Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає

3.1. Щастя за рівнем життя

3.1.1. Ресурси та їхня доступність

Рівень життя у суспільствознавстві означає можливість вдоволення потреб людини, групи чи нації після сплати ними податків. Ключове слово тут — «можливість». Воно вказує на гроші й інші ресурси, які кожен використовує, якщо того бажає. Якщо не використовує, рівень життя від цього не падає. Дивно, але правда. Скупа баба чи дід, що живе у злиднях, мають високий рівень життя, якщо тримають у банку гроші. Людина ходить у лахмітті по своєму неопалюваному будинку та їсть собачий корм з бляшанки. А рівень життя у неї високий. Дивовижна наука суспільствознавство. Одразу попереджаю, що цей розділ містить трохи теорії і міркувань із приводу неї. Якщо у читача на теорію алергія, але він при цьому має клепку, може його пропустити. Навіщо даремно себе дратувати? Тільки нещасним зробишся. Найкраще переступити через складні моменти.

Зауважте, що можливість вдоволення індивідом своїх потреб залежить також від того, що йому пропонує суспільство. Якщо кава заборонена законом, а таке колись давно було, людина не може вдовольнити свою потребу в каві, хоч би якою багатою вона була. Рівень життя падає. Постає два важливих запитання:

1. Чи має людина ресурси у своєму розпорядженні?

2. Чи пропонує суспільство людині можливість вдоволення потреб?

Буває, люди відмовляються від участі в погоні за рівнем життя. Виникає феномен П. Лінколи[30]. Речі, гроші та матеріальні блага були б наявними і доступними, але хтось їх не приймає. Живе не голо чи то пак — живе, як у Пелло[31]? Товар у наявності, але на нього немає попиту. Гроші можна отримати, якщо є бажання їх заробити чи хоча б подати заяву на виплату соціальної допомоги. У магазині наявний вибір товарів, утім, людина живе без речей. Чи падає від цього рівень життя? Власне кажучи, ні, бо вибір за самим індивідом. Він має високий рівень життя, але не хоче користатися щастям свого рівня. Має значення те, що могло б бути у власності, а не те, що є. Це важливо пам’ятати: у суспільстві з високим рівнем життя багато чого є, але багато хто лишається без благ. Усім навіть байдуже до земних благ, хоч у це й важко віриться. Я теж уважав, що куплені за гроші блага нічого не важать, коли був молодим і радикальним студентом з Турку. Гельсінкі вчить, і тепер я іншої думки. Старому і втомленому згодиться й земна мамона, коли манна небесна не впала.

У суспільстві з високим рівнем життя одні багаті, інші заможні, а то й бідні. Потрібно провести чітку різницю між заможністю і бідністю індивіда, з одного боку, і пропонованим суспільством рівнем життя, з другого. У Фінляндії високий рівень життя, хоч є і бідні. Хтось з багатого роду і належить до тих міфічних 20 сімей, яким, як любили стверджувати раніше, належить пів-Фінляндії. Дехто іммігранти, в яких під час переїзду до Фінляндії не було з собою геть нічого. Декотрі спилися. Люди безробітні та побиті незгодами в дуже різний спосіб. Потворним ведеться нелегко. Бідні ті, хто просто не має доступу до грошей і товарів. У них низький особистий рівень життя. І таких задосить.

До економічної рівності ще йти і йти, якщо під нею розуміти поділ нарівно. Фінський ялівцевий народ завжди вірив, що справжня рівність стосується саме поділених нарівно грошей. Усім однакову зарплату — от хороше суспільство. Увесь джекпот розділити нарівно й усім видати однакову суму. Від кожного за його здібностями, кожному за його потребами. У всіх потреби однакові, у сімей з дітьми дещо більші. Фін мислить, як російський анархіст ХІХ століття. Ленін говорив, коли почнеться революція, спочатку пальнемо з гармат по штабу анархістів. Тільки потому почнемо вбивати буржуазію. Або ж фін настільки праведний, як ранні християни, про яких розповідають у школі на уроках релігії. Усе спільне, братів і сестер годі відрізнити одне від одного, хіба зі злої волі. Дружно напнемося і все поділимо нарівно. Усяка праця однаково цінна. Кожному вготована і по праву дістається однакова зарплата. А як до праці невдатний, свою частку отримуєш з Божої ласки. Утопія ще не постала і, мабуть, не постане, та ідеал живе у людській уяві і колективній свідомості нації. Нікому не потрібно надто багато грошей. А чого не потрібно, того і вимагати не слід.

Бідні завжди серед нас, це ще в Біблії написано. Бідні насправді існують. У всіх немає грошей. Тому найкраще звикнутися з думкою, що великого поділу нарівно немає і не буде. Втім, рівень життя у Фінляндії один із найвищих у світі. Якби ми мали нафту, був би ще вищим, таким як у Норвегії. Створення податкового притулку також допомогло б. Острів Мен та інші дуже добре збагатилися шляхом відмивання грошей. У Монако навіть немає податку на прибуток. Ми вдовольнилися паперовими фабриками, «Нокіа» і, звісно ж, Аландськими островами. Так ми заробили гроші навіть для того, аби звести на ноги селянина. Село процвітає; далеко в минулому лінія вбивства селянина[32], якої боявся Вейкко Веннамо[33]. Фінляндія — ідеальна країна з високим рівнем життя. Тут ми всі на вершині нашого щастя, принаймні якщо брати всю країну. Більше немає нарікань на рівень життя. Все є, і все можна мати, можливо, хіба не все відразу. Потрібно тільки трохи зачекати і спершу налагодити справи. Тоді матимеш і друге авто, і хатинку для зимівлі. Далі можна їхати в тропіки під пальму.

3.1.2. Феномен П. Лінколи

Згідно з П. Лінколою, люди йдуть з багатьох різних причин, частина з яких цікаві, інша — ні. Декотрі не ведуть життя, відповідне високому рівню, через власне незнання, небажання або лінь. Мій батько нічого не знає про комп’ютери і, посилаючись на свою старість, заявляє, що не хоче знати. Йому марно що-небудь казати з цього приводу. Так він позбавляє себе не тільки електронної пошти, а й порноканалів та інших радостей, необхідних самотньому чоловікові. Старі становлять для рівня життя проблему саме через своє небажання знати. Старі люблять казати, що не зважають на подібні дурниці. Вони живуть у своєму урізаному і спрощеному світі. Вони більше не беруть участі в погоні за рівнем життя, та це не означає, що у них є гроші та можливості, які вони дають.

Я так собі думаю, іноді молодь демонструє свою думку щодо світу дорослих, відмовляючись від пропонованих ним матеріальних благ. Світ настільки огидний і несправедливий, що потрібно якимсь чином проти нього протестувати. Принаймні не купувати авто. Досить добре веслувати на дачі. Їздити на роботу велосипедом. В Англії за результатами голосування велосипед визнано найважливішим у світі винаходом. Це вияв загальної відмови від техніки і рівня життя, нею створеного. Велосипед — важливий символ. Він маніфестує свободу від складної техніки, забруднення довкілля і поневолення людини. Водночас він дає усім змогу вільно пересуватися незалежно від фінансової забезпеченості та статусу. Наприкінці ХІХ століття, коли велосипед іще тільки входив у широкий ужиток, робітники і жінки отримали можливість пересуватися самостійно. Жінки стали їздити публічно, швидко і далеко. У наш час велосипед — альтернатива авту, а авто — синонім глобального нищення довкілля. Але авто — також символ життєвого рівня. У Німеччині у людей найкращі авта.

Відступників з ідейних причин є чимало. Раніше від рівня життя відмовлялися з релігійних переконань, тепер — здебільшого з політичних і екологічних. Видається неправильним брати стільки товарів, скільки є в наявності, бо через людське марнотратство страждає природа. Сталий розвиток неможливий за панування такого рівня життя, який люди вимагають і якого притримуються. Високий рівень життя веде до розкоші та зверхнього користування. Було б добре вдовольнятися якомога меншим, та й цього забагато. Потрібно знайти золоту середину.

Релігійні рухи засудили супутню рівневі життя техніку й інші матеріальні блага, наприклад, меноніти в США в Пенсильванії. Ортодоксальні євреї не беруться ні до якої роботи в шабат. Це передбачає повну відмову від користування технікою. Не можна натискати кнопку виклику ліфта. Тому ліфт переміщається між поверхами автоматично, без тиснення на кнопку. Ідея в тім, аби зберегти первісний життєвий устрій, описаний в святих писаннях. Але тут йдеться не про протест проти рівня життя як такого, а про щось заборонене Богом, і рівень життя — не те, що він забороняв би.

Як на мене, дивно й цікаво те, як людині в багатому суспільстві вдається відмовитися від усіх земних благ, а її рівень життя при цьому не падає. Вона бідна добровільно. Це інша річ, ніж справжня бідність. Справжній бідняк у багатій країні нещасний — він проклинає свою долю. З більшою охотою він був би причетний до усіх тих благ, які його оточують. Купував би шубу і нове авто, їздив би на Канари і вечорами ходив в ресторани в центрі. Смакував би вино, а не лише те, що під його виглядом продають в упаковці з краником в «Алко». Стригся б у перукаря. Згідно з визначенням, щастя — коли не прагнеш і не намагаєшся вийти з ситуації, у якій перебуваєш. Щасливий своєю ситуацією задоволений. Добре бути щасливим. Але недобре бути бідним, бо бідний із ситуації намагається вийти весь час. Той, на кого поширюється феномен П. Лінколи, — щасливий. Він сам обрав бідність і йому так добре. Немає ніякої потреби змінювати ситуацію, коли вже у ній перебуваєш. Ровера й човна з веслами достатньо. Єдиний привід для нарікань — що інші так не роблять. Дехто досі має два авта і літає за кордон для розваги тричі на рік.

Людині у Фінляндії доступні всі можливі блага високого рівня життя. Можливо, вона відмовляється від деяких із них, але рівень життя не стає нижчим. Людина може будь-коли придбати нове авто, просто собі зайти в салон і оформити кредит. І утім, вона їздить на старенькому ровері. Це ніяк не погіршує її долю. Та настільки ж вдала, як і у водія шикарного авта або покупця нового позашляховика. Все діло в добровільності. Ніхто не може погіршити власну долю добровільно, якщо тільки не порве своїх грошей. У фінів високий рівень життя просто тому, що всі матеріальні блага тут доступні. Можна, звичайно, думати, що іммігрант або представник якоїсь меншини не має доступу до такого самого життєвого рівня, як решта. Це не проблема рівня життя, це відсутність справедливості. Фінляндія могла б забезпечувати однаковим рівнем життя всіх, але не робить цього — якщо під рівнем життя розуміти доступ до джерел матеріальних благ.

Усі не мають усього, але нікого не можна вилучати з розподілу матеріальних благ. У всіх має бути належний рівень життя. Можна вийти з кола самому, але не можна змушувати покинути коло інших. Економічна дискримінація несправедлива. У цьому сенсі бідність стає проблемою країни з високим рівнем життя, такої як Фінляндія.

Далі необхідно буде застосувати абстрактне мислення. Мені прикро, та нічим не можу зарадити. Обіцяю не чинити цей гріх удруге.

Припустімо, що є дві країни, Х та Y. У кожній з цих двох маленьких країн є 2000 телефонів. Країни однаково багаті. Кожна має однакову кількість товарів і статків. Але уявімо, що у країні Х половина людей має по кілька телефонів, а реш­та — не мають жодного. А в країні Y, своєю чергою, телефони розподілені нарівно, причому таким чином, що у кожного не більше одного телефону. У деяких жителів обох країн немає телефонів, але в країні Х власників телефонів менше. У крайньому випадку в країні Х усіма телефонами володіє одна людина, а інші лишаються без них. Як я вже казав, обидві країни однаково багаті, але в якій з них вищий рівень життя? Очевидно, що рівень життя вищий у країні Y, адже там у більшої кількості людей є можливість мати телефон.

Цей мислеексперимент показує, що рівень життя і багатство країни — дві цілком різні речі. Рівень життя не можна виміряти кількістю телефонів. Необхідно провести опитування, у скількох людей телефони є. Тільки тоді стане очевидно, що у країні Y рівень життя вищий. Необхідно взяти до уваги не лише кількість товарів, а й їхній розподіл. Проблема ускладнюється, коли у країні Х 2000 телефонів розподілено зовсім неоднаково, а в країні Y 1000 телефонів розподілені нарівно, тобто кожному щасливцю дістається по одному телефону. У якій з країн тоді буде вищий рівень життя? На це питання немає правильної відповіді. Певно, що приємніше жити в країні Y (наприклад, на Кубі), ніж у країні Х (наприклад, в Бразилії). Рівноправна Y щасливіша від протилежної їй Х. От ми і дійшли до витоків романтизації соціалізму.

3.1.3. Історія визначення рівня життя

Що становить собою рівень життя? Рівень життя становить собою матеріальні блага. Життєвий рівень — вузьке поняття, яке потрібно доповнити ідеями якості життя і благополуччя, що ми в наступних главах і зробимо. Утім, рівень життя — поняття корисне, воно пояснює щось суттєве про сучасне технізоване суспільство і його цінності. Рівень життя до того ж поняття застаріле, принаймні у Фінляндії, де всього і так уже забагато. Ми майже дійшли до моменту, коли можемо сказати, що наш рівень життя надто високий, принаймні з погляду сталого розвитку. На наш життєвий рівень природи не стане, це гірка правда. Високий рівень життя — також проб­лема, і саме у цьому сенсі важливо пам’ятати про феномен П. Лінколи.

Ідея і тривога щодо рівня життя відсилає нас до світу 1950-х з притаманними йому нестачею та бідністю і водночас прагненням кращих за попередні часів. Тоді не було нічого, нормувальна економіка обмежувала життя, купони були звичним ділом. Війна пустила Фінляндію на дно. Суспільство, проте, було готове демократизуватись і розвиватись економічно. Збагачення було можливим, і розподіл багатств на всіх був розумною і досяжною ціллю. Це дійсно було чимось новим. У попередньому становому суспільстві духівництво і дворянство паразитували на інших, привласнюючи частину їхніх доходів. Це було їхнім одвічним правом. Буржуазія платила разом із селянами — чи, правильніше сказати, що було потрібно, те виправляли з селян, а решту збирали з буржуазії, якщо узагалі мали до їхніх грошей доступ. Буржуазія стала сильною саме тому, що змогла захистити свою власність від станів, що паразитували. Селяни були на їхній ласці. Вони платили податки і відбували у царській армії військову службу під час безконечних воєн. Дворянство дістало командні посади і привілеї. Тоді привілей був ключовим словом. Сьогодні ніхто не має привілеїв. У всіх однакові права, принаймні за законом.

У становому суспільстві рівень життя мало духівництво і дворянство, хоча, щоправда, говорити про рівень життя у цьому випадку марно. Краще говорити про привілеї, пишноти і злидні. Духівництво і дворянство розкошували, а їхні годувальники бідували. Буржуазія посіла місце десь посередині, коли її чисельність виросла достатньо і статки їй дозволили. Вона стала імітувати розкішне життя, хоча під її кутом зору це було гідним осуду. Дворянин тратив гроші та влізав у борги, якщо не мав під рукою селян, яких можна було пограбувати. Буржуа працював і заощаджував. Для дворянина марнотратство було необхідністю і звичним ділом. Для буржуа воно було гріхом, неподобством і формою життя, якої необхідно уникати. Але уникати розкоші складно. Надто вже вона ваблива і приємна. Буржуа навчилися поганих звичок. У наш час важко уявити, що буржуа були уособленням ощадливості та вели скромне і безгрішне життя за своїми скринями з грішми.

Життя Карла Ґустава Маннергейма в Петербурзі наприкінці ХІХ століття є показовим. Його рід збіднів. У Фінляндії більше не лишилося наймачів, і маєток Лоугісаарі було виставлено на продаж. Та Маннергейм звик до розкоші, як і інші царські офіцери. Noblesse oblige — дворянський стан зобов’язує. Дворянин і в бідності жив пишно за рахунок позик і пожертв. Розкішна бідність на той час була можливою. Врешті і для Карла Ґустава знайшлася дружина, яка мала гроші, тобто маєтки з прибутками. У Росії їх отримували від торпарів, чия робота йшла в дохід хазяїна. Втім, грошей ніколи не було достатньо, однак якраз вистачало на розпусне життя. Шлюб не був любовними узами, але якимось дивним чином відповідав бажанням роду і власним фінансовим можливостям. Утім, можливо, не сталося би ніякої шкоди, якби і любов була присутня. Дружина Карла Ґустава навіть не була красивою і, згідно зі словами чоловіка, була лінивою й інертною. Можливо, саме тому Маннергейм був настільки здивованим і приголомшеним, коли вона взяла і покинула його, поїхавши на російсько-японську війну сестрою милосердя. Могло бути і так, що дворянка пожертвувала собою, очевидно, в ім’я християнської віри. Якийсь вогонь у ній таки жеврів, якщо відважилася на такий учинок. Чоловік впав у глибоку депресію. Після такого він більше не одружувався. Розумна людина вчиться за раз.

Рівень життя — буржуазна і демократична ідея, яка виникла лише у середині ХХ століття, коли буржуазія стала середнім класом, а селяни — робітниками на заводах. Селяни тікали до міста, де ставали частиною економічної системи і технічного прогресу. По селах жили, як і раніше. Коли визиск селян дворянством і духовенством ослабився і припинився, добре жилося в ідилії Ніскавуорі[34]. Місто звідти видавалось якимось страшним сном. Содом був у Гельсінкі. На селі жили тихо. Правда в тім, що село у Фінляндії ніколи не могло повністю прогодувати населення, яке там жило. Фінляндія просто надто північна, і поля там надто кам’янисті. Люди недоїдали і хворіли на рахіт. Моя бабуся також розповідала, як у молодості в Ілмайокі захворіла на рахіт. Не було достатньо жиру, а робота була важкою і виснажливою. Каша і знежирене молоко не тримали чоловіка на дорозі, а жінку в хліві. Потрібен був жир, але на столах робітничого населення він з’являвся не інакше, як на великі свята. Не дивно, що фіни потім зіпсували своє здоров’я молоком, маслом і салом, коли після війни ті стали доступні. Масла повинно було бути багато, найкраще якомога солонішого, для підвищення ефективності. Тоді на якийсь час виникла ситуація, коли з Швеції кораблями везли «Бреґотт» — дешеву суміш масла і маргарину, надзвичайно популярну серед пенсіонерів. Село ніколи не було життєздатним і досі не є. Добре було, коли люди роз’їхались у Швецію і в міста, тільки-но почалось осучаснення суспільства. А почалося воно після програної війни. Благословенна Швеція прийняла бідних фінів і розповіла їм, що таке рівень життя. Фіни навчилися швидко.

Середній клас виступив наперед як нова форма буржуа­зії. Робітники вважали буржуа, тобто власницький клас, гнобителями і класовими ворогами. Цей конфлікт стосувався передусім політики і рівності. Той час був і загув. Тепер є робітники і власники, вони одного середнього класу і мають однаковий життєвий рівень. Усім пропонуються ті самі матеріальні блага, якщо не брати до уваги товари класу люкс. Знищення ідеї робітничого класу було ініційоване середнім класом і викликане загальною доступністю середнього рівня життя у демократичному технізованому цивілізованому суспільстві. Як хтось узагалі захотів би ображати власницький клас після того, як поставив друге авто у дворі власного будинку і привів до ладу заміський будиночок, аби жити там узимку. Там є електричне опалення і посудомийна машина. Дочка вчиться на лікаря, а син працює банкіром у Нью-Йорку. Середній клас знає, що таке рівень життя. До появи середнього класу рівня життя не було. А з’являється середній клас саме у демократичному суспільстві.

Усі повинні мати рівень життя. Тому рівень життя — важливе поняття, хоч і застаріле. Адже рівень життя більше нікого не робить щасливим. Але це матір суспільних чинників щастя. Якщо рівень життя не настільки високий, що про нього можна забути, інші складові щастя неважливі.

Далі я узагальню усе, що до цього моменту сказав про добробут.

Якщо у ХІХ столітті наймачеві чогось кортіло, чого саме? Хто його зна — що, як запитання узагалі безглузде? Може, йому кортіло лише бочку масла? Що він робив, аби її отримати? Нічого, бо масло було недосяжною мрією. Масла було багато лише в домі священика. Між маслом і наймачем не було ніякого сполучення. Масло було недоступним для його стану. Про нього не можна було навіть мріяти. До наймачів з їхніми дітьми не було ніякого діла. Стани були замкнутими колами.

Якщо тесля хоче нове авто або медсестра — карибський круїз, чого їм хочеться? Їм хочеться чогось такого, що друзі уже мають і багато хто уже спробував. Є шлях, яким відвозять в автосалон і в Маямі, США. Цей шлях відкривається силою грошей, а грошей дістати може будь-хто. Це не легко, але й не неможливо. Треба влаштуватися на іншу роботу або знову піти вчитися. Може, у спадщину щось перепаде.

Якби наймач отримав масло, він був би щасливим. Його життя змінилося б. Він був би новою людиною. Тесля і медсестра не стають іншими, хоч би й отримали нове авто чи карибський круїз. Їхній рівень життя не підвищився, така правда, і все тут. Користування автом і те, що відбувається на Карибах, когось робить щасливим, а когось не робить. Життя змінилося останнім часом.

Те саме стосується країн, що розвиваються. Я чув одного разу історію, яка точно неправдива, але дуже показова. Компанія «Фіннейр» обдумувала співпрацю з індійським партнером. Вони мали на меті запропонувати подорожі індійському середньому класові, чисельність якого вимірюється мільйонами. В країні як-не-як тисяча мільйонів населення. Клієнтів мало б вистачити. Але плани зірвалися, коли помітили, що у клієнтів виникають труднощі взяти таксі до аеропорту. З такими можливостями співпраці не побудуєш. Чого ця історія вчить? Рівень життя у Фінляндії високий. Те, що для нас буденне, у країнах, що розвиваються, навіть неможливе. У багатьох краї­нах обходяться набагато меншим, ніж у Фінляндії. Доступу до радощів авіаперельотів потрібно чекати і вдовольнятись іншими розвагами.

3.1.4. Які товари людині потрібні

Якщо індусу, аби належати до середнього класу, потрібні засіб пересування, житло і холодильник, що потрібно фінові? Найкраще вдатися до наукового підходу для розв’язання цього найскладнішого з найскладніших теоретичних питань. Поч­німо спочатку. Передусім слід запитати, без чого людині не обійтися. І як ми пам’ятаємо, ми говоримо про матеріальний рівень життя (бо іншого не існує). Розмежуймо товари першої необхідності, важливі речі та предмети розкоші. Рівень життя стосується середнього класу товарів. Необхідності не досить, а розкоші надміру. Але почнімо спочатку.

Людині необхідно багато речей. Вони переміщають її зі злиднів до лав середнього класу. Але існують обґрунтовані вимоги. Нам потрібне повітря, щоб дихати. Це найважливіше, інакше ми помремо за декілька хвилин. Далі нам потрібен одяг, принаймні взимку. Інакше смерть наступить за декілька хвилин після того, як ми задихнемося. Влітку і плавок надовго вистачає. Потім нам потрібна вода або інший водовмісний напій. Алкоголь не годиться, хіба що дуже розбавлений. Найкраще, коли безалкогольна частина напою значно переважатиме. Далі настає голод, хоч і стверджують, що без їжі людина може прожити досить довго, багато тижнів так точно. Вгодована людина з рівнем життя має запас поживних речовин, що підтримує її, як товстозаду готтентотку. До того, як усохли стегна, фін довго блукав у пошуках їжі. Але от їжі вдосталь, і вона поживна. Веґан теж скориться і вживатиме жир, коли нічого іншого не буде і загрожуватиме смерть. Голод учить поганим звичкам. Навіть настільки цивілізовані громадяни, як ленінградські товариші, їли один одного під час тривалої блокади у вирі світової війни. В Океанії людину називали довгим поросям, і, кажуть, людське м’ясо припало тамтешнім жителям до смаку. Людожерство було досить поширеним на нашій земній кулі до того, як порядні християнські колонізатори викоренили цю звичку. Цікаво, що канібалізм, імовірно, завжди був частиною саме релігійних ритуалів, а не процесу здобуття їжі. У християнстві, окрім інших варварських історій, теж закладена ідея людожерства. Відвідувачі церкви раз на тиждень насолоджуються причастям з Ісусової плоті та крові.

Я навів ідеологію людожерства, аби ми побачили, наскільки відносною є необхідність. Їжа необхідна, аби земне тіло трималося купи. Але людожерство необхідне, аби боги не розізлилися чи не втомилися від нас. У науково розвиненій Фінляндії не відвернешся від матеріального аспекту життя. Необхідно їсти, якщо маєш намір лишитися серед живих. Усе інше відносне. Такий він, матеріалізм. Матерія і життя найважливіші. Все інше — балачки і повір’я. Інакше було за тих часів, коли богам кортіло розізлитися, коли вони були вкрай знесилені своїми земними турботами. Божественна необхідність має іншу природу, ніж піклування про власну їжу і напої.

Без чого ще не обійтися? Дивно, звичайно, але навряд чи знайдеться ще щось, без чого не обійтися, власне, якщо розглядати індивіда. Людині не вистачає компанії, сексу, наркотиків, творчої реалізації й інших приємнощів. Але не те щоб без чогось із цього списку людина не могла обійтися. Однак що з вищепереліченого є найнеобхіднішим, аби лишились живим у вегетативному сенсі. Не від відсутності всього вмирають.

Можливо, я наважуся запропонувати ще один необхідний матеріальний чинник. Власні діти важливі, якщо необхідно дожити до глибокої старості. Якщо є діти, принаймні є імовірність того, що вони піклуватимуться і підтримуватимуть старих живими. Це не очевидно. Вони й так забагато забивають собі голову тим, як заробити на прожиття, аби ще й встигати турбуватися про старих. А втім, діти — наша єдина можливість. Тому потрібно заводити якомога більше дітей. І тому спершу потрібно завести чоловіка/дружину, з ким цих дітей робити. Потім зачати, народити і виростити їх. Це називають любов’ю. Без любові нічого не народжується. За умови вдалого виховання діти не думатимуть про власну вигоду, а вважатимуть своїм обов’язком взяти на себе турботу про своїх батьків. Це також належить до переліку необхідного в житті, принаймні в країнах, що розвиваються, де немає іншого соціального забезпечення. Однак у будь-якій країні приємно, коли діти час від часу надсилають своїм батькам чек.

Людина бажає більшого, ніж необхідне. Дивовижно, але факт. Певно, що необхідного не досить. Тут ми повертаємося до розуміння щастя. Людина вміє думати і таким чином уявляти. Їй бачиться кращий світ, у якому приємніше, легше, безпечніше і розкішніше жити. Інакше кажучи, вона мріє про щастя і країну, де воно панує. Уявіть людину, яка живе біля струмка сама-самісінька. У струмку біжить чиста вода, свіже повітря наповнює легені. У струмку живе їстівна риба. Але от стається катастрофа. Вище за течією будують завод з виробництва картоплі фрі. Завод миє картоплю, чистить і варить її і, врешті, виливає помиї у струмок. Сморід від заводу забруднює повітря, відходи — воду, що своєю чергою відганяє риб і птахів. Людина прокидається. Вона усвідомлює, що попередня ситуація була кращою за нинішню. Вона обдумує повернення до попереднього кращого світу. Вона вміє порівнювати світи між собою. Тому вона здатна уявити кращий світ. Звідси немає більше шляху назад до райської невинності.

Уява уже встигла зіпсувати людину. Їй потрібна чиста вода. Раніше їй просто хотілось води. Води можна було набрати зі струмка. Людина починає сумувати за чистим і свіжим повіт­рям. І їжа могла б бути кращою, ніж теперішній бульйон з коренеплодів. Яка риба найкраща? Та, яку впіймав. Людський мозок гарячково працює. Одна думка змінює іншу. Картинки в уяві стають все більш кольористими. Діяльність кличе. Щось потрібно робити. Вода повинна бути чистою, а повітря — свіжим. Щастя втрачене, і його необхідно повернути назад.

Оселя раніше була лише укриттям. Однієї кімнати, земляної підлоги і солом’яної стріхи, яка до того ж протікала, було цілком досить. Одягались у шкури впольованих звірів. Чудовий був матеріал. Але тільки-но в уяві зринає думка про кращий світ і народжується мрія про щастя, одяг підлягає оновленню і ремонт оселі набуває актуальності. Чому б не оновити умови, якщо це колись обіцяє щастя? Простого існування не досить. Візьмемо щастя за мету, що вимагає вдосконалення світу.

Людина зараз стоїть на порозі високого рівня життя. Спершу, застосувавши силу своєї уяви, і потім, дивлячись на плоди своєї праці, вона усвідомила, що інколи може бути щасливою. Вона прагне цього нового для неї стану. Чиста вода є щастям, і повернення до брудної води дратує її і робить нещасною. Лишається просуватися вперед силою уяви і праці. Як ця історія стосується рівня життя, що, як описано вище, є частиною матеріального життя людини?

У суспільстві з високим рівнем життя людина має бути щасливою. Дивися вищенаведене визначення щастя. Згідно з ним, людина щаслива, якщо не намагається вийти з ситуації, в якій цієї миті перебуває. Навіщо прагнути вийти з ситуації, у якій отримуєш все необхідне для людського існування? Хіба вдоволення потреб не достатньо? Сумно, звісно, але відповідь заперечна.

Прокляття такого мислення полягає у тому, що потреб аж надто мало і їх аж надто легко вдовольнити, принаймні у сьогоденній Фінляндії. Повітря, води і їжі вдосталь. Одяг можна роздобути хоч би у магазині Червоного Хреста. Дах над головою знайдеться, хоча взимку може бути дещо холодно. Якщо за мірку брати виживання, то одного вдоволення потреб не достатньо для пояснення проблеми рівня життя.

З іншого боку, хоч би чого тільки людина скаже, що потребує, коли її спитати. Кожен скаже, що потребує товариства, любові, творчої роботи, відпочинку, активного і пасивного, миру, розваг, благополуччя і щастя. Ніхто не може себе без цього уявити. Тут потреби змішуються з бажаннями, а бажання ми вже раніше розглядали. Багато кому потрібен академічний ступінь. Комусь бракує місця для дитини у дитсадку. Комусь треба більша квартира. А комусь — нова плита, бо стара надто повільно гріється. Спектр бажань широкий, а кількість безмежна. Лише відсутність уяви обмежує думку того, хто бажає. Рівень життя не залежить від потреб і їхнього вдоволення, це зрозуміло. Тоді від чого залежить рівень життя?

3.1.5. Достатній рівень життя

Мабуть, найкраще буде сказати, що високий рівень життя означає всі ті матеріальні блага, яких людина справедливо і в міру бажає. Приємно було б, якби можна було сказати, що рівень життя пояснюється прагненням достойного життя. Однак це надто мала ціль. Вона межує із загрозою бідності, а рівень життя вимагає більшого. Вимога гідного життя насправді така сама, як ідея вдоволення базових потреб, тобто ціль дуже вже скромна. Нам потрібно ретельніше обміркувати помірні бажання, тут нічого не вдієш. Що вважається помірним, залежить від часу, місця і культури. «Помірність» — ключове слово, і помірністю потрібно вдовольнятися, коли говоримо про рівень життя. З цього випливає, що у Фінляндії уже зараз настільки високий рівень життя, наскільки взагалі можливо. Рівень життя більше не є проблемою. Просто непристойно прагнути вищого рівня життя, ніж той, який ми зараз маємо. У нас уже є все, хоча бідність лишається проблемою, як я раніше вже пояснював. Немає суперечності в тому, аби заявити, що і бідність має місце, і рівень життя настільки високий, наскільки можливо. Все доступне, але не всім відразу.

Тут саме час для застереження. Я не кажу, що в нас у Фінляндії тепер усього достатньо. Я був готовий до такого висновку. Твердження хибне. У нас достатній рівень життя. Але нам є куди прагнути. Догляд за старими і дитячі садки потребують грошей. Наукові досліди вимагають усе більше і більше ресурсів. Грошей завжди потрібно більше, хоча, маючи почуття міри, ніхто не вимагатиме вищого рівня життя у Фінляндії. Рівень життя є товаром.

Чого ж у такому разі буде в міру бажати? Питання вкрай складне, якщо розглянути його дещо глибше. Заковика насправді в тім, аби дати визначення середньому класові. Середній клас, виходячи з цього, є мірою пристойності та помірності. Його представники — саме ті, хто насолоджується високим рівнем життя і вірить у своє щастя. Вони хочуть у міру, тобто не хочуть над міру і не стають через це нещасними. Щастя — коли не хочеш вийти зі стану, в якому перебуваєш. А середній клас країни з високим рівнем життя отримує те, чого в міру можна бажати. Лише ті, хто бажає над міру, — нещасні, і вони самі в цьому винні. Ніхто не співчуває тим, хто нещасний через власну непомірність. Суспільство не можна побудувати згідно з їхніми бажаннями. Їм нічого не досить, і ситуація заходить у глухий кут. Лише тих, хто бажає в міру, вислуховують, і лише вони щасливі.

Я пропоную такий список товарів для середнього класу. В ролі засобу пересування підійде авто. Його має бути настільки дешево придбати й утримувати, аби це було доступним для людини, яка вдовольняється середньою зарплатою, або принаймні для сім’ї, де таких зарплат дві. Це одна із проблем рівня життя Фінляндії. Авта надто дорогі через податок на них. Після війни потрібно було обмежити відтік валюти й угамувати запал щодо імпорту нових авт. Ця підстава для оподаткування вже давно зникла. З’явилися нові: транспорт забруднює і вбиває, дороги потрібно будувати й утримувати в робочому стані і так далі, їм немає кінця-краю — судіть самі, кому хочеться.

Також потрібен дах над головою. Там має бути туалет, колонка і кімната, найліпше на вулиці Ліісанкату біля магазину з трунами Матті Макконена[35]. Квартира має опалюватись або принаймні має бути забезпечена така можливість. У кожного жильця має бути своя кімната, кухня має бути обладнана технікою. Кондиціювання, під чим я маю на увазі охолодження в літню спеку, от-от з’явиться. Воно необхідне немовлятам і літнім людям, бо власна теплорегуляція їхніх тіл дещо неврегульована. Квартира має бути чистою і звукоізольованою. Стіни не можуть обвалюватися всередину. Фінський погляд на житло не обов’язково відповідає всім цим критеріям. Квартири надто тісні. В ім’я помірності їхню площу краще розширити. Квартири до того ж дорогі, особ­ливо у Гельсінкі.

У ролі засобу спілкування раніше годився телефон, але тепер потрібно говорити про мобільний. Власне, кожна людина має на нього право, і ніхто не повинен вдовольнятися своєю долею, якщо не має його в кишені. Інші засоби спілкування потрібно провести у кожен дім. Гідне життя не можливе без інтернету, який уможливлює перегляд веб-сторінок і пошук різноманітної інформації, зокрема в Гуглі. На комп’ютері можна до того ж грати в ігри і здійснювати дешеві міжнародні дзвінки.

Має бути широкий вибір їжі та напоїв. Імпортні товари мають бути представлені, особливо вина і сири. Імпортні сорти пива прекрасно доповнюють бідний асортимент фінських пивоварень. «Портер Кофф», дякувати, піднімає рівень життя в Фінляндії уже багато десятиліть. Асортимент свіжої риби має бути забезпечений, і дичини за сезоном. Хороше м’ясо для біфштексу привозять з Південної Америки, хоча злі язики попереджають про можливу сальмонелу. З Англії не можна ввозити ніяких продуктів харчування. Якість овочів у Фінляндії — справжня проблема рівня життя. Якщо помідори на смак як вода і хрумтять на зубах, фінансований ЄС наднаціональний імпорт їжі має проблеми. Що ж до овочів, рівень життя постійно падає. Громадянину стає дедалі складніше придбати якісний продукт. Хліб у Фінляндії смачний і піднімає рівень життя, хоча занадто солоний. Зазвичай асортимент продуктів однобокий і невеликий. За межами Гельсінкі похід за їжею, певно, смертельно нудний, адже завжди доводиться купувати філе грудинки бройлера. Тепер бройлер хоча б відрізняється на смак від салаки. Народна ненависть змусила імпортера виправити смак. У Гельсінкі хоча б є Hakaniemen halli, а в інших місцях кілька Stockan herkku[36], хоча салака замала як на різдвяну рибу, як то кажуть. Їжа не зобов’язана піднімати рівень життя Фінляндії, як уже висловився Берлусконі. Йому відомі тільки президентські наїдки, з чого можна висновити, що навіть у президентському палаці їжа ніяка. Вірю, що так воно і є. У Гельсінкі повно ресторанів, де погано готують. Інша країна у ще більшій скруті.

Потрібно дослідити також одяг. Як я вже раніше стверджував, плавок достатньо лише для кількох днів у році, а в інший час необхідні грубі колготи і натільні светри. Фінські аксесуари не страждають через кризу рівня життя. Одяг можна купити у будь-якому куточку країни. З предметами розкоші можуть виникнути проблеми, і мода приходить до Фінляндії повільно, порівняно, наприклад, з Новою Зеландією, але це спричинено тим, що населені пункти нашої країни розташовані далеко від Парижа, Рима і Лондона. Ці деталі неважливі з погляду дискусії щодо рівня життя, але я однаково їх зазначу. У Фінляндії часто потрібні ватянки, і моделі для них швидко постачають з альпійських країн. Раніше ця мода йшла з Росії. Але там куртки оздоблюють хутром, чого у Фінляндії більше не хочуть. Про шуби можна говорити довго, адже це традиційний фінський одяг. Тепер цей виріб неетичний. Марімекко[37] теж ледь не заплямувала репутацію кров’ю, але все вдалося залагодити без значних втрат, на щастя. Марімекко як-не-як представляє відповідний рівню життя одяг на нашій батьківщині й не тільки. Шуба, звичайно, є атрибутом дворянського елітного життя у пошуках розкоші. Більше не буду про це. Лише скажу, що кидатися фарбою об чиюсь шубу або чинити інше подібне насильство нецивілізовано і нікого не робить щасливим.

Коли ці умови помірності дотримані, можна припустити, що фін у міру щасливий. Його життя людини середнього класу в порядку, а на скарги зважати не слід. Громадянин задоволений своєю країною, а країна — ним. Про надмірності слід забути. Роздуми про них роблять нещасним. Ні для кого ніколи не буде достатньо розкоші, що підігріває гостру невдоволеність.

У зв’язку з цим, хочу ще повернутися до одного значимого суспільного експерименту. Нашому поколінню такі істини відомі, але молодому читачеві, як і, мабуть, юному сталіністові, треба про них розповісти. Радянський Союз і нестача споживчих товарів — виклик для теорії рівня життя. У СРСР хотіли побудувати прогресивне суспільство швидко і ефективно. Уже Ленін вирішив, що потрібно починати електрифікацію всієї великої країни. На це були покладені всі зусилля. Врешті всюди почали будувати атомні електростанції. За законами соціалістичного реалізму малювали зображення красивих молодиків, які будують греблі та атомки. Жінки збирали достигле збіжжя на прекрасних українських ланах, погойдуючи золотими косами. Далі треба було виготовляти чавун, чавуну потрібно було багато. З Польщі постачали кам’яне вугілля, що пришвидшувало виготовлення заліза. Залізо використовували спершу для танків, але малося на меті знайти йому корисніше застосування, після того як кордони країни, яка прагнула миру, були убезпечені.

У 1950-х роках, після смерті Сталіна, відкрилася жахлива правда — на Заході рівень життя вищий, ніж в СРСР, де у магазинах не було товарів, а якщо й були, то такі, яких ніхто не хотів купувати.

Коли Нікіта Хрущов прийшов до влади, він обіцяв, що у магазинах скоро з’явиться красива жіноча білизна. Відтак кар’єра Нікіти пішла на спад, адже обіцянки було надміру складно дотриматися. Після війни в СРСР дивувалися з нерозумної економічної політики Польщі, оскільки першою економічною новинкою, яка швидко набрала популярності, була жіноча косметика. Це було важко зрозуміти у країні, де людям обіцяли чавун і електрику. Польща до того ж досі має добру економічну репутацію серед членів ЄС. СРСР більше немає. Так іноді трапляється. Але тепер Росія продає газ на Захід настільки великими обсягами, що жінки можуть купувати стільки гарненьких штанців, скільки душа забажає, принаймні якщо живуть у Петербурзі чи Москві. На виборзькому ринку також представлений широкий вибір товарів, як мені довелося спостерігати кілька років тому. Все це вказує на значення аналізу рівня життя для долі держав і народів. Чавун — не єдина важлива річ у світі. Гідний рівень життя також потрібний. Радянський Союз був дивною країною, багатою державою з нікудишнім рівнем життя. Не було нічого, нічого не можна було купити, хіба у туристів. Коли ударники і герої праці СРСР змогли нарешті потрапити до Фінляндії, їм потрібно було якось пояснити кількість товарів на прилавках магазинів. Східні гості вірили, що вікна були лише обманом. Кажуть, що ніхто не міг той товар купити. Вяйскі з «К-kauppa» був товстим м’ясником, і через біфштекси, які він представляв по MTV у Таллінні, ледь не піднявся бунт. Вітрина магазину з одягом і м’ясного прилавку, показана по телевізору, була справжньою міркою рівня життя. Не дивно, що рівень життя — не надто цікава ідея у нинішній час достатку.

3.2. Якість життя

3.2.1. Що таке якість життя

У багатій країні рівень життя нікого більше не цікавить. Проблема у якості життя. Під якістю життя мається на увазі нематеріальне благополуччя, уможливлене достатньо високим рівнем життя. Питання в тому, як ми використовуємо матеріальні ресурси нашого життєвого рівня, усі гроші та речі. Ми питаємо, що необхідно для високої якості життя. Як я бачу, висока якість життя — одна зі складових щастя. Людині немає на що нарікати.

У наш час усвідомили, що одного рівня життя не достатньо, потрібно звернути увагу на якість життя, на те, як людині живеться, а не лише на те, які матеріальні ресурси наявні в її розпорядженні. Якщо є телефон, але немає кому зателефонувати, життя не можна вважати якісним. Якщо є авто, але настільки хворий, що не можеш отримати права, авто не приносить радості. Про якість легко говорити на загальному рівні; якість життя стосується кожного. Ми всі можемо покращити своє життя. Використовуючи ресурси нашого життєвого рівня краще, ніж раніше, кожен здатний заповнити прогалини відповідно до власного способу життя.

Чим займається порядний фін середнього класу, коли живе якісним життям? Яким є хороше життя для усіх нас? Чи для різних груп хороше життя є різним — чи принаймні уявлення про нього? Чи здатен кожний визначити для себе хороше життя, що є першим кроком до керування власним життям? Чи певне уявлення про хороше життя єдино правильне? Хто це визначає і на яких підставах? Я вважав би хороше життя типовим поняттям середнього класу, посилаючись на яке, нас, керуючись науковими настановами, закликають вести однакові життя, які нічим не відрізняються одне від одного. Цим ми вдовольняємось і так своєю чергою стаємо щасливими. Добре жити правильним чином, і саме це є якістю життя. Середній клас довіряє науці та поширеним під її егідою історіям про якість життя і дає уяві скеровувати себе у правильному напрямку. Тоді у чому, власне кажучи, питання?

Якість життя вимагає здоров’я, активного відпочинку, приємної праці, людських стосунків, творчої діяльності та сприятливого середовища. Коли ресурси життєвого рівня використовують для створення цих складових, якість життя покращується. Це все цінності, реалізація яких у людському житті піднімає його якість. Нам потрібно цінувати кожну з них окремо, аби відділити зерно від полови. Необхідно розібратися, про який активний відпочинок йдеться і що становить собою сприятливе середовище. Однієї лише праці замало. Ми вимагаємо, аби праця була приємною і ми могли вибудувати власне еґо. Розмова про якість життя актуалізує оцінку умов і обставин і їхню зміну в правильному на­прямку.

3.2.2. Здоров’я

Без здоров’я немає якісного життя, з цим погодяться геть усі. Здоров’я — основа всього. Якщо печінка підводить, у житті винолюба відсутня база. Сексом не займешся, якщо самопочуття кепське. На роботу не підеш хворий. Погане здоров’я вкорочує віку, що сумно. Сьогодні ми живемо у релігії здоров’я, і наші священики — лікарі. Нас безперестанку інформують про вимоги до здоров’я, і ми підстроюємо своє життя під них. Під здоров’ям у наш час мається на увазі всесторонньо добре самопочуття і цілковита спроможність. Раніше здоров’я визначали як відсутність хвороб. Якщо не було встановлено, що людина страждає на якусь хворобу, вона вважалась здоровою. Тепер нам цього замало. Власне, у наш час ніхто більше не здоровий. Кожен міг би бути трохи жвавішим і бадьорішим, більше рухатися, краще виконувати свою роботу. Завжди знай­деться, що поліпшити. Кожен отримує користь від того, що рухається і споживає здорову їжу. Наше життя — боротьба з жахливим ворогом, якого ми ніколи не будемо здатні перемогти. У цьому сенсі здоров’я нас більше не робить щасливими. Раніше здорова людина була задоволена своїм становищем, тепер у кожного є якесь своє слабке місце, яке треба би підлікувати. Здоров’я пригнічує нас і змушує до дії. Здоров’я несе обіцянку щастя та успіху. Це якість життя, але здоров’я маячить поперед нами, як мандрівний вогник, і змушує нас хвилюватись і переживати. У цьому суперечність здоров’я: здоровим добре живеться, але ніхто ніколи не здоровий.

У найбільшій скруті одразу віднаходиться рішення проблеми. Не потрібно прагнути здоров’я, потрібно прагнути здорового життя. Це дві різні речі, що легко помітити. Здоров’я — недосяжна мрія. Ніхто з нас не ідеальний, принаймні дуже тривалий час. Той, хто демонструє чудеса здоров’я сьогодні, може захворіти завтра. Але кожен може вести здорове життя. Кожному під силу будувати своє життя так, щоб приділяти власному здоров’ю належну увагу. На вівтар здоров’я потрібно покласти життя, чого ніколи не буде зроблено. Саме тому здоров’я вважається якістю життя: здоров’я — спосіб життя. Цей спосіб життя вивчений і, на щастя, непоодинокий. Ним послуговуємося всі ми, освічені громадяни. Якщо ми живемо всупереч настановам, ми позаду інших і всього суспільства. Є імовірність захворіти на якусь справжню хворобу.

В Європі датчани є гарним прикладом відмінного від інших мислення у сфері якості життя. Датчани курять, вживають жирну їжу і спиртні напої. Вливають у горлянку велику кількість пива, вина й аквавіту. Датський паб в останні вечірні години — дуже ожвавлене місце, де клієнти починають прикладатися до все сильніших і сильніших напоїв, аби напитися перед тим, як підуть додому. Датська шинка і салямі так і бризкає жиром, а червоні ковбаски йдуть на ура. Радісне і безтурботне життя бере своє, і середній вік датчан нижчий, ніж, наприклад, понурих фінів. Здавалося б, це має насторожити датчан, та де там. Їхня жага насолод перемагає прагнення бути здоровими. До того ж датчанин не вірить авторитетам так несхитно, як фіни, а інформація неодмінно надходить від авторитетів.

Прогресивний здоровий спосіб життя працює двояко. По-перше, він не підпускає хвороби близько, по-друге, допомагає нам залишатись енергійними працівниками і веселими друзями. Кожен із нас несе власну відповідальність за своє здоров’я, і якщо ми хворіємо, тінь підозри падає на наші життєві звички. Людина, яка має достатній рівень життя, знову зробила щось не так і потрапила у скрутне становище. Тут одразу викликають швидку і розтринькують суспільні кошти. Так робити не можна. Потрібно піклуватися про себе.

Як уникнути хвороб? Потрібно пам’ятати про презервативи, коли займаєшся сексом. З власною дружиною теж не варто забувати про презервативи, а то хтозна, з ким вона була. А як сам мав секс на стороні, неодмінно треба використовувати. Тільки про це потрібно домовитись, аби не виникло сварки. Їсти найкраще парові овочі. Приємно закинути щось тепле до шлунка. М’яса вживати не треба, і риби теж слід уникати. Тварини гинуть у муках, чим отруюють м’ясо. Отрута вбиває людину, тому найкраще вдовольнятись овочами. Варто вживати багато харчових додатків, починаючи з вітамінів. Це підтримуватиме баланс мікроелементів у нормі. До речі, недобре думати про їжу увесь час. У магазинах повно спокус, але потрібно залишатися сильним. Людина живе не для того, щоб їсти. Їсти слід не більше, ніж потрібно для того, щоб лишатися здоровим і худим. Необхідно постійно контро­лювати вагу тіла і відсоток жиру. Кров’яний тиск не може підніматися вище норми, а у зрілому віці ще й через цукровий діабет можна погладшати. А повнота потворна. Ніхто не хоче у ліжко з гладкими людьми.

Рухатися важливо з погляду здоров’я. Кожного дня потрібно ходити чи бігати. Рекомендовані променад, пробіжка, плавання, їзда на велосипеді та ходьба з палками. Молодь катається на роликах і займається іншими приємнощами. Тренажерний зал весело відвідувати, але якщо там пропонують купувати й уживати стероїди й інші речовини для покращення фізичної форми, на таку пропозицію приставати не слід. Такі речовини — підступ диявола, і з ними тобі пряма дорога в пекло. Якщо маєш схильність до суперництва і хочеш покращити свою витривалість, роби це природним способом. Більші диски на штангу, цього достатньо. У будь-якому разі фізкультура важлива. Не можна довго нидіти перед екраном телевізора, навіть переглядаючи спортивні передачі. Краще самому займатися фізкультурою, ніж дивитись, як це роблять інші.

Якщо вже підчепив хворобу — а це рано чи пізно стається з кожним, — необхідно пам’ятати такі настанови. Люди, які здорові і які ведуть здоровий спосіб життя, не хочуть, аби їм нагадували про хвороби. Хворому слід поважати прагнення здорового вести якісне життя і контролювати його і сходити зі сцени здорового життя. Якщо виявлено рак, про це нікому не можна казати, бо це приголомшить і зіпсує життя близьких. Ми ж не хочемо погіршувати якість життя іншого. Тому потрібно відійти і зосередитися на покращенні якості свого життя, що, безсумнівно, можливе і для хворого теж. Якщо ти в лікарні, не варто чекати візиту давніх друзів, лікарня пригнічує будь-кого, окрім тих, хто там працює, що має згубний вплив на якість життя. Найкраще лишити старих друзів і родичів у спокої і дати їм жити своїм життям. Вони вдячні за те, що ти не нагадуєш їм про себе. Вони тебе не кидають. Вони, звісно, пам’ятають і вітаються, якщо ще бачать, але вони хочуть залишатися в спокої. Життя хворого ніяк не стосується якості життя здорового. Це базова настанова щодо етики хворого. Лікарня й інші подібні установи існують саме тому, що хворому не годиться дратувати здорових.

Особливо проблемні психічні розлади. Якщо зовсім зійдеш з глузду, опинишся у психлікарні. Таких ізолювали у місті Вааса округу Південної Остроботнії. Кожен знав, що означає потрапити у це місце. У Ваасі є й інша тюремна психлікарня у Старій Ваасі, але вона настільки засекречена, що видно самі лише мури. У будь-якому разі справжнє божевілля легко завважити. Це хвороба, і її лікують у лікарні лікарськими засобами. Але всі інші форми божевілля також проблематичні.

Є божевільні, напівбожевільні та на чверть божевільні. На чверть божевільні бувають двох видів: ті, які усвідомлюють, що вони божевільні, і ті, які не усвідомлюють. Перші становлять загрозу для самих себе, останні — для інших. Утім, потрібно пам’ятати, що більшість людей божевільні принаймні на чверть. Ті, які стверджують, що це не так, якраз і належать до тієї категорії, яка завдає клопотів іншим. Ті, які визнають себе божевільними, самі від цього страждають, але не заважають іншим. Цілковито незавадних божевільних немає в принципі, про це слід пам’ятати.

Рекомендовано не знати, що ти божевільний, адже тоді простіше бути щасливим. Той, хто знає про своє божевілля, зазвичай через нього нещасний. Знати, що божевільний, невесело. Деякі щасливі знають, що божевільні, саме через те, що щасливі. Тому вони нестерпні, але їх складно позбутися.

Сучасній медицині відомий лише один вид божевілля на чверть — депресія. Яка депресивна думка, що божевільний може жити лише одним способом — в депресії. Що може бути більш депресивним? Саме усвідомлення цього уже вганяє в депресію, принаймні мене самого. Втім, від депресії є такі хороші ліки, що нікому не потрібно від неї страждати. Не забувайте також, що старий добрий курс лікування алкоголізму лише вганяє у ще більшу депресію. Коли визнаєш, що у тебе похмілля, немає грошей і ти старий алкоголік, у якого розкриті кутики очей і присмак крові в роті зранку, це, звісно, пригнічує. Той, хто випиває весь час потроху, знову ж таки страждає, бо дози надто маленькі та нездатні як належить затуманити мозок.

Раніше набагато цікавіше було бути на чверть божевільним, бо можна було бути невротичним та істеричним (жінки). Були настирливі ідеї, фобії і збочення. Увесь спектр душевних мук знаходив застосування. Тепер ми просто в депресії і ковтаємо пігулки. Існує загроза вигорання, тобто сильного виснаження на роботі, але кого цим взагалі можна зацікавити. Працюй поменше, і проблема зникне сама собою.

Психічне здоров’я — вид здоров’я, дивовижний тим, що його складно підтримувати самому. Якщо схильний до постійних пристьобувань або настирливих ідей, що поробиш? Багато жінок у цій країні феноменально невротичні прибиральниці та вдосконалювачки середовища. Їм увесь час треба, щоб у домі було чисто і речі були на своєму місці. Власний габітус належить до тієї ж серії маній. Кожна волосинка має бути причесана, і труси потрібно міняти двічі на день. Дім прибирати й підтримувати у чистоті. Я сказав одній своїй дружині, що, звісно, пилососитиму завжди, коли вона скаже, що потрібно. Відповідь була вбивча, але типова: якщо тобі потрібно казати, коли пилососити, вже надто пізно. Мені потрібно було без жодних натяків знати, коли, на її думку, потрібно було пилососити. Це небезпечне божевілля на чверть, яке ніяк не сприяє спільному подружньому щастю. Як жінка могла б розказати про свої заморочки? І як вона могла б собі допомогти?

Маленькі розлади психічного здоров’я погіршують якість життя, але їх складно виправити чи навіть визнати. Багато у якому здоровому тілі живе хворий дух. І яка тоді радість від здорового тіла? Якщо вб’єш щось собі в голову, цьому непросто зарадити. Нічого не вдієш. Принаймні до терапевта точно йти не слід. Одна з моїх подруг пішла до терапевта, коли почувалася дуже пригніченою. Причина була в тім, що у неї був чоловік і двоє коханців. Вона переживала через цю проблему і хотіла поради, як їй бути. Це зрозуміло і похвально. Терапевт вислухав її, схиливши голову набік, і дав таку настанову: залиш усіх трьох. Подруга сказала, що, власне, те, що їх троє, і є проблемою, а ніяким не рішенням. Вона пішла і більше не поверталась. Як упевнитися, що терапевт не черговий божевільний або не божевільніший за його пацієнта, — це ще те питання. Сам я не ходжу до терапевта, адже переконаний в тому, що знаю про своє божевілля більше, ніж він, от наскільки я божевільний. Терапевт порадить сестрі ракового пацієнта поставити крапку у стосунках, коли пацієнт зателефонує додому і захоче поговорити. Саме тоді інший чудово проводить час наодинці з собою. Виникає розлад. Що робити? Божевільний терапевт, звісна річ, радить писати злісні листи, в яких має бути чітко визначено, чого від пацієнта очікують, що він зробить. Телефонування найкраще припинити, та при цьому добре було б зберегти добрі стосунки.

3.2.3. Активний відпочинок і розваги

Здоров’я робить щасливим, якщо воно є. Але якщо його немає, відсутність здоров’я робить нещасним. Якість життя намагаються покращити за допомогою активного відпочинку і розваг. Якщо забави не роблять щасливим, що тоді? Якщо складно бути щасливим, потрібно розважатися. На щастя, існує грандіозна індустрія, завдання якої забавляти і звеселяти людину. У людини, яка ходить на роботу, є вільний час, який можна використати для активного відпочинку. Тоді знов з’являються сили виконувати роботу. Звичайно, існує й інша можливість: людині у вільний час буде смертельно скучно. Задача розваг у такому випадку — повністю заповнити вільний час. Це теж освіжає, адже тоді не лишається місця для депресії. У будь-якому разі людині не вистачає розваг, і вона їх шукає.

Розваги роблять щасливим — але чи покращують вони якість життя? Питання цікаве. Якщо забава ощасливлює, не покращуючи якості життя, тоді якість життя — не така вже й цікава річ. Чому б нас цікавила якість, якщо вона не має жодного стосунку до щастя? Найкраще розважатись і бути щасливим у ту коротку мить, яка взагалі для цього відведена. З приводу того, чи покращують розваги якість життя, виникають сумніви. Та вони роблять щасливим.

Я зосереджуся тут на індустрії розваг і великих системах доставляння втіхи. Дехто з нас вміє розважати себе власноруч, але це ближче до творчого життя. З ним ми розберемось дещо пізніше. Тут вистачить розмови про розважання. Також не буду повертатися до теми активного відпочинку, оскільки під ним мається на увазі сприяння здоров’ю. Активний відпочинок робить здоровим, але активні розваги — цілком інша річ.

Порядний громадянин середнього класу повертається з роботи додому щодня о шостій. Вихідні вільні, і відпустка кілька повноцінних місяців. Що робити з вільним часом? Творча робота вимагає забагато зусиль, тому її потрібно уникати. Пов’язаних із піклуванням про здоров’я ритуалів дотримано, а далі що? Лишається ще жахливо багато вільного часу. У селах і маленьких містечках є два варіанти, читати і дивитися телевізор. У великих містах більше простору для експериментів. І всі мають змогу подорожувати під час відпустки, адже рівень життя у Фінляндії достатньо високий. Лишилося тільки обрати забаву. Оскільки задача не з легких, я дам поради. Ці настанови не стосуються молоді, бо про життя молоді я взагалі нічого не знаю. Мені прикро, але це так, та, на щастя, я щось знаю про життя дорослої людини середнього класу, чи принаймні думаю, що знаю.

Телевізор — дуже рекомендований інструмент. Серед тих, що дають втіху, він беззаперечно лідирує, він дома і робить людину пасивною, чому ніяк не зарадиш. Влада телебачення над людиною ґрунтується на тій одній простій біологічній особливості, що людина — м’якотіла здобич. Людське око побудоване так, що здатне помічати рух також на краю поля зору. При зауваженні руху погляд спрямовується у ту сторону. Важко не спостерігати за рухом, що виділяється на нерухомому тлі. Коли людина перебуває у кімнаті, де стоїть телевізор, її погляд спрямовується на екран цілком рефлексивно. Їй потрібно свідомо уникати дивитися на екран, а це забирає енергію. Простіше дивитися, ніж не дивитись, і тому людина дивиться. Багато хто думає собі, що дивиться телевізор заради телепередач, але це наївна помилка. Рухома картинка притягує і гіпнотизує глядача, який забуває про час, місце і себе самого. Коли телевізор вимкнути, глядач немов прокидається з трансу і починає нове життя. От наскільки високий ступінь активного відпочинку. Усвідомлення зведене до нуля під час гіпнотичного стану. Саме це називається активним відпочинком. Отже, телевізор — прилад, рекомендований для кожного дому. Власне, для кожного дому рекомендовано багато приймачів.

Найкращі телепередачі про насилля з домішкою сексу (не надто багато). Таких вдосталь. Зазвичай, у них грають в ігри зі зброєю. Рушниця — символ пеніса і тому може зацікавити також дорослу жінку. Людину цікавить лише секс і смерть, як я вже раніше стверджував. Телебачення також дозволяє переживати потужні почуття, які звільняють уяву від надлишку почуттів і освіжають людину. Ситуації, які найбільше зав’язані на почуттях, — ті, в яких справжні люди збираються разом і їм розповідають, що хтось із групи вибуде. Ідея передачі дійсно геніальна, і глядач повинен бути вдячним її авторові. Людина — собака, яка живе у стаді, зі стада і для стада. Уся індивідуальність — обман і зрада. Доросла людина середнього класу — стадна тварина, яка прагне того ж, що й усі. Для неї відмінність — небезпечний привід для стресу, якого слід уникати усіма способами. Тому вона дивиться реаліті-шоу, де виганяють когось заради підтримання загальної напруги. Кого виганяють зі стада? Кого стадо витісняє? Легко ототожнити себе з тим, кого вигнали, адже він представляє саме те, чого я найбільше боюсь, — бути відкинутим. Сам процес вибору не настільки захопливий. На «Міс Світу» дівчат обирають і ставлять на місце під сонцем. Це викликає у глядача гарний настрій, але муки від брутального вигнання — набагато зрозуміліше і сильніше почуття.

Розваги контролюють час, почуття і щастя людини. Добре ходити в кіно, якщо у твоїй місцевості ще є кінотеатр. Фільми, хоч би як там було, — забава простонародна. Можливо, слід було б відвідати справжню оперу чи подивитись у Національній опері балет. Принаймні «Саломею» Штрауса варто почути. Там деякі мужні сопрано роздягаються догола. Оскільки вони не надто молоді, не рекомендую брати з собою бінокль. Не забувайте, ще в опері «Тоска» є дуже кумедний епізод з катуванням, і наприкінці Тоска кидається вниз із муру, вбиваючись на смерть. Багато в яких операх мертві співають голосно і на високих нотах. Якщо це не розвага, то що тоді розвага?

Симфонічними концертами не слід заморочуватися. Розважальна цінність такої музики не надто висока. Що ж до музики, добре зосередитися на концертах Паваротті на стадіоні, де товстий чоловік відкриває рота і музика грає в записі. Він — найвидатніший у світі тенор, і тому його виступ потрібно побачити вживу хоча б раз у житті. Це визначає норму для середнього класу. Якусь стару рок-групу можна подивитись. Але все це лише кульмінації забави, які не повторюються у житті надто часто. На них щастя не побудуєш. Розваги мають тривати безкінечно, бути знайомими, легкодоступними і дешевими. Телевізор ніщо не переплюне. Там є все. Не потрібно брати участь у спортивних змаганнях або чемпіонатах із командних ігор з м’ячем, коли вони всі доступні прямо вдома на стіні й з дивана. Правда в тім, що розваги не дадуть бажаного ефекту і не піднімуть якість життя, якщо отримувати їх частково, нереґулярно і з великими труднощами. Забава має бути доступна постійно. Вона заповнює вільний час. Вона допомагає забути жорстоку реальність і зрозуміти світ по-новому. Світ — місце, яке відвідують під час відпустки від розваг, тоді, коли щастя і життя на висоті. Це справжня якість життя. Фінський світ будується в «Пасіла»[38]. Будівельні матеріали доставляють із заводів, розташованих по всьому світу.

Усякі розваги доступні. Преса робить усе найкраще задля покращення людського життя. Список був би майже безкінечним, але уява біжить попереду. Розглянемо далі світ людських стосунків і якість життя.

3.2.4. Людські стосунки

Людина — собака і не вміє жити без інших. На цьому будуються людські стосунки. Вони збагачують життя, але разом із тим псують його. Однак які стосунки покращують якість життя? Чи слід зосередитися на стосунках на одну ніч? Як спілкуватися з ближніми? Присвята себе сім’ї — благословення чи прокляття? Усі ці питання тиснуть на мізки і вимагають швидких і певних відповідей.

Найважливіші людські стосунки — це сім’я. Її значення для людських стосунків величезне та, втім, не лише позитивне. Сім’я забирає забагато часу, розлучення важкі та жахливі, до того ж сім’я ускладнює сексуальне життя. Багато чоловіків одружуються, аби завести дітей, але зауважте, що, якщо сім’я має дітей, місця для сексу не лишається, принаймні для справжньої розпусти. Жінка хоче сім’ю, аби мати безпечне і прийнятне місце в суспільстві, але отримує також крики, сварки, штурхани, побої і погрози вбивства. Кожна жінка час від часу зазнає побиття. Це найнижча ціна якості життя. Різні ціннісні категорії виникають тому, що жінці важко вбити свого чоловіка. Бити ще вдається, особливо якщо чоловік настільки п’яний, що рухи у нього уповільнені. В Англії на початку 1990-х років трапилася серія судових процесів, де розглядалася справа жінок, які вбили своїх чоловіків. Винні або отримали довічний термін, або були звільнені. Це викликало подив. Утім, причина цілком очевидна. Жінці доводиться обдумувати і планувати свій учинок, тож замість побоїв він обертається вбивством. Чоловік здатний забити дружину на смерть на місці без роздумів. Ідеться про чисте вбивство. Жінка надо­кучала розмовою про пляму від гірчиці, а чоловік відповів тим, що забив її на смерть. Вирок був м’яким. Жінка почекала, поки чоловік заспокоїться, і разом з дочкою задушила його подушкою. В іншому випадку дружина відрізала сплячому чоловікові голову і шість тижнів тримала її виставленою на книжковій полиці. За такі вчинки загрожує смертний вирок. Роздуми обходяться жінці дорого, але що поробиш, коли чоловік уже мертвий.

Жорстоке сімейне насильство, на щастя, досить рідкісне, навіть у Фінляндії. Зазвичай у сім’ї панує мир і гармонія. Взаємна любов найважливіша. Її потребують також діти, хоча у підлітковому віці їм буває складно це визнати. Втім, сім’я завжди у зоні ризику через невтримні сексуальні бажання подружжя. Офіційно секс передбачений лише у шлюбі. До шлюбу також можна займатися сексом, аби дізнатися про бажання і здібності свої і майбутнього партнера. Якщо палітра бажань не співпадає, взагалі не треба одружуватись. Якщо чоловік затятий збоченець, а жінка від природи доброчесна й стримана (або навпаки), майбутнє не віщує нічого, крім плачу і скреготу зубів. Постійні суперечки щодо сексуального вбрання, анального, групового й орального сексу гарантовані. Страждає якість життя.

Проблемою підтримання шлюбу і шлюбного зв’язку стає ставлення до позашлюбних стосунків і таємних коханців. Не можу уявити, як уникнути цієї проблеми у довготривалому шлюбі. У наш час зі ЗМІ та реклами сочиться еротика. Реклама розпалює справжній жар. Дух часу дозволяє більше, ніж будь-коли. Сексом можуть займатись усі, і його якість — суттєва складова якості життя. Якщо не займаєшся сексом, є причина жалітися, яке у тебе погане життя і який ти нещасний. Секс — настільки пристрасне бажання, що його ніколи не забагато і навіть рідко коли достатньо. Якість власного життя необхідно покращувати за допомогою позашлюбних стосунків. Це додає життю якості, але дорогою ціною.

Проблема людських стосунків одразу розкривається у маленьких містечках, де чутки поширюються швидко. Кілька зустрічей з коханцем ведуть до викриття і жахливої сварки вдома. У Гельсінкі з цим простіше, бо місто настільки велике, що у ньому можна на мить зникнути. Особливою проблемою став мобільний, вимикання якого з 16-ї до 18-ї тричі на тиждень більш показове, ніж тисяча слів. Адресу електронної пошти й інформацію про розмови по мобільному можна дістати без особливих зусиль. Тут і ризик викриття не за горами. Найкраще укласти чесний договір, що обоє можуть заводити коханців, але рідко коли почуття витримають таке рішення. Фактичний чи цивільний шлюб найкраще тримається на брехні.

Вдалим рішенням буде не мати постійного коханця, а за потреби людських стосунків знаходити когось нового на один вечір. Щоправда, це передбачає поїздки і роботу по вечорах, під соусом чого можна прослизнути в ресторан у пошуках компанії. Поїздки до Лапландії, кажуть, популярні, але я ніколи не пробував. Як на мене, Лапландія — то холодні чагарі. Єдина можливість — вдовольняти короткочасні людські стосунки за рахунок послуг секс-працівниць. Це має відношення до бажання і пристрасті, адже про справжні людські стосунки у цьому разі не йдеться. Фінські чоловіки, принаймні колись давно, ніяк не хотіли вірити в те, що жінка, якій вони платять, не любить їх по-справжньому, хоча і каже, що любить. От які ми нещасні. Зв’язок із секс-працівницею такий самий, як звикання літніх людей до продавця в магазині. Якщо нікого іншого немає, добре, коли хоч хто-небудь звертає увагу. На касах в «K-kauppa» загалом цілком приємне обслуговування, але небагатослівне. Навіть незначний вияв уваги до самотньої людини означає для неї покращення якості життя.

Сім’я підтримує, утримує і дбає. Любов допомагає терпіти роботу. На час хвороб сім’я незамінна. Але людині не вистачає людських стосунків. Потрібні друзі, інакше якість життя стрімко погіршуватиметься. Друзі — рідкісне благо, якщо говорити про справжніх друзів.

3.2.5. Творча діяльність

Творча діяльність — вагома складова якості життя. Людині стає скучно без творчості, і тоді життя втрачає сенс. Не знаю лише, як рівень життя перекладається мовою творчої діяльності. Творча діяльність вимагає певного життєвого рівня, хоча слід визнати, що інколи мистецтво особливо процвітає у бідності, злиднях і утисках. Чому так, цього я пояснити не здатен. Це лишається для мене загадкою. Можливо, творчість не потребує грошей? Або ж творчість — відповідь на виклик, кинутий злидням. У Фінляндії все-таки вірять, що митці й інші творчі люди потребують грантів. Я притримуюся тієї самої думки, але чому бідність породжує настільки хвилююче мистецтво? Хай читач сам знайде відповідь.

Коли ми говоримо про якість життя, маємо на увазі побудований над рівнем життя шар. У ньому кількість переходить в якість. Гроші та ресурси перетворюються на творчість, яка є дійсно цінною діяльністю. Творча людина краща за інших, і її життя краще за інші. Її щастя — цілком інша річ. Свиня часто щасливіша, ніж Сократ. Висвітлимо справу на прикладах.

Людина з відповідним рівнем життя прагне мандрувати чужими країнами. Це найзахопливіша з усіх форм творчої діяльності. Власне, у наш час заздрять лише подорожам. Усе інше споживання зневажають, і його принади краще ховати від заздрісних очей. Але мандрування прекрасне і важливе. Варто з вдячністю пам’ятати Калеві Кейхянена[39], який відправляв фінів літаком на південь. Там хлопцям наливали спиртне і дівчата зустрічалися зі справжніми самцями. Італієць, який працював на сонячному березі у 1980-х, ніяковіючи, трохи розповів мені, що він про це думає. Фінські жінки їли двома виделками — «if you know what I mean?». Я сказав, що знаю. Принаймні я знав, на що він натякає. Творчість розкривається якнайкраще, коли їдеш за кордон у пошуках спиртного і сексу. Я рекомендую Бангкок. Там у кожному барі повно дів­чат, хлопців і їхньої суміші. Водночас попереджаю, що рейси «Фіннейр» ущерть заповнені. Подорож потрібно бронювати заздалегідь, аби потім не розчаруватися.

Значно вишуканіший спосіб мандрів — сходити в оперу у Відні чи Мілані або на футбольний матч в Лондоні. Справж­ній елітизм забирає перемогу з приземлених бажань простолюду та їхнього тваринного вдоволення. Дійсно, прекрасно начепити краватку і капелюх і піти у галереї Флоренції, ті, фотографії яких якраз були опубліковані в Gloria. Дружині теж подобається, коли я ходжу по галереях, а не по повіях. Похід по магазинах культурними мандрами, на жаль, назвати не можна. Вони не покращують якість життя, адже йдеться лише про купівлю речей. Якщо читач ладний розлютитися на мене за таку заявочку, поспішу зауважити, що якщо магазини дуже вже вишукані, то, певна річ, якість життя від цього покращується. Але тоді більше не стоїть питання про купівлю, це вже захоплення власне цими чудовими магазинами. Якщо захоплюєшся винами (п’яниця), відвідини винного магазину Berry Brothers на вулиці Сент-Джеймс у Лондоні — вражаючий досвід. Магазин оздоблений в стилі XVIII століття, продавці в темних костюмах. Там можна сидіти в шкіряних кріслах і переглядати карту вин. Вина такі самі, як і всюди, але сама атмосфера закладу екстра-класу. Якість життя на кілька хвилин покращується, коли сидиш там. Жінки тут можуть навести власний приклад.

Знайдуться й інші приклади покращення якості життя за рахунок творчості. Інтернет дає можливість мандрувати інформаційними магістралями всією планетою у пошуках нових знань. Що більше цим займаєшся, то розумнішим стаєш, і не потрібно багато перейматись. Обід у ресторані радикально піднімає якість життя. Спершу потрібно знайти наймодніший ресторан у Гельсінкі. Зазвичай він новий і стильно оздоблений. Про нього пишуть у газетах, і його розхвалюють. Поїсти сюди з’їжджаються з усієї Фінляндії. Самі відвідини такого місця — уже подія. Їжу там готують з особливої відбірної сировини і смачно приправляють. Порції великі та красиво подані. Це мистецтво. Насолоду від їжі посилюють вином, яке в «Алко» коштує шість євро, а в цій їдальні — сорок. Так клієнт має змогу насолоджуватися творчим ціноутворенням, і якість його життя сягає стратосфери. Наступного тижня інший ресторан в моді, і слід сходити туди. Ресторанне життя Гельсінкі — дійсно фантастичний досвід.

Якщо якість життя висока, нарікати не слід. Для нарікань немає причин. Це безглуздо і даремно. Тебе ніхто не слухатиме. Саме тому ми говоримо про щастя. Якість життя є щастям. Якість не робить щасливим, але сама є щастям. І творча діяльність — найвища якість життя.

3.2.6. Сприятливе середовище

Коли ти на природі, якість життя падає, бо на природі рівень життя втрачає чинність. Бути на природі жалюгідно. Довкілля в жахливому стані. Природа не зважає ні на рівень життя людини, ні на якість. Людина тікає від природи всюди, куди тільки може, якщо може. Природу необхідно приборкувати відповідно до людських потреб і бажань, якщо прагнути зберегти свій рівень життя. Це серйозне попередження для всіх «зелених» любителів природи, які живуть у Тееле, Круунунгака або Кайвопуйсто. Також добре було б, якби жителі центральних районів Тампере і Турку прочитали таке. Ті, хто живе у сільській місцевості, можуть розслабитися.

На природі людина почувається кепсько. Хоч би і спорядження було дорогим, зручності не вистачає. Вище ми вже розглянули мазохістичні бажання, тому не повертатимуся до них у цьому контексті. Навіть риболовля у жовтні надміру холодна і важка. Набагато краще купити журнал Erä і просто читати про велику впійману рибу. Втім, це правда, що природа і якість життя — досить близькі поняття.

Містянин сумує за природою, як селянин, який в усьому прагне наслідувати життєві звички і цінності містян. Замилування природою — прерогатива містянина, адже природа покращує якість лише його життя. Для селянина природа — зав­жди клопіт. Містянина пригнічують кам’яні джунглі та їхній рух, принаймні час від часу, і він потребує змін. Зазвичай він їде на південь під пальми, але аж ніяк не завжди. Буває, його атавістичні інстинкти прокидаються і його починає шалено тягнути в село. У селі його коріння, принаймні більшою мірою. Гельсінкі влітку пустіє, люди роз’їжджаються до Лагті та Гейноли чи до Саво. Може бути, що і від цього зростає якість життя. Я не знаю, чому і як так відбувається, але визнаю, що це можливо. Поїхати в село і за місто на природу — не те саме. У Фінляндії є містечка, де багато дерев і кущів. Є літні дачі зі сплюндрованими берегами і втоптаними дворами. Вони близько до природи, і з вікна сауни видніється край лісу. Той ліс — теж не природа, а поле, яке селяни використовують для того, аби дещо підвищити якість життя. А втім, ліс — майже природа. Наші водойми багато в чому схожі на природні, але вода хімічно оброблена і риби в ній, як минулорічного снігу.

Оскільки природи вже не настільки багато, як у мріях «зелених», природу потрібно створити заново. Треба дивитися документальні передачі по телевізору. Там показують первісну природу і справжнє життя її жителів. Читаючи газети, можна ловити рибу і полювати, а отже, бути ближчим до природи. Так покращується якість життя.

Якщо говорити про якість життя, не треба вплутувати природу. Європеєць убив природу ще сотні років тому. Натомість її місце посіло протистояння людських потреб і бажань природним явищам і формаціям, використовуваним для різних цілей. На думку спадають мандри, блукання, спорт, риболовля і збір урожаю. Я рекомендую цілком нову і, на мій погляд, компетентну позицію. Природа не покращує якість життя, бо її дуже важко знайти (без телебачення, звісно). Найкраще насолоджуватися деревами, птахами, сонцем, рибами, квітами, кажанами і травою. Коли бачиш дерево, слід подумати: як чудово, ось велике дерево, на ньому багато листя і воно шелестить на вітрі. Коли бачиш ворону, слід насолоджуватися разом із нею і дозволити їй стрибати по асфальті з папером від сосиски з гірчицею на дзьобі. Очерет гнеться на вітрі та приємно лоскоче ноги. Кажан намотує вночі кола між деревами. Часом він бачить, часом ні. З ним весело літати. А створене творцем сонце світить як добрим, так і злим.

Як це стосується рівня життя — і чи стосується взагалі? Кожен може насолоджуватися деревами і сонцем. Це найсправжнісінька правда, але вилазки на природу найкраще робити тоді, коли шлунок повний і думки безтурботні. Коли рівень життя приведений до ладу, починаються пошуки якості життя. Якість більше не потрібно купувати, вона безкоштовно дістається тим, хто вдовольнив свої потреби. Тоді з’являється час насолоджуватися деревами і кущами. Пташиний спів звучить краще. Часто якість життя дістається задарма. Якщо голодний і пригнічений, важко чим-небудь насолоджуватися. Марно говорити про якість, якщо базові речі не в порядку. Лише тоді, коли вони доведені до ладу, можна сідати в позу дзен і обіймати дерева чи сидіти на причалі, звісивши ноги у воду і ні про що не думаючи. Щастя в тому, що не треба ні про що думати. І в цьому допомагають ті маленькі природні речі. Японці дивляться на квіт сакури і гору Фудзі. Їх можна побачити лише в певну пору року, але саме тоді кожен хоче бути на місці.

Досягнення якості життя залежить від рівня життя. Але рівня життя не досить. Мати в розпорядженні гроші та матеріальні ресурси, звичайно, важливо, але життя настільки несподіване, що благополуччя теж потрібне. Інакше кажучи, хоч би наскільки фіни були багаті, вони не відмовляться від переваг благополуччя. Що таке благополуччя, якщо не те саме, що рівень чи якість життя? На це запитання ми дамо відповідь у наступному розділі, де поговоримо про такі любі нам державу і суспільство загального добробуту.

3.3. Благополуччя

3.3.1. Благополуччя всім і кожному

Слово «благополуччя» належить до часто вживаних слів фінської мови. Люди люблять благополуччя. Це виключає благополуччя з когорти суспільствознавчих понять. Рівень і якість життя — наукові терміни, значення яких не завжди зрозуміле, якщо говорити простою мовою. Втім, вони мають притягальну силу, тому їх уживають, глибоко не замислюючись. Але їхнє справжнє значення виникло у хворому мозку соціологів. Такий самий принцип діє для поняття добробуту, коли йдеться про державу чи політику загального добробуту. Почнімо зі значення і вживання поняття благополуччя у простій мові. Воно близьке до щастя, на відміну від введених суспільство­знавцями понять. Тих щастя цікавить мало.

Квіти квітнуть, якщо їм давати любов і «Субстрал», було сказано в рекламі. З квітами слід говорити заради їхнього благополуччя. Мовою науки це означає, що, коли людина видихає, квіти отримують діоксид карбону, тобто більше благ, ніж раніше. Квіти, про які піклуються у такий спосіб, — щасливі. Лише погані люди заперечують благополуччя квітів. Якщо заявити, що слово «благополуччя» не стосується квітів, ми посягаємо на їхню можливість бути щасливими. Це даремно і жорстоко. Квіти причетні до благополуччя і великого кола щасливих створінь. Квіти роблять людину щасливою, і людині слід робити квітку щасливою. Усе добро взаємне. Квіти покращують якість життя. Вони є вагомою частиною естетики середовища, і коли квітнуть на природі, і коли їх вирощують у горщиках вдома. Дім без квітів — сумне й непривітне місце. Квіти є передумовою якості життя. Квітка — друг людини. Також зелені рослини, які не квітнуть, покращують якість життя, навіть кактуси вдатні до такого діла. Давайте робити наших зелених друзів щасливими.

Тварини благополучні, якщо про них піклуються. Благополучні тварини — гордість свого власника. Про інше не варто навіть говорити. Мучителі тварин та інші злі люди — проблема, з якою мусимо щось робити. Зосередимося на хороших людях і благополучних тваринах. Здається, що благополуччя тварин передусім є благополуччям домашніх улюбленців і свійських тварин. Благополуччя — наслідок людського піклування і забезпечення умов життя. Людина дбає про благополуччя тварин, чим робить їх щасливими. На благополуччя диких тварин людина не може і не повинна впливати. Тварин треба залишити в спокої, щоб вони мали змогу жити своїм життям в умовах, передбачених для них творцем. Щось, звісно, робити можна. Зайцям не можна дозволяти плодитися настільки швидко, що внаслідок жахливих хвороб їхня популяція починає зменшуватися. Якщо немає природних ворогів, популяцію слід зменшувати відстрілюванням. Ця правда може завдати болю, але що поробиш, коли зайців у міських чагарях розвелось аж надто багато. Лисиць би побільше. Але вони теж переживають надмірне зміцнення популяції. Вони не благополучні. Людина мусить і їм допомогти.

Буває, щастя тварин примножують зимовим годуванням, як з явним успіхом було зроблено для орланів-білохвостів. Для птахів і комашок добре лишати в лісі трухляве дерево і великі чагарники, де вони ховаються і гніздяться. Людському естетичному чуттю нелегко знести такий безлад, але естетичні потреби людини відходять на другий план заради благополуччя тварин. Справи такі: що менше доводиться втручатися в життя диких тварин, то краще. Кожне втручання означає, що раніше вже дали маху, а тепер намагаються все виправити. Цінність природи у її первозданності. Життя на природі важке й суворе. Природа не знає жалю, того кращого з людських почуттів, утім, природним створінням дана можливість жити благополучно. Якщо вони не порушують законів природи, вони щасливі. Вони їдять один одного живцем, але так і задумано. Людське щастя так просто не поясниш.

За благополуччя свійських тварин відповідає хазяїн, адже тварини повністю на його ласці. Тварина беззахисна перед людиною і водночас перебуває у людському розпорядженні. Тому на плечі хазяїна і доглядача покладена важка ноша. Тварини мають право на благополуччя. Ідея благополуччя у цьому контексті цілком доречна, адже тварини позбавлені можливості хорошого природного життя. Їм ледь не надається рівень життя. Новочасний, чистий і світлий хлів, де грає класична музика, визначає рівень життя корови, ба більше — підтримує якість її життя на висоті. Якщо вже у кожному з нас живе маленька корова, варто обдумати справу ретельніше, ніж зазвичай. Оскільки свійські тварини живуть у створеному людиною технічному середовищі, слід поговорити про рівень життя свійських тварин і уможливлену ним якість життя. Якість піску для котів забезпечує котові рівень життя.

Я вірю, що право на благополуччя точно мають хатні, свійські й одомашнені тварини. Принаймні вони мають право уникнути даремного, тобто неприродного, страждання. Таким чином вони мають позитивне і негативне право на тваринне щастя. І благополуччя, і уникнення страждання в інтересах тварин і їхньої діяльності. Говорити про права тварин, звісно, дещо складно, адже тварина живе, думає і виражає себе абсолютно іншим чином, ніж людина. Тварина не несе ніякої відповідальності, їй чуже таке почуття, або, можливо, дуже добре видресирувана собака вміє соромитися своїх хибних дій. У кота точно немає «зеленого» поняття про відповідальність. Як і у миші-піщанки. Собачий сором надто нагадує страх покарання, аби вважати його дуже вже етичним. Але в будь-якому разі тварини мають певні права. Друзям тварин варто лише написати достойну теорію про характер цих прав і навести їхнє обґрунтування. Бачені мною спроби були не надто переконливими. Леена Вілкка[40], наприклад, написала багато тексту на цю тему. Теорія прав, як відомо, — одна з найскладніших галузей етики.

Про хатніх тварин треба добре піклуватися. Багато домашніх улюбленців настільки звикли жити з людиною, що не виживуть самі в дикій природі. Їх не можна кидати напризволяще. Вони разом із людиною беруть участь у діяльності вільного і технізованого суспільства. Цим зумовлена їхня потреба у благополуччі та щасті.

Якщо тварина — складова благополуччя, вона забезпечує благополуччям людину й отримує за це винагороду. Але як далеко сягають послуги благополуччя, якщо йдеться про тварин? Питання стосується саме контролювання хвороби і смерті. Чи благополучна тварина хворіє і помирає так само, як людина? Я не вірю, що відповідь має бути ствердною. Життя тварини не рівноцінне людському передусім тому, що тварина не мислить, не передбачає і не боїться смерті так само, як людина. Тварина уникає смерті, але коли вона помирає, вона помирає природно і без паніки. Тварина не боїться кари небесної і не мріє про рай. Тварина не сумує за потомством і не переживає через розподіл спадщини. Тварина не складає заповіт. Тварина бере собі і помирає, коли приходить її час.

Тварину можна вбити, не завдаючи шкоди її щастю і благополуччю. Вбивство потрібно чинити так, аби тварина не боялась ситуації і даремно через неї не страждала. Кінець має настати безболісно і швидко, і до мертвого тіла тварини потрібно ставитися з повагою. Це земне пристанище живої істоти. Тварина не має такого беззаперечного права на життя, як людина. З цього твердження слідує важлива проблема, яка стосується медичного догляду за тваринами. Тварина заслуговує на сучасну технічну медичну допомогу, якщо така доступна. Інколи лікар може її вилікувати, і тварина продовжує своє щасливе життя після хвороби. Важливе питання в тому, який догляд їй надається. Людина здатна витримати болісні аналізи і бути пацієнтом у безнадійному присмертному стані, бо не має права на смерть. Її благополуччя з’їдене хворобою, від життя чекати нічого, муки дістають, і безнадія отруює життя. Права на смерть немає, тобто самогубство вчинити не можна. Мало хто здогадується покінчити з життям, коли ще має на це час. До того ж убити себе не так уже й просто. Важко підібрати спосіб. Фройда убив власний лікар на прохання пацієнта. Засновник компанії з виробництва фотокамер «Кодак» Джордж Істмен застрелився, коли не захотів стати іншим за тягар. Він мав сховані два великі револьвери на той випадок, коли б медсестра-тиранка знайшла один. Я захоплююся його цілеспрямованістю. Людина спроможна уникнути даремного страждання. Коли все позаду, є час здати позиції. Тварина не здатна так думати. Тварина не здатна на самогубство. Вона лише займає позицію і чекає своєї смерті.

Наскільки довго можна відтягувати смерть тварини? Якщо життя тварини можна продовжити, але тварина явно страждає, смерть дорівнює благополуччю. Для тварини смерть є звільненням у зовсім іншому сенсі, ніж для людини, окрім тих випадків, коли людина вже у комі чи якимось іншим чином поза грою. Тому смерть тварини не варто відтягувати. Власники домашніх улюбленців часто прив’язуються до них і ніяк не здатні від них відмовитися. Вони продовжують тваринам страждання цілком даремно, адже самі не готові до кінця. Це етично неправильно. У цій ситуації безболісна смерть є правом тварини і складовою її благополуччя. Егоїстичні людські інтереси другорядні. Смерть тварини на заздрість легка. Той, хто живе природно, помирає легко. Людська смерть у лабетах медицини і техніки не завжди легка. Медицина піклується, але не про смерть. Питання складне. Хіба не хотів би кожен померти без болезаспокійливого?

3.3.2. Благополуччя і щастя

У сумному людському світі розмова про благополуччя часто стосується менш сприятливих для людини ситуацій. Поговорімо про благополуччя дітей. Дитина ще не здатна потурбуватися про себе. Комусь потрібно взяти на себе турботу про її життя і благополуччя. Благополуччя дітей-інвалідів теж важливе. Хтось і про них зобов’язаний піклуватись і нести відповідальність, якщо травма достатньо серйозна. Благополуччя літніх людей само собою не очевидне. Активний і здоровий старигань із часом слабіє і тоді потребує допомоги і піклування. Його благополуччя опиняється під питанням. Усе так, як і має бути.

Благополуччя відрізняється від доброго самопочуття. Якщо задуматися про 30—40-річного здорового, соціально і професійно успішного чоловіка чи жінку, не цікаво питати про їхнє благополуччя. Навіщо, якщо і так очевидно? Здорова, нормальна і успішна доросла людина просто добре почувається — на цьому все. Раніше це стосувалося лише чоловіків, тепер це стосується також дорослих жінок. В анорексичної дівчини-підлітка не все добре, і рівень її благополуччя тривожно знижений. Комусь потрібно допомогти їй, аби дівчина знову була благополучною і добре почувалася в майбутньому. Однак принаймні у Фінляндії дорослі жінки полишені самі на себе. Їхнє благополуччя — їхня власна справа, яку вони намагаються залагодити своїми силами або заручившись підтримкою близьких. Чоловіки такої групи підтримки часто можуть не мати взагалі.

Раніше жінка була створеною з ребра чоловіка тендітною посудиною, за благополуччям якої доглядала спершу мати, а відтак — чоловік. У дворянській сім’ї чоловік слідкував за тим, аби жінка мала настільки багато грошей, щоб могла витрачати їх згідно з мірками їхнього стану, представляти чоловіка і будувати красивий дім. Працювати їй не було дозволено. Роботу виконували робітники, у чиє життя наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття дворянка не втручалася. Лише з дечим допомагала, аби совість не мучила. Покупки, витрачання грошей, соціальне життя, прикрашання себе, догляд за дітьми були наріжним каменем благополуччя багатої жінки. Можливо, вона погано себе почувала, була сексуально невдоволеною, пригнобленою чоловіком, пригніченою власною свекрухою, жила у страху за своє здоров’я і здоров’я своїх дітей. Можливо, життя не здавалось їй медом. Утім, її добробут був бездоганним. Тепер говорять про рівень життя, але в житті цих жінок не було рівня життя. Добробуту в них було з головою. І за все це добро відповідальним був чоловік, який забезпечував сім’ю всім необхідним. Уклад і умови змінилися. Тепер жінка відповідає сама за себе.

Благополуччя — важлива складова щастя. Найкраще це видно, коли подивитися на курей у курнику. Яйця вільних курей — яйця щасливих курей. Коли курка може вільно розгулювати і видзьобувати із землі їжу, чинники благополуччя в порядку. Курка добре себе почуває і щаслива. Тому вона несеться яйцями щасливих курей, на відміну від своїх замкнених у клітці колег. Принаймні я купую яйця щасливих курей. Власне кажучи, кури — єдині істоти, запорука чийого щастя нам відома. З іншими живими організмами складніше, тому підтримуймо благополуччя і щастя курей. Я завжди купую найдорожчі курячі яйця, які знаходжу на полиці. Я вірю в те, що цим забезпечую курям щастя. Селянин не оцінив би яйця настільки дорого, якби він не хотів якимось чином компенсувати куряче щастя. Тому щасливі яйця настільки дорогі.

Бути благополучним означає, що викликані власним непевним становищем або нещасливими обставинами проблеми залагоджено або може бути залагоджено. Про них не потрібно турбуватись і в цьому сенсі рослина, курка чи людина почувають себе добре. Їм немає на що нарікати. Курка навряд чи придумає собі краще місце для життя, ніж власний двір. Тобто курка, згідно з визначенням, щаслива. Але не забуваймо, що, навіть якщо зовнішні чинники в порядку, курка може почуватися погано. Бути нещасною за внутрішнім відчуттям. Що може курка вдіяти зі своїми відчуттями?

Благополуччя, отже, лише зовнішнє. Все в порядку, на що нещасний може лише сподіватись. Як кажуть у Фінляндії: у державі загального добробуту недобре окремій людині. Це не є чимось дивним, навіть зважаючи на те, що 83 відсотки фінів під час опитування заявляють, що щасливі. Звісно, що заявляють. Хто б не посоромився нарікати, коли все так добре. Доступні всі помірні людські очікування. І потім ще питають, чи весело. Тільки й того, що весело. Станом маленької людини дуже непокоються.

Звичайно, є ситуації, коли не слід говорити про благополуччя. Доля людини, що сильно відстає у розвитку, і її рідних складна, незалежно від рівня благополуччя. Норка на звірофермі краще б умерла, ніж сиділа б цілими днями у дротяній клітці. Норки почувають себе добре, це зрозуміло. Інакше б не мали такого красивого хутра. А якби не мали, фермер покращував би умови доти, поки не довів би хутро до ладу. Але говорити про благополуччя в цьому контексті не випадає. Людина з серйозними вадами розвитку весь свій вік є заручником своєї особливості, хоч би й не нарікала на неї. Важка доля змушує задуматися про благополуччя. В’язні у скрутному становищі. У Фінляндії, очевидно, достатньо добре піклуються про утримання в’язнів. В інших країнах ситуація може бути складною. Однак, хоч би як добре піклувалися про в’язнів, говорити про їхнє благополуччя було б занадто. Тут ми у ситуації, коли в’язні, можливо, зважаючи на власні обставини, і почуваються добре, але про благополуччя говорити не випадає. В’язень ніколи не щасливий, адже завжди є щось, чого йому бракує, а саме свободи. В’язень краще був би деінде, аніж у тюрмі. Отже, він нещасний. Можливо, в цьому і полягає сенс покарання. Звісно, деяким в’язням у тюрмі краще. Їхнє благополуччя в ув’язненні дозволяє також щастя. Вони бояться помсти або цілком прижились у тюрмі. Дивно, звичайно, але засуджений до довічного ув’язнення американець, який ніколи не вийде на волю умовно-достроково, може бути у тюрмі щасливим. Якщо умови хороші та благополучні, в’язень нікуди не прагне піти. У нього немає варіантів вибору. Він увесь свій вік проведе у тюрмі, і було б безглуздо тужити за свободою, якої він ніколи не побачить. Якщо він притримується такої думки і прийняв свою долю, він щаслива людина. Щось дивне й іронічне є у цьому висновку — але що? Як в’язень може не тужити за тим, що в інших є, а у нього одного немає? Пам’ятаймо, що людина — собака, яка завжди порівнює себе з іншими членами стада. Нестачі у людському житті визначені тим, що в інших є. Людина хоче того самого, що й інші, не більше і не менше. У цьому секрет щастя.

3.3.3. Завдання суспільства загального добробуту

Я прошу в читача вибачення, що розглядатиму щось настільки нудне і звичне, як держава і суспільство загального добробуту. Я не ображусь, якщо читач пропустить цей розділ. З іншого боку, можливо, і в цьому розділі знайдеться щось веселе. Хоча йдеться про ідею обрання президентів і формування підвалин фінської державної релігії, держава загального добробуту нікому не дає щастя. Слід задуматись, у якому значенні використовують слово «добробут», коли говорять про державу загального добробуту. Мені здається, що добробут у звичному сенсі лишається досить далеким. Якщо сприяти справжньому добробуту державними силами, виникають питання про інформацію, мистецтво і повноваження. Звідки держава знає, що в інтересах людини і що для неї краще? Звідкись цю інформацію потрібно отримати. Інакше доведеться визнати, що фінське суспільство загального добробуту є успішним. Тут добре живеться людям, майже як у Швеції. В Норвегії було б ще краще.

Держава загального добробуту має три різних завдання. На реалізацію цих завдань вона покладає свої сили:

1. Створення мереж захисту.

2. Загальні й рівні послуги.

3. Зрівняння доходів.

Суспільство здатне виконати перші два завдання. Для реалізації третього необхідна держава, адже лише держава має владу і силу використовувати так звані важелі впливу, аби змусити людей робити щось проти їхньої волі. Розглянемо кожну складову добробуту і дані по порядку.

Мережі захисту необхідні, адже з людиною може статися все що завгодно. Власне кажучи, з людиною все що завгодно і стається. Людина — Британський музей вад і дефектів, як зауважив Марк Твен. Людина слабка і схильна до нещасть, хвороб і катастроф різного масштабу. Людині немає ніякого сенсу вважати, що вона обійдеться без підтримки довгий час. До того ж нещастя можуть дійсно дорого коштувати, і усунення їхніх наслідків може бути досить затратним. До того ж ті самі катастрофи загрожують багатим і бідним. Це, звичайно, правда, що багаті зазнають менше невдач і нещасть, менше хворіють і помирають пізніше, ніж бідні — тобто представники нижчих соціальних верств. Можливо, багатим не потрібна мережа захисту, принаймні коли вони багаті достатньо. Середній клас бере різні страховки, якщо після оподаткування грошей лишається більше, ніж потрібно на молоко і м’ясний фарш. Не всі мають гроші на страховки. Саме найбідніші у найбільшій небезпеці та мають найменше ресурсів, аби витрачати їх на необов’язкові страховки. Вони не беруть страховок, натомість покладаючись на удачу — а що ще робити. У Техасі страхування авт обходиться дорого, якщо ти молодий або за тобою числяться якісь порушення. Що робити? У Техасі їздять без страховок. Середній клас страхує себе від незастрахованих. Якщо зіткнешся в автомобільній аварії з бідним незастрахованим, краще мати таку страховку, якщо маєш намір коли-небудь знову водити своє авто.

Мережі захисту потрібні. Лікування раку обходиться дорого. Коли розіб’єшся в автомобільній аварії або на лижному схилі, безкоштовний медичний догляд цінніший за золото. Програш в лотерею — не рідкість. Дружина чи чоловік кидає, діти ненавидять, алкоголізм прогресує, безробіття є фактом. Що робити, коли немає житла і здоров’я підводить? Звідкись потрібно отримати допомогу, і швидко. Найкраще замовити мережу захисту. Мережа захисту нікого не робить щасливим. Перша суспільна допомога екстрена і невелика, і її прийняття не здається надто почесним. Кожному, хто отримував екстрену допомогу, відома сила-силенна кращих доль, ніж власна. Йому відомо, що справи могли б іти краще, і він сподівається знайти шлях у кращий світ, хоч би яким складним він був. Якщо щастя — те, чого бракує у теперішній і майбутній ситуації, користувач мережі захисту нещасливий. Мережа захисту означає нещастя, можливо, згладження найгірших його сторін, але все-таки нещастя.

Мережа захисту не розрахована на всіх. Міські знедолені чоловіки лишаються без допомоги. Вони можуть мати за плечима кримінальне минуле, розлучення, алкоголізм, бути бездомними. Мати проблеми зі здоров’ям або підстави для їхнього виникнення. Де їм взяти житло? Хоч би місто і забезпечувало оренду і ремонт, але не житло. Часом люблять спекулювати тим, що ті, хто найбільше потребує допомоги, її не отримують, оскільки вони надто проблемні і таким важко допомогти. Хоч би що з ними роби, проблеми з головою. Краще допомогти тим, які від допомоги виграють. Раціональне планування передбачає, що допомагають тим, чия ситуація зміниться найкардинальніше. Інакше кажучи, беруть величину вкладу і порівнюють його з досягнутими результатами. За такого розкладу багато проблемних чоловіків необхідно лишити в спокої. Вони навіть не сексапільні, аби їм допомагати. Ніхто не помітить, навіть якщо їх покинуть напризволяще. Вони брудні, небезпечні та, на додачу до всього, п’яниці. Самотні матері та літні люди — кращі об’єкти для допомоги.

Але, можливо, саме відсутність мережі захисту робить цих чоловіків щасливими чи принаймні дає їм шанс на щастя. Якщо чоловік відсторонився від суспільства і вважає, що сам керує своїм життям, можливо, він не хоче, а то й навіть не вміє хотіти вийти зі своєї ситуації. Його життя може здаватися жахливим зовнішньому спостерігачеві середнього класу, але правда вражає. Хоч би як твердо спостерігач був переконаний у тому, що життя п’яниці ніяк не можна назвати щасливим, це лише хибне уявлення іншого класу. Якщо немає бажання вийти з ситуації, щастя можливе. Це може здаватися дивним. Але якщо дотримуватися визначення щастя, висновок логічний. Я не був би здивований, якби ті чоловіки, які відійшли — інколи кортить сказати навіть: ті, кого відсунули, — на маргінес, з власного бажання заявили би, що залишаються у своїй ситуації саме тому, що прагнуть бути вільними і неконтрольованими. Ціна, яку вони платять, звісно, зависока, але ніщо не дається безкоштовно. Очевидно, більшість забутих утомлені та щасливі. Вдовольнятися знедоленістю вимагає енергії і зухвальства, коли забезпеченість так і лізе звідусіль. Коли старий, хворий, утомлений і бездомний, зухвальство і шал підупадають, окрім тих випадків, коли приходить соціолог і ставить ідіотичні питання.

Загальні й рівні послуги — цікава тема. Усі здобувають однакову освіту від дитячого садка до доктора наук. Усі отримують практично безкоштовну охорону здоров’я (хоча вона не така вже й безкоштовна, як можна було б уявити). Усі блага забезпечує держава й муніципалітет заради підтримання ідеї добробуту. Добре отримувати безкоштовні послуги. Народ готовий платити більше податків, аби лише послуги були гарантовані. Завжди можна думати, що отримуєш власний зиск за рахунок інших. Молоді малозабезпечені сім’ї з дітьми, ймовірно, виступають стороною, що приймає. Самотні з вищою освітою — платниками. Як добре: платять ті, у кого є гроші, а отримують ті, у кого їх немає. Щоправда, послуги розраховані на всіх, у тому числі й на багатих, чиї діти безкоштовно навчаються в кращих університетах Фінляндії. Гельсінський університет назвав себе кращим європейським університетом. Гарний жарт. Лише держава здатна на кращий. Кажуть, держава — хороший роботодавець. В Америці це називають spin-doctoring, у Фінляндії — самонахвалянням. У будь-якому разі ралі послуг продовжується і процвітає. Більшості людей не відомо кращої альтернативи. Можливо, її і немає. Нехай держава прихистить нещасного у своїх теплих обіймах.

Безкоштовні послуги нікого не роблять щасливим. Хоч би що ти отримав, завжди можна отримати більше і краще. З іншого боку, послуги забезпечують відчуття захищеності та спрощують життя у Фінляндії. Саме там більшість проводить свої дні. Має певний сенс, що послуги, надані коштом держави і муніципалітетів, роблять життя в Фінляндії більш стерпним. Хоча вони не приносять щастя, але і нещастя не додають. Непросто покинути свою країну і суспільство, від якого стільки отримуєш, хоч і не платиш аж надто багато податків. Багатому теж добре живеться, адже багаті у Фінляндії не платять забагато податків у будь-якому випадку. Маленькі податки і великі послуги означають оптимальну організацію. Середній клас сплачує податки й отримує послуги. Одні дістають вигоду, інші за неї платять. Лише коли спускаєш дух, настає час підрахувати прибутки й видатки. Наперед не знаєш, яким буде кінцевий результат. Спочатку здається, що забагато платиш, а відтак хворієш чи виходиш заміж за бідного годувальника з великою родиною. Рахунки починають зрівнюватися.

Послуги — як страховка. Наперед не знаєш, що згодиться. А коли потрібно і маєш, це велика радість. Коли не потрібно, слід на смертному одрі задуматися, що могло статися. Це вимагає певних зусиль. Хоча нічого поганого в житті не сталося і смерть обійшлася дешево, щось могло статися. Ключова фраза: могло статися (хоч і не сталося). Саме тому беруть страховку, і саме тому добре, що послуги доступні. Існує надто великий ризик лишитися сам на сам зі своїм нещастям. Тому слід голосувати за соціал-демократів. Вони гарантують державу загального добробуту, хоч би що у світі сталося. Підвищують податки і платежі. Усім добре. Захищеність — умова щастя. Лише соціал-демократія здатна її забезпечити, навіть у правій Фінляндії. Центристи і коаліційна партія не здатні. Жаль тільки, що комуністи більше не при справах.

3.3.4. Зрівняння доходів і проблема відчуження

Останнє із завдань держави загального добробуту — зрівняння доходів. Це означає, що ті, хто більше заробляє, відповідно, сплачують більші податки. Фінському народові ця ідея особ­ливо припала до душі, бо вона магічним чином заспокоює заздрісні зазіхання. Заздрісній людині тепло на душі від того, що заможний — не такий уже й заможний, бо податківець подумав про нього в першу чергу. На жаль, лише прибутки від капіталу після стягнення податків стають обділені, як нерідні. На власній зарплаті ніхто ще не розбагатів, це пісня пісень зрівняння доходів у державі загального добробуту. Натомість, розбагатіти можна за рахунок опціонів і акцій, але це з іншої опери. Заздрість повинна поширюватись і на них. Це складно, адже притиснуті гроші відтікають з країни. Той, хто вдовольняється зарплатою, нікуди не тікає. Він ніяк не здатен захистити свої гроші. Однак платить, адже отримує послуги.

Зрівняння доходів має цікавий стосунок до щастя. Люди несамовито заздрять одне одному, особливо якщо успішніша людина має визнання і належить приблизно до того самого суспільного класу, що й заздрісник. Цілком незнайомих і дивних вигадників можна ненавидіти і зневажати, але не заздрити їм. Заздрість виникає внаслідок порівняння й, імовірно, бере початок у братських стосунках. Це віддзеркалюють жорстокі сварки за спадщину, де виміщається вся давня злоба. Що було, те було, люди заздрять одне одному і вимагають дотримання єдиної загальної норми. Усім одного й того ж — ідеальний варіант. Тоді один не буде кращим за другого.

Тільки от, на жаль, капіталізм також вимагає різниці між доходами, а не лише створює її. Легко зрозуміти, що інший отримує більшу зарплату, ніж я. Таке суспільство. Інший краще освічений, завзятіший кар’єрист і в цілому щасливіший. Його погані риси винагороджено з лишком. Таке несправедливе у нас суспільство. Хороше утискається, погане удостоюється грошових нагород і додаткових переваг. Важко визнати, що різниця між доходами та інші мотиваційні чинники також потрібні. Кому стане змоги вчитися, гарувати, будувати кар’єру, конкурувати й брати ризик, якщо йому не запропонувати додаткових благ? Лише університетські дослідники такі дурні. Вони згодні на маленьку зарплату та комірчину, де нікому не буде до них діла. Вони, звісно, теж мають великі мрії. Кожен винятково обдарований, квітка його таланту от-от розкриється, і його запросять на роботу до Америки. Та навіть якщо все не складеться так ідеально, фінська наукова спільнота визнає цінність роботи дослідника і запросить його до своїх елітних кіл із розкритими обіймами.

Заздрість далека від щастя. Вона належить до тих самих нестерпних мук, що й туга за домом і ревнощі. Заздрість не підпорядковується розуму. Не стає меншою з часом. Вона вимагає діяльності, винагороди. Вона призводить до самообману, перебільшення, а також викривлення цінностей і фактів. Увесь світ заздрісника змінюється під впливом цієї жахливої вади. Вона пускає отруту навколо, тож ніхто більше не убезпечений в її присутності. Заздрісник розпалює в інших ненависть і веде їх за собою до боротьби за рівність і проти привілеєвих прав інших. Йому легко агітувати, адже він говорить мовою справедливості та рівноправ’я. Це великі та благородні ідеали, руйнування яких — непростимий гріх. Діяльність виправдана. Поки справедливість не встановлена, не слід наперед окреслювати межі діяльності. Бунт і революція необхідні. Нещастя взяло над людьми контроль і спонукає їх до дій. Їхні намагання вийти з ситуації, в якій вони перебувають, змушують їх до будь-яких дій, до галасу, заворушень, насильства й інших форм деструктивної поведінки. Так уважає офіційна ідеологія, що, кажуть, спирається на історичні дані та суспільний досвід.

Мабуть, даремно говорити про заздрість дискримінованих і відчужених людей. Утім, для заздрості є просте психологічне пояснення. Людиною керує певне негативне почуття, яке підштовхує її до поганих учинків і думок. Звинувачення людини у заздрості часто означає втрату можливості пояснення проблеми і зведення ситуації до звичних масштабів. Напевне, краще було б говорити про відчуженість, тобто алієнацію, якій марксизм у свій час постійно й наполегливо приділяв увагу.

Відчуженість — стан безнадії та нещастя, з якого людина неодмінно має намагатися вибратися. Відчуженість означає ситуацію, в якій людина відчуває себе, як видно зі значення, чужою всьому справжньому, реальному, бажаному й цінному. Вона помічає, що опинилася поза грою, якщо використати спортивний термін. Вона бачить довкола себе світ, частиною якого могла б бути, однак чомусь не є. Тому непричетність зав­дає їй страждань. Вона прагне відновити зв’язок з оточенням, обіцяний їй, однак утрачений. Це відчуття знайоме кожному бідному й ув’язненому. Жінки нарікають на своє місце у нерівноправному суспільстві. Вони є частиною суспільства, але не мають влади і керівних посад. Вони відчужені.

Зрівняння доходів допомагає боротися з відчуженням, принаймні ми у це віримо. Коли різниця між доходами достатньо мала, ніхто не вважає, що інший обіймає незрівнянно кращу посаду і її неможливо отримати. Втім, мені невтямки, чому саме економічна нерівність призводить до відчуження. Чому саме гроші настільки важливі, що, зрівнявши доходи і статки, ми зможемо уникнути руйнівних наслідків відчуження? Я залишу цю проблему на розгляд суспільствознавців. Тут достатньо зрозуміти, що відчужені несуть із собою ненависть, а ненависть — не те, що відчувають щасливі. Відчужені люди прагнуть чогось, чого не можуть досягти, і тому вони нещасні. Вони дають вихід своїм почуттям, вдаючись до злочинів, насильства, пияцтва та наркотиків. Вони становлять загрозу для всього суспільства. Насправді досить цікаво думати, що всі люди вміщаються у ті самі рамки, усі щасливі. Це відбувається, адже всі належать до однієї спільності, звідки немає ніякої вагомої причини намагатися вийти. Відчужений нещасний, адже він опинився у стані, з якого слід вийти, на маргінесі. Там він ніхто і ніщо. Життя минає деінде. Але чи буде у цій ситуації достатньо самих лише грошей? Якщо буде, гроші зроблять щасливим, і ніщо інше. Різниця між доходами — фінська пекельна брама.

3.4. Хороше життя

3.4.1. Сократ і Аристотель про доброчесність і щастя

Хороше життя — інша історія. Хороше життя — поняття етики, що в загальних рисах означає те саме, що й життя цінне, гідне захоплення. Стародавня філософія ототожнювала хороше життя з доброчесним, сповненим чеснот. Поняття доброчесності потрібне для розуміння хорошого життя. Власне, воно встигло зникнути з фінської мови, тому, що саме мається на увазі під хорошим життям, теж зрозуміти важко. Саме тому ми говоримо про добробут і якість життя. Великий і високий ідеал підмінений соціально-економічними цілями. Вони хоча б зрозумілі, якщо не надто вже благородні. Втім, мені доводилося помічати, що туга за хорошим життям нікуди не зникла, хоча й не знаходить відображення у словах. Люди відчувають, що життя порожнє, і тужать за величнішим і стабільнішим, хоч і не знають, що б це могло бути. Далі я дам настанови для хорошого життя у зрозумілій і доступній формі. Тепер будь-хто зможе почати жити хорошим життям, не потрапляючи в диявольські тенета рівня життя.

Згідно з античним ученням, добре, тобто доброчесне, життя робить людину щасливою. Власне кажучи, лише доброчесності це під силу. Все інше відчуття щастя — лише втіха й омана. Лише доброчесний щасливий.

Сократа було засуджено до тюремного ув’язнення за духовне і моральне розбещення молоді та неподобне використання свободи слова. Йому було винесено смертний вирок після того, як у своїй захисній промові він ледь не вимагав екзекуції. Потому він відмовився тікати. Він чекає смерті у своїй камері разом із друзями. Він найщасливіша людина Афін — чому? Тому що він доброчесний. Хоча він ув’язнений і на хибних підставах засуджений до смерті, втім, він щасливий. Його робить щасливим його доброчесність.

Ситуація Сократа не настільки однозначна, як можна було б уявити. Він відмовився захищати себе у спосіб, який міг би посприяти його звільненню. Він не покинув країну і не втік із тюрми. Він напряму просить смерті. Й оскільки приймає вирок суду і смерть, то не має на що нарікати і щасливий. Але це зовсім інша річ, аніж щастя, принесене доброчесністю. Якщо обрав смерть, як Ісус, немає на що нарікати. Але якщо доброчесний, то щасливий, хоч би в нинішній ситуації причин для нарікань було безліч. Сократ щасливий в обох випадках.

Аристотель має дещо відмінне бачення зв’язку між доб­рочесністю і щастям. Він уважає, що для щастя у хорошому житті доброчесність обов’язкова, але її самої не досить. Має бути ще дещо. Згідно з Аристотелем, треба бути красивим заможним вільним чоловіком, інакше хороше життя вислизне крізь пальці. Мені цей погляд видається ближчим до нашого часу, ніж фанатичне Сократове захоплення доброчесністю. Аристотель бачить, що доброчесність вимагає хороших умов, аби бути джерелом щастя.

Треба бути чоловіком, адже жінка на цілковиту доброчесність не здатна. Жінка — недостатній чоловік, адже їй чогось бракує, а саме яєць. Жінка — усічений чоловік, який вічно страждає через свою недостатність, як страждають від усього, чого не вистачає. Аристотель говорить про жінку дещо по-різному у різних місцях, але навіть у найм’якішій формі він однаково каже, що жінці не вистачає таких чеснот, як благородство чи шляхетність. Інші чесноти можуть, звісно, бути, але одна відсутня і заразом із нею відсутня можливість повноцінного хорошого життя і щастя, яке воно дає.

Чоловік повинен бути заможним, інакше йому доведеться працювати. Робота означає відсутність незалежності. Вона зобов’язує людину до промислу, графіків і передусім передбачає наявність роботодавця, наглядача і платника зарплати. Працівник не самостійний, незалежний і вільний. Це жахлива доля, якої слід уникати до останнього. Для греків робота — все одно, що погане життя, вона не сприяє розвиткові чеснот чи веденню доброчесного життя. Роботу виконували раби. Аристотель каже, що фермерам найкраще було мати рабів, адже обробляти землю настільки важко. В Ніскавуорі були іншої думки. Сантері Алкіо[41] не читав «Політику» Аристотеля достатньо уважно. Свобода передбачає можливість брати участь у політиці, що є найбільш справжнім призначенням людського життя. Людина — політична тварина, яка разом з іншими вирішує справи міста. Політика — спільна турбота про спільні справи. Оскільки людина — собака, Аристотель має рацію. Свобода і незалежність призначені лише для спільного співжиття. Чоловік красивий, адже він у розквіті сил і отримує владу і захоплення. Красивому легше знайти з людьми спільну мову, ніж потворному, якому завжди доводиться підлещуватись і прикидатися.

Хто має рацію — Сократ чи Аристотель? Певно, останній. Неможливо уявити, аби безневинно ув’язнена людина була щасливою лише тому, що сама вона хороша людина. Якщо це звучить непереконливо, прикладам, звісно, можна знайти підтвердження. Майно конфіскували та знищили, дружину зґвалтували, синів убили, а дочок продали до борделів. Втім, ув’язнений — найщасливіший чоловік, адже сам він доброчесний.

Пригадаймо, як ми визначили щастя. Щастя — коли не хочеш бути в іншому місці від того, де перебуваєш. Певно, в’язень хоче, аби світ став таким, де він був би вільним і його сім’я була б такою, як колись. У такому світі він хоче бути. Тобто він не щасливий. Але розуміння хорошого життя як доброчесного не залежить від зовнішніх обставин. Також щастя відмінне від утіхи. В тюрмі невесело. Маємо нове розуміння щастя. Воно не залежить від умов життя, а цілком стосується власного внутрішнього стану.

Думаймо так. Доброчесність стосується людської природи і характеру. Доброчесний має добрий характер. Порочний має поганий характер. Доброчесний досконалий. Такий, як має бути людина, якщо говорити про її внутрішній світ і характер. У будь-якому разі, зрозуміло, що людську доброту потрібно оцінювати з погляду людського характеру. Ніщо інше не має значення. Тому Сократ і в тюрмі лишається хорошою людиною. Людина не стає кимось іншим лише тому, що з міської площі її переміщають до камери.

Коли характер людини вдосконалюється, вона стає такою, якою повинна бути. В ній усе стабільно, якщо згодом вона не змінюється в гірший бік. Можемо тепер застосувати визначення щастя до Сократа в тюрмі. Той щасливий, адже не може змінитися в гірший бік. Він жодним чином не може хотіти змінитися, адже це означало б зміну в гірший бік, а така зміна за здорового глузду не може бути бажаною. Вона означала б самознищення. Сократ у тюрмі — щаслива людина, адже не бачить жодної причини змінювати себе на краще. Він не намагається вийти з ситуації, в якій перебуває. Він задоволений собою таким, яким він є у цю мить. Але таке щастя має стосунок лише до його внутрішнього стану і характеру.

Чому він не тікає? Якби він утік, принаймні умови його життя покращились би. Але оскільки він уміє правильно міркувати, то вирішує, що втеча — ніяке не рішення. Я не стану з’ясовувати тут, чому Сократ дотримується такої думки. Достатньо визнання того, що він усе обміркував і дійшов вис­новку, що не має ніякої причини для втечі. Найкраще взяти келих з отрутою, випити його і покинути цей світ. Важливо те, що доброчесна людина приймає правильне рішення щодо завдання і його вирішення. Коли вона знає, що робити, вона це робить. Доброчесність — це знання.

3.4.2. Керування економікою моральних вад

Сократ і Аристотель шукали пригод на сторінках підручників і завжди викликали у нових поколінь учнів подив. У наш час це видається безглуздим і дивним, але саме тому настільки цікавим. Ці історії кидають світло на колишні способи мислення, дивні та неможливі, але в той же час такі захопливі. Думка про досконалі чесноти і доброчесне життя без помилок видається смішною. Втім, і розпуста приваблює і обіцяє бути сіллю життя. Вдаватися до розпусти заманливо, але хіба в міру. Ми звикли думати, що чесноти мають своє місце, але мають його і вади. Інколи весело брехати і зраджувати. Наркотики варто спробувати. Багато хто щовечора мріє про секс із заміжньою сусідкою або її чоловіком. Дух зазвичай залишається сильним, і найгірших порушень закону вдається уникнути, та, якщо казати правду, порочність досить приємна. Курити і не спати допізна означає виявляти незалежність, коли мати більше не стежить. Самовияв здебільшого базується на моральних вадах. Саме вони дають характерові ту грань, передумовою якої є індивідуальність. Добропорядний — як булочка без родзинок. Хто хотів би мати справу з повністю доброчесною людиною? Вона має бути як Матті Ванганен[42] до розлучення і пліток про Танью.

Що сказали б на думку про те, що вести повністю доброчесне хороше життя неможливо і хороше життя без моральних вад немислиме? Під цим кутом зору хороше життя є здатністю керувати вадами. Їх потрібно покорити, аби творити і визначати свій спосіб життя і характер. Хороше життя — правильне керування моральними вадами. Погане життя — некерована порочність, що призводить до нещастя. Натомість керована порочність збагачує і огранює життя. Таке життя і людина викликають захоплення, заздрість і усіляке наслідування. Така людина вміє жити. Вона йде своїм шляхом, а інші слідують за нею, якщо вміють і сміють.

Економіка моральних вад має бути керованою. Втім, усе базується на доброчесності. Якщо її немає, тоді потрібно остерігатися порочності. Моральні вади доброчесної людини викликають інтерес. Їх можна підігрівати. Якщо я сам керую своїм життям, я з таким же успіхом можу час від часу викурювати косяк. Порочність вабить.

Важливо знати закони розвитку і керування моральними вадами. Те саме важливо знати про чесноти. Економіка моральних вад хорошого життя працює так, що спочатку будуються чесноти і доброчесний характер. Це закладає надійну основу для взаємодії з іншими людьми. Інші не бояться і навіть імуть віру. Людина сильна духом, приваблива й усіляко добра. Вона порядна людина і громадянин, якого не потрібно одразу закривати у психлікарні, виправній інституції чи тюрмі. Це базова структура, яка задає тло і плекає вади. Як уже було сказано вище, вади обов’язкові і їх не слід соромитися. Найкраще залучити їх до активного використання. Мій девіз: якщо привести до ладу економіку моральних вад, усе піде у лад само собою. Саме так будується хороше життя. Я певен, моя характеристика нікого не вразить, чого не скажеш про дивні Сократові нісенітниці про щастя в тюрмі. Я сказав би, що тюрма псує людину, хоча сам там не сидів. Декого з колег забирали в буцегарню. Та вони не надто діляться досвідом. Мій тесть свого часу працював у поліції Турку, завдяки чому мені вдалося одного разу зазирнути до буцегарні. Моє власне порочне життя, як бачите, було порівняно нікчемним. Власне, я сказав би, що взагалі не маю вад.

Дві різні теорії пропонують себе на розгляд допитливому шукачеві у його прагненнях самовдосконалення. Перша полягає в тому, що спершу слід розібратися з чеснотами, а вже потім — з вадами. Чесноти мають привілеєве право. Друга теорія не розділяє чесноти і вади за черговістю у розвитку. Наскільки це виправдано, побачимо згодом. До того ж зауважте, що такий розклад, за якого вадам надається пріоритет у розвитку, неможливий. Якщо надати вадам пріоритет, вони ошаліють і заполонять геть усе відведене чеснотам місце. Вади підлягають контролю і без контролю з боку чеснот будуть цілком некерованими. Про хороше життя годі й казати. Бо існуватиме лише божевільний безконтрольний убивця, з яким ніхто не захоче дружити. Вада — це чорт, який увесь час шарпає свої кайдани, хоча в усьому іншому досить милий шибеник.

Ми дійшли до фундаментальних питань філософії розвитку. Як на мене, дуже сумно, що наші педагоги-вихователі й учителі більше не беруться обмірковувати великі питання хорошого життя. Раніше обдумували, тепер перестали. Навіщо вивчати розташування парт у класі чи рівень розуміння дітьми прочитаного, якщо проблема полягає у спільному розвитку чеснот і вад у процесі формування цікавої цілісної особистості та пошуку щастя? Виховання значно відрізняється від навчання. Освіту добре здобути, аби знати важливі речі й отримати роботу, але виховання готує до хорошого життя і щастя. Моральні вади — наслідок виховання. Педагогічний факультет за фінансової підтримки з боку церкви міг би започаткувати кафедру науки, яка займається вивченням моральних вад. Багато церковників і церковниць майстерно їх культивували.

Розгляньмо обидві теорії — про паралельний і послідовний (чесноти спочатку) розвиток чеснот і вад. Мені здається, що теорія послідовного розвитку не надто хороша. Якщо спочатку повною мірою зростити чесноти, для вад більше не зостанеться місця. Чесноти їх заглушать, і ті обов’язково залишаться кволими і безбарвними. Або ж вади під великим тиском прориватимуться на поверхню, як з кратера вулкана. Вади вимагають свого місця, але безжальні чесноти перепиняють їм шлях. Так виникає тиск, який призводить до виверження вад. Візьмемо, наприклад, пияцтво. Це чи не найбільш рекомендована і приємна з моральних вад, однак унаслідок постійного тиску і звинувачень з боку чеснот вона переходить у форму запою. П’яниця ніяк не здатен насолоджуватися своїми вадами і ділитися ними з друзями невимушеним тоном. Нечиста совість — продукт доброчесності, вона робить розпивання спиртного нестерпним. Тому багато фінів уживають спиртне доти, поки не виключиться совість і можна буде з легкою душею виключитися самому. Надто розвинені чесноти надмірно тиснуть на вади. Тому посилене виховання чеснот від самого початку не може бути хорошою ідеєю. З секс-працівницею далеко не зайдеш, коли весь час здаватиметься, що чиниш гріх. Але коли під покровом петербурзької ночі ввійдеш у смак, можеш мати і п’ять дівчат за ніч, і це не межа. Жінки тут можуть навести власний приклад. Похід по магазинах здається тратою грошей, але якщо підсядеш, дуже важко зупинитися. Прикладів знайдеться досхочу.

Чесноти несуть також шкоду іншого характеру. Багатьох чоловіків непокоїть сексуальна імпотенція. Особливо великим попитом ліки для підвищення потенції користуються в Куопіо, у Ваасі — навпаки. Нам, жителям Вааси, краще вдається природним шляхом. Але імпотенція може виникнути внаслідок тиску, що його чинять чесноти. Коли знайшов справжню жінку й узявся до розпусної діяльності, з хорошим покінчено. Жінці потрібно збрехати, що неодружений. Сказати, що партнерка розумна та приваблива, а потім використовувати її по повній програмі. Займатись оральним сексом, але так, щоб тільки вона тобі, а ти їй ні. Чоловік прагне безсоромно лупцювати жінку по сідницях і робить хитрі натяки на анальні насолоди. Жінку можна спробувати вдягнути у дешеве вбрання з секс-шопу, яке виглядало б розпусно, але ніяк не мило. Так секс відокремлюється від подружньої рутини і здіймається до вершин порочності. І це добре. Але якщо чесноти від самого початку закріпили свої позиції, загрожує імпотенція. В уяві зринають розпусні образи, з якими чеснотам справитися не сила. Збудження сягає піку, і потреба бере своє. Саме так мають діяти керовані вади. Чоловік малює в уяві розпусні образи, які ледь не переступають межі законності, а отже, підлягають реалізації. Втім, вони зовсім не схожі на рутину і тому розпусні. Їхня ціль — прикрашати сексуальне життя пересічної людини, яке без них було б нудним і трудомістким. Двоє лягають одне на одного, припасовують свої статеві органи і виконують складні рухи з перемінною швидкістю. Розпуста робить діяльність творчою і захопливою. Діяч упевнений, що неодмінно мусить отримати ще.

Якщо чесноти надто сильні, розпусного акту напевне не вийде. Виникає імпотенція, чоловічий член не твердіє достатньо, аби запхнути його у різні отвори. Може також статися так, що розпусник цілком знітиться і нічого не зможе вдіяти. Все це вплив чеснот. Чесноти не повинні контролювати думки, але контролювати думки важко. Дехто настільки невротичний, що й подумати не може про анальний секс і перегляд порнофільмів. Але доброчесність — не невроз, а невроз — не чеснота. Доброчесність робить спроби стверджувати, що розпусні думки не цікаві й не варті, аби про них думати. Вона пояснює, звідки виникає питання і чому саме ці думки підводять душу до кошика зі сміттям. Невроз — хвороба, яка інколи нагадує про себе і прикидається доброчесністю. Але невроз — просто перешкода. Тисне так, що хоч би що ти думав, а вдіяти нічого не можеш. Невротик нещасливий, це зрозуміло, і хорошого життя йому не бачити.

3.4.3. Приручення чеснот заради життя

Контролювати думки важко. Вони тікають, куди хочуть. Думки таємні й особисті. Ніхто не допоможе захиститися від тяжких дум. Ніхто не знає, що в кого на думці. Тому потрібні чесноти, добро і правильний спосіб мислення. Поганим думкам непідвладне мислення доброчесної людини. Цього вчать усіх нас у дитячому віці і до цього спонукають. Не дозволяють говорити, чого не слід, бо бог не небі бачить і думки також. Ніде ми не в безпеці, за нами весь час стежать. Так ми вчимось остерігатись інстинктів і дивних бажань. Але в будь-якому разі порочні думки вільні, на відміну від порочних дій, за які можна отримати реальне покарання. Люди вигадують немислимі речі. І секс, спиртне, порно і преса їм у цьому допомагають і дають думкам повну волю. Тому все слід планувати. Але не все легко здійснити. Імпотенція виникає, коли все гаразд і партнер збуджений. Думки не досить, якщо тіло чинить опір. Чесноти зробили своє. Доброчесна людина не здатна на зло, хоч би і хотіла.

Існує лише один спосіб. Чесноти мають бути приручені тим самим способом, що й були здобуті. Аристотель каже, що чесноти здобувають, роблячи доброчесні вчинки. Помірність здобувають помірним життям, спочатку силою, а потім добровільно. Повторів не уникнути, але врешті ми стаємо доброчесними й учимося почуття міри, як того вимагає Аристотель. Сміливими стають, роблячи сміливі вчинки. Чистота — маленька чеснота, втім, усе-таки чеснота. Тому прибираємо і миємо весь час і таким чином стаємо чистими. Справедливість — королева чеснот, і її дуже важко досягти. По-перше, важко розібратися, що таке справедливість. Теорій настільки багато, як і тих, хто їх висуває. Найкраще визначення просте: кожному його частку. Інакше кажучи, кожен отримує, що йому належиться. Ворога ненавидять, а друга люблять. Звучить просто, але не є. Потрібна практика. У кожній ситуації вибору потрібно задуматися, хто є хто і як слід учинити.

Візьмімо філософський приклад. Твій син з другом провалилися під кригу. Ти прибігаєш на берег і думаєш, що порятунок — це просто. Але потім ти усвідомлюєш, що можеш врятувати лише одного. Якщо намагатимешся врятувати обох, обоє загинуть. Що робити? У тебе є три варіанти. Перший: ти думаєш, що робити, і кидаєш жереб, кого врятувати. Можливо, твій син загине, але ти вчинив правильно. Нехай це тебе втішить. Другий: ти думаєш, кого врятувати, і вирішуєш, що, певна річ, власного сина. Витягаєш його з-під криги і бачиш, як сусідська дитина помирає. Третій: взагалі не думаєш і рятуєш власного сина (сусідський хлопчик знову ж таки гине). Як правильно вчинити? Якщо керуватися чеснотами, третя ситуація — доброчесний вибір. Батько не може врятувати когось іншого, ніж власну дитину, якщо має такий вибір, і оскільки він не може, думати тут нічого. Якщо думаєш, отже, ще недостатньо доброчесний. Ситуація, звісно, складна, адже мало на чию долю такі ситуації випадають достатньо часто. Втім, думка має бути зрозуміла. У другому варіанті думка зайва.

Вправляння у вадах відбувається таким самим чином. Роблять порочні вчинки. Це не надто складно, адже добро у людині зазвичай дуже слабо тримається і легко розтрачається. Водіння авта у нетверезому стані легко входить у звичку. Вправлятись у брехні марно, те саме стосується самонахваляння, зарозумілості та схильності недооцінювати решту. Лінь, нахабство, ненависництво та інші відразливі риси характеру швидко виявляють себе і формують іншу індивідуальність. Тепер можемо спробувати перейти до більших справ. Багато хто із задоволенням вдавався б до жорстокості та насильства, якби вмів. Інші займалися б дивними збоченнями, якби наважилися. Межі далекі, коли починаєш опановувати справу. Справжні ентузіасти, принаймні у поганих романах, не заспокоюються, поки не стають спроможні вбити без мук совісті. Йдеться про настільки високий рівень майстерності, який навряд чи слід намагатись опанувати.

Останній приклад убивці вказує на важливу істину. Якщо прагнеш насолоджуватися вадами і дозволити їм додати до твоєї індивідуальності незвичайну цікаву особливість, треба бути обережним. Необхідно знайти рівновагу між чеснотами і вадами. Марно сподіватися, що співвідношення 50 на 50 буде достатньо. Тоді пороків уже настільки багато, що особою цікавиться поліція більше за друзів. А цього навряд чи хтось бажає. Поліція не замінить друзів. Тому слід знайти гарний баланс. Я пропоную частку пороків знизити щонайбільше до десяти відсотків. Я маю на увазі таку ситуацію, в якій десята частина рис характеру якимось чином зіпсута, дивна, порочна чи неприйнятна з погляду загальної моралі. А так звані справжні злочинні схильності немає підстав розвивати й поготів. Якщо, наприклад, покупка сексуальних послуг нестиме за собою кримінальну відповідальність, слід одразу знову починати займатися сексом із власною дружиною. Те саме стосується здібних краль, які вже встигли призвичаїтися до платних послуг жиґоло. Ситуація сумна, але закон є закон і регулюється парламентом власної країни. Закон не те щоб святий, утім його корисно дотримуватися.

Рекомендовано відвести десяту частину характеру для порочності. Цього цілком достатньо за бажання бути популярним і гідним захоплення членом свого суспільства. Менше порочності робить тебе задротом, більше — просто небезпечно. Як опорочити риси характеру, залежить від багатьох різних чинників. На це впливає життєва ситуація, вік, компанія, професія та захоплення. Для молоді пороком може бути смачна лайка. Блядь — уже дещо застаріле лайливе слово, але вочевидь його не слід викидати з ужитку. Запозичені з Америки motherfucker і asshole звучать бридко. Вони не пасують до фінської мови, але саме тому їх добре використовувати. Убити двох зайців одним махом. Поглумитися над фінською мовою і принизити слухача. Це я називаю вправністю у порочності. Молодь може також обхаркувати вулиці, пердіти та носити непристойне дрантя. Уся ця зневага звеличує власне еґо і викликає захват у групі однолітків. Інші страждають. У наш час є можливість навчитися кричати в телефон, нагода, яку не слід марнувати. Пороки молоді незначні та невинні, що природно, адже вони лише формують власну самість.

3.4.4. Про професійні чесноти і вади

Різні професії пропонують різноманітні можливості для культивування вад і звеличення щастя власної персони. Я стверджую, що саме професії — одне зі сприятливих середовищ для виникнення правильно сформованих і опанованих вад, які звеличують еґо. Клієнти часто зачаровані тим, як блискуче професії справляються з цим завданням, і спостерігають за процесом з ложі за плату. Це стосується також продавців, але рідко хто у наш час відвідує щось інше, крім магазину. Там видно тільки касу. Касири ще настільки молоді, що здатні лише на вовкуватість. У цій рисі вони майже досягли вершин досконалості, хоча багато хто досі весело посміхається. Водії таксі у вигідній позиції. Вони за бажання могли б ображати і збиткуватися над пасажирами, їхати не тим маршрутом і правити завищену ціну. Дивно, що фінські водії не пішли за чудовим прикладом своїх закордонних колег. Я пригадую, як свого часу зустрів у Варшаві чесного водія. На вулиці навпроти Академії наук я взяв таксі до аеропорту. Чоловік їхав рівно і швидко. Звірився з лічильником і роздрукованими розцінками і назвав мені ціну. Я до сліз був зворушений такою чесністю і доплатив йому 100 відсотків на випивку. Він їх заслужив. Я не розумію, як він утримує свою сім’ю, чесний чоловік. Продавці магазину спиртного свого часу доповнювали свою індивідуальність привабливими вадами, але тепер і «Алко» — супермаркет. Тут потрібно справлятися самому. Раніше вмілий продавець міг повністю осоромити покупця з-за прилавка.

Але перейдімо до справжніх професій і хорошого життя, яке вони дають. Я стверджував, що хороше життя щасливе. І що хороше життя доброчесне. Я сказав тоді, що доброчесність вимагає акцентуації вад, аби виглядати привабливо. Трошки вад ніколи не завадить, адже точно додасть доброчесності сили, а отже, і щастя.

Вчителі та лікарі — майстри професії. Вчителів я зустрічав лише в школі дитиною, тому не скажу про них нічого нового. Можливо, вони вдаються до інших прийомів, ніж мої. Але лікарська братія перетворила свої маленькі вади на мистецтво. Тому її члени не спішать їх перебільшувати, хоча завжди є винятки. Англійська преса 16.02.2006 писала про медбрата з Оксфорда, який мав звичку давати пацієнтам ліки, які утруднювали дихання. Він дав такі ліки десятьом, двоє з яких померли. У лікарні дивувалися, чому в пацієнтів так часто виникали труднощі з диханням. Так було спіймано Бенджаміна Ґріна (25 років). Він розповів поліції, що був у захваті від того, що мав змогу спостерігати за кризом пацієнта, спричиняти його і потім лікувати. Він був майстром вирішення проблем дихання, казали колеги. Мав повагу з боку колег і насолоджувався роботою. Знову два зайці одним махом. Як я вже казав, цю прикметну особливість вад ні з чим не зрівняєш. З іншого боку, я вже попереджав про злочинні нахили, здатність яких робити життя кращим досить слабка.

Лікарям і медсестрам слід розвивати у собі щось щире. Мій друг помирав від раку в Котці. У лікарні сказали, що припиняють лікування, і Пертті усвідомив, що от він, кінець. Його лікар повідомив його про це запискою через санітара. Пертті був у нестямі від такого боягузтва зустрітися з пацієнтом при смерті. Тут ідеться про ваду, яка не додає лікареві хорошого життя. Не думаю, що комусь радісно від того, що він діє як боягуз, або ж він справжній майстер. Зауважте, що лише вади конкретної професії додають хорошого життя. Хірурги відомі своїми прямолінійними недобрими висловлюваннями на зразок «ви зараз помрете, нічим не можу допомогти, подальше лікування не має сенсу, що ви тут рюмси розпускаєте» і подібними «приємними» словами. Роз’ятрити болюче місце теж в їхньому репертуарі. Я певен, що все це додає життю хірургів цілісності. Корпоративні лікарі, кажуть, вганяють в депресію.

Приємна також протилежна вада лікарів, утаємничення серйозності або опису хвороби. Коли ти поруч із рідним вислуховуєш, як його дурять, брешучи у вічі, сидиш як на голках. Нічого не можеш сказати, а й міг би, не знав би що. Пацієнту розказують, що даватимуть йому ліки, які нічого не лікують, і паліативною усмішкою вселяють в нього надію. Дивовижно, пацієнт отримує те, чого немає. Я завжди думав, що ex nihilo nihil (з нічого ніщо не виникає, і з пальця його не виссеш), але лікареві підвладне і це метафізичне чудо. Пацієнт оживляється і ледь не видужує на місці. Родич знає, що надії немає, він іще не порвав із реалізмом.

Обдурювання пацієнта є вадою. Втім, воно дає лікареві задоволення, я певен. У владі лікаря подати проблему в якому йому буде завгодно світлі і таким чином мати на пацієнта вплив. Влада завжди здається хорошою, і в хорошому житті людина її має. Без влади немає хорошого життя, це сказав іще мудрий Аристотель. Водночас влада знаходить хороше застосування. Пацієнт радіє та отримує наснагу нести свою ношу з більшою радістю. Лікар використовує свою владу правильно, принаймні під кутом зору утилітаризму. Ніхто нічого не втрачає, і пацієнт виграє. На короткий час він у доброму гуморі. Але з погляду етики доброчесності ситуація не настільки райдужна. Справедливість вимагає, щоб кожен отримував частку, яка йому належиться. І частка пацієнта у цьому випадку — інформація про нього і його стан. Це його право. Спосіб донесення інформації, звичайно, також важливий. Нікого не можна ображати чи приголомшувати навмисно. Але співчуття, яке не поважає справедливості, не відповідає принципам доброчесності. Пошук лікарем влади і хорошого самопочуття набуває дуже наближеної до вади форми.

Наведу ще один витончений приклад: родич каже лікареві, що жінка, яка раптово померла від раку, власне, ніколи не припускала, що скоро помре. Хитро посміхаючись, лікар відповідає, що ніхто не вірить. Що у цьому словесному обміні порочного? Я поясню. Людина вірить, що її рідний був якимось особливим і ця смерть — надзвичайно печальна драма. Лікар створює критичну ситуацію, стверджуючи, що все воно одне. Якби лікар відповів, сказавши, що хіба не добре, що їй не довелося боятися смерті, ситуація була б іншою. Пацієнта не поставили б в один ряд із такими самими ідіотами, а лікар розділив би сум за його неповторною долею. Але цей лікар хотів подражнитися, хоч і в легкій формі. Втім, я не вірю, що лікарів учать завдавати удару рідним. Вад учишся сам. Я сказав би, що влада неодмінно роздражнює.

Аристотель каже, що на кожну чесноту припадає дві вади. Ось приклад. Жорстокість хірурга і ласкавість закріпленого за онкохворим лікаря є вадами. Остання навіть більша, якщо діяч нічого від неї не отримує для власного еґо. Жорстокість хоча б збільшує еґо, завдяки чому дістає на свій рахунок трохи слави.

Це лише приклади. Професіонал має велику владу над своїми клієнтами, і тому його хороше життя таке важливе. У нас, клієнтів, є право покладатися на медсестер. Мені доводилося бачити також щиру доброту. Я ніколи б не повірив, що медсестри здатні плакати, коли пацієнт помирає, але таки здатні. Коли я сам учив медсестер, досвідчений дитячий лікар розповів мені, що коли дитина померла у нього на руках, він мусив вийти в іншу кімнату поплакати. Я тоді думав, що це лише балачки, але коли досвід нагромаджується, доводиться вірити. Коли сидиш і спостерігаєш, як помирає дорога тобі людина, багато чого помічаєш. Кожен вираз обличчя і рух руки медперсоналу щось означають. Якби я зараз учив медсестер, я вчив би їх торкатися пацієнта. Цей доторк розкриває усе. Коли моя дружина лежала в кембриджській лікарні Адденбрука, їй відняло мову від того, як високий красивий (за її словами) медбрат поправляв їй покривала. Коли я виходив з відділення, на дошці оголошень була велика історія про премію, якої удостоївся цей красень. Кілька порухів руки розкрили доброчесність чоловіка краще, ніж почесна грамота на стіні. А йшлося лише про кілька порухів руки. Я бачив також кілька магічних доторків у лікарняному окрузі Гельсінкі й Уусімаа. Я певен, що рука виражає набагато більше, ніж очі. Руки ніколи не брешуть. Саме вони дзеркало доброчесності. До відома студентів філософії: у цьому Левінас[43] помилявся. Руки або погані, або хороші. Існує лише два варіанти. Людина — собака, але з руками.

3.5. Новини з країни щастя

3.5.1. Утопії і рай

Яким було б хороше життя досконалих людей у країні щастя? Щастя і щаслива країна здаються одним цілим. У країні щастя людина щаслива, якщо деінде у неї не склалося. Вище я продемонстрував своєрідне ставлення індивіда до доброчесності та хорошого життя на Сократовому прикладі. Тепер час перейти до з’ясування того, що являє собою хороше життя з іншими людьми, — а також тваринами, як хтось неодмінно тут же підмітить. Припускаю, що з довкіллям усе гаразд. Проблеми утруднюють хороше життя.

Адам і Єва провадили хороше і щасливе життя у раю. Від того часу ніхто більше такого не робив. Рай лишився у мріях. Часто стверджують, що Маркс прагнув створення країни щастя і давав настанови тим, хто до неї прямував. Це неправда. Маркс небагато сказав про країну щастя, що постане після закінчення доби капіталізму. Держава Платона — утопія, місце, якого не існує, але не слід це місце називати країною щастя. Держава існує заради держави і піклується про державні інтереси в ім’я справедливості. Громадяни служать державі і тому щасливі. Ця точка зору викликає у мене сміх, тому не буду більше про це. Під тоталітаризмом мають на увазі політичні погляди, згідно з якими держава — єдина безумовна цінність, а всі інші цінності — інструментальні. Все покладене задля досягнення успіхів держави. Якщо це країна щастя, я не хочу бути її частиною ніяким боком. Відомі утопії написали у XVII столітті Мор і Бекон, але й у них ніякого заохочення індивіда немає.

Я хочу країну щастя, де людина живе хорошим життям і тому щаслива. Щастя держави — цілком інша річ. Тому повернімося до Адама і Єви. Вони споганили рай і були вигнані. Туди, де було знання про добро і зло, норми доброчесності, робота, страждання та інші злидні. Діти вбивали один одного, і в усьому іншому життя вже тоді було таким самим, як тепер. Політика християнських цінностей і західних держав не стосується країни щастя. Фінляндія — не країна щастя, хоч би які задоволені і щасливі люди тут жили. І якщо це не країна щастя, ми не можемо жити тут хорошим життям. Щастя повинно ґрунтуватися на інших менш вимогливих і цінних чинниках. Насолоду тут здобути, звісно, можна, і рівня життя удозвіль. Якість життя може інколи кульгати, але і її можна за бажання виходити. Країна щастя і хороше життя у ній — все-таки інша річ.

Країну щастя принаймні має бути можливо уявити, якщо вже не говорити про її здійсненність. Фантазії часто важливіші за реальність, оскільки людина більше працює в напрямі створення фантазій, ніж розбудови реальності. Це всім нам відомо. Уява — найголовніша духовна здатність людини. Тож давайте знайдемо їй застосування.

Рухаймось у напрямку країни щастя, де живуть хорошим життям. Нещастя країни щастя полягає в тому, що з приводу неї одразу виникають суперечки. Хоч би яке правило чи закон були запропоновані, хтось обов’язково буде проти. Не може бути однієї країни щастя, яка задовольнила б усіх. Це основна складність науки країни щастя. Наприклад, якщо я хочу чітких правил, коли перестати пити і йти на роботу, ти прагнеш сам вибирати свій ритм. Якщо ти хочеш сексуальної свободи, для мене нормою є цнотливість і стриманість. Ти прагнеш безпеки, я люблю ризики. Якщо я хочу жити в комуні з іншими, ти прагнеш якомога більшої приватності. Кожне правило автоматично доповнюється протилежністю. І тут виникають суперечки. Тоді держава змушує людей або підкорятись одному правилу, або йти на компроміс. Перший варіант викликає злість у незгідних, а другий робить незадоволеними всіх. І так, і так недобре.

Ця проблема країни щастя не має одного-єдиного вирішення. Країна щастя має бути організована у такий спосіб, щоб було реалізовано уявлення всіх про хороше життя. Але ми щойно сказали, що це неможливо. Втім, рішення є. Якщо кожному уявленню про хороше життя надати своє місце, народжується спільнота зі спільнот із різними цінностями. Кожна людина може долучитися до тієї компанії, яка найкраще слугує її власному уявленню про хороше життя. Виникає багато маленьких спільнот. Це рішення було б легким і позитивним, якби уявлення деяких людей не дисгармонували з цим анархічним ідеалом.

Дисгармонія виявляється двома способами: є паразити і герої (цей поділ стосується, ймовірно, лише чоловіків). Обидва типи руйнують мрію про анархічну країну щастя, місце, де панує мир і хороше життя. Що ж до першого типу, розмови про хороше життя для них можуть бути перебільшенням, але героїв ця критика не стосується. І якщо якась із груп не веде хороше життя, це жодним чином не стосується країни щастя. Так позбуваються паразитів.

3.5.2. Проблема паразитів у країні щастя

Про паразитів, утім, слід сказати декілька слів. Якщо хтось щось має, в інших одразу виникає мотив це відібрати. Тих людей, у яких цей мотив сильний, називають паразитами. У світі тварин поширене це явище. Якщо чайки спіймали здобич, поморник прилітає і відбирає. Якщо лев убив антилопу, шакали приходять поживитися. Прикладів сила-силенна. Якщо паразит слабкий, він чекає своєї черги і бере, що хоче, з маленькою затримкою. Якщо паразит сильний, він бере силоміць, не слухаючи контраргументів. Апелювати до справедливості і того, що чужого брати не можна, марно. Паразит не допускає появи подібних думок ані в себе, ані в інших. Західноафриканське плем’я масаїв уважає, що боги дали всіх корів у їхнє розпорядження і їм дозволено брати чужих, якщо зможуть. Вони тримають корів, але не всі, що дратує тих, у кого їх немає. Вони не грабіжники, адже їхні дії мають релігійне пояснення. Справжньому грабіжникові підстави не потрібні. Тому він грабіжник і до того ж паразит.

Трагізм співжиття людей у групі полягає в тому, що паразити нагоджуються завжди, коли хтось забирає собі частку. Якщо є, що взяти, хтось це бере. Це знову ж таки призводить до круговороту насилля і збройних намагань встерегти й захистити своє. Згадаймо, що дворянство і духовенство були паразитами станового суспільства. Про характер сучасних буржуа-власників варто подискутувати, але не в цій книжці. Для Маркса паразитом був буржуа.

Про що варто подискутувати, так це про хороше життя паразита. Чи можливо, щоб життя паразита було хорошим і щасливим? Якимсь чином потрібно спромогтися сформулювати заперечну відповідь, але яким? Багато паразитів створюють міфи, релігію, історію і традиції, які виправдовують дії паразита. В цьому немає ніякої проблеми. Паразит здатний жити хорошим життям на духовних милицях, які сам будує. Священики і дворяни завжди знали секрети щастя та рекомендували їх іншим. Тут була б необхідна настільки нищівна ідеологічна критика, що вона просто неможлива. Краще говорити про справжніх грабіжників.

Хтось гадає, скільки могли коштувати дорогі прикраси моєї покійної дружини, незаконно проникає в моє житло, влаштовує розгардіяш і забирає знайдені прикраси. Тепер вони належать йому, так він, напевне, думає. Якщо вони не його, то чому вони в нього? За такою логікою дій він живе хорошим життям, викликаючи захват грабіжницької зграї, — дивовижно.

Певно, одне з найскладніших питань етики — це те, чому однозначно погана людина не може жити хорошим і щасливим життям. Кант вірив, що злочинець прагне покарання, а Платон стверджував, що коли злочинець отримує покарання, він щасливий. Маркіз де Сад, зрозуміло, був іншої думки. Не забуваймо все-таки, що ми говоримо не про злочини, а про пороки, хоча ідеї Канта і Платона мають раціональне зерно й у цьому випадку. Така сама філософська проблема гнітить усіх людей, тому ми заздрісні, злі та прагнемо помсти. Якщо хтось хоче заподіяти нам зло, ми намагаємося помститися саме для того, щоб інший не міг насолоджуватися своєю порочністю. Це плоди ненависті, описані Стейнбеком. Ми невинні та доброчесні, ми ніяк не терпимо думки про порочність, яка не отримала б по заслугах. Це ображає наше найглибше почуття справедливості. Який з цього можна зробити висновок? Ми не віримо в те, що порочність зробила б погану людину нещасною і зіпсувала її хороше життя.

Наведу приклад. Моя жінка зраджує мене з моїм найкращим другом. У всьому іншому вона живе цілком звичним життям, і я нічого не ладен запідозрити. Вона каже мені, що вона жінка одного чоловіка і їй ні за яких умов і на думку не спаде мене зрадити. Багато хто зі знайомих знає, але тактовно мовчить. Тоді я повертаюся з відрядження додому раніше, ніж планував. Не попереджаю про свій приїзд, бо думаю, що зроблю приємний сюрприз. Застаю дружину з другом у себе вдома. Чоловік тікає, і дружина в усьому зізнається. Я розбитий і нещасний. Я мав би посміятися з ситуації і сподіватися, що їхній секс був таким же хорошим, як у мене з моєю дружиною. Питаю, чи багато оргазмів вона отримала. Є можливість також, що я розізлюсь. Але це нерелевантно. Перша реакція нічого не значить. Що я думатиму за тиждень? Чи виношуватиму план помсти? Можливо, я люблю свою дружину так безнадійно, що вибачу їй. Я чував, що інколи в подібних ситуаціях жінки йдуть у бар, клеються до першого-ліпшого чоловіка і лягають із ним у ліжко. Так жінка зрівнює рахунки, коли проводить ніч не вдома і вертається зранку з розпатланим волоссям.

Дуже важко миритися зі щастям зрадника, ворога і негідника, особливо якщо воно здобуте за мій рахунок. Помста живе довго. Це небезпечне почуття. Думка про помсту ґрунтується саме на тому припущенні, що погана людина живе так само добре, як і я, а це недобре. Порочністю можна добитися того самого, що й добротою. Чи не дивно те, що порочність веде до хорошого життя? Якщо життя хороше, як воно може бути порочним? Що, якщо зло — теж добро? Але тоді, мабуть, і добро — зло, так це чи ні? Хіба не можемо ми позбутися паразита? Наша країна щастя в небезпеці.

Нам потрібно повернутися до Сократового вчення, якщо ми прагнемо зберегти наш душевний спокій, опинившись сам на сам із жахливою проблемою. Хороше життя належиться лише доброчесним. Порочна і погана людина ніколи не задоволена та не щаслива. Порочність передбачає безкінечне прагнення вийти з ситуації, в якій опинився. Зло хоче привласнити те, що належить іншим, завдати їм шкоди і знищити те, що можна знищити. Це ознака нещастя, адже зло ніколи не вдовольняється тим, що має.

Коли доброчесний бачить новий сусідський «БМВ», він радіє за іншого. Ця радість приносить йому щастя. Радість — хороше відчуття, яке всі ми хочемо переживати. Від нього ніяк не можна хотіти відмовитися. Радість продовжують тим, що вітають друга і напрошуються покататися. Власник, певна річ, готовий продемонструвати свій новий скарб.

Порочна людина відчуває заздрість. Її вдача схильна до злих відчуттів. Заздрість — негативне відчуття, яке нікому не завдає радості. Заздрісник відчуває те, чого не хоче відчувати. Ніхто не хоче заздрити, адже заздрість завдає болю і ранить еґо. Заздрісник прагне позбутися свого відчуття. Інакше кажучи, він не хоче перебувати у тому душевному стані, яким керує заздрість. Згідно з визначенням, це нещастя. Щось потрібно зробити. Заздрісник каже собі, що «БМВ» — авто нахабних вискочок і сусід соромить себе, купуючи таке. Ця брехня і самообман зменшують його душевні терзання. Або ж погана людина вночі виходить на вулицю і залишає ключем подряпину на боці авта. Це видається дуже добрим.

Отже, заздрість — погане відчуття. І оскільки воно погане, воно негативне. Негативність означає страждання, а неуникність його поширення — нещастя. Злий — значить, нещасний. На жаль, ми не позбудемося нашої етичної проблеми з такою легкістю. Якщо запевнити себе, що сусід — нахабний вискочка і всі його ненавидять, ти знову щасливий. Подряпати авто — ще щасливіший. Весело спостерігати з-за штори, як сусід веде себе зранку, коли має їхати на роботу і зауважує на дверях авта подряпину.

Людське щастя і думка про хороше життя не несе етичної цінності, адже немає ніяких підстав заборонити злим щастя і хороше життя. Самообман і солодка помста — найкращі гарантії щастя. В них, звісно, потрібно вправлятися, але таке життя. Велике еґо, великі та безпідставні уявлення про себе, самообман і помста додають щастя щонайменше з таким самим успіхом, як чесноти. Марк Твен каже, що ні за чим так не шкодуєш, як за своїми добрими вчинками. Варто також вправлятися у досконалій байдужості до почуттів і думок інших людей. Собаці це дається з трудом, утім, робити спроби варто. Інші завжди помиляються, нічого не знають, заслуговують на своє нещастя, і їм ніколи мене не зрозуміти. Психологи знають, що психопати — найщасливіші з людей, але не спішать розголошувати цю інформацію привселюдно. Хороша людина несе печалі інших. Чесна людина знає, наскільки вона неповноцінна й обмежена. Це нещастя.

Я дав настанови для щастя і хорошого життя. Нехай читач сам робить свої висновки. Я нещасна людина, на відміну від 83 відсотків фінів. Вони точно погані люди — чи принаймні здатні на майстерний самообман.

3.5.3. Керування життям і душевний спокій, або Як взяти життя під контроль

Самоконтроль — приємна чеснота. У Пог’янмаа, коли виголошують тост за померлого, кажуть «Заспокойся!», і це діє. Самоконтроль — важлива чеснота й обґрунтована вимога. Гнів і галас слід угамувати. У цьому допомагає самоконтроль. На Сході говорять, що можна втратити обличчя, хоч би що це означало. Мабуть, те саме, що й осоромитися. Фінові складно зрозуміти, що хоче сказати китаєць. Напевне, й китайцеві не надто легко зрозуміти пог’янмаанця.

Думка про самоконтроль може зринути у контексті розмови про керування життям. Звідки походить це дивне словосполучення, коли і ким воно було вигадане, мені не відомо. Воно незрозуміле, нове й незрозуміле, утім, менше використання його в мові поширене та важливе. Хотілося б, щоб людське життя перебувало під контролем. Я маю намір спершу обдумати керування життям, а відтак перейти до душевного спокою. Я вірю, що душевний спокій — найбільше щастя, якого в житті можна досягти. До того ж надто вже бажане.

Керування життям звучить зовсім як вигадка соціологів, нісенітно й божевільно. Як можна керувати життям, якщо ти окрема людина? Чи може керувати життям фінський уряд? Навряд чи, хоча спробувати варто. Життя йде своїм звичаєм, не надто зважаючи на людину. Хтось помирає, хтось опиняється у в’язниці, яким чином це впливає на життя? Все іде, як ішло. Планети рухаються своїми орбітами. Ходить пташиний грип. Світить сонце. Але щось-таки людина повинна зробити, аби не випустити все це з рук. Усі ми боїмося сюрпризів, нерозсудливості та ризиків. Хоч би й не були здатні керувати життям, якісь спроби потрібно намагатися робити. Принаймні не слід брати даремних ризиків, додавати небезпек і подвою­вати нещастя. Керування життям — завжди убезпечення від найгіршого. Життя намагаються взяти під контроль. У цій думці є щось іронічне. Іронія та ж, що й у старому законі про богохульство. Всемогутнього творця світу земний черв’як хулити не може. Він лише «насміхається».

Як керувати життям, якщо контроль — лише омана? Існує багато способів. Для цього є закони. Оцінка ризиків і контроль обов’язкові. Те, що людина їсть і п’є, підлягає вреґулюванню. Аби залишатися здоровим, потрібно виконувати роботу. Підтримувати людські стосунки. Правильне дозування любові суттєве. Почуттів має бути строго в міру. Потрібно контролювати рівень отриманого на роботі стресу. Гроші використовувати за призначенням. Житло тримати в чистоті та порядку. Щороку проходити техогляд авта. Не забувати про пасивний і активний відпочинок. З таким успіхом роботи вистачить на кожен день у році. Навряд чи сучасний фін встигне ще якимось чином керувати своїм життям. Радісна новина полягає в тому, що принаймні ще не всі випустили життя з рук, як ящик пива.

Якщо не хочеш досліджувати кожен аспект керування життям окремо, можна спробувати резюмувати сказане кількома фразами. Я вірю, що керування ризиками — один із наріжних каменів керування життям. Інший — більш позитивний погляд, згідно з яким у житті є багато хорошого і про нього слід піклуватися. Ризики — небезпеки, які завдають удару тоді, коли найменше на нього чекаєш. У житті багато негативного. Спершу слід це визнати, а тоді підготуватися до важких часів і ударів долі. Але є і хороше. Хоч би як дивно це звучало, хороше теж підлягає контролю. Хороше можна купити за гроші, отже, гроші — це добре. Не всі в це вірять. Але в цій книжці я вже й так забагато наговорив про гроші.

Що є осередком керування життям? Уже одна ця особ­ливість може бути ідеалом помірності. Життя перебуває під контролем тоді, і тільки тоді, коли хорошого в міру. З іншого боку, поганого має бути якомога менше. Хорошого в міру, і поганого по мінімуму. Максимізація хорошого — фатальна помилка. Людина схильна думати, що хорошого ніколи не буває забагато, але це не так. Надміру хорошого — теж прокляття. Насолода славою, багатством, розкішшю, успіхом і популярністю в надто великих дозах до добра не веде. Однак погане слід мінімізувати. Я ніколи не вірив тим християнським обивателям, які стверджують, що зло має якусь добру ціль у цьому світі. Страждання облагороджує. Те, що не вбиває, робить тебе сильнішим. Терпи, терпи і матимеш красиву корону. Це все обман. Страждання — всього лише руйнівна сила, якій ніхто не хоче ставати на шляху. Є кращі способи допомогти людині, ніж змушувати її страждати. Але існує також третя особливість керування життям — гармонія.

Керування життям — група методів, спрямованих на врів­новаження хорошого, мінімізацію поганого і гармонію в усьому. Наслідком успішного керування життям є душевний спокій. Душевний спокій — єдиний подібний щастю стан, якого людині слід прагнути досягти. Душевний спокій — стан, з якого немає причини намагатися вийти. Це щастя. Все інше — омана й обман. Усе інше розчиняється, як ранкова імла.

Я впевнений, що тут має бути сказано щось важливе про щастя і його досягнення. Втім, я не впевнений з приводу поняття керування життям. Як я вже зауважив, воно здається мені неконтрольовано дурнуватим словосполученням, яке краще б взагалі не вигадували. Воно викликає ідіотичні асоціації. Втім, зрозуміло, що людина повинна взяти своє життя під контроль. Керування — неправильне слово. Держава керує нами і Тар’я Галонен. Керування стосується державного управління і адміністрування. Це продукт сформованого державою бюрократичного мислення, на який комісія Академії Фінляндії виділяє податкові кошти, розраховуючи на отримання матеріальної вигоди і прикриваючись освітою нації.

Правильніше казати: брати своє життя під контроль. Ідея полягає в тому, що людина має своє життя чи принаймні могла б мати, якби все було добре. Людина — хазяїн свого життя, це її власність і нічия інша. Вона сама несе за нього відповідальність, хоч і сподівається на поміч близьких. Людина піклується про свій хліб, який визначає її життя і, врешті, її самість. Нічого іншого людина насправді не має, та й це в її користуванні всього кілька десятиліть. Потім від нього доведеться відмовитися назавжди. Слід піклуватися про те, що маєш, настільки довго, наскільки доведеться. Життя треба взяти під контроль і зробити своїм.

Життя, звичайно, можна змарнувати. Воно може бути приємним і сповненим насолод, але це ми на початку вже обговорювали. Кожен сам робить свій вибір. Розпуста і насолода вабить, я не заперечую. Але тоді слід забути про щастя. Якщо говорити про справжнє щастя, керування і контроль над власним життям — ключові поняття, якщо ми зможемо абстрагуватися від офіційної мови. Контроль над життям необов’язково є поняттям середнього класу, хоч би керування життям і вважалось. Середній клас — анальний процес, який керує своїм життям так само, як роботою кишки. Буржуа запихає до рота достатньо їжі, старанно її перетравлює і утримує випорожнення. І тільки коли настає слушний момент, розслаблює сфінктер, і тоді з цього роблять секрет. Керування життям, урешті-решт, усього-на-всього запор. Більше нічого не виходить назовні, хоча тиск великий і потреба критична. Під час розрядки не виникає насолоди, лише сильно болить. Те саме продовжується і надалі. Життя дійсно потрібно взяти під контроль у кращий за цей спосіб. У нагороду отримаєш душевний спокій.

Марнування життя — відповідь-реакція на вимогу керування релігійним життям і життям середнього класу. Те, що не можна використати і чим не можна володіти — власне життя, — викидають на смітник. Не кажуть, що з ним потрібно робити, і тому викидають його або руйнують. Саме тому вся розкіш навіює сум. Вона не є результатом власного і вільного вибору людини. Тому за нею слід сумувати.

Щоб життя не марнувати, тобто не тримати його в кишці, як під час запору, що слід робити? Як взяти власне життя під контроль? Власне, уся ця книжка розглядає лише це велике питання, наприклад, коли говорить про насолоду та біль і їхні взаємовідносини. Лишилася тільки одна тема — гармонія і її стосунок до душевного спокою.

3.5.4. Великий принцип гармонії

Гармонія означає, що складові пасують одна до одної, впливають одна на одну і створюють цілісність, яка вміщає більше, ніж окрема складова сама по собі. Наостанок як підсумок усього вищесказаного я наведу модель гармонії у настільки широкій перспективі, наскільки це можливо, модель космічної гармонії. Ідея гармонії у будь-якому разі вимагає якомога ширшої перспективи. Припустімо, що є гармонійна сім’я, члени якої люблять одне одного й у всьому іншому теж ідеально гармонійні. Якщо їх оточує вороже і жорстоке суспільство, сімейна гармонія довго не протримається. Сина вбивають під час відрядження. Сім’ю охоплює сум, і, коли нещастя повторюються та набирають сили, сімейне щастя дає тріщину. Нікому не під силу витримати все. І навіть якби суспільство теж було гармонійним, природа подеколи позбавляє засобів прожиття і даху над головою. Сварки та злість посилюють нестерпний досвід нещастя. Так гармонія стає тимчасовою і недовговічною, а то й зникає остаточно. Це означає, що людині не дано жити в країні щастя, де душевний спокій нерушимий. Але це не означає, що філософія повинна припинити роздуми над гармонією і щастям. Завжди можна зобразити ідеал, якого не існує. Принаймні він дає напрям для хороших думок і допомагає переживати скрутні часи.

Кожен ідеал — витвір його творця. Далі я роблю своє припущення щодо кінцевої моделі гармонії — світу щасливих людей. Нехай кожен зробить свою. У будь-якому разі щастя за своєю суттю — душевний спокій і задоволеність. Але тоді щастя повинно базуватися на гармонії, аби не потрібно було хотіти потрапити в кращий світ. Гармонійний світ — хороший світ.

Рисунок поданий у доступній формі та легко зрозумілий. Людина не є центром всього, адже її щастя і самопочуття залежать від усієї цілісності, складовою якої вона є. Інші складові — суспільство або спільнота, адже людина все-таки собака, а не кішка. Людина живе у природі і є її частиною. Про це легко забути та протиставити людину природі. Виникає ідея, що людина зі своєю технікою перемагає і підкорює природу, роблячи її своєю служницею. Це їй не вдається, адже людина — природна істота, яка з природи виходить і туди ж повертається. Протиставлення лише руйнує гармонію. Суперечність надумана, утім, руйнує стосунки людини з природою. Врешті-решт, усі ми — частини Всесвіту, хоч би як складно було людині думати про Всесвіт раціонально. Ми думаємо, що Всесвіт — навдивовижу велика цистерна або контейнер, куди помістили Сонячну систему, земну кулю та людину жити. Ми як золоті рибки у великому акваріумі або птахи в клітці. Фізика каже, що це не так. Всесвіт за своїми розмірами і силою настільки величезний, що земна уява не здатна осягнути його характер і сутність. У будь-якому разі гармонію потрібно співвіднести з цілісністю, адже гармонія стосується цілісності всього і всіх.

Почнімо спочатку і поміркуємо над посланням рисунка. Людина складається з досвіду, розуму, почуттів і уяви. Вважаю, що велике питання класичної філософії завжди полягало в узгодженні цих складових між собою. Як можливо цього досягнути? Одні наголошували на досвіді та казали, що людина — чисте полотно, на якому досвід лишає своє послання за допомогою чуттів. Інші виділяли розум. У людині від народження закладені знання й уміння, які вона реалізовує в житті. Ми вміємо, адже вміння запрограмовані в нас від самого початку. Інакше ми не могли б отримати навіть щонайменший досвід, адже досвід завжди формують і інтерпретують певним чином. На узбережжі Австралії щороку тоне група туристів, бо ті йдуть плавати у небезпечні місця. Рівень води піднімається, і відплив відносить їх із собою. Якщо рятувальника немає на місці, ситуація стає небезпечною і потоплення — вірогідним. Потрібно вміти читати поверхню води і бачити, як рухається течія. Це вимагає майстерності та певних умінь. Раціоналіст каже, що вміння закладені в людині від народження.

Романтики роблять акцент на почуттях. Людина перебуває під владою своїх почуттів, але водночас є їхньою сумою. Почуття повні суперечностей, і вгамувати їх досить складно. Втім, почуття можна гармонізувати. Почуття найбільш людські зі всього, що є людського. Людина без почуттів — чудовисько, з яким ніхто не хоче мати справу. Любов і співчуття притягують. Ненависть і злість віддаляють людей одне від одного. Але допоки існують почуття, є можливість розуміння і комунікації. До гнівної людини слід ставитися по-іншому, ніж до люблячої, і спосіб виявлення почуттів очевидний. Людину без почуттів варто боятися з інших міркувань, ніж гнівну. Вона вселяє жах краще, ніж страх. Відсутність почуттів можна побачити в очах змії.

Уява — визначальна людська риса. Людина продукує думки у своєму мозку і не вміє відділити реальність і уявний світ одне від одного. Вона творить собі тролів і богів і вірить у їхню реальність. Людина уявляє себе, свій світ і на додачу до нього залежно від свого досвіду потойбічну реальність. Вона ставить себе в центр світу і називає себе вінцем творіння і його головною ціллю. Людина уявляє, як підкорює природу та розкриває її таємницю. Людина вигадує собі ворога і наділяє його жахливими якостями. Відтак вона береться боротися з власним витвором і уявляє, що перемагає його. Або ж людина уявляє коханого кращим, ніж будь-що інше. Вона любить власне творіння і більше не в змозі побачити щось поза ним. Більшість людського часу і життя минає в полоні власної уяви. Тут народжується мистецтво і ціль його творення. Мистецтво остаточно звільняє уяву і переміщає її витвори у такий світ, де їх можна вільно оцінювати, а також змінювати. Мистецтво вивільняє реальність, створену всередині уяви, назовні. Важко уявити, як ми могли б жити без мистецтва. Ми ніколи не знали б, що уявляють інші люди. Тому і найбрудніше порно — мистецтво. Релігія теж є мистецтвом з цієї причини. Відразлива Ісусова смерть — мистецтво. І все мистецтво однаково хороше, адже все мистецтво вивільняє витвори уяви. Людина ніколи не жила без мистецтва. Первісні народи були блискучими митцями. Тому мистецтво не розвивається так, аби мистецтво нашого часу в усій своїй красі було кращим від так званого примітивного мистецтва первісних народів. Мистецтво є тим, чим є, і його не слід оцінювати й класифікувати. Мистецтво потрібно лише цінувати. Пізнавати його і практикувати.

3.5.5. Складові світової гармонії

Людина завжди живе як член спільноти. Я це вже повторював багато разів. Істотні складові суспільства — благополуччя, закон, справедливість та історія. Людина хоче жити добре й мати успіх у світі. Та вона не вдовольняється цим, прагнучи чогось кращого і ціннішого. Як було пояснено вище, це призводить до нещастя. Людина завжди хоче вийти з ситуації, в якій перебуває у цю мить. Це не щастя. Це також не гармонія. Релігії цю проблему звикли вирішувати зверненням усередину, відреченням від світу і звеличенням потойбічного. Людина, яка має ціль і докладає для її досягнення зусиль, приречена бути нещасною, тому вона не повинна нічого хотіти і досягати. Їй би спрямувати погляд усередину себе й віднайти там мир і щастя. Це, звісно, можливо для індивіда, який живе у суспільстві трудяг. Інші виконують роботу, а один думає про своє. Якби всі спрямували погляд усередину, людський рід невдовзі припинив би своє існування. Хтось повинен шукати їжу і смажити картоплю. Хтось — бажати пристрасті та сексу. Потрібно будувати світ для життя. Хтось повинен цим займатися, і тому суспільство завжди складається з людей, які не знають спокою і бажають чогось. Прагнення благополуччя й утілення бажань лежать в ядрі суспільства, тому воно ніколи не є гармонійним. Воно може бути добре організованим і дисциплінованим, але це не те саме, що гармонія.

Платонові уявлялась держава, де кожна людина і клас людей мали своє місце як частини цілого. Людиною керують бажання, пристрасть і розум, кожною своє. Слугами бажання є торговці та буржуа. Відчайдушні — воїни, розумні — філософи. Суспільство добре організоване, оскільки кожен має своє місце. Якби відчайдух був торговцем або слуга бажання — філософом, суспільство було б організоване погано і неправильно. Однак добре організоване ще не означає гармонійне. Платон зневажає рабів праці та бажання. Тому залишає їх поза ме­жа­ми держави, позбавляючи визнання та можливості впливу. Це руйнує гармонію, де всі присутні.

Платонова держава справедлива, так він каже. Це можливо. Оскільки справедливість означає, що кожен отримує те, що йому належиться, держава справедлива. Без справедливості немає гармонії, адже завжди є суперечності та проблеми і їх жодним чином не можна розв’язати. Це природа несправедливості. Справедливість повинна організувати світ так, щоб для гармонії знайшлося місце. Тому Платон помиляється, а прибічники демократії мають рацію. Демократія може більше скидатися на хаос, ніж на гармонію, однак вона принаймні дає можливість жити у злагоді шляхом розв’язання конфліктів і знаходження компромісів. Це не надто величне зображення гармонії, але воно не суперечить її принципу. Якщо я виступаю проти будівництва багатоповерхівки у Вуосаарі, я встряю в суперечку і псую настрій багатьом людям. Але в демократичній державі суперечки підлягають вирішенню. Можливість компромісу все ж краще, ніж влада сильнішого і традиційні привілеї. Феодальний барон виганяв наймачів у холодну ніч, якщо мав таке бажання, і ніхто не мав права жалітися.

Закон склеює складові суспільства докупи, і без закону немає права. Втім, закон — не те саме, що справедливість. Закон не повинен бути справедливим, він уже і так закон. Неможливо сказати, чи прогресивне оподаткування справедливе, та нам і не потрібно цього знати. Достатньо того, що ми демократично підтримуємо закон, який вводить прогресивне оподаткування, і вважаємо його справедливим. У будь-якому разі нам його дотримуватися. Якщо закони явно несправедливі або неприйнятні, проти них можна виступати у різній формі, від революції до протестів на сходах будинку парламенту, поодинці або групою. Інколи закон постановляє розігнати демонстрації, інколи дозволяє їх проводити. Хоч би як там було, суспільні закони — запорука гармонії, зокрема тому, що їх можна змінювати.

Суспільство — частина історії. Це цілком очевидно. Кожне суспільство має свою історію. Історія означає оповідку, тому історію краще сприймати саме як оповідку про минуле, ніж як власне минуле. Коли ми говоримо про історію фінського народу, ми часто маємо на увазі ті події, які зробили Фінляндію такою, в якій ми зараз живемо, і створили тих фінів, якими ми зараз є. Але що було, те загуло, і ніхто його більше не побачить. У нас залишилися тільки історії про успіх, одні кращі, інші гірші. Історики розповідають нам ці історії. Їхня задача розказати історію, яка створить навколо гармонію. Неправильні історії підлягають осуду, а їхні оповідачі — ненависті та зневазі. Так вони руйнують гармонію. У цьому сенсі історія етична, а не лише політична, як іноді стверджують. Суспільство шукає, хто б його розрадив. Історія — збірна сила.

Коли помер Урго Калева Кекконен[44], фінську історію взялися переписувати наново. Стара влада впала, і разом з нею настав кінець створеним і обраним нею міфам. Нова влада вимагала нових історій. Розповідання старих історій у новій ситуації руйнує гармонію і тому неправильне. Історикові не треба заперечувати Голокост, масові вбивства нацистами євреїв та інших. Заперечення ставить під загрозу хитку суспільну гармонію. Існування концтаборів на островах за часів Сталіна не слід ані підтверджувати, ані заперечувати. Вони нікого не цікавлять, і крайньої необхідності їхнього існування немає. Вони були собі, а потім їх не стало. Те саме стосується багатьох інших історичних звірств. Їх більш ніж достатньо, але вони не руйнують суспільну гармонію. Якщо стається так, що руйнують, задача істориків полягає у тому, щоб повернути людську віру в гармонію і гарантувати суспільне щастя. Я не вірю, що історики самі дотримуються такої думки, але це не має ніякого значення. Важливо лише те, що вони пишуть історії про наші перемоги, звершення і відмінність інтересів нашого часу. Історія — це терапія. Хто зніс би думку про фінські війни без оповідок про наших вояків і відважних жінок, які брали в них участь? Кілька років назад про жінок не можна було згадувати. Вяйне Лінна[45] теж міг спокійно собі ненавидіти жінок. Тепер роль жінок у війні — частина історії.

Людина — частина природи. Людина використовує природу в своїх цілях і думає, що природа створена для неї. Ця позиція суперечить принципові гармонії, адже природу експлуатують і її справжню сутність заперечують. Людина вкотре жертвує гармонією заради порядку. Людина організовує свій світ так, що ставить себе і свої бажання на перше місце, а природу ставить на службу цим бажанням. У результаті отримуємо бруд, нечистоти, відходи, руйнування і смерть. Урешті такий світ стає для людини нестерпним. Вона намагається з нього вибратися, отже, вона нещасна. Крайній приклад — Чорнобиль, де довелось організувати зону відчуження. Усі змушені були покинути непридатне для життя місце. Лишилася тільки атомка, яка продовжує роботу. Це крайній приклад, але він чудово ілюструє проблему. Біблійська ідея про природу, яка дана людині в користування, помилкова і повинна бути відкинута. Людині, звісно, необхідно використовувати природу в своїх цілях. У людини є базові потреби. Їй необхідно їсти і пити, і без дарів природи їй не вижити. Але людина може також давати природі, намагатися захистити її і піклуватися про її інтереси. Якщо необхідно ловити рибу для їжі, не слід викидати не з’їдену рибу. Але це спадає людині на думку, лише коли риби обмаль і є загроза лишитися голодним. До цього людина бездумно використовує харчові запаси. Використання важко узгодити з ідеєю гармонії. Воно є не чим іншим, як експлуатуванням, підкоренням і руйнуванням.

Людина намагається гармонізувати свої стосунки з природою у два різних способи, зображених на рисунку. Перший — залишити природу первозданною, другий — пізнавати її красу і велич. Природу слід залишити в спокої без людського втручання. Це мінімізує шкоду і встановлює для неї жорсткі рамки. Людина використовує те, що необхідно. Решту не чіпає і дозволяє розвиватися всьому своїм ходом. Простий приклад — не намагатися повернути пташеня, яке випало з гнізда, назад на дерево. Лишити природу в спокої. Людина не втручається у життя природи, допоки не має необхідності задоволення своїх власних інтересів. Природа нікого не жаліє, так і людина не жаліє нікого у природі. Поранений лось може в спокої корчитися у муках, якщо це не людина його поранила. Природоохоронні території закривають від людини повністю.

Мене завжди приваблювала думка про природу, яку залишать у спокої повністю. У Лапландії була б велика територія, куди ніхто ніколи не заходив би. Навіть біологи та інші дослідники. Митці ніколи б не бачили тих місць. Територія була б закрита і рано чи пізно набула свого первозданного вигляду та форми. Ми знали б, що така територія існує, але нічого більше. Зазвичай дослідники залишають собі можливість доступу до таких місць, адже отримують там цінну інформацію, якої не дістанеш деінде. Але це теж експлуатація природи. Для чого їм потрібна така інформація? Чому не залишити природу в спокої? Чому дослідники мають привілеї? Чому не може бути природи, де ми ніколи не займатимемося ніяким збором даних? Така природа священна, адже навіть інформація щодо неї її руйнує. Її недоторканість обов’язкова й остаточна.

Утім, я не вірю, що це хороший спосіб гармонізувати стосунки людини з природою. Йдеться про кращий принцип організації. Як гармонія була б реалізована у ситуації, де її складові ніяк не взаємодіють між собою? Найнадійніший спосіб гармонізувати стосунки людини з природою — пізнавати її красу та велич. Естетичне переживання повертає природу до стану, де вона більше не є лише місцем людини у світі, загрозою, складом продуктів і потойбічною самотністю. Природа суттєво змінює внутрішній стан людини через її почуття та уяву. Природа красива, нею насолоджуються, і вона має на людину постійний вплив. Наснажує її, збадьорює і надихає. Дає життєву силу та вивільняє енергію. Природа велична. Пізнання природи змушує переживати великі почуття й учить людину, який прекрасний цей світ і наскільки незначне місце в ньому порівняно з природою посідає людина. Природу не лишають у спокої, натомість перетворюють її на платформу для пізнання краси та величі. Природа стає частиною внутрішнього світу людини. Природа програла, але гармонії досягнуто.

За це доводиться платити високу ціну, але результат приносить щастя і душевне блаженство кожному, хто знаходить спокій на лоні природи. Чисте щастя переживають на природі тоді, коли вона красива й велична. Тоді від природи нічого не хочуть. Її не залишають в спокої, але й не використовують. Але такої природи більше немає. Тепер це витвір людської уяви. Політ яструба, порух у воді щуки, спів пташок і краса квітки — це все ознаки гармонії, що обіцяють людині чисте й безкорисне щастя.

Наостанок лишилася найважливіша у людському житті річ, ставлення до Всесвіту. Всесвіт уявляють повним усіляких чудес, як і природу. Там є небеса і пекло, ангели і боги, боротьба і мир, власне кажучи, все, що включає в себе людський досвід. На жаль, все це належить до витворів багатої уяви. Всесвіт — лише час, простір, рух і життя. Людина перебуває у часі, просторі та русі. Вона живе лиш мить і зникає з часу і простору. На цю деталь не слід зважати, хоч би вона нас і лякала. Зі Всесвітом потрібно знайти спільну мову, інакше це надто страшне місце для роздумів. Всесвіт включає і протилежність життя — смерть, припинення руху, зникнення часу і простору. Все це сповнює людину немислимим страхом. Аби побороти його, людина ставить запитання, на які немає відповіді. Всесвіт не відповідає. Він нічого нам не розповідає. Тому про нього слід забути. Як же тоді можлива гармонія?

Людина гармонізує своє ставлення до Всесвіту тоді, коли приймає все. На більше ми не здатні. Потрібно прийняти і життя, і смерть. Усе частина одного цілого: час, простір, рух і життя; і людина — складова цієї цілісності, але лише на мить і в одному місці. Вона рухається, а потім рух припиняється. Це багато чого нам дає, власне кажучи, дає нам усе, і ми всі з вдячністю його приймаємо, без бажань, сподівань і уявлень. Саме на цьому рівні ми перебуваємо і, якщо здатні, досягаємо гармонії вищого рівня.

3.5.6. Релігія, наука й утрачена гармонія

Два проекти руйнують цю велику гармонію, релігія і наука. Релігія наповнює Всесвіт привидами, які начебто приносять гармонію, але з шумом і гамом. Священнослужителі правлять месу, дзвони дзвонять. Ілюзії тішать. Наука працює своїми методами. Великий телескоп вихоплює зображення з далекого космосу. Зображення розфарбовують і збільшують так, щоб їхня велич була очевидною. Вони відбирають мову та змушують людину думати про Всесвіт як про продовження природи і ставитися до нього з відповідним трепетом. Але Всесвіт є цілісністю, яку не можна ні сфотографувати, ні навіть уявити. Він є лише тим, чим є. Космологія здається природознавчою наукою, як і фізика, але це не зовсім так. Космологія досліджує щось, що стається лише раз, щось, на що ніяк не можна вплинути й отримати з нього вигоду. Всесвіт не створений заради нас, хоч би як нам цього хотілося. У ньому рух, час і простір — усі переплутані між собою дивовижним чином, який ніяк не відповідає нашому досвідові. Ми живемо у Всесвіті, але він не відповідає нашому людському досвіду. Він sui generis перебуває за його межами. Втім, ми живемо настільки довго, наскільки виходить, а потім перестаємо. Але у Всесвіті є життя, нам це відомо.

Якщо релігія — найгірший спосіб створення космічної гармонії, а наука — другий найгірший, який тоді найкращий? Запропонована філософія та містичний досвід, розчинення у цілісності та нірвана, але, здається, ніщо не працює. Моя пропозиція така: про Всесвіт найкраще забути. Він не для нас. За його межі не можна хотіти потрапити, бо він усе. Тому це робить нас щасливими у будь-якому разі, хоч би ми й не приділяли цьому ніякої уваги. Всесвіт робить нас нещасними, лише якщо ми занурюємося в його таємниці та прагнемо оволодіти інформацією хоча б про світ. Інформація про те, що не можна змінити, даремна, і тому її не слід бажати.

Звичайно, забути про Всесвіт неможливо. Я навіть не можу уявити, щоб хтось сприйняв таку пропозицію всерйоз. Це лише мрія. Але ціна відмови від мрії — нещастя, яке спіткає того, хто бажає того, чого ніяк не можна досягти.

Людина здатна бути щасливою, але лише час від часу і в обмеженій кількості. Чого іншого можна було чекати? Щастя — це досягнення, на яке ми спроможні за певних особливих ситуацій. Безперервне щастя — безглузда ідея. Втім, людина весь час перебуває у русі, вона пересувається з місця на місце в гонитві за своїми безкінечними бажаннями. Людина прагне і пробує, і прагнення і спроби роблять її нещасною. Правда щастя в душевному спокої, який людина знаходить у гармонії. Тому людина насправді ніколи до кінця не буває щасливою. Втім, їй слід мріяти про щастя. Це теж щастя.