Шерлок M&M's

V

— Донечко-красунечко, ти мене чуєш?

— Це Ви… Миколо Миколайовичу? — Іринка здивувалася, що її фізрук зателефонував, та ще й так швидко. Здається, минуло не більше трьох годин, як вони бачилися. Зараз Богданчик спить у її кімнаті, біля нього задрімав і дідусь. Мама готує борщ, категорично відмовившись від допомоги. А сама вона зручно вмостилася у вітальні на кріслі, дивиться мультики.

— Ні! Із тобою розмовляє сам Шерлок M&M's! Слухай сюди, розібрався я у твоїй ситуації!

— Сам Шерлок, кажете? Настрій Ви мені уже покращили точно. А про ситуацію забудьте, сама якось розберуся.

— Кажу ж тобі, слухай! Значить так, вирішив я поспостерігати за твоїм чоловіком. Взагалі, після АТО він якимось зовсім іншим став, я давно помітив. Замислений, мовчазний. Не віриться, що зрадить. Але ж усякого на світі вистача. От я і пригледівся. Сьогодні цілісінький день біля під’їзду просидів. І отак начебто кросворди розгадую, а сам усе бачу, усе чую і метикую, що до чого. Я ж, знаєш, як детективи завше любив і зараз люблю! От і роблю усе, як треба! Люди, звісно, нічого не розуміють, витріщаються, навіть Аделаїда так і запитала: — Ти що, зовсім з глузду з’їхав? Як нічого робити, іди краще підлогу помий! А я ж — ні пари з уст, як води у рот набрав. Міркую, значить.

— Ну, а Санько мій що?

— А Санька все нема й нема. Я ж ото сиджу, сусідські жіночки — Оля з Клавкою все повз мене ходять, перешіптуються, хихотять. А я ж то знаю, що обидві давно вже бісики пускають, себто, по-молодіжному, фліртують. Та хай навіть не стараються, моя Аделаїдка в сто разів краща.

— А далі що?

— Та що далі. Сидів я, сидів на тій триклятій лавочці. Набридло вже, подумав, що і справді дурний задум. І тільки-но зібрався йти додому, як чимчикують вони!

— Хто — вони?

— Ну, значить, благовірний твій із якоюсь незрозумілою особою. Сашко — просто собі хлопець: джинси, кеди, картата сорочка. А поруч із ним, бачу, крокує якась незрозуміла людина у кепці, величезних сонячних окулярах, широчезних джинсах та чорному балахоні. Та головне, що з-під кепки визирає довга коса! Сашко зі мною привітався, я кивнув у відповідь і вирішив хвилин за десять зайти та віддати йому ключі від квартири. Тоді якраз і роздивлюся що до чого. І от…

— Ну? Кажіть уже швидше! — Ірина хоче якомога швидше скінчити цю розмову та зрозуміти, що до чого. А M&M's, ніби навмисне, робить великі та виразні паузи у своїй оповіді. Слово честі, таке відчуття, ніби він грає якусь пафосну роль. Скільки можна?!

— Слухай, донечко, слухай. Опісля того, як твій невідомо із ким зайшов до квартири, я задля годиться ще пару хвилинок посидів на лаві. Потім забрав зі своєї кухні ключі, що ти мені дала. І — до них. Постукав, а потім відчинив двері і, значить, заходжу. Ну, думаю, будь що буде!

— А там що?

— А там нічого особливого! Я, значить, зайшов, привітався, ключі віддав. А Санько й уваги особливої не звертає. Ота людина, виявляється, мужик. Кепку він поклав на стіл. Мало того, що косу відростив, так ще й у вуха щось постромляв, на шайби хокейні схоже. Сидить собі за комп’ютером, твій чоловік щось йому показує на екрані й розповідає. Я ж постояв, подивився, та й бігом додому. Тобі подзвонити, заспокоїти. Повертайтеся, то була хибна тривога, точно. Татко ваш вам зрадіє. І до нас обов’язково заходьте, чекаємо тебе і Богданчика.

— Слухайте, я Вам, звичайно, дякую. Але мені зараз знаєте, як добре. Нікуди не піду, поки що у батьків побуду.

— І то непогано. Але ж чоловіку все поясниш, як він тобі телефонуватиме, щоб не хвилювався.

— Не телефонуватиме. Я його номер у «чорний список» додала. Треба зробити паузу. Хай відпочине від мене, а я від нього.

— Непорядок! А як же дитина? І взагалі, ви I Як же так? А дитина? І взагалі… Щось мені не подобається твій настрій. Ви така хороша родина…

— Все ок. Просто нехай відпочине від мене, а я від нього. З малим дідусь та бабуся носяться, той сумувати йому ніколи. І взагалі, Шерлок M&M's, щиро дякую за розслідування справи, але повертатися поки що я не збираюся.

— От, «Шерлок M&M's» звучить круто. Завжди мене так називай! І повертайся додому якомога швидше. А то це не діло!

— Добре, я подумаю, — посміхнулася Іра. Їй так затишно у батьків! Ні за що не тривожишся, просто насолоджуєшся життям. Мама з татом і про синочка подбають, і про обід, і взагалі — про все. Між іншим, її вже навіть на «побачення» запросили: заходив Василь, сусідський хлопчина, на цілих п’ять років молодший за Іру. Сказав, що зайде о сьомій вечора і вони підуть їсти морозиво, як у дитинстві. А що, непогана ідея. Трохи розвіятись — це саме те, що треба.