі. Якийсь інший філософ колись сказав, що мозок продукує думки точно так, як нирки — сечу, але це вже точно помилка. Мозок може обробляти інформацію, та думки народжуються в проектах. Філософи скажуть будь-що божевільне. Це щодня бачиш, коли читаєш газету чи дивишся телевізор у країні під назвою Фінляндія. Філософи зі своїми процесами вже повсюди. Мало хто з них має якийсь проект. В одного був раз королевин проект, який добре працював, однак він уже став забуватися. У деяких філософів, кажуть, є проект підвищення рівня освіти і культури нації. Це надзвичайно. Прапор їм в руки. Когось обрали ректором університету. В мене є лише проект лишитися живим. З ним багато мороки, і він завжди не вдається: грандіозний процес без надії.

2.3.2. Великі і маленькі речі

Далі ми роздивимося ближче можливості різних проектів еґо. Романтичний бунт проти життєвих процесів — не єдина можливість. Людині потрібні проекти, за допомогою яких вона визначає і реалізує себе. Проекти тривають довгий час і вказують напрям життя. Тому вони розривають шаблони процесів і дають спраглому шукачеві щастя надію. Немає потреби вдовольнятися звичним чи розривати шаблони цілеспрямовано. Я можу вибудувати своє життя якимось власним способом, який виразить мене самого, моє еґо. Ось список проектів, які я рекомендував би для романтиків, що відчувають острах перед процесами:

Є легкі та складні проекти, про це важливо пам’ятати. Варто також зауважити, що маленькі речі — не те саме, що романтичне руйнування меж і розривання шаблонів. Маленькі речі — теж проекти, але вони не передбачають боротьби з процесами. В них є власна мета. В них закладене прагнення чогось забавного і нового, що наповнить життя змістом. Чоловік або одягає жіночий одяг для бунту, або купує колготки, щоб бути тим, ким він насправді є, — чоловіком у багатьох вимірах. У першому випадку ніякої цілі поставлено не було, лише думка про повну руйнацію. У другому — чоловік прагне чогось нового порівняно зі своїм звичним станом, етапом чи ситуацією. Маленька річ — колготки — ознака якоїсь незмірно більшої речі. Це проект. Це необов’язково легкий проект. Що скаже дружина, друзі?

Різниця між маленькими і великими речами стає помітною, коли уявити великі речі як очевидні проекти, а маленькі — як символічні. Коли прагнеш прославитися, це чути і видно і ні в кого не виникає з цього приводу жодних сумнівів. Якщо йдеться про таку річ, як слава, який сенс тримати її в таємниці. А якщо вже тримати, то так, щоб було очевидно.

Але маленькі речі завжди символічні, незалежно від того, покриті вони таємницею чи привселюдно розголошені. Похід до зубного — частина проекту здоров’я, в якому людина піклується про себе і яким заявляє, що тримає себе в шорах. Якщо вже сталося так, що треба піти через біль, тут, звісно, інша ситуація. Тоді йдеться про ознаку процесу і надто галасувати ні до чого. Пройти техогляд авта — що це означає? Людина бере на себе відповідальність за свою власність і піклується про чистоту довкілля і загальний добробут. Це непростимо близько до звичних жалюгідних процесів, тих, на які ми перед цим жалілися. Але, можливо, техогляд можна реалізувати як проект, якщо добре постаратися.

Ґрант завжди доречний. Подання заявки на отримання ґранта свідчить про творчу кар’єру і уможливлює появу нової інформації чи мистецтва. Творча людина завжди подає заявку. По цьому її і впізнаєш. А надто вже творчі видають ґранти, але це зовсім інша історія.

Зайнятися сексом сьогодні ввечері з цілком незнайомою людиною; від таких мрій трохи віє байронічним романтизмом. Ведмедя покупали, можна й сексом зайнятися. Річ, звісно, хороша, але небезпека саме в тому романтизмі, який ми вже відкинули в ім’я добропорядного середнього класу. Однак ця мрія може стати проектом, якщо повторюється щовечора і стає визначальним у житті інстинктом. Я спідничник і ловелас або ж спритна кобіта, яка знає, чого хоче. Секс перестає бути лише бунтом проти шлюбу і порожнім пошуком насолоди. Еґо виражає себе на сексуальній ниві та стає тим, чим є насправді, — звіром у ліжку з невтримною тваринною сексуальною енергією.

У такому сексуальному проекті потрібно гарно обдумати вживання спиртного. Якщо наклюкався так, що не пам’ятаєш навіть, отримав насолоду чи ні, проект не можна серйозно розглядати як варіант самореалізації еґо. Це, здається, зрозуміло. Якщо сталося так, що візит нічного гостя обернувся забрудненим ліжком і двома бокалами на нічному столику, це не добре. Секс стає побічним продуктом залежності, і про гедонізм, тобто служіння насолоді, навіть говорити не випадає — викликає один-тільки жаль. Найкращі пронози зранку по чеках Visa встановлюють, де були вчора ввечері й о котрій. Багато чого можна встановити. Далі починаються переживання щодо того, чи зателефонує ймовірний партнер протягом кількох наступних днів і чи надто вже сердитиметься. Або ж чи зателефонує його менш вдоволена законна половинка, яка отримала зізнання з почуття провини або під загрозою насильства. Ситуація особливо ускладнюється, коли не пригадуєш навіть, був у тебе секс того вечора чи ні.

Якщо вже робити із сексу проект, то робити правильно. Привести тіло, зачіску і гаманець до ладу. Ніякого спиртного. Презерватив і Віагра напоготові, і ніяких вихвалянь опісля. Хизуються лише поодинокими успіхами. Те, що відбувається стабільно і є властиве еґо, усім друзям і ворогам і так зрозуміло. Більше не треба хизуватися, і так побачать, коли я знову візьмуся до справи всерйоз. Результатом є щасливе життя, тут ніяких сумнівів.

Якщо дочитав «У залі Аластало», це означає, що ти особа культурна. Тепер сміливо можеш носити ґуставіанську[15] футболку з написом «Я дочитав “У залі Аластало”». Східні фіни вигадали друк футболок із протилежним змістом. На такій було б написано, що такого твору в очі не бачив. Жителям Саво не пропонувати. Та й сам Волтер Кілпі[16] казав, що Саво починається з Тампере. Культурність як проект чудово пасує для жінок середнього віку середнього класу. Вони відвідують мистецькі події, театри і концерти, купують книжки. Чоловіки плетуться слідом, якщо засвоїли уроки слухняності або якщо втілюють проект чемного поводження.

Кинути палити або «сухий січень»[17] — імовірно, частина проекту здоров’я, але може бути і частиною якогось іншого проекту, наприклад, самоконтролю. Людина вирішила взяти долю в свої руки і тепер зухвало йде їй наперекір. Коли раніше тютюн був невід’ємною частиною стилю еґо (від тютюну не отримуєш насолоди), то тепер еґо намагається заперечити себе. Еґо настільки сильне, що одним своїм рішенням може витворити нову самість. Тому позбутися закоренілої звички палити настільки важливо у символічному сенсі. Я нічий не раб. Я роблю, що хочу. Тютюн не має для мене ніякого значення, якщо я сам того не бажаю.

Тим, хто не курить цигарки, добре з власної ініціативи розпочати настільки ж зухвалий проект куріння сигар. Про цигарки думати нічого. Це нецікаво і небезпечно. Однак кубинські сигари прекрасно пасують для вираження власної волі та здатності кидати виклик не лише небезпеці, а й думці оточуючих. Можливо, і таке модне сьогодні розпивання вина слід трактувати подібним чином. Але потрібно купити вино, яке коштує більше десяти євро. Менше — просто смішно.

А як щодо щастя? Про нього поки що зарано говорити. Все залежить від великих проектів. За рахунок них еґо реалізує себе і стає тим, чим є насправді. Тож перейдемо до аналізу сутності, логіки і структури великих проектів. Задача вкрай важлива для розуміння людського існування. Ми вже відкинули насолоди як джерело щастя. Байдуже відвернулися від лібералістичного світу вибору і бажання. Лишилася тільки можливість стати щасливим за рахунок великих проектів. Справжнє щастя неодмінно має міститися саме там. Інакше бути нам нещасними, а цього ми не хочемо. Щастя належить усім, і якщо не відразу вже, то після завершення старанної праці над проектом так точно. Щастя, яке дають процеси, ми теж відкинули чи принаймні попередили про небезпеки, які воно із собою несе. Безжиттєве життя, кінець кінцем, — не найкращий товариш. Мартті Ліндквіст мав рацію.

