Щоденник Анни Франк: суміш фальсифікацій та описань жіночих геніталій

Сумніви щодо достовірності щоденника

Коли підлегла повернула Отто листи і записи Анни, він відредагував їх, опустив матеріали, які вважав нецікавими або соромними, поєднав все у книгу і передав її для рецензії своєму секретареві Ісі Коверн. Іса разом із своїм чоловіком письменником Альбертом Коверном на основі наданих Отто Франком матеріалів створили перший щоденник. Вони внесли свої виправлення, відредагували частини двох різних версій і кілька розповідей, потім поєднали їх в одне оповідання. Втім, згодом деякі видавці піднімали питання, чи використовували Іса і Альберт Коверн оригінальні щоденники, або ж вони взяли тексти із копій, наданих Франком.

Перша версія «Щоденника Анни Франк» була надрукована в 1947 році незначним тиражем — 1500 примірників. У другій редакції щоденника стиль письма Анни і її почерк раптом дозріли. Спочатку в щоденнику були присутні два зразки почерку Анни Франк, які разюче відрізнялися один від одного — спочатку прописом "дорослий" починається 12 червня 1942 року (схожий на почерк літнього бухгалтера) і "дитячий", який, як не дивно, з’явився чотири місяці по тому — 10 жовтня 1942 року складався вже з друкованих літер.

Новий автор переставив, а де-ніде об'єднав записи з різними датами. Щоденник, що вийшов з друку, разом з фінальною частиною містив вже 293 сторінки тексту, який за стилем відповідав найвищим літературним стандартам, а за змістом показував вражаюче яскраву картину історичних подій. Він сприймається як професійна документалістика, а не як щоденник дитини.

Переклади на німецьку та англійську, зроблені в 1950 році, ще менше нагадували твір молоденької дівчинки.

^{Сторінки щоденника, на кожній з яких присутні різні почерки}

У 1956–1958 роках у Європі багато галасу наробив судовий процес за позовом справжнього автора щоденника — відомого письменника і журналіста Мейера Левіна (Meyer Levin) до батька Анни — Отто Франка щодо роялті (прибутку з продажу книги). У результаті Левін відсудив 50.000 доларів як відшкодування «за шахрайство, невиконання грошових зобов'язань і незаконне використання ідеї». Предметом позову в цьому процесі були найбільш драматизовані версії «щоденника», зроблені, зокрема, для кіно-, радіо-, теле- і театральних постановок. Левін наполягав на визнанні своїх авторських прав, і його позов був задоволений Нью-Йорським міським судом. Суд встановив, що Отто Франк пообіцяв заплатити Мейеру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левіним, і включення їх до щоденника як інтелектуальної праці його дочки. Потім суддя закрив своїм розпорядженням дані у справі на сто років, тобто засекретив матеріали процесу з котрих можна дізнатися які саме фрагменти «Щоденника» написані Мейером Левіним. Навіть рішення суду, яким підтверджувалась не повна справжність «Щоденника Анни Франк», не набуло широкого розголосу в пресі.

Пізніше стало відомо, що свідком у суді виступала жінка, котра "дитячим почерком" переписувала з машинописних аркушів у зошити те що створював драматург, а Отто Франк лише намагався довести, що гонорар письменнику був виплачений повністю.

Відразу після оголошення рішення суду, щоденники закрили в депозитній скринці в одному з банків Ізраїлю — після чого їх тривалий час не виймали для перегляду, незважаючи на безуспішні спроби дослідників. Отто Франк відмовляв всім зацікавленим особам на прохання перевірити щоденник — незважаючи на зростаючу кількість звинувачень у шахрайстві.

^{Фотографія батька Анни Франк, вклеєна в її щоденник після запису від 7 листопада 1942. На одній сторінці присутні два різних почерки.}

Перші публічні сумніви щодо справжності щоденника Анни Франк з’явилися у двох статтях, опублікованих у листопаді 1957 року в шведському журналі "Фріа Орд" («Fria Ord» — Вільне Слово) під назвою «Єврейська Психея — дослідження навколо Анни Франк і Мейера Левіна». Їх автором був Харальд Нільсен, датський літературний критик, який стверджував, що щоденник набув остаточного вигляду завдяки Мейеру.

15 квітня 1959 в американському журналі "Іканемік Каунсіл леттер" («Economic Council Letter») вийшла компіляція цих статей. У ній зазначено:

Редакція газети «Федерація» відтворила обкладинку журналу «Лайф інтернешнл» за серпень 1958 р. із зразком почерку Анни Франк і її фотографією, нижче вони розмістили одну сторінку з надрукованого під назвою «Щоденник Анни Франк» рукопису. Було дуже помітно що почерки абсолютно несхожі.

З'ясувалося, що надрукована версія щоденника не відповідає справжній. Докази, зібрані шведським дослідником Дітлібом Фелдерером (Dietlieb Felderer) і доктором Робером Форрісоном (Robert Faurisson) з Франції, показали, що опублікована версія відомого щоденника є літературною містифікацією, хоча деякі фрагменти щоденника реальні, навіть ті, що описують сцени лесбійського сексу (згодом їх видалили).

У квітні 1977 року Дітліб Фельдерер написав Отто Франку листа з проханням дозволити йому приїхати до Швейцарії з групою експертів, для досліджень оригіналу щоденника. Пан Франк відповів відмовою:

Відомий британський історик Девід Ірвінг казав про «Щоденник Анни Франк»:

Девід Ірвінг заявив також:

У 1975 році Девід Ірвінг писав у передмові до своєї книги «Гітлер і його генерали»:

Професор Форіссон порівнював всілякі видання щоденника різними мовами, і звернув увагу на дивні зміни, вставки і пропуски, часто суттєві, що показують подальшу творчу обробку твору вже після смерті Анни. Дійсно, наприклад, в анотації до українського видання написано що воно «здійснено з найповнішого німецькомовного видання». Напевне автор цієї анотації не знав, що до написання щоденника залучали професійних письменників, тому зазначив що цей твір «засвідчує письменницький хист» дівчинки. До речі, щодо німецького видання: перекладачка щоденника на німецьку Аннелізе Шютц зі згоди батька Анни методично виключила з твору всі випади проти німців і будь-чого німецького, тож як воно може бути найповнішим?

У 1976 році Отто подав до суду на двох німців — Ернста Ромера та Едгара Гейса, які розповсюджували брошури, де стверджувалось що «Щоденник» є підробленим літературним твором (єврейські ЗМІ негайно проголосили німців, які заважали пану Фпанку робити бізнес, неонацистами, хоча у випадку коли єврей Мейер Левін позивався до єврея Отто Франка, ЗМІ воліли взагалі не згадувати про цей процес). В процесі судового розгляду німецькі офіційні експерти провели дослідження почерку і визначили, що весь наданий щоденник був написаний однією людиною. Людина, яка писала щоденник, усюди використовувала кулькову писачку. На нещастя для пана Франка, кулькова писачка не була доступна до 1951 року, тоді як Анна, як відомо, померла від сипняку в 1944 році.

За запитом суду, лабораторія німецької кримінальної поліції у Вісбадені Bundes Kriminal Amt (BKA) провела на спеціальному обладнанні криміналістичне дослідження рукопису, який на той час складався з трьох блокнотів у твердій палітурці і 324 окремих сторінок, оправлених в четвертий блокнот.

Результати досліджень, виконаних в лабораторії БКА, показали, що "значна" частина роботи, особливо четвертий том, були написані за допомогою кулькової писачки. Оскільки кулькові писачки не були доступні до 1951 року, BKA прийшла до висновку, що ці розділи, скоріше за все, були додані пізніше.

Зрештою, BKA чітко визначила, що жоден почерк з щоденника не відповідає відомим зразкам почерку Анни.

Інформацію ВКА, на наполегливе прохання єврейської громади тоді приховали, але пізніше вона випадково стала доступною для дослідників у Сполучених Штатах. На підставі цього звіту, німецький журнал «Der Spiegel» опублікував власне сенсаційне розслідування, яке доводило що деякі редагування зроблені після 1951 року, не все написано однією тією ж рукою, також до щоденника вставлені інші сторінки і змінена їх нумерація — отже весь щоденник є післявоєнною підробкою.

Навіть французький історик П'єр Відаль-Наке (Pierre Vidal-Naquet), єврей і невгамовний критик ревізіоністів, в 1980 р. визнав:

Відомий дослідник голокосту Рауль Хілберг (Raul Hilberg), що написав книгу «Знищення європейських євреїв», у 1985 році виступав в Торонто в якості свідка з боку звинувачення на процесі Ернста Цюнделя — німецько-канадського ревізіоніста. Він заявив під присягою щодо щоденника Анни Франк:

На питання щодо справжності щоденника Хільберг відповів:

^{На правій сторінці одночасно присутні почерки і з лівим і з правим нахилом}

Отто Франк помер у 1980 році. Оригінал щоденника своєї доньки він офіційно заповів Державному інституту військових архівів в Амстердамі, який в 1981 році передав щоденник до Голландської державної судової наукової лабораторії міністерства юстиції, для перевірки його автентичності. Співробітники лабораторії досліджували почерк та матеріали: чорнила, папір, клей тощо і створили доповідь на 270 сторінках, з якої нібито випливає, що

У здатної думати людини така інтерпретація «доповіді» викликає ще більше запитань. Що означає "обидві версії"? Дівчинка вела різними почерками два щоденники паралельно? І як розуміти "незважаючи на виправлення… немає причин, за якими термін "підробка" може бути застосований"? Які можуть бути виправлення при виданні документального свідоцтва? Як експерти з дослідження клею прийшли до висновку, що виправлення настільки незначні, що можна не вважати щоденник підробкою? І що означає загадковий висновок "щоденник Анни Франк дійсно містить суть записів Анни"? Повністю відповідає або лише суть містить? Наскільки точно передана суть — і хто її передавав? Чому ігнорується наявність абсолютно різних почерків в щоденнику, один з яких явно не міг належати Анні Франк? І чому цей дивний документ називається «доповідь»? Експертний висновок — це офіційний документ, він складається за певними правилами, а ми маємо лише заплутані трактування від третіх осіб щодо «доповіді», оригінал котрої чомусь нікому не показують.

Зауважимо, судова наукова лабораторія визнала існування принаймні двох версій щоденника. Хіба Анна Франк залишила дві версії щоденника? Цікаво, в якому вигляді експертам передавали кожну версію? Чому йдеться про «роботу редакторів чи видавців книги»? Якої саме книги? Яким чином видавці книги причетні до аналізу оригіналу?

Врешті-решт, чому нових власників щоденників не задовольнила експертиза проведена рік тому у лабораторії німецької кримінальної поліції?

Апофеозом досліджень щоденників стала зворушлива історія про те, як дослідники лабораторії міністерства юстиції "виявили" серед сторінок щоденників два аркуші написані кульковою ручкою. Текст на цих двох листах був написаний почерком відмінним від почерку Анни і містив анотації до щоденника. У 1987 р. якийсь пан Окелманн з Гамбурга повідомив, що його мати — експерт-графолог пані Окелманн — в 1960 р. перед виданням книги нібито виконувала чергову графологічну експертизу щоденника Анни Франк, і при цьому написала кульковою ручкою два аркуші з анотаціями, які потім випадково залишила серед його сторінок (пан Франк 20 років їх не помічав). Ці листи також були досліджені судової науковою лабораторією міністерства юстиції і жодним чином не піддали сумніву достовірність щоденника, але нібито допомогли знайти відповідь, звідки в щоденнику взялися сторінки, написані кульковою ручкою і іншим почерком. Хоча ми пам'ятаємо, що відповідно до німецької експертизи, кульковою ручкою було написано "значна" частина щоденника і йшлося зовсім не про ті сторінки і не про те почерки.

Спроба знайти «доповідь» в інтернетах закінчилася нічим. Наявні лише посилання на тлумачів «доповіді», які палко запевняють: дослідження довело — щоденник таки справжній! У зв'язку з цим виникає підозра, що загалом і в цілому там написано дещо інше, а нам інтерпретують лише ті місця з «доповіді», які можна витлумачити в сенсі "справжності щоденника".

Думається, якби це дослідження не залишало сумнівів в автентичності щоденника — ним були б усипані всі інтернети, так само як і дослідженнями німецьких та інших експертів, так само як і всіма сканованими "справжніми" сторінками щоденника, на яких передана "суть записів Анни". Натомість ділки шоа-бізнесу пропонують нам лише чиїсь суперечливі трактування, перекази, запевнення та інтерпретації «доповіді». І немає жодного сенсу доводити цим людям, що щоденник є підробкою — адже для одних це засіб заробляння грошей, для інших — одне із знарядь політичного та психологічного тиску, а для незлічимих євреїв, в котрих голокост перетворився на релігію — Анна Франк є святою мученицею, щоденник є свяченою реліквією, а ті, хто не вірить у щоденник, є нацистами. Тому навіть беззаперечні факти і логічні висновки ці люди просто не стануть сприймати — вони їм не потрібні і навіть небезпечні.