Урочисто переходимо до великих життєвих проектів, тих, з яких еґо черпає енергію. Ми на порозі головних питань. Треба було зателефонувати архієпископові, але, будучи атеїстом, я посоромився. Доведеться тепер справлятися самому і нести цю важку ношу. Хибні поради ведуть до загибелі. Але нагорода також велика, частка земного щастя, визначена самість і прожите життя, яке варто згадувати, лежачи у ліжку в будинку літніх людей. Таки треба було зателефонувати архієпископові.

2.3.3. Найбільший із проектів: безсмертя

Почнімо з найбільшого і найблагороднішого з усіх проектів під назвою «безсмертя». Як на мене, саме існування такого проекту дуже вже захоплююче. Людині нічого іншого, окрім безсмертя, і не потрібно. Одразу зазначу важливий критерій просування проекту. Власне кажучи, проект то кращий, що менше процесів у ньому задіяні. Я поясню, що це значить. Процес — праця і повтор, які ні до чого не приводять. Хороший проект вимагає настільки мало праці, наскільки взагалі можливо. Ідея ось у чому: якщо результат не приходить легко, він не вартий зусиль, на нього витрачених. Так воно, звісно, є. Ніяке прагнення до мети не позбавлене процесів і праці повністю, але доброякісність проекту передбачає якомога менше мороки. Багато хто може собі уявити, що хоче морочитися, і не соромиться стверджувати, що саме докладені зусилля мають якусь цінність, але цей висновок хибний і є самообманом. До того ж проект то кращий, що зрозуміліша його мета. У будь-якому разі проект повинен мати мету, те, задля чого вся катавасія і затівається. І найкраще, коли ця мета сформована якомога зрозуміліше. Багато бідолах плутає процеси і проекти між собою. Такі люди нещасливі.

Проект безсмертя не вимагає багато праці (процесу), і його мета настільки чітка, наскільки взагалі можна сподіватися. Уявити його допоможе така геніальна думка. Припустімо, ти жадаєш безсмертя, як і кожна інша людина. Спершу тобі треба обрати якусь релігійну систему, яка обіцяє безсмертя принаймні деяким людям. Не обирай індуїзм чи буддизм, адже вони ведуть свого послідовника в нірвану й інші стани, що життя відкидають. Про магометанство у цій книжці я не казатиму нічого. Ти ж хочеш справжнього безсмертя, такого, щоб можна було мати тіло і гуляти зеленими луками, не турбуючись, що час спливає. Християнство — хороший і рекомендований вибір. Визнання віри обіцяє повернення до життя в якийсь точно не визначений час, але як-не-як обіцяє. Коли пророк на ймення Ісус вдруге прийде на землю, разом з ним Єрусалим опуститься з небес і царство Ягве буде на землі. Якось так звучить ця історія, хоча через її деталі і точилися криваві суперечки. Сьогодні деталі більше не такі вже й важливі, бо тих, хто програв суперечку, більше не катують і не спалюють на вогнищі.

Отож правильну віру обрано. Цей процес не з веселих, як і будь-який вибір. Він потребує праці та мороки і не дає ніякої гарантії на результат. Потрібно шукати інформацію, обдумувати й вибудовувати складні ланцюжки умовиводів. Потім настає момент прийняття рішення, що у цьому разі означає прийняття християнства. Але поки ми можемо продовжити пошуки кращої версії проекту безсмертя. Принаймні мета зрозуміла. Воскреснути настільки швидко, наскільки можливо, і на землі, якщо можливо.

Але як здобути таку властивість тіла, доклавши до цього якомога менше зусиль? Ідеальна можливість полягає у виконанні умов досягнення безсмертя правильним чином. Зрозуміло, звичайно, що наша нова віра ставить нам певні умови. Щось-таки для досягнення безсмертя зробити доведеться. Не слід уповати на безкоштовні обіди, навіть із рук всемилостивого і люблячого Батька. Мій батько вимагає зовсім трохи, але щось-таки він вимагає, так і Батько. Якщо задуматися, то здається, що вимагає він тільки одного — віри у нього самого і його Сина. Тут знову не обійтися без процесу. Клопоти потрібно звести до мінімуму і зробити так, щоб визнати віру в останню хвилину свого життя. Коли смерть забирає нашу душу із земного тіла, тоді і тільки тоді потрібно визнавати віру в Батька.

Ця вимога базується на тому, що надто раннє прийняття віри завдає зовсім даремних клопотів. Існування у вірі обтяжливе та забирає час і енергію зовсім даремно. Процесу необхідно уникати, як я вже наголошував. Якщо прийдеш до віри надто рано, доведеться каятися у гріхах (болісний процес), змінювати життєві звички на менш розпусні (практично неможливо), брати участь у релігійних практиках (клопітний процес) і зустрічатися з дивними людьми (небезпечно). Буття у вірі — стан, якого краще уникнути. За щасливим збігом обставин це також стан, якого уникнути можна. Щоправда, палку тут краще не перегинати. Не зв’язуватися ні з яким атеїзмом, бо тоді виникає спокуса критикувати і висміювати релігію, а це процес втомливий і марний. Атеїзм не може бути проектом, бо не має ніякої мети. Не варто загравати лише заради самого загравання, якщо не маєш на думці досягнення результату. Атеїзм ні до чого не веде. Принаймні атеїзм не належить до проекту безсмертя. Застерігаю від захоплення атеїзмом.

Отже, ми встановили, що до релігії потрібно прийти, але лише в останній момент. Тоді можна насолоджуватись і навіть чинити розпусту, як це робив святий отець Августин. На жаль, проти цієї теорії можна висунути два фатальних контраргументи, які повинні бути негайно спростовані.

На перший контраргумент скажіть філософам, що йдеться про так звану версію великого парі Паскаля. Нікого, крім філософів, ця деталь не цікавить. Контрарґумент звучить так: якщо тебе зіб’є вантажівка на Маннергеймінтіе, є великий шанс померти швидше, ніж навіть встигнеш приступити до визнання віри, і лежатиме тоді твоє тіло в могилі аж до другого пришестя Христа. Треба добре подумати, чи варто брати на себе такий ризик, а чи визнати віру перед тим, як переходити дорогу. Коли ризикована ситуація буде позаду, завжди можна взяти свої слова назад. Досить, якщо скажеш, що ти не серйозно. Тоді настрій знову безтурботний і життя кличе до своїх насолод. Завжди знайдеться лазівка. Параліч мозку розбив не одного шукача насолод. Буває, що екстаз від сексу з незнайомим партнером сягає такого напруження, що кровоносна судина в мозку не витримує і помираєш на місці. Тоді нічого вже не встигнеш визнати. Від усіх ризиків не вберегтися. Може бути так, що заради власного ж блага краще визнати віру вже зараз.

Якщо прийти до віри раніше, ніж у мить смерті, це може зіграти на твою користь. Це другий контраргумент. Я маю на увазі, що людина вірна має значну перевагу і на голову краща від язичника. Язичник, щоправда, — ніщо. Приречений на загибель земний прихисток душі, яка дрімає десь у забутті. Вірянин — оце справжня людина, спасенна душа, яка чекає на новий Єрусалим і обіцяне безсмертя. Ці дві душі відрізняються, як ніч і день. На язичника зважати не слід, хоча, звичайно, ввічливо не тикати в його бік пальцем. Вищість — чудесне почуття, особливо доповнене привілеями. Еґо насолоджується, коли зростає його влада.

У зростанні влади еґо погано лише те, що потрібно ставати фундаменталістом. Це передбачає немало витраченої праці й часу й у багатьох відношеннях небезпечно. Прийняття фундаменталістської віри означає залучення великого процесу. Підтримання віри вимагає спілкування з публікою, яка має на меті тебе привласнити. Ситуація стає жахливою і навіть загрозливою. Потрібно приєднуватися до вірних братів і сестер, що забирає десяту частину твого доходу. Треба починати ходити від дверей до дверей в Калліо, що в Гельсінкі, і проповідувати людям віру. Президент Тар’я Галонен родом звідти. Отже, кількість процесів примножується темпами, пристати на які неможливо. Надто вже велика ціна за вищість.

Отже, я довів, що безсмертя — проект хороший. Підлягає реалізації без докладання значних зусиль, і до того ж мета зрозуміліше нікуди. Кожен уміє визнавати віру, і також кожен розуміє, що таке безсмертя.

Під час музичної паузи на Yleisradio я бесідував з отцем Мітром. Ми обговорювали питання віри, і я не міг не похизуватися своїми знаннями Старого Завіту, отож сказав, що мені відомо два випадки непорочного зачаття. Отець Мітро, не вдаючись в конкретику, зауважив, що Айраксинена знають як знавця Біблії. На це я відповів, що в такому випадку його, певне, знають також як атеїста. Отець Мітро сказав, що знають, і спитав, чи не був я все-таки хрещеним. Я сказав, що мати похрестила мене, не спитавши мого на те дозволу. Погляд отця Мітра прояснився, і на його обличчі з’явилася тепла усмішка. Благословенна мати твоя, ти потрапиш на небо разом зі мною. Така от розмова вийшла. Після прямого ефіру ми помилувалися автами один одного, отець Мітро сів у своє червоне «Альфа Ромео», я — у своє червоне «Порше». Він поїхав попереду, я — за ним слідом. Додому доїхав живим.

2.3.4. Багатство і збагачення як джерела щастя

Іще один важливий проект щастя — збагачення. Чи дає воно щастя, це ще те питання. За гроші можна отримати геть усе — любов, владу, репутацію, здоров’я та принадний зовнішній вигляд. Гроші дають також подорожі, речі та розкіш. Гроші заспокоюють, скажімо так. Принаймні те, що гроші забезпечують, — правда. Гроші можуть також завадити. Гроші вирішують житлове питання. Тут задіяно вже настільки багато чинників щастя, що саме час застосовувати філософський підхід.

Багато хто каже, що щастя можна купити за гроші. Такий погляд на речі вартий уваги, принаймні якщо так каже хтось, у кого гроші є. Таким людям дозволено вдаватися до самообману. Якщо бідна людина нещасна, на допомогу їй приходить самообман. Розмовам заздрісників віри немає. А що з грошима приходить заздрість, у цьому можна бути певним.

Потрібно розрізняти між собою поняття «збагачуватись» і «бути багатим». Різниця така сама, як між смертю і вмиранням. Згідно з проведеними дослідженнями, люди, які прагнуть збагачення, — нещасливі. Часто з цього роблять висновок, що з грошима приходить щастя. Судження вочевидь хибне. Багатство — цілком інша річ, ніж прагнення збагачення. Той, хто намагається збагатитися, не є багатим. Інакше він не тужив би за грошима. Багатий не прагне до збагачення. Він багатий.

Тепер, коли різниця зрозуміла, можемо одразу окреслити причину, чому той, хто прагне збагачення або багатіє, — нещасливий. Причина полягає в тому, що збагачення — проект, у якому задіяні аж надто багато процесів. І всі ці процеси нудні та недобрі, як зазначалося вище. Праця, самозречення, ризики й невдачі нікого не роблять щасливим. До того ж збагатитися непросто. Було б це неправдою, більшість з нас уже були б багатими. Збагатитися непросто тому, що бути багатим означає не лише мати багато грошей, а, власне, мати більше грошей, ніж інші, заможні люди зокрема. Нелогічно казати, що у Кауніайнені всі багаті. У Кауніайнені складно бути багатим, бо у всіх до біса лаве (гроші вони завжди називають лаве). У Ваасі легко бути багатим, бо лише кілька людей мають вдосталь гульденів (у Ваасі це завжди гульдени). До того ж бути багатим у Фінляндії — зовсім інша річ, аніж бути багатим у Бостоні чи, чого вже там, у Виборзі. Багатство — поняття відносне.

Я так собі думаю, що збагатитися непросто через те, що доводиться порівнювати себе з іншими грошовитими людьми. Усі не можуть бути багатими. До того ж збагачення вимагає залучення ризиків. Тому за рахунок власної зарплати збагатитися не можна. Тут немає ніякого ризику, зарплата надходить на рахунок щомісяця і потому держава забирає податок. Коли ведеш бізнес, грошей може надходити стільки, що держава не встигає забрати все. Гарний приклад — опціони Мартті Агтисаарі[18]. До того ж заробляння грошей — процес безкінечний, він вимагає надто багато часу і мороки. Найкращі гроші отримуєш за оборудки, які самі по собі не становлять великого інтересу. Наприклад, переказ коштів інших людей з одного рахунку на інший або доведення фірм до банкрутства. Жодна не видається надто веселим заняттям, якщо не враховувати дивний характер влади. Найкращий спосіб отримати багато грошей — це, звичайно, надрукувати їх самому. Колись давно фальшивомонетників варили у киплячій олії.

Виготовлення грошей складно дається навіть державі та Богові. Держава неспроможна надрукувати стільки грошей, скільки вимагає нація. Це здається дивним, але чомусь вартість грошей, надрукованих державою, падає. І коли просиш Бога зробити великі купюри євро, Йому доводиться визнавати, що Він нездатний. Купюри, які падають з неба, — фальшиві, хоч би що там Він казав.

Зараз ми, звичайно, говоримо про законні способи заробляння грошей. Робота сутенера теж, може, весела, хто його зна. Дівчата здаються радісними й вдячними. Продавець наркотиків завжди може сам трохи хапнути, а злодій насолоджується тим, що може чинити бешкет без загрози бути спійманим. Натомість убивства з пограбуванням я б нікому не радив. Збройні пограбування проблематичні з точки зору щастя. Через свій малий досвід не можу уявити, щоб злочинний успіх приніс щастя. Як і не знаю злочинців, у яких добре було би взяти інтерв’ю. Можливо, можна запитати в поліції. Та найкраще зосередитися винятково на законних можливостях заробітку.

Заробляння грошей — процес безжальний, він нікого не робить щасливим. Він забирає надто багато часу. Володіння грошима — річ цілком іншого ґатунку. Не варто забувати, що насолоджуватися законними, власно заробленими грошима може бути непросто. Багато хто заробив багато грошей і потім зауважив, що не може отримати від них ніякої насолоди. Багаті часто скупі та використовують гроші лише як символ влади для приниження і поневолення інших. Заробляння грошей веде до плачевних результатів.

Найкраще успадкувати гроші або отримати без докладання власних зусиль, наприклад, виграти в лотерею. Та все ж треба зауважити, що успадкування або лотерейний виграш не є проектом збагачення. Успадкування та виграш грошей у лотерею стаються, якщо повинні. Їх можна чекати і про них варто мріяти, це теж щастя. Тут ми говоримо про проекти, а успадкування та лотерея до них не належать. Тобто ми опиняємось у ситуації, коли процес приносить гроші тому, хто збагачується, але щастя приходить до тих, хто багатий без жодних проектів. Щоправда, як відомо, лотерейні переможці можуть почуватися нещасними. Бідному нелегко призвичаїтися до царства грошей. Друзі спершу викачують гроші, а потім кидають. Багаті дружити не погоджуються. Робота більше не робиться, бо зарплати не потрібно. Рука тягнеться до пляшки. Але з пляшки щастя не добудеш, як вже було сказано.

Гроші приносять щастя тим, хто знає, що з таким щастям робити. Я абсолютно впевнений, що гроші роблять щасливим. Звісна річ, є й інші способи стати щасливим. Можливо, гроші для щастя не обов’язкові. Утім, гроші таки роблять щасливим, дуже щасливим. Багатством потрібно захоплюватись, і заздрити йому природно. Я, звичайно, не рекомендував би заздрити таким чином, щоб бути готовим зруйнувати власне щастя, аби тільки забрати гроші в багатих. Краще заздрити так, щоб намагатися багатіти самому. У першому випадку заздрість руйнівна, у другому — творча чи принаймні продуктивна. Перша заздрість фінська, друга — американська.

Якщо є гроші, повинен бути час. До того ж найкраще бути молодим. Аристотель мав рацію, коли гордував працею як заняттям для рабів. Вільна людина настільки заможна, що не залежить від роботи і, заразом, від інших людей. Вона повинна бути самодостатньою. Перша задача грошей — звільнити людину від виконання роботи. Тому заробляння грошей і збагачення шляхом виконання роботи такі дивні. Гроші звільняють, а праця поневолює. Тому ці двоє не уживаються разом.

За гроші можна купити велику розкішну квартиру в середмісті Гельсінкі або у Кайвопуйсто. Приймати там дипломатів та інших аристократів. Умеблювати її з шиком. Тут треба бути обережним, аби не захопитися антикваріатом, що свідчить про поганий смак. У багатого не може бути поганого смаку. Крім того, багатий купує маєток за містом і вирощує цукрові буряки. Полює на лосів разом з іншими сільськими мешканцями. Це зміцнює легені та стегна і фарбує щоки у рожевий відтінок. Кажуть, чарка спиртного добре смакує на природі. Багатий не ловить рибу і не має власної річки з лососями. Риболовля — забава простолюдинів, адже риба слизька і погано тхне. Транспортні засоби треба добирати з обачністю. У Фінляндії достатньо нових «Бентлі». «Феррарі» годиться лише для прибережного бульвару, який на всю Фінляндію один, знаходиться на березі Кайвопуйсто і завдовжки точнісінько 250 метрів. До того ж він перебуває під особливо пильним наглядом поліції через небезпеку появи «ферраристів». «Ламборджині» — теж неможливий варіант. Багатії з-за кордону завжди купують власний особистий літак і яхту, настільки велику, що для керування нею наймають капітана. Вбрання повинно бути дорогим і якісним, але непримітним на вигляд. Ніяких викличних яскравих кольорів. Годинник марки Rolex категорично заборонений. Так постановив філософ із Котки Пертті Легтонен.

Винна колекція обов’язково має привертати особливу увагу. Експерти допоможуть не запхнути до шафи зайвих пляшок. Хребет колекції — Бордо Ґран Крю, найкращий вибір. Можна розглянути сигари, але вони погано пахнуть і псують здоров’я. Не слід забувати про красу. Її купують в аптекарському магазині, у тренажерному залі, а після всього й у хірурга. Підтяжка обличчя підійде і чоловікам. Виконуватимеш ці настанови, і ти на порозі багатого життя. Я гарантую, що щастя на п’яти йому наступає.

На жаль, збагачення не можна вважати хорошим проектом, хоча бути багатим означає бути щасливим. Це одна з численних дивовиж суспільного життя. Гроші нудно заробляти, але весело витрачати. Заробляння — антонім до витрачання.

2.3.5. Коротко про освіченість

Освіченість — проект, який приваблює здебільшого молодь, а тепер навіть і пенсіонерів. Маю власний досвід реалізації цього довготривалого проекту, що дає мені підстави думати, що я знаю, що говорю. Передусім знову необхідно відзначити жахливу втомливість цього проекту, а надто його процесуальний характер. Освіченість вимагає праці, праці і ще раз праці. Потрібно прочитати всі в світі книжки і статті. І навіть цього недостатньо, спершу треба розшукати опуси і неодмінно роздобути їх собі на руки. Їх потрібно завчити напам’ять, але як завчиш, так і забудеш, скаже психолог. Тому що більше ми завчаємо, то більше забуваємо. Освічений живе в обмежувальних колах необізнаності. Прикрощів йому додає знання того, чого він не знає, і далекий спогад про те, що він забув. Сократ казав, що він єдина людина в Афінах, яка знає, що нічого не знає. Тобто він брехав, коли казав, що щасливий.

Проблема освіченості в тому, що вона не має чіткої мети. Це просто такий собі тягучий процес. Навчання ніколи не закінчується тим, що ти стаєш людиною освіченою. Можна вивчити теорію й інформацію, але це нікого не робить освіченим. Лише пророк — освічена людина, оскільки йому Бог повідав правду. Пророк знає; він позбавлений необхідності здобувати знання, забування і невпевненості. Багато кого приваблює роль пророка саме через це. Деякі люди, які пророками не є, отримують звання освічених. Деякі стають справжніми монстрами освіченості, як-от великий Ляйбніц, який досліджував навіть таку незначну річ, як споріднені з фінською мови. Однак хоч би яке звання стосовно освіченого використовувалося, сам він знає, що не знає анічогісінько. У цьому найглибша суть його освіченості й водночас його особиста таємна трагедія.

Цитуючи ще раз суспільствознавче дослідження, вчені люди менш щасливі, ніж їхні невчені ближні. Ця інформація нікого не повинна здивувати. Складний і втомливий процес, який не має до того ж ніякої чітко визначеної мети, не ощасливить нікого. Наука не веде до бука, але й щасливим не робить.

За своєю сутністю любов є процесом, оскільки не має необхідної для проекту мети. Тому любов — нехороший проект, хоча молодь часто притримується іншої думки. Люди вкладають у неї надто багато часу, клопоту і себе. Багато хто рекомендує замінити любов статевим актом. Щасливі все ж мають когось, хто їх любить.

2.3.6. Проекти-замінники і користь від них

Шукач щастя розцінює проекти як багатообіцяльну можливість. Та виконувати обіцянки, здається, нелегко. Я поясню, як проекти роблять людину щасливою.

Найпростіший спосіб стати щасливим за рахунок проектів — проекти-замінники. Я маю на увазі проекти, які можна залагодити через посередників і представників. У масовому суспільстві цей спосіб невимовно цінний. Власне життя позбавлене ризиків і небезпек і водночас сповнене стількох переживань і насолод, скільки їх тільки може бути. Життя навіть виходить за рамки можливого. Власне життя завжди прив’язане до реальності та її численних обмежень. Ми весь час у кайданах, а проте вважаємо життя насиченим і фантастичним. Усім цим ми завдячуємо замінникові реальності.

Розгляньмо такі можливості: житія святих, розваги і спорт. За їхньою допомогою людина може повністю себе реалізувати, нічого при цьому не роблячи. Коли нічого не робити, не станеться ніякої шкоди і ніщо не піде шкереберть. Зміст життя дістається безкоштовно. Слід обдумати також місце акторів та інших знаменитостей у всесвіті людини, яка реалізує себе. І також було б добре отримати певну ясність щодо поклоніння акторам.

Як я вже пояснив, проекти людині необхідні для самовираження її еґо. Еґо намагається реалізуватися, стати чимось за допомогою власних проектів. Бути коханим і обожнюваним, успішним і багатим, богообраним і всяким таким подібним приємним, усім тим, що робить мене чимось і створює мою самість. Якщо я вдовольняюся самими лише процесами, життя минає даремно. Гарний приклад — робота, яка для фінів є визначальною життєвою цінністю. Однак хоч би якою важливою вона була, це водночас і прокляття. Людина визначає себе за допомогою роботи, від теслі до священика і лікаря. Безробіття — прокляття, оскільки тоді ти є ніхто і ніщо. Лінь — граблі, на які кортить наступати знову і знову, а бездіяльність — одна лише деградація.

Людина за своєю природою вкрай метушлива тварина, яка постійно щось будує. Але робота — це прокляття. Це легко зрозуміти. Робота як процес — рабський труд, вона обов’язково видається нудною і даремною. Робота як проект — прекрасна, вона дозволяє реалізувати себе, знайти себе у реалізованій меті, чим вона кінець кінцем і є. Дослідник трудиться над своїми паперами і бачить у готовій статті щось від себе. Будівельник дивиться на завершений будинок як на мету своєї праці, щось, у що він перемістив частину себе і що, відповідно, його визначає. Коли він роками потому проходить повз будинок, він думає: це я побудував. Або ні, якщо він був лише виконавцем важкої роботи, безіменною часткою великого, незбагненного для нього самого процесу.

Бідолашній людині пропонується надто мало переживань кінцевої мети, які зроблять її щасливою у царині власних проектів. Проекти належать іншим, і мені навіть нічого про них невідомо, що вже казати про посередництво і ототожнення. Світ зникає, і безіменне «я» відбуває з ним разом. Еґо немає місця в проектах. Воно вдовольняється самими лише процесами, що веде до розчарування і мук. Людина прагне як раніше вийти на пенсію, подалі від процесів і поближче до власних проектів пенсійного віку. Якщо вийти на пенсію здоровим, можна встигнути привести своє еґо до ладу за допомогою нових проектів. Але що це за нові проекти вільних чоловіків і жінок? Переїзд до Іспанії — гарна ідея. Там уже чимало наших і вино дешеве. Взимку там не тепло, але все ж краще, ніж у Фінляндії. Нова самість чекає під іспанським небом. Фізкультура — теж хороше заняття. Попоїсти здорової їжі і прилягти відпочити. Зустрітися з друзями і відвідати театр. Але передусім прочитати настанови щодо отримання допомоги і подивитися телевізор. Скоро Олімпійські ігри і чемпіонат світу з футболу в Німеччині. Чоловік з приємністю проведе час перед екраном, а дружина хай дивиться свої телепередачі на іншому приймачі. У таких от маленьких проектах і втілюється самість пенсіонера.

Людині неодмінно весь час потрібно щось іще, краще від того, що є тут і зараз. Сіра весна перед телеекраном до кінця життя звучить не надто принадно. Еґо рветься на широкі простори. Тягнеться за сигаретами. Що бажаєш, те отримуєш. Ціла індустрія вибудована, аби запропонувати «щось краще» нам усім.

Актор, зірка і знаменитість, — замінник еґо. Це його святе і незамінне завдання у масовому суспільстві. Якщо людина нічим не є, вона може замінити свою нікчемність, ототожнюючи себе з іншими. Актори надають таку можливість. Вони не мають власної самості, тому є будь-чим. Їхній образ змінюється на будь-що, вони втілюють цілу купу проектів якнайкращим чином. Вони стають кимось гідними подиву еґо, не зв’язаними моральними принципами і фізичними законами. Вони вічно молоді та завжди повні сил. Вони зникають і звільняють місце для нових зірок. За ними не сумують, але їх пам’ятають.

Те саме можна сказати про моделей, які демонструють модний одяг, і деяких спортсменів. Модель — ікона фізичної краси і візуальної ефектності. Спортсмен уособлює максимізацію фізичної працездатності. Коли ототожнюєш себе з моделлю, ти красивий. Коли ототожнюєш себе зі спортсменом — сильний і швидкий. Інша річ, коли чоловік займається самовдоволенням, проглядаючи зображення моделей, і страшенно розпалюється від одного вигляду майже голих темно­шкірих спринтерок. Цей сексуальний процес не має стосунку до справи, хоча багато хто власноруч ощасливив себе в компанії Наомі та Гелі. Жінки, мабуть, роблять такі самі спроби, тільки використовують зображення чоловіків-спортсменів. Може, й Девід Бекхем опиняється у дівчачому ліжку посеред самотньої ночі у Вантаа, важко сказати. Але процеси — леговище жалюгідності, слід зосередитися на проектах.

Багато хто з фінів був поруч із гонщиком Формули-1 Кімі Ряйккененом. Багато хто стрибав з трампліна разом із Матті Нюкяненом, а потім із ним же разом переходив до пияцтва, сімейного насильства і пізнавав жахи тюрми. Прикладів можна навести безліч. Та повідомлення вони несуть із собою одне і те саме: замінник посідає правильне місце. Замінник приходить додому і стає частиною власної самості. І проекти-замінники перетворюються на власні проекти. Вони допомагають визначити для себе нову самість і створити нові цілі. Загальнонародний Кімі на «Мерседесі» неодмінно виграє чемпіонат світу 2006 року, це для мене важливо. Чи дійсно він матті нюкянен формул — це вже інша річ.

Моделі красиві та стрункі, як скульптури. Спортсмени вправні та вибухові виконавці. І все-таки вони так само вразливі, як і я. Юга Канккунен[19] — п’яниця, Мартті Вайніо[20] вживав допінг. Кейт Мосс[21] — кокаїн. Це не обман, це правда.

А втім, актори вище за інших. Вони не займаються виключно тією однією справою. Кімі намотує кола на авті. Кейт Мосс кокетує перед камерою або крокує сценою туди-назад з оголеними грудьми. Як би ми, глядачі, змогли з дня на день таке робити, не можу знати. Цінність цих діячів як замінників полягає в тому, що вони спалахують і зникають. Вони з’являються на кілька хвилин. Саме стільки часу ми здатні радіти разом із ними. Все решта — смертельно нудний процес, про який ми нічого не бажаємо знати. Жінкам вистачає перегляду журналів мод. Чоловіки слідкують за спортивною передачею одним оком.

Один із найдивніших ритуалів фінської індустрії замінників — це, звісно, святкування дня незалежності у президентському палаці. Усі дивляться й усі присутні. У палаці ялівцевий народ[22] дійсно святкує через своїх представників. Кожного запрошеного фотографують і коментують по телебаченню. Кожен із них на мить стає об’єктом ототожнення, запропонованим нашій нації. Не з кожним себе ототожниш. Не кожен — Танья Карпела[23] чи Тоні Галме[24]. Багатьох на фотографіях не сприймають. Того не впізнали, той нецікавий, у того костюм невдалий. Наступний претендент посідає його місце. Процесія рухається вперед. Тоді у гостей беруть інтерв’ю, щоб глядач відчув себе ближче. Він насправді відчуває себе присутнім у великій постановці еліти. Він підноситься над елітою, адже робить власний вибір, вибирає найкращі шматочки дійства, пробує, що хоче, і не бере участі ні в яких нудних процесах. Не стоїть годинами в черзі, не потіє у гарячому приміщенні, не п’є несмачного пуншу. Йому також не потрібно робити вигляд, що він танцює, хоча й не вміє. Таким чином народ вдовольняється своєю участю і своєю елітою.

Актори мають велику перевагу. Вони стають будь-чим. Вони не повторюють ніяких простих і нецікавих схем. Вони справді стають чимось більшим: більш захопливим і чарівливим. Розбійниками і поліцейськими, повіями й авантюристами. Вони літають в повітрі та ухиляються від куль. Вибухи відкидають їх, але вони завжди виживають. І врешті призначення проекту реалізоване, зло отримує по заслузі, закохані знаходять один одного, а загадки вирішуються. Коли актор Мартті Туомінен несподівано загинув узимку 2006-го, усі усвідомили, що торговельний радник Паукку зник. Сум був справжнім. Близька і шанована людина відійшла у світ мертвих. Скипидар було випито до останньої краплі. Таємний агент Максвелл Смарт був настільки популярним, що актор не міг знайти більше ніякої роботи. Так і лишився Максвеллом Смартом. Актор — ідеал нашого часу саме тому, що він утілює ті проекти, які для людей неможливі. Його завдання — запов­нювати порожній простір людської душі. Людина живе не тільки процесами. Але суспільство не дозволяє надто дивних проектів. Вигадка — то з другої опери.

2.4. Самообман і звеличення еґо

Складно створювати, підтримувати і реалізовувати свої справж­ні проекти у тісних і надто звичних умовах буднів. Життя норовить минати у процесах. Тому не варто ніяковіти чи цуратися самообману. За допомогою самообману еґо стає більшим. Маленьке еґо не хоче бути життєздатним. Його непокоїть комплекс неповноцінності, воно впадає в депресію і запускає процес самознищення. Чогось природнішого не придумаєш. Якщо еґо стало ледь помітним і навіть даремним, жити з ним неможливо. Це привід для депресії, і того дня всі люди навкруги виглядають понурими. Кожному потрібен «Ципраміл»[25]. Я вже давним-давно пропонував домішати його у питну воду Гельсінкі, на додачу до фтору. Можливо, це зробило б нас радісними людьми, з хорошими зубами. Якщо препарат не має жодної побічної дії і приносить користь, його необхідно приймати. Ми ж вживаємо спиртне кожного дня — то чом би не приймати й інші ліки для душі? Шукач щастя не повинен даремно себе обмежувати. Хімічне щастя таке ж добре, як і будь-яке інше. Якщо еґо даремне, на думку спадає самогубство. У багатьох саме тому й виникають такі помисли. На щастя, дуже мало хто намагається вбити себе по-справжньому. З іншого боку, уже сама спроба може завдати шкоди, можна поранитись, опечалити своїх близьких. Лишатися живим варто як довгочасний проект. Це не гарантує щастя, але вартує роздумів. Самогубство знову ж таки — проект недалекого прицілу. Буває, розпивання спиртного розцінюють як повільне самогубство, а отже, як довготривалий проект, але цю думку не варто сприймати всерйоз. Депресія — вершечок проблем еґо.

Перебільшення, самовихваляння і позитив — три ключі до щастя у світі, де кожному не досить або не дозволено розробляти вдосталь проектів.

Власні проекти та їхнє значення варто за можливості перебільшувати. Для цього я перш за все раджу вдаватися до японської методики. Вона пропонує використовувати якомога більш наворочене спорядження для компенсації труднощів реалізації мети проекту. Коли японець виходить в океан порибалити, він купує костюм і взуття з технологією ґортекс[26]. Найкращі вудлище і котушку, яка електронним способом визначає довжину розмотаної волосіні. До волосіні причеплений мікроскопічний гачок, який спочатку викликає подив. Пояснення знаходиться швидко. Риба, на яку він розрахований, настільки маленька, що великий гачок просто не поміститься до її рота. До того ж на волосінь чіпляють великі тягарці й у воду випускають багато маленьких креветок як приманку. Здобиччю є дрібна рибчина, здобута важкими снастями і важкою працею. Процес марудний. Риболовля — серйозна праця на хиткому судні. Здавалося б, що метою проекту є вдосталь наловленої риби, та про це навіть не йдеться. Утім, рибалки щасливі.

Пояснення цьому таке: японський рибалка знає, що риба незаконно виловлена вже давним-давно і на солідну здобич йому годі й чекати. Цей факт можна прийняти. Тепер лишилося зімітувати риболовлю і зробити вигляд, що ти дійсно займаєшся серйозною справою. Йдеться про перебільшення і дезінформування. Потрібно ввести себе в оману, уявляючи, що ти дійсно ловиш рибу, хоча насправді ти всього-на-всього виставляєш напоказ свої снасті, мочиш волосінь у солоній воді та проводиш час із друзями. Перебільшення наводить на думку про рибу, варту всієї вигадки, рибу, якою можна похизуватися не тільки перед дружиною та малими дітьми. Здається, методика працює добре й усім приносить щастя.

Проекти надають життю сенсу. Фраза загальна, хоча навряд чи хто здатен пояснити, що вона означає. З якого такого дива мова раптом зайшла про сенс? Можливо, мається на увазі якийсь важливий досвід. Це знову ж таки не може бути не чим іншим, як звеличенням еґо. Чим іще це могло би бути? Якщо братися за вишукані та важливі проекти, еґо визначатиме себе відповідно до них і ростиме. Ставатиме більшим, ніж раніше, а також вагомішим. Це можна потрактувати також таким чином, що за рахунок проектів еґо отримує можливість говорити про себе більше і голосніше, чим указує на свою значущість. Однак еґо, про яке є що розповісти, вочевидь більше, ніж те, про яке легко змовчати.

Життя пересічної людини цілком беззмістовне. Однаково, як вона живе і вмирає. Але з цим погоджується лише людина в глибокій депресії. Їй необхідно надати своєму життю значення і заодно звеличити своє еґо, інакше їй загрожує загибель. Ніхто не здатен взяти й визнати, що його життя рутинне, звичне та зосереджене на процесах. Муки та клопоти завжди становлять частину нас, але цього не досить. І перед лицем необхідності себе дозволено обманювати. Так говорить моральний закон.

Потрібно подумати про те, що нові проекти вже стукають у двері, а старі завершені настільки добре, наскільки можливо. Є причини для оптимізму. Теорія таємної змови — помічна порада. «Жертва нещасливих обставин» — теж рекомендований метод. Діло не йде, причина в інших. Вони не розуміють твого справжнього призначення і майстерності твоїх намагань. Не розуміють, не сприяють і не пропонують ніякої підтримки. Найгірше — це, звичайно, таємна змова проти тебе. Інші формують кліку, і тобі з ними заказано. Дивляться на тебе з-за рогу і не погоджуються долучити тебе до своїх кіл. Може бути так, що вони хочуть, але от один проти. Він твій ворог, який взяв собі за життєву мету знищити твої найкращі проекти та перетворити тебе на жертву безкінечних трудівничих процесів. Ти нічого не міг вдіяти — ось причина марності твого беззмістовного життя.

Коли дослідник подає заявку на грант, у комісії завжди присутній той один, хто заперечує без поважної причини. Якщо робиш спробу щось опублікувати, друзі журналіста завжди тебе випереджають. Критики не розуміють, бо дурні. Особливо добре це діє у культурній журналістиці Turun sanomat. Колись давно у Турку жартували, що є лише одна спортивна газета, яка публікує повідомлення про смерть. Потім вона додала розділ про культуру. У тебе зовсім немає надії на успіх твого опублікованого проекту, а без нього твоє еґо за відсутності поживи зсихається.

Нещасливі обставини — гарна відмовка. Ти б вивчився на маґістра уже давним-давно, але твоя бабуся захворіла. Як у когось тільки язик повернеться вказати на те, що ти повільний і неенергійний, якщо в дитинстві у тебе були такі жалюгідні сімейні умови. Батька ніколи не було вдома, а коли й був, то постійно пиячив. Твоя сестра була крикливою тиранкою, в результаті чого перебирала на себе всю увагу. Ти ніколи не мав ані грошей, ані стимулів. Взагалі дивує, як тобі вдалося так далеко просунутися. Ти дійсно справився в рази краще, ніж будь-хто має право припустити. Ти пишаєшся собою, і цього може бути достатньо. За кращих умов ти б уже був доктором наук.

Дослідники застосовують це чудове правило скрутних обставин творчо. Але воно годиться і для інших. Вони цілком правильно міркують, що спочатку треба отримати грант та інші нагороди, а вже тоді братися за якесь значуще дослідження. Обставини повинні бути приведені до ладу. Жодного навчання до слушного часу. У будь-якому разі, навчання — процес. Пристойний робочий кабінет є необхідністю, найкраще вікнастий, аби до кімнати потрапляло сонячне світло. Воно звеселяє і додає креативності. Стипендія повинна бути багаторічною, щоб бідність не терзала ні душі, ні тіла. І ніякого стеження, воно тільки пригнічує творчу людину. Злі язики й підозріливі погляди завдають шкоди, і було б добре отримати гарантію, що з ними буде покінчено. А після цього до праці — реалізовувати творчий дослідницький проект. Якщо робота просувається, це твоя власна заслуга. Ти ж той, хто написав ті сторінки. Якщо не просувається, обставини кепські. Ніхто не впорався б краще. Отож, підвалини щастя закладено. Еґо панцероване супроти тяжкої долі.

Коли результат проекту в руках, він грандіозний. Ця думка обов’язкова для звеличення еґо. Добре виконаний значущий проект заново визначає еґо і збільшує його в розмірі. У багатьох сконцентрованих на проектах людей еґо виростає до непомірних і нестерпних розмірів. Вони в усьому найкращі, фантастичні виконавці та гідні заздрості умільці. Їхні проекти найперші та найважливіші. Вони майстри своєї справи, й іншим найкраще це визнати. А якщо оточення цього не визнає, це означає одне — воно складається із заздрісних невдах, яких не можна сприймати серйозно. Вони роблять, що можуть, для розносу переможця, однак це не стає на заваді, бо правда однаково відома.

Таке звеличення еґо типове для багатьох дійсно успішних людей. Вони нестерпні. Якщо так, питання навряд чи постало випадково. Власники великого еґо краще дають собі раду в світі, ніж нещасливі та пригнічені бідолахи. Великі переконують інших, а якщо не вдається, відтискують їх у бік. Іншим важко протистояти, тому що самовихвалянню і заповзятливості, що ним притаманні, марно чинити опір. Завжди хтось піймається на гачок і попросту не встоїть. Виникає коло захвату, яке посилює впливовість, силу і владу великої особи. Навіщо протистояти, коли можна пристати до кола хвалителів, та ще й мати з того вигоду? Самовихваляння працює добре, якщо ним вдається займатися довго і наполегливо.

Народна мудрість стверджує, що безпідставний оптимізм і самовдоволеність урешті натикаються на тверду стіну реальності. Як є, так є, а реалії добре визнати, щоб не битися головою об сосну аж надто часто. Боляче. Така думка — самообман. Кожен розуміє, що оптимізм не пов’язаний з реальністю. Велике еґо визначає реальність зручним для нього чином. Самообман — сила набагато могутніша, ніж зазвичай готові визнати. Справа стоїть так. Коли власникові великого еґо сказати, що його проект негідний утілення, у відповідь почуєш, що його не так зрозуміли. Якщо сили вичерпалися на півдорозі, скаже, що не захотів доводити справу до кінця. Відмовкам ніколи не буде краю. Для відмовок теж можна вигадати відмовку, і так до безконечності. Нікому немає потреби стикатися з реальністю, якщо він сам того не хоче. Багато успішних людей, яких я зустрічав, несповна розуму, важкі випадки із записок божевільного. Втім, їхнє еґо настільки велике, що вміщає багато цілковито справжнього відчуття щастя.

Не всі спроможні на самообман. Не всі здатні бути оптимістами. Деякі мазохісти хочуть визнавати реальні факти. Є люди, які намагаються все робити правильно і чесно. Вони беруться лише за хороші проекти і ладні терпіти процеси з їхніми вадами. Ми звемо їх нещасними людьми. Їхня доля — розчарування та глибока депресія. Їм теж місце у записках божевільного.

2.5. Щастя і щасливі

2.5.1. Щасливі фіни

Аж 83 відсотки фінів щасливі. Ми нація щасливців. Проте я стверджував, що досягти щастя було б непросто. Згідно з міжнародним дослідженням, 80 відсотків людей у світі щасливі. Мені траплявся на очі й такий результат, що 45 відсотків групи людей з найвищими доходами дуже щасливі. Але, як я вже зазначав, спроба збагачення і вища освіта применшують людське щастя.

83 відсотки щастя — захоплива думка. Подумати лишень, так багато з нас щасливі. Я сподіваюся, що читач забере це собі в голову та й там і зоставить. Отже, 83 відсотки з нас щасливі. Цю чудесну думку треба викарбувати в пам’яті читача вогняними літерами й ніколи її не витирати. Життя прекрасне. Професор Леа Пулккінен з Ювяскюля каже, що сорокарічні щасливі, вони вважають, що їхня праця дає плоди, і з оптимізмом ставляться до власної долі. Переживають стреси, та вони є частиною життя. Професор Юга Силтала дотримується іншої думки. Він каже, що люди у робочому житті нещасливі та кілька десятиліть назад життя було кращим. Двоє найавторитетніших фінських експертів дотримуються різних поглядів. Хтось із них не має рації — але от хто саме? Якийсь висновок можна зробити з того, що люди потребують великих доз знеболювального, препаратів од печії, антидепресантів. Щасливі такого не вживають. До того ж пияцтво і сімейне насилля процвітають. Самогубств забагато. Безробіття — реальна проблема. Керівництво кудись запропастилося. На робочих місцях одні страждання. Утім, люди затято щасливі.

Що б ти відповів, якби тебе офіційно з серйозним виразом обличчя спитали: ти щасливий? Імовірно, сказав би, що так. Твоя відповідь базувалась би на двох різних причинах. По-перше, ти щасливий, що у тебе питають щось таке важливе. Це тішить твою самосвідомість, і ти ніяк не можеш уявити, як би відповів заперечно. Існує й інша можливість — ти відповідаєш, що щасливий, бо усвідомлюєш, що нещасливі лише невдахи. Ти ніяк не можеш уявити себе в цій ролі, в усякому разі коли обговорюєш це з кимось чужим. Кожен знає, наскільки важливо позитивно подавати себе, усміхатись і відповідати, що все добре, коли питають. Скиглії нестерпні. Щастя та гарний настрій — базова суспільна ситуація, рекламована у журналах гарного настрою. Гарний настрій продається, адже це те, до чого варто прагнути, хороше, пристойне, колективне, достойне винагороди. Поганий настрій особистий, дивний, принизливий, осудливий. Поганий настрій псує всім день, а тому його прояви сприймають не без протесту. Кожному сумному, дефективному, нерозрадному, хворому і нещасному це відомо. На людях личить усміхатись, а плакати потрібно йти додому. Виставлене напоказ нещастя підлягає осуду.

Як узагалі можна сказати, що нещасний? Це суперечить будь-яким нормам. Коли випитувач цікавиться у тебе напряму, чи щасливий ти, маєш два можливих варіанти потрактування ситуації. Можеш думати, що питання стосується того, що ти насправді почуваєш у цей конкретний момент часу. Ти щасливий, бо тебе питають, так ти і кажеш. Можливо, ти нещасливий, і кажеш про це. Або ж ти можеш подумати, що тебе питають, яким ти повинен бути. Тоді тобі просто необхідно відповісти, що щасливий. Щастя ж бо — базова людська суспільна ситуація з присутньою у ній чітко прослідковуваною ноткою обов’язковості. Тобі обов’язково бути щасливим. Бути щасливим правильно. Без тренування і скерування людині дуже складно розрізнити фактичний і нормативний контекст. Вони весь час переплутуються у вирі суспільного життя. Але так воно є, є так, як має бути, або просто є, як є. Молоток у руці — просто собі молоток у руці. Але якщо цим молотком розплющити комусь голову, будеш винним у заподіянні тілесних ушкоджень. Так робити не можна, це неправильно і заборонено. Удар в голову має місце, хоч і не повинен бути. Те ж саме можна сказати і про людське нещастя. Коли помирає близька тобі людина, це як удар в голову. Цього не може трапитись. І якщо смерть робить нещасним, цього не слід показувати. Це неприємно для інших. Неприємно також засвідчувати удар молотком об голову сусіда.

Подумай про слово «любов» і про твердження, що кожен когось любить. Любов — хороша річ і цінність. Закоханість — щось, на що кожен має бути спроможним. Без любові людина неповна. Їй чогось бракує. Якщо подумати про любов, її можна прийняти як факт. Моя колишня дружина колись мене кохала. Це констатація факту. Але водночас демонстрація того, яким він повинен бути. Дружина повинна кохати свого чоловіка. Любов хороша і правильна. Так і щастя: хороше і правильне. Якщо немає любові, чогось бракує, якщо немає щастя, теж чогось бракує. Кожному потрібно любити і бути щасливим. Тому людина з такою легкістю заявляє, що отримала свою частку любові та щастя. Ніхто не хоче бути неповним. Усі хочуть бути цілісними. Стадна тварина опирається на норми й колективні цінності. Використовуючи їх як базу, вона будує своє життя і разом з ним — своє щастя.

Щастя до того ж — ресурс. Людина спроможна прожити від одного дня до іншого, якщо вірить у те, що щаслива. Вона краще спить, краще виконує роботу, менше хворіє, якщо вважає себе щасливою. Як ми вже стверджували, цього легко досягти шляхом самообману. Або ж людина просто собі щаслива.

Людське щастя залежить не лише від успіху, соціальних стосунків і суспільних дій. Частина досвіду щастя природна. Людське життя легше прожити щасливим, ніж нещасним. У кожного є мотив бути щасливим. Декому вдається ощасливити себе краще, ніж іншим. Уявімо двох людей з життєвими історіями, однаковими тою мірою, якою життєві історії в житті можуть бути. Уявити ситуацію не становить особливих зусиль, і нічого дивного у цьому немає. Людське життя і оточення може бути достатньо однаковим. Чи щастя у цих двох також однакове? Коли знаєш іншого достатньо добре, можеш сказати, чи той щасливий.

Описана вище ситуація неможлива. Однакове життя не означає однакового щастя. Це усвідомить кожен, хто обміркує ситуацію. У людей різна схильність і здатність до щастя. Одні більш чутливі та сприйнятливі до щастя, ніж інші. Це діє і зворотним чином. Одні від народження песимісти, завжди перебувають у депресії та на межі самогубства. Частково щастя може бути набутою здатністю. Людина може навчитися бути щасливою. Або щастя в генах, і нічого робити не потрібно. Або щастя — схильність, створена певними ранніми переживаннями і середовищем. Можливо, психологи зуміють розібратись у цих міркуваннях, я не в змозі. Хоч би що там було, створюється враження, що одні люди за своєю природою щасливіші від інших. Мають легшу та вигіднішу життєву позицію, ніж ті, що перебувають у депресії. Мабуть, якась базова дурість допомагає бути щасливим у цьому сумному світі. Коли ти дещо простакуватий і не зовсім розумієш, куди йти і як карта ляже, то здатний бути щасливим без особливих намагань. Прості щасливі або, в усякому разі, успадкують землю.

2.5.2. Щастя як відчуття

Повернімося ще на хвилинку до опитування щодо щастя. Коли у людини в лоб питають, чи щаслива вона, вона автоматично відповідає, що так. Це правильна відповідь, і респондент може собою пишатися. Частина респондентів, імовірно, настільки пригнічена, що починає насправді задумуватися над тим, про що саме їх питають. У них виникає питання, про що було запитання. І перше запитання, яке у них виникає, про те, що означає щастя. Слова onni[27] і onnellisuus[28] звичні для фінської мови, ми вміємо їх правильно вставляти у правильних місцях. У цьому сенсі нам відоме їхнє значення. Нам відомі протилежні їм — безталання і невдача. Труднощі можуть бути спричинені тим, що до слова onnellisuus немає протилежного йому за змістовим наповненням. Onnettomuus[29] означає щось на кшталт аварії на дорозі. Але це лише маленькі особливості фінської мови, які весело смакувати. Більше клопоту завдає вираження значення слова «щасливий». Власне, ми не можемо сказати, що це веселе мале слово означає. Що таке щастя? Проте відповідаємо без вагань і називаємо себе щасливими. Таких випадків безліч. Справедливість, влада, рівність, цінності, мир і правда є прикладами понять, значення яких ніхто не з’ясовує. Утім, ми хочемо послуговуватися цими словами і віримо, що здатні вставити їх на правильні місця у розумних реченнях. Ми кажемо, що рівність чоловіка і жінки — частина втілення справедливості. Речення гарне, однак що воно означає?

Задумаймося на мить цілком серйозно про значення слова «щастя». Під натиском людина, яка добре володіє фінською, скаже, що щастя — відчуття. Щастя є відчуттям — чи правда це? Ми кажемо, що відчуваємо щастя. Буває, що ми перебуваємо у стані щастя. Я вірю, що щастя є відчуттям, хоч воно є і багато чим іншим теж. Та все ж спершу обміркуємо щастя як відчуття.

Єдиного сина бідної матері зараховано на медичний факультет. Він їй про це пише, і та дуже радіє, прочитавши листа. Якщо вона хороша і любляча мати, а не якась зла мачуха, вона радіє грандіозному успіхові свого сина. Радість — відчуття, для якого характерні позитив, зростання життєвої сили, піднесений настрій і оптимістичні думки. Мати щаслива. Так щастя ототожнюється з радістю й через це стає позитивним відчуттям.

Твій найзапекліший ворог потрапив в автомобільну аварію, його самого паралізувало, а його єдина дитина загинула. Аварія сталася з вини водія, бо він був напідпитку і підрізав фуру замість дати їй дорогу. Коли ти це чуєш, перша твоя реакція — радість, огидна зловтіха від чужого нещастя. Від неї волосся на тілі стає дибом, у кров викидається адреналін, обличчя перекривлює щось середнє між посмішкою і вищиром, з горла вириваються дивні звуки, які нагадують чи то сміх, чи то гарчання. У той самий момент ти дуже вже радісний. Проте, може, й не назвав би себе щасливим. Твоєму ворогові добряче дісталось, і, на твою думку, це дуже добре. Радість на своєму місці. Але що скажеш про людину, яка у цій ситуації стверджуватиме, що щаслива? Вона погана людина і безсоромний негідник. Більшість із нас, порядних людей, сказали би, що спершу вони пораділи б з новини, але потім відчули б сум. Пристойна реакція на новину саме така. Без радості не обійтися, але ототожнювати цю радість зі щастям не дозволено. Радість і щастя у цьому випадку — речі різні.

Якщо щастя — відчуття, воно триває недовго. Щастя триває стільки, скільки тривають відчуття. Ніякий емоційний стан не є довготривалим. Відчуття з’являються і зникають. Якщо у мене достойна робота і вдалий шлюб, я щасливий. Але я не відчуваю щастя весь час. Відчуття щастя виникає лише тоді, коли я думаю про свою роботу і свій шлюб. Думка підіймає відчуття на поверхню, і назва того відчуття — щастя. Втім, мені здається, що щастя не лише короткочасне відчуття, а більш довгочасний душевний стан, ба навіть особливість життєвих обставин. Для щастя якесь відчуття є типовим, це зрозуміло, але воно має й інші значення.

Якщо щастя — відчуття, воно ототожнюється із захватом, радістю, задоволеністю й іншими позитивними відчуттями. Майже кожне з них можна назвати щастям. Якщо ти закоханий, це щастя. Виграв у лотерею, ти щасливий. Отримав нове робоче місце, щастя завітало в дім. «Щастя» — слово, яке описує будь-яке хороше, позитивне й оптимістичне відчуття. Щастя — спільна риса і властивість усіх хороших відчуттів. Важко бути оптимістом, якщо щастя бракує. Все добре, радість буяє, але я не щасливий. Ситуація була б досить дивна.

«Щастя» — слово-підтвердження чуттєвого світу. Але коли відчуття мінливі та короткочасні, воно веде себе таким самим чином. У свій час я виявив, що щастя триває два тижні після того, як я повернувся з армії. Потім знову настає звична депресія і більше немає вдячності за те, що вийшов із пекла. Якщо ти думав, що будеш вдячним усе життя — то ні. Згідно з науковими дослідженнями, подружнє кохання вмирає через два роки. Так зникає земне щастя.

У фінській мові антонімом до слова onni є onnettomuus. Воно означає фізичну катастрофу, яка спіткає людину, як-от автомобільну аварію, параліч або дитячу смерть. Символічно втрата робочого місця або злостивість дружини — теж нещастя. Таким чином щастя набуває значення, яке не має нічого спільного з відчуттями. Щастя — не відчуття, а відсутність нещастя. Власне кажучи, щастя означає щасливість, досягнуту шляхом уникнення нещастя за допомогою чинників, які звикли вважати випадковими. Мені пощастить, якщо вдасться уникнути зіткнення з фурою, коли я недбало вестиму авто на слизькій дорозі. Чи дасть мені водій фури дорогу, більше не залежить ані від моїх дій, ані від моїх навичок — лише від удачі. Мені поталанить, якщо я не потраплю в аварію. Людина щаслива, коли доля до неї прихильна. Щастя визначається волею випадку, і той, хто його має, — щасливий. У нього є причини для вдоволеності. Усе вказує на те, що щастя — не відчуття. Щастя міцно пов’язане з відсутністю нещасть.

2.5.3. Правильне визначення щастя

Це підводить нас до теорії щастя, яку я вважаю найкращою з можливих. Моє визначення щастя таке:

Щастя означає, що людина не має ніякої вагомої причини намагатися вийти з ситуації, в якій цієї миті перебуває.

Нещастя означає, що людина вимушена полишити місце, де вона щаслива.

Коли людина переживає відчуття радості, вона не хоче виходити з тієї ситуації, яка його дарує. Тобто вона щаслива. Комусь задоволення приносить робота і пов’язані з нею проекти. Він почувається комфортно саме на цьому робочому місці. Він не хоче його міняти і, згідно з наведеним вище визначенням, є щасливим. Подружжя не думає про розлучення після багатьох проведених разом років. Вони також щасливі.

Мій хороший друг із Турку, з яким ми колись разом училися, на середині життя впав у депресію і почав жалітися на те, що життя не має сенсу. Здавалося б, його життя було цілком нормальним. Він дипломат, має красиву дружину. Фінансових труднощів не виникало, його от-от мали перевести в Нью-Йорк. Утім, він нарікав на своє життя і казав, що бажає померти. Смерть — велика визволителька. Це тривало досить довго, і ми частенько про це говорили. Потім він переїхав до Нью-Йорка і став займатися місіями ООН. Ситуація дещо покращилась. У Нью-Йорку йому навіть подобалося. Тоді у нього виявили рак кишківника, який згодом поширився на шлунок. Чоловіка оперували багато разів. Друзі радили йому вшити в живіт змійку, аби наступного разу було легше добиратись усередину. Тоді з моїм другом сталася переміна: він більше не хотів вмирати — він хотів жити. Робив усе, щоб лишитися живим. Від бажання смерті й слід загув.

Ситуацію можна витлумачити так, що він був задоволений власним життям і не хотів із ним розставатися. Його життя було щасливим саме у цьому сенсі. Він не мав ніякої вагомої причини намагатися з ним покінчити. І коли рука долі його змусила, він зробився дуже нещасним. Очевидно, ми, люди, усі щасливі уже просто тому, що живі. Якби було по-іншому, ми б робили спроби самогубства або принаймні близькість смерті не викликала б у нас занепокоєння і не позбавляла б нас щасливих переживань. Ми не хочемо прощатись із життям. Це щастя. Ми впадаємо у паніку при думці про смерть. Отже, ми дуже щасливі.

Мій друг не був задоволений своєю роботою і своїм соціальним життям. Відчував пригнічення і тому прагнув змін. Він би з більшим задоволенням займався чимось іншим. Ми можемо також припустити, що перекваліфікація за іншим фахом, наприклад в університетські дослідники, не зробила б його нещасним. Якби він знав як, він точно змінив би своє життя. Люди живуть нещасливим життям саме через це. Вони і хочуть перестати, але нічого не можуть вдіяти, не знають нових можливостей і не мають сил протистояти власному нещастю. Вони чекають, щоб хтось позбавив їх нещасливих умов. Вони прагнуть змін, але не вміють змінюватися.

Щастя — не просто радість, яка народжується всередині. Щастя будується на життєвих умовах, доступних інструментах і можливостях. Якщо все гаразд, причини намагатися вийти з ситуації немає, в усякому разі причини вагомої. Якщо є гроші, гарний дім, чоловік або дружина, діти, інші блага навколо, а людина все ж намагається піти, згідно з визначенням, вона нещасна. Тут є лише одна проблема: чи має нещасна людина вагому причину йти? У цьому випадку видається, що ні. І якщо вона насправді не має вагомої причини, вчинок важко зрозуміти. Нещасною не була, а, утім, пішла. Вчинок супереч­ливий. Такі запитання часто обмірковують в колі сусідів і друзів. Чолов’яга не був нещасним, але наклав на себе руки. Щасливого теж підстерігає спокуса ще більшого щастя. Якщо спокуса перемагає, кінець недалеко. Нова щаслива країна виправить деякі вади старої. Порівняно з новим місцем, на старому чоловік був нещасним, хоча воно тоді таким не здавалося.

Багато хто за своєю справжньою натурою непосидючий. Така людина за жодних умов не згодна довго сидіти на одному місці або затримуватися на одній роботі. Міняє коханих з таким само темпом. Чи слід тлумачити це як нещастя, відштовхуючись від попереднього визначення? Вона завжди знайде вагому причину звільнитися з роботи і змінити ситуацію на нову. Але чи причина дійсно вагома? Не обов’язково. З таким самим успіхом людина просто може бути невгамовною, змінювати місце, як одежу, вже тому, що це весело. Вона хоче так жити. Вона не нещасна, бо не має вагомої причини йти. Нещасний завжди має своє пояснення власним дивним діям. Багато хто непосидючий і всім невдоволений.

Припустимо, що наш бродяга також не вимушений полишати місце, де йому добре. Тому він не нещасний. Має можливість і дозвіл прийти до норми, отже, ніякого приводу для нещастя немає. А втім, він іде і до того ж без жодної зрозумілої іншим причини. Він щасливий бути там, де хоче.

Коротко підсумую, що інколи людина щаслива. Тоді вона не має причин кудись іти. Інколи вона отримує, що хоче. Людина щаслива, коли отримує насолоду. Серед насолод вона відчуває щастя. Насолода — вагома причина не рухатися з місця. Розумна людина якомога довше затримається там, де отримують насолоду, хоча б до сигналу про закриття закладу. Із закінченням грошей настає кінець насолодам і тоді йти доводиться. Це є нещастям. Але водночас слід зауважити, що щастя летке і зазвичай побудоване на хибних уявленнях і самообмані